Справа № 758/15907/17
Категорія 29
07 червня 2022 року Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Захарчук С. С.,
за участю секретаря судового засідання - Сікора М. Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Київпастранс», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання особи винною у заподіянні шкоди, відшкодування матеріальної шкоди,
ОСОБА_1 звернувся до комунального підприємства «Київпастранс» (далі - «КП «Київпастранс»») із позовом, у якому просив:
визнати ОСОБА_2 винним у завданні шкоди ОСОБА_1 внаслідок пошкодження транспортного засобу «Volkswagen Passat», номерний знак НОМЕР_1 , спричиненого взаємодією з трамваєм «ТЗ», бортовий номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , з автомобілем «Volkswagen Passat», номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , що відбулась 19 травня 2017 року о 17 год. 10 хв. в місті Києві по вулиці Азербайджанська;
стягнути з КП «Київпастранс» на користь ОСОБА_1 відшкодування шкоди (майнової шкоди) в розмірі: 69 778 грн. Також просив суд вирішити питання про стягнення судових витрат на його користь.
Позов обґрунтовано тим, що 19 травня 2017 року о 17 год. 10 хв. в місті Києві по вулиці Азербайджанська сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Volkswagen Passat», номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 і трамвая «ТЗ», бортовий номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди позивачеві, який керував автомобілем «Volkswagen Passat», була заподіяна шкода.
Протокол про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - «КУпАП») працівником поліції було складено відносно ОСОБА_2 .
Між тим, постановою судді Дніпровського районного суду міста Києва від 21 червня 2017 року, залишеною без змін постановою судді Апеляційного суду міста Києва від 30 серпня 2017 року, провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за статтею 124 КпАП України було закрито за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
З такими висновками суду позивач не погодився і звернувся до ТОВ «Клевер Експерт» для отримання висновку транспортно-трасологічного та автотехнічного дослідження. Так, за результатами відповідного дослідження експерт підтвердив, що автомобіль під керуванням позивача на момент дорожньо-транспортної пригоди перебував у нерухомому стані, що на думку позивача підтверджує винуватість ОСОБА_2 у заподіянні шкоди ОСОБА_1 .
З огляду на наведене, позивач вбачає підстави для стягнення з відповідача як роботодавця винної у дорожньо-транспортній пригоді особи, якою, на його переконання, є ОСОБА_2 , щкоди у розмірі: 69 778 грн. Сума матеріальної шкоди розрахована позивачем згідно Наряду-замовлення № 36 про надання послуг з технічного обслуговування і ремонту, складеного ФОП ОСОБА_3 .
Суд вирішив розглядати цю справу у порядку загального позовного провадження.
На адресу суду від КП «Київпастранс» надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає про безпідставність позовних вимог і просить відмовити у задоволенні позову повністю. Зауважує, що позивач не є власником автомобіля «Volkswagen Passat», а тому не є належним позивачем у цій справі. До того ж, зазначає, що провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП було закрито з огляду на відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення. Відтак, стягнення шкоди з відповідача на користь позивача за таких обставин є безпідставним. Окрім цього, відповідач ставить під сумнів докази визначення розміру заподіяної шкоди, які надані позивачем.
У подальшому до суду також надійшли письмові заперечення третьої особи - ОСОБА_2 , в яких він також з позовом не погоджується, з огляду на його безпідставність та необґрунтованість, і просить у його задоволенні відмовити.
На адресу суду надійшла відповідь на відзив позивача, у якій він наполягає, що є належним позивачем у справі, так як автомобіль був у його володінні на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди. До того ж, спростовує міркування відповідача щодо недопустимості доказів з встановлення розміру шкоди, завданих володільцю автомобіля «Volkswagen Passat».
До суду також надійшли заперечення відповідача, в яких він наполягає, що ОСОБА_1 є неналежним позивачем у справі, а також спростовує твердження позивача щодо доведеності розміру завданої шкоди.
ОСОБА_1 та його представник в судове засідання не з'явились, про день, час та місце його проведення були повідомлені належним чином. До суду звернувся представник позивача із заявою про розгляд цієї справи без його участі, позовні вимоги підтримав.
Відповідач і третя особа також своїм правом на участь у судовому засіданні не скористались, про розгляд справи були повідомлені належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи, за наявними в справі матеріалами.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з таких підстав.
Судом установлено, що власником автомобіля «Volkswagen Passat», номерний знак НОМЕР_1 , є ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 (а.с. 11-12).
Судом також установлено, що 19 травня 2017 року о 17 год. 10 хв. в місті Києві по вулиці Азербайджанська сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Volkswagen Passat», номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 і трамвая «ТЗ», бортовий номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 .
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії БР № 119094 від 19 травня 2017 року ОСОБА_2 19 травня 2017 року о 17 год. 10 хв., керуючи трамваєм «Т3», бортовий номер НОМЕР_2 , в місті Києві по вулиці Азербайджанська, 20, в порушення п. 13.1. ПДР України не обрав безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив зіткнення з попереду зупинившимся автомобілем «Volkswagen Passat», номерний знак НОМЕР_1 , що призвело до пошкодження автомобілів та завдало матеріальної шкоди (а.с. 16-17).
Відповідно до постанови судді Дніпровського районного суду міста Києва від 21 червня 2017 року було закрито провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за статтею 124 КпАП України за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення (а.с. 20).
Згідно з постановою судді Апеляційного суду міста Києва від 30 серпня 2017 року постанову судді Дніпровського районного суду міста Києва від 21 червня 2017 року залишено без змін (а.с. 27-28).
Зі змісту вказаної постанови судді апеляційного суду також вбачається, що судом було надано оцінку доказам, які подав ОСОБА_1 в обґрунтування наявності вини ОСОБА_2 у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.
Так, суд апеляційної інстанції зазначив, що висновок експерта Автономова М.В., на який покликався ОСОБА_1 , не доводить винуватість ОСОБА_2 , оскільки містить посилання на порушення останнім п. 13.1 ПДР України в частині недотримання безпечного інтервалу, визначення якого не є тотожнім терміну безпечна дистанція відповідно до п. 1.10 ПДР України.
А тому висновок суду першої інстанції про відсутність складу правопорушення за ст. 124 КУпАП є законним.
Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються ЦК України.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Відповідно до частини 1 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно з частиною 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Стосовно доводів відповідача щодо того, що ОСОБА_1 є неналежним позивачем у справі, суд зазначає про наступне.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Згідно з частиною 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з частиною 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до п. 2.2 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.
У статті 395 ЦК України визначено види речових прав на чуже майно, серед яких зазначено право володіння.
Відповідно до статті 396 ЦК України, особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
Отже, якщо порушення речового права на чуже майно, з вини третіх осіб, завдало певної майнової шкоди особі, якій належить це право, то ця особа може звернутися за захистом належних їй прав на підставі статті 396 ЦК України.
Такий висновок суду узгоджується з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 3 грудня 2014 року у справі 6-183цс14, де зазначено, якщо порушення речового права на чуже майно, з вини третіх осіб, завдало певної майнової шкоди особі, якій належить це право, то ця особа може звернутися за захистом належних їй прав на підставі статті 396 ЦК України.
До того ж, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24 березня 2021 року у справі №755/2656/19, суд зауважив, що згідно із частиною 2 статті 1187 ЦК України під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших правових підстав (договору оренди, довіреності тощо). Таким чином, спричинення шкоди користувачу майна випливає з факту його користування цим майном на достатній правовій підставі відповідно до пункту 2.2 ПДР, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 3 грудня 2014 року у справі 6-183цс14. У цій постанові Верховний Суд спростував висновки судів попередніх інстанцій щодо неможливості відшкодування завданої дорожньо-транспортною пригодою шкоди не власнику, а законному володільцю майна.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постановах від 11 жовтня 2017 року у справі №6-1365цс17 і від 6 червня 2018 року у справі №597/1070/15-ц.
Отже, суд погоджується із доводами сторони позивача, що у цій категорії справ позивачем може бути як власник пошкодженого автомобіля, так і законний його володілець.
Відповідно до матеріалів цієї справи власником автомобіля «Volkswagen Passat», номерний знак НОМЕР_1 , є ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 .
ОСОБА_1 ж у свою чергу стверджує, що є законним володільцем автомобіля «Volkswagen Passat» номерний знак НОМЕР_1 .
Відповідно до частини 3 статті 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.
Порядок і умови відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, визначені статтями 1187, 1188 ЦК України.
Відповідно до частини 1 статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що обов'язок відшкодувати завдану іншому володільцю джерела підвищеної небезпеки шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Підставою звільнення особи від відповідальності в деліктних правовідносинах є відсутність будь-якої складової цивільного правопорушення.
При цьому вина у завданні шкоди, згідно з положеннями пункту 1 частини 1 статті 1188 ЦК України, є обов'язковою умовою для покладення на винну особу відповідальності за майнову шкоду, завдану внаслідок взаємодії транспортних засобів іншому учаснику дорожньо-транспортної пригоди.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили і не підлягають доведенню в іншій справі.
Доводи позивача по суті спору фактично полягають у необхідності того, щоб суд в межах цієї справи вдався до встановлення вини ОСОБА_2 у скоєнні ДТП, незважаючи на наявність преюдиційного судового рішення, яке набрало законної сили, та встановлює відсутність в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення.
Суд врахував, що при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, що ця постанова обов'язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи цей позов, суд не вправі обговорювати вину такої особи, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування.
Такий висновок суду узгоджується з висновком Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 5 вересня 2019 року у справі №234/16272/15-ц.
Таким чином, з огляду на те, що постановою судді Дніпровського районного суду міста Києва від 21 червня 2017 року, залишеною без змін постановою судді Апеляційного суду міста Києва від 30 серпня 2017 року, провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за статтею 124 КпАП України було закрито за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, суд вбачає що вина ОСОБА_2 не встановлена у визначеному законодавством порядку.
Тому, позовні вимоги щодо визнання ОСОБА_2 винним узаподіянні шкоди та стягнення з роботодавця ОСОБА_2 - відповідача у справі, відшкодування завданої шкоди є безпідставними і недоведеними, а тому суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.
Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.
З огляду на результат розгляду справи судом, судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу на користь позивача не відшкодовуються.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1166, 1187, 1188 ЦК України, ст. ст. 12, 81, 82, 141, 247, 263-265, 268 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) до комунального підприємства «Київпастранс» (04070, м. Київ, вул. Набережне шосе, 2, код ЄДРПОУ 31725604), третя особа - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків або номер та серія паспорта невідомі) про визнання особи винною у заподіянні шкоди, відшкодування матеріальної шкоди - відмовити.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Світлана ЗАХАРЧУК