Справа № 357/3308/23
Провадження № 2-а/357/52/23
06 червня 2023 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючий суддя - Бебешко М. М. ,
при секретарі - Мартиненко Є. Є.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи в приміщенні суду в м.Біла Церква адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області, третя особа: Білоцерківське районне управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, про скасування постанови у справі про накладення адміністративного стягнення, -
28 березня 2023 року до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 про скасування постанови у справі про накладення адміністративного стягнення.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що 19 березня 2023 року о 23 год. 25 хв. інспектором СРПП ВПД № 1 Білоцерківського РУП ГУНП в Київській області лейтенантом поліції Новосельським О.В. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серія БАД 338424, відповідно до якої з до нього застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 20400 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП. Вважає, що вказана постанова про накладення адміністративного стягнення є протиправною, незаконною, необґрунтованою та підлягає скасуванню, оскільки 19.03.2023 о 22 год. 40 хв. в м. Узин по вул. Поповича, 26/1 позивач не керував будь-яким транспортним засобом, тому згідно п.1.10.ПДР не був водієм, у зв'язку з чим не порушував п. 2.1.а ПДР. Крім того під час розгляду справи про адміністративне правопорушення інспектор не роз'яснив та порушив права позивача, передбачені ст. 268 КУпАП, не роз'яснив права, передбачені статтями 55, 56, 59, 63 Конституції України, чим порушив вимоги Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення в органах поліції, затвердженої наказом МВС від 06.11.2015 № 1376. В порушення вимог п. 10 Розділу ІV Інструкції вказано скорочене найменування посади особи, яка винесла постанову. Крім того позивач вказує, що відсутні будь-які докази вчинення ним вказаного правопорушення, а при винесенні постанови допущено грубі порушення вимог КУпАП та Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах національної поліції. В зв'язку з чим просить визнати протиправною та скасувати постанову серії БАД № 338424 від 19 березня 2023 року, винесену інспектором СРПП ВПД № 1 Білоцерківського РУП ГУНП в Київській області лейтенантом поліції Новосельським О.В. відносно ОСОБА_1 про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 20400 грн. і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Ухвалою суду від 29 березня 2023 року позовну заяву прийнято справу до розгляду, відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) учасників справи та запропоновано відповідачу подати до суду матеріали адміністративної справи на підставі яких винесено постанову БАД № 338424 від 19 березня 2023 року, про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 та належним чином завірену копію оскаржуваної постанови.
Ухвалою судді від 25.05.2023 позовну заяву залишено без руху, надано строк для усунення недоліків. Ухвала мотивована тим, що позивач має подати суду квитанцію про сплату судового збору в розмірі 536,80 за вказаними реквізитами.
30.05.2023 позивач подав заяву про усунення недоліків та додав квитанцію про сплату судового збору.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалу про відкриття провадження у справі позивач отримав.
Відповідач: Головне управління Національної поліції в Київській області отримали ухвалу про відкриття провадження у справі та позовну заяву з доданими до неї документами 17 квітня 2023 року.
Третя особа: Білоцерківське районне управління поліції ГУ НП в Київській області отримали ухвалу про відкриття провадження у справі та позовну заяву з доданими до неї документами 13 квітня 2023 року.
Враховуючи, що клопотань із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін на адресу суду не надходило, відповідачем у встановлений судом строк надано відзив, тому судом вирішено провести розгляд справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового процесу технічними засобами не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
19 березня 2023 року інспектором СРПП ВП № 1 Білоцерківського РУП ГУ НП в Київській області лейтенантом поліції Новосельським Олександром Вадимовичем винесено постанову якою, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.4 ст.126 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу у розмірі 20 400 грн.
Зі змісту вказаної постанови вбачається, що 19.03.2023 в м. Узин Білоцерківського району по вул. Поповича,26/1 водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Opel Astra», реєстраційний номер НОМЕР_1 будучи позбавлений права керування Білоцерківським міськрайонним судом від 23.12.2022 на 12 місяців, чим порушив п. 2.1.а ПДР України, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.4 ст.126 КУпАП.
Вказана постанова містить відомості про доручення відео з бодікамери 477948.
Відповідно до копії повідомлення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 серпня 2022 року вих.№ 5/5044/2022, ОСОБА_2 не притягувався до відповідальності за вчинення правопорушення передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП згідно постанови Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08 лютого 2022 року по справі № 357/14800/21.
Позивач, звертаючись до суду з позовом зазначав, що притягнення його до відповідальності є незаконним, необґрунтованим та недоведеним, оскільки рішення Білоцерківського міськрайонного суду за № 15862 від 07 грудня 2021 року та будь-якого іншого про позбавлення його права керування транспортним засобом не існує, а тому постанова винесена за відсутності належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт порушення ним Правил дорожнього руху, тому підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 2 ст. 33 КУпАП, при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі.
Як передбачено ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно п.1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Відповідно до Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі (затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 р.№ 1395), постанова по справі про адміністративне правопорушення складається на спеціальному бланку, виготовленому друкарським способом згідно з технічним описом бланка постанови по справі про адміністративне правопорушення, на якому проставлено відповідні серію і номер.
Бланк постанови по справі про адміністративне правопорушення заповнюється розбірливим почерком. Не допускаються закреслення чи виправлення відомостей, що заносяться до постанови, а також внесення додаткових записів після того, як постанова підписана особою, щодо якої вона винесена. У разі допущення порушень при оформленні такої постанови її заповнений бланк вважається зіпсованим.
Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Отже, одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб'єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.
Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб'єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб'єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі №524/5536/17 та від 17.07.2019 у справі №295/3099/17.
В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Згідно п. 8 ч.1 статті 23 зазначеного Закону поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
В пункті 1.3 Правил дорожнього руху зазначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Відповідно до ч.4 ст.126 КУпАП передбачена відповідальність за керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами.
Судом встановлено, що висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до ст. 317 та 317-1 КУпАП особа вважається позбавленою права керування транспортним засобом після набрання законної сили рішенням суду про позбавлення цього права. Виконання постанови про позбавлення права керування транспортним засобом здійснюється шляхом вилучення посвідчення водія на строк позбавлення права керування транспортними засобами та внесення до єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України відомостей про позбавлення права керування транспортним засобом на строк, визначений постановою, та про вилучення посвідчення водія. Постанова про позбавлення права керування транспортними засобами виконується посадовими особами органів Національної поліції.
Згідно з статтею 31 Закону № 580-VIII, поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 40 Закону № 580-VIII встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Так, 26.04.2018 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 338/855/17, адміністративне провадження №К/9901/18195/18 (ЄДРСРУ № 73700356) вказав, що аналіз положень статей КУпАП дозволяє дійти висновку, що зміст постанови у справі про адміністративне правопорушення має відповідати вимогам, передбаченим статтям 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Окремо необхідно наголосити, що Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 року у справі № 338/1/17 роз'яснив, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку. А для підтвердження порушення позивачем Правил дорожнього руху України відповідач, відповідно до ст. 251 КУпАП мав би надати, зокрема відеозапис події, фотокартки. Саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення.
Отже, як зазначено вище, та відповідно до вимог статті 77 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Так, складаючи оскаржувану постанову та зазначаючи в ній порушення з боку позивача, яке виразилося в тому, що останній 19 березня 2023 р. о 23 годині 25 хвилини в м. Узин, вул. Поповича, 26/1, керував транспортним засобом будучи позбавленим права керування транспортним засобом, чим порушив п.п. 2.1а ПДР України, тим самим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 126 КУпАП.
Однак, з боку відповідача не надано суду жодного належного та допустимого доказу вчиненого з боку позивача порушення, яке йому інкримінувалося.
Так, оскаржувана постанова, серія БАД № 338424 від 19.03.2023 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 4 ст. 126 КУпАП не містить жодного посилання на технічний запис, за допомогою якого здійснено відеозапис, в ній відсутні посилання на будь-який доказ, який здійснює фіксацію такого порушення. Пункт 7 постанови ( до постанови додаються ) не містить жодного посилання.
До того ж, візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише в тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.
Зазначене узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постанові Верховного Суду у складі Колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 338/1/17 від 26.04.2018 року.
Отже, не надання належного доказу стосовно вчинення позивачем порушення правил дорожнього руху, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, а тому недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Крім того, приписами частини 3 статті 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов'язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
При цьому, оскаржувана постанова не містить посилання на технічний запис, за допомогою якого здійснено відеозапис, що спростовує доводи про дотримання відповідачем встановлених частиною третьою статті 283 КУпАП вимог до змісту постанови по справі про адміністративне правопорушення.
У рішенні від 10 лютого 1995 року у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" Європейський суд з прав людини підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст. 32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів:(п.45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011 р., заява №21037/05;п,53 Рішення ЄСПЛ у справі «ОСОБА_3 проти України» від 15.10.2010 р., заява №38683/06; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015 р., заява № 29644/10; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013 р., заява №12167/04).
Так, з матеріалів справи вбачається, що належних та допустимих доказів, на підставі яких можливо достовірно встановити порушення позивачем ПДР відповідачем суду не надано.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Сама ж по собі наявність такої постанови не підтверджує факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Саме до такого висновку дійшов Верховноий Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 26.04.2018 року у справі №338/1/17.
Аналогічної позиції дотримується і ВС/КАС в постанові № 216/5226/16-а від 18.07.2019 року.
Тому, за таких обставин факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП, на думку суду, є недоведеним.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач будь-яких доказів на підтвердження обставин зазначених в оскаржуваній постанові не надав.
Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Суд наголошує на тому, що провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного спливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п. 34 рішення у справі «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09 червня 1998 року, п. 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19 лютого 2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.
На підставі відповідної практики ЄСПЛ можна зробити однозначний висновок, що суд не має права перебирати на себе функцію обвинувача у справах про адміністративні правопорушення, які в розумінні Конвенції прирівнюються до кримінального провадження, оскільки в такому випадку суд перестає бути незалежним та неупередженим органом з розгляду спорів, що є безумовним порушенням ст. 6 Конвенції в частині права кожного на справедливий суд.
В такому випадку суд позбавлений можливості самостійно здійснювати збір додаткових доказів, що підтверджували б або спростовували б вину правопорушника, а отже судовий розгляд здійснюється на підставі наданих суду матеріалів.
Статтею 62 Конституції України передбачено, що вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях і усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
Вищевказаний принцип знайшов відображення і в рішеннях Європейського Суду з прав людини («Капо проти Бельгії», 42914/98, 13.01.2005 року, «Радіо Франс проти Франції», 53984/00, 30.03.2004 року…) за якими прийняття доказів належить досліджувати загалом в світлі пункту 2 статті 6, і вимагає воно, окрім іншого, щоб тягар доказування лежав на стороні обвинувачення.
З урахуванням наведеного, з точки зору достатності доказів, матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять тієї сукупності доказів, яка б усунула обґрунтований сумнів щодо доведеності наявності в діянні ОСОБА_1 , кваліфікованого адміністративного правопорушення.
Докази мають велике значення для правильного вирішення справи, оскільки саме на основі доказів ґрунтується повне, всебічне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи. При розгляді справи про адміністративне правопорушення орган (посадова особа) зобов'язаний з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Для використання доказу при розгляді справи необхідно, щоб він був відносним і допустимим.
Всупереч вказаним вимогам, матеріали спрваи не містять документи, що підтверджують вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Таким чином, з урахуванням положень ст. 247 КУпАП, провадження у справі відносно ОСОБА_1 підлягає закриттю.
Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Положеннями ч. 1 ст. 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків ( стаття 72 КАС Ураїни ).
Згідно ч. 3 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини другої статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі.
Розмір судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таку позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 18.03.2020 року у справі №543/775/17 (провадження №11-1287апп18).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 КАС України).
Згідно з ч. 1 ст.139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 536,80 гривень, що підтверджується наявним в матеріалах справи фіскальним чеком від 30.05.2023 року.
Таким чином, враховуючи те, що позов підлягає задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір в сумі 536,80 грн. на користь позивача.
Керуючись ст. 2, 6, 9, 77, 242-246, 250, 255, 262, 286 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області, третя особа: Білоцерківське районне управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, про скасування постанови у справі про накладення адміністративного стягнення - задовольнити.
Скасувати постанову серії БАД № 338424 від 19 березня 2023 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення за ч.4 ст.126 КУпАП відносно ОСОБА_1 та закрити провадження в даній адміністративній справі.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 536,80 гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його складення до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, яким рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_2 .
Відповідач: Головне управління національної поліції в Київській області. Місце знаходження: 01601, м. Київ, вул. Володимирська,15. Код ЄДРПОУ: 40108646.
Третя особа: Білоцерківське районне управління Національної поліції в Київській області. Місце знаходження: 09107, м. Біла Церква, вул. Привокзальна, 3.
СуддяМ. М. Бебешко