Справа № 369/5132/23
Провадження №6/369/137/23
06.06.2023 року м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Пінкевич Н.С.
секретаря Соловюк В.І.
за участі
приватного виконавця Валявського О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві подання приватного виконавця виконавчого округу Київської області Валявського Олександра Анатолійовича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника у виконавчому провадженні №71151895, заінтересовані особи ОСОБА_1 , акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»,
У травні 2023 року приватний виконавець звернувся до суду із вказаним поданням. Свої вимоги мотивував тим, що у нього на примусовому виконанні знаходиться зведене виконавче провадження № 71151895 щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості на користь АТ КБ «Приватбанк». Копія постанови про відкриття виконавчого провадження направлено боржнику в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». Незважаючи на те, що постанова повернулась з відміткою «за закінченням терміну зберігання», боржник вважається таким, що належним чином повідомлений. Після відкриття виконавчого провадження ним накладено арешт на майно боржника, направлено запити щодо наявних відкритих рахунків в банках, які не дали жодних результатів, направлено вимоги боржнику, які також залишились без жодного реагування. Борг не погашений. З відповіді Державної прикордонної служби боржник ОСОБА_1 у період з 01 січня 2022 року по 06 жовтня 2022 року - 17 разів перетинала кордон. Оскільки борг не погашається, одним із заходів, що сприятимуть відновленню прав стягувача, є обмеження боржника у праві виїзду за межі країни до погашення заборгованості. Іншого дієвого механізму змусити боржника виконати рішення суду діюче законодавство не містить.
Просив суд тимчасово обмежити ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України, без вилучення паспортного документа до виконання зобовязання по зведеному виконавчому провадженню №71151895 з примусового виконання виконавчого листа №369/3519/20 від 23 червня 2021 року та виконавчого листа №369/3519/20 від 23 червня 2021 року, виданих Києво-Святшинським районним судом Київської області.
У судовому засіданні приватний виконавець Валявський О.А.. вимоги подання підтримав. Наголошував, що з дати набрання законної сили рішенням суду та станом на день звернення до суду з даним поданням, боржник всю суму боргу на користь стягувача не сплатив, жодних дій для реального, фактичного та в повному обсязі виконання не вчинив, що вказує на ухилення від виконання рішення суду. Просив задоволити.
Відповідно до ст.441 ЦПК України розгляд подання здійснюється без виклику заінтересованих осіб акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_1 .
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що подання не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
За ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі зокрема виконавчих написів нотаріусів (пункт 3 частини 1 статті 3 закону).
За ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
При розгляді подання судом встановлено, що постановою приватного виконавця виконавчого округу Київської області від 15 вересня 2021 року відкрито виконавче провадження № 66839649 щодо примусового виконання виконавчого листа 369/3519/20, виданого Києво-Святошинським районним судом, про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість в розмірі 185 554,62 грн.. Залишок заборгованості згідно заяви стягувача 162 216,37 грн.
Постанова направлена рекомендованим листом 16 вересня 2021 року, що підтверджено списком відправлень. Постанова повернулась без врученню боржнику з відміткою «За закінченням терміну зберігання».
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Київської області від 15 вересня 2021 року накладено арешт на грошові кошти боржника ОСОБА_1 в межах суми заборгованості 162 216,37 грн., винагороди приватного виконавця 16 221,63 грн., мінімальних витрат виконавчого провадження 569 грн., а загалом 179 007 грн.
Для перевірки майнового стану приватним виконавцем направлено вимоги до банківських установ щодо наявності відкритих рахунків та грошових коштів на них, а саме на АТ КБ «Приватбанк» та АТ «Універсал Банк».
Приватним виконавцем надані суду про відсутність коштів АТ «Державний ощадний банк України», АТ «ПУМБ», АТ «Альфа-Банк», АТ КБ «Приватбанк», АБ «Укргазбанк».
Також направлені вимоги боржнику ОСОБА_1 щодо виклику боржника до виконавця на надання інформації та документів від 06 жовтня 2022 року, яка повернулась з відміткою «За закінченням терміну зберігання».
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Київської області від 06 жовтня 2022 року накладено арешт на майно боржника ОСОБА_1 в межах суми заборгованості 162 216,37 грн., винагороди приватного виконавця 16 221,63 грн., мінімальних витрат виконавчого провадження 569 грн., а загалом 179 007 грн.
З відповіді на запит №148067140 від 06 жовтня 2022 року до Державної прикордонної служби України щодо перетину боржником державного кордону ОСОБА_1 вбачається, що остання з 01 січня 2022 року по 06 жовтня 2022 року неодноразово перетинала кордон.
Також встановлено, що постановою приватного виконавця виконавчого округу Київської області від 28 лютого 2023 року відкрито виконавче провадження № 71151589 щодо примусового виконання виконавчого листа 369/3519/20, виданого Києво-Святошинським районним судом, про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» судового збору в розмірі 2783,32 грн..
Постановою приватного виконавця від 28 лютого 2023 року об'єднано виконавче провадження №66839643 та №71151589 у зведене виконавче провадження №71151895.
Відомості про направлення даних постанов матеріали подання не містять.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені у Законі України «Про виконавче провадження».
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до пункту 19 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
Статтею 441 ЦПК України передбачено, зокрема, що тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом». Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов'язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні. Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена судом за місцем виконання відповідного рішення за поданням державного або приватного виконавця. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.
Статтею 33 Конституції України встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно статті 13 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання в межах кожної держави. Кожна людина має право покинути будь-яку країну, включаючи й свою власну, і повертатися у свою країну.
Свобода пересування гарантована статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі Конвенції), частина друга якої передбачає: «Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною». При чому згідно ч. 3 указаної статті на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» регулює порядок здійснення прав громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері.
Статтею 6 вказаного Закону встановлено перелік підстав для тимчасового обмеження у праві виїзду громадян України за кордон, зокрема, якщо громадянин України ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), - до виконання зобов'язань.
Статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» (положення статті, які діяли на момент здійснення виконавчих дій) передбачено, що державний виконавець зобов'язаний вжити заходів примусового виконання рішень, встановлених вищезазначеним законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Встановлено, що приватним виконавцем вжито низку заходів, спрямованих на примусове виконання виконавчого листа, а саме направлені запити до банківських установ, міграційної служби, а також зроблено витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності та нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
Окрім того, приватним виконавцем для забезпечення реального виконання рішення винесені постанови про арешт майна та арешт коштів боржника.
Однак, вжиті приватним виконавцем заходи, відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», спрямовані на виконання рішення, фактично не досягли бажаного результату.
З відповіді на запит №148067140 від 06 жовтня 2022 року до Державної прикордонної служби України щодо перетину боржником державного кордону ОСОБА_1 вбачається, що остання з 01 січня 2022 року по 06 жовтня 2022 року неодноразово перетинала кордон.
Отже, станом на час звернення приватного виконавця до суду з відповідним поданням про обмеження у праві виїзду за межі України боржника, рішення районного суду не виконано.
Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин, суду належить з'ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.
Слід зазначити, що чинне законодавство не містить визначення поняття «ухилення» і практика Конституційного Суду України щодо його офіційного тлумачення відсутня.
У сучасній українській мові слово «ухилення» тлумачиться так: - відступати, відхилятися, вивертатися; - намагатися не робити чого-небудь, не брати участі в чомусь; уникати; - навмисно не давати відповіді на запитання або говорити про щось інше.
Отже, з огляду на викладене, значення словосполучення «ухилення від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням», означає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків. У зв'язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.
Про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов'язків, передбачених частиною шостою статті 12 Закону України «Про виконавче провадження», як то утримуватися від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; надавати у строк, установлений державним виконавцем, достовірні відомості про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; своєчасно з'являтися за викликом державного виконавця; письмово повідомляти державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.
Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин, суду належить з'ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.
Ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об'єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак воно може мати й принципово інше походження, суб'єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов'язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.
Вирішуючи питання чи є ухилення боржника від виконання зобов'язань свідомим, суд має враховувати комплекс процесуальних дій, які були вжиті державним виконавцем для виконання рішення суду.
На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та підтвердженим матеріалами виконавчого провадження.
Встановлення наявності зобов'язання у боржника, в даному випадку грошового зобов'язання щодо сплати заборгованості, та факту ухилення останнього від його виконання (бездіяльність, свідоме невиконання зобов'язання), дозволяють при вирішенні подання керуватись положеннями частини другої статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України», згідно з якою громадянинові України, який має паспорт для виїзду за кордон, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадках, якщо такий громадянин ухиляється від виконання зобов'язань покладених на нього судовим рішенням, - до виконання цих зобов'язань.
З матеріалів справи вбачається, що рішення суду не виконується з 2021 року всупереч нормам статті 129-1 Конституції України, якою визначено, що рішення суду є обов'язковим до виконання, але доказів того, що боржнику відомо про наявність рішення суду щодо стягнення з нього заборгованості за кредитним договором, виконавчого провадження та вчинення виконавчих дій щодо виконання рішення суду про стягнення з нього заборгованості.
Окрім того, звернення до суду з поданням про обмеження боржника у праві виїзду за межі України є лише одним з механізмів, який виконавець може застосувати для забезпечення примусового виконання рішення суду з огляду на ухилення боржника від виконання такого, якому достеменно відомо про існування відносно нього виконавчого провадження та розміру заборгованості.
Згідно зі ст.2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.
Отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.
Зокрема, у справі «Гочев проти Болгарії» ЄСПЛ підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, яке обмежують свободу пересування наступним чином: - у відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв'язку із неоплаченими боргами, ЄСПЛ у п.49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78-82); - окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії » (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121); - у п.50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов'язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин. Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (див. вказане вище рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», §124 і вказане вище рішення Європейського Суду «Фельдеш и Фельдешне Хайлик против Венгрии», §35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймі, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (див. Рішення Європейського Суду від 25 січня 2007 г. за справою «Сіссаніс проти Румунії»), скарга № 23468/02, § 70); - охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (рішення від 23 червня 1981 року у справі «Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії» (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, §60). Застосовуючи ст.2 Протоколу 4 до Конвенції та практику ЄСПЛ, які є джерелом права в Україні, суд зобов'язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
Разом з тим, враховуючи об'єм поданих доказів виконавцем, виконавець не довів до боржника наявність саме зведеного виконавчого провадження, відсутні запити до Пенсійного фонду України, Державної фіскальної служби України, Міністерства внутрішніх справ України тощо для перевірки наявності доходу, на який може бути звернено стягнення, не перевірено наявність майна боржника (за адресою реєстрації), не з'ясовано наявність актуальних банківських рахунків (після запитів у 2021 році). Відкрито виконавче провадження було ще в 2021 році, того ж року отримані відомості про наявні рахунки, отримано відповіді з прикордонної служби у жовтні 2022 року, а подання направлено у квітні 2023 року. Матеріали подання не місять будь-яких доказів, актуальних дій виконавця, спрямованих на виконання рішення. На підставі наведеного, суд приходить до висновку щодо недоведеності факту ухилення боржника від виконання рішення, а факт ухилення спростовується встановленими судом обставинами.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які виконавець посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні поданого подання.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Керуючись ст. ст. 12, 81, 141, 200, 206, 263-265, 447-453 ЦПК України, суд -
У задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Київської області Валявського Олександра Анатолійовича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника у виконавчому провадженні №71151895, заінтересовані особи ОСОБА_1 , акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» - відмовити.
Ухвала суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст ухвали виготовлено 02 червня 2023 року.
Суддя