Іменем України
08 липня 2010 року справа № 5020-3/095
За позовом Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради
(99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5)
до Приватного підприємства “Комерційна фірма “Зірниця-Плюс”
(провулок Пушкарський, 5, м. Севастополь, 99013)
про спонукання внести зміни до договору № 56-02 оренди нерухомого майна від 04.03.2002,
Суддя Головко В.О.,
Представники сторін:
позивач (Фонд комунального майна Севастопольської міської ради) -Михайлова О.Є., головний спеціаліст відділу правового забезпечення, довіреність № 55 від 11.01.2010;
відповідач (ПП “Комерційна фірма “Зірниця-Плюс”) -Ковальов А.В., представник, довіреність б/н від 20.04.2010.
Суть спору:
Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (далі -позивач) звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до Приватного підприємства “Комерційна фірма “Зірниця-Плюс” (далі -відповідач) про спонукання внести зміни до договору № 56-02 оренди нерухомого майна від 04.03.2002.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на статті 651, 762 Цивільного кодексу України, статтю 286 Господарського кодексу України, статтю 21 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, положення яких передбачають можливість внесення змін в договір оренди на вимогу однієї сторони у випадках, встановлених законом. При цьому позивач зазначає, що необхідність зміни Договору в частині розміру орендної плати визначена Законом України „Про Державний бюджет України на 2007 рік” та Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 „Про внесення змін до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна”, якою до орендованого відповідачем майна встановлено іншу оренду ставку. Отже, на думку позивача, розмір орендної плати має бути переглянутий /арк. с. 3-5/.
Ухвалою від 07.06.2010 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі.
Відповідач не скористався правом, наданим йому статтею 59 Господарського процесуального кодексу України: відзив на позов у письмовій формі не надав; проте, у судовому засіданні 08.07.2010 позовні вимоги не визнав, посилаючись на порушення позивачем встановленого законом порядку надання пропозиції про зміну умов договору; просив суд у задоволенні позову відмовити.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд -
04.03.2002 між Управлінням з питань майна комунальної власності міської державної адміністрації, правонаступником якого є Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (пункт 3 Положення про Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради, затвердженого рішенням Севастопольської міської Ради від 12.06.2007 № 2070 /арк. с. 19-23/) (Орендодавець) та Приватним підприємством “Комерційна фірма “Зірниця” (Орендар) був укладений договір № 56-02 оренди нерухомого майна (далі -Договір) /арк. с. 9-10/.
Протоколом від 01.08.2006 (далі -Протокол) сторони внесли зміни до Договору /арк. с. 13/, зокрема, було уточнено найменування орендаря: Приватне підприємство “Комерційна фірма “Зірниця-Плюс” (пункт 1 Протоколу).
Відповідно до пункту 1.1 Договору в редакції Протоколу, з метою ефективного використання комунального майна та досягнення найвищих результатів господарської діяльності Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду нерухоме майно -вбудовані нежитлові приміщення цокольного поверху житлового п'ятиповерхової будівлі, площею 491,0 м2, що розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. Коломійця, 5.
Розмір орендної плати встановлюється згідно з методикою, затвердженою рішенням сесії міської Ради № 344 від 13.11.2002 та складає 47872,50 грн. на рік (пункт 3.1 Договору в редакції Протоколу).
Договір діє з моменту підписання до 29.10.2006 (пункт 7.1 Договору).
У пункті 7.6 Договору сторони домовились, що їх взаємовідносини, які не врегульовані Договором, регламентуються діючим законодавством.
Сторони не заперечували, що строк дії Договору за взаємною згодою був пролонгований.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Статтями 13, 41 Конституції України визначено, що від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Відповідно до статей 142-143, 145 Конституції України, пунктів 3, 5 статті 16 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить нерухоме майно, що є у власності територіальних громад, управління яким здійснюють відповідні територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах отриманих повноважень. Права органів місцевого самоврядування захищаються у судовому порядку.
За змістом частини першої статті 60 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, визначене відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, належить територіальним громадам сіл, селищ, міст та районів у містах.
Відповідно до пунктів 2, 9 Положення про Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради, затвердженого рішенням Севастопольської міської Ради від 12.11.2002 № 339 (в редакції рішення Севастопольської міської Ради від 12.06.2007 № 2070), Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради є виконавчим органом Севастопольської міської Ради по управлінню майном комунальної власності територіальної громади міста Севастополя, одним із завдань якого є управління у визначених Радою межах майном комунальної власності /арк. с. 19-23/.
Статтею 1 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” від 10.04.1992 № 2269-XII (з наступними змінами і доповненнями) унормовано, що даний Закон регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі -підприємства), їх структурних підрозділів; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.
Згідно з пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Відповідні положення містить і пункт 4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України.
Враховуючи те, що об'єктом оренди є комунальне майно, а правовідносини сторін, хоча і виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України, проте продовжуються до теперішнього часу, -застосуванню до спірних відносин підлягають норми Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, а також норми спеціального законодавства в сфері оренди комунального майна, яким є Закон України „Про оренду державного та комунального майна”.
За приписами частини 1 статті 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічне положення закріплено в частині першій статті 188 Господарського кодексу України.
При цьому, статтею 188 Господарського кодексу України унормовано, що сторона, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, надсилає пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з врахуванням часу поштового обігу заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Нормою статті 654 Цивільного кодексу України визначено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
За змістом вищезазначених правових норм пропозиція сторони про внесення змін у договір (оферта) повинна містити інформацію про момент направлення її іншій стороні за договором, тобто, при направленні однією стороною іншій для узгодження проекту додаткової угоди про внесення змін до договору цей проект повинен містити дату його підписання ініціюючою стороною.
Судом встановлено, що спірний договір оренди укладений у письмовій формі у вигляді єдиного документа, підписаного та скріпленого печатками обох сторін.
З матеріалів справи вбачається, що листом від 05.05.2010 № 1478 /арк. с. 15/ позивач надіслав відповідачу пропозицію про необхідність внесення змін до договору. При цьому, сама пропозиція про необхідність внесення змін до договору оформлена позивачем у вигляді протоколу погодження змін до договору оренди № 56-02 від 04.03.2003 /арк. с. 16/.
Саме вказаний протокол погодження змін до договору оренди № 56-02 від 04.03.2003 суд вважає пропозицією внести зміни в договір (офертою).
Як зазначено вище та підтверджено матеріалами справи, Договір оренди № 56-02 між сторонами укладений сторонами 04.03.2002.
Досліджуючи в судовому засіданні зміст протоколу погодження змін до договору оренди № 56-02 від 04.03.2003 суд встановив, що Орендодавець пропонує Орендарю внести зміни до Договору оренди № 56-02 від 04.03.2003. Водночас, у позовній заяві позивач просить внести зміни до договору оренди, укладеного сторонами 04.03.2002.
Крім того, в судовому засіданні 08.07.2010 суд дослідив екземпляр протоколу погодження змін до договору оренди № 56-02 від 04.03.2003, наданий відповідачем, і встановив, що на відміну від протоколу, долученого позивачем до позову /арк. с. 16/, цей протокол не підписаний Орендодавцем та не містить дати його складання та підписання.
Також суд вважає за необхідне зауважити на тому, що пропозиція № 1478 про зміну договору оренди № 56-02 від 04.03.2003 /арк. с. 15/ датована 05.05.2010, в той час, коли згідно із поштовим штемпелем, проставленим на опису вкладень до цінного листа /арк. с. 18/, лист № 1478 з пропозицією про зміну договору оренди надісланий відповідачеві 01.05.2010.
За викладених обставин суд не може прийняти вказані документи в якості доказів, що підтверджують доводи позивача, та відхиляє їх як такі, що суперечать один одному.
Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В порушення наведених приписів позивач не надав суду належних та допустимих доказів надіслання відповідачу пропозиції про внесення змін до Договору оренди № 56-02 від 04.03.2002, тому протокол погодження змін до договору оренди № 56-02 від 04.03.2003 не може вважатися офертою (пропозицією) про внесення змін до Договору № 56-02 від 04.03.2002.
Інших доказів, які б підтверджували наявність пропозиції Орендодавця до Орендаря щодо необхідності внести зміни до Договору оренди № 56-02 від 04.03.2002 позивач також не надав.
Таким чином, позивач не довів правомірності своїх позовних вимог про зобов'язання відповідача внести зміни до Договору оренди № 56-02 від 04.03.2002.
За викладених обставин позовні вимоги є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України в разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача та стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись статтями 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В позові відмовити повністю.
Суддя В.О. Головко
Рішення оформлено і підписано
в порядку статті 84 ГПК України
13.07.2009.