61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,
гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649
02.06.2023 Справа №905/883/22
Господарський суд Донецької області у складі судді Хабарової М.В., розглянувши матеріали справи
за позовом Акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Дніпропетровської філії Акціонерного товариства «Укртелеком»
до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради
про стягнення 191 300,58 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Акціонерне товариство «Укртелеком» в особі Дніпропетровської філії Акціонерного товариства «Укртелеком» звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради інфляційних втрат у розмірі 163883,58 грн та 3% річних у розмірі 41023,00грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем не виконано грошове зобов'язання зі сплати заборгованості, яку було стягнуто рішенням Господарського суду Донецької області від 02.11.2017 у справі №905/2036/17, а також не сплачено 3% річних та інфляційні втрати, стягнуті рішеннями Господарського суду Донецької області від 14.08.2018 у справі №905/1209/18, від 21.01.2019 у справі №905/2194/18, від 27.05.2019 у справі №905/685/19. У зв'язку з невиконанням вказаного грошового зобов'язання, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних за період з 10.04.2019 по 26.09.2022 та інфляційні втрати за період з березня 2019 року по вересень 2022 року, нараховані на стягнуті рішеннями суду суми.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 14.11.2022 відкрито провадження у справі №905/883/22, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників сторін.
25.11.2022 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечує в повному обсязі, посилаючись на те, що Департамент соціального захисту не є належним відповідачем по справі, оскільки Управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської ради (відповідач по справі 905/2036/17) досі знаходиться у стані припинення. Крім того, відповідач зазначає, що нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму судового збору є неправомірним, оскільки сплата судового збору не є зобов'язанням у розумінні ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України.
12.12.2022 на електронну адресу Господарського суду Донецької області від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній зазначає, що Департамент соціального захисту є належним відповідачем по справі, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що починаючи з 01.01.2018 усе майно, права та обов'язки УСЗН перейшли до Департаменту, у тому числі й зобов'язання щодо виконання рішення суду у справі, яке набрало законної сили. Крім того, позивач зазначає, що відповідно до положень ст. ст. 11, 509, 625 Цивільного кодексу України, ст. 175 Господарського кодексу України, положення постанови Пленуму ВГС України №14, обов'язок сплатити судовий збір є грошовим зобов'язанням, а тому нарахування 3% річних та інфляційних втрат є правомірним. Також позивач зазначає, що відзив на позов не може бути прийнятий судом до уваги, оскільки підписаний особою без підтвердження повноважень.
04.01.2023 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності, в якій відповідач зазначає, що рішеннями Господарського суду Донецької області на користь позивача були нараховані інфляційні втрати та 3% річних за період до 09.04.2019 включно. Так як дана позовна заява була зареєстрована в системі Електронний суд 07.11.2022, позивач пропустив встановлений законом строк звернення до суду.
07.03.2023 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшла заява про долучення до матеріалів справи виписок по рахункам, які підтверджують оплату по рішенням по справам №905/2194/18 та №905/685/19.
15.02.2023 на адресу Господарського суду Донецької області від позивача надійшли пояснення, у яких позивач зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 по всій території України запроваджено карантин (який неодноразово продовжувався і наразі продовжений до 30.04.2023). Відповідно до положень Цивільного кодексу України, строки позовної давності продовжені на строк дії карантину. Оскільки трирічний строк позовної давності припав на червень 2022 року, тобто вже після початку карантину, позивач строк позовної давності не пропустив.
22.03.2023 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли пояснення, у яких останній зазначає, що позивачем не обґрунтовано належним чином причини пропуску строку позовної давності для звернення з позовною заявою до суду.
27.03.2023 на адресу Господарського суду Донецької області від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, у якій зазначає, що у зв'язку з надходженням виписок по рахункам від відповідача розмір 3% річних та інфляційних втрат зменшився та складає 40 615,89 грн і 150 684,69 грн відповідно, а разом 191300,58грн.
Заява позивача про зменшення розміру позовних вимог відповідає вимогам ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, а тому приймається судом до розгляду та подальший розгляд справи здійснюється з її урахуванням.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів.
За приписами ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, Господарський суд Донецької області
02.11.2017 рішенням Господарського суду Донецької області по справі №905/2036/17 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» про стягнення заборгованості в сумі 338831,20 грн задоволені повністю, стягнуто з Управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської ради на користь Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» заборгованість в сумі 338831,20 грн та судовий збір у розмірі 5082,47 грн.
Вказаним рішенням суду встановлено, що 19.02.2015 між позивачем (постачальником) та Управлінням соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради (платником) був підписаний договір №340-121200 про відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг населенню.
Як було встановлено, предметом вказаного договору є відносини сторін щодо організації роботи та відшкодуванню витрат, пов'язаних з наданням пільг з послуг електрозв'язку та встановленню телефонів населенню.
Відповідно до умов договору виконавець здійснює надання пільг з послуг зв'язку (абонентська плата за користування квартирним телефоном та встановлення квартирних телефонів) населенню, яке має право на пільги відповідно до діючого законодавства України, а платник здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг з послуг зв'язку та встановленню телефонів населенню в межах виділених субвенцій з державного бюджету (п.1.2 договору).
04.01.2016 сторонами підписаний договір №121200 на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг населенню, який так само регулює відносини сторін щодо організації роботи та відшкодуванню витрат, пов'язаних з наданням пільг за телекомунікаційні послуги населенню.
Відповідно до умов цього договору виконавець здійснює надання телекомунікаційних послуг населенню, яке має право на пільги відповідно до діючого законодавства України, а платник здійснює фінансування пільг відповідно до ст.102 Бюджетного кодексу України, Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», проводить розрахунки за надані пільги в межах виділених субвенцій з державного бюджету (п.1.2 договору).
Відповідно до умов договору виконавець здійснює надання пільг по абонентській платі за користування квартирним телефоном і радіоточкою населенню відповідно до рішення Маріупольської міської ради, а платник здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з наданням цих пільг в межах виділених коштів з місцевого бюджету (п.1.3 договору).
Так, рішенням від 02.11.2017 у справі №905/2036/17 встановлено, що на виконання умов договорів №340-121200 від 19.02.2015, від 04.01.2016 №121200 та вимог чинного законодавства України, позивачем в період з грудня 2015 року по грудень 2016 року включно надавалися телекомунікаційні послуги на пільгових умовах відповідним категоріям громадян, проживаючим на території.
Проте, як було встановлено судом у справі №905/2036/17, свої зобов'язання щодо своєчасної та повної сплати позивачу грошових коштів в сумі 338 831,20 грн відповідач не виконав, внаслідок чого вищевказаним рішенням суду стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 338 831,20 грн.
Судове рішення по справі №905/2036/17 набрало законної сили 18.12.2017.
Відповідно до ч. 5 ст. 124, п. 9 ст. 129 Конституції України, ст.18 Господарського процесуального кодексу України судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає обов'язковому виконанню на всій території України.
Згідно приписів ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Оскільки рішенням господарського суду Донецької області від 02.11.2017 у справі №905/2036/17 встановлений факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості в сумі 338831,20 грн та порушення відповідачем строків виконання грошового зобов'язання, тому ці факти не повинні доводитися знову у відповідності з ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань, рішенням Господарського суду Донецької області від 14.08.2017 у справі №905/1209/18 позовні вимоги Публічного акціонерного товариство «Укртелеком» в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» задоволені частково, стягнуто з Управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської ради інфляцію в сумі 14 801,40 грн за період з січня 2018 року по травень 2018 року та 3% річних в сумі 5 124,24 грн за період з 19.12.2017 по 20.06.2018.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 21.01.2019 №905/2194/18 з аналогічних підстав стягнуто з Управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської ради за період з червня 2018 року по жовтень 2018 року інфляцію в сумі 9 849,40 грн та 3% річних в сумі 4 093,82 грн за період з 21.06.2018 по 14.11.2018.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 27.05.2019 №905/685/19 з аналогічних підстав стягнуто з Управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської ради за період з листопада 2018 року по лютий 2019 року інфляцію в сумі 12 704,40 грн та 3% річних в сумі 4 065,97 грн за період з 15.11.2018 по 09.04.2019.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 07.12.2021 у справі №905/2036/17, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.09.2022, ухвалою Господарського суду Донецької області від 08.12.2021 у справі №905/1209/18, ухвалою Господарського суду Донецької області від 07.12.2021 у справі №905/2194/18, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.09.2022 та постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.09.2021 у справі №905/685/19 встановлено, що Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради є правонаступником Управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської ради та здійснено відповідну заміну боржника на правонаступника у вказаних справах.
У зв'язку з чим, твердження Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради, що він є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки не є правонаступником Управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської ради судом відхиляються.
Оскільки рішення судів у справах №905/2036/17, №905/1209/18, №905/2194/18 №905/685/19, на теперішній час також не виконано, позивач, посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань, звернувся до суду із даним позовом про стягнення за період з квітня 2019 року по вересень 2022 року втрат від інфляції в сумі 150684,69 грн та 3% річних в сумі 40 615,89 грн за період з 10.04.2019 по 26.09.2022 (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог).
За приписами ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Підстави припинення зобов'язання передбачені ст.ст. 202-205 Господарського кодексу України, ст.ст. 599-601, 604-609 Цивільного кодексу України, зокрема, за ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 зазначеного Кодексу).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідальність за порушення грошового зобов'язання передбачена ст. 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як випливає з приписів ст.ст. 598-609 Цивільного кодексу України, рішення суду про стягнення грошової суми не є підставою для припинення зобов'язання.
Нарахування 3% річних та інфляційних втрат є способом захисту майнового права та інтересу позивача, суть яких полягає у отриманні компенсації від боржника за користування утримуваних ним грошовими коштами, належними до сплати.
Згідно з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі №918/329/16, правовий аналіз положень ст.ст. 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України дає підстави вважати, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за час прострочення.
Вказане також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23.01.2018 у справі №906/1283/16, згідно з якою інфляційні втрати та річні не є додатковими вимогами в розумінні ст. 266 Цивільного кодексу України; внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України, за весь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням і право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що оскільки основна заборгованість за договорами №340-121200 від 19.02.2015, від 04.01.2016 №121200, яку було стягнуто рішенням господарського суду у справі №905/2036/17, у розмірі 338831,20грн, до цього часу не сплачена, то позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат нарахованих на вказану суму заборгованості є обґрунтованими.
Водночас, суми інфляційного збільшення та 3 % річних, присуджені до стягнення у справах №905/1209/18, №905/2194/18 №905/685/19 не є новим зобов'язанням, а є наслідком вирішення спору між сторонами в результаті неналежного виконання грошових зобов'язань відповідачем за договорами №340-121200 від 19.02.2015, від 04.01.2016 №121200 та застосуванням до відповідача цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов'язання у вигляді відшкодування матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів і отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати. Стягнення за рішенням суду інфляційних втрат та 3% річних не змінює правової природи вказаних сум та не трансформує їх в грошові зобов'язання, на які можливо застосовувати норми статті 625 Цивільного кодексу України.
Стосовно правомірності нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму судового збору суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» грошовим, за змістом стст.524, 533 535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити кошти на користь іншої сторони, яка має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Про наявність грошового зобов'язання свідчить лише вид майна (гроші), яке підлягає переданню боржником на користь кредитора (спосіб виконання зобов'язання) незалежно від підстави виникнення.
Згідно положень ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Судовий збір, згідно із Законом України «Про судовий збір», є збором (платою) за подання до суду скарг, заяв, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом.
Судовий збір включається до складу судових витрат та обов'язок з його відшкодування у боржника виникає лише на підставі судового рішення у розумінні приписів процесуального законодавства України.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачем правомірно нараховано інфляційні втрати та 3% річних на суму судового збору, яка підлягає відшкодуванню відповідачем позивачу на підставі рішення суду.
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що базою для нарахування 3% річних та інфляційних витрат є сума основного боргу у розмірі 338831,20 грн та сума судового збору у розмірі 5082,47 грн, стягнуті рішенням Господарського суду Донецької області по справі №905/2036/17.
За розрахунком суду розмір інфляційних втрат за період квітень 2019 року - вересень 2022 року на загальну суму боргу 343913,67грн складає 147674,34 грн.
За здійсненим судом розрахунком 3% річних за період 10.04.2019 - 26.09.2022 на загальну суму боргу 343913,67 грн їх розмір становить 35757,60 грн.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Відповідачем також була подана до суду заява про застосування позовної давності.
За змістом ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 вказаного кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
В силу норм ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
За змістом ч. 4 ст. 267 вказаного кодексу передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
У постанові Верховного Суду (у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду) від 26.10.2018 у справі №922/4099/17 з огляду на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі №918/329/16, наведено висновок про те, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 Цивільного кодексу, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Стягнення 3% річних та інфляційних втрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.
Аналогічні за змістом висновки сформульовано у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/16945/14, від 27.04.2018 у справі №908/1394/17, від 21.11.2018 у справі № 642/493/17-ц.
В рамках даної справи позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3% річних за період з 10.04.2019 по 26.09.2022 та інфляційних втрат за період з березня 2019 року по вересень 2022 року.
З даним позовом позивач звернувся до суду 01.11.2022 (згідно поштового конверта).
При цьому, Законом України №540-IX від 30.03.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Постановою №211 від 11.03.2020 Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями) установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин, який продовжує свою дію і станом на дату вирішення спору по суті.
Таким чином, враховуючи, що закінчення строку позовної давності припало на період карантину, строк позовної давності за заявленими вимогами не сплив, є продовженим в силу п. 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України.
З огляду на наведене, заява відповідача про застосування позовної давності задоволенню не підлягає.
У зв'язку з частковим задоволенням позову, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Крім того, при поданні позову позивачем згідно платіжного доручення №8802 від 07.10.2022 сплачено 3073,60 грн судового збору за розгляд позовних вимог про стягнення 204906,58 грн.
Під час розгляду справи позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог, в якій останній просить стягнути з відповідача 191300,58 грн. Вказана заява прийнята судом.
Відповідно до п.1 ч. 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
У заяві про зменшення позовних вимог позивач також просить суд повернути йому сплачений судовий збір, у зв'язку зі зменшенням розміру позовних вимог.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про необхідність повернення позивачу сплаченого судового збору у розмірі 204,09 грн з Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради (87500, Донецька обл., м. Маріуполь, пр-т. Миру, 70; фактичне місцезнаходження: 69063, м. Запоріжжя, пр-т. Соборний, 74, ідентифікаційний код 41336065) на користь Акціонерного товариства «Укртелеком» (01601, м. Київ, бул. Тараса Шевченка, буд. 18, ідентифікаційний код 21560766) в особі Дніпропетровської філії Акціонерного товариства «Укртелеком» (49101, м. Дніпро, вул. Херсонська, буд. 26, ідентифікаційний код 25543196) інфляційні втрати в розмірі 147674 (сто сорок сім тисяч шістсот сімдесят чотири) грн 34 коп, 3% річних у розмірі 35757 (тридцять п'ять тисяч сімсот п'ятдесят сім) грн 60 коп та судовий збір у розмірі 2751 (дві тисячі сімсот п'ятдесят одна) грн 48 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Повернути Акціонерному товариству «Укртелеком» (01601, м. Київ, бул. Тараса Шевченка, буд. 18, ідентифікаційний код 21560766) в особі Дніпропетровської філії Акціонерного товариства «Укртелеком» (49101, м. Дніпро, вул. Херсонська, буд. 26, ідентифікаційний код 25543196) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 204 (двісті чотири) грн 09 коп, сплачений згідно платіжного доручення №8802 від 07.10.2022.
Після набрання рішенням законної сили видати накази.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя М.В. Хабарова