вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"05" червня 2023 р. м. Київ Справа № 911/16/23
Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, матеріали справи за позовом
Керівника Бучанської окружної прокуратури Київської обласної (08292, Київська обл., Бучанський р-н, м. Буча, вул. Пушкінська, буд. 61/1, код: 02909996) в інтересах держави в особі:
Державної екологічної інспекції Столичного округу (03035, місто Київ, вул. Солом'янська, будинок 1, код: 42163667)
Ірпінської міської ради (08200, Київська обл., місто Ірпінь, вулиця Шевченка, будинок 2-А, код: 33800777)
до
Державного підприємства «Київське лісове господарство» (08114, Київська обл., Бучанський р-н, село Стоянка, вул. Лісна, будинок 15, код: 00991373)
про стягнення 145390,14 гривень,
До Господарського суду Київської області 02.01.2023 надійшла позовна заява Керівника Бучанської окружної прокуратури Київської обласної (надалі - прокуратура/прокурор) в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу (надалі - Інспекція/позивач 1) та Ірпінської міської ради (надалі - Міськрада/позивач 2) до Державного підприємства «Київське лісове господарство» (надалі - Підприємство/відповідач) про стягнення 145390,14 гривень шкоди, завданої внаслідок незаконної порубки лісу.
В обґрунтування позову прокурор посилається на порушення відповідачем законодавства України про охорону навколишнього середовища, що стало підставою заявлених вимог про стягнення шкоди.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.01.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 911/16/23 та постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання.
На адресу суду 16.01.2023 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечував проти задоволення позовних вимог, а 30.01.2023 від прокурора надійшла відповідь на відзив із запереченнями проти аргументів відповідача.
Правом на подання заперечень на відповідь на відзив відповідач не скористався. Позивачі по справі також заяв по суті справи на адресу суду не направляли.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Працівниками лісової охорони ДП «Київське лісове господарство» 16.04.2020 в кварталі 52 виділ 30 Ірпінського (Плахтянського) лісництва виявлено факт незаконної рубки 33 дерев на землях, які перебувають в постійному користуванні відповідача, та розташовані в адміністративних межах м. Ірпеня, що відносяться до Ірпінської міської територіальної громади Бучанського району Київської області, про що працівниками лісової охорони ДП «Київське лісове господарство» 16.04.2020 складено Акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства.
Відповідно до Розрахунку збитків спричинених рубкою і пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту у кварталі 52 виділу 30 Ірпінського лісництва ДП «Київське лісове господарство», проведеного провідним інженером ОЗЛ, згідно постанови Кабінету міністрів України від 23 липня 2008 року № 665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу» - збитки спричиненні незаконною рубкою дерев становлять 145390,14 гривень.
Земельна ділянка, на якій виявлено факт незаконної рубки дерев перебуває у постійному користуванні ДП «Київське лісове господарство» на підставі планово-картографічних матеріалів 2014 року відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України.
Оскільки відповідач, як постійний лісокористувач, вина якого полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих йому ділянках із земель лісового фонду, та на виконання вимог чинного законодавства повинен відшкодувати завдані його протиправними діями збитки, прокурор звернувся до суду із розглядуваним позовом.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач посилався на те, що Інспекція не є належним позивачем у справі, позовні вимоги прокурора недоведені належним чином, адже складений працівниками підприємства Акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 16.04.2020 не може бути належним та достатнім доказом встановлення факту правопорушення, як наслідок вини та протиправної поведінки відповідача. Стягнення завданих збитків на користь Ірпінської міської ради є безпідставними, оскільки такі збитки сплачуються на користь зведеного бюджету, а тому на користь спеціального фонду Ірпінської міської ради може бути перераховано тільки 50% грошових стягнень.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.
Щодо питань представництва та визначення позивачем у справі Державної екологічної інспекції Столичного округу та Ірпінської міської ради.
Бучанською окружною прокуратурою при виконанні повноважень, визначених ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» вивчено інформацію та матеріали Підприємства за результатами чого виявлено порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Прокурором, в якості органу державної влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, зазначено Інспекцію та Міськраду.
Пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
У відповідності до ч. ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 дійшла висновків про те, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності.
З матеріалів справи вбачається, що зверненню прокурора з розглядуваним позовом передувало відповідне листування з Державною екологічною інспекцією Столичного округу та Ірпінською міською радою, з якого вбачається, що компетентні органи були обізнані з фактом наявності необхідності захисту порушених інтересів держави, проте не здійснили самостійний захист цих інтересів в суді, що свідчить про їх бездіяльність та зумовлює висновки суду про дотримання прокурором вимог, що ставляться для визначення здійснення ним представництва інтересів держави, як виправданого.
Оцінивши твердження відповідача щодо відсутності підстав для здійснення представництва інтересів держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить, у тому числі пред'являти претензії про відшкодування збитків і втрат, заподіяних державі в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Державна екологічна інспекція Столичного округу є міжрегіональним територіальним органом Державної екологічної інспекції України (далі - Держекоінспекція) та їй підпорядковується, діє на підставі Положення про Державну екологічну інспекцію Столичного округу (далі - Положення), затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 20.02.2023 за № 18 (нова редакція).
Відповідно до п. 1 розділу I Положення повноваження інспекції поширюються на територію міста Києва та Київської області.
Згідно із пунктом 2 розділу II Положення Інспекція здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства, зокрема, про охорону, захист, використання та відтворення лісів (підпункт 5).
Відповідно до пункту 9 цього ж Положення Інспекція наділена повноваженнями щодо звернення до суду із позовами про відшкодування шкоди завданої державі.
Аналогічні положення містилися у зазначеному Положенні і у попередній редакції.
Наведене вище спростовує твердження відповідача про відсутність підстав визначення Державної екологічної інспекції Столичного округу позивачем у справі.
Щодо суті позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч. 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України).
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків (відшкодування шкоди), потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини боржника у заподіянні збитків.
Статтями 5, 40 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено, що ліс, як природний ресурс загальнодержавного значення, підлягає державній охороні і регулюванню використання на території України. Використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов'язкових екологічних вимог.
Частиною 2 статті 19 Лісового кодексу України визначено, що обов'язок забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вжиття інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримання правил і норм використання лісових ресурсів покладено на постійних лісокористувачів.
Відповідно до ст. 63 Лісового кодексу України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 64 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 Лісового кодексу України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.
Власники лісів і постійні лісокористувачі зобов'язані розробляти та проводити в установлений строк комплекс протипожежних та інших заходів, спрямованих на збереження, охорону та захист лісів. Перелік протипожежних та інших заходів, вимоги щодо складання планів цих заходів визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства, органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень (ч. 2 ст. 86 Лісового кодексу України).
Статтею 90 Лісового кодексу України передбачено, що основними завданнями державної лісової охорони є: здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства; забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 105 Лісового кодексу України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.
Частиною 1 ст. 107 Лісового кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.
Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.
Таким чином, обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних порубок дерев. Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.
Відповідач в перебігу розгляду справи не заперечував того факту, що саме він є постійним лісокористувачем земельної ділянки, на якій ним самим виявлено факт незаконної вирубки дерев.
Відповідно до пункту 3.1 Статуту ДП «Київське лісове господарство» (із наступними змінами), затвердженого наказом № 697 від 16.11.2007 Державного комітету лісового господарства, ДП «Київське лісове господарство» створено, зокрема, з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів.
Одним із основних напрямків діяльності ДП «Київське лісове господарство» є забезпечення охорони лісів і захисних лісонасаджень від незаконних порубів … (п.п. 3.2.6. п. 3.2. Статуту).
Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України до одержання у встановленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є матеріали лісовпорядкування.
На підтвердження приналежності права постійного користування земельною ділянкою, на якій виявлено факт вчинення правопорушення - незаконну вирубку дерев, відповідачем на запит прокурора було надано викопіювання із планшету лісовпорядкування 2014 року, яке наявне в матеріалах справи.
Як вже зазначалось, відповідачем у кварталі 52 виділу 30 Ірпінського (Плахтянського) лісництва, що знаходиться в адміністративних межах м. Ірпеня Ірпінської територіальної громади Бучанського району було виявлено порушення лісового законодавства, про що посадовими особами органу лісового господарства складено Акт огляду місця вчинення порушення лісового законодавства від 16.04.2020.
Отже, факт порушення лісового законодавства - незаконної порубки дерев підтверджується зазначеним актом, складеним провідним інженером ОЗЛ Плахтянського лісництва Клещ Б.П..
Таким чином, судом вбачається, що відповідач як постійний лісокористувач не забезпечив охорону і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допустив самовільну вирубку лісу, чим заподіяно матеріальну шкоду лісовому фонду України.
Посилання відповідача на те, що Акт огляду місця вчинення правопорушення лісового господарства не є належним доказом завдання шкоди та може братися до уваги лише в комплексі із актом перевірки, яка мала б бути проведена Державною екологічною інспекцією, в особі її територіального органу (Державною екологічною інспекцією Столичного округу), яка не проводилася, судом відхиляються.
Розділом II Інструкції з оформлення органами Державного комітету лісового господарства України матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженої наказом Державного комітету лісового господарства України від 31.08.2010 № 262 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29.09.2010 за № 863/18158) (надалі - Інструкція) передбачено, що у разі якщо виявлено факт порушення лісового законодавства, однак особу порушника встановити неможливо (порушник вчинив правопорушення і зник з місця події), посадовою особою органу лісового господарства складається акт огляду місця вчинення порушення лісового законодавства (далі - акт). Складений акт протягом трьох днів з моменту виявлення правопорушення направляється до органу внутрішніх справ за місцем вчинення правопорушення для встановлення особи порушника. Виявлені при цьому незаконно добуті лісові ресурси вилучаються, про що зазначається в акті (п. 2.5. Інструкції).
Таким чином, Акт огляду місця вчинення правопорушення лісового господарства є достатнім та належним підтвердженням такого порушення невстановленими особами, які саме безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів та, водночас, є достатнім для покладення на постійного лісокористувача відповідальності за незабезпечення охорони та збереження лісу в аспекті положень ст.ст. 105, 107 Лісового кодексу України.
Щодо розміру шкоди.
Як вбачається з Акта огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 16.04.2020, відповідач самостійно обчислив розмір заподіяної шкоди в сумі 145390,14 гривень, згідно розрахунку, що є додатком до зазначеного Акту.
Такий розрахунок, проведено згідно постанови Кабінету міністрів України від 23 липня 2008 року № 665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу». Розмір визначеної шкоди (145390,14 гривень) відповідач в перебігу розгляду не заперечував.
За таких обставин, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків, як постійного лісокористувача, зокрема, щодо забезпечення охорони та захисту лісів від незаконних порубок дерев, що призвело до порушення вимог природоохоронного законодавства, а саме вчинення незаконної рубки дерев у кварталі 52 виділу 30 Ірпінського (Плахтянського) лісництва, було заподіяно матеріальну шкоду лісовому фонду України у розмірі 145390,14 гривень.
Отже, вимоги прокурора про стягнення з відповідача шкоди, завданої внаслідок незаконної порубки лісу, у розмірі 145390,14 гривень є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо способу відшкодування шкоди.
Прокурор у позові просить стягнути всю суму завданої шкоди на користь Ірпінської міської ради.
Заперечуючи проти позову в цій частині, відповідач, із посиланням на положення ст.ст. 29, 69-1 Бюджетного кодексу України вказує на те, що шкода заподіяна навколишньому природному середовищу, стягується пропорційно в дохід спеціального фонду відповідної місцевої ради, обласного бюджету, державного бюджету України. На користь спеціального фонду Ірпінської ради може бути стягнуто лише 50% заподіяної шкоди.
Прокурор, в цій частині, посилався на те, що вся сума завданої шкоди має бути стягнута на один казначейський рахунок спеціального фонду, відкритий на міську раду та після зарахування коштів на цей рахунок буде проведено їх розподіл по бюджетах відповідного рівня в автоматичному порядку.
Надаючи належну юридичну оцінку доводам сторін в цій частині, суд дійшов наступних висновків.
Згідно п. 7 ч. 3 ст. 29 Бюджетного кодексу України джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 1 частини другої статті 67-1 цього Кодексу), зокрема, є 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 69-1 Бюджетного кодексу України до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать, у тому числі 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до бюджетів місцевого самоврядування (крім бюджетів міст Києва та Севастополя) - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків.
Отже, шкода, заподіяна відповідачем внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, у розмірі 145390,14 гривень, підлягає розподілу між бюджетами всіх рівнів наступним чином: 30% від суми, що становить 43617,04 гривень має бути спрямована до спеціального фонду Державного бюджету України; 20% від суми, що становить 29078,02 гривень до обласного бюджету Київської області; 50% від суми, що становить 72695,07 гривень до місцевого бюджету Ірпінської міської ради.
За змістом п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215 Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку: забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, зокрема здійснює розподіл бюджетних коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, між місцевими бюджетами, а також між загальним та спеціальним фондами бюджету відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і їх перерахування відповідно до законодавства.
Отже, функції з розподілу коштів після їх зарахування на спеціальний рахунок віднесено до повноважень Державної казначейської служби, яка наділена усіма необхідними повноваженнями для здійснення такого розподілу між державним та місцевими бюджетами.
Та, оскільки рахунок, який зазначений прокурором у позові прямо передбачає розподіл коштів, що надходять до нього між бюджетами всіх рівнів, суд вважає за можливе стягнути всю суму шкоду на цей рахунок Ірпінської міської ради, що узгоджується із вимогами ст.ст. 29, 69-1 Бюджетного кодексу України.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги прокурора підлягають задоволенню в повному обсязі.
А саме суд приймає рішення про стягнення з Підприємства на користь Міськради 145390,14 гривень шкоди, завданої внаслідок незаконної порубки лісу.
Витрати прокуратури по сплаті судового збору, у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, суд відносить на відповідача.
Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Керівника Бучанської окружної прокуратури Київської обласної в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу та Ірпінської міської ради задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного підприємства «Київське лісове господарство» (08114, Київська обл., Бучанський р-н, село Стоянка, вул. Лісна, будинок 15, код: 00991373) до спеціального фонду місцевого бюджету (рахунок отримувача UA748999980333109331000010814, код класифікації доходів бюджету 24062100, отримувач коштів ГУК у Київській обл./Ірпінська міс.24062100, банк отримувача казначейство України (ЕАП) Ірпінської міської ради (08200, Київська обл., місто Ірпінь, вулиця Шевченка, будинок 2-А, код: 33800777) 145390,14 гривень шкоди, завданої внаслідок незаконної порубки лісу.
3. Стягнути з Державного підприємства «Київське лісове господарство» (08114, Київська обл., Бучанський р-н, село Стоянка, вул. Лісна, будинок 15, код: 00991373) на користь Київської обласної прокуратури (01601, м. Київ, бульв. Лесі Українки, буд. 27/2; код: 02909996) 2481,00 гривень судового збору.
4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено та підписано 05.06.2023.
Суддя Р.М. Колесник