01033, м.Київ, вул.Жилянська 58-б тел. 284-37-31
Іменем України
14.07.10 Справа № 21/252
Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Поліщука В.Ю. (доповідач по справі),
суддів:
Агрикової О.В.
Мазур Л. М.
при секретарі судового засідання: Вітюку Р.В.,
розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільгосппродукт»та Товариства з обмеженою відповідальністю «Довіра»
на рішення Господарського суду Полтавської області від 18.03.2010 року,
у справі №21/252 (суддя Тимченко Б.П.),
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільгосппродукт»(с.Піщане, Кременчуцький район, Полтавська область),
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Довіра»(с.Піщане, Кременчуцький район, Полтавська область),
про: стягнення заборгованості за Договором оренди та усунення перешкод в користуванні власністю,
та за зустрічним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Довіра»(с. Піщане, Кременчуцький район, Полтавська область),
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільгосппродукт»(с. Піщане, Кременчуцький район, Полтавська область),
про: визнання Договору оренди від 1.02.2009 року недійсним,
представники сторін в судове засідання не з'явились,
У серпні 2009 року ТзОВ «Сільгосппродукт»звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою до ТзОВ «Довіра»про стягнення 27583 грн. 00 коп. заборгованості, з яких: 20419 грн. 35 коп. -основного боргу, 801 грн. 37 коп. -пені, 106 грн. 28 коп. -3% річних, 156 грн. 00 коп. -інфляційних нарахувань, 6000 грн. 00 коп. -штрафу та 100 грн. 00 коп. -збитків, у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань щодо сплати орендних платежів за укладеним між сторонами Договором оренди № 2/08/09 від 1.02.2009 року; зобов'язання ТзОВ «Довіра»звільнити частину приміщення складу площею 300 м кв., за адресою: Полтавська область, Кременчуцький район, с. Піщане, вул. Київська, б.101, та передати склад та ключі від нього ТзОВ «Сільгосппродукт». Позовні вимоги мотивовано положеннями чинного законодавства щодо загальних умов та строків (термінів) виконання зобов'язань, відповідальності за порушення грошового зобов'язання, права наймодавця відмовитись від договору найму (ст.ст.525,526,530, ч.2 ст.625, ст.782 ЦК України, ст.ст.193,230 ГК України).
Під час розгляду справи в господарському суді першої інстанції позивач неодноразово уточнював позовні вимоги. 15.02.2010 року (на підставі ст. 22 ГПК України) ТзОВ «Сільгосппродукт»було остаточно уточнено (збільшено) розмір заявлених до стягнення позовних вимог. Так, відповідно до Заяви (б/н від 15.02.2010 року), позивач просив стягнути з відповідача 38464 грн. 33 коп. заборгованості, з яких: 20419 грн. 35 коп. -основного боргу, 1878 грн. 04 коп. -пені, 363 грн. 06 коп. -3 % річних, 3223 грн. 23 коп. -інфляційних нарахувань та 12580 грн. 65 коп. -збитків; та усунути перешкоди в користуванні власністю (том 1, арк. справи 101-102).
21.11.2009 року від ТзОВ «Довіра»до Господарського суду Полтавської області надійшла зустрічна позовна заява про визнання недійсним Договору оренди №2/08.09 від 1.02.2009 року, у зв'язку з невідповідністю його вимогам цивільного законодавства, на підставі ч.1 ст.230, ч.1 ст.215 ЦК України, ч.1 cт.284 ГК України.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 18.03.2010 року у справі №21/252 позовні вимоги за первісним позовом задоволені частково, присуджено до стягнення з ТзОВ «Довіра»до ТзОВ «Сільгосппродукт»20419 грн. 35 коп. -основного боргу, 1878 грн. 04 коп. -пені, 363 грн. 06 коп. -3 % річних, 3223 грн. 23 коп. -інфляційних нарахувань, 258 грн. 83 коп. -в якості відшкодування витрат по сплаті державного мита та 122 грн. 72 коп. -в якості відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині первісних позовних вимог відмовлено. В задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено повністю. Рішення місцевого господарського суду в частині задоволення первісного позову мотивовано обґрунтованістю та доведеністю позовних вимог в частині, що задоволені господарським судом першої інстанції. Щодо відмови у задоволенні зустрічного позову, то, на думку місцевого господарського суду, відсутня правова підстава для задоволення зустрічних позовних вимог.
Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Полтавської області від 18.03.2010 року у справі №21/252, ТзОВ «Сільгосппродукт»звернулось до Київського міжобласного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (№2-04/2/343/1278 від 19.05.2010 року), в якій скаржник просить рішення Господарського суду Полтавської області від 18.03.2010 року у справі №21/252 змінити в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 12580 грн. 65 коп. -збитків та задовольнити позовні вимоги в цій частині; провадження по справі в частині зобов'язання ТзОВ «Довіра»звільнити займані приміщення -припинити, у зв'язку з відсутністю предмета спору; і крім того, змінити оскаржуване судове рішення в частині судових витрат, поклавши їх в повному обсязі на ТзОВ «Сільгосппродукт». Вимоги апеляційної скарги обґрунтовуються порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права.
Разом з тим, не погоджуючись з рішенням Господарського суду Полтавської області від 18.03.2010 року у справі №21/252, ТзОВ «Довіра»звернулось до Київського міжобласного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (№2-04/2/344/1279 від 19.05.2010 року), в якій скаржник просить рішення Господарського суду Полтавської області від 18.03.2010 року у справі №21/252 скасувати повністю, прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити повністю, зустрічні позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Вимоги апеляційної скарги ТзОВ «Довіра»обґрунтовано неправильним застосуванням місцевим господарським судом матеріальних норм права та порушенням процесуальних норм.
Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25.05.2010 року апеляційні скарги ТзОВ «Сільгосппродукт»та ТзОВ «Довіра»на рішення Господарського суду Полтавської області від 18.03.2010 року у справі №21/252 прийнято до провадження, об'єднано в одне апеляційне провадження та призначено на 7.07.2010 року за участю уповноважених представників сторін.
В судовому засіданні апеляційного господарського суду 7.07.2010 року представник ТзОВ «Сільгосппродукт»підтримала вимоги апеляційної скарги та просила рішення Господарського суду Полтавської області від 18.03.2010 року у справі №21/252 змінити в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача за первісним позовом 12580 грн. 65 коп. -збитків та задовольнити позовні вимоги в цій частині; провадження по справі в частині зобов'язання ТзОВ «Довіра»звільнити займані приміщення -припинити, у зв'язку з відсутністю предмета спору; і крім того, змінити оскаржуване судове рішення в частині судових витрат, поклавши їх в повному обсязі на ТзОВ «Сільгосппродукт». Водночас, представник позивача за первісним позовом заперечила проти задоволення апеляційної скарги ТзОВ «Довіра», просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, в зв'язку з її (апеляційної скарги) необґрунтованістю.
Представник ТзОВ «Довіра»в судовому засіданні апеляційного господарського суду 7.07.2010 року підтримав вимоги апеляційної скарги ТзОВ «Довіра», просив рішення Господарського суду Полтавської області від 18.03.2010 року у справі №21/252 скасувати повністю; прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні первісного позову ТзОВ «Сільгосппродукт»відмовити повністю; позовні вимоги за зустрічним позовом задовольнити повністю з підстав, наведених в апеляційній скарзі (№ 2-04/2/344/1279 від 19.05.2010 року). При цьому, представник ТзОВ «Довіра»заперечив проти доводів апеляційної скарги ТзОВ «Сільгосппродукт», просив залишити апеляційну скаргу позивача за первісним позовом без задоволення.
Враховуючи той факт, що в судовому засіданні 7.07.2010 року оголошувалась перерва до 14.07.2010 року з метою оцінки поданих сторонами спору доказів, та те що явка уповноважених представників сторін обов'язковою не визнавалась (про дату, час та місце розгляду справи представники сторін були повідомлені), колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про можливість закінчення розгляду апеляційних скарг за відсутності уповноважених представників сторін.
В судовому засіданні 14.07.2010 року було прийнято постанову господарського суду апеляційної інстанції.
Згідно зі ст.99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII ГПК України.
Відповідно до ст.101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.
Судова колегія Київського міжобласного апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення і доводи представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, 1.02.2009 року між ТзОВ «Сільгосппродукт» та ТзОВ «Довіра»було укладено Договір оренди №2/08.09 (том 1, арк. справи 8-9), за умовами якого ТзОВ «Сільгосппродукт»(в тексті Договору - «Орендодавець») передає в тимчасове користування на умовах оренди ТзОВ «Довіра»(в тексті Договору - «Орендар») об'єкт, розташований за адресою: Полтавська область, Кременчуцький район, с.Піщане, вул.Київська, б.101, та є складським приміщенням площею 300 м. кв., і крім того, надає за взаємною згодою додаткові послуги, пов'язані з орендою зазначених приміщень, а Орендар приймає в тимчасове платне користування об'єкт оренди та проводить оплату за використання орендованого майна на умовах цього Договору (п. 1.1. Договору).
Пунктом 1.3. Договору передбачено, що цільове призначення об'єкта оренди -зберігання товарно-матеріальних цінностей.
Відповідно до п.п.2.1.-2.2. Договору, Договір укладений з 2.02.2009 року по 31.12.2009 року та може бути продовжено за згодою сторін. При цьому, сторони цього Договору визначили, що датою початку використання орендованого майна Орендарем є дата підписання сторонами Акту приймання-передачі орендованого майна.
Згідно з п. 3.1., Орендар щомісячно сплачує Орендодавцю орендну плату в розмірі 10 грн. 00 коп. (в тому числі податок на додану вартість -1 грн. 66 коп.) за 1 м. кв., загальна вартість становить 3000 грн. 00 коп. (в тому числі, податок на додану вартість -500 грн. 00 коп.).
Пунктами 3.2., 3.3. Договору оренди передбачено, що щомісячно Орендар сплачує Орендодавцю вартість додаткових послуг з обслуговування території, згідно рахунків Орендодавця; орендна плата та додаткові послуги сплачуються Орендарем на банківський рахунок Орендодавця щомісячно, згідно виставлених рахунків.
Крім цього, умовами Договору (п.п.4.1., 4.2.) обумовлено, що Орендодавець зобов'язується передати у користування майно Орендареві протягом 10 днів з дня підписання Договору; про передачу об'єкта оренди сторони цього договору складають Акт приймання-передачі об'єкта оренди, який підписують в момент передачі приміщень; Орендар зобов'язується повернути орендоване майно Орендодавцю протягом 10 днів з дня припинення, про що сторони протягом 1-го дня з дня повернення орендованого майна складають Акт приймання-передачі, який є єдиним належним доказом.
Відповідно до п.6.2. Договору, якщо Орендар допустить прострочення при сплаті належних від нього платежів, то він сплачує на користь Орендодавця пеню в розмірі 1 % за кожен день прострочення від суми боргу.
Як свідчать матеріали справи, за Актом приймання-передачі майна за Договором оренди №2/08.09 від 1.02.2009 року, Орендодавець передав, а Орендар прийняв в тимчасове користування частину складського приміщення, що розташоване за адресою: Полтавська область, Кременчуцький район, с.Піщане, вул.Київська, б.101, а саме: складське приміщення площею 300 м. кв. Цей Акт прийому-передачі є невід'ємною частиною Договору оренди та підтверджує факт передачі Орендарю зазначеного вище майна у користування (том 1, арк. справи 9).
Під час розгляду справи, місцевим господарським судом встановлено, що 21.08.2009 року ТзОВ «Сільгосппродукт»направило ТзОВ «Довіра»Лист-вимогу та повідомлення (вх.№139 від 21.08.2009 року) (том 1, арк.справи 13), в якому зазначено, що (відповідно до ч.1 ст.782 ЦК України), ТзОВ «Сільгосппродукт»ставить до відома ТзОВ «Довіра»про відмову від Договору оренди №2/08.09 від 1.02.2009 року та про розірвання цього Договору з моменту отримання цього повідомлення.
Поряд з цим, ні позивачем, ні відповідачем не були подані до матеріалів справи, в порядку ст.ст.33, 34 ГПК України, докази існування Акту приймання-передачі приміщення після розірвання Договору.
Як встановлено колегією суддів апеляційного господарського суду під час розгляду справи, Акт приймання-передачі приміщення після розірвання Договору сторонами не укладався.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи (Акт звіряння взаєморозрахунків станом 31.05.2009 року підписаний представниками товариств та скріплений печатками (том 1, арк. справи 10), ТзОВ «Довіра»зобов'язання за укладеним між сторонами Договором оренди щодо оплати орендованого приміщення не виконало, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість перед ТзОВ «Сільгосппродукт»у розмірі 20419 грн. 35 коп. за період з лютого 2009 року по серпень 2009 року.
Крім цього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, ТзОВ «Сільгосппродукт»заявлена вимога про сплату боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення (з 1.04.2009 року по 31.01.2010 року) у сумі 3223 грн. 23 коп. та 3% річних з простроченої суми за цей же період, які за розрахунком ТзОВ «Сільгосппродукт»складають 363 грн. 06 коп.
Водночас, позивач просив місцевий господарський суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 1878 грн. 04 коп. за період з 1.04.2009 року по 1.02.2010 року (що передбачено п.п.6.2. Договору).
Поряд з цим, на підставі статей 22, 611 ЦК України, ТзОВ «Сільгосппродукт»заявлена вимога про відшкодування збитків за період з 25.08.2009 року по 31.12.2009 року у сумі 12580 грн. 65 коп.
ТзОВ «Довіра»заперечуючи вимоги первісного позову вказує на те, що Договір оренди №2/08.09 від 1.02.2009 року, укладений між ТзОВ «Сільгосппродукт»та ТзОВ «Довіра»повинен бути визнаний судом недійсним у зв'язку з тим, що його укладено з порушенням вимог чинного законодавства, а саме: майно за Договором повинно було бути передане власником цього майна; не визначені деякі істотні умови Договору (вказане є також підставою для звернення ТзОВ «Довіра»до місцевого господарського суду з зустрічною позовною заявою).
Беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а рішення Господарського суду Полтавської області від 18.03.2010 року у справі №21/252 слід залишити без змін з наступних підстав.
В силу приписів ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ч.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Положеннями статей 525, 526 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст.761 ЦК України, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.
Відповідно до ст.638 ЦК України, договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди щодо усіх умов договору, що також відображено у ст. 180 ГК України. Згідно зі ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційного господарського суду, укладення ТзОВ «Сільгосппродукт»Договору оренди №2/08.09 від 1.02.2009 року з ТзОВ «Довіра»було спрямоване на отримання останнім права на користування майном, розташованим за адресою: Полтавська область, Кременчуцький район, с.Піщане, вул. Київська, б. 101, яке є складським приміщенням площею 300 м. кв., що в свою чергу породжує обов'язок ТзОВ «Довіра»сплачувати орендну плату за користування орендованим майном.
Як встановлено колегією суддів апеляційного господарського суду та підтверджується матеріалами справи, ТзОВ «Сільгосппродукт»є власником об'єкту оренди за укладеним між сторонами Договором, який (об'єкт) розташований за адресою: Полтавська область, Кременчуцький район, с. Піщане, вул. Київська, б. 101, та є складським приміщенням площею 300 м. кв., що підтверджується Інформаційною довідкою КП «Кременчуцьке міжміське БТІ»№61/1546 від 16.03.2010 року, яка залучена до матеріалів справи (том 1, арк. справи 118-119). Вказаною Довідкою КП «Кременчуцьке міжміське БТІ»підтверджує належність на праві приватної власності ТзОВ «Сільгосппродукт», на підставі Свідоцтва про право власності САВ №929747 від 12.12.2007 року, виданого Піщанською сільською радою Кременчуцького району Полтавської області, та Договору купівлі-продажу ВЕС № 681988 від 13.10.2006 року, нерухомого майна, яке знаходиться за адресою: Полтавська область, Кременчуцький район, с.Піщане, вул.Київська, б.101, серед переліку якого зазначені, зокрема, і складські приміщення, а саме, склад продуктовий літ. «О»площею 455,4 м. кв. (перегороджений некапітальною тимчасовою перегородкою на дві частини - 300,00 м. кв. та 155,4 м. кв., що підтверджується (також) Актом обстеження приміщення від 20.11.2009 року, складеним за участю Голови Піщанської сільської ради, землевпорядника та уповноважених представників ТзОВ «Сільгосппродукт»(том 1, арк. справи 58).
За наведених обставин, доводи відповідача щодо відсутності права власності у позивача на переданий за Договором об'єкт нерухомості спростовуються наявними матеріалами справи, до того ж відсутність реєстрації права власності не змінює прав та обов'язків орендаря відносно орендованого майна.
Вказане (утому числі й підписання Договору повноважними представниками обох сторін) дозволяє колегії суддів апеляційного господарського суду вважати Договір оренди (на підставі якого ТзОВ «Сільгосппродукт»звернулось з позовом) таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, тому зобов'язання сторін за цим Договором повинні виконуватись належним чином і в повному обсязі, згідно зі ст.193 ГК України, ст.526 ЦК України.
Згідно зі ст.782 ЦК України, наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що Договір оренди №2/08.09 від 1.02.2009 року, укладений між ТзОВ «Довіра»та ТзОВ «Сільгосппродукт», припинив свою дію з моменту отримання повідомлення про відмову від Договору, а саме з 25.08.2009 року.
Відповідно з цим, по переконанню колегії суддів апеляційного господарського суду, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача обґрунтовано визначена останнім сума основного боргу відповідача за несплату орендної плати за Договором оренди у розмірі 20419 грн. 35 коп.
В силу ч.2 ст.4 ГК України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються Господарським кодексом України.
Під штрафними санкціями, згідно зі ст.230 ГК України, слід розуміти господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Приписами ст.216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з ч.4 ст.231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ч.1 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 2 ст.218 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність. У сфері господарювання, згідно з ч.2 ст.217 та ч.1 ст.230 ГК України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Разом з тим, відповідно до ч.6 ст.231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором, тобто наведена норма є диспозитивною.
Статтею 232 ГК України визначено порядок застосування штрафних санкцій та обмеження щодо періоду їх нарахування. Зокрема, частиною 6 цієї статті передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Крім цього, договірні відносини між платниками (зобов'язаними особами) та одержувачами грошових коштів (щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань) регулюються Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань». Статтею 1 вказаного Закону передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, встановленому за згодою сторін. А статтею 3 визначається верхня межа розміру пені у випадку, якщо вона передбачена договором: цей розмір обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Таким чином, якщо договором встановлено пеню у певному розмірі, діє обмеження, встановлене вказаним Законом, - заборона перевищення подвійної облікової ставки Національного банку України.
Розмір облікової ставки НБУ в період з 1.04.2009 року по 1.02.2010 року (період прострочення) становив 12 % (відповідно до Постанови Національного банку України №107 від 21.04.2008 року та Листа Національного банку України №14-011/778-2395 від 16.02.2009 року) та 11% (відповідно до Постанови Національного банку України №343 від 12.06.2009 року). Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про необхідність стягнення пені за прострочення виконання грошового зобов'язання, розмір якої визначений ТзОВ «Сільгосппродукт», з урахуванням положень Закону України «Про відповідальність за неналежне виконання грошового зобов'язання»та п.6 ст.232 ГК України, та складає 1878 грн. 04 коп., до також висновку прийшов і місцевий господарський суд.
Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За даними ДержКомСтату України індекс інфляції в Україні становив: квітень місяць 2009 року -100,9 %, травень місяць 2009 року -100,5 %, червень місяць 2009 року -101,1 %, липень місяць 2009 року -99,9 %, серпень місяць 2009 року -99,8 %, вересень 2009 року -100,8 %, жовтень 2009 року -100,9 %, листопад 2009 року -101,1 %, грудень 2009 року -100,9 %, січень 2010 року -101,8 %.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про обґрунтованість заявленої позовної вимоги щодо стягнення з ТзОВ «Довіра»363 грн. 06 коп. - 3% річних та 3223 грн. 23 коп. - інфляційних, нарахованих за неналежне виконання ТзОВ «Довіра»грошового зобов'язання за укладеним між сторонами Договором за період з 1.04.2009 року по 31.01.2010 року, згідно з наданим позивачем розрахунком.
Крім цього, ТзОВ «Сільгосппродукт»просить відшкодувати збитки у формі недоотриманого доходу за кожний місяць користування приміщенням після припинення договору та до 31.12.2009 року (до дня, до якого він був укладений), та стягнути з ТзОВ «Довіра»грошові кошти у сумі 12580 грн. 65 коп.
Відповідно до ст.623 ЦК України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Аналогічний припис містить ст.224 ГК України, згідно якої учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Стаття 614 ЦК України передбачає, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань покладається при наявності вини (умислу або необережності).
У відповідності з вимогами п.4) ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків та моральної шкоди.
Проте, притягнення до цивільно-правової відповідальності можливе лише за певних, передбачених законом умов, сукупність яких формують склад правопорушення, що є підставою цивільно-правової відповідальності. При цьому складовими правопорушення, необхідними для відповідальності у вигляді відшкодування збитків, є суб'єкт та об'єкт правопорушення, а також суб'єктивна та об'єктивна сторони.
Суб'єктом цивільного правопорушення є боржник, а об'єктом правопорушення -зобов'язальні правовідносини кредитора та боржника. Суб'єктивну сторону становить вина боржника, а об'єктивну -протиправна поведінка боржника (невиконання або неналежне виконання обов'язку), наявність збитків у майновій сфері кредитора, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Згідно з ст.22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Важливим елементом доказування наявності реальних збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.
Як вбачається з матеріалів справи, ТзОВ «Сільгосппродукт»не надано суду належних доказів на підтвердження упущеної вигоди. Окрім цього, Договір оренди був розірваний саме з ініціативи ТзОВ «Сільгосппродукт».
Крім цього, ТзОВ «Сільгосппродукт»не надано суду обґрунтованого розрахунку розміру понесених ним збитків.
З огляду на наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла до висновку про правомірність відмови місцевого господарського суду в задоволенні позовних вимог в частині відшкодування збитків з ТзОВ «Довіра»на користь ТзОВ «Сільгосппродукт», оскільки ТзОВ «Сільгосппродукт»в порядку ст.ст.33 та 34 ГПК України не доведено протиправної поведінки відповідача та не обґрунтовано розміру заподіяних збитків від невиконання Договору оренди, тобто відсутній склад господарського правопорушення, що в свою чергу виключає відповідальність в порядку ст.224 ГК України.
Щодо вимог апеляційної скарги ТзОВ «Довіра», то колегія суддів апеляційного господарського суду виходила з наступного. ТзОВ «Довіра»у апеляційні скарзі зазначає, що Договір оренди укладений з порушенням істотних умов, передбачених ст.284 ГК України, обґрунтовуючи це тим, що при укладені Договору позивач не зазначив таку істотну умову як вартість об'єкта оренди, що тягне за собою як наслідок недійсність правочину.
Приписами частини 1 ст.284 ГК України встановлено, що істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.
Дослідивши матеріали справи та подані апеляційні скарги ТзОВ «Довіра»та ТзОВ «Сільгосппродукт», колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що вартісні показники не можуть вважатись суттєвою умовою договору в нашому випадку в силу того, що загальними засадами ЦК України та ГК України передбачена свобода договору.
При цьому, по переконанню колегії суддів апеляційного господарського суду, вартісний показник як суттєва умова договору оренди є обов'язкова при оренді державного (комунального) майна в силу того, що законодавцем встановлено залежність розміру орендної плати від вартості майна, що передається в оренду за договором.
Пунктом 1 ст.10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»передбачено, що однією з істотних умов договору оренди є об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації).
Статтею 11 зазначеного Закону встановлено, що оцінка об'єкта оренди здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.1 Методики оцінки об'єктів оренди (затверджено постановою Кабінету Міністрів України №629 від 10.08.1995 року) здійснюється оцінка майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, яке належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, що передається в оренду.
Згідно з п. 2 цієї Методики, оцінка об'єктів оренди провадиться з метою визначення їх вартості згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку та використання її для розрахунку орендної плати.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що зустрічна позовна заява не підлягає задоволенню.
При цьому, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне звернути увагу ТзОВ «Довіра»на те, що факт користування орендованим майном підтверджується матеріалами справи та не заперечується ТзОВ «Довіра».
Невиконання умов Договору оренди підтверджується Актом звіряння взаєморозрахунків станом на 31.05.2009 року (том 1, арк.справи 10). При цьому, ТзОВ «Довіра»вважає Договір оренди припиненим, згідно норми ч.2. ст.782 ЦК України, відповідно до Листа-вимоги та повідомлення (том1, арк.справи 13).
Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
В силу ч.2 ст.34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно із ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Виходячи з наведеного, апеляційні скарги ТзОВ «Сільгосппродукт» та ТзОВ «Довіра»не підлягають задоволенню, а рішення Полтавської області від 18.03.2010 року у справі №21/252 має бути залишеним без змін.
Керуючись ст.ст.43,32,33,43,99,101, п.1) ст.103, ст.105 ГПК України, Київський міжобласний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу ТзОВ «Сільгосппродукт»на рішення Господарського суду Полтавської області від 18.03.2010 року у справі №21/252 залишити без задоволення.
2. Апеляційну скаргу ТзОВ «Довіра»на рішення Господарського суду Полтавської області від 18.03.2010 року у справі №21/252 залишити без задоволення.
3. Рішення Господарського суду Полтавської області від 18.03.2010 року у справі №21/252 залишити без змін.
4. Матеріали справи №21/252 повернути до Господарського суду Полтавської області.
5. Копію цієї постанови надіслати учасникам судового провадження у справі.
Головуючий суддя: Поліщук В.Ю.
Судді:
Агрикова О.В.
Мазур Л. М.
Дата відправки 26.07.10