31 травня 2023 року
м. Київ
справа № 761/8473/19
провадження № 51-830км23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
представників скаржника ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
потерпілого ОСОБА_8 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_6 , на ухвалу Київського апеляційного суду від 18 січня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018100100005621,за обвинуваченням
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Києва та жительки АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 190, частинами 3, 4 ст. 358 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 15 лютого 2021 року ОСОБА_10 визнано винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 190, частинами 3, 4 ст. 358 КК, та призначено їй покарання у виді: зач. 3 ст. 190 КК -позбавлення волі на строк 3 роки; ч. 3 ст. 358 КК -обмеження волі на строк 2 роки; ч. 4 ст. 358 КК - штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.
На підставі ч. 5 ст. 74 КК ОСОБА_10 звільнено від призначеного покарання за ч. 4 ст. 358 КК у зв'язку із закінченням строків давності, передбачених ст. 49 КК.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_10 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_10 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Вироком районного суду ОСОБА_10 , за встановлених та детально наведених у ньому обставин, визнано винуватою у заволодінні чужим майном шляхом зловживання довірою (шахрайство), вчинене за попередньою змовою групою осіб, у великих розмірах (ч. 3 ст. 190 КК), а також у підробленні офіційного документу, який посвідчується нотаріусом та надає права з метою використання його підроблювачем, за попередньою змовою групою осіб (ч. 3 ст. 358 КК) й використанні завідомо підробленого документу (ч. 4 ст. 358 КК).
За вироком суду суть обвинувачень ОСОБА_10 зводиться до того, що вона, після набуття 21 березня 2014 року на підставі договору дарування земельної ділянки площею 0,0596 га кадастровий номер 8000000000:90:805:0022 за адресою: АДРЕСА_2 (далі - земельна ділянка), користуючись довірою свого чоловіка - ОСОБА_8 , за його згодою зареєструвала на своє ім'я садовий будинок (право власності зареєстроване 12 серпня 2014 року) з господарськими будівлями та спорудами за тією ж адресою (далі - садовий будинок), що побудований під час спільного проживання ОСОБА_8 за власні кошти.
У кінці жовтня 2017 року ОСОБА_10 , достовірно знаючи, що садовий будинок набутий нею під час шлюбу з ОСОБА_8 , та під час реалізації цього об'єкту нерухомості необхідна нотаріально посвідчена згода останнього, вирішила вчинити заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою, за попередньою змовою групою осіб. Вона, за домовленістю із невстановленою особою, передала їй копії паспорта ОСОБА_8 та довідки про присвоєння ідентифікаційного номера для подальшого підроблення офіційного документа. Потім невстановлена особа, за пособництва ОСОБА_10 , підробила офіційний документ, що посвідчується нотаріусом та надає права, а саме заяву від імені ОСОБА_8 , відповідно до якої останній дає згоду на укладання договору купівлі-продажу садового будинку ОСОБА_10 .
Далі ОСОБА_10 , діючи з прямим умислом і корисливим мотивом, з метою заволодіння, шляхом зловживання довірою, чужим майном, яке належить ОСОБА_8 , а саме частини суми, отриманої від реалізації садового будинку, за попередньою змовою з невстановленою особою, підшукали покупця садового будинку ОСОБА_11
03 листопада 2017 року невстановлена особа передала ОСОБА_10 завідомо підроблену заяву від імені ОСОБА_8 , складену 02 листопада 2017 року, яку остання, умисно з корисливим мотивом, з метою укладення договору купівлі-продажу садового будинку, подала приватному нотаріусу ОСОБА_12 зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, копією свого паспорта, довідкою про присвоєння ідентифікаційного номера.
Нотаріус підготувала та після підписання сторонами посвідчила договір купівлі-продажу садового будинку від 03 листопада 2017 року та здійснила державну реєстрацію права власності.
У результаті реалізації злочинного наміру ОСОБА_10 за попередньою змовою з невстановленою особою, шляхом зловживання довірою, заволоділа належною ОСОБА_8 частиною коштів у розмірі 475 000 грн, що складає частини від ринкової ціни, отриманої за продаж садового будинку.
Київський апеляційний суд ухвалою від 18 січня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_6 , на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 15 лютого 2021 року щодо ОСОБА_10 повернув на підставі п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК, оскільки апеляційну скаргу подано особою, яка не має права її подавати.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі адвокат ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 18 січня 2023 року і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Обґрунтовуючи свої вимоги, скаржник зазначає, що ухвала суду апеляційної інстанції постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та порушує гарантоване право на оскарження судового рішення для забезпечення захисту прав і законних інтересів ОСОБА_9 .
Як зазначає адвокат, із фактичних обставин кримінального провадження, викладених у вироку Шевченківського районного суду м. Києва від 15 лютого 2021 року можливо зробити висновок про те, що він стосується майна, яке на момент розгляду справи і на сьогоднішній день належить ОСОБА_9 , а також дій ОСОБА_10 щодо такого майна, а саме садового будинку та земельної ділянки.
З огляду на зазначене та з урахуванням того факту, що ОСОБА_8 та ОСОБА_10 використовують вирок (справа № 761/8473/19) для позбавлення ОСОБА_9 права власності на садовий будинок і земельну ділянку, які вона набула 15 червня 2018 року, касатор вважає необґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про те, що вирок не стосується прав, свобод та інтересів ОСОБА_9 .
Аргументуючи свої вимоги, адвокат також указує, що апеляційний суд не вирішив клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, що на її думку свідчить про порушення вимог кримінального процесуального закону.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні представники ОСОБА_9 - адвокати ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , надавши відповідні пояснення, підтримали касаційну скаргу.
Прокурор ОСОБА_5 та потерпілий ОСОБА_8 заперечили проти задоволення касаційної скарги, навівши кожен відповідні аргументи.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_6 , підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.
Згідно з приписами п.1 ч. 1 і ч. 2 ст. 438 КПК підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК).
Право особи на апеляційне оскарження спрямовано насамперед на реалізацію права на справедливий суд, гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Забезпечення такого права є однією з важливих гарантій ухвалення правосудного рішення у кримінальному провадженні.
Статтею 24 КПК кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується його прав, свобод, законних інтересів, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому засіданні.
За приписами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Цих вимог апеляційним судом дотримано не було.
Повертаючи апеляційну скаргу представника ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_6 , на підставі п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК, суд обмежився лише посиланням на положення ст. 393 КПК щодо переліку осіб, які мають право подати апеляційну скаргу, що не є вичерпним, та вказав, що ОСОБА_9 і її представник - адвокат ОСОБА_6 ,не є особами, які мають право подати апеляційну скаргу.
Водночас апеляційний суд, всупереч приписам ст. 24 КПК та відповідним твердженням у апеляційній скарзі, не перевірив, чи стосується рішення суду першої інстанції прав, свобод та інтересів ОСОБА_9 , і чи є у неї, з урахуванням норм процесуального закону, можливість реалізувати своє право на судовий захист в інший спосіб, ніж шляхом апеляційного оскарження вироку Шевченківського районного суду м. Києва від 15 лютого 2021 року щодо ОСОБА_10 .
Дотримання вищевказаних засад є гарантією реалізації права на доступ до правосуддя, а їх нехтування вказує на те, що судове рішення про повернення апеляційної скарги постановлено без дотримання вимоги справедливості судового розгляду, приписів ст. 370 КПК щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
За таких обставин, касаційна скарга адвоката ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого апеляційному суду необхідно зважити на викладене в цій постанові та прийняти законне, обґрунтоване і вмотивоване судове рішення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_6 , задовольнити частково.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 18 січня 2023 року про повернення апеляційної скарги представника ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_6 , на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 15 лютого 2021 року щодо ОСОБА_10 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3