Україна
Донецький окружний адміністративний суд
01 червня 2023 року Справа№200/666/23
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасенка І.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Миколаївської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області (місцезнаходження: 84182, Донецька область, Краматорський район, м. Миколаївка, площа Енергетиків, 2/14, код ЄДРПОУ 44692327), третя особа - виконавчий комітет Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області (місцезнаходження: 84182, Донецька область, Краматорський район, м. Миколаївка, площа Енергетиків 2/14, код ЄДРПОУ 26480670) про зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Миколаївської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області за участю третьої особи - виконавчий комітет Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області. Просив суд: 1) змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_1 , вказавши формулювання звільнення: « ОСОБА_1 - начальника юридичного відділу виконавчого комітету Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області, з 29 липня 2022 року, відповідно до ст. 38 ч. 3 Кодексу Законів про працю України» та внести запис до трудової книжки; 2) зобов'язати Миколаївську міську військову адміністрацію Краматорського району Донецької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , заробітну плату за травень, червень та липень 2022 року; 3) стягнути з Миколаївської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області на користь ОСОБА_1 виплату вихідної допомоги при звільненні; 4) стягнути з Миколаївської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області на користь ОСОБА_1 , середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; 5) стягнути з Миколаївської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області на користь ОСОБА_1 , відшкодування моральної шкоди у розмірі 100000 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 був звільнений з посади начальника юридичного відділу виконавчого комітету Миколаївської міської ради розпорядженням № 91 від 29.07.2022 року, з 29 липня 2022 року, відповідно до ст. 38 Кодексу Законів про працю в Україні. На думку позивача у вказаному Розпорядженні про його звільнення невірно вказана стаття та причина з якої його було звільнено, а також позивач зазначає що при звільненні йому протиправно не було виплачено заробітну плату за травень, червень та липень 2022 року та вихідну допомогу при звільненні. Під час досудового врегулювання спору, відповідач відмовився виконувати вимоги ОСОБА_1 , щодо зміни формулювання причини його звільнення та виплати заробітної плати за травень, червень, липень 2022 року та вихідної допомоги при звільненні, у зв'язку із чим він звернувся до суду.
22 лютого 2023 року відкрито провадження по справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження.
Представник відповідача надав суду відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому просив відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог мотивуючи це наступним.
Відповідно до обліку робочого часу, під час воєнного стану, табулювання щодо останнього - начальника юридичного відділу виконавчого комітету Миколаївської міської ради ОСОБА_1, з 02 травня 2022 року, позивач був відсутній на робочому місці, пояснень щодо його місцезнаходження та аргументованих причин не явки на робоче місце не надавав. Отже представник відповідача вважає, що оскільки позивач був відсутній на робочому місце, заробітна плата не може бути виплачена за цей період.
Крім того, представник відповідача вказує на те, що згідно постанови Верховного Суду від 03 серпня 2021 року справа № 508/1190/17 адміністративне провадження № К/9901/5972/19 встановлено, що Суд погоджується з твердженнями судів попередніх інстанцій, що у разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.
При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися.
Отже, заборона роботодавцеві самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору виникає за умови непідтвердження або невизнання роботодавцем порушень трудового законодавства, вказаних працівником, як на підставу звільнення за ч. 3.ст. 38 КЗпП України. Тобто, основною підставою для застосування вказаної норми КЗпП України є факт порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи.
Вказання працівником конкретних випадків порушення трудового законодавства має наслідком в подальшому підтвердження даних фактів роботодавцем та звільнення працівника на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, або ж невизнання власником зазначених порушень та відмову у розірванні трудового договору відповідно до даної норми. Тобто, саме лише зазначення у заяві про звільнення працівником частини 3 статті 38 КЗпП України без конкретизації фактів порушення роботодавцем законодавства про працю не може свідчити про наявність обов'язку останнього безумовного звільнення працівника відповідно до приписів даної норми трудового законодавства.
Отже, представник відповідача не вважає наявність законних підстав для змінення підстави звільнення позивача.
Крім того, відповідачем у своєму відзиві зазначено, що згідно відповіді № 1597 від 05.10.2022 року ОСОБА_1 «про надання інформації ОСОБА_1 » було повідомлено про те, що копія Розпорядження про звільнення йому особисто вручене, під підпис, не було так як ОСОБА_1 не з'явився і місце його знаходження не відоме, натомість вказане розпорядження було надіслане за допомогою інформаційно - комунікаційних технологій на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 на яку він посилався у листуванні, так як на території Миколаївської міської військової адміністрації відділення Укрпошта, за допомогою якої можна було відправити Розпорядження у паперовому вигляді рекомендованим листом не працювали. Підставою для не нарахування ОСОБА_1 заробітної плати з травня 2022 року є табель обліку робочого часу працівників виконавчого комітету Миколаївської міської ради, в якому зазначена «НЗ» - неявка з нез'ясованих причин. Документи, щодо не виплат розпорядчого характеру, щодо невиплат ОСОБА_1 заробітної плати - не приймались. Підстави для нарахування заробітної плати відсутні. Повний розрахунок було проведено та вся сума коштів виплачена у повному обсязі.
Тому, виходячи з вищевикладеного, оскільки Миколаївська міська рада вважає правомірним запис у трудовій книжці ОСОБА_1 про звільнення за ст. 38 КЗпП, а ст. 44 КЗпП передбачає виплату вихідної допомоги у разі звільнення внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цкування) стосовно працівника або не вжиття заходів, щодо його припинення, то ОСОБА_1 законодавчо не повинна була виплачуватися вихідна допомога, тому і затримки з її виплатою не було. Згідно розрахункового листа за серпень 2022 року виконавчим комітетом Миколаївської міської ради начальнику юридичного відділу ОСОБА_1 були нараховані всі виплати, а саме компенсація відпустки - всього вплачено 34718,52 грн.
Щодо позовних вимог про відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди, представником відповідача зазначено, що заявлена сума сто тисяч гривень відшкодування моральної шкоди не мотивована та безпідставна, оскільки Миколаївська міська рада не порушувала законних прав ОСОБА_1 .
Крім того, позивач вказує, що його родина була змушена, через військову агресію Росії проти України виїхати до м. Черкаси, де змушені були платити за житло, комунальні послуги, їжу, речі, однак Держава надає матеріальну допомогу внутрішньо переміщеним особам, як на дорослу особу , так і на дітей, крім того є безліч пунктів видачі гуманітарної допомоги. На підтвердження позивач не надав жодного документу, що посвідчував, що його сім'я платила за житло. Заяви про те, що Миколаївська міська рада навмисно не знайомила позивача з розпорядженням про звільнення безпідставні, оскільки вказане розпорядження відправлялося електронною поштою ОСОБА_1 на зазначену ним у переписці електронну адресу, за місцем роботи він не з'являвся, місце знаходження його було не відоме, щоб особисто ознайомити з вказаним розпорядженням під підпис, пошта не працювала. Як тільки він звернувся із письмовим запитом, про видачу розпорядження про звільнення, Миколаївська міська рада його надала, оскільки не мала наміру навмисно приховувати від ОСОБА_1 вказане розпорядження про звільнення. Звільнення відбулося за власним бажанням позивача, згідно розрахункового листа за серпень 2022 року виконавчий комітет Миколаївської міської ради ОСОБА_1 були нараховані всі виплати, а саме компенсація відпустки - всього вплачено 34718,52 грн. Згідно вказаного розрахункового листа дата виплати 15.08.2022 року, отже позивач не міг не знати, що його звільнили, оскільки була проведена виплата. При цьому, позивач не довів належним чином заподіяння йому страждань саме такими діями Миколаївської міської ради та у вказаному розмірі. Позивачем не надано жодних доказів, які підтверджують завдання йому такої шкоди та не доведено причинно-наслідкового зв'язку з предметом позову.
Позивач надав суду відповідь на відзив, в якому, крім іншого, зазначив, що керівництвом Миколаївської міської ради цілком ігноруються вимоги п. 8 ч. 13 ст. 10 Закону України «Про відпустки», щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються: ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, а також членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Крім того, позивач вказує на те, що Миколаївською міською радою не надано жодного доказу, щодо підтвердження факту відсутності ОСОБА_1 на робочому місті.
Позивач зазначив, що у разі виявлення відсутності працівника на роботі, факт відсутності має бути зафіксовано, про що складається доповідна записка, яка подається керівнику. Також, відсутність працівника на роботі має бути зафіксовано актом про відсутність працівника на роботі. На підставі цих документів, відсутність працівника на роботі вноситься у табель обліку робочого часу. В подальшому вживаються заходи, для з'ясування причин відсутності працівника на роботі. Видається наказ керівника про проведення службового розслідування за фактом відсутності працівника на роботі. Видається розпорядження керівника про надання працівником письмових пояснень щодо причин відсутності на роботі. За результатами службового розслідування складається акт. У разі виявлення, порушення трудової дисципліни - до працівника застосовується стягнення.
Жодної дії керівництвом Миколаївської міської ради зроблено не було, що є порушенням ст. 149 КЗпПУ та Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та осіб, які для цілей Закону України «Про запобігання корупції» прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Жодного документа на підставі якого припинена мені виплата заробітної плати в Миколаївській міській раді не має, про що свідчить, відповідь Миколаївської міської військової адміністрації від 05.10.2022 року, на запит позивача від 02.10.2022 року.
Крім того, згідно відповіді Миколаївської міської ради вбачається, що веденням табелю обліку робочого часу, займалась не уповноважена на то особа, тобто в Миколаївської міської раді відсутня відповідальна особа, яка згідно наказу (розпорядження), посадової інструкції, відповідає за ведення табелю обліку робочого часу та несе персональну відповідальність за достовірність внесених даних до нього.
Тобто, на думку позивача, виконавчим комітетом Миколаївської міської ради були порушені вимоги ст. 43 Конституції України, ст. 3, ч. 1 ст. 21, ст. 22, ст. 24 Закону України «Про оплату праці», ст. 2, ст. 94, ч. 4, 5 ст. 97, ст. 111, ч. 1 ст. 115 Кодексу Законів про працю України, п. 2 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», п. 1, 2 ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Також, позивач вказав на те, що виконавчий комітет Миколаївської міської ради, не погодившись з фактом порушення їм трудового законодавства, повинен був відмовити ОСОБА_1 в звільненні за ч. 3 ст. 38 КЗпП, та не вправі був самостійно змінювати правову підставу звільнення.
Крім того позивач зауважив в на те, що в своїй заяві про звільнення, він просив звільнити його з 07.07.2022 року за ч. 3 ст. 38 КЗпПУ, а його було звільнено лише 29.07.2022 року.
Крім того, на думку позивача, міською радою було порушено ч. 1 ст. 116 КЗпПУ при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Позивач вказує на те, що належні йому при звільненні виплати були виплачені 15.08.2022 року, хоча розпорядження про звільнення від 29.07.2022 року.
Крім того, позивач вказує на те, що йому не було направлено письмового повідомлення про нараховані та виплачені мені при звільненні суми.
Також позивач зазначив, що твердження про те що, при отриманні виплат, він повинен був зрозуміти, що його було звільнено, не має, на його думку, ні якого сенсу, оскільки згідно мобільному додатку Приват 24, виплата яка надійшла ОСОБА_1 15.08.2022 року була підписана «заробітна плата».
Отже, враховуючи викладене у відповіді на відзив, позивач просив вважати доводи, які були зазначені у відзиві, не обґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам, а позовну заяву задовольнити у повному обсязі.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , громадянин України, що підтверджується паспортом № НОМЕР_2 .
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 .
Розпорядженням міського голови № 111-ОС від 21.07.2021 року ОСОБА_1 призначено на посаду начальника юридичного відділу виконавчого комітету Миколаївської міської ради з 23 липня 2021 року (запис трудової книжки НОМЕР_4 ).
01 червня 2022 року ОСОБА_1 засобами електронного зв'язку на електронну адресу Миколаївської міської ради було спрямовано заяву про надання відпустки тривалістю 24 доби, з 06.06.2022 року.
Не отримавши інформації від роботодавця про надання ОСОБА_1 відпустки, він 08 червня 2022 року направив на електронну адресу відповідача запит, в якому просив надати йому наступну інформацію: в зв'язку із чим його не було ознайомлено з наказом (розпорядженням) про надання ОСОБА_1 частини основної щорічної відпустки з 06.06.2022 року та у зв'язку із чим та на підстави чого позивачу не була виплачена заробітна плата за травень 2022 року.
На вказаний запит, позивачу була надана відповідь, в якій було зазначено, що ОСОБА_1 необхідно надати аргументовану відповідь (пояснення), щодо причин його відсутності з 02.05.2022 року на робочому місці; так як з позивачем відсутні будь-які контакти, в обліку робочого часу, під час воєнного стану, табелювання, щодо ОСОБА_1 здійснюється, відповідно, за кодом «НЗ» (відсутність з нез'ясованих причин); заяву про надання ОСОБА_1 частини основної щорічної відпустки, може бути розглянуто тільки після дотримання діючих законодавчих вимог під час воєнного стану в Україні.
Крім того, позивачу було роз'яснено про те, що конкретний період надання щорічних відпусток у межах, встановлених графіком, узгоджується між працівником та міським головою, не пізніше, як за два тижні до встановленого графіком терміну, а заява ОСОБА_1 датовано 01.06.2022 року, з наданням відпустки з 06.06.2022 року. Згідно графіку відпусток, основна відпустка у червні, запланована (узгоджена) на 15 календарних днів, а згідно заява на 24 календарних дні.
22 червня 2022 року ОСОБА_1 засобами електронного зв'язку на електронну адресу Миколаївської міської ради було спрямовано заяву про надання відпустки тривалістю 15 календарних днів з 27.06.2022 року, з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення.
Крім того, позивач 22 червня 2022 року надав відповідачу пояснення щодо відсутності на робочому місці з 02.05.2022 року, вказавши, що 24.02.2022 року Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», по всій території України було введено воєнний стан. На нарадах під головуванням голови Миколаївської міської ради Гадяцького О.І., головою міської ради було наголошено, що в зв'язку з проведенням бойових дій на території України та з метою збереження життя і здоров'я працівників Миколаївської міської ради, без необхідної потреби не виходити на робочі місця та здійснювати функціональні обов'язки за місцем мешкання. На підставі цього, з метою збереження життя і здоров'я та в зв'язку з відсутністю в місті палива (що також унеможливлювало здійснення виїзду до місця розташування робочого місця м. Миколаївка), позивачем здійснювалось виконання функціональних обов'язків по місту мешкання.
Крім цього, позивач зазначив, що на підставі ст. 60-2 «Кодексу Законів про Працю», ним було написано заяву про дистанційну роботу на період воєнного стану, на якій поставив свою резолюцію перший заступник Миколаївського міського голови Проскунін В.М., після чого цю заву залишив у себе заступник міського голови Ченцов А.О . В подальшому продовжуючи свою діяльність, позивачем за місцем мешкання згідно його функціональних обов'язків: здійснювалось супроводження судових справ, як в режимі відео конференції, так і в письмовому режимі (надсилання заяв, відзивів, заперечень та інше), крім того надавалась юридична допомога працівникам Миколаївської міської ради (перший заступник міського голови Проскунін В.М., начальник відділу освіти Бутко Л.Л., заступник міського голови Гребенюк В.П., та інш.), які зв'язувались із ОСОБА_1 за допомогою мобільного зв'язку та мобільних додатків (Viber, Telegram), виконання позивачем функціональних обов'язків здійснюється і до теперішнього часу.
В зв'язку з чим, позивач вказує, що викладене в листі Миколаївської міської ради, щодо відсутності із ОСОБА_1 будь-яких контактів не відповідає дійсності.
29 червня 2022 року, позивачу була надана відповідь на його заяву від 22.06.2022 року, в якій ОСОБА_1 було зазначено, що згідно пояснення від 22.06.2022 року, позивач, займаючи посаду начальника юридичного відділу виконавчого комітету Миколаївської міської ради, пов'язану з виконанням функцій органу місцевого самоврядування, надав цілком не мотивовану відповідь. Заява позивача на дистанційну роботу на період воєнного стану до Миколаївської міської ради (загально організаційного відділу, де підлягає централізованій реєстрації попередньому розгляду і розподілу за відповідним напрямом) не надходила. Крім того, у даній відповіді позивачу було вказано на те, що заяву про надання йому частини основної щорічної відпустки, може бути розглянуто тільки після дотримання діючих законодавчих вимог під час воєнного стану в Україні. Також позивачу вказали на те, що конкретний період надання щорічних відпусток, у межах, встановлених графіком, узгоджується між працівником та Міським головою, не пізніше, як за два тижні, до встановленого графіком терміну, в той час коли заява ОСОБА_1 датована 22.06.2022 року, з наданням відпустки з 27.06.2022 року.
Позивачу було рекомендовано, для узгодження кадрових питань, особисто з'явитися до Миколаївської міської ради, та вирішити нагальні питання, згідно вимог законодавства України, як і інші працівники, які вирішуються з 24.02.2022 року, питання присутності на робочому місці в Миколаївській міській раді, саме з інших населених пунктів.
03 липня 2022 року, засобами електронного зв'язку на електронну адресу Миколаївської міської ради було спрямовано заяву про звільнення його з займаної посади з 07 липня 2022 року за ч. 3 ст. 38 КЗпП, у зв'язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, а саме не виплата заробітної плати, не наданням відпусток.
Розпорядженням міського голови м. Миколаївка № 91 від 29.07.2022 року, ОСОБА_1 - начальника юридичного відділу виконавчого комітету Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області, з 29 липня 2022 року, відповідно до ст. 38 Кодексу Законів про працю в Україні. Даним розпорядженням, відділу бухгалтерського обліку та звітності виконавчого комітету Миколаївської міської ради було доручено провести розрахункові виплати при звільненні, а саме: компенсацію за невикористану відпустку, за період роботи з 23.07.2021 року по 22.07.2022 року основної відпустки, тривалістю 30 тридцять) календарних днів; 15 (п'ятнадцять) календарних днів додаткової відпустки за стаж роботи для посадових осіб в органах місцевого самоврядування; 15 (п'ятнадцять) календарних днів додаткової відпустки (УБД), згідно чинного законодавства.
24 липня 2022 року засобами електронного зв'язку на електронну адресу Миколаївської міської ради та на ім'я начальника Миколаївської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області, позивачем було спрямовано запит на інформацію, в якому він просив надати йому інформацію: в зв'язку з чим до теперішнього часу його не було ознайомлено з наказом про звільнення за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України; надати копії документів на підставі чого припинено нарахування та виплата ОСОБА_1 заробітної плати з травня 2022 року по теперішній час; нарахувати та виплатити заборгованість по заробітній платі з травня 2022 року по теперішній час.
13 вересня 2022 року позивач повторно звернувся із запитом від 24 липня 2022 року, крім того просив надати йому копію наказу про своє звільнення.
02 жовтня 2022 року, позивач у зв'язку із ігноруванням його запитів від 24.07.2022 року та 13.09.2022 року, знову звернувся до Начальника Миколаївської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області, із повторним запитом про надання інформації, в якому знову просив: надати йому інформацію: в зв'язку з чим до теперішнього часу його не було ознайомлено з наказом про звільнення за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України; надати копії документів на підставі чого припинено нарахування та виплата ОСОБА_1 заробітної плати з травня 2022 року по теперішній час; нарахувати та виплатити заборгованість по заробітній платі з травня 2022 року по теперішній час та надати копію наказу про звільнення.
05.10.2022 року, на запит ОСОБА_1 від 02.10.2022 року, йому була надана відповідь, в якій позивачу було повідомлено, що 29 липня 2022 року Миколаївським міським головою було видано Розпорядження № 91 «Про звільнення начальника юридичного відділу виконавчого комітету Миколаївської міської ради ОСОБА_1». Підстава для звільнення стала заява ОСОБА_1 від 03.07.2022 року. Дане розпорядження особисто під підпис не надавалось, оскільки позивач не з'явився до місця роботи, а місце його знаходження роботодавцю не відомо. Копія розпорядження про звільнення була надіслана за допомогою інформаційно - комунікаційних технологій на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 , на яку позивач посилався у листування. Позивачу було вказано, що підставою для не нарахування йому заробітної плати з травня 2022 року є табель обліку робочого часу працівників виконавчого комітету Миколаївської міської ради, в якому зазначена відмітка «НЗ» - неявка з нез'ясованих причин. Документи розпорядчого характеру щодо невиплати ОСОБА_1 заробітної плати - не приймались. Підстави для нарахування ОСОБА_1 заробітної плати відсутні. Повний розрахунок було проведено та вся сума коштів виплачена у повному обсязі. Разом із вказаною відповіддю на запит позивача, йому було також надіслано копію Розпорядження № 91 від 29.07.2022 року про звільнення позивача.
07 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Начальника Миколаївської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області із запитом на інформацію, в якому з метою досудового врегулювання спору, просив: 1) внести зміни в розпорядження № 91 від 29.07.2022 року, а саме: - п. 1 розпорядження змінити з « ОСОБА_1 - начальника юридичного відділу виконавчого комітету Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області, з 29 липня 2022 року, відповідно до ст. 38 Кодексу Законів про працю України» на « ОСОБА_1 - начальника юридичного відділу виконавчого комітету Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області, з 29 липня 2022 року, відповідно до ст. 38 ч. 3 Кодексу Законів про працю України»; 2) виплатити вихідну допомогу згідно ст. 44 КЗпП України у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку; 3) нарахувати та виплатити заборгованість по заробітній платі з травня 2022 року до моменту звільнення; 4) надати копії табелю обліку робочого часу працівників виконавчого комітету Миколаївської міської ради, згідно якого позивачу не виплачувалась заробітна плата з травня 2022 року до моменту звільнення; 5) надати копії документів на підставі яких у табелю обліку робочого часу працівників виконавчого комітету Миколаївської міської ради, ОСОБА_1 ставилась відмітка «НЗ» (доповідна, пояснення, розпорядження та ін.), в разі їх відсутності просив надати роз'яснення в зв'язку з чим та на підставі чого ставилась йому відмітка «НЗ»; 6) надати копію наказу, розпорядження та посадової інструкції, працівника виконавчого комітету Миколаївської міської ради, відповідального за ведення табелю обліку робочого часу працівників виконавчого комітету Миколаївської міської ради та повідомити, хто був відповідальний за ведення табелю в травні, червні та липні 2022 року; 7) надати довідку про нараховану та виплачену заробітну плату за 2022 рік, по місячно (з розбивкою оклад, вислуга, премія і т.п.); 8) надати довідку про розрахунок виплат який був проведений з ОСОБА_1 при звільнені.
13 грудня 2022 року, позивачу була надана відповідь на його запит від 07.12.2022 року, в якій відповідач вказав, що: 1) підстави для внесення змін до Розпорядження Миколаївського міського голови від 29.07.2022 року № 91 «Про звільнення начальника юридичного відділу виконавчого комітету Миколаївської міської ради ОСОБА_1», на теперішній час, відсутні; 2) вимога щодо виплати вихідної допомоги, у розмірі тримісячної заробітної плати, згідно ст. 44 КЗпП, не має законних підстав. Виплати у розмірі тримісячної заробітної плати, виплачуються у разі порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору. Згідно розпорядження від 29.07.2022 року № 91 «Про звільнення начальника юридичного відділу виконавчого комітету Миколаївської міської ради ОСОБА_1», не зазначено про звільнення позивача з посади на підставі ст. 38 ч. 3 КЗпП. Крім того, не вбачається, що перерахунку та виплати позивачу заробітної плати з травня 2022 року, по час звільнення; 3) щодо надання копії наказу, розпорядження та посадові інструкції працівника виконавчого комітету Миколаївської міської ради, відповідального за ведення табелю обліку робочого часу працівників виконавчого комітету Миколаївської міської ради, позивачу було вказане наступне: роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку. Підприємство, установа, організація для обліку робочого часу самостійно має визначати: осіб, відповідальних за ведення обліку використання робочого часу працівниками та оформлення табелів; посадових осіб, які мають засвідчувати своїми підписами інформацію, зазначену в табелях; строки подання табелів на підпис відповідним посадовим особам; строки подання табелів до бухгалтерії для нарахування заробітної плати; порядок унесення до табеля відомостей про нових працівників та вилучення з нього відомостей про звільнених працівників; правила та порядок присвоєння працівникам табельних номерів; правила і порядок коригування відомостей про фактичну роботу та відсутність працівників на роботі; до 24 лютого 2022 року, згідно посадової інструкції, відповідальною особою за ведення табелю обліку робочого часу, був призначений кадровик.
Позивачу також було в даній відповіді роз'яснено, що за умови обмеженої кількості працівників, які залишились виконувати свої посадові обов'язки, під час воєнного стану (активна фаза бойових дій на території в Миколаївської міської ради), табель обліку використання робочого часу заповнював працівник виконавчого комітету Миколаївської міської ради. Крім того, позивачу було роз'яснено, що згідно локальних нормативних документів, якщо працівник не виходить на роботу, а (саме, під час воєнного стану), відповідно до Законів України від 12.05.2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (зі змінами), від 15.03.2022 року № 2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (зі змінами), Кодексу законів про працю України, працівнику, який не виходить на роботу, в табелі обліку робочого часу ставиться «НЗ».
Також відповідачем було вказано на те, що на законодавчому рівні не затверджено відповідних положень чи роз'яснень щодо відповідальних за ведення табеля обліку робочого часу.
Разом із даною відповіддю, на адресу позивача було надіслано: витяг з табелю робочого часу ОСОБА_1 , копії документів про нараховану та виплачену ОСОБА_1 заробітну плату за 2022 рік по місячно та копію розрахунку виплат, який був проведений з позивачем при звільненні.
15 грудня 2022 року, позивач звернувся до Начальника Миколаївської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області с запитом на інформацію, в якому просив надати копії документів на підставі яких у табелю обліку робочого часу працівників виконавчого комітету Миколаївської міської ради, йому ставилась відмітка «НЗ» (доповідна, пояснення, розпорядження та ін.), в разі їх відсутності просив надати роз'яснення в зв'язку з чим та на підставі чого ставилась позивачу відмітка «НЗ»».
Відповідач на вимогу суду надав додаткові документи, які були витребувані ухвалами суду від 24.04.2023 року та 16.05.2023 року.
Відповідно до наданих документів, а саме табелів за травень, червень та липень: ОСОБА_1 в період з 01.05.2023 року по день звільнення (29.07.2023 року), був відсутній на роботі, про що в табелях проставлено «НЗ». Останній день, коли ОСОБА_1 був на робочому місці - 29 квітня 2023 року.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Система та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правовий статус і відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (далі Закон №280/97-ВР).
Правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування, визначаються Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування» (далі - Закон № 2493-III)
Правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначається Конституцією України, Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про статус депутатів місцевих рад», «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», цим та іншими законами України.
Одним із основних принципів служби в органах місцевого самоврядування, закріплених у ст. 4 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», є персональна відповідальність за порушення дисципліни і неналежне виконання службових обов'язків.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» особливості дисциплінарної відповідальності посадових осіб місцевого самоврядування забезпечуються у порядку, передбаченому Законом. У той же час, на сьогодні такий порядок Законом не передбачений.
Враховуючи відсутність у законах стосовно місцевого самоврядування особливої процедури притягнення працівників органів місцевого самоврядування до дисциплінарної відповідальності, спірні правовідносини регулюються в першу чергу нормами загального трудового законодавства, зокрема положеннями Кодексу Законів про працю України, які визначають засади застосування дисциплінарних стягнень.
Статтею 1 Закону України № 2493-ІІ, визначено, що служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.
Відповідно до статті 2 Закону України № 2493-ІІ, посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
Служба в органах місцевого самоврядування здійснюється на таких основних принципах: служіння територіальній громаді; поєднання місцевих і державних інтересів; верховенства права, демократизму і законності; гуманізму і соціальної справедливості; гласності; пріоритету прав та свобод людини і громадянина; рівних можливостей доступу громадян до служби в органах місцевого самоврядування з урахуванням їх ділових якостей та професійної підготовки; професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі; підконтрольності, підзвітності, персональної відповідальності за порушення дисципліни і неналежне виконання службових обов'язків; дотримання прав місцевого самоврядування; правової і соціальної захищеності посадових осіб місцевого самоврядування; захисту інтересів відповідної територіальної громади; фінансового та матеріально-технічного забезпечення служби за рахунок коштів місцевого бюджету; самостійності кадрової політики в територіальній громаді (стаття 4 Закону України № 2493-II).
Статтею 8 Закону України № 2493-ІІ, передбачено, що основними обов'язками посадових осіб місцевого самоврядування є: додержання Конституції законів України, інших нормативно-правових актів, актів органів місцевого самоврядування; забезпечення відповідно до їх повноважень ефективної діяльності органів місцевого самоврядування; додержання прав та свобод людини і громадянина; збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків, а також іншої інформації, яка згідно із законом не підлягає розголошенню; постійне вдосконалення організації своєї роботи, підвищення професійної кваліфікації; сумлінне ставлення до виконання службових обов'язків, ініціативність і творчість у роботі; шанобливе ставлення до громадян та їх звернень до органів місцевого самоврядування, турбота про високий рівень культури, спілкування і поведінки, авторитет органів та посадових осіб місцевого самоврядування; недопущення дій чи бездіяльності, які можуть зашкодити інтересам місцевого самоврядування та держави.
Відповідні обов'язки посадової особи органу місцевого самоврядування узгоджуються з текстом Присяги, яку, згідно вимог статті 11 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», складають особи, які вперше приймаються на службу в органи місцевого самоврядування (за винятком посад, зазначених в абзаці другому частини першої статті 10 цього Закону).
Тобто, громадяни України, які вперше приймаються на службу в органи місцевого самоврядування (за винятком посад, зазначених в абзаці другому частини першої статті 10 цього Закону), у день прийняття відповідного рішення складають Присягу такого змісту: «Усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити громаді та народові України, неухильно дотримуватися Конституції України та законів України, сприяти втіленню їх у життя, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, сумлінно виконувати свої посадові обов'язки» (ч. 1 ст. 11 Закону України № 2493-III).
Аналізуючи текст Присяги, можна дійти висновку, що в основі поведінки посадової особи органу місцевого самоврядування закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги. Тому, складаючи Присягу, посадова особа органу місцевого самоврядування покладає на себе не тільки певні службові зобов'язання, але й моральну відповідальність за їх виконання. У зв'язку з цим, як порушення Присяги слід розуміти скоєння посадовою особою органу місцевого самоврядування проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на неї обов'язкам, підриває довіру до неї як до носія влади, що призводить до приниження авторитету органу місцевого самоврядування та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.
Крім того, текст Присяги написаний чітко і зрозуміло, а її зміст за своєю суттю не може містити конкретні посилання на певні закони та їх норми, порушення яких могло б свідчити про порушення Присяги посадовою особою органу місцевого самоврядування при виконанні своїх службових обов'язків. Вона має на меті в загальному порядку публічно зобов'язати публічну особу у своїй повсякденній діяльності керуватися виключно Конституцією та законами України, які, у свою чергу, уже мають більш конкретний зміст та зобов'язують таку особу дотримуватися певних правил, встановлених ними, або утримуватися від певних дій, які ними заборонені.
Присяга має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового характеру, конституційного зобов'язання державного службовця.
Аналогічний висновок міститься у рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2011 року у справі № 2-рп/2011.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до відомостей трудової книжки серії НОМЕР_5 , ОСОБА_1 був призначений на посаду начальника юридичного відділу виконавчого комітету Миколаївської міської ради з 23.07.2021 року. Підставою для такого призначення слугував наказ № 111-ОС від 21.07.2021 року.
Згідно трудової книжки позивача, 23.07.2021 року ОСОБА_1 складено Присягу посадової особи органів місцевого самоврядування та присвоєно 13 ранг посадової особи органів місцевого самоврядування в межах сьомої категорії посад.
Розпорядженням Миколаївської міської ради № 91 від 29.07.2022 року з 29 липня 2022 року ОСОБА_1 було звільнено з посади начальника юридичного відділу виконавчого комітету Миколаївської міської ради, відповідно до ст. 38 Кодексу Законів про працю в Україні. Підставою для видачі вказаного наказу слугувала заява ОСОБА_1 від 03.07.2022 року.
В той же час, ОСОБА_1 в своїй заяві про звільнення просив звільнити його на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України (у зв'язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю), а саме не виплата заробітної плати та ненадання відпусток.
Статтею 38 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП) врегульовано питання розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника.
Відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.
Верховний Суд у постанові від 20.06.2018 року по справі № 161/10759/16-ц зазначив, що обов'язковою умовою для звільнення за власним бажанням працівника згідно з ч. 3 ст. 38 КЗпП є порушення роботодавцем трудового законодавства або умов трудового договору.
24.02.2022 року розпочалася військова агресія російської федерації проти України.
Указом Президента України № 54/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.
Воєнний стан був неодноразового продовжений Указами Президента та діє до наступного часу.
Як вже зазначалося раніше, на запити ОСОБА_1 про не виплату йому заробітної платні за травень Миколаївська міська рада повідомляла останнього, що згідно з нормами діючого законодавства йому необхідно надати аргументовану відповідь (пояснення), щодо причин відсутності з 02.05.2022 року на робочому місці так як з позивачем відсутні будь які контакти (ст. 149 КЗпП), в обліку робочого часу, під час воєнного стану, табелювання щодо останнього (начальника юридичного відділу виконавчого комітету Миколаївської міської ради ОСОБА_1) здійснюється відповідно за кодом «НЗ» (відсутність з нез'ясованих причин).
Згідно посадової інструкції начальника юридичного відділу виконавчого комітету Миколаївської міської ради, ОСОБА_1 зобов'язаний дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку, підпорядкованим міському голові Миколаївської міської ради, здійснює керівництво юридичним відділом, організовує його роботу, згідно з положеннями про юридичний відділ виконавчого комітету Миколаївської міської ради. Начальник юридичного відділу безпосередньо підпорядкований Миколаївському міському голові, першому заступнику міського голови та заступнику міського голови - керуючими справами виконавчого комітету.
Виходячи з вищевикладеного, ОСОБА_1 повинен був повідомити вищевказаних осіб про причини не явки на своє робоче місце з 02.05.2022 року та повідомити про своє місцеперебування.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач до 02.05.2022 року приходив на своє робоче місце, виконував обов'язки покладені на нього згідно посадових інструкцій і отримував заробітну платню у повному обсязі, що сам й не заперечує у своїй позовній заяві.
Згідно ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ст. 97 КЗпП України, оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт.
Відповідно до ч. 1 ст. 60-2 КЗпП дистанційна робота - це форма організації праці, за якої робота виконується працівником поза робочими приміщеннями чи територією власника або уповноваженого ним органу, в будь-якому місці за вибором працівника та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій.
На час загрози поширення епідемії, пандемії, необхідності самоізоляції працівника у випадках, встановлених законодавством, та/або у разі виникнення загрози збройної агресії, надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру дистанційна робота може запроваджуватися наказом (розпорядженням) роботодавця без обов'язкового укладення трудового договору про дистанційну роботу в письмовій формі. З таким наказом (розпорядженням) працівник ознайомлюється протягом двох днів з дня його прийняття, але до запровадження дистанційної роботи.
Суд зазначає, що ані позивачем, ані відповідачем не доведено того факту, що міським головою Миколаївської міської ради приймалося Розпорядження про дистанційну роботу ОСОБА_1 .
У суду також відсутні докази того, що такі заяви про дозвіл на дистанційну роботу, ОСОБА_1 надсилав на адресу свого роботодавця..
Отже, суд погоджується з тим, що відповідачем правомірно не виплачувалась заробітна плата позивачу за період його відсутності на робочому місці у відповідності до записів «НЗ» у табелі обліку робочого часу.
Щодо зазначення позивача про те, що йому протиправно не була надана відпустка, суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 03.06.2022 року на електронну адресу Миколаївської міської ради надійшла заява від начальника юридичного відділу виконавчого комітету Миколаївської міської ради ОСОБА_1 про те, що він просить надати частину основної щорічної відпустки за період роботи з 23.07.2021 року по 22.07.2022 року тривалістю 24 календарних днів з 06 червня 2022 року з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення. Заява датована 01.06.2022 року.
13.06.2022 року ОСОБА_1 на вказану у заяві електронну адресу, за підписом міського голови, була надана відповідь, що згідно з нормами діючого законодавства йому необхідно надати аргументовану відповідь (пояснення), щодо причин відсутності з 02.05.2022 року на робочому місці так як з позивачем відсутні будь які контакти (ст. 149 КЗпП), в обліку робочого часу, під час воєнного стану, табелювання щодо останнього (начальника юридичного відділу виконавчого комітету Миколаївської міської ради ОСОБА_1) здійснюється відповідно за кодом «НЗ». Заява про надання ОСОБА_1 частини основної відпустки, може бути розглянута тільки після дотримання діючих законодавчих вимог під час воєнного стану в Україні. Крім того, конкретний період надання щорічних відпусток у межах встановлених графіком, узгоджується між працівником та міським головою, не пізніше ніж як за два тижні до встановленого графіком терміну, а заява позивача датована 01.06.2022 з наданням відпустки з 06.06.2022. Крім того, позивачу було пояснено, що згідно графіку відпусток, основна відпустка у червні запланована узгоджена на 15 календарних днів, а згідно заяви ОСОБА_1 він просить на 24 календарні дні.
Суд також звертає увагу на тому, що ОСОБА_1 не було відмовлено в наданні, згідно графіку, відпустки, а лише роз'яснено, що заява про надання частини основної щорічної відпустки, може бути розглянута, тільки після дотримання діючих законодавчих вимог, а також роз'яснено норму законодавства, на яку спирається і сам позивач ст. 10 п. 11 ЗУ «Про відпустки» Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку.
Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.
Крім того, позивачу було роз'яснено, що згідно графіку основна відпустка у червні була запланована (узгоджена) на 15 календарних днів, а у заяві ОСОБА_1 просить на 24 календарні дні.
Позивач не заперечує той факт, що він був заздалегідь ознайомлений із графіком відпусток та не оскаржував його.
Позивач вдруге 22 червня 2022 року звернувся із заявою про відпустку вже тривалістю 15 календарних днів з 27 червня 2022 року, тобто знову без додержання законодавства щодо надання відпустки.
На дану заяву, позивача було знову проінформовано про те що, конкретний період надання щорічних відпусток у межах встановлених графіком, узгоджується між працівником та міським головою, не пізніше ніж як за два тижні до встановленого графіком терміну та для вирішення кадрових питань ОСОБА_1 необхідно з'явитися особисто до Миколаївської міської ради та вирішити нагальні питання, згідно вимог законодавства України
Отже, й в другий раз Миколаївською міською радою не було відмовлено в наданні відпустки ОСОБА_1 , а лише роз'яснено, що його заяву про відпустку необхідно оформити згідно норм діючого законодавства.
Відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України «Про відпустки», черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку.
Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.
Дана норма також кореспондується із ст. 79 КЗпП України.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що претензії ОСОБА_1 викладені у позовній заяви з приводу не правомірності, щодо не надання йому щорічної відпусти є такими, що не відповідають нормам чинного законодавства.
Щодо позовної заяви ОСОБА_1 про зобов'язання відповідача змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_1 , вказавши формулювання звільнення: « ОСОБА_1 - начальника юридичного відділу виконавчого комітету Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області, з 29 липня 2022 року, відповідно до ст. 38 ч. 3 Кодексу Законів про працю України» та внести запис до трудової книжки, суд зазначає наступне.
Як вже було по тексту рішення зазначено, у розпорядженні № 91 від 29.07.2022 року про звільнення начальника юридичного відділу виконавчого комітету Миколаївської міської ради ОСОБА_1 вказано: «звільнити ОСОБА_1 - начальника юридичного відділу виконавчого комітету Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області, з 29 липня 2022 року, відповідно до ст.38 Кодексу законів про працю в Україну».
При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися.
Аналогічний висновок зазначений у постановах Верховного Суду України від 22 травня 2013 року в справі № 6-34цс13, Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 754/1936/16-ц (провадження № 61-28466св18) та від 20 лютого 2021 року у справі № 522/18787/17.
Таким чином, згідно наведених правових позицій, суд зауважує, що заборона роботодавцеві самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору виникає за умови непідтвердження або невизнання роботодавцем порушень трудового законодавства, вказаних працівником, як на підставу звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України.
Тобто, основною підставою для застосування вказаної норми КЗпП України є факт порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи.
Вказання працівником конкретних випадків порушення трудового законодавства має наслідком в подальшому підтвердження даних фактів роботодавцем та звільнення працівника на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, або ж невизнання власником зазначених порушень та відмову у розірванні трудового договору відповідно до даної норми.
Тобто, саме лише зазначення у заяві про звільнення працівником частини 3 статті 38 КЗпП України без конкретизації фактів порушення роботодавцем законодавства про працю не може свідчити про наявність обов'язку останнього безумовного звільнення працівника відповідно до приписів даної норми трудового законодавства.
Позивач посилається на порушення роботодавцем законодавства про працю в частині не виплати йому заробітної плати та не наданні відпусток.
Факт порушення роботодавцем законодавства про працю відносно ОСОБА_1 під час розгляду даної справи не знайшов свого підтвердження про що вказано вище.
Таким чином, оскільки позивачем не було наведено конкретних фактів порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, які останній міг би визнати або відхилити, суд приходить до переконання, що у роботодавця не було підстав для звільнення позивача за частиною третьою статті 38 КЗпП України на підставі поданої ним заяви.
Тобто, суд визнає дії Миколаївської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області, щодо звільнення ОСОБА_1 на підставі ст. 38 КЗпП України такими що є обґрунтованими та такими, що вчинені на підставі та у спосіб, що передбачений законодавством України.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.12.2018 року у справі № 818/501/16.
Отже, оскільки суд приходить до висновку, що позивача правомірно було звільнено з його займаної посади на підставі ст. 38 КЗпП України, то й вимога про зміну формулювання причин звільнення із внесенням відповідного запису до його трудової книжки є такою, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40, пункті 6 частини першої статті 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Отже, оскільки суд під час розгляду даної справи прийшов до висновку, що позивача було правомірно та без порушення його прав звільнено з посади відповідно до ст. 38 КЗпП, то й на отримання виплати вихідної допомоги при звільненні, він не має права.
Щодо позовної вимоги про стягнення з Миколаївської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області на користь ОСОБА_1 , середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.
Оскільки суд під час розгляду справи прийшов до висновку про правомірність запису у трудовій книжці ОСОБА_1 про звільнення за ст. 38 КЗпП, а ст. 44 КЗпП передбачає виплату вихідної допомоги лише у разі звільнення внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цкування) стосовно працівника або не вжиття заходів, щодо його припинення, то ОСОБА_1 законодавчо не повинна була виплачуватися вихідна допомога, тому і затримки з її виплатою не було.
Згідно розрахункового листа за серпень 2022 року, що міститься у матеріалах справи, виконавчим комітетом Миколаївської міської ради начальнику юридичного відділу ОСОБА_1 були нараховані всі виплати, а саме компенсація відпустки - всього вплачено 34718,52 грн., які він отримав на свій картковий рахунок та не заперечує цього у своєму позові.
Щодо позовних вимог про стягнення з Миколаївської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області на користь ОСОБА_1 , відшкодування моральної шкоди у розмірі 100000 грн., суд зазначає наступне.
Судова практика щодо стягнення (відшкодування) моральної шкоди в цивільних, господарських спорах у галузі адміністративного судочинства фундаментально побудовано на постанові Пленуму ВСУ від 31.03.1995 року № 4 (з урахуванням унесених змін 2009 рок), однак під час розгляду кожної конкретної справи рішення ґрунтується на різних правозастосовних висновках, оскільки залежить від сукупності обставин і наявних у справі доказів.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно зі ст. 1 Протоколу № 1 до вказаної Конвенції, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Борги розглядаються у сенсі поняття "власності", яке міститься ц. 1 ст. 1 Протоколу № l до Конвенції і яке не обмежене власністю на фізичні речі та залежить віл формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права» і, таким чином, як власність.
Відповідно до пункту «d» Декларації про майбутнє Європейського суду з прав людини від 26.04.2011 року: «Установити і зробити передбачуваними для всіх сторін публічні правила стосовно застосування статті 41 Конвенції, включаючи рівень справедливого відшкодування, котрого слід очікувати за різних обставин».
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року була підписана від імені України 9 листопада 1995 року та ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» № 475/97-BP від 17 липня 1997 року.
Законом України від 9 лютого 2006 року № 3436-IV офіційного тексту та назви Конвенції були внесені зміни та застосований новий переклад. Згідно з пунктом 3 статті 59 Конвенції для тих держав, які підписали цю Конвенцію і які ратифікуватимуть її після набрання нею чинності, Конвенція набирає чинності з дня здачі на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи ратифікаційних грамот. У рішенні Європейського суду від 25 липня 2002 року по справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України» 11 вересня 1997 року визначено як дату вступу Конвенції в законну силу щодо України.
Стаття 41 Конвенції проголошує: «Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє законодавство відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткову сатисфакцію, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію». При цьому за практикою Європейського суду з прав людини щодо моральної шкоди, Суд вважає, що саме визнання порушення пункту 1 статті 6 Конвенції становить достатню сатисфакцію (Справа «Бушемі проти Італії», рішення від 16.09.1999).
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-pп/2003).
3 урахуванням суб'єктного складу спірних правовідносин, до застосування підлягають положення загального законодавства про моральну шкоду, а саме: стаття 56 Конституції України, ст. ст. 22, 23, 1166, 1167, 1173 ЦК України.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Розмір моральної шкоди має визначатись залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру майнових втрат (іхньої тривалості та можливості відновлення) та з урахуванням інших обставин, як то стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життевих та ділових стосунках, ступінь зниження репутації, час та зусилля, докладені для відновлення попереднього стану, виходячи з принципів розумності, пропорційності (спів розмірності), виваженості та справедливості.
Аналізуючи матеріали справи та з'ясовуючи питання щодо визначення наявності шкоди та обов'язку її відшкодування, слід зважати на характер правовідносин, тривалість спору та тяжкості моральних страждань і переживань позивача та з урахуванням невчинення у встановлені строки відповідачем покладеного на нього чинним законодавством обов'язку здійснення належних позивачу виплат, що фактично відповідачем не спростовано.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до частини 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.
Згідно з п. п. 3, 5 постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну Йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Положеннями п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань з урахуванням у кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, ураховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках.
Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Тобто, позивач повинен надати докази як на підтвердження протиправних дій чи бездіяльності відповідача, так і докази спричинення їй моральної шкоди, а також наявності причинного зв'язку між діями, бездіяльністю заподіювача та спричиненою шкодою.
Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Однак, позивачем не доведено умови та підстави покладення цивільної відповідальності, а саме, протиправність дій відповідача, причинний зв'язок між цими діями та спричиненою шкодою, чим не виконано вимоги ст. 12 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона зобов'язана довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За таких обставин, а також зважаючи те, що необхідною умовою для стягнення шкоди, завданої внаслідок неправомірних рішень органу місцевого самоврядування, є факт неправомірних дій цього органу чи його посадових або службових осіб, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. У разі відсутності хоча б одного з наведених елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
При цьому, обов'язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що позивається із таким позовом.
За змістом частини першої статті 73 і статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Однак, позивач не надав суду жодних переконливих доказів на підтвердження причинного зв'язку між діями відповідача та завданням моральної шкоди (у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань тощо).
При цьому, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди.
Крім того, суд при розгляді справи взагалі прийшов до висновку, що зі сторони відповідача не було протиправних дій, які могли б вплинути на моральний стан позивача.
Таким чином, у спірних правовідносинах відповідач довів, що діяв з дотриманням вимог ч. 2 ст .2 КАС України, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приймаючи до уваги відмову в задоволенні позовних вимог та відсутність понесених відповідачем судових витрат, відшкодуванню ці витрати (у тому числі витрати позивача на професійну правничу допомогу) не підлягають.
Щодо строків розгляду справи.
Відповідно до ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», згідно якого у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» президент України В. Зеленський постановив ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України № 133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Вищезазначений Указ Президента України затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 15 березня 2022 року № 2119-IX.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 21 квітня 2022 року № 2212-IX, затверджено Указ Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-ІХ), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.
Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України від 17 травня 2022 року № 341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Законом України від 15 серпня 2022 року № 2500-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України від 12 серпня 2022 року № 573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
Указом Президента України від 07.11.2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.
Указом Президента України від 6 лютого 2023 року № 58/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб
Враховуючи викладене, станом на 01 червня 2023 року в Україні продовжує діяти воєнний стан.
Відповідно до ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року № 389-VIII, в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Рішенням Ради суддів України від 24 лютого 2022 року № 9, з урахуванням положень статті 3 Конституції України про те, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю - рекомендовано зборам суддів, головам судів, суддям судів України у випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
Донецький окружний адміністративний суд розташований в м. Слов'янськ Донецької області.
У зв'язку з активізацією проведення бойових дій на території Донецької області та прилеглих областей, системних ракетних обстрілів населених пунктів області, у тому числі м. Слов'янськ, які здійснюються державою-агресором та створюють суттєву загрозу життю та здоров'ю людей, керівництво Донецької обласної державної адміністрації через засоби масової інформації закликало мешканців області евакуюватись до більш безпечних регіонів України.
Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання організації роботи державних службовців та працівників державних органів у період воєнного стану» від 12 квітня 2022 року № 440 відповідно до статті 60-2 Кодексу законів про працю України, статті 12-1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та статті 17 Закону України «Про державну службу» Кабінет Міністрів України, встановлено, що у період воєнного стану для державних службовців та працівників державного органу, які перебувають на території України, за рішенням керівника державної служби в державному органі може запроваджуватися дистанційна робота у разі наявності організаційних і технічних можливостей для виконання їх посадових обов'язків.
Згідно п. 4 опублікованих 02.03.2022 року Радою суддів України Рекомендацій щодо роботи судів в умовах воєнного стану, судам України рекомендовано усіх доступних працівників, по можливості, перевести на дистанційну роботу.
В таких умовах керівництвом Донецького окружного адміністративного суду задля збереження життя та здоров'я працівників та відвідувачів суду прийнято рішення про подальшу організацію роботи установи в дистанційному режимі.
З огляду на викладене та на те, що відповідачем тривалий час не надавались витребуванні ухвалами суду від 24.04.2023 року та 16.05.2023 року додаткові докази, які були необхідні для вирішення справи по суті, рішення ухвалено 01 червня 2023 року.
Керуючись ст. ст. 2-15, 19-20, 42-48, 72-77, 90, 139, 118, 159-165, 199, 205, 244-250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Миколаївської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області (місцезнаходження: 84182, Донецька область, Краматорський район, м. Миколаївка, площа Енергетиків, 2/14, код ЄДРПОУ 44692327), третя особа - виконавчий комітет Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області (місцезнаходження: 84182, Донецька область, Краматорський район, м. Миколаївка, площа Енергетиків 2/14, код ЄДРПОУ 26480670) про зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя І.М. Тарасенко