Справа № 689/1528/22
2/689/60/23
Іменем України
(заочне)
10.05.2023 року Ярмолинецький районний суд Хмельницької області -
головуючий - суддя Баськов М. М.
за участю:
секретаря судового засідання Грановської Д. А.
представниці позивачки ОСОБА_1
третьої особи ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Ярмолинці цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням, усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням,
встановив:
ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 і з урахуванням уточнених позовних вимог просила усунути їй перешкоди у користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 шляхом зняття з реєстрації з вказаного будинку ОСОБА_3 , а також про визнання такими, що втратили право користування даним житловим будинком ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 .
На обґрунтування заявлених вимог позивачка зазначила, що їй на праві власності належить 3/4 домоволодіння за АДРЕСА_1 . У вказаному будинку зареєстровані: ОСОБА_1 (дочка позивачки), ОСОБА_7 (внук позивачки), ОСОБА_8 (внук позивачки), ОСОБА_3 (власнися 1/4 домоволодіння, рідна сестра позивачки), ОСОБА_4 (племінник позивачки, син відповідачки ОСОБА_3 ), ОСОБА_6 (племінник позивачки, син відповідачки ОСОБА_3 ), ОСОБА_5 (племінниця позивачки, дочка відповідачки ОСОБА_3 ).
05 липня 1980 року ОСОБА_3 зареєструвала шлюб з громадянином Йорданського Хашимітського королівства ОСОБА_9 та виїхала на постійне місце проживання у місто Амман Йорданського Хашимітського королівства. Від шлюбу у ОСОБА_3 народилось троє дітей: сини ОСОБА_10 і ОСОБА_11 та дочка ОСОБА_12 , які мають подвійне громадянство - є громадянами України і громадянами Йорданського Хашимітського королівства. Всі відповідачі є повнолітніми, зареєстровані і постійно проживають у місті Амман Йорданського Хашимітського королівства. У домоволодінні АДРЕСА_1 не проживають з моменту реєстрації, за комунальні послуги не сплачують, їх особистих речей у будинку немає.
Відповідачка ОСОБА_3 зареєструвала синів ОСОБА_13 у вказаному житловому будинку без згоди іншого співвласника та без їх особистої присутності, оскільки вони не приїжджали в Україну понад вісімнадцять років. ОСОБА_3 і ОСОБА_5 раз на три роки приїжджають в Україну, але в будинку АДРЕСА_1 за 18 років не були жодного разу.
В особистій власності відповідачки ОСОБА_3 є квартира АДРЕСА_2 , де вона може зареєструватись та проживати сама, а також зареєструвати членів своєї сім'ї, в тому числі відповідачів.
Позивачка є людиною похилого віку, отримує пенсію, яка не покриває витрати на комунальні послуги, що є для неї непомірним тягарем і вона вимушена клопотати про призначення житлової субсидії. Однак у призначенні субсидії позивачці було відмовлено у зв'язку з реєстрацією у будинку відповідачів та відсутністю інформації про їх доходи.
Оскільки відповідачі не бажають добровільно змінити місце реєстрації, позивачка просить суд в такий спосіб усунути перешкоди у користуванні належним їй на праві власності нерухомим майном.
Представниця позивачки в судовому засіданні заявлені вимоги підтримала за обставин, наведених в позовній заяві.
Відповідачі, які вважаються такими, що у встановленому порядку були оповіщені про час, день і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, причини неявки суду не повідомили, відзив на позовну заяву до суду не подали.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_1 позов підтримала, пояснила, що ОСОБА_3 з дітьми не з'являлися в будинку АДРЕСА_1 більше п'ятнадцяти років. Останній раз ОСОБА_3 приїжджала влітку 2004 року, однак в будинок не заходила, її речей в будинку немає. Відповідачка не казала, що хоче жити в цьому будинку, і не заперечувала проти зняття з реєстрації. Зазначила, що всі комунальні послуги оплачує вона і позивачка, а в оформленні субсидії їм відмовлено.
Суд вважає можливим розглянути справу у відсутності відповідачів, на підставі наявних в справі доказів і, відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, зі згоди представника позивача ухвалює рішення при заочному розгляді справи.
Суд, заслухавши учасників процесу, дослідивши докази по справі, вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником 3/4 житлового будинку з господарськими будівлями та надвірними спорудами за АДРЕСА_1 . Власником іншої 1/4 частини даного домоволодіння є ОСОБА_3 .
Дані обставини підтверджуються: договором дарування, посвідченим 27 червня 2001 року приватним нотаріусом Ярмолинецького районного нотаріального округу Хмельницької області Динько Г. А., згідно якого ОСОБА_14 подарував ОСОБА_2 1/2 частину даного житлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель (а.с. 19), ухвалою Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 05.08.2002 у справі № 2-118/2002, якою затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , за якою за ОСОБА_2 визнано право власності на 1/4 частину вказаного житлового будинку, а за ОСОБА_3 - право власності на 1/8 житлового будинку з надвірними будівлями (а.с. 20); свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, посвідченим 24.05.2013 державним нотаріусом Другої Хмельницької державної нотаріальної контори Кушал Д. В., згідно якого ОСОБА_3 успадкувала після смерті ОСОБА_14 1/8 частину даного житлового будинку з надвірними будівлями (а.с. 21); витягами про реєстрацію права власності на нерухоме майно серії № 8247669 від 05.09.2005 (а.с. 22) та № 11248437 від 17.07.2006 (а.с. 23).
У вказаному будинку зареєстровані: ОСОБА_1 (дочка позивачки), ОСОБА_7 (внук позивачки), ОСОБА_8 (внук позивачки), ОСОБА_3 (власниця 1/4 будинку, рідна сестра позивача), ОСОБА_4 (племінник позивачки, син відповідачки ОСОБА_3 ), ОСОБА_6 (племінник позивачки, син відповідачки ОСОБА_3 ), ОСОБА_5 (племінниця позивачки, дочка відповідачки ОСОБА_3 ).
Відповідачка ОСОБА_3 і її діти ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 не проживають за місцем реєстрації більше 10 років.
Дані обставини підтверджуються: довідками Ярмолинецької селищної ради № 1698 від 22.06.2021 та № 2093 від 05.08.2022 про склад зареєстрованих осіб за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 25, 26); актом обстеження житлового будинку по АДРЕСА_1 від 27.02.2017, згідно якого зі слів свідків у даному будинку проживає ОСОБА_2 з травня 2002 року і по даний час, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , але фактично не проживають з моменту реєстрації (а.с. 31); актом комісії Ярмолинецької селищної ради Хмельницької області від 05.08.2022 про те, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , проте за поясненнями сусідів більше 10 років не проживають (а.с. 32).
Крім того, допитані в суді як свідки ОСОБА_16 і ОСОБА_17 підтвердили, що в будинку по АДРЕСА_1 проживає ОСОБА_1 , її мати і її син. ОСОБА_3 вони ніколи не бачили і не знають, хто це.
Свідок ОСОБА_18 підтвердила, що бачила ОСОБА_3 і її дітей більше тридцяти років назад, коли ще була жива їх баба, а діти були маленькими. З того часу вони у будинку по АДРЕСА_1 не проживають.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У той же час положеннями статті 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року № 3477-IV визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У спірних правовідносинах права позивача, як власника житлового будинку, захищені статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Нормами статті 3 СК України передбачено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Згідно з частинами другою, третьою статті 64 ЖК України до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
Відповідно до статті 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Статтею 156 ЖК України передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Таким чином, право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.
Така ж правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 05.11.2014 у справі № 6-158цс14 та від 16.11.2016 у справі № 6-709 цс16.
Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення (постанова ВС від 09.12.2020 у справі № 209/2642/18).
У постановах Верховного Суду України від 15.05.2017 у справі № 6-2931цс16, від 29.11.2017 у справі № 753/481/15-ц (провадження № 6-13113цс16), від 09.10.2019 у справі № 695/2427/16-ц (провадження № 61-29520св18) зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Оцінюючи встановлене, суд приходить до висновку, що ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 відсутні без поважних причин у житловому будинку за АДРЕСА_1 понад один рік, крім того, відсутні будь-які належні та допустимі докази, що вони є членами сім'ї ОСОБА_3 , а тому вони є такими, що втратили право на користування вказаним житлом.
Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.
Верховний Суд неодноразово підкреслював, що при вирішенні справи про виселення особи чи визнання такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, суд повинен провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві. Інакше кажучи, виселення особи має відповідати нагальній суспільній необхідності, зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (зокрема постанова від 18 січня 2023 року у справі № 442/810/22, провадження № 61-8377св22).
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Враховуючи викладене суд вважає, що вимога ОСОБА_2 про усунення перешкоди у користуванні житловим будинком за АДРЕСА_1 шляхом зняття з реєстрації ОСОБА_3 підлягає задоволенню, при цьому суд враховує, що це не буде надмірним тягарем для останньої і відповідатиме приватному інтересу позивачки.
Згідно із ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позивач як особа з інвалідністю ІІ групи звільнена від сплати судового збору, тому з відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 1073,60 грн., по 357,87 грн. з кожного, з відповідачки ОСОБА_3 підлягає стягненню на користь держави судовий збір в сумі 1073,60 грн.
На підставі ст. 317, 383, 391, 405 ЦК України, керуючись ст. 12, 13, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд
вирішив:
Позов задовольнити.
Визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такими, що втратили право користування житловим будинком за АДРЕСА_1 .
Усунути перешкоди ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у користуванні житловим будинком за АДРЕСА_1 , шляхом зняття з реєстрації ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ІПН НОМЕР_1 , з житлового будинку за АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь держави судовий збір в сумі 1073,60 грн., по 357,87 грн. з кожного.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в сумі 1073,60 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення може бути подано апеляційну скаргу до Хмельницького апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 19 травня 2023 року.
Суддя М. М. Баськов