Справа №295/6661/23
Категорія 387
1-кп/295/912/23
05.06.2023 року м. Житомир
Богунський районний суд міста Житомира у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
секретарів судового засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участі: прокурора ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Житомира матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №62022240020000211 від 03.08.2022 року на підставі обвинувального акту відносно:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Житомира, громадянина України, не працюючого, учасника бойових дій, який має на утриманні двох неповнолітніх дітей, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого: 19.02.2016 вироком Корольовського районного суду м. Житомира за ч.1 ст.164 КК України до штрафу в розмірі 510 грн., який 05.06.2023 сплачений повністю, м.т. НОМЕР_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України,
Солдат ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем призваним за мобілізацією, колишній кулеметник відділення безпілотних авіаційних комплексів розвідувального взводу військової частини НОМЕР_2 , який перебував у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_2 , в порушення вимог ст. ст. 11, 16, 40, 49, 128, 200 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, ст. ст. 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, з особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитись від військової служби, без дозволу відповідних командирів (начальників) та без поважних причин, в умовах воєнного стану, 13.06.2022 о 08 год. 00 хв. самовільно залишив розташування оперативної групи військової частини НОМЕР_2 , що у АДРЕСА_2 , та проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його із виконанням службових обов'язків до 08.11.2022, коли прибув до другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Житомирі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, що за адресою: вул. Перемоги, 54, м. Житомир, чим закінчив вчинення злочину.
За час відсутності у військовій частині НОМЕР_2 солдат ОСОБА_5 обов'язки військової служби не виконував, перебуваючи поза межами військової частини проводив час на власний розсуд.
Кримінальна відповідальність за вчинене передбачена ч.5 ст.407 КК України, а саме за самовільне залишення військової частини, військовослужбовцем (крім строкової служби), вчинене в умовах воєнного стану.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 вказав, що обвинувачення йому зрозуміле, вину у вчиненні інкримінованому йому кримінальному правопорушенні визнає повністю. Пояснив, що проходив військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_2 . Після отриманого поранення 13.06.2022 року самовільно залишив військову частину і проводив час на власний розсуд до 08.11.2022 року. Вільний час використовував на власний розсуд за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , обов'язки військової служби не виконував. 08.11.2022 самостійно прибув до Другого СВ (з дислокацією у м. Житомирі) ТУ ДБР розташованого у місті Хмельницькому. Вину визнає в повному обсязі, щиро розкаюється у вчиненому.
Враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_5 свою вину визнав повністю, обставини справи ніким із учасників судового розгляду не оспорюються, обвинувачений та інші учасники правильно розуміють зміст цих обставин, сумнівів у добровільності їх позиції не має та їм роз'яснено про позбавлення права оспорювати ці фактичні обставини справи в апеляційному порядку, суд, відповідно до ч.3 ст. 349 КПК України, прийшов до висновку про недоцільність дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються та вважає можливим обмежити обсяг дослідження доказів допитом обвинуваченого та письмових матеріалів, що характеризують його особу.
Таким чином, оцінюючи надані сторонами кримінального провадження докази, кожен з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд доходить висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_5 за самовільне залишення військової частини, військовослужбовцем (крім строкової служби), вчинене в умовах воєнного стану, при встановлених судом фактичних обставинах, поза розумним сумнівом, а його дії правильно кваліфіковані за ч.5 ст.407 КК України.
Призначаючи міру покарання, суд, відповідно до вимог ст.65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_5 відповідно до ст.12 КК України вчинив тяжкий злочин, раніше судимий, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, непрацездатну матір, є учасником бойових дій, отримав поранення внаслідок захисту Батьківщини, має захворювання на гепатит С. На обліку у спеціалізованих медичних установах не перебуває, в період з 02.02.2010 по 25.05.2011 перебував на обліку у лікаря нарколога з діагнозом: психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання канабіноїдів, вживання зі шкідливими наслідками. Вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав, щиро каявся.
Обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченому у відповідності до вимог ст.66 КК України суд визнає щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Обставини, що обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_5 у відповідності до вимог ст.67 КК України судом не встановлені.
За таких даних про особу обвинуваченого, з урахуванням обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченого та відсутність обтяжуючих, а також з врахуванням сукупності всіх обставин, які характеризують особу винного, суд, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, вважає за необхідне призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції статті кримінального закону з випробуванням виходячи з такого.
Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року. Зазначені міжнародні акти, згідно з частиною першою статті 9 Конституції України, є частиною національного законодавства України.
Так, згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Відповідно до вимог ст. 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Загальні засади призначення покарання (ст. 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Таким чином, вирішення судом питання про призначення обвинуваченому ОСОБА_5 покарання ґрунтується на наведених вище вимогах.
Повною мірою врахувавши вказані обставини, а також зваживши на другорядну роль кари як мети покарання, суд доходить висновку про те, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_5 є можливим без відбування покарання у виді позбавлення волі з встановленням іспитового строку, який буде достатнім для того, щоб засуджений в умовах здійснення контролю за його поведінкою довів своє виправлення.
На думку суду, такий захід примусу відповідає меті покарання, є співрозмірним характеру вчиненого діяння, його наслідкам та особі винного.
Натомість судом не встановлено обставин, які свідчили б про неможливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання у виді позбавлення волі.
Запобіжний захід обвинуваченому не обирався.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.
Речові докази та процесуальні витрати по кримінальному провадженню відсутні.
Заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувались.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 373, 374 КПК України, суд
ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на п'ять років.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_5 від відбуття призначеного покарання, якщо він протягом одного року не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього обов'язки.
Відповідно до ст. 76 КК України, в період іспитового строку покласти на ОСОБА_5 наступні обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
На вирок можуть бути подані учасниками судового провадження апеляційні скарги до Житомирського апеляційного суду через Богунський районний суд м. Житомира протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.
Суддя ОСОБА_1