02 червня 2023 року Чернігів Справа № 620/3577/23
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Заяць О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просить:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та невиплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) середнього заробітку за весь час затримки належних при звільненні грошових сум по день фактичного розрахунку - з 04.08.2022 по 13.03.2023;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за весь час затримки належних при звільненні грошових сум по день фактичного розрахунку - 04.08.2022 по 13.03.2023, обчислений відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України та Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати»;
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за період з 04.08.2022 по 13.03.2023;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) провести нарахування та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за період з 04.08.2022 по 13.03.2023.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що при звільненні з військової служби йому не було виплачено грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі 98963,63 грн. Також вказує, що виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно та середній заробіток за час затримки належних при звільненні грошових сум по день фактичного розрахунку відповідач не нарахував та не виплатив, у зв'язку з чим вважає такі дії відповідача протиправними.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.04.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження та призначено слухання справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.
Відповідачем подано відзив на позов, в якому просив відмовити позивачу у задоволенні позову та зазначив наступне. Відповідно до матеріалів справи здійснений відповідачем розрахунок і виплата сум належних позивачу при звільненні, останнім не оскаржувалися. Оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні. Тобто не має обґрунтованих підстав стверджувати, що положення КЗпП України передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом. Компенсація за речове майно не входить в грошове забезпечення, а тому виплата середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку є безпідставною. У відповідності до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та постанови КМУ від 21 лютого 2001 р. № 159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» основною умовою є отримання доходу громадянами, які вони отримують на території України і які не мають разового характеру. Компенсація за неотримане речове майно - виплата є разового характеру.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 проходила військову службу на посаді фельдшера медичного пункту самохідного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи військової частини НОМЕР_1 /а. с. 21, 23, 25/.
04.08.2022 ОСОБА_1 звільнена наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) № 53-рс з військової служби у запас відповідно до статті 26 частини 5 пункт 3 підпункт «г» (за сімейними обставинами, у зв'язку з необхідністю здійснювати догляд за хворою матір'ю) Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
У наказі командира військової частини НОМЕР_1 № 207 від 04.08.2022 вказано виплатити грошову компенсацію за неотримане речове майно у сумі 98 963 (дев'яносто вісім тисяч дев'ятсот шістдесят три) гривні 63 копійки /а. с. 20/.
Проте при звільненні позивачу не було в повному обсязі здійснено розрахунок при звільненні, а саме не була виплачена грошова компенсація вартості за неотримане речове майно у сумі 98 963 (дев'яносто вісім тисяч дев'ятсот шістдесят три) грн 63 коп.
13.03.2023 на картковий рахунок позивача було виплачено 97 479,18 грн /а. с. 24/.
Зважаючи, що виплата компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно та середній заробіток за час затримки належних при звільненні грошових сум по день фактичного розрахунку відповідач не нарахував та не виплатив, позивач звернувся до суду з позовом.
Надаючи оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.
Суд зазначає, що в цій адміністративній справі суд застосовує приписи Кодексу законів про працю України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у редакції, яка діяла до 18.07.2022 передбачалося, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Пунктом 16 частини 1 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, текст статті 117 викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Таким чином, починаючи з 19.07.2022 у КЗпП України стаття 117 передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема, виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більш як за шість місяців.
У пункті 2.2. Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012 визначено, що роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 в справі № 810/451/17 та від 26.02.2020 по справі № 821/1083/17 під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Статтею 116 Кодексу законів про працю України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Таким чином, з моменту звільнення у роботодавця виникає обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов'язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов'язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).
Суд зазначає, що підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.
В разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини 6 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.
Оскільки нормами спеціальних законів, які стосуються проходження військової служби, не врегульовані питання строків при розрахунку, відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, суд згідно з положеннями статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, вправі застосувати до спірних правовідносин положення Кодексу законів про працю України.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 (далі - Порядок № 100), відповідно до пункту 2 якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 зазначеного Порядку).
Відповідно до матеріалів справи позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та знято з усіх видів забезпечення з 04.08.2022, тоді як фактичний розрахунок щодо грошової компенсації за не отримане речове майно проведено лише 13.03.2023, що підтверджується доказами, які наявні у матеріалах справи /а. с. 20, 24/.
Зважаючи на кількість днів затримки розрахунку у період з наступного дня після виключення зі списків особового складу військової частини (05.08.2022) по день фактичного розрахунку (день, який передує дню повного розрахунку - 12.03.2023), яка складає 220 днів, враховуючи розмір середнього заробітку позивача (546,16 грн), то у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, середній заробіток має становити 120155,20 грн (546,16 грн * 220).
Під час судового розгляду цієї адміністративної справи судом встановлено, що з позивачем не було проведено повного розрахунку при звільненні, що, своєю чергою, є підставою для відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у зв'язку з чим він має право на отримання грошової компенсації.
Водночас, визначаючи період, за який позивачу підлягає виплата середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, суд звертає увагу, що відповідно до чинної з 19.07.2022 редакції частини 1 статті 117 КЗпП України на користь позивача підлягає стягненню середнє грошове забезпечення за шість місяців, зокрема, за 182 календарні дні.
Також надаючи оцінку співмірності та обґрунтованості суми середнього грошового забезпечення, яке підлягає виплаті на користь позивача, суд зазначає таке.
Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 26.08.2019 у справі № 761/9584/15-ц, неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
З огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Таким чином, розмір середнього заробітку позивача за шість місяців (182 календарні дні) становить 99 401,12 грн (546,16 грн х 182 дні).
Судом встановлено, що істотність частки несвоєчасно виплаченої грошової компенсації за неотримане речове майно 97479,18 (перерахована грошова компенсація за неотримане речове майно) у порівнянні із середнім заробітком (розрахунковою величиною) становить 98% (97479,18 / 99 401,12 грн х 100).
Таким чином, виходячи з принципу пропорційності, ефективним способом відновлення порушених відповідачем прав позивача відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України буде стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 97 413,10 грн, що становить 98% від середнього грошового забезпечення позивача за 182 календарні дні (99 401,12 грн х 98%).
Одночасно з цим, суд не вирішує питання щодо утримання з цієї суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата податків у даному випадку є обов'язком роботодавця, а не суду (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а).
Суд вважає, що з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, враховуючи принцип розумності, справедливості та пропорційності, а також те, що 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан в Україні, в період дії якого військова частина НОМЕР_1 здійснює заходи щодо забезпечення національної оборони, стягнення на користь позивача середнього грошового забезпечення у сумі 97 413,10 грн буде достатньою компенсацію майнових втрат, які він поніс через несвоєчасний розрахунок при звільнені та не призведе до надмірного фінансового тягаря для відповідача.
Таким чином, позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправної бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку; стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку - з 05.08.2022 по 12.03.2023 у розмірі 97 413,10 грн.
Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо не проведення позивачу нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за період з 04.08.2022 по 13.03.2023; зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за період з 04.08.2022 по 13.03.2023, то суд зазначає наступне.
Відповідно до абзацу другого частини четвертої зазначеної статті Закону №2011-ХІІ порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Відповідно до пункту 2 наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.
Враховуючи зазначені норми, суд констатує, що компенсаційні виплати та допомоги не належать, ані до щомісячних основних видів грошового забезпечення, ані до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення.
Стаття 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-III (далі - Закон № 2050-ІІІ) визначає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
У статті 2 Закону № 2050-ІІІ зазначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи гpомадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (гpошове забезпечення) та інші.
У статті 3 Закону № 2050-ІІІ зазначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового дoxoдy» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
У пункті 4 цього Порядку прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.
При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов'язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Відтак, конструкція формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або такий, який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нapaxовaнi, але не виплачені.
Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду України від 11.07.2017 №21-2003а16, від 22.06.2018 №810/1092/17, 18.12.2018 №816/301/16.
Разом з цим, виходячи з наведених вище норм, не підлягають задоволенню вимоги позивача про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за період з 04.08.2022 по 13.03.2023.
Викладений висновок ґрунтується на тому, що і Закон № 2050-ІІІ, і Порядок № 159 визначають, що компенсація втрати частини доходів не стосується доходів громадян, які мають разовий характер. Натомість грошова компенсація вартості за неотримане речове майно є виплатою разового характеру, яка здійснюється уповноваженим органом, зокрема, при звільненні військовослужбовця.
Щодо клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, то суд не вбачає правових підстав для його задоволення, з огляду на таке. Суд вказує, що позивачу проведено остаточний розрахунок при звільненні 13.03.2023, а звернувся він до суду з вимогою про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - 03.04.2023.
Необхідно вказати, що до цієї вимоги застосовується тримісячний строк звернення до суду, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.
Вказаний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) та Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 204/3645/20 (провадження № 61-2520св22).
Тобто така вимога позивача заявлена в межах тримісячного строку звернення до суду.
Крім того, суд звертає увагу на відсутність обґрунтування заявленого відповідачем клопотання.
Суд також вважає безпідставними заперечення відповідача стосовно стягнення правничої допомоги, зважаючи, що позивачем не заявлено вимог щодо стягнення витрат на правничу допомогу.
Згідно частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, доходить висновку, що позов підлягає задоволенню частково.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи, що при поданні позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 грн, судові витрати зі сплати судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача у розмірі 536,80 грн.
Керуючись статтями 139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку - з 05.08.2022 по 12.03.2023 у розмірі 97 413,10 грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 536,80 грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 .
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 .
Повний текст рішення суду виготовлений 02 червня 2023 року.
Суддя О.В. Заяць