06 червня 2023 року
м. Рівне
Справа № 569/17509/22
Провадження № 22-ц/4815/682/23
Головуючий у Рівненському міському суді
Рівненської області: суддя Кучина Н.Г.
Рішення суду першої інстанції
(вступна і резолютивна частини) проголошено
о 12 год. 11 хв. 24 березня 2023 року
у м. Рівне Рівненської області
Повний текст рішення складено: 27 березня 2023 року
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий: суддя Хилевич С.В.
судді: Гордійчук С.О., Шимків С.С.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дяденчука Анатолія Івановича на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 24 березня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, інфляційних втрат та стягнення трьох процентів річних від простроченої суми,
У листопаді 2022 року в суд звернувся ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Дяденчука А.І. з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування 10 500 гривень матеріальної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, 122 973, 78 гривні інфляційних втрат і 15 654, 84 гривні трьох процентів річних від простроченої суми зобов'язання. Мотивуючи вимоги, представником позивача вказувалося про те, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулася близько 17 год. 02 березня 2020 року на 271 км + 750 м, ОСОБА_2 , який керував належним йому на праві власності автомобілем "Renault Master", реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , через власну неуважність і нехтування дорожньою обстановкою не дотримався безпечної дистанції та інтервалу руху, допустивши зіткнення з автомобілем "Mercedes", який після удару за інерцією виїхав на металеву огорожу (відбійник). У результаті події транспортний засіб, що належав ОСОБА_1 , отримав значні та непоправні механічні пошкодження.
Рішенням Рівненського міського суду від 14 липня 2022 року у справі №569/12421/20 позов ОСОБА_1 задоволено частково та стягнуто на його користь із ОСОБА_2 277 244, 87 гривень матеріальної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою.
При цьому позивач вважає, що ним понесено й інші витрати, які не були предметом спору у справі №569/12241/20. Так, з метою збереження пошкодженого автомобіля у незмінному стані, який відповідав би його стану після дорожньо-транспортної пригоди, і з метою забезпечення можливості проведення оцінки чи судової експертизи вартості транспортного засобу він відповідно до договору №19 від 20 липня 2020 року сплатив за послугу стоянки автомобіля з серпня 2020 року по вересень 2022 року 10 500 гривень.
Оскільки відповідач свого зобов'язання з відшкодування шкоди не виконав, тому вважав, що за час із 03 березня 2020 року по 18 листопада 2022 року сума інфляційних втрат склала 122 973 гривні, а три відсотки річних - 22 563 гривні.
Рішенням Рівненського міського суду від 24 березня 2023 року позов задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 500 гривень матеріальної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, 24 098, 52 гривні інфляційних втрат, 5 765 гривень трьох процентів річних за час із 14 липня 2022 року по 24 березня 2023 року, 421, 30 гривень судового збору і 2 700 гривень витрат на правничу допомогу.
У поданій через свого представника - адвоката Дяденчука А.І. апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вважаючи оскаржуване рішення незаконним і необґрунтованим, що полягало у неповноті з'ясування обставин, що мають значення для справи, та неправильному застосуванні норм матеріального права, просить змінити його в частині відшкодування інфляційних втрат і трьох процентів річних, стягнувши із відповідача на його користь 140 886, 07 гривень інфляційних втрат та 25 434, 43 гривні трьох процентів річних за час із 03 березня 2020 року по 24 березня 2023 року.
Обґрунтовуючи її, вказувалося про хибність висновків суду щодо того, що зобов'язальні відносини між сторонами виникли на підставі судового рішення від 14 липня 2022 року, а не з факту завдання шкоди, тобто дорожньо-транспортної пригоди. Отже, грошове зобов'язання у ОСОБА_2 виникло з 02 березня 2020 року.
Стосовно застосування норми ч. 2 ст. 625 ЦК України, то заявник звертав увагу на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17. Так, процес знецінення грошових коштів внаслідок інфляції розпочався 02 березня 2020 року, тобто з моменту визначення розміру матеріальної шкоди, завданої ОСОБА_1 . При цьому вважає, що відповідач уникав цивільно-правової відповідальності, зокрема вчинив відповідні дії із затягування розгляду справи №569/12421/20. Натомість позивач своєю належною поведінкою шляхом виконання законодавчо визначених обов'язків, що призвело до можливості встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини і обставини її настання та розмір завданої шкоди, підтвердив свою добросовісність у спірних відносинах.
Крім того, покликається на пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №918/631/19, де зазначалося про те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, виступає засобом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Отже, захист майнового права та інтересу, що полягає у відшкодуванні матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів має відбуватися з моменту виникнення такого грошового зобов'язання, тобто з 02 березня 2020 року, адже грошове зобов'язання з відшкодування шкоди у розмірі 277 244, 87 гривень було визначене саме на цю дату.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги.
Як з'ясовано судом, 02 березня 2020 року о 17 годині ОСОБА_2 на 271 км + 750 м, керуючи транспортним засобом марки "Renault", реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , не був уважним і не стежив за дорожньою обстановкою, не дотримався безпечної дистанції та інтервалу руху, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем "Mercedes", реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , який після удару за інерцією допустив наїзд на металеве огородження (відбійник).
Постановою Рівненського міського суду від 20 березня 2020 року у справі № 569/4232/20 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, що передбачене ст.124 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді 340 гривень штрафу.
В подальшому рішенням Рівненського міського суду від 14 липня 2022 року у справі № 569/12421/20, що набрало законної сили, частково задоволено позов та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, завдану дорожньо-транспортною пригодою, в розмірі 277 244, 87 гривень.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Вважаючи, що його суб'єктивні цивільні права продовжують порушуватися відповідачем внаслідок неповернення матеріальної шкоди у розмірі 10 500 гривень за оплату послуги стоянки автомобіля, а також прострочення грошового зобов'язання, що призвело до нарахування 122 973 гривні інфляційних втрат та 15 654, 84 гривні трьох процентів річних, у листопаді 2022 року в суд звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про стягнення відповідних коштів.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості вимог позивача про стягнення 10 500 гривень матеріальної шкоди, а також стягнення 24 098, 52 гривні інфляційних втрат та 5 765 гривень за період з 14 липня 2022 року по 24 березня 2023 року.
Приходячи до переконання про визначення інфляційних втрат і трьох процентів у меншому розмірі, ніж заявлялося ОСОБА_1 , суд врахував те, що грошове зобов'язання з відшкодування матеріальної шкоди у ОСОБА_2 виникло з ухваленням судового рішення, яке набрало законної сили, про задоволення відповідного позову, а не з моменту дорожньо-транспортної пригоди та факту завдання позивачу збитків.
З такими висновками погоджується і колегія суддів.
Згідно зі ст.ст. 11, 509, 524, 526, 533, 625 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Грошове зобов'язання має бути виконане в гривнях.
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У пункті 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц зроблено висновок, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Тобто за змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, адже виступають способом захисту майнового права та інтересу.
За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як встановлено, ОСОБА_2 був обізнаний про існування грошового зобов'язання, позаяк рішенням Рівненського міського суду від 14 липня 2022 року у справі № 569/12421/20, що набрало законної сили, стягнуто з нього на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, завдану унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у розмірі 277 244, 87 гривень.
Матеріали справи не містять даних про виконання ОСОБА_2 зазначеного зобов'язання, що виникло на підставі судового рішення суду, та сплату ОСОБА_1 277 244, 87 гривень.
Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Оскільки відповідачем як боржником грошове зобов'язання не виконано, тому у позивача як кредитора виникло право на застосування наслідків такого порушення у виді стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України.
Отже, правильним є висновок суду про те, що саме на підставі рішення Рівненського міського суду від 14 липня 2022 року, яке набрало законної сили, між сторонами виникло грошове зобов'язання, тому його невиконання зумовлює застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Визначаючи розмір інфляційних втрат і трьох процентів річних, які підлягають стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 , та з урахуванням того факту, що рішення Рівненського міського суду, яке набрало законної сили, було ухвалене 14 липня 2022 року, суд попередньої інстанції правильно стягнув із ОСОБА_2 на користь позивача інфляційні втрати у розмірі 24 098, 52 гривні та три проценти річних у розмірі 5 765 гривень саме за період з 14 липня 2022 року по 24 березня 2023 року, тобто за увесь час прострочення виконання грошових зобов'язань.
Щодо доводів апеляційної скарги про помилковість висновків суду стосовно часу нарахування та стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних, то з ними погодитися не можна.
Так, з абз. другого п. 4 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року №4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки", вбачається, що положення статті 625 ЦК України не застосовуються до відносин з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, оскільки відшкодування шкоди є відповідальністю, а не грошовим зобов'язанням, яке виникає з договірних зобов'язань. Винятком є відповідальність страховика (стаття 992 ЦК України).
Отже, колегія суддів бере до уваги те, що з 02 березня 2020 року, тобто з дня дорожньо-транспортної пригоди, по 14 липня 2022 року, тобто по день ухвалення судового рішення, норма ст. 625 ЦК України застосованою бути не може, адже шкода існувала як цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 . Між тим, після ухвалення Рівненським міським судом 14 липня 2022 року свого рішення, яким стягнуто із відповідача на користь ОСОБА_1 277 244, 87 гривень матеріальної шкоди, виникло грошове зобов'язання, яке станом на 24 березня 2023 року, тобто на день ухвалення судом оскаржуваного рішення, не припинилося.
Не заслуговують на увагу і аргументи заявника про необхідність застосування правових позицій, що викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17 та від 22 вересня 2020 року у справі №918/631/19.
Так, висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17 зроблено при вирішенні правовідносин з приводу стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами.
Висновки ж Великої Палати Верховного Суду, які висловлені у постанові від 22 вересня 2020 року у справі №918/631/19, стосуються стягнення основного боргу, штрафу, процентів за користування чужими грошовими коштами, інфляційних втрат, трьох процентів річних та пені за порушення відповідачем зобов'язань у частині поставки оплаченого товару.
Натомість наведені представником позивача правові позиції не регулюють подібних правовідносин зі спірними правами і обов'язками, а тому врахуванню колегією суддів не підлягають.
Решта посилань автора апеляційної скарги є необґрунтованими і спростовуються правильністю висновків суду попередньої інстанції.
Частинами першою, четвертою ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки в решті судове рішення сторонами не оскаржувалося, а законних підстав для виходу за межі доводів апеляційної скарги встановлено не було, тому мотивів для перегляду його в іншій частині колегія суддів не знайшла.
Повно і правильно з'ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні спірних правовідносин до часткового застосування підлягають норми матеріального права, на застосуванні яких наполягав позивач, суд першої інстанції обґрунтовано зменшив спірні суми і стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 24 098, 52 гривні інфляційних втрат і 5 765 гривень трьох процентів річних за час із 14 липня 2022 року по 24 березня 2023 року.
Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до пункту 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.
Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.
Підставою для залишення судового рішення в оскаржуваній частині без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при його ухваленні.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дяденчука Анатолія Івановича залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 24 березня 2023 року в оскаржуваній частині - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: С.О.Гордійчук
С.С.Шимків
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду
Суддя Рівненського апеляційного суду
06.06.2023 С.В.Хилевич