Справа № 308/4223/23
02 червня 2023 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
головуючого судді Хамник М.М.,
секретаря судового засідання Івашко Я.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , про визнання особи такою, що втратила право на проживання в житловому будинку,-
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , звернулися до Ужгородського міськрайонного суду з вищезазначеною позовною заявою, у якій просять суд визнати ОСОБА_3 , відповідача, таким, що втратив право користування житловим приміщенням, квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .
Свої позовні вимоги позивачі обґрунтовують тим, що квартира, яка заходиться за адресою АДРЕСА_1 належить їм на праві спільної часткової власності. 11 січня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено шлюб та в подальшому зареєстроване місце проживання останнього за вказаною адресою. 28 грудня 2022 року шлюб між подружжям було розірвано. Окрім того, з 2019 року фактично ОСОБА_3 не проживає за зареєстрованою адресою, не є власником житла та втратив будь-який інтерес до нього. Позивачі стверджують, що відповідач створює перешкоди у користування та розпоряджання житлом і це унеможливлює розпоряджатися їхньою власністю на власний розсуд та обмежує їхні законні права.
Ухвалою суду від 05.05.2023 вказана позовна заява прийнята до розгляду, який вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
У судове засідання 02.06.2023 позивачі не з'явилися, проте у позовній заяві просили суд розглядати справу без їхньої участі, також не заперечували проти ухвалення заочного рішення у справі в разі неявки відповідача.
Відповідач в судове засідання не з'явився, хоча повідомлявся судом належним чином про дату, час та місце розгляду справи, за адресою місця проживання, зареєстрованою у встановленому законом порядку та вважається належно повідомленим про судовий розгляд на підставі п.3 ч.8 ст.128 ЦПК України. Заяв про розгляд справи без його участі або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило. Відзив на позовну заяву відповідачем до суду не подано.
Згідно з п. п. 1, 2, 3, 4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
У зв'язку з викладеним, суд ухвалив провести заочний розгляд даної цивільної справи у відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів відповідно до ч. 4 ст. 223, ст. 280 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За вказаних обставин суд вважає можливим провести судове засідання за відсутності учасників справи та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступного висновку.
Згідно зі свідоцтвом про право власності, виданим виконавчим комітетом Ужгородської
міської ради 28.01.1998 року згідно з рішенням від 28.01.1998 року №10, зареєстрованим у комунальному підприємстві «Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода» за №12486 в книзі №60 під реєстраційним номером 35617227, ОСОБА_4 (після реєстрації шлюбу прізвище ОСОБА_5 ) та ОСОБА_6 (після реєстрації шлюбу прізвище ОСОБА_7 ) належала на праві спільної сумісної власності частина квартири за адресою АДРЕСА_1 .
Свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим державним нотаріусом Першої Ужгородської державної нотаріальної контори 17.01.2012 року 3-71, підтверджено 1/6 частку власності на згадану квартиру.
Згідно з договором про поділ нерухомого майна (квартири), що є спільною сумісного
власністю від 24.01.2012 року, ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 домовилися про поділ квартири за номером АДРЕСА_2 та є їх спільною власністю на рівні частки, які становлять по 1/6 частці у кожного.
Відповідно до договору дарування частини квартири від 24.01.2012 ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 передали у власність (подарували) ОСОБА_1 та ОСОБА_6 11/18 частини квартири АДРЕСА_2 , тобто 8/18 ОСОБА_1 та 3/18 - ОСОБА_6 .
Згідно з довідкою комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації м.Ужгорода» від 20 березня 2012 року №М-2155, квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_6 (1/3 ч.), ОСОБА_4 (1/6 ч.), ОСОБА_1 (1/2 ч.).
Вказані обставини також підтверджуються інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо нерухомого майна (номер інформаційної довідки 325151776).
Отже на даний час власниками квартири АДРЕСА_2 є позивачі, а саме, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
У вказаній квартирі також зареєстрований колишній чоловік ОСОБА_1 , з яким, заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, 28 грудня 2022 року розірвано шлюб - ОСОБА_3 .
Разом з тим, відповідач фактично не проживає у вказаній квартирі з 2019 року, що підтверджується актом про не проживання особи за місцем реєстрації від 27.10.2022, підписаним головою ОСББ «Проспект Свободи 53» Вікторією Горват.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено перелік речових прав, похідних від права власності: право користування (сервітут); інші речові права відповідно до закону.
Тобто під речовим правом розуміється такий правовий режим речі, який підпорядковує цю річ безпосередньому пануванню особи.
Право користування чужим майном передбачено у статтях 401-406 ЦК України.
Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).
Стаття 405 ЦК України визначає, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Статтею 406 ЦК України урегульовано питання припинення сервітуту.
Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.
Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.
За поясненнями позивачів, викладеними у позовній заяві, та відповідно до Акту про не проживання особи за місцем реєстрації від 27.10.2022, складеним головою ОСББ «Проспект Свободи 53» та поясненнями трьох сусідів, відповідач ОСОБА_3 з 2019 року не проживає у квартирі, яка належить позивачам на праві спільної часткової власності.
Положеннями статей 379, 382 ЦК України об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира.
Права власника житлового будинку (квартири) визначені у статті 383 ЦК України та статті 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд.
Обмеження чи втручання у право власника можливе лише за підстав, передбачених законом.
Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (ст. 391 ЦК України).
Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстав, передбачених законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Отже підставою для задоволення позову власника є встановлення факту порушення його прав і об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав.
Відповідно до ст.ст.401, 402 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлено щодо нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Підстави припинення сервітуту визначені також у ст.406 ЦК України. Ними, зокрема являються: поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом; відмова від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут; сплив строку, на який було встановлено сервітут; припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту; невикористання сервітуту протягом трьох років підряд; смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут.
Частиною 2 ст. 406 ЦК України передбачено припинення сервітуту на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п.п.34,39 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав", під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла.
Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71,72,116,156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.
Члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, частина перша статті 405 ЦК).
Окрім цього, згідно ст. 7 Закону України № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється, зокрема, на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Таким чином, як випливає з вказаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про виселення; 4) визнання особи безвісно відсутньою; 5) оголошення фізичної особи померлою.
Враховуючи викладене, задоволення позову власника про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, і є належним способом усунення перешкод у користуванні власністю, а рішення суду - підставою для зняття особи з реєстрації місця проживання.
Положення статті 406 ЦК України у спорі між власником та колишнім членом його сім'ї з приводу захисту права власності на житлове приміщення, можуть бути застосовані за умови наявності таких підстав - якщо сервітут був встановлений, але потім припинився. Встановлення такого сервітуту презюмується на підставі статті 402, частини першої статті 405 ЦК України.
Дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватись судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві.
У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю. Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 353/1096/16-ц (провадження №14-181цс18). У постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі№ 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 753/481/15-ц(провадження № 6-13113цс16), від 09 жовтня 2019 року у справі№ 695/2427/16-ц, (провадження № 61-29520св18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц (провадження № 61-17372св18) зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Суд також враховує вимоги позивача про визнання припиненим права відповідача користування спірною квартирою на предмет пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вважає, що припинення права користування відповідачем спірним житлом відповідає такій пропорційності, з огляду на те, що відповідач понад вісім років не проживає з позивачем у квартирі, не підтримує родинні стосунки, які були підставою для його вселення в будинок.
Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 ЦК України, і такий перелік не є вичерпним.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Також перераховані конкретні способи захисту цивільних прав та інтересів.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (стаття 4 ЦПК України).
Згідно зі статтею 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини перша, третя статті 12 ЦПК України).
Таким чином, судом установлено, що інтереси позивача, як наймача житла та користувача цим житлом, перевищують інтереси відповідача як члена сім'ї у якого припинилися правові підстави користування чужим майном.
Дана правова позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року по справі № 447/455/17 провадження № 14-64цс20.
Зважаючи на вказані норми закону, позивачі, як власники, мають право вимагати усунення перешкод у здійсненні ними права користування своєю власністю - квартирою в обраний ним спосіб - шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Натомість відповідачем не подано суду жодних доказів, які би свідчили, що він вимушено залишив спірне житло, тобто, ним не доведено, що існували обставини, які унеможливили його проживання за вищевказаною адресою з поважних причин та про бажання залишитися проживати у цьому житлі.
За таких обставин позовні вимоги позивача про визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, підлягають до задоволення.
Відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений останнім судовий збір у сумі 1073,60грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1-4,5,12,13,76-81,89,258,263-265 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,- задовольнити повністю.
Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 сплачений судовий збір у сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три гривні) 60коп.
Відповідачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення може бути подана письмова заява про перегляд заочного рішення відповідно до вимог ст. ст.284-285 ЦПК України.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до Закарпатського апеляційного суду до або через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених строків, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційної скарги, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання у встановленому законом поряду за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , тел.: НОМЕР_2 .
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання у встановленому законом поряду за адресою: АДРЕСА_4 , місце фактичного проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , тел.: НОМЕР_4 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання у встановленому законом поряду за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , інші дані - не відомі.
Повне рішення складено 02 червня 2023 року.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду
Закарпатської області М.М.Хамник