24 травня 2023 року м. ТернопільСправа № 921/182/23
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Чопка Ю.О.
при секретарі Саловській О.А.
розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "А.Т. СМАРТ ТРЕЙДИНГ" (04053, м. Київ, Бехтерівський провулок, 4Б, офіс 31 )
до відповідача: Приватного підприємства "ТІЕРРА" (46008, м.Тернопіль, вул. Медова, буд 12)
про стягнення 982 110, 65 грн. заборгованості
За участі представників:
Позивача: адвокат Фукс А.В.;
Відповідача: не прибув.
Суть справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "А.Т.СМАРТ ТРЕЙДИНГ" звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Приватного підприємства "ТІЕРРА" про стягнення 982 110,65 грн. з яких 612 065,16 основної заборгованості, 221 711,45 грн. пені, 73 824,84 грн. інфляційних нарахувань, 13 302,69 грн. 3% річних та 61 206,51 грн. штрафу.
Позовні вимоги мотивовані невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати вартості поставленого товару за договором поставки №Щ_22-05/26 від 26.05.2023.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 14.03.2023, головуючим суддею для розгляду справи № 921/182/23 визначено суддю Чопка Ю.О.
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 15.03.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 03 квітня 2023 року.
Зазначену ухвалу представник відповідача отримав 20.04.2023 про що свідчить повернуте на адресу суду рекомендоване поштове повідомлення №4602510637890.
Ухвалою суду від 03.04.2023 підготовче засідання відкладено на 03.05.2023.
Ухвалою суду від 03.05.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.05.2023 о 11:00 год.
Представниця позивача в судовому засіданні 24.05.2022 в режимі відеоконференції заявлені вимоги підтримала повністю з підстав, наведених у позовній заяві та посилаючись на долучені до матеріалів справи докази. Позовні вимоги обґрунтовує невиконанням приватним підприємством «ТІЕРРА» своїх зобов'язань за договором поставки №Щ_22-05/26 від 26.05.2023.
Відповідач в судовому засіданні 24.05.2023 участі повноважного представника не забезпечив, хоча про дату, час та місце його проведення повідомлявся належним чином. Відзив на позов суду не надходив.
Частиною 1 ст.202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи, що: - участь представників сторін в судовому засіданні обов'язковою не визнавалась; - учасникам справи забезпечено можливість для викладення і подання суду своїх заяв процесуального характеру, однак відповідач правом на подання відзиву на позов не скористався; доказів у справі є достатньо для вирішення спору по суті, а тому суд визнав за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарським судом встановлено наступне.
26 травня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «А.Т.СМАРТ ТРЕЙДИНГ» та приватним підприємство «ТІЕРРА» був укладений Договір поставки № Щ_22-05/26.
Відповідно до пункту 1.1 Договору поставки Постачальник за замовленням (в усній та/або письмовій формі) Покупця зобов'язується протягом строку дії даного Договору поставляти та передавати у власність Покупцю щебінь та відсів із природного каменю (далі за текстом - «Товар»), окремими партіями, відповідно до замовлення Покупця, а Покупець зобов'язується приймати цей Товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах цього Договору.
Асортимент, найменування, кількість, одиниця виміру, ціна, загальна вартість та умови поставки і оплати Товару зазначаються у Специфікаціях, які складаються та підписуються Сторонами щодо кожної конкретної поставки Товару (пункт 1.2 Договору).
Загальна кількість Товару визначається у відповідних Специфікаціях та підтверджується шляхом складання кількості Товару за всіма накладними на відвантаження Товару (пункт 2.1 Договору).
Відповідно до пунктів 3.1. 3.2, 3.5, 3.6, 3.7 Договору поставки, ціна Товару узгоджується шляхом підписання Специфікації Сторонами. Конкретні ціни за одиницю виміру Товару, що визначені у видаткових накладних, встановлені Сторонами виключно для цього Договору,не поширюються на інші договори, що укладені або будуть укладені між Сторонами, і не можуть розглядатись у якості доказу усталеної практики визначення цін у договірних відносинах між сторонами.
Ціна на Товар формується у українській національній валюті, включаючи ПДВ.
Загальна ціна Договору визначається кількістю отриманого та оплаченого Товару Покупцем протягом всього строку дії Договору. Вартість кожної окремої партії Товару визначається сторонами в Специфікаціях.
За Договором поставки № Щ_22-05/26 було здійснено 4 поставки на загальну суму 967 805,16грн. На всі поставки сторонами підписані Специфікації № 22036 від 10.06.2022 року на суму 347 885грн 40коп., № 220135 від 09.06.2022 на суму 264 179грн 76коп, № 220093 від 30.05.2022 на суму 150 780грн00коп., № 220092 від 30.05.2022 на суму 204 962грн 00коп.
Поставка товару також підтверджується видатковими накладними № 220136 від 10.06.2022 на суму 347 885,40грн, № 220135 від 09.06.2022 на суму 264 179,76грн, № 220093 від 30.05.2022 на суму 10 780,00грн, № 220092 від 30.05.2022 на суму 204 960,00грн.
Розрахунки за кожну партію Товару, що поставляється здійснюється Покупцем в національній валюті України безготівковим перерахунком коштів на банківський рахунок Постачальника на умовах 100% попередньої оплати за партію Товару. Конкретні умови оплати (строки та суми) визначатимуться сторонами у Специфікаціях на кожну конкретну поставку окремо.
Оплата партії Товару здійснюється на підставі рахунку, виставленого Постачальником.
Постачальником виставлено Покупцеві рахунки на оплату № 00296 від 26.05.2022 на суму 355 740.00грн, № 220106 від 09.06.2022 на суму 264 179,76грн, № 220107 від 10.06.2022 на суму 347 885грн 40коп.
Пунктом 3.8 Договору визначено, що обов'язок Покупця щодо оплати кожної відповідної партії Товару вважається виконаним в момент зарахування грошових коштів у розмірі загальної вартості такої Партії Товару на банківський рахунок Постачальника.
Відповідачем оплачено товар частково, в сумі 355 740грн 00коп., що підтверджується Платіжним дорученням № 77 від 31.05.2022 року.
Терміни та форми оплати можуть змінюватись за письмовою згодою сторін (пункт 3.9 Договору).
Згідно з пунктом 4.2 Договору, товар постачається навалом залізничним транспортом та/або само вивозом автотранспортом згідно письмових та/або усних заявок покупця, погоджених постачальником. Датою відвантаження товару вважається дата відмітки на залізничній накладній на станції відправлення постачальника, або дата вказана у видатковій накладній (при само вивозі автотранспортом).
На кожну партію Товару Покупець надає Постачальнику замовлення в письмовій та/або усній формі, де визначається номенклатура/асортимент, фракція, кількість, залізничні реквізити та адреса одержувача Товару. Дане замовлення надається Постачальнику не пізніше ніж за 15 робочих днів до дати відвантаження Товару (пункт 4.3 Договору).
Пунктом 4.4 Договору визначено, що виставлення Постачальником рахунком на відповідне Замовлення є підтвердженням наявності відповідної кількості Товару та технічної можливості Постачальника передати такий товар Покупцеві.
Товар вважається зданим Постачальником та прийнятим Покупцем:
- по кількості - відповідно кількості, що зазначена у первинних документах постачальника;
- по якості - відповідно до якості, що зазначена в ДСТУ (пункт 4.6 Договору).
Покупець має підписати та повернути Постачальнику усі надані йому оригінальні примірники первинних документів Постачальника протягом 5 (п'яти) робочих днів з дня їх отримання від постачальника або у цей самий строк надати мотивовану відмову від їх підписання (пункт 4.7 Договору).
Відповідно до пункту 6.1 Договору, сторони домовились, що обмін первинними бухгалтерськими документами (Додаткова угода, Рахунок на оплату, Акт звірки взаємних розрахунків, Видаткова накладна, Акт про анулювання документа, Акт коригування цін нафтопродуктів, Акт коригування кількості нафтопродуктів, Акт прийому-передачі Послуг, Податкові накладні та інші) може бути здійснено у вигляді електронних документів із застосуванням до них електронного цифрового підпису (ЕЦП) засобами телекомунікаційного зв'язку або на електронних носіях, як оригіналу, за допомогою систем електронного документообігу, які використовуються Сторонами.
Сторони визначають, що ЕЦП за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) Постачальника та Покупця у разі, якщо: ЕЦП підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті (пункт 6.2 Договору).
Відповідно до пунктів 9.1, 9.2 Розділу 9 договору, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення відбитками печаток та закінчується 31 грудня 2023 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Відповідно до Розділу 5 Договору поставки право власності переходить до Покупця у момент передачі товару за видатковою накладною (пункт 5.1 Договору).
Розрахунки за кожну партію Товару за цим договором які здійснювалися покупцем відображалися в рахунках - фактурах та видаткових накладних наданих постачальником, що також передбачено даним договором. Такий розрахунок повинен бути проведений покупцем спочатку дії договору на умовах 100% попередньої оплати. Дата кожної поставки товару, кількість товару, також його вартість були узгоджені сторонами, що відображається у Специфікаціях та видаткових накладних, які підписані як постачальником так і покупцем, Специфікації - оригінальними підписами , а видаткові накладні - ЕЦП.
Таким чином, товариством з обмеженою відповідальністю "А.Т.СМАРТ ТРЕЙДИНГ"належним чином виконувались умови Договору поставки, Товар передавався своєчасно у встановленому Договором порядку, належної якості та узгодженої кількості, а Відповідач, прийнявши даний Товар, всупереч умовам Договору та норм чинного законодавства України, не оплатив його у повному обсязі. Внаслідок чого у Відповідача перед Позивачем виникла заборгованість за даним Договором, яка станом на день подання позову складає: 612 065 грн 16коп.
Позивач, у позовній заяві зазначив, що між сторонами підписано Акти звірок взаємних розрахунків за Договором поставки № Щ_22-05/26 від 26.05.2022, а саме Акт звірки взаємних розрахунків за період за 2 квартал 2022 року станом на 30.06.2022 та Акт звірки взаємних розрахунків за період 2 квартал 2022 року станом на 30.09.2022.
Позивач звертався до відповідача із вимогою (претензією) № 2023-01-12 від 12.01.2023 про погашення заборгованості та сплату штрафних санкцій, неустойки.
Пунктом 7.2 Розділу 7 Договору поставки, встановлено, що у разі прострочення оплати Товару, Покупець, за вимогою Постачальника сплачує на користь Постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, яка діяла в період існування заборгованості. Від суми заборгованості за кожен день прострочення виконання зобов'язання по оплаті. Додатково у випадку порушення строків оплати на 5 (п'ять) і більше банківських днів Постачальник має право вимагати від Покупця сплатити штраф у розмірі 10% (десяти відсотків) від суми заборгованості.
Пунктом 7.6 Договору сторони визначили, що неустойки/штрафи за цим договором стягується за весь період прострочення, без урахування норми частини 6 статті 232 Господарського кодексу України стосовно обмеження такого строку шістьма місяцями. Строк спеціальної позовної давності за цим договором стосовно неустойки/штрафу становить 3 (три) роки.
Внаслідок прострочення позивачем виконання зобов'язання за Договором поставки, позивачем нараховано відповідачу пеню в сумі 221 711,45грн, 3% річних в сумі 13 302,69грн, інфляційних витрат в сумі 73 824,84грн та штрафу в сумі 61 206,51грн.
Оскільки, Відповідач протягом 6 місяців не вчинив жодних дій, які б свідчили про намір погашення заборгованості перед Позивачем та добросовісне виконання умов Договору, Позивач вважає, що в такому разі спір неможливо вирішити шляхом переговорів, а тому для захисту свого порушеного права звернувся до господарського суду.
Наведені обставини стали причиною звернення позивача з позовом та є предметом спору у даній справі.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги в даній справі підлягають задоволенню з наступних підстав.
Між сторонами у справі виникли цивільно-правові відносини з поставки товару на підставі укладеного Договору в силу статті 11 Цивільного кодексу України, судом враховано законодавство що встановлює та регулює договірні зобов'язання, які виникають на підставі договору поставки.
Згідно з частиною 1 та пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частиною1 статті 179 ГК України визначено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
За змістом ч. 1 ст. 509 ЦК України та частини 1 статті 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Положеннями ст. 525, ч. 1 ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.
Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно частини 1 статті 693 ЦК України у випадку, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Згідно із статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Відповідно до статей 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Приписами частини 2 статті 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Згідно з частиною 7 статті 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Приписами частини 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як передбачено статтею 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.09.2020р. у справі №910/16505/19, тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
В якості доказів позивачем долучено: Договір поставки № Щ_22-05/26 від 26.05.2022; Специфікації № 220136 від 10.06.2022 на суму 347 885,40грн, № 220135 від 09.10.2022 на суму 264 179,76грн,№ 220093 від 30.05.2022 на суму 150 780,00грн, 220092 від 30.05.2022 на суму 204 960,00грн; Видаткові накладні № 220136 від 10.06.2022 на суму 347 885,40грн, № 220135 від 09.06.2022 на суму 264 179,76грн, № 220093 від 30.05.2022 на суму 150 780,00грн, № 220092 від 30.05.2022 на суму 204 960,00грн;Протоколи створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису; Рахунки на оплату № 220096 від 26.05.2022 на суму 355740,00грн, № 220106 від 09.06.2022 на суму 264 179.76грн, № 220107 від 10.06.2022 на суму 347 885,40грн; Платіжне доручення № 77 від 31.05.2022 на суму 355740.00грн; Акт звіряння взаємних розрахунків за період: 01.01.2022-31.12.2022; Претензія(вимога) № 2023-01-12 від 12.01.2023 з доказами надіслання та доказами отримання відповідачем.
Аналізуючи твердження та подані на їх підтвердження докази Позивачем і ненадання жодних доказів на їх спростування Відповідачем, керуючись наведеним критерієм доказування, суд доходить висновку, що зазначені вище докази, надані Позивачем, відповідають критеріям належності та вірогідності, тому вважаються такими, що підтверджують наведені Позивачем обставини щодо укладення між Сторонами Договору, здійснення на його підставі господарських операцій поставки, неналежного виконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань з оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем товару за Договором, внаслідок чого утворився борг з оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем товару за Договором в розмірі 612 065 грн 16 коп.
Відтак право Позивача, за захистом якого він звернувся до суду, є порушеним, а позовні вимоги про стягнення 612 065 грн 16 коп. суми основної заборгованості за Договором є мотивованими та обґрунтованими.
Щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 61 206,51грн. штрафу та 221 711,45 грн. пені за період з 10.06.2022р. по 01.03.2023р. суд зазначає.
Пунктом 7.2 Розділу 7 Договору поставки, встановлено, що у разі прострочення оплати Товару, Покупець, за вимогою Постачальника сплачує на користь Постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, яка діяла в період існування заборгованості. Від суми заборгованості за кожен день прострочення виконання зобов'язання по оплаті. Додатково у випадку порушення строків оплати на 5 (п'ять) і більше банківських днів Постачальник має право вимагати від Покупця сплатити штраф у розмірі 10% (десяти відсотків) від суми заборгованості.
Згідно з статей 549, 611, 625 ЦК України, статті 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина 1 статті 216 та частина 1 статті 218 ГК України).
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.
Згідно положень статті 229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).
Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (частини 1 і 2 статті 551 ЦК України).
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).
Частиною 1 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання господарською організацією (частини 6, 7 статті 231 ГК України).
Згідно частина 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 7.6 Договору сторони визначили, що неустойки/штрафи за цим договором стягується за весь період прострочення, без урахування норми частини 6 статті 232 Господарського кодексу України стосовно обмеження такого строку шістьма місяцями. Строк спеціальної позовної давності за цим договором стосовно неустойки/штрафу становить 3 (три) роки.
При цьому, приписами частини 2 статті 343 ГК України передбачено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Перевіривши правильність розрахунку пені, суд встановив, що такий проведено Позивачем вірно, відтак, сума пені за заявлений Позивачем до стягнення період становить 221 711,45грн, штрафу 61 206,51грн.
Щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 13 302,69грн. 3% річних за період з 10.06.2022р. по 01.03.2023р. та 73 824,84грн. інфляційних втрат за період з 10.06.2022р. по 01.03.2023р. за порушення порядку і строку оплати поставленого товару суд зазначає наступне.
Згідно статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом частини 2 статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в пункті 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», а також постановах Верховного Суду України від 26.04.2017р. у справі №3-1522гс16, від 06.06.2012р. у справі №6-49цс12 та від 24.10.2011р. у справі №6-38цс11.
Враховуючи порушення відповідачем строків проведення розрахунку за товар, позивачем на підставі статті 625 ЦК України заявлено до стягнення 73 824,84 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з 10.06.2022 - 01.03.2023, та 13 302,69 грн 3% річних, нарахованих за період з 10.06.2022 - 01.03.2023.
Перевіривши надані позивачем розрахунки заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3% річних, суд вважає правомірним нарахування відповідачу: 73 824,84 грн інфляційних нарахувань за період 10.06.2022 - 01.03.2023 та 13 302,69 грн 3% річних за період 10.06.2022 - 01.03.2023.
У відповідності до частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами (частини 2 статті 73 ГПК України).
Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Приписами статті 79 ГПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Пунктами 1, 2 статті 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
На підставі викладеного, враховуючи порушення умов договору з боку відповідача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
За таких обставин, керуючись статями 46, 73-79, 86,129, 194, 236, 237, 238, 240, 241, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Приватного підприємства «Тіерра», м.Тернопіль, вул.Медова, буд.12 (код 44532774) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «А.Т.Смарт Трейдинг», м.Київ, Бехтерівський провулок, 4Б, офіс 31 (код 38960764) - 612 065 (шістсот дванадцять тисяч шістдесят п'ять) грн. боргу, 221 711 (двісті двадцять одну тисячу сімсот одинадцять) грн. 45 коп. пені, 73 824 (сімдесят три тисячі вісімсот двадцять чотири) грн. 84 коп. інфляційних, 13 302 (тринадцять тисяч триста дві) грн. 69 коп. 3% річних, 61 206 (шістдесят одну тисячу двісті шість) грн. 51 коп. штрафу і 14 731 (чотирнадцять тисяч сімсот тридцять одну) грн. 66 коп. судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення сторони вправі його оскаржити до Західного апеляційного господарського суду.
Повний текст рішення виготовлено 02 червня 2023 року.
Суддя Ю.О. Чопко