Справа № 540/8569/21
02 червня 2023 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки Херсонської області Державної служби безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу, -
До Херсонського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки Херсонської області Державної служби безпеки, в якій позивач просить суд: визнати протиправною та скасувати постанову Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки від 07 грудня 2021 року за № 301527 про застосування адміністративно-господарського штрафу в розмірі 8500 грн. до ФОП ОСОБА_1 за вчинення правопорушення, передбаченого абзацом 14 частини 1 ст. 60 ЗУ "Про автомобільний транспорт".
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскільки транспортний засіб позивача перевозив сипучий вантаж (просо), який здатен під час руху змінювати розподіл навантажень на вісі транспортного засобу та відносити транспортний засіб до категорії великовагових вже після початку його руху, в його діях відсутній правопорушення. При цьому на сьогодні відсутня методика зважування сипучих вантажів, а закріпити їх будь-якими передбаченими конструкцією транспортного засобу кріпленнями неможливо.
Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 29.12.2021 року відкрито спрощене позовне провадження.
Розпорядженням Голови Верховного Суду від 18.03.2022 №11/0/9-22, відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність судових справ, зокрема, територіальна підсудність справ Херсонського окружного адміністративного суду визначена Одеському окружному адміністративному суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Одеського окружного адміністративного суду від 29.03.2023 року справа призначена до розгляду судді Токмілової Л.М.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 03.04.2023 року прийнято до свого провадження адміністративну справу №540/8569/21 та вирішено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
25.04.2023 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач не погоджується з позовними вимогами, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню посилаючись на обґрунтованість та правомірність дій Укртрансбезпеки під час винесення оскаржуваної постанови. Також вказано про те, що законодавством саме на перевізника покладено обов'язок належного розміщення та фіксації вантажу з метою недопущення порушення стійкості автомобіля, а тому переміщення вантажу під час руху (гальмування) не є підставою для звільнення від відповідальності, навіть при відповідності загальної маси автомобіля вимогам, встановлених законодавством.
За приписами ч.5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відтак, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.
12.10.2021 року посадовими особами відповідача проведено рейдову перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень вантажу автомобільним транспортним засобом марки RENAULT MAGNUM 446, державний номерний знак НОМЕР_1 з напівпричепом "KRONE", державний номерний знак НОМЕР_2 .
За результатами проведення перевірки, складено акт № 317152 від 12.10.2021 року проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, у якому зафіксовано порушення, а саме: перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 5 відсотків, але не більше 10 відсотків при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу.
07.12.2021 року Південним міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки прийнято постанову № 301527, якою застосовано до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 адміністративно-господарський штраф за порушення вимог Закону України "Про автомобільний транспорт", в розмірі 8500 грн, який передбачено абзацом 14 ч. 1 ст. 60 цього Закону.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що даний позов не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України "Про автомобільний транспорт" від 05 квітня 2001 року №2344-ІІІ (далі - Закон №2344-ІІІ).
Згідно з ст. 3 Закону №2344-ІІІ вказаний Закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами-суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.
Відповідно до ч. 4 ст.6 Закону №2344-ІІІ реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №103 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (далі - Постанова №103).
Відповідно до пункту 1 Постанови №103 Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.
Згідно з пп. 1 п. 4 Постанови №103 основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному транспорті.
За змістом п. 8 Постанови №103 Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Згідно з ч.11 ст. 6 Закону №2344 передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначено Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року №1567 (далі Порядок №1567) в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин).
Так, згідно з абз. 1 п. 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється наявність, визначених статтями 39 і 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.
Відповідно до статті 48 Закону №2344-ІІІ автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п'яти відсотків.
Згідно з абз. 14 ст. 60 Закону №2344-ІІІ передбачено, що за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5 відсотків до 10 відсотків включно при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу до автомобільних перевізників застосовується штраф у розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ч. 2 ст. 29 Закону України "Про дорожній рух" з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.
За правилами ст. 33 Закону України "Про автомобільні дороги" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 року №30 (далі - Правила №30), транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.
Згідно з пп.Б та пп.В п. 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (далі ПДР), в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин, рух транспортних засобів та їх составів допускається у разі, коли їх параметри не перевищують максимальне значення для автомобільних доріг державного значення: Б) фактичної маси для двовісного автомобіля (тягач) з трьохвісним напівпричепом 40 тонн; В) навантаження на вісь: на одинарну вісь - 11,5 тонн; на здвоєні осі, якщо відстань між осями: менш як 1 метр - 11,5 тонн, від 1 до 1,3 метра 16 тонн, від 1,3 до 1,8 метра при неспарених колесах - 18 тонн, від 1,3 до 1,8 метра при спарених колесах, за умови, що навантаження на кожну вісь не перевищує 9,5 тонни - 19 тонн, від 1,3 до 1,8 метра чотирьохвісних автомобілів, ведучі вісі яких оснащені спареними колесами, за умови, що навантаження на кожну ведучу вісь не перевищує 11,5 тонни - 23 тонн, від 1,8 до 2,5 метра для причепів та напівпричепів - 20 тонн; на строєні осі, в тому числі транспортних засобів спеціалізованого призначення (контейнеровозів), що здійснюють перевезення одного або більше контейнерів, якщо відстань між осями: 1,3 метра або менше 21 тонн, понад 1,3 до 1,4 метра - 24 тонн.
Пунктом 4 Правил №30 передбачено, що рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - дозвіл), виданим перевізникові Державтоінспекцією, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів.
Допускається перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у пункті 22.5 Правил дорожнього руху на 2 відсотки (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд.
Постановою Кабінету Міністрів України №879 від 27 червня 2007 року "Про заходи щодо збереження автомобільних доріг загального користування" затверджено Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - Порядок №879).
Відповідно до п.2 Порядку №879 габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів.
Згідно з п. 3 Порядку №879 передбачено, що габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції.
Відповідно до п. 18 Порядку №879 за результатами габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка про здійснення габаритно-вагового контролю із зазначенням часу і місця його здійснення.
Згідно з п. 20 та п. 21 Порядку №879 за результатами габаритно-вагового контролю посадові особи та/або працівники Укртрансбезпеки або її територіальних органів визначають належність транспортного засобу до великовагових та/або великогабаритних. У разі виявлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2 відсотки подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за його проїзд автомобільними дорогами загального користування. Плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України.
Разом із тим, відповідно до пп. 3 п. 2 Порядку №879 великовагові та великогабаритні транспортні засоби - транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що державному контролю підлягають транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України. Такий контроль здійснюють уповноважені органи шляхом проведення перевірок, зокрема, й рейдових.
Під час проведення рейдової перевірки здійснюється державний контроль, зокрема, за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства щодо габаритно-вагових стандартів транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування.
За порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, зокрема за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм при перевезенні вантажу без відповідного дозволу або документа про внесення плати за проїзд великовагових транспортних засобів автомобільні перевізники - суб'єкти господарювання несуть встановлену законодавством відповідальність.
В ході судового розгляду встановлено, що позивач здійснював перевезення вантажу - просо великоваговим транспортним засобом RENAULT MAGNUM 446, державний номерний знак НОМЕР_1 з напівпричепом "KRONE", державний номерний знак НОМЕР_2 , загальна маса якого становила 41,70 тонн, а навантаження на осях: 1) 6,55 т., 2) 9,5 т., 3) 8,65 т., 4) 8,5 т., 5) 8,45 т. Отже, на вказаному транспортному засобі зафіксовано перевищенням вагових норм на строєну вісь 25,65 т., при нормативі 24,48 т., що на 1,17 т. більше дозволеного, що підтверджується наявними у матеріалах справи документами та талоном зважування від 12.10.2021 року.
Доводи позивача, що ним перевозився сипучий вантаж (просо), який є рухомим під час руху автомобіля, а тому його маса не є сталою у різних точках автомобіля під час руху, є безпідставними, оскільки переміщення ватажу під час руху не є припустимим, оскільки його переміщення спричиняє збільшення динамічної маси транспортного засобу при гальмуванні, а також порушує стійкість транспортного засобу. Вказані негативні переміщення вантажу під час руху можуть призвести до непередбачуваних катастрофічних наслідків та є загрозою для безпеки дорожнього руху.
При цьому, суд зазначає, що законодавцем чітко передбачено критичну похибку в розмірі 2 %, що дозволяє враховувати специфіку вантажу, в тому числі й подільного, який під час транспортування здатний зсуватися (перемішуватися).
Завантажуючи вантажний автомобіль, перевізник зобов'язаний враховувати дозволені навантаження на осі транспортного засобу, нерівномірний розподіл маси вантажу на осі, зміну маси транспортного засобу та можливе перевищення вагових параметрів після здійснення заправки автомобіля пальним тощо.
Згідно приписів п. 2.3 ПДР водій зобов'язаний контролювати навантаження транспортного засобу та здійснювати контроль переміщення вантажу (в тому числі технічними засобами) під час руху транспортного засобу.
Відповідно до пунктів 8.14 - 8.15 глави 8 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363 (далі Правила №363), завантажені предмети слід розміщувати і закріпляти так, щоб запобігти їх падінню, волочінню, травмуванню ними супровідних осіб чи створенню перешкод для руху.
Вантаж повинен бути належним чином закріплений засобами кріплення (ременями, ланцями, розтяжками, тросами, розпірними перекладинами, якірними рейками (балками), сітками тощо) відповідно до національних стандартів щодо правил безпечного закріплення вантажів і засобів кріплення. Кількість засобів кріплення вантажу повинна бути достатньою для здійснення його безпечного перевезення.
Згідно з п. 12.1 глави 12 Правил №363 передбачено, що при транспортуванні вантажів необхідно дотримувати вимог Правил дорожнього руху України.
Разом з тим, п. 22.5 Правил дорожнього руху України не визначено особливостей при встановлені вагових обмежень для навантаження на вісь транспортного засобу, в залежності від виду вантажу (сипучий, неподільний тощо).
Відповідно до п. 12.5 глави 12 Правил №363 для транспортування вантаж треба рівномірно розміщувати в кузові таким чином, щоб не була порушена стійкість автомобіля і не утруднювалося керування ним. Вантаж не повинен зміщуватися під час руху, випадати з кузова, волочитися і створювати небезпеку для пішоходів та інших учасників дорожнього руху.
Пунктом 8.20 глави 8 Правил №363 визначено, що водій зобов'язаний перевірити відповідність кріплення і складання вантажу на рухомому складі умовам безпеки руху та забезпечення цілості рухомого складу, а також сповістити Замовника про виявлені недоліки у кріпленні та складанні вантажу, які загрожують його збереженню.
Отже, водій, який здійснює вантажні перевезення, зокрема сипучого вантажу автомобільним транспортом зобов'язаний дотримуватись встановлених правил, з метою уникнення порушень законодавства про автомобільний транспорт та створення небезпеки для пішоходів та інших учасників дорожнього руху.
Наведеними вище нормативними актами не передбачено можливості звільнення перевізника від відповідальності за порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом у випадку переміщення вантажу у вантажному відсіку автомобіля.
При цьому, жодні виключення з правил дорожнього руху України щодо правильності розміщення та кріплення вантажу при перевезенні подільних (в тому числі сипучих) вантажів чинним законодавство не передбачено.
Крім того, слід врахувати й те, що оскільки автомобіль на вагу заїжджає повільно, зі швидкістю не більше 5-6 км на годину, то така швидкість руху не може призвести до значного зміщення вантажу (особливо сипучого).
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 24 липня 2019 року у справі №803/1540/16.
Отже, позивачем вчинено порушення Закону України "Про автомобільні дороги", оскільки маса навантаження перевищує норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, що, в свою чергу, дозволяється лише за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Дозволу, який дає право на рух автомобільними дорогами України або документу про внесення плати за проїзд великовагових транспортних засобів позивач під час перевірки не надав.
Стаття 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" не містить ніяких застережень стосовно виду вантажу - подільного або неподільного, який перевозиться. Також санкція статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачає відповідальність за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5 відсотків до 10 відсотків включно при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу.
Діюче законодавство України чітко визначає підстави для відповідальності автомобільного перевізника, як то порушення законодавства про автомобільний транспорт. Отже, відсутність у водія при перевезенні вантажів передбачених законодавством документів становить склад господарського правопорушення, за яке до автомобільних перевізників застосовується адміністративно-господарський штраф.
Обставини можливого зміщення вантажу, що перевозився позивачем, є об'єктивною стороною вчиненого позивачем правопорушення, втім ці обставини не спростовують та не можуть спростовувати самого факту його вчинення.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 01.07.2020 року у справі №803/50/17 (адміністративне провадження №К/9901/22356/18).
Разом з цим, суд зазначає, що відсутність методики проведення габаритно-вагового контролю саме сипучого вантажу не є підставою, яка звільняє перевізників від відповідальності за перевищення вагових та габаритних параметрів транспортного засобу та від обов'язку по внесенню палати за таке перевищення.
Згідно абз. 14 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% включно при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Вказана позиція суду узгоджується з практикою Верховного Суду, яка викладена у постановах від 02.08.2018 у справі №820/1420/17, від 03.07.2019 у справі №819/1381/16, від 24.07.2019 у справі №803/1540/16, від 01.07.2020 у справі №803/50/17.
Отже, враховуючи встановлений під час перевірки факт перевищення транспортним засобом позивача габаритно-вагових норм, суд вважає, що постанова від 07 грудня 2021 року за № 301527 про застосування адміністративно-господарського штрафу в розмірі 8500 грн. до ФОП ОСОБА_1 за вчинення правопорушення, передбаченого абзацом 14 частини 1 ст. 60 ЗУ "Про автомобільний транспорт" є правомірною та законною, при цьому, достатніх підстав для визнання її протиправною під час розгляду справи не встановлено.
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За правилами ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до правил статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 9, 12, 139, 242-246, 255, 262, 263, 295, 297 КАС України, суд,-
У задоволені адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки Херсонської області Державної служби безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу - відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.
Суддя Токмілова Л.М.
.