23 травня 2023 року
м. Київ
cправа № 927/8/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Чумака Ю. Я. - головуючого, Багай Н. О., Берднік І. С.,
секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,
за участю представників:
позивача - Олефіренка Є. В. (адвокат),
відповідача-1 - не з'явилися,
відповідача-2 - не з'явилися,
третя особа - не з'явилися,
розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сидорівське"
на рішення Господарського суду Чернігівської області від 04.10.2022 (суддя Демидова М. О.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.02.2023 (судді: Мальченко А. О. - головуючий, Чорногуз М. Г., Агрикова О. В.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сидорівське"
до: 1) Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області, 2) Комарівської сільської ради,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська молочна компанія",
про визнання договору оренди укладеним.
Короткий зміст і підстави позовних вимог
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Сидорівське" (далі - ТОВ "Сидорівське") звернулося до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області (далі - Ніжинська РДА) та Комарівської сільської ради (далі - Сільрада) про:
1) визнання укладеним договору оренди землі від 01.05.2016 між ТОВ "Сидорівське" та Борзнянською районною державною адміністрацією Чернігівської області (далі - Борзнянська РДА) на підставі розпорядження Борзнянської РДА від 18.04.2016 № 152 "Про затвердження ТОВ "Сидорівське" технічної документації із землеустрою та надання в оренду невитребуваних земельних часток (паїв) колишнього КСП ім. Кірова для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Ховмівської сільської ради";
2) зобов'язання Ніжинську РДА провести державну реєстрацію права оренди ТОВ "Сидорівське" на земельні ділянки загальною площею 32,6034 га згідно з договором оренди землі.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що орендодавець - Борзнянська РДА (правонаступником якої є Ніжинська РДА) як суб'єкт державної реєстрації після підписання договору оренди землі від 01.05.2016, передавши земельні ділянки в оренду позивачу, всупереч домовленості сторін не здійснила державну реєстрацію права оренди за договором. Водночас орендодавець, передавши позивачу земельні ділянки за актом приймання-передачі, в подальшому своєчасно отримував від орендаря орендну плату згідно з умовами договору та не намагався спростувати право оренди ТОВ "Сидорівське" на спірні земельні ділянки. Про неможливість провести державну реєстрацію права оренди орендодавець орендаря не повідомляв.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
3. Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 06.07.2022 закрито провадження у справі № 927/8/22 в частині зобов'язання відповідача - Ніжинської РДА провести державну реєстрацію права оренди ТОВ "Сидорівське" на земельні ділянки загальною площею 32,6034 га згідно з договором оренди землі, оскільки позивач відмовився від позову у цій частині.
4. Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 04.10.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.02.2023, у задоволенні позову відмовлено повністю.
5. Судові рішення мотивовано тим, що договір оренди землі від 01.05.2016 між ТОВ "Сидорівське" та Борзнянською РДА не є укладеним, у зв'язку із не проведенням його державної реєстрації; обов'язок забезпечити державну реєстрацію договору оренди покладено на орендаря.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
6. У касаційній скарзі ТОВ "Сидорівське" просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, справу № 927/8/22 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
7. На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржувану постанову, не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.10.2020 у справі № 912/3295/18; від 15.04.2021 у справі № 927/75/20; від 10.04.2019 у справі № 390/34/17; від 21.01.2023 у справі № 922/4702/21; від 30.03.2020 у справі № 387/554/18, тому дійшов помилкових висновків про те, що позивач повинен був вчинити дії щодо державної реєстрації договору та в порушення вимог законодавства таких дій протягом тривалого часу не вчинив, однак таке твердження, на думку скаржника, не відповідає положенням чинного на момент укладення договору законодавства і сформованій судовій практиці щодо взаємності та добровільності встановлення договірних правовідносин.
Скаржник також вважає, що на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 ГПК України існує необхідність відступлення від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 322/1178/17 та від 03.05.2022 у справі № 243/12643/19, які було застосовано в оскаржуваних судових рішеннях, оскільки є обґрунтовані підстави вважати, що у сторін виникли права та обов'язки за договором оренди від 01.05.2016, тобто останній був укладений.
Крім цього як на підставу касаційного оскарження позивач посилається на пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України та зазначає, що оскаржувані судові рішення не відповідають в повній мірі вимогам, що згідно з положеннями статті 236 ГПК України висуваються до судових рішень, оскільки судами попередніх інстанцій не було здійснено належним чином оцінки доказів про фактичне виконання сторонами умов договору оренди землі від 01.05.2016 в частині щодо передачі об'єкта оренди та здійснення розрахунків за користування ним.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
8. Відзиву на касаційну скаргу від відповідачів та третьої особи до Суду не надійшло.
Розгляд справи Верховним Судом
9. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.04.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 23.05.2023.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
10. Розпорядженням Борзнянської РДА від 18.04.2016 № 152 "Про затвердження ТОВ "Сидорівське" технічної документації із землеустрою та надання в оренду невитребуваних земельних часток (паїв) колишнього КСП ім. Кірова для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Ховмівської сільської ради" надано ТОВ "Сидорівське" в оренду строком на 10 років (до 2026 року включно) земельні ділянки невитребуваних земельних часток (паїв) загальною площею 32,6034 га кормові угіддя, кадастрові номери згідно з додатком, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель колишнього КСП ім. Кірова с. Сидорівка на території Ховмівської сільської ради.
11. У пунктах 3, 4 розпорядження зазначено, що в договорі оренди землі передбачити, що з моменту отримання громадянином документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, яку орендує ТОВ "Сидорівське", дія договору на витребувану земельну ділянку припиняється. Укласти договір оренди та приступити до використання земельної ділянки після проведення державної реєстрації договору оренди відповідно до чинного законодавства.
12. Додатком 2 до розпорядження від 18.04.2016 № 152 передбачено перелік кадастрових номерів невитребуваних земельних часток (паїв).
13. 01.05.2016 між Борзнянською РДА (орендодавець) та ТОВ "Сидорівське" (орендар) підписано договір оренди землі (далі - договір оренди землі), за умовами якого:
- орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку (за цільовим призначенням: землі сільськогосподарського призначення; за цільовим використанням (видом діяльності): ведення товарного сільськогосподарського виробництва - невитребувані земельні частки паї), розташовану на території Ховмівської сільської ради за адміністративною межею с. Сидорівка (пункт 1);
- в оренду передаються земельні ділянки загальною площею 32,6034 га у тому числі: невитребувані паї - 32,6034 га; під кормовими угіддями 32,6034 га (пункт 2);
- договір укладено на 10 років (до 2026 року включно). Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово чи іншим шляхом орендодавця про намір продовжити його дію (пункт 8);
- передача земельної ділянки здійснюється за документацією із землеустрою. Проект відведення розробляється у випадку зміни цільового призначення та невизначеності меж земельної ділянки в натурі (пункт 18);
- передача земельної ділянки орендарю здійснюється не пізніше ніж семиденний строк після державної реєстрації цього договору за актом приймання-передачі (пункт 20);
- договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (за можливістю). Договір укладено в трьох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один з яких знаходиться в орендодавця, другий - в орендаря, третій - в органі реєстрації (пункт 43).
14. На зазначеному договорі міститься відмітка про відмову сторін від нотаріального посвідчення договору оренди землі відповідно до статті 14 Закону України "Про оренду землі". Договір оренди (зі змінами) може бути належним чином зареєстрований у випадку законодавчої можливості здійснювати процедуру державної реєстрації земель невитребуваних паїв (невстановленого права приватної власності).
15. 04.05.2016 між Борзнянською РДА та ТОВ "Сидорівське" складено та підписано акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та акт приймання-передачі земельної ділянки (об'єкта оренди), що надається в оренду.
16. Згідно із витягом із рішення дев'ятнадцятої сесії восьмого скликання Сільради від 28.03.2019 № 348-25/VIII Товариству з обмеженою відповідальність "Українська молочна компанія" було надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) невитребуваних земельних часток (паїв) із земель колишнього КСП ім. Кірова. У додатку до рішення зазначено кадастрові номери земельних ділянок.
17. Згідно із витягом із рішення двадцятої сесії восьмого скликання Сільради від 25.06.2019 № 428-28/VIII було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) невитребуваних земельних часток (паїв) та надано в оренду невитребувані земельні паї з річною орендною платою 8 % від НГО із земель колишнього КСП ім. Кірова.
18. Відповідно до витягів з державного земельного кадастру земельні ділянки, що передані в оренду позивачу за розпорядженням від 18.04.2016 № 152 та договору оренди землі від 01.05.2016, у липні 2019 року були передані Сільрадою в оренду третій особі - ТОВ "Українська молочна компанія".
19. Відповідно до постанови Верховної Ради України від 17.07.2020 № 807-IX "Про утворення та ліквідацію районів" утворено у Чернігівській області, зокрема, Ніжинський район (з адміністративним центром у місті Ніжин) у складі території, зокрема, Ніжинської міської територіальної громади; ліквідовано Борзнянський район.
20. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 № 1635-р "Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій" встановлено здійснити реорганізацію районних державних адміністрацій районів, ліквідованих згідно з постановою Верховної Ради України від 17.07.2020 № 807-IX "Про утворення та ліквідацію районів" шляхом приєднання до районних державних адміністрацій, розташованих в адміністративних центрах районів, утворених зазначеною постановою згідно з додатком 1.
21. Відповідно до цього розпорядження, зокрема, Борзнянську РДА приєднано до Ніжинської РДА.
22. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 21.09.2021 внесено запис про припинення юридичної особи - Борзнянської РДА, підстава - рішення щодо реорганізації.
23. З огляду на відмову Ніжинської РДА, яка є правонаступником Борзнянської РДА, від проведення державної реєстрації підписаного 01.05.2016 між Борзнянською РДА) та ТОВ "Сидорівське" договору оренди землі, а також передачу Сільрадою третій особі орендованих позивачем земельних ділянок, ТОВ "Сидорівське" звернулося до суду з цим позовом.
Позиція Верховного Суду
24. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
25. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається, з огляду на таке.
26. Позивач у поданій касаційній скарзі посилається на наявність підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України
27. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржувану постанову, не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.10.2020 у справі № 912/3295/18, від 15.04.2021 у справі № 927/75/20, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 21.01.2023 у справі № 922/4702/21, від 30.03.2020 у справі № 387/554/18, щодо застосування статей 125, 126 Земельного кодексу України.
28. В основу оскаржуваної постанови покладено висновок апеляційного господарського суду про відсутність підстав для визнання укладеним договору оренди землі від 01.05.2016, оскільки позивач не здійснив державної реєстрації права оренди земельної ділянки за укладеним з відповідачем-1 договором оренди землі.
29. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норм статей 125, 126 Земельного кодексу України, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2020 у справі № 912/3295/18, від 15.04.2021 у справі № 927/75/20, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 21.01.2023 у справі № 922/4702/21, від 30.03.2020 у справі № 387/554/18, з огляду на таке.
30. В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
31. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
32. При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено в пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).
33. Касаційна інстанція не бере до уваги посилання скаржника на неврахування викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.04.2021 у справі № 927/75/20 (спір про визнання недійсним договору оренди, скасування рішення державного реєстратора) висновку щодо застосування положень статей 125, 126 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент підписання договору оренди від 01.05.2016, оскільки за змістовим, суб'єктним і об'єктним критеріями правовідносини у зазначеній справі та справі, що розглядається, не є подібними з огляду на відмінності в нормативно-правовому регулюванні прав та обов'язків сторін договору оренди нерозподілених земельних ділянок (невитребуваних земельних часток (паїв)), яке (нормативно-правове регулювання) істотно змінювалося, що зумовлює різний зміст спірних орендних правовідносин і виключає застосування під час вирішення цього спору наведеної скаржником правової позиції як нерелевантної.
34. Так, під час ухвалення постанови у справі № 927/75/20 Верховний Суд також дійшов висновку, що на момент укладення договору оренди землі від 10.12.2015 Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не визначав механізму реєстрації права оренди невитребуваних земельних ділянок (паїв). Такий порядок встановлено у статті 30 цього Закону у редакції Закону України від 26.11.2015 № 834-VIII "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", який набрав чинності після укладення договору від 10.12.2015. Відсутність нормативної та технічної можливості такої реєстрації, що не залежало від дій позивача, не може свідчити ні про неукладеність договору від 10.12.2015, ні про відсутність у позивача відповідного права.
35. При цьому, колегія суддів зауважує, що наведена у справі № 927/75/20 редакція Закону України від 26.11.2015 № 834-VIII "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" набрала чинності на час укладення договору оренди землі від 01.05.2016, тобто нормативно-правове регулювання прав та обов'язків сторін договору оренди нерозподілених земельних ділянок (невитребуваних земельних часток (паїв) у справі № 927/75/20 та у справі, яка розглядається (№ 927/8/22), було різним.
36. У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про подібність спірних правовідносин у справі, що розглядається, та справі № 927/75/20, на постанову Верховного Суду в якій посилається скаржник на обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження ухвалених у справі судових рішень.
37. У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2020 у справі № 912/3295/18 (спір про стягнення штрафу і пені через неналежне виконання стороною обов'язків за договором оренди) викладено висновок про те, що "відповідно до положень статті 18, 20 Закону України "Про оренду землі" (в редакції до 01.01.2013), укладений договір оренди землі підлягав обов'язковій державній реєстрації, з моменту якої набував чинності. Тобто розмежовувався момент укладення договору оренди землі, внаслідок чого договір набував юридичного значення як факт (наявність домовленостей сторін на виникнення між ними прав та обов'язків у майбутньому після державної реєстрації договору) та момент набрання чинності договором в результаті проведення його державної реєстрації, після чого виникали суб'єктивні цивільні права та обов'язки сторін. Тобто, державна реєстрація правочину виконувала функцію фіксації державою волевиявлення сторін договору оренди для подальшого офіційного визнання права оренди землі та гарантування його реалізації орендарем з метою забезпечення стабільності цивільного обороту речових прав на земельні ділянки.
Так і Верховний Суд України вказував, що поняття "момент укладення договору" та "момент набрання чинності договором оренди земельної ділянки" різняться змістовим наповненням, а також можуть відрізнятися у часі, про що зазначено у мотивувальних частинах постанов від 19.02.2014 у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13) та від 13.06.2016 у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16).
4.9. В свою чергу, з 01.01.2013 набрав чинності Закон України № 3613-VІ, згідно з підпунктом "е" підпункту 2 пункту 5 розділу VІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого статтю 126 Земельного Кодексу України викладено у новій редакції та передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
4.10. За змістом статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Державній реєстрації прав підлягають, зокрема, право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.
4.11. Таким чином, з урахуванням викладених норм, поняття "державна реєстрація договору" та "державна реєстрація речового права" є різними.
При цьому на час законодавчо закріплених вимог щодо необхідності реєстрації договору оренди землі його чинність пов'язувалась з моментом реєстрації договору, про що свідчила стала практика Верховного Суду України (постанова від 13.06.2016 №570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16)), Верховного Суду (постанова від 15.03.2018 у справі № 136/2211/15-ц).
4.12. Проте це не означає, що після внесення змін щодо відміни необхідності реєстрації самого договору оренди, момент реєстрації прав на оренду став пов'язуватись з моментом набрання чинності договором оренди.
4.13. Реєстрація прав на оренду землі, як зазначалось, є офіційним визнанням і підтвердженням факту виникнення прав на землю; саме право оренди виникає з моменту реєстрації цього права; земля вважається переданою з моменту державної реєстрації права оренди. Натомість це не свідчить про те, що сам договір, для якого визначені загальні правила набрання чинності, набирає чинність з моменту реєстрації права.
Дійсно орендар не може до реєстрації права оренди реалізовувати законно своє право оренди, проте реєстрація права є у зоні відповідальності орендаря, який уклавши договір оренди, що набрав чинності за загальним правилом після підписання (якщо сторони не передбачили іншого в договорі), самостійно реєструє своє право та отримує всі повноваження користувача земельної ділянки на підставі договору оренди".
38. Отже, уклавши договір оренди землі від 01.05.2016, ТОВ "Сидорівське" самостійно не зареєструвало своє право та не отримало всі повноваження користувача земельної ділянки на підставі договору оренди.
39. За змістом частини 1 статті 19 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права.
40. Заявлений у цій справі позов фактично містить у собі вимогу про встановлення судом факту, що має юридичне значення (укладення договору) та не стосується захисту права цивільного (права оренди), яке у позивача не виникло.
Вимога про встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, який порушує провадження у справі за позовом, в основі якого правова вимога - спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин.
41. Згідно з положеннями частини другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
Отже, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, та саме з метою його захисту.
42. Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
43. З огляду на те, що станом на час пред'явлення позову у позивача не виникло право оренди, оскільки позивачем не здійснено держану реєстрацію права оренди земельної ділянки за укладеним з відповідачем-1 договором оренди землі, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність правових підстави для задоволення позовних вимог.
44. У постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 та від 21.01.2023 у справі № 922/4702/21, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, розтлумачено застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), що ґрунтується ще на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі цієї доктрини лежить принцип добросовісності користування цивільними правами. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка особи, що не відповідає її попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Наведені правові позиції не спростовують встановленого у справі, яка розглядається (№927/8/22), факту відсутності у позивача зареєстрованого права оренди земельної ділянки за укладеним з відповідачем-1 договором оренди землі від 01.05.2016.
45. Цього факту також не спростовує посилання скаржника у касаційній скарзі на правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 30.03.2020 у справі № 387/554/18, відповідно до якої "правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети".
Таким чином, колегія суддів вважає помилковими доводи скаржника про те, що уклавши договір та не здійснивши реєстрацію права оренди, Борзнянська РДА (правонаступником якої є відповідач-1) здійснила дії, які порушують принцип добросовісності користування її правами як орендодавця.
Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України
46. Згідно з абзацом 3 пункту 5 частини 2 статті 290 ГПК України в разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду.
47. Скаржник наголошує на необхідності відступлення від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 322/1178/17 та від 03.05.2022 у справі № 243/12643/19 щодо застосування частини 5 статті 6 Закону України "Про оренду землі", які було застосовано в оскаржуваних судових рішеннях, оскільки, на його думку, є обґрунтовані підстави вважати, що у сторін виникли права та обов'язки за договором оренди від 01.05.2016, тобто останній був укладений.
48. Однак колегія суддів вважає, що правовідносини, які виникли між сторонами цієї справи не можна вважати подібними з тими, що склалися між сторонами спору у справах № 322/1178/17, № 243/12643/19, позаяк існує ряд істотних відмінностей саме у фактичних обставинах таких спорів.
49. Так у наведеній скаржником справі № 322/1178/17 розглядався спір за позовом фізичної особи про зобов'язання Селянського (фермерського) господарства "Волна" повернути земельну ділянку, у зв'язку із закінченням строку договору оренди землі від 01.11.2007. При цьому, у справі № 322/1178/17, на постанову від 15.01.2020 у якій міститься посилання у касаційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що обов'язок забезпечити державну реєстрацію договору оренди покладено на орендаря.
50. У справі № 243/12643/19 Товариство звернулося до суду з позовом про визнання договору оренди землі недійсним та скасування його державної реєстрації. При цьому у справі № 243/12643/19, на постанову від 03.05.2022 у якій міститься посилання у касаційній скарзі, Верховний Суд відмовляючи у позові виходив з того, що на момент державної реєстрації договору оренди земельної ділянки правоздатність орендодавця припинилась у зв'язку з її смертю і у померлої не могло виникнути прав та обов'язків за договором оренди землі від 01.05.2012.
51. Водночас починаючи з 01 січня 2013 року, згідно із Законом України від 11.02.2010 № 1878-VI "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України" втратили чинність статті 18, 20 Закону України "Про оренду землі", і з 01.01.2013 в порядку, визначеному Законом № 1878-VI, здійснюється державна реєстрація прав на нерухоме майно та їх обтяження (реєстрація речових прав).
52. З огляду на викладене, колегія суддів звертає увагу, що у справі, яка розглядається (№ 927/8/22), на час укладення договору оренди від 01.05.2016 набрала чинність нова редакція Закону України "Про оренду землі", яка не передбачала державної реєстрації договору оренди землі.
53. Отже, правовідносини у справах, на які посилається скаржник та у справі, що переглядається, не є подібними насамперед за змістовним критерієм, наведені справи різняться предметом і підставами позовних вимог, суттю та змістом правовідносин, фактичними обставинами, матеріально-правовим регулюванням відносин.
54. Верховний Суд зазначає про помилкове врахування наведених правових позицій Верховного Суду судами попередніх інстанцій у справі, яка розглядається, з огляду на їх нерелевантність обставинам цієї справи, однак вважає, що це не вплинуло на правильне вирішення спору у цій справі в цілому, тому не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
55. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.
Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України
56. Крім того, скаржник посилається на те, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд згідно з положеннями пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки судами попередніх інстанцій не було здійснено належним чином оцінку доказів про фактичне виконання сторонами умов договору оренди землі від 01.05.2016 в щодо передачі об'єкта оренди та здійснення розрахунків за користування ним.
57. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
58. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 300 ГПК України).
59. Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
60. Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
61. За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судами попередніх інстанції зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 ГПК України.
62. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.
Висновки Верховного Суду
63. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
64. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
65. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування останнім норм матеріального і порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень.
За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу ТОВ "Сидорівське" залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду - без змін.
Розподіл судових витрат
66. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сидорівське" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Чернігівської області від 04.10.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.02.2023 у справі № 927/8/22 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Ю. Я. Чумак
Судді Н. О. Багай
І. С. Берднік