05.06.2023 року м.Дніпро Справа № 904/821/22
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Мороза В.Ф. (доповідач)
суддів: Коваль Л.А., Чередка А.Є.
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі Регіональної філії “Придніпровська залізниця” на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2022 (суддя Ніколенко М.О.)
у справі №904/821/22
за позовом Приватного акціонерного товариства "Камет-Сталь", м. Кам'янське, Дніпропетровська область
до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Дніпро
про стягнення штрафу за несвоєчасну доставку вантажу у розмірі 182 479,98 грн.
Приватне акціонерне товариство "Камет-Сталь" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення штрафу за несвоєчасну доставку вантажу у розмірі 182 479,98 грн.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2022 у справі №904/821/22 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Приватного акціонерного товариства "Камет-Сталь" штраф за несвоєчасну доставку вантажів у розмірі 182 479,98 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 737,20 грн.
Не погодившись з вказаним рішенням Акціонерним товариством “Українська залізниця” в особі Регіональної філії “Придніпровська залізниця” подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2022 у справі №904/821/22 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову. У разі задоволення позовних вимог зменшити розмір нарахованого штрафу до 1 грн.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції не було прийнято до уваги що внаслідок військової агресії Російської Федерації, АТ “Укрзалізниця” постійно несе матеріальні збитки та знаходиться в незадовільному майновому стані. Судом першої інстанції в порушення вимог ч. 5 ст. 236 ГПК України було винесено рішення без повного і всебічного з'ясування обставин у справі, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до п.6.1 Договору про надання послуг з перевезення вантажів залізничним транспортом, сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за Договором у випадку виникнення після укладення договору обставин непереборної сили, якими є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору, обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту тощо. Згідно п.6.2 Договору якщо сторона, що не може виконати зобов'язання за договором, унаслідок дії обставини непереборної сили, повинна протягом 10 календарних днів з моменту їх виникнення, повідомити про це іншу сторону у письмовій формі, з подальшим наданням підтверджуючих документів. На виконання п 6.2 Договору для всіх вантажовласників розміщено лист-повідомлення від 02.03.2022 №ЦТЛ-19/178 на сайті АТ «Укрзалізниця», що останнє не може в повному обсязі надавати/виконувати свої зобов'язання за Договором про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом внаслідок виникнення обставин непереборної сили: військової агресії Російської Федерації проти України. Нормами Господарського та Цивільного кодексів України передбачено, що суд має право зменшити розмір неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків або якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. АТ “Укрзалізниця” є державною компанією та як стратегічне підприємство залізничного транспорту, виконує евакуаційні рейси, перевезення військових та військових вантажів по всій Україні та несе фінансові витрати, через що позбавлене можливості отримувати прибуток. Окрім того штраф є лише санкцією за порушення строків виконання зобов'язання. Перевезення вантажу здійснено, а тому позивач не поніс негативного наслідку в своєму фінансовому стані. Стягнення з АТ «Укрзалізниця» штрафу призведе до витрат бюджетних коштів на покриття збитків, замість використання коштів з держбюджету на відновлення інфраструктури і забезпечення функціонування залізничного транспорту в умовах воєнного стану.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для розгляду справи №904/821/22 визначено колегію у складі головуючого судді Мороза В.Ф., суддів Кузнецова В.О., Чередка А.Є.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.12.2022 апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі Регіональної філії “Придніпровська залізниця” на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2022 у справі №904/821/22 залишено без руху. Скаржнику надано строк 10 днів з дня вручення ухвали усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням інших поважних причин пропуску строку, докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного рішення, докази надіслання копії апеляційної скарги на адресу учасників справи.
Апелянтом усунено недоліки апеляційної скарги.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 30.01.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі Регіональної філії “Придніпровська залізниця” на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2022 у справі №904/821/22 у порядку письмового провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи.
Приватним акціонерним товариством «Камет-Сталь» подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечує проти доводів апеляційної скарги та посилається на рівність умов в яких опинились як позивач так і відповідач. Проте порушення строку доставки продукції відповідачем відбулося ще до початку вторгнення Росії на територію України, а саме у листопаді-грудні 2021 року, тому воєнні дії не могли стати на заваді відповідачу своєчасно доставляти продукції на адресу позивача. При цьому на підтвердження свого фінансового стану відповідач не надає жодного доказу. Твердження відповідача про ігнорування судом першої інстанції його клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій не відповідає дійсності. Суд звернув увагу на необхідність встановлення обставин, які є підставою для зменшення, проте не встановивши таких обставин задовольнив позовні вимоги у повному обсязі. При цьому позивач звертає увагу, що зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, а не обов'язком. Таким чином оцінка обставин справи була проведена судом першої інстанції, а відповідна мотивація викладена в рішенні суду. Отже судом було забезпечено баланс інтересів сторін з урахуванням встановлених обставин у даній справі.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, у зв'язку зі звільненням з посади судді Кузнецова В.О., члена колегії суддів, для розгляду справи №904/821/22 визначено колегію у складі головуючого судді Мороза В.Ф., суддів Коваль Л.А., Чередко А.Є.
Відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, повноту їх дослідження місцевим господарським судом, перевіривши правильність висновків суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи в листопаді-грудні 2021 року Акціонерним товариством “Українська залізниця” в особі Регіональної філії “Придніпровська залізниця” Акціонерного товариства “Українська залізниця” на підставі залізничних накладних №№ 47572490, 47572524, 47572532, 47654785, 47654777, 47611249, 47611231, 47611223, 47611215, 47611207, 47611199, 47611181, 47611173, 47691191, 47691217, 47760897, 47761705, 45225075, 45225067, 45225059, 45225042, 45252558, 45252533, 45289659, 45289667, 45289675, 45289683, 45573540, 45573565, 45692837, 45737293, 45737301, 45737319. 46449062, 46352704, 46394268, 46394250, 46394243, 46394235, 46394201, 46394185, 46394169, 46394151, 46655064, 46712212, 46712246, 46712253, 46712279, 46712287, 46712295, 46712337 було здійснено перевезення вантажу до станції призначення "Правда" Придніпровської залізниці на адресу одержувача ПрАТ "Дніпровський коксохімічний завод", правонаступником у повному обсязі майна, прав та обов'язків якого є Приватне акціонерне товариство "Камет-Сталь".
Як зазначає позивач, вагони за вищевказаними накладними було доставлені відповідачем з порушенням терміну доставки, визначеного статтею 41 Статуту залізниць України та Правилами обчислення термінів доставки вантажу, що підтверджується календарними штемпелями на залізничних накладних.
З урахуванням зазначеного та на підставі статті 116 Статуту залізниць України позивачем було нараховано штраф у розмірі 182 479,98 грн.
Відповідачем не сплачено штраф у розмірі 182 479,98 грн., що і стало причиною виникнення спору та звернення позивача з вимогами про стягнення вказаної суми з відповідача.
Відповідно до статті 307 Господарського кодексу України положення якої кореспондуються із положеннями статті 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі - (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (ч. 2, 3 ст. 909 Цивільного кодексу України).
Пунктом 8 статті 6 Статуту залізниць України, затвердженого постановою КМУ від 6 квітня 1998р. № 457 визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Відповідно до 41 Статуту залізниць України, залізниці зобов'язані доставити вантажі за призначенням в установлені терміни. Терміни доставки вантажів і правила обчислення термінів доставки вантажів встановлюються Правилами, виходячи з технічних можливостей залізниць. Обчислення терміну доставки починається з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення. Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки. У разі затримки подачі вагонів (контейнерів) під вивантаження внаслідок зайнятості вантажного фронту або з інших причин, залежних від одержувачів, вантаж вважається доставленим вчасно, якщо він прибув на станцію призначення до закінчення встановленого терміну доставки.
Пунктами 2.1, 2.2, 2.4,2.9, 2.10, 2.11 Правил обчислення термінів доставки вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 64, встановлено, що обчислення терміну доставки починається з 24-ї години дати приймання вантажу до перевезення, зазначеної в перевізних документах. При прийманні від відправника вантажу до перевезення раніше дня, на який призначено навантаження, термін доставки обчислюється з 24-ї години того дня, на який призначено навантаження, про що в накладній робиться відмітка в графі “Навантаження призначено на число місяць”.
Терміни доставки для вагонних відправок застосовуються при перевезенні вантажів, для яких надані окремі вагони та при перевезенні порожніх власних і орендованих вагонів. Терміни доставки вантажів, які обчислюються згідно з пунктом 1, збільшуються: на одну добу: на операції, пов'язані з відправленням і прибуттям вантажу; у разі переадресування вантажів; на 2 доби: у разі перевезення вантажів за участю поромної переправи; у разі перевантаження вантажу у вагони іншої ширини колії.
У разі затримки вантажу в процесі перевезення термін доставки збільшується на термін: виконання митних та інших адміністративних правил; тимчасової перерви в перевезенні, яка трапилася не з вини залізниці; необхідний для ветеринарного огляду та напування тварин; вивантаження зайвої маси, виправлення навантаження або упаковки, а також на перевантаження, які трапилися з вини відправника; інших затримок, які трапились з вини відправника чи одержувача.
Про причини затримки вантажу, які дають право залізниці на збільшення терміну доставки, та тривалість цієї затримки повинна бути зроблена відмітка в перевізних документах, яка завіряється підписом працівника станції. Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки. У разі затримки подачі вагонів (контейнерів) під вивантаження внаслідок зайнятості вантажного фронту або з інших причин, залежних від одержувачів, вантаж вважається доставленим вчасно, якщо він прибув на станцію призначення до закінчення встановленого терміну доставки.
За вимогами п. 8 Правил видачі вантажів, оформлення видачі вантажу засвідчується календарним штемпелем станції у відповідній графі накладної. Датою фактичної видачі вантажу вважається дата його вивозу з території станції в разі вивантаження засобами залізниці або дата подачі вагона під вивантаження, якщо воно здійснюється одержувачем на місцях загального або незагального користування.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання, в силу статті 525 Цивільного кодексу України, не допускається.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
З наданих в матеріали залізничних накладних вбачається прострочення доставки вантажу.
Відповідно до статті 116 Статуту за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності або орендовані ними, залізниця сплачує одержувачу штраф (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини) у розмірі:
10 відсотків провізної плати - за прострочення на дві доби;
20 відсотків провізної плати - за прострочення на три доби;
30 відсотків провізної плати - за прострочення на чотири і більше діб.
Зазначений штраф не сплачується, якщо вантаж не було вивезено одержувачем із станції впродовж доби після одержання повідомлення про прибуття вантажу або якщо в цей же термін одержувач не розкредитує перевізні документи на вантаж, що прибув.
Встановлений статтею 116 Статуту штраф застосовується у разі прострочення доставки вантажу на дві доби (більше ніж на 48 годин), на три доби (більше ніж на 72 години) і на чотири доби (більше ніж на 96 годин). Якщо прострочення доставки вантажу допущено залізницею менш як на дві доби (не більше 48 годин), що обчислюється з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення, то підстави для нарахування передбаченого статтею 116 Статуту штрафу відсутні.
Дослідивши надані сторонами доказами господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача 182 479,98 грн. штрафу.
Відповідач заперечує проти прийнятого судом рішення та зазначає, що господарський суд не прийняв до уваги доводи відзиву на позовну заяву, в якому останній просить відмовити в задоволенні позову оскільки в умовах воєнного стану АТ «Укрзалізниця» здійснює перевезення гуманітарної допомоги залізничним транспортом, відповідач виступає одержувачем гуманітарних вантажів і при цьому не є отримувачем/набувачем гуманітарної допомоги в розумінні Закону України «Про гуманітарну допомогу». Окрім того відповідач на даний час зазнає значних збитків.
Згідно із статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У частині 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у виді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не є правильним застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Верховним Судом неодноразово зазначалося, зокрема, в постановах від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 14.08.2018 у справі № 903/827/17, від 30.08.2018 у справі № 925/1587/17, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду. За відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на досліджених доказах та на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.
Отже зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Норма частини третьої статті 551 ЦК України передбачає дві умови для зменшення розміру неустойки, а саме: (1) якщо він значно перевищує розмір збитків, (2) наявність інших обставин, які мають істотне значення.
Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них (постанова Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 367/7401/14-ц).
На підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 910/437/22, від 13.07.2022 у справі № 925/577/21, від 28.06.2022 у справі №902/653/21, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18).
Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України свідчить, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання (постанова Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 914/1517/18).
Положення статей 233 ГК України та 551 ЦК України при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій є універсальними у правозастосуванні (пункт 8.26. постанови Верховного Суду від 09.03.2023 у справі № 902/317/22).
Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (пункт 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 у справі № 905/1409/21).
Як вбачається із встановлених судами обставин, зобов'язання з доставки вантажів було виконано відповідачем з незначним простроченням (від 1 до 3 діб).
Суд першої інстанції не врахував ту обставину, що хоча доставку було здійснено з простроченням термінів, передбачених статтею 41 Статуту залізниць України та Правилами, однак саме зобов'язання з доставки було виконано в повному обсязі, тобто не враховано ступінь виконання боржником, що слід було врахувати відповідно до положень частини 1 статті 233 ГК України.
Крім того, відповідно до частини третьої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
В Україні з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 введено воєнний стан строком на 30 діб (Закон України від 24.02.2022 "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні"). Воєнний стан продовжувався, зокрема Законом України від 07.02.2023 "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", яким продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19.02.2023 строком на 90 діб.
Відповідно до частини першої статті 21 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" підприємства, установи і організації зобов'язані, зокрема, утримувати в належному стані техніку, будівлі, споруди та об'єкти інфраструктури, що належать для передачі в разі мобілізації Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, Оперативно-рятувальній службі цивільного захисту або призначені для спільного з ними використання у воєнний час.
Акціонерне товариство "Українська залізниця", державні підприємства та територіально-галузеві об'єднання залізниці включені до переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83.
В умовах триваючого воєнного конфлікту законодавець встановив певні обов'язки щодо виконання юридичними особами військово-транспортного обов'язку.
Приписами частин 1 та 2 статті 6 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" унормовано, що військово-транспортний обов'язок установлюється з метою задоволення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань на особливий період транспортними засобами і технікою і поширюється на центральні та місцеві органи виконавчої влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації, у тому числі на залізниці, порти, пристані, аеропорти, нафтобази, автозаправні станції дорожнього господарства та інші підприємства, установи і організації, які забезпечують експлуатацію транспортних засобів, а також на громадян - власників транспортних засобів. Порядок виконання військово-транспортного обов'язку визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету міністрів України від 04.11.2015 № 891 затверджено Порядок організації діяльності залізничного транспорту під час здійснення військових залізничних перевезень (далі - Порядок).
Згідно з пунктом 12 Порядку підприємства залізничного транспорту забезпечують: виконання планів військових залізничних перевезень; надання рухомого складу для військових залізничних перевезень; рух військових поїздів залізницею згідно з відповідним графіком; військові ешелони, військовий транспорт, що рухається під охороною військової варти, водою, засобами опалення, освітлення; надання вантажно-розвантажувальних пристроїв та знімного військового обладнання згідно з нормативно-правовими актами; здійснення контролю за переміщенням військових ешелонів, а також в окремих випадках військового транспорту, їх першочергове навантаження та доставку за призначенням.
За пунктом 25 Порядку рухомий склад для забезпечення провадження діяльності військових частин Збройних Сил повинен утримуватися у справному стані і своєчасно проходити планово-попереджувальний ремонт та технічне обслуговування.
У цьому випадку колегія суддів зазначає, що господарський суд, не врахував інших обставин, що мають істотне значення в контексті застосування частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, зокрема, обставини щодо необхідності дотримання відповідачем військово-транспортного обов'язку в умовах воєнного стану (виконання планів перевезення, надання рухомого складу для військових залізничних перевезень, утримання рухомого складу у справному стані, тощо), що передбачає матеріально-технічне забезпечення і не може не залежати від фінансового становища підприємства.
Враховуючи те, що відповідач має стратегічне значення для економіки та безпеки держави, на нього покладено обов'язок щодо утримання у справному стані рухомого складу для забезпечення діяльності Збройних Сил України, Господарський суд Дніпропетровської області помилково не врахував такі інші обставини, які мають істотне значення, оскільки вони заслуговують на увагу в розумінні частини першої статті 233 Господарського кодексу України та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України.
Вказана обставина не залежить від того, в який саме період відбувались перевезення вантажів відповідачем (до початку чи після введення воєнного стану в Україні), адже норми права, закріплені у статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, не пов'язують можливість зменшення розміру штрафних санкцій із одночасним існуванням у часі моменту, у який боржником допущено порушення зобов'язання, та обставин, якими боржник обґрунтовує застосування зазначених норм права.
Таким чином, заперечення позивача щодо неможливості зменшення розміру штрафних санкцій у зв'язку з тим, що порушення відповідачем зобов'язання з доставки вантажу мало місце до початку воєнної агресії, не відповідає зазначеним вище приписам законодавства.
Подібних висновків дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постановах від 27.03.2023 у справі № 904/934/22, від 31.03.2023 у справі №910/20525/21, від 20.04.2023 у справі № 904/613/22, від 20.04.2023 у справі № 904/124/22.
Апеляційний суд зазначає, що відсутність у Статуті залізниць України норми про можливість зменшення неустойки за клопотанням боржника не може обмежувати право останнього на звернення до суду з клопотанням на підставі частини третьої статті 551 ЦК України та частини першої статті 233 ГК України. Суд має розглянути таке клопотання з урахуванням наведених заявником доводів та конкретних обставин справи.
При цьому колегія суддів враховує сталу судову практику в питанні зменшення штрафу у подібних правовідносинах, а саме: Верховний Суд у постановах від 05.04.2018 у справі № 905/1180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/64/18, від 13.03.2018 у справі №905/1243/17, від 13.02.2018 у справі № 905/725/17, від 26.03.2020 у справі № 916/2154/19 погодився з висновками судів попередніх інстанцій про можливість зменшення розміру штрафу, передбаченого статтею 116 Статуту залізниць України, на підставі статей 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України.
У відзиві, заперечуючи проти позовних вимог відповідач звертав увагу суду, що Акціонерне товариство «Укрзалізниця» в умовах воєнного стану зазнає значних збитків. Останнім здійснюється перевезення гуманітарної допомоги залізничним транспортом, проте не є отримувачем/набувачем гуманітарної допомоги в розумінні Закону України «Про гуманітарну допомогу».
Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
В оскаржуваному рішенні не наведено конкретних мотивів відхилення доводів відповідача.
Заперечуючи проти зменшення розміру штрафу, позивач зазначає, що з 24.02.2022 через військову агресію, не тільки для відповідача, а для кожного громадянина та підприємства в Україні настали складні часи. Підприємство позивача не виключення. Через збройну агресію вцілілі металургійні підприємства України не можуть реалізувати свою продукцію водним транспортом, оскільки більшість портів Азовського та Чорного морів окуповано. Підприємство, через завантаженість залізниць евакуаційними та для потреб армії рейсами, не має можливості своєчасно виконувати умови по контрактах та відвантажувати продукцію у довоєнних обсягах, що суттєво впливає на прибуток. За таких обставин позивач та відповідач знаходяться у рівних умовах ведення бізнесу під час війни.
Таким чином, апеляційний суд, враховуючи доводи обох сторін та загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність), а також необхідність забезпечення балансу інтересів сторін вважає за можливе зменшити розмір заявленого до стягнення штрафу на 50% від визначеної судом суми до стягнення (задоволених позовних вимог) - 182 479,98 грн до 91 239,99 грн.
Колегія суддів зауважує, що принцип справедливості судового розгляду (ст. 6 Конвенції) в рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що: «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію стосовно того, що одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.
Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає п. 1 статті 6 (див., mutatismutandis, рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland) від 12 липня 1988 р., серія A № 140, с. 29, п. 46).
Відповідно до п. 48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 3 липня 2014 року, остаточне 17.11.2014: "Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року).
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
За таких умов, доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку, що є підставою для зміни рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2022 у справі №904/821/22, шляхом викладення його резолютивної частини в такій редакції:
«Позов задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (місце реєстрації: 03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5; ідентифікаційний код: 40075815) в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (місце реєстрації: 49602, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 108; ідентифікаційний код: 40081237) на користь Приватного акціонерного товариства "Камет-Сталь" (місце реєстрації: 51925, Дніпропетровська область, м. Кам'янське, вул. Соборна, 18б; ідентифікаційний код: 05393085) штраф за несвоєчасну доставку вантажів у розмірі 91 239,99 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 737,20 грн. .
В іншій частині позовних вимог відмовити».
Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
В той же час, відповідно до частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Враховуючи, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, які призвели до порушення зобов'язання щодо своєчасної доставки, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі Регіональної філії “Придніпровська залізниця” на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2022 у справі №904/821/22 задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2022 у справі №904/821/22 змінити.
«Позов задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (місце реєстрації: 03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5; ідентифікаційний код: 40075815) в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (місце реєстрації: 49602, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 108; ідентифікаційний код: 40081237) на користь Приватного акціонерного товариства "Камет-Сталь" (місце реєстрації: 51925, Дніпропетровська область, м. Кам'янське, вул. Соборна, 18б; ідентифікаційний код: 05393085) штраф за несвоєчасну доставку вантажів у розмірі 91 239,99 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 737,20 грн. .
В іншій частині позовних вимог відмовити».
Видачу наказу на виконання даної постанови доручити господарському суду Дніпропетровської області.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі Регіональної філії “Придніпровська залізниця”.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.Ф. Мороз
Суддя Л.А. Коваль
Суддя А.Є. Чередко