Справа № 420/4609/21
01 червня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Цховребової М.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому (з урахуванням уточненого позову) позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не врахування та невиплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 05.11.2018 по 26.02.2021;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 05.11.2018 по 26.02.2021.
Ухвалою суду від 11.05.2021 року: відкрито провадження в адміністративній справі; вирішено, що справа буде розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Згідно зі змістом адміністративного позову (з урахуванням уточненого позову), позивач просить суд задовольнити адміністративний позов в повному обсязі, з посиланням на постанови Верховного Суду від 01.03.2018 року у справі № 806/1551/17, від 08.02.2018 року у справі № 805/977/16-а, з тих підстав по суті, що: при звільненні з військової служби військовою частиною НОМЕР_1 не було виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористанні календарні дні додаткової відпустки учасника бойовий дій (УБД) за весь період служби (з 2015 року по 2018 рік); повний розрахунок по виплаті грошового забезпечення військова частина провела лише 26.02.2021 року.
Згідно зі змістом відзиву на позовну заяву, відповідач вважає позовні вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з посиланням на постанови Верховного Суду від 30.09.2020 року у справі № 580/2339/19, від 18.11.2019 року у справі № 0940/1532/18 тощо, з таких підстав по суті, що: за наявності спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку у розумінні частини першої статті 117 КЗпП України є безпідставним; до строку затримки остаточного розрахунку при звільненні позивач додає зайві дні: так 05.11.2018 він ще служив, а отже перший день прострочення - 06.11.18, а не 05.11.18, а 26.02.20 - день, коли він отримав гроші, а отже останній день затримки - 25.02.20, а не 26.02.20.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані пояснення, а також докази в їх сукупності, суд встановив таке.
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.11.2018 № 226 (а.с.7), зокрема:
6. Старшого сержанта військової служби за контрактом ОСОБА_1 , командира 3 відділення охорони 1 взводу охорони роти охорони військової частини НОМЕР_1 (відстороненого від займаної посади), звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) № 40-РС від 05 листопада 2018 року у запас за підпунктом «а» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із закінченням строку контракту), з 05 листопада 2018 року вважати таким, що справи та посаду здав та вибув для постановки на військовий облік до Звенигородського РВК Черкаської області; виключити 05 листопада 2018 року зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення, а з 07 листопада 2018 року з продовольчого забезпечення через суб'єкт господарювання (обід) при військовій частині НОМЕР_2 .
Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 05.08.2020 р. № 256 (а.с.54), виданою позивачу про складові грошового забезпечення:
військове звання - 810,00
посадовий оклад - 3170,00
надбавка за вислугу років - 30% - 1194,00
надбавка за виконання особливо важливих завдань - 10% - 517,40
премія - 98% - 3106,60
доплата до премії в абсолютній сумі - 0% - 934,98
разом - 9732,98.
Згідно з розрахунком Військової частини НОМЕР_1 від 05.08.2020 р. № 257 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учасникам бойових вій за період з 2015-2018 року, грошова компенсація позивача становить: (9732,98/30)*56д=18168,08 грн. (а.с.67)
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20.11.2020 року у справі № 420/9225/20 (а.с.14-18), яке набрало законної сили 22.12.2020 року, вирішено:
- адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ІПН НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) - задовольнити частково;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 роки;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 роки, за останньою займаною штатною посадою у розмірі 18 168,08 грн. відповідно до розрахунку грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учасникам бойових дій за період 2015-2018 роки №257 від 05.08.2020 року, з вирахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів;
- в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 від 20 травня 2021 р. № 286 (а.с.66), виданої позивачу щодо розміру грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, надбавка військовослужбовцям, які працюють в умовах режимних обмежень, премія), яке нараховано за вересень та жовтень 2018 року:
- за вересень 2018 року складає, всього - 4235,65;
- за жовтень 2018 року складає, всього - 5691,40.
Згідно з платіжним дорученням від 25 лютого 2021 року № 201 (а.с.68), відповідачем здійснено зарахування суми 2 650 153.86, призначення платежу: 2101020;2112;ГЗ в/сл. за 02.2021р. для зарах. на ос/рах. в/сл.; згідно дог. № 1 від 04.04.2017р., дод.уг. № 1 від 20.01.2020р.;.; ОПЛАЧЕНО 26 лютого 2021 року.
Відповідно до банківської виписки АТ «УКРСИББАНК» на картковий рахунок позивача здійснено зарахування суми 17 895,56 грн., дата проведення 26.02.2021. (а.с.43)
Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 від 20 травня 2021 р. № 287 (а.с.65), виданої позивачу про грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, надбавка військовослужбовцям, які працюють в умовах режимних обмежень, премія, винагороди) станом на день виключення зі списків особового складу військової частини:
військове звання - 135,00
посадовий оклад - 528,33
надбавка за вислугу років - 30% - 199,00
надбавка за виконання особливо важливих завдань - 10% - 86,23
премія - 0% - 0,00
доплата до премії в абсолютній сумі - 0% - 0,00
разом - 948,56.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо не врахування та невиплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 05.11.2018 по 26.02.2021, позивач звернувся до суду із вищенаведеними вимогами.
На доведення обставин, на яких ґрунтуються вимоги, позивачем суду також надано копії, зокрема (а.с.5а, 6, 8-9, 38, 45):
- посвідчення, серія НОМЕР_4 , виданого 11.06.2015 року, згідно з яким позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій;
- Витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 05.11.2018 № 40-РС, згідно з яким відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» звільнити з військової служби за контрактом у запас за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) позивача;
- Витягу із послужного списку позивача;
- Витягу із протоколу № 74 засідання комісії Міністерства оборони України з питань розгляду матеріалів, пов'язаних із визначенням учасників бойових дій та спірних питань щодо зарахування до вислугу років окремих періодів військової служби від 22 травня 2015 року;
- Роздавальної відомості № 92 Військової частини НОМЕР_5 на виплату грошової компенсації УБД адміралам, офіцерам, прапорщикам, мічманам та військовослужбовцям, які проходять службу за контрактом за лютий 2021 р.
На доведення обставин, на яких ґрунтуються заперечення, відповідачем суду також надано копії, зокрема (а.с.63): роздавальної відомості № 768 Військової частини НОМЕР_1 (звільнення) на виплату грошового забезпечення генералам, адміралам, офіцерам, прапорщикам, мічманам та військовослужбовцям, які проходять службу за контрактом за листопад 2018 р., згідно з якою позивачу: - нараховано разом - 14654,06 грн.; - виплачено, з урахуванням відрахувань, всього - 6427,67 грн.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В частині 2 статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України (в редакції, чинній до 01.01.2022 року), у таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України (в редакції, чинній з 01.01.2022 року), суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Частиною 1 статті 78 КАС України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Відповідно до статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Відповідно до Преамбули Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII), цей Закон здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Згідно з ч. 4 ст. 2 Закону № 2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 1 статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
За приписами статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Згідно з частиною першою статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Для обчислення пенсій середня заробітна плата визначається відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Згідно з абзацом 3 пункту 2 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100) середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 5 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
На підставі вищенаведених вимог законодавства, які регулюють спірні правовідносини, та встановлених судом обставин, суд дійшов таких висновків.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (у т.ч. затримку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки та індексації грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, Верховним Судом у постановах від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 16 липня 2020 року у справі № 812/1259/17, від 16 липня 2020 року у справі № 825/1540/17, від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, від 13 серпня 2020 року у справі № 808/610/18 тощо.
Аналіз наведених правових норм та висновків Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду дає підстави для висновку, що у разі несвоєчасної виплати належних звільненому працівникові сум, таких як заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, індексація грошового забезпечення тощо, працівник має право на відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.
Приписами статті 117 КЗпП України передбачено обов'язок роботодавця провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні.
Тобто, роботодавець повинен провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні, незалежно від обставин, з яких такі суми не були виплачені останньому.
Наведені висновки викладені Верховним Судом у постанові від 10 лютого 2022 року у справі № 580/2264/20 (адміністративне провадження № К/9901/7351/21) тощо.
Отже, правова позиція відповідача щодо зазначених позовних вимог є помилковою, такою, що не відповідає положенням законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, та висновкам Верховного Суду.
Згідно зі змістом заяв сторін по суті справи, сторонами визнаються фактичні обставини справи, зокрема щодо дати здійснення зарахування позивачу виплати, а саме 26.02.2021 року.
З урахуванням наданих сторонами документів, наявних в матеріалах справи, у суду не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Тому, згідно з ч. 1 ст. 78 КАС України, зазначені обставини, не підлягають доказуванню.
З вищенаведених матеріалів справи вбачається, що позивач звільнений з військової служби наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 05.11.2018 № 40-РС, з 05 листопада 2018 року виключений зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення. Остаточний розрахунок з позивачем проведено 26.02.2021.
Отже, остаточний розрахунок з позивачем при звільненні було здійснено відповідачем з порушенням строків, встановлених статтею 116 КЗпП України, а тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав, визначених статтею 117 КЗпП України, для виплати відповідачем позивачу його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Разом з тим, щодо розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у цій справі - слід зазначити таке.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 23 грудня 2020 року у справі № 825/1732/17, та Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 вбачається наступне.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Дане положення переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині 1 статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Водночас чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
Позивач просить суд відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 05.11.2018 по 26.02.2021.
В той же час для пропорційного обрахунку розміру середнього заробітку судам попередніх інстанцій необхідно встановити розмір усіх належних звільненому працівникові сум, що є необхідним для пропорційного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Для визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у цій справі судам необхідно врахувати правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
Наведені висновки викладені Верховним Судом у постанові від 10 лютого 2022 року у справі № 580/2264/20 (адміністративне провадження № К/9901/7351/21) тощо.
Так, відповідно до постанови Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, зокрема:
68. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).
69. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16).
70. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
71. За обставин цієї справи судова палата вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
72. У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 303772,85 гривень, з яких: грошове забезпечення 246115,38 гривень (81,02%) та компенсація за неотримане речове майно 57657,47 гривень (18,98%).
73. Обрахована судом першої інстанції відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату компенсації за невикористане речове майно, становить 59255,90 гривень.
74. Судова палата, виходячи з принципу пропорційності, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 11246,77 гривень як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (18,98% від 59255,90).
У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 24323,23 гривень, з яких:
- 6427,67 грн. (26,43%) (згідно з даними роздавальної відомості № 768 Військової частини НОМЕР_1 (звільнення) на виплату грошового забезпечення генералам, адміралам, офіцерам, прапорщикам, мічманам та військовослужбовцям, які проходять службу за контрактом за листопад 2018 р. щодо позивача);
- 17895,56 грн. (73,57%) (грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій).
Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 від 20 травня 2021 р. № 286 (а.с.66), виданої позивачу щодо розміру грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, надбавка військовослужбовцям, які працюють в умовах режимних обмежень, премія), яке нараховано за вересень та жовтень 2018 року: - за вересень 2018 року складає, всього - 4235,65; - за жовтень 2018 року складає, всього - 5691,40.
Отже, середньоденна зарплата позивача склала 236,36 грн. (4235,65грн.+ 5691,40грн. : 42роб.дні (кількість робочих днів за період з вересня по жовтень 2018 року).
Виходячи з цього, обрахована відповідно до Порядку № 100, сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за час затримки розрахунку з 05.11.2018 року по 26.02.2021 року, становить 136616,08 грн. (578роб.днів х 236,36 грн.).
При цьому, виходячи з принципу пропорційності, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в даному випадку складає 100508,45 грн. (73,57% від 136616,08 грн.).
Разом з тим, з урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, щодо інших критеріїв зменшення розміру відшкодування, судом також враховано:
- розмір простроченої заборгованості (17895,56 грн.); загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат 6427,67 грн. (26,43%) (згідно з даними роздавальної відомості № 768 Військової частини НОМЕР_1 (звільнення) на виплату грошового забезпечення генералам, адміралам, офіцерам, прапорщикам, мічманам та військовослужбовцям, які проходять службу за контрактом за листопад 2018 р. щодо позивача);
- пов'язаність тривалості періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості зі строком звернення позивача до суду з позовною заявою щодо вирішення спору стосовно грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 роки, а саме 18.09.2020 року (тобто, майже через два роки після звільнення), та строком вирішення цього спору в судовому порядку (справа № 420/9225/20) та набрання ним законної сили тощо.
На підставі наведеного суд, виходячи з принципу співмірності, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 15000,00 гривень як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Застосований судом спосіб захисту прав позивача у спірних правовідносинах узгоджується з усталеною позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 10 лютого 2022 року у справі № 580/2264/20, від 31 січня 2022 року у справі № 380/9186/20 тощо.
При цьому, виходячи зі змісту основної (самостійної) вимоги позивача та підстав для її задоволення, предметом оскарження (спору) у даній справі є бездіяльність відповідача щодо не врахування та невиплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.
При цьому, як встановлено судом вище обов'язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку:
- є наслідком-відповідальністю за невиконання покладеного статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію обов'язку провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, відповідно
- не є виплатами (доходами): з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби, з яких утримуються суми податку з доходів фізичних осіб, умови та механізм щомісячної грошової компенсації яких передбачені Порядком № 44.
Саме тому, судом застосований спосіб захисту прав позивача у спірних правовідносинах, який узгоджується з усталеною позицією Верховного Суду з цього питання, шляхом стягнення (а не нарахування та виплати, які передбачають відрахування податків тощо) на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
На підставі встановлених судом обставин, вимог законодавства, які регулюють спірні правовідносини, та правових висновків Верховного Суду суд дійшов висновку, що позиція позивача зі спірних питань - є помилковою, такою, що не відповідає фактичним обставинам справи та положенням законодавства України, яке регулює спірні правовідносини.
Отже, позовні вимоги позивача у зазначеній частині - є необґрунтованими та безпідставними, відповідно, такими, що не підлягають задоволенню.
Інших суттєвих доводів та/або доказів щодо обґрунтування позовних вимог та заперечень проти них, які могли б потягнути зміну висновків суду щодо спірних правовідносин, сторонами суду не наведено та не надано.
При цьому щодо решти доводів слід зазначити, що рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р.).
Однак, ст. 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р.), відповідно
суд, із застосуванням положень ч. 2 ст. 9 КАС України, дійшов висновків, що:
- стягненню з Військової частини НОМЕР_1 підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби на користь ОСОБА_1 в сумі 15000,00 грн. (п'ятнадцять тисяч гривень нуль копійок);
- в задоволенні решти позовних вимог - слід відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивачем до позовної заяви додано квитанцію від 13.04.2021 року про сплату судового збору за подання даного адміністративного позову в сумі 910,00 грн. (а.с.55)
Виходячи з вищенаведених висновків суду щодо заявлених позовних вимог, судом фактично задоволено одну основну вимогу позивача, в інший, ніж заявлено позивачем спосіб та обсязі.
Відповідно, стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача підлягає судовий збір в належній сумі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім гривень нуль копійок).
Згідно з п. 3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України (в редакції, чинній до 17.07.2020 року) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), зокрема, процесуальні строки щодо розгляду адміністративної справи продовжуються на строк дії такого карантину.
Згідно з п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 18.06.2020 року № 731-ІХ, який набрав чинності 17.07.2020 року, зокрема, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.
Постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 р. № 383) до 30 червня 2023 р. на території України продовжено дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України.
Справу розглянуто, рішення прийнято та складено також з урахуванням: часу періодичного навчання суддів; часу тимчасової непрацездатності головуючого судді; часу перебування головуючого судді у відпустці; фактичного часу забезпечення суду електроенергією; часу повітряних тривог; часу перевірки повідомлень про мінування будівлі суду; наказу голови Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2022 року № 9-ОС/Д/С «Про особливий режим роботи Одеського окружного адміністративного суду»; статей 10, 12-2, 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»; Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»; законів України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», якими затверджено Укази Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 № 133/2022, від 22.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 року № 757/2022, від 06.02.2023 року № 58/2023, від 01.05.2023 року № 254/2023; рішення Ради суддів України від 24.02.2022 № 9.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 78, 139, 159, 241-246, 250, 255, 258, 262, 295, 297 КАС України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_4 ; ідентифікаційний код юридичної особи: НОМЕР_6 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби на користь ОСОБА_1 в сумі 15000,00 грн. (п'ятнадцять тисяч гривень нуль копійок).
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім гривень нуль копійок).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.Г. Цховребова