ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.06.2023Справа № 910/14768/22
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Мандриченка О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін,
справу № 910/14768/22
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "ТЕХНОВА";
до Акціонерного товариства "УКРТЕЛЕКОМ";
про стягнення 268 829,23 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "ТЕХНОВА" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просить стягнути з Акціонерного товариства "УКРТЕЛЕКОМ" борг у розмірі 176 317,26 грн, три проценти річних у розмірі 14 305,29 грн та інфляційні втрати у розмірі 78 206,68 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору від 01.01.2002 № 589 на постачання теплової енергії в гарячій воді, внаслідок чого утворилась спірна заборгованість за період з 28.12.2018 по 26.12.2018.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.01.2023 відкрито провадження у справі № 910/14768/22, справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.
03.02.2023 від Акціонерного товариства "УКРТЕЛЕКОМ" надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що акти прийому-передачі теплової енергії за період 01.10.2018 по 31.12.2018 підписані представниками сторін із застосуванням тарифу 1 344,78 грн, встановленого постановою НКРЕКП №404, й сплачені відповідачем у повному обсязі. відповідач не погоджується з розрахунком донарахувань, оскільки він не відповідає п.6.5 договору та актам прийому-передачі теплової енергії. Крім того, подано клопотання про витребування доказів та заява про застосування строку позовної давності до вимог позивача.
16.02.2023 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "ТЕХНОВА" надійшла відповідь на відзив.
08.03.2023 до суду від Акціонерного товариства "УКРТЕЛЕКОМ" надійшли заперечення.
13.03.2023 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "ТЕХНОВА" надійшли додаткові пояснення.
Що стосується клопотання відповідача про витребування доказів у справі №910/14768/22, суд зазначає.
Суд зазначає, що відповідно до ч. 1, 3 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.
Суд зазначає, що позивачем до відповіді на відзив долучено постанову НКРЕКП №308 від 22.03.2017, а тому клопотання відповідача про витребування доказів у справі №910/14768/22 не підлягає задоволенню.
З метою повідомлення сторін про розгляд справи, судом, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 12.01.2023 була направлена на адреси сторін рекомендованим листом з повідомленням про вручення, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення 30.01.2023, 31.01.2023 уповноваженим представникам сторін.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
01.01.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою "Технова" (далі - позивач, постачальник) та Акціонерним товариством "Укртелеком" (далі - відповідач, споживач) було укладено договір на постачання теплової енергії в гарячій воді №589 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. договору в редакції додаткової угоди від 30.09.2015 до договору, постачальник взяв на себе зобов'язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах та надавати послугу з централізованого постачання гарячої води для об'єктів, вказаних у додатку № 1 до цього договору, а споживач зобов'язався сплачувати кошти за одержану теплову енергію на розрахунковий рахунок постачальника за встановленими тарифами (цінами) у терміни, на умовах та порядку постачання і сплати, передбачених цим договором.
Згідно з п. 2.1 договору, теплова енергія постачається споживачу для об'єктів та в обсягах згідно з додатком № 1 до цього договору у вигляді гарячої води на такі потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гаряче водопостачання - протягом року, технологічні потреби.
Одним з обов'язків постачальника, згідно з пп. 4.2.4 договору є повідомлення споживача про зміни нормативних документів, які визначають взаємовідношення з постачальником.
Пунктом 5.1 договору, в редакції додаткової угоди від 30.09.2015 до договору встановлено, що облік спожитої споживачем теплової енергії (Гкал) здійснюється відповідно до показників приладу обліку теплової енергії, а за його відсутності розрахунковим способом згідно з тепловими навантаженнями визначеними у цьому договорі.
Відповідно до пп. 6.2.1 договору, в редакції додаткової угоди від 30.09.2015 до договору, розрахунки за теплову енергію здійснюються згідно з встановленими тарифами за наступними розрахунковими одиницями, зокрема, за 1 Гкал - при наявності приладу обліку теплової енергії, що здійснює облік в Гкал - згідно з його показниками.
У пункті 10.1 договору визначено, що він набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.01.2003.
Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (п. 10.4 договору).
Матеріали справи не містять доказів припинення дії договору, отже станом на дату пред'явлення позову договір діє.
Відповідно до додатку № 1 до договору в редакції додаткової угоди від 04.11.2016 постачальник постачає споживачу теплову енергію за наступними адресами:
- АМТС пр. Перемоги, 76 S опал. - 9648,0 кв.м.;
- дизельна пр. Перемоги, 76 S опал. - 202,7 кв.м.;
- АТС-7 пр. Миру, 28 S опал. - 3680,7 кв.м.;
- дизельна пр. Миру, 28 S опал. - 72,4.м.;
Позивач має статус суб'єкта природної монополії та провадить діяльність, ліцензування якої здійснює НКРЕКП.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач не здійснив оплату донарахованої у січні 2020 року відповідно до постанови НКРЕКП № 2542 вартість спожитої теплової енергії упродовж жовтня - грудня 2018 року. Таким чином, заборгованість відповідача перед Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою "Технова" становить 176 317 грн 26 коп. Крім того, внаслідок неналежного виконання відповідачем його зобов'язання просить стягнути з Акціонерного товариства "УКРТЕЛЕКОМ" 3% річних у розмірі 14 305 грн 29 коп., інфляційні у розмірі 78 206 грн 68 коп.
Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що акти прийому-передачі теплової енергії за період 01.10.2018 по 31.12.2018 підписані представниками сторін із застосуванням тарифу 1 344,78 грн., встановленого постановою НКРЕКП №404, й сплачені відповідачем у повному обсязі. Відповідач не погоджується з розрахунком донарахувань, оскільки він не відповідає п. 6.5 договору та актам прийому-передачі теплової енергії. Крім того, подав заяву про застосування строку позовної давності до вимог позивача.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "ТЕХНОВА" підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Внаслідок укладення договору на постачання теплової енергії в гарячій воді №589 від 01.01.2008 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Частиною 1 ст. 633 Цивільного кодексу України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
Відповідно до частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
За приписами ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.
Частинами 6, 7 ст. 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" від 22.09.2016 № 1540-VIII (далі - Закон № 1540-VIII) Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Регулятор), є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який утворюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно пунктів 2, 3 ч. 3 статті 3 Закону № 1540-VIII, регулятор здійснює державне регулювання шляхом: ліцензування діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг; формування цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг та реалізації відповідної політики у випадках, коли такі повноваження надані Регулятору законом.
Пунктом шостим частини третьої цієї статті визначено, що основними завданнями Регулятора є, серед іншого, реалізація цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг.
У відповідності до п. 13 ч. 1 ст. 17 Закону № 1540-VIII, для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор встановлює державні регульовані ціни і тарифи на товари (послуги) суб'єктів природних монополій та інших суб'єктів господарювання, що провадять діяльність на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг, якщо відповідні повноваження надані Регулятору законом, та змінює їх за результатами перевірки або моніторингу.
Згідно з абз. 7 ст. 16 Закону України "Про теплопостачання" від 02.06.2005 № 2633-IV до повноважень Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, належить встановлення тарифів на теплову енергію суб'єктам природних монополій у сфері теплопостачання, ліцензування діяльності яких здійснюється Комісією.
Тариф (ціна) на теплову енергію, яку позивач постачає за договором відповідачу, є державною регульованою ціною, яка запроваджується органом виконавчої влади, відповідно до його повноважень у встановленому законодавством порядку (ч. 3 ст. 189, ст. 191 Господарського кодексу України).
Частиною 1 статті 12 Закону України "Про ціни і ціноутворення" передбачено, що державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляються суб'єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку.
Згідно частини третьої цієї ж статті зміна рівня державних регульованих цін здійснюється в порядку і строки, що визначаються органами, які відповідно до цього Закону здійснюють державне регулювання цін. Зміна рівня державних регульованих цін може здійснюватися у зв'язку із зміною умов виробництва і продажу (реалізації) продукції, що не залежать від господарської діяльності суб'єкта господарювання.
У абзаці 2 частини 1 статті 10 Закону України "Про природні монополії" зазначено, що суб'єкти природних монополій зобов'язані дотримуватися, зокрема, встановленого порядку ціноутворення, а також інших умов та правил здійснення підприємницької діяльності, визначених у ліцензіях на здійснення підприємницької діяльності у сферах природних монополій.
Згідно абзаців 1, 2 статті 8 Закону України "Про природні монополії", предметом державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій є в тому числі і ціни (тарифи) на товари, що виробляються / реалізуються суб'єктами природних монополій.
Рішення (постанови, розпорядження) Регулятора / НКРЕКП є обов'язковими до виконання суб'єктами господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг (ч. 9 ст. 14 Закону № 1540-VIII).
Статтею 17 Закону № 1540-VIII визначено, що для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг НКРЕКП, серед іншого, приймає обов'язкові до виконання рішення (постанови, розпорядження) з питань, що належать до її компетенції.
Під час здійснення державного контролю Регулятор має право приймати обов'язкові до виконання суб'єктом господарювання, що провадить діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, рішення (п. 5 ч. 4 ст. 19 Закону № 1540-VIII).
Згідно із п. 7 ч. 4 ст. 19 Закону № 1540-VIII НКРЕКП вправі за результатами перевірки або моніторингу приймати рішення про встановлення (зміну) тарифів на товари (послуги) суб'єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг.
Енергопостачальні підприємства інших, крім державної і комунальної, форм власності можуть брати участь у забезпеченні енергією будь-яких споживачів, у тому числі через державну (комунальну) енергомережу, на умовах, визначених відповідними договорами (ч. 5 ст. 275 Господарського кодексу України).
Статтею 24 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що одним із основних обов'язків споживача теплової енергії, серед іншого, є додержання вимог договору.
Згідно з ч. 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання", споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Споживач теплової енергії несе відповідальність за порушення умов договору з теплопостачальною організацією, відповідних нормативно-правових актів та виконання приписів органів, уповноважених здійснювати державний нагляд за режимами споживання теплової енергії згідно із законом (ч. 4 ст. 24 Закону України "Про теплопостачання").
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).
Суд зазначає, що предметом спору є тариф, за яким має оплачуватись спожита відповідачем теплова енергія у період з жовтня по грудень 2018 року.
30.06.2015 Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг прийняла постанову № 1976 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб бюджетних установ, релігійних організацій та інших споживачів (крім населення) ТОВ фірмі "ТЕХНОВА".
Постановою НКРЕКП від 27.02.2018 № 239 "Про внесення змін до деяких постанов НКРЕКП" внесено зміни до постанови від 30 червня 2015 року № 1976 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб бюджетних установ, релігійних організацій та інших споживачів (крім населення) ТОВ фірмі "ТЕХНОВА", зокрема додатки 1 - 4 до постанови викладено в новій редакції, наведеній у додатку 25.
Вказаною постановою зміна тарифів на теплову енергію для потреб інших споживачів була викладена в додатках та вказано, що тариф на теплову енергію грн/Гкал для потреб інших споживачів становить 1 993, 13 грн (пункт 9 додатку 25).
Проте, дана постанова набрала чинності не одразу, а лише після опублікування її в газеті "Урядовий кур'єр" 27.10.2018 та діяла з 28.10.2018.
У свою чергу, Постановою НКРЕКП від 14.06.2018 № 404 "Про внесення змін до деяких постанов НКРЕКП" внесено зміни до Постанови від 30 червня 2015 року № 1976 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб бюджетних установ, релігійних організацій та інших споживачів (крім населення) ТОВ фірмі "ТЕХНОВА", зокрема додатки 1 та 2 до постанови викладено в новій редакції, наведеній у додатку 11 та встановлено тариф на теплову енергію для потреб інших споживачів у розмірі 1 344, 78 грн/Гкал. Дана постанова набрала чинності 16.08.2018.
Позивач на виконання умов договору на постачання теплової енергії в гарячій воді №589 від 01.01.2008 поставив відповідачу теплову енергію у період з жовтня по грудень 2018 року, що підтверджується актами прийому-передачі від 31.10.2018 (об'єм 1,318914 Гкал) на суму 2127,13 коп., від 30.11.2018 (об'єм 66,47669 Гкал) на суму 107 275,82 грн, від 31.12.2018 (об'єм 159,85346 Гкал) на суму 257 961,30 грн, а загалом в обсязі 227,649064 Гкал на суму в розмірі 367 364,25 грн і виставив рахунки-фактури на її оплату №0589 від 31.10.2018, №0589 від 30.11.2018, №0589 від 31.12.2018 виходячи із вартості 1 Гкал у розмірі 1 344,78 грн, тобто за тарифом, затвердженим постановою НКРЕКП № 404 від 14.06.2018.
26.11.2019 НКРЕКП винесла постанову № 2542 "Про накладення штрафу на TOB фірма "ТЕХНОВА" за порушення Ліцензійних умов з виробництва, Ліцензійних умов з транспортування, Ліцензійних умов з постачання теплової енергії, необхідність усунення порушень та здійснення заходів державного регулювання", якою зобов'язано позивача здійснити перерахунок для категорій споживачів "бюджетні організації", "інші споживачі", "релігійні організації" не донарахованих коштів за спожиту теплову енергію за період з 28.10.2018 по 31.12.2018, про що повідомити НКРЕП з наданням підтверджуючих документів.
В січні 2020 року, на виконання вимог постанови НКРЕКП № 2542 від 26.11.2019 позивач здійснив донарахування за жовтень - грудень 2018 року за спожиту теплову енергію у відповідності до тарифів для потреб інших споживачів (крім населення), затверджених постановою НКРЕКП № 239 від 27.02.2018, у розмірі 1993,13 грн/Гкал (без ПДВ).
Загальна вартість донарахування за поставлену позивачем відповідачу теплову енергію за період з 28.10.2018 по 28.12.2018 (включно) склала 176 317,26 грн.
На вказану суму позивачем виставлено рахунок-фактуру №0589ДН, який під розписку був вручений представникові відповідача 06.02.2020.
У рішенні Конституційного Суду України від 03.10.1997 № 4-зп, вказано, що з прийняттям нового акту, якщо інше не передбачено цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
Частиною сьомою статті 14 Закону № 1540-VIII встановлено, що рішення Регулятора, що мають ознаки регуляторних актів, а також рішення з питань встановлення тарифів на товари (послуги) суб'єктів природних монополій, цін (тарифів) для населення (якщо відповідні повноваження щодо встановлення цін (тарифів) надані спеціальними законами) набирають чинності з дня, наступного за днем їх опублікування в офіційному друкованому виданні - газеті "Урядовий кур'єр", якщо більш пізній строк набрання ними чинності не встановлено самим рішенням, але не раніше дня офіційного опублікування рішення.
Таким чином, постанова НКРЕКП від 14.06.2018 № 404, яка набрала чинності та відповідно діяла в часі раніше (із 16.08.2018), була автоматично скасована з набранням чинності постанови НКРЕКП від 27.02.2018 № 239 (із 28.10.2018), а отже не діяла з 28.10.2018.
Оскільки умови договору визначають обов'язок споживача оплачувати спожиту теплову енергію саме за встановленими тарифами, суд відхиляє заперечення відповідача щодо відсутності заборгованості й сплати заборгованості за тарифом, виходячи із вартості 1 Гкал у розмірі 1 344, 78 грн, тобто за тарифом, затвердженим постановою НКРЕКП № 404 від 14.06.2018.
26.11.2019 НКРЕКП винесла постанову № 2542 "Про накладення штрафу на TOB фірми "ТЕХНОВА" за порушення Ліцензійних умов з виробництва, Ліцензійних умов з транспортування, Ліцензійних умов з постачання теплової енергії, необхідність усунення порушень та здійснення заходів державного регулювання", якою зобов'язано позивача здійснити перерахунок для категорій споживачів "бюджетні організації", "інші споживачі", "релігійні організації" не донарахованих коштів за спожиту теплову енергію за період з 28.10.2018 по 31.12.2018, про що повідомити НКРЕП з наданням підтверджуючих документів.
В січні 2020 року, на виконання вимог постанови НКРЕКП № 2542 від 26.11.2019 позивач здійснив донарахування за жовтень - грудень 2018 року за спожиту теплову енергію у відповідності до тарифів для потреб інших споживачів (крім населення), затверджених постановою НКРЕКП № 239 від 27.02.2018, у розмірі 1 993,13 грн/Гкал (без ПДВ).
Загальна вартість донарахування за поставлену позивачем відповідачу теплову енергію за період з 28.10.2018 по 28.12.2018 (включно) склала 176 317,26 грн. із розрахунку спожитого об'єму теплової енергії 66,47669 Гкал.
На вказану суму позивачем виставлено рахунок-фактуру №0589ДН, який під розписку був вручений представникові відповідача 06.02.2020.
Листом №26/1-37 від 05.05.2020 позивач зазначав, що заборгованість за рахунком №0589ДН від 31.01.2020 становить 176 317,26 грн. У відповідь на який відповідач листом №425-вих-се-74м500-2020 від 25.05.2020 повідомив, що умови договору не порушувались, заборгованість відсутня.
Пункт 36 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830, визначає, що рахунки на оплату послуг формуються виконавцем або визначеною власником (співвласниками) іншою особою, що здійснює розподіл обсягів послуг, на основі показань вузлів комерційного обліку з урахуванням показань вузлів розподільного обліку відповідно до Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" та надаються споживачу (його представнику) у строк не пізніше ніж за 10 календарних днів до граничного строку внесення плати за послуги, визначеного договором.
Рахунок-фактуру №0589ДН на сплату донарахованої у січні 2020 року вартості спожитої теплової енергії за період жовтень - грудень 2018 року вручено представнику відповідача 06.02.2020.
Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Враховуючи вищенаведені умови Правил надання послуги з постачання теплової енергії, обов'язок Відповідача по оплаті за донараховану у січні 2020 року вартості спожитої теплової енергії за період жовтень - грудень 2018 року настав 17.02.2020, оскільки відповідно до ч.5 ст. 254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Таким чином, заборгованість Акціонерного товариства "УКРТЕЛЕКОМ" перед Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ТЕХНОВА" за договором на постачання теплової енергії в гарячій воді №589 від 01.01.2008 за період з жовтня по грудень 2018 року становить 176 317,26 грн, що підтверджується довідкою про нарахування.
Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати відповідачем на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "ТЕХНОВА" заборгованості за отриману теплову енергію за період з жовтня по грудень 2018 року у розмірі 176 317,26 грн.
Отже, суд зазначає, що відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України, не здійснив сплату заборгованості за отриману теплову енергію в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення 176 317,26 грн основної заборгованості є обґрунтованими.
Відповідачем заявлено про застосування загального строку позовної давності до вимог позивача.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).
Позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.
Відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Позовна давність як цивільно-правова категорія наділена такими ознаками: 1) має юридичний склад; 2) позначає сплив строку; 3) має правоприпиняючий характер, оскільки припиняє право на позов у матеріальному розумінні (право на задоволення позову); 4) застосовується у випадках порушення цивільних прав та інтересів особи; 5) встановлюється щодо вимог, які мають майновий характер, і деяких нематеріальних благ, передбачених законом; 6) застосовується лише за ініціативою сторони спору.
Застосування позовної давності в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) забезпечує в національній системі права виконання принципу верховенства права, складовою частиною якого є правова визначеність.
Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ для того, щоб те або інше обмеження права на суд (в тому числі лімітування цього права часовими рамками) вважалося виправданим, мають бути додержані такі умови:
1) обмеження не повинно перешкоджати доступу до суду в такий спосіб чи такою мірою, що б зводити нанівець саму сутність цього права;
2) таке обмеження повинно мати легітимну мету;
3) має бути забезпечене належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленою метою (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" за заявами № 22083/93, 22095/93; пункт 31 рішення від 04 грудня 1995 року у справі "Беллет проти Франції" (Bellet v. France) за заявою № 23805/94, пункт 75 рішення від 07 грудня 2010 року у справі "Seal v. The United Kingdom" за заявою № 50330/07), а саме строк позовної давності не повинен бути очевидно й надмірно коротким (unduly short) (пункт 76 рішення від 18 березня 2008 року у справі "Dacia S.R.L. v/ Moldova" за заявою № 3052/04); застосування позовної давності має бути передбачуваним (пункт 76 рішення від 20 травня 2010 року у справі "Lelas v. Croatia" за заявою №55555/08); механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також мусить корелюватися із суб'єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункт 52 рішення від 20 грудня 2007 року у справі "Phinikaridou v. Cyprus" за заявою № 23890/02).
Для спірних відносин застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (статті 256, 257 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України).
Як встановлено судом, обов'язок відповідача по оплаті за донараховану у січні 2020 року вартості спожитої теплової енергії за період жовтень - грудень 2018 року настав 17.02.2020, а тому позивач мав право звернутися до суду з вказаним позовом у строк по 17.02.2023.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з вказаним позовом 23.12.2022, що підтверджується накладною АТ "Укрпошти", тобто в межах загального строку позовної давності.
При цьому, суд не приймає до уваги заперечення відповідача в частині необхідності звернення позивача до суду з моменту, коли останньому стало відомо про постанову №239, оскільки винесення цієї постанови та настання строку для оплати у відповідача не залежать один від одного.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до положень п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", прийнятої відповідно до ст.29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", на усій території України встановлений карантин з 12 березня 2020 року, який у свою чергу постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №239, від 20.05.2020 №392, від 22.07.2020 №641, від 26.08.2020 №760, від 13.10.2020 №956, від 09.12.2020 №1236, від 21.04.2021 №405, від 16.06.2021 №611 неодноразово продовжено. Постановою Кабінету Міністрів України №611 від 16.06.2021 строк дії карантину встановлено до 31.08.2021.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 (зі змінами) на території України встановлено карантин з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2022 року продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 року № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 року № 641"Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029).
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем не пропущено строк позовної давності для звернення з даним позовом до суду, а тому позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості за отриману теплову енергію за період з жовтня по грудень 2018 року у розмірі 176 317,26 грн підлягають задоволенню.
При зверненні до суду позивач просив стягнути з відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 17.02.2020 по 31.10.2022 у розмірі 14 305 грн 29 коп. та інфляційні втарти у розмірі 78 206 грн 68 коп.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року).
Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем сплати за отриманий товар за загальний період прострочки з 17.02.2020 по 31.10.2022 у розмірі 14 305 грн 29 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв'язку з невірним розрахунком позивача в частині визначення початку перебігу прострочки відповідача, а саме не з 17.02.2020, а з 18.02.2020, а тому до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних за загальний період прострочки з 17.02.2020 по 31.10.2022 у розмірі 14 290 грн 84 коп.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пп. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013)
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.
Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону, індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання в зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, за загальний період прострочки березень 2020 року - жовтень 2022 року у розмірі 78 206 грн 68 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному розмірі.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "УКРТЕЛЕКОМ" (01601, м. Київ, бульв. Тараса Шевченка, буд. 18, ідентифікаційний код юридичної особи 21560766) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "ТЕХНОВА" (03050, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 31/11, оф. 87, ідентифікаційний код юридичної особи 24100060) заборгованість у розмірі 176 317 (сто сімдесят шість тисяч триста сімнадцять) грн 26 коп., 3% річних у розмірі 14 290 (чотирнадцять тисяч двісті дев'яносто) грн 84 коп., інфляційні втрати у розмірі 78 206 (сімдесят вісім тисяч двісті шість) грн 68 коп. та судовий збір у розмірі 4 032 (чотири тисячі тридцять дві) грн 22 коп.
3. У задоволенні іншої частини позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В. Мандриченко