Справа № 369/14838/21
Провадження № 2/369/974/23
Іменем України
15.05.2023 року м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Волчка А.Я.,
при секретарі судового засідання Миголь А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві, у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області до Головного управління Держгеокадастру у Київської області, ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом визнання недійсним наказу, скасування державної реєстрації та повернення землі, -
До Києво-Святошинського районного суду Київської області звернувся з позовом заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що Києво-Святошинською окружною прокуратурою Київської області під час опрацювання відомостей, отриманих з метою встановлення наявності підстав для вжиття заходів представницького характеру в інтересах держави в суді виявлено факти порушення вимог земельного законодавства, допущені Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області, під час відведення земельної ділянки, яка розташована в адміністративних межах Гореницької сільської ради, у приватну власність фізичної особи за рахунок земель водного фонду.
Встановлено, що наказом Головного управління Держземагентства у Київській області від 22.01.2015 № 10-89/15-15-сг затверджено проект землеустрою та передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку з кадастровим номером 3222482000:06:003:5124 площею 0.3000 га для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (на даний час - Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області).
На підставі даного наказу державним реєстратором прав на нерухоме майно реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області Євко В.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за індексним номером 19975583 від 13.03.2015, відповідно до якого за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 3222482000:06:003:5124 площею 0,3 га для ведення особистого селянського господарства та видано свідоцтво про право власності від 13.03.2015 серії НОМЕР_1 , що підтверджується інформацією в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 08.07.2021 №264910429.
Разом з тим, за результатами опрацювання відомостей, отриманих з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді встановлено, що передача у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 3222482000:06:003:5124 площею 0,3 га відбулась з порушенням імперативних положень земельного та водного законодавства, у зв'язку з чим наказ Головного управління Держземагентства у Київській області від 22.01.2015 № 10-89/15-15-сг «Про затвердження документації і землеустрою та надання земельної ділянки у власність» є незаконним та підлягає скасуванню, а земельна ділянка підлягає поверненню у власність держави (територіальної громади) виходячи з наступного.
Можливість передачі у приватну власність земель водного фонду для ведення особистого селянського господарства законом взагалі не передбачена.
При наданні у власність чи користування земельних ділянок навколо водних об'єктів необхідно враховувати положення щодо меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг шляхом урахування при розгляді матеріалів про надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 60 Земельного кодексу України та ст. 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення меж, з урахуванням конкретної ситуації.
Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене законом (ст. 88 Водного кодексу України), а тому відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність останньої, оскільки її розміри встановлені законом.
Відповідно до листа Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського від 16.07.2021 № 991-002-1252/991-08-67 водний об'єкт, що розташований поряд з земельною ділянкою з кадастровим номером 3222482000:06:003:5124 це природний водний об'єкт - річка Ірпінь, права притока Дніпр (Київське водосховище). Річка Ірпінь має загальну площу водозбору 3340 км.кв., довжину 162 км.
Згідно ст. 79 Водного кодексу України, річка Ірпінь належить до середніх річок, прибережна захисна смуга встановлюється по обидва береги середніх річок шириною 50 м. Відповідно до листа Державного підприємства «Державний картографічно-геодезичний фонд України» від 06.07.2021 № 24 з відповідними графічними додатками, земельна ділянка з кадастровим номером 3222482000:06:003:5124 частоково накладається на землі водного фонду, а саме на водну поверхню та 50-ти метрову прибережну захисну смугу середньої річки Ірпінь і 25 метрові прибережні захисні смуги каналів (площа накладки - 0,1467 га).
Згідно листа Басейнового Управління водних ресурсів середнього Дніпра Державного агентства водних ресурсів України від 19.07.2021 № 01- 12/911, земельна ділянка з кадастровим номером 3222482000:06:003:5124 розташована в межах нормативної прибережної захисної смуги р. Ірпінь (ширина 50 м) на відстані 42-48 м. від урізу води.
Тобто, спірна земельна ділянка включає в себе землі, які відносяться до земель водного фонду (прибережна захисна смуга).
Тому позивач просив суд усунути перешкоди у здійсненні Білогородською сільською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 3222482000:06:003:5124 площею 0,3000 га, яка розташована в адміністративних межах на території Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (на даний час - Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області), шляхом визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагентства у Київській області № 10-89/15-15-сг 22.01.2021.
Усунути перешкоди у здійсненні Білогородською сільською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду площею 0,3000 га, яка розташовані в адміністративних межах Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області, шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 19975583 від 13.03.2015 з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222482000:06:003:5124 площею 0.3000 га для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (на даний час - Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області);
Усунути перешкоди у здійсненні Білогородською сільською радою права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду площею 0,3000 га з кадастровим номером 3222482000:06:003:5124 шляхом її повернення на користь Білогородської сільської ради з незаконного володіння ОСОБА_1 .
Стягнути з відповідачів на користь Київської обласної прокуратури судовий збір.
Ухвалою суду від 28.10.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження. На виконання положень ч. 1 ст.189 ЦПК України розпочато підготовче провадження у справі.
Ухвалою суду від 12.10.2022 року закрито підготовче провадження у та призначено справу до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні.
Прокурор подав до суду заяву про розгляду справи у його відсутності, вимоги позову підтримав та просив їх задоволити, проти ухвалення по справі заочного рішення не заперечував.
Інші сторони в судове засідання не з'явились, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Відповідачі до суду відзивів на позовну заяву не подали.
За письмовою згодою позивача суд ухвалив, провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення, що відповідає положенням ст. ст. 280-281 ЦПК України.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Так, КЦС ВС у Постанові від 30 вересня 2022 року № 761/38266/14 (61-1091св21) роз'яснив, що якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, Якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Суд, перевіривши матеріали справи та зібрані в ній письмові докази, приходить до висновку що позовні вимоги підлягають до задоволення виходячи з наступного.
Як вбачається із матеріалів справи, наказом Головного управління Держземагентства у Київській області від 22.01.2015 № 10-89/15-15-сг затверджено проект землеустрою та передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку з кадастровим номером 3222482000:06:003:5124 площею 0.3000 га для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (на даний час - Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області).
На підставі даного наказу державним реєстратором прав на нерухоме майно реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області Євко В.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за індексним номером 19975583 від 13.03.2015, відповідно до якого за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 3222482000:06:003:5124 площею 0,3 га для ведення особистого селянського господарства та видано свідоцтво про право власності від 13.03.2015 серії НОМЕР_1 , що підтверджується інформацією в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 08.07.2021 №264910429.
Відповідно до листа Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського від 16.07.2021 № 991-002-1252/991-08-67 водний об'єкт, що розташований поряд з земельною ділянкою з кадастровим номером 3222482000:06:003:5124 це природний водний об'єкт - річка Ірпінь, права притока Дніпр (Київське водосховище). Річка Ірпінь має загальну площу водозбору 3340 км.кв., довжину 162 км.
Згідно ст. 79 Водного кодексу України, річка Ірпінь належить до середніх річок, прибережна захисна смуга встановлюється по обидва береги середніх річок шириною 50 м. Відповідно до листа Державного підприємства «Державний картографічно-геодезичний фонд України» від 06.07.2021 № 24 з відповідними графічними додатками, земельна ділянка з кадастровим номером 3222482000:06:003:5124 частково накладається на землі водного фонду, а саме на водну поверхню та 50-ти метрову прибережну захисну смугу середньої річки Ірпінь і 25 метрові прибережні захисні смуги каналів (площа накладки - 0,1467 га).
Згідно листа Басейнового Управління водних ресурсів середнього Дніпра Державного агентства водних ресурсів України від 19.07.2021 № 01- 12/911, земельна ділянка з кадастровим номером 3222482000:06:003:5124 розташована в межах нормативної прибережної захисної смуги р. Ірпінь (ширина 50 м) на відстані 42-48 м. від урізу води.
Тобто, спірна земельна ділянка включає в себе землі, які відносяться до земель водного фонду (прибережна захисна смуга).
Пунктом 2Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2передбачено, що відповідно до статей55,124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст.ст.15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Земля, згідно ч. 1 ст. 13 Конституції України, яка знаходиться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
За ч.1-3 ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюються шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Статтею 15-1 ЗК України передбачено, що до повноважень центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері земельних відносин належить, зокрема ведення та адміністрування Державного земельного кадастру, проведення державної експертизи землевпорядної документації, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
Відповідно ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи, наділені повноваженням передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, у власність або користування для всіх потреб.
За змістом ч. 6ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського. Ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України.
Статтею 19 ЗК України регламентовано, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, до яких відносяться і землі водного фонду.
Відповідно ч. 1ст. 58 ЗК України, ст. 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
Отже, в силу імперативних приписів закону до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об'єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.
Згідно ст. 4,85 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті, зокрема, прибережними захисними смутами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами. Порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством.
За приписами ст. 59 ЗК України встановлено, що громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів).
Цією ж статтею встановлено вичерпний перелік видів функціонального використання земель водного фонду, для яких їх можуть передавати в користування громадян органи місцевого самоврядування та виконавчої влади.
Зокрема, землі водного фонду можуть передаватись в користування лише для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт.
Чинним законодавством передбачено лише один випадок, коли землі водного фонду можуть передаватись у приватну власність та п'ять випадків, коли їх може бути передано в користування. Разом з тим, передача у приватну власність земель водного фонду для ведення особистого селянського господарства законом взагалі не передбачена.
Стаття 60 ЗК України визначає, що вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.
Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:
а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів;
б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;
в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово, й зокрема у справі за №504/2864/13 звертала увагу на те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам Земельного кодексу України(перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених уст.59 цього Кодексу.
Аналогічний висновок зроблено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі за № 487/10128/14-ц (п.80), від 22 листопада 2018 року у справі за № 504/2864/13-ц (п.70), від 22 травня 2018 року у справі за №469/1203/15-ц.
Згідно ч. 2 ст. 58 ЗК України земельним законодавством встановлено особливий правовий режим використання земель водного фонду шляхом встановлення водоохоронних зон та прибережних захисних смуг для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм.
Частинами 1, 2ст. 88 Водного кодексу України визначено, що з метою охорони поверхне-вих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.
Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер -100 метрів.
Аналогічні нормативи містяться й у додатку № 13 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України за № 173 від 19 червня 1996 року(в редакції від 02 жовтня 2009 року).
Отже, з аналізу вищезазначених норм права (у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин) вбачається, що землі під водними об'єктами, а також прибережні захисні смути вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян апріорі, оскільки імперативно обмежені у цивільному обороті та на них поширюється окремий, чітко визначений законодавством порядок і способи використання.
Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене законом (ст. 88 Водного кодексу України), а тому відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність останньої, оскільки її розміри встановлені законом (дана правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2019 року у справі за № 469/1393/16-ц, Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі за № 6-16цс14 та від 24 грудня 2014 року у справі за № 6-206цс14).
Також, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2019 року у справі за №469/1393/16-ц зазначено, що «системний аналіз норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки, за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги, необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановленихст.88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 486 від 08 травня 1996 року.
Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених уст. 59 ЗК України, суперечить нормам ст. 83,84 цього Кодексу.
Відповідна позиція також неодноразово відображена у постановах Верховного Суду України (зокрема, від 21 травня 2014 року у справі за № 6-14цсі4, від 03 листопада 2015 року у справі за № 810/2041/14) та Великої Палати Верховного Суду (зокрема, від 15 травня 2019 року у справі за № 372/2180/15, від 30 січня 2019 року за № 357/9328/15).
Відповідно ч. 1ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням норм Земельного та Водного кодексів України розглядається як непов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.
Відтак, позовна вимога про витребування земельної ділянки слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.
Зазначена правова позиція наведена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі за № 487/10128/14-ц, постанові від 28 листопада 2018 року у справі за № 504/2864/13-ц, постанові від 04 липня 2018 року у справі за № 653/1096/16-ц, постанові від 07 квітня 2020 року у справі за № 372/1684/14-ц.
Згідно п. 33 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 07 лютого 2014 року за № 5 «Про судову практику в справах про захист власності та інших речових прав» застосовуючи положення ст. 391 ЦК України, відповідно якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійснення права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого. Відповідно положень ст. 391, 396 ЦК України, позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстав, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Законний володілець земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права користування на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.
Належними та допустимими доказами позивачем доведено, що земельна ділянка із кадастровим номером 3222482000:06:003:5124 площею 0,3000 га, що належить ОСОБА_1 , відноситься до земель водного фонду та накладається на прибережну захисну смугу середньої річки. Вказана ділянка за чинним законодавством не може бути передана у приватну власність громадян. Іншими учасниками справи не надано жодних інших доказів або доводів, які б суперечили наведеному або спростовували їх.
Судом встановлено, що Головним управлінням Держземагентства у Київській області порушені вимоги ст. 19,20,58,59,60,61 Земельного кодексу України, ст. 4,58,88,89 Водного кодексу України, п.п.1, 4, 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за № 486 від 08 травня 1996 року, при винесенні наказу № 10-1526/15-15-сг від 26 лютого 2015 року.
Враховуючи що позов подано належним позивачем, оскільки в матеріалах справи наявне повідомлення Києво-Святошинської окружної прокуратури адресоване Білогородській сільській раді Бучанського району Київської області в порядку абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позову та необхідності його задоволення.
Відповідно до ст.141 ЦПК України на користь позивача необхідно стягнути понесені ним та документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору з кожного відповідача.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд, -
Позов заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області до Головного управління Держгеокадастру у Київської області, ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом визнання недійсним наказу, скасування державної реєстрації та повернення землі - задовольнити в повному обсязі.
Усунути перешкоди у здійсненні Білогородською сільською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 3222482000:06:003:5124 площею 0,3000 га, яка розташована в адміністративних межах на території Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (на даний час - Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області), шляхом визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагентства у Київській області № 10-89/15-15-сг 22.01.2021.
Усунути перешкоди у здійсненні Білогородською сільською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду площею 0,3000 га, яка розташовані в адміністративних межах Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області, шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 19975583 від 13.03.2015 з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222482000:06:003:5124 площею 0.3000 га для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (на даний час - Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області);
Усунути перешкоди у здійсненні Білогородською сільською радою права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду площею 0,3000 га з кадастровим номером 3222482000:06:003:5124 шляхом її повернення на користь Білогородської сільської ради з незаконного володіння ОСОБА_1 .
Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Київській області (вул. Серпова, 3/14, м. Київ, ЄДРПОУ 39817550) на користь Київської обласної прокуратури (м. Київ, бул. Лесі Українки, 27/2) судовий збір у сумі 3405 (три тисячі чотириста п'ять гривень) за наступними реквізитами: отримувач Київська обласна прокуратура; код ЄДРПОУ - 02909996; банк отримувача Держказначейська служба України м. Київ; МФО - 820172; рахунок отримувача UA028201720343190001000015641.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Київської обласної прокуратури (м. Київ, бул. Лесі Українки, 27/2) судовий збір у сумі 3405 (три тисячі чотириста п'ять гривень) за наступними реквізитами: отримувач Київська обласна прокуратура; код ЄДРПОУ - 02909996; банк отримувача Держказначейська служба України м. Київ; МФО - 820172; рахунок отримувача UA028201720343190001000015641.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Київського апеляційного суду через Києво-Святошинський районний суд Київської області або безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено удень його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: Андрій ВОЛЧКО