Іменем України
26 серпня 2010 року справа № №5020-10/230
Господарський суд міста Севастополя у складі: судді Юріної О.М., розглянувши матеріали справи за позовом:
фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
(АДРЕСА_3)
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
(АДРЕСА_1, 99040)
про стягнення 9795,00, з них: 9580,00 грн. -збитки, 215,00 грн. -штраф,
за участю представників сторін:
позивача -ОСОБА_3, довіреність №2100 від 02.08.2010;
відповідача - не з'явився.
27.07.2010 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі -Позивач) звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі- Відповідач) про стягнення 9795,00, з них: 9580,00 грн. - збитки, 215,00 грн. - штраф.
Відповідач в судове засідання 12.08.2010, 26.08.2010 без поважних причин явку уповноваженого представника не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду від 28.07.2010, 12.08.2010 не виконав.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 03.06.2009 №2-7/10608-2008.
Оскільки явка учасників процесу обов'язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.
З урахуванням вищевикладеного, суд визнав за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами у порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України, у відсутність представника Відповідача.
Розглянувши наявні в матеріалах справи документи, оцінивши в сукупності представлені докази, заслухавши представника Позивача, суд
14.01.2010 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та фізичною особою-підприєцем ОСОБА_2 укладено договір №1 (далі -Договір), відповідно до умов якого на Автостоянці по вулиці Вакуленчука, 29 у місті Севастополі, у користування Відповідачу були надані шість місць для стоянки автотранспортних засобів на період з 14 січня 2010 року до 01 липня 2010 року. Відповідно до умов договору Відповідач зобов'язався сплачувати за користування автостоянкою по встановленому тарифу 60,00 грн. за добу 5-ого та 20-ого числа кожного місяця /а.с.10/.
Договір підписаний між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2.
Так, Відповідач повинен був виконати свої договірні зобов'язання та сплатити за користування автостоянкою за період дії Договору суму 10080,00 грн: у січні 2010 року за 18 діб -1080,00 грн, у лютому 2010 року за 28 діб -1680,00 грн, у березні 2010 року за 31 добу -1860,00 грн., у квітні 2010 року за 30 діб -1800,00 грн., у травні 2010 року за 31 добу -1860,00 грн., у червні 2010 року за 30 діб -1800,00 грн.
Проте, Відповідач виконав свої зобов'язання за Договором тільки на суму 500,00 грн, що підтверджується квитанцією №004529 від 24.02.2010.
Спір виник у зв'язку з невиконанням Відповідачем обов'язку щодо сплати за користуванням місцями для стоянки автотранспортних засобів.
Позивач просить стягнути з Відповідача 9580,00 грн, як дохід, який він планував отримати за Договором, та штраф за порушення договірних зобов'язань.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Цивільного кодексу України (Закон України №435-ІV від 16.01.2003, далі -ЦК України) та Господарського кодексу України (Закон України №436-ІV від 16.01.2003 України, далі -ГК України), що набрали чинність з 01.01.2004, тому підлягають застосуванню при вирішенні цього спору.
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини першої статті 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною першою статті 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частиною першою статті 193 ГК України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина сьома статті 193 ГК України).
Судом встановлено, що за своєю правовою природою та ознаками укладений між сторонами Договір є договором про надання послуг.
Зобов'язання, що виникають на підставі договору про надання послуг є господарськими зобов'язаннями, до яких застосовуються положення Господарського кодексу України та положення глави 63 Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтею 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 903 ЦК України).
Відповідно до пунктів 15, 16 Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №115 від 22.01.1996, плата за зберігання транспортних засобів на автостоянках та інші супутні послуги справляється за тарифами, встановленими відповідно до законодавства, з видачею квитанції чи касового чека. На всіх автостоянках плата за тимчасове зберігання транспортного засобу справляється за передбачуваний термін зберігання, а за довготермінове -на умовах, передбачених у договорі зберігання транспортного засобу.
Матеріалами справи підтверджується невиконання Відповідачем умов договору №1 від 14.01.2010 у строк, встановлений цим договором. Так, пунктом 2.2.2 Договору Клієнт здійснює сплату в строк 5-ого та 20-ого числа кожного місяця з розрахунку місячної суми по встановленому тарифу добової плати 60,00 грн.
Відповідач повинен був сплатити за користування автостоянкою за весь період суму 10080,00 грн, але Відповідач здійснив сплату частково - в сумі 500,00 грн. згідно квитанції від 24.02.2010.
Таким чином, Позивач просить стягнути з Відповідача 9795,00 грн, з яких: 9580,00 грн. - збитки, 215,00 грн -штрафні санкції за невиконання зобов'язання за Договором.
Оцінивши представлені докази, розглянувши наявні в матеріалах справи документи, заслухавши пояснення представника Позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 9580,00 грн, підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 906 ЦК України, збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.
За загальним правилом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22, стаття 611, частина перша статті 623 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 623 ЦК України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Тобто, на Позивачеві лежить тягар доказування: факту заподіяння йому збитків; причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними діями відповідача та завданими збитками, та розміру зазнаних збитків.
Підставою для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, є наявність цивільного правопорушення із наступним складом: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
Відповідно до статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Крім того, за правилами цивільного права не тільки відсутність вини, але і протиправності діяння, доводиться правопорушником.
З огляду на недоведеність Відповідачем відсутності його вини та протиправності діяння, можна зробити висновок, що має місце: протиправна поведінка Відповідача (бездіяльність), що виразилась у порушенні зобов'язання за Договором, якого припустився боржник; шкідливий результат такої поведінки -збитки, тобто неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною за Договором.
Згідно з статтею 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до частини першої статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з невиконанням Відповідачем своїх зобов'язань за Договором Позивачу завдані збитки, понесені у зв'язку з неодержанням прибутку на який вона мала право розраховувати - в сумі 9580,00 грн.
Таким чином, вимоги Позивача щодо стягнення збитків у розмірі 9580,00 грн. є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.
Суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 215,00 грн. -штрафних санкцій, пов'язаних з невиконанням зобов'язання за Договором, виходячи з наступного.
Позивач в обґрунтування своїх вимог посилається на те, що крім відшкодування збитків, Відповідач повинен також сплатити штрафні санкції в вигляді неустойки, відповідно до вимог, встановлених ГК України та іншими законами.
Відповідно до статті 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (частини перша, друга статті 547 ЦК України).
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частини перша статті 548 ЦК України).
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частини перша статті 549 ЦК України).
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частини друга статті 551 ЦК України).
Ні Договором, ні актами цивільного законодавства не передбачена відповідальність сторін за порушення зобов'язань за Договором.
У зв'язку з наведеним, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з Відповідача штрафу в розмірі 215,00 грн.
Витрати Позивача по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, державне мито в розмірі 99,77 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 230,83 грн. підлягають стягненню з Відповідача.
Керуючись статтями 49, 75, 82, 84-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, 99040, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_3, ідентифікаційний код НОМЕР_2, р/р НОМЕР_3 в АО «УкрСиббанк», МФО 351005) 9580,00 (дев'ять тисяч п'ятсот вісімдесят грн. 00 коп.), а також витрати по сплаті державного мита в розмірі 99,77 грн. (дев'яносто дев'ять грн. 77 коп.); витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 230,83 грн. (двісті тридцять грн. 83 коп.).
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3. В частині стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 штрафу в розмірі 215,00 грн. фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 відмовити.
Суддя О.М.Юріна
Рішення складено відповідно до вимог статті 84
Господарського процесуального кодексу України
та підписано 30.08.2010.