ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
14.12.2022Справа № 910/13238/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., за участю секретаря судового засідання Гаврищук К.М., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО-Реконструкція" (02094, місто Київ, вул. Гната Хоткевича, будинок 20)
до Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (01001, місто Київ, площа Івана Франка, будинок 5)
про стягнення 855 693,68 грн.
Представники сторін: не викликались.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄВРО-Реконструкція" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації "Київтеплоенерго" про стягнення 855 692,68 грн., а саме 802 582,57 грн. боргу, 28 541,93 грн. пені, 4 699,90 грн. процентів річних, 19 868,26 грн. втрат від інфляції.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води № 420415 від 01.06.2017 року в частині своєчасної оплати спожитої теплової енергії, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.08.2021 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Через відділ діловодства суду 27.09.2021 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 25.08.2021 року надійшла заява № 09/УПНюр/1917 від 23.09.2021 року про усунення недоліків позовної заяви, за результатами розгляду якої суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.10.2021 року за результатами розгляду заяви позивача про усунення недоліків позовної заяви останню прийнято судом до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/13238/21 та з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та враховуючи незначну складність справи, за відсутності клопотань про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, суд прийшов до висновку про розгляд даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 2 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Так, на виконання вимог ухвали суду від 05.10.2021 року від відповідача 04.11.2021 року через канцелярію суду надійшов відзив на позову заяву від 01.11.2021 з доказами його надсилання на адресу позивача, відповідно до якого відповідач проти позову заперечує та зазначає про наявність у позивача заборгованості перед відповідачем за Договором №5 про надання послуг з транспортування теплової енергії від 01.06.2017 року у сумі 10 355 470,13 грн., строк виконання якої сплив 17.07.2020 року, а тому згідно з направленими відповідачем позивачу заявами про зарахування зустрічних однорідних вимог від 16.07.2021 року №№07-12 зобов'язання відповідача за Договором №420415 від 01.06.2017 року щодо оплати суми основного боргу у розмірі 802 583,12 грн., стягнення якого є предметом спору у даній справі, припинено шляхом зарахування заборгованості, наявної у позивача за Договором №5 від 01.06.2017 року.
В свою чергу через канцелярію суду 15.11.2021 року від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву №09/УПНюр/2601 від 09.11.2021 року, відповідно до якої останній вказує, що право вимоги відповідача за Договором №5 від 01.06.2017 року є спірним, оскільки заборгованість за цим договором є предметом розгляду в суді у справі №910/18914/20.
Зокрема, позивач зазначає, що рішенням Господарського суду м. Києва від 26.05.2021 року у справі №910/18914/20 в задоволенні позову КП «Київтеплоенерго» до ТОВ «Євро-Реконструкція» про стягнення заборгованості за Договором №5 від 01.06.2017 року було відмовлено з підстав її відсутності та належного виконання позивачем своїх обов'язків за цим договором в частині повної та своєчасної оплати.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.11.2021 року ухвалено про здійснення розгляду справи за правилами загального позовного провадження та призначення підготовчого засідання на 02.12.2021 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.12.2021 року враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/13238/21 та призначення справи до судового розгляду по суті на 03.02.2022 року.
У судовому засіданні 03.02.2022 року судом протокольно оголошено перерву на 02.03.2022 року.
Проте, у зв'язку з введенням воєнного стану судове засідання, призначене на 02.03.2022 року, не відбулось.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.05.2022 року з метою забезпечення розумного балансу між нормами статті 3 Конституції України та положеннями статті 2 Господарського процесуального кодексу України, які визначають завдання господарського судочинства, недопущення порушення процесуальних прав сторін на участь у судовому засіданні, повного та всебічного з'ясування обставин справи та для подальшого розгляду спору, а також для надання учасникам справи достатнього строку на вчинення певних процесуальних дій, судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 06.07.2022 року.
В судових засіданнях з розгляду справи по суті 06.07.2022 року та 10.08.2022 року судом протокольними ухвалами оголошено перерву на 10.08.2022 року та 14.09.2022 року відповідно.
Судом доведено до відома сторін, що до початку судового засідання 14.09.2022 року через канцелярію суду від позивача надійшли письмові пояснення №09/УПНюр/2357 від 13.09.2022 року, за змістом яких останній повідомляє про те, що постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.08.2022 року рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2021 року у справі №910/18914/20 залишено без змін.
Таким чином позивач додатково вказує на те, що зарахування зустрічних однорідних вимог згідно заяв відповідача від 16.07.2021 року №07-12 не відбулося, а тому відповідач зобов'язаний здійснити повну оплату за поставлену теплову енергію у спірний період за Договором №420415 від 01.06.2017 року.
В судовому засіданні 14.09.2022 року судом протокольно оголошено перерву на 19.10.2022 року.
Проте, у зв'язку із оголошенням повітряної тривоги у місті Києва 19.10.2022 року судове засідання не відбулося.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.11.2022 року судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 08.12.2022 року.
До початку судового засідання засобами електронного зв'язку суду 05.12.2022 року від відповідача надійшло клопотання/заява від 05.12.2022 року, відповідно до якого останній повідомляє суду, що постановою Верховного Суду від 01.11.2022 року рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2021 скасовано, справу №910/18914/20 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Відповідач також зазначає про те, що згідно висновків Верховного Суду, викладених у вказаній постанові від 01.11.2022 року, було встановлено обов'язковість застосування у спірних відносинах тарифів, затверджених органом місцевого самоврядування Київської міської ради, а тому нарахування КП «Київтеплоенерго» вартості послуг з транспортування теплової енергії за Договором №5 від 01.06.2017 року у сумі 10 355 470,13 грн. було здійснено відповідачем вірно. Наведене підтверджує наявність у позивача заборгованості перед відповідачем за Договором №5 від 01.06.2017 року у сумі 7 886 291,98 грн. та, відповідно, про наявність правових підстав для здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог згідно заяв відповідача №07-12 від 16.07.2021 року .
Крім того відповідач також звертає увагу суду на відсутність у матеріалах справи доказів постачання теплової енергії за Договором №420415 у травні 2021 року, а саме відповідного акту приймання-передавання товарної продукції за травень 2021 року.
В судовому засіданні по розгляду справи по суті 08.12.2022 року судом протокольною ухвалою оголошено перерву на 14.12.2022 року.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог, заперечень та правової позиції, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від сторін станом на 14.12.2022 року до суду не надходило.
У судові засідання з розгляду справи по суті 03.02.2022 року, 10.08.2022 року, 08.12.2022 року та 14.12.2022 року з'явилися уповноважені представники позивача та відповідача.
У судове засідання з розгляду справи по суті 06.07.2022 року з'явився представник відповідача, представник позивача - не з'явився, в судове засідання 14.09.2022 року представники сторін не з'явились.
Представник позивача в судових засіданнях з розгляду справи по суті 08.12.2022 року та 14.12.2022 року підтримав заявлені позовні вимоги та просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судових засіданнях з розгляду справи по суті 08.12.2022 року та 14.12.2022 року проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позову.
Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 14.12.2022 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких Законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» від 10.04.2014 року №1198-VІІ виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).
Судом встановлено згідно матеріалів справи, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-Реконструкція» на території міста Києва здійснює свою діяльність в сфері теплопостачання на підставі виданої Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг ліцензії №198 від 01.06.2012 року.
Так, 01.06.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" (енергопостачальна організація за договором, позивач у справі) та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (покупець за договором, відповідач у справі) укладено Договір на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води № 420415 (далі - Договір), відповідно до умов якого енергопостачальна організація зобов'язується виробляти, систематично поставляти та передавати у власність покупцю Комунальному підприємству "Київтеплоенерго" (нежитлові приміщення згідно з Додатком №3) теплову енергію у вигляді гарячої води (далі - товар або теплоносій, або теплова енергія) у період з 01.06.2017 року по 31.05.2018 року у кількості 3360,434 Гкал, з максимальним тепловим навантаженням 0,818 Гкал/год., в т.ч. на потреби, зокрема, а) опалення 0,6002 Гкал/год. (пункт 1.1 Договору).
Відповідно до пункту 1.2. Договору покупець зобов'язується прийняти товар та своєчасно здійснити оплату за нього на умовах даного договору.
Розділами 2-10 Договору сторони погодили умови і порядок поставки, права та обов'язки сторін, облік теплової енергії, розрахунки за теплову енергію, відповідальність сторін, термін дії договору тощо.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Пунктом 10.1. Договору визначено, що даний договір укладений на термін з 01.06.2017 року по 31.05.2018 року і вважається подовженим на кожний наступний рік, якщо жодна із сторін даного договору не заявить іншій стороні протилежне не пізніше ніж за місяць до закінчення строку дії цього договору. В частині розрахунків дія договору триває до повного їх завершення.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів письмового повідомлення за один місяць до закінчення терміну дії цього договору однією із сторін іншої сторони про припинення Договору, суд дійшов висновку, що вказаний Договір був автоматично пролонгованим на 2019-2022 роки у відповідності до пункту 10.1 Договору.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.
Окрім того суд зазначає, що відносини між позивачем та відповідачем регулюються також спеціальним законодавством у сфері енергопостачання, а саме Законом України "Про теплопостачання" від 02.06.2005, Правилами користування тепловою енергією, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007.
Відповідно до статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Згідно приписів статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частинами першою і другою статті 275 та частиною шостою статті 276 Господарського кодексу України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про теплопостачання» теплова енергія є товарною продукцією, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських та технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
Теплогенеруюча організація визначена приписами вказаної статті закону як суб'єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію; теплопостачальна організація - суб'єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.
Споживачем теплової енергії є юридична або фізична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.
Частиною 4 статті 19 та статтею 24 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу, своєчасне укладення якого з теплопостачальною організацією є основним обов'язком споживача теплової енергії.
Згідно статті 277 Господарського кодексу України абоненти користуються енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 3 Правил користування тепловою енергією споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
При цьому пунктом 4 вказаних Правил визначено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, укладеного між споживачем і теплопостачальною організацією, крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва.
У відповідності до пункту 3 статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги надаються споживачу безперебійно, за винятком часу перерв на: проведення ремонтних і профілактичних робіт виконавцем/виробником за графіком, погодженим з виконавчими органами місцевих рад або місцевими державними адміністраціями згідно з нормативними документами, міжопалювальний період для систем опалення, ліквідацію наслідків аварій або дії обставин непереборної сили.
Пунктом 29 Правил передбачено, що теплова енергія постачається безперервно, якщо договором не передбачено інше.
Відповідно до пункту 3.1.1 Договору енергопостачальна організація зобов'язана забезпечувати поставку теплової енергії покупцю в кількості, згідно з пунктом 1.1 Договору з наступною розбивкою по кварталах: 1 квартал - 1478,592 Гкал, 2 квартал - 400,256 Гкал, 3 квартал - 186,208 Гкал, 4 квартал - 1295,378 Гкал.
Пунктом 40 Правил користування тепловою енергією встановлено, що споживач зобов'язаний дотримуватись вимог нормативно-технічних документів та Договору.
Згідно з пунктом 4.1.3 Договору покупець зобов'язаний забезпечити споживання теплової енергії в обсягах, що не перевищують максимальних договірних значень по кожному параметру, витримувати максимальну годинну витрату мережної води не більше 11,47 т/год, не перевищувати температуру зворотної води більш ніж на 3С понад встановлену в температурному графіку.
У відповідності до статті 20 Закону України "Про теплопостачання" облік обсягу споживання теплової енергії і параметрів теплоносія ведеться на межі балансової належності теплових мереж теплопостачальної організації та споживача або за домовленістю сторін в іншому місці.
Так, відповідно до пункту 23 Правил розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.
Відповідно до пункту 5.1 Договору облік спожитої теплової енергії виконується по приладам обліку, що встановлені на межі балансової належності покупця та ПАТ «Київенерго», у відповідності до чинного законодавства, у т.ч. Правил технічної експлуатації теплових установок і мереж. Встановлення приладів обліку теплової енергії підтверджується Актом постановки на комерційний облік приладів обліку. Прилади обліку пломбуються у встановленому порядку.
Згідно з пунктом 5.3 Договору в разі відсутності приладів обліку кількість спожитої теплової енергії розраховується Енергопостачальною організацією по максимальним годинним тепловим навантаженням, що визначені даним Договором, по кожному параметру теплоносія з дати, зафіксованої в наряді встановленої форми, при первинній подачі теплової енергії та з початку розрахункового періоду при подальшому споживанні. При цьому покупець зобов'язаний в погоджені з Енергопостачальною організацією строки встановити прилади обліку.
Згідно частин 6 та 7 статті 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.
Відповідно до статті 20 Закону України «Про теплопостачання» тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.
Статтею 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
За приписами статті 1 Закону України «Про теплопостачання» тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.
Згідно з пунктом 6.1. Договору розрахунки з покупцем за теплову енергію проводяться згідно з тарифами, по групах споживачів, що затверджені розпорядженнями (рішеннями) Київської міської державної адміністрації (а також органами місцевого самоврядування, актами інших органів, що затверджують (погоджують, встановлюють) тарифи на теплову енергію) для Енергопостачальної організації за кожну відпущену гігакалорію (грн./l Гкал). Тарифи можуть змінюватись у зв'язку із змінами розмірів складових калькуляцій собівартості теплової енергії (ціни на паливо тощо), а також в інших випадках, передбачених діючими законодавством та нормативними актами. У разі зміни тарифів на теплову енергію сторони здійснюють розрахунки за новими тарифами, з дня їх введення в дію згідно умов даного договору. Діючі на час укладення договору тарифи (без урахування ПДВ) на теплову енергію обумовлені додатком № 4 до договору.
У відповідності до пункту 6.2. Договору покупець та Енергопостачальна організація дійшли згоди, що у випадку зміни тарифів на теплову енергію рішеннями (розпорядженнями) органів місцевого самоврядування, актами інших органів, що затверджують (погоджують, встановлюють) тарифи на теплову енергію, енергопостачальна організація зобов'язана опублікувати повідомлення про зміну тарифів на теплову енергію у засобах масової інформації, або повідомити покупця про таку міну тарифів письмово, а покупець, в свою чергу, зобов'язується оплачувати вартість теплової енергії, що ним спожита, на підставі змінених тарифів на теплову енергію, якщо енергопостачальна організація повідомила про їх зміну у вказаний вище спосіб. В зазначеному випадку змінені (нові) тарифи на теплову енергію застосовуються з моменту, що вказаний у відповідному повідомленні енергопостачальної організації, а тарифи на теплову енергію, які були чинні раніше, в тому числі ті, що визначені даним договором, вважаються такими, що змінилися та відповідають зміненим (новим) тарифам на теплову енергію.
Відповідно до пункту 6.4. Договору всі розрахунки по цьому договору виконуються на підставі рахунків, які покупець отримує від Енергопостачальної організації, виключно у грошовій формі за винятком випадків, передбачених чинним законодавством України.
У пункті 6.5. Договору зазначено, що покупець щомісяця з 07 по 14 число отримує в енергопостачальній організації оформлені бланки актів приймання-передачі товарної продукції, актів звірки розрахунків за прийняту теплову енергію на початок розрахункового періоду, табуляграми та рахунок-фактуру на сплату теплової енергії з урахуванням недоплати або переплати за попередні періоди, що включають у себе вартість теплової енергії спожитої в попередньому місяці, та суми передоплати за теплову енергію (що визначається енергопостачальною організацією з урахуванням максимального теплового навантаження, визначеного цим договором). По одному примірнику підписаних актів звірки та приймання-передачі товарної продукції покупець повертає в енергопостачальну організацію не пізніше 15 числа поточного місяця. В разі непідписання або неповернення вчасно акту звіряння цей документ вважається прийнятим в редакції енергопостачальної організації.
Згідно з пунктом 6.6. Договору покупець самостійно сплачує за прийняту теплову енергію згідно з отриманим рахунком-фактурою не пізніше 25 числа поточного місяця в тому числі теплову енергію, яка використана субабонентами покупця.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Згідно з частиною 4 статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).
Пунктом 1 частини 1 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини 3 статті 20 цього Закону обов'язок оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
У відповідності до статті 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Аналогічні обов'язки споживача містяться в п. 40 Правил користування тепловою енергією, згідно яких споживач теплової енергії зобов'язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.
Обов'язок покупця зі своєчасної оплати вартості спожитої теплової енергії на умовах, зазначених у Договорі, передбачений також пунктом 1.2 останнього.
Судом встановлено за матеріалами справи, що на виконання умов укладеного Договору на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води від 01.06.2017 року № 420415 позивач поставив, а відповідач прийняв теплову енергію у вигляді гарячої води у період грудень 2020 року - травень 2021 року на загальну суму 802583,12 грн., на підтвердження чого позивачем надано копії підписаних між сторонами актів приймання-передавання товарної продукції, а саме: акту від 31.12.2020 року на суму 145 399,87 грн., акту від 31.01.2021 на суму 177 512,72 грн., акту від 28.02.2021 року на суму 212 177,45 грн., акту від 31.03.2021 року на суму 170 996,65 грн., акту від 30.04.2021 року на суму 72 016,49 грн..
В свою чергу, копія акту приймання-передавання товарної продукції за травень 2021 року на суму 24 479,94 грн., на який позивач посилається в наданому суду розрахунку, в матеріалах справи відсутня.
Суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом.
Наразі, згідно наявної в матеріалах справи наданої відповідачем копії Заяви № 12 по зарахування зустрічних однорідних вимог від 16.07.2021 року судом встановлено обставини визнання відповідачем факту постачання позивачем у травні 2021 року теплової енергії за Договором № 420415 на загальну суму 24 479,94 грн., та, окрім цього, у поданому відзиві на позов та клопотанні від 05.12.2022 року відповідачем не наведені заперечення щодо обставин та обсягу постачання теплової енергії в травні 2021 року, відтак суд приймає до уваги вказані обставини як такі, що визнані обома сторонами.
При цьому згідно тексту позовної заяви та наведеного розрахунку позивач зазначає про здійснення постачання теплової енергії за Договором у спірний період грудень 2020 року - травень 2021 року на суму 802 582,57 грн., у зв'язку з чим, виходячи з принципу диспозитивності, суд розглядає позовні вимоги в частині основного боргу в межах, заявлених позивачем, тобто в сумі 802 582,57 грн.
Таким чином, як вбачається із матеріалів справи, заперечень щодо факту отримання та обсягів поставленої позивачем теплової енергії у гарячій воді за період грудень 2020 року - травень 2021 року на суму заборгованості у розмірі 802 582,57 грн. з боку відповідача до суду не надходило, докази пред'явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів та термінів постачання теплової енергії у гарячій воді, а також будь-які заперечення щодо повного та належного виконання ТОВ «ЕВРО-Реконструкція» умов Договору на вказану суму та за вказаний період з боку відповідача також відсутні.
Разом з цим, доказів на підтвердження відключення від постачання теплової енергії у спірний період нежитлових приміщень КП «Київтеплоенерго» згідно переліку абонентів, які утримуються на його балансі (Додаток №3 до Договору), матеріали справи не містять.
За таких обставин судом встановлено, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання з постачання теплової енергії, обумовлені Договором, на суму 802 582,57 грн., а відповідачем, у свою чергу, прийнято та спожито теплову енергію у вказаному обсязі без будь - яких зауважень.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно частини 1 та 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Проте, як свідчать матеріали справи та зазначено позивачем, відповідач в порушення умов Договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати поставленої позивачем теплової енергії за спірний період грудня 2020 року - травня 2021 року, оскільки жодної оплати за вказаним Договором відповідачем здійснено не було, у зв'язку з чим, за твердженням позивача, станом на 31.05.2021 року у відповідача як покупця за Договором утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 802 582,57 грн. за період з 01.12.2020 по 31.05.2021 року.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Отже, як зазначає позивач у позовній заяві, відповідач своїх зобов'язань щодо оплати Товариству з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-Реконструкція» прийнятої та спожитої теплової енергії у гарячій воді у строки та порядку, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору, належним чином не виконав, в результаті чого у відповідача станом на момент подання позовної заяви утворилась заборгованість перед позивачем за спірним Договором в розмірі 802 582,57 грн., яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним та/або розірвання Договору на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води № 420415 від 01.06.2017 року та/або його окремих положень суду не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору № 420415 від 01.06.2017 року на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.
В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо порядку визначення розміру заборгованості за Договором та обсягу наданих послуг на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.
Таким чином, враховуючи відсутність заперечень з боку відповідача в частині факту отримання теплової енергії у гарячій воді за спірний період та нездійснення перерахування грошових коштів в рахунок її оплати, матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором №8373220 від 21.11.2011 у встановлений строк, відтак розмір основної заборгованості у сумі 802 582,57 за період 01.12.2020 - 30.05.2021 року станом на час звернення позивача до суду відповідає фактичним обставинам справи.
В свою чергу, заперечуючи проти заявлених позовних вимог, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає про наявність заборгованості позивача перед відповідачем за укладеним між сторонами Договором про надання послуг з транспортування теплової енергії від 01.06.2017 № 5 у сумі 7 886 291,98 грн., яка виникла у зв'язку з частковою оплатою позивачем наданих відповідачем у травні 2020 року послуг з транспортування теплової енергії згідно з Актом про надання послуг №05-2020 від 31.05.2020 року.
Так, відповідач зазначає про направлення на адресу позивача заяв про зарахування зустрічних однорідних вимог від 16.07.2021 року №07-12, відповідно до яких зобов'язання відповідача за Договором №420415 від 01.06.2017 року перед позивачем, яке є предметом розгляду у даній справі, є припиненим на підставі статті 601 Цивільного кодексу України.
При цьому у наданій відповіді № 22/1707 від 02.08.2021 року ТОВ «Євро-Реконструкція» повідомило відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог, зокрема, в сумі 827 117,93 грн. згідно Договору № 420415 від 01.06.2017 року, часткове припинення зобов'язання позивача в сумі 29 235 611,16 грн. згідно Договору № 5 від 01.06.2017 року, та наявність боргу відповідача за актом № 12-2020 від 31.12.2020 року в сумі 27 864 161,65 грн.
Здійснивши аналіз наданих відповідачем заяв про зарахування зустрічних однорідних вимог в сукупності з іншими матеріалами справи суд зазначає, що загальні підстави припинення зобов'язань визначені у статті 598 Цивільного кодексу України, згідно з якою зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Статтями 202, 203 Господарського кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється, зокрема, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Отже, заява про зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином.
Відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Водночас, однією із важливих умов, за наявності якої можливе припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог, є безспірність вимог, які зараховуються, а саме відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань.
Для задоволення заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог слід встановити наявність таких умов: зустрічність вимог, однорідність цих вимог, строк виконання яких настав, та відсутність спору між сторонами щодо характеру зобов'язання, його змісту та умов виконання, оскільки лише за наявності всіх умов у сукупності можливо здійснити таке зарахування.
У постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.01.2021 у справі №910/11116/19 сформовані, зокрема, такі висновки щодо застосування статті 601 Цивільного кодексу України та статей 202, 203 Господарського кодексу України:
- зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні - є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов'язання. У такому випадку зобов'язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами;
- вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам (стаття 601 Цивільного кодексу України): бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо); строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги;
- безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором;
- за дотримання умов, передбачених статтею 601 Цивільного кодексу України, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 Цивільного кодексу України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов'язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним;
- заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог;
- наявність на момент зарахування іншого спору (спорів) в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за зобов'язанням не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника.
- наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення.
У даній справі судом встановлено та позивачем не заперечувалось, що 01.06.2017 року між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" (товариство) укладено Договір № 5 про надання послуг з транспортування теплової енергії, згідно п. 1.1 якого підприємство зобов'язується транспортувати теплову енергію, яка виробляється товариством і постачається споживачам зони теплопостачання товариства, тепловими мережами, які перебувають у господарському віданні підприємства, а товариство зобов'язується оплачувати за послуги з транспортування теплової енергії у порядку та на умовах, визначених цим договором.
Згідно з пунктом 4.3 Договору №5 від 01.06.2017 року Товариство зобов'язується до 8 числа місяця наступного за звітним місяцем надавати нарочно Підприємству Форму №2-1ІКІ І-тепло (місячна), що подається до НКРЕКП, підписану уповноваженою особою.
Відповідно до пункту 4.4 Договору №5 від 01.06.2017 року Підприємство протягом 4 календарних днів після отримання Форма №2-НКП-тепло (місячна), передає нарочно Товариству Акт про надання послуг з транспортування теплової енергії за формою, наведеною у Додатку 3 до цього Договору у двох екземплярах. Товариство протягом 4 календарних днів розглядає проект Акту про надання послуг з транспортування теплової енергії за звітний місяць та підписує його із своєї Сторони та один примірник надсилає Підприємству або у цей же строк надає обґрунтовані заперечення з урахуванням пункту 3.3.3 Договору.
Згідно з пунктом 3.3.3 Договору № 5 від 01.06.2017 року Товариство зобов'язується щомісяця підписувати та повертати Підприємству один екземпляр Акта про надання послуг з транспортування теплової енергії протягом 4 календарних днів з дня їх отримання або в цей же строк надати обґрунтовані письмові заперечення.
Пунктом 4.5 Договору №5 від 01.06.2017 року передбачено, що Товариство зобов'язалось до 15 числа місяця, наступного за місяцем, в якому здійснювалось транспортування теплової енергії, сплачувати підприємству 30 % від вартості місячного транспортування теплової енергії, який визначається на підставі прогнозного обсягу теплової енергії, передбаченого пунктом 1.2 Договору. Остаточну оплату за надані за відповідний місяць послуги з транспортування теплової енергії товариство здійснює протягом 10 календарних днів з моменту підписання сторонами акта про надання послуг з транспортування теплової енергії за вирахуванням здійсненої попередньої оплати.
Як зазначає відповідач у відзиві на позовну заяву, у травні 2020 року Підприємство (відповідач) надало Товариству (позивачу) послуги з транспортування теплової енергії на суму 10 355 470,13 грн., про що відповідачем було складено та підписано Акт №05-2020 про надання послуг з транспортування теплової енергії від 31.05.2020 року на суму 10 355 470,13 грн.
Зокрема, відповідачем у встановленому Договором №5 від 01.06.2017 року порядку листом №28АУ/02/1у/2/2092 від 16.06.2020 року було надіслано на адресу позивача два примірника підписаних відповідачем Актів про надання послуг з транспортування теплової енергії №05-2020 за травень 2020 року на суму 10 355 470,13 грн., що підтверджується копіями наявних в матеріалах справи опису вкладення у цінний лист від 16.06.2020 року, накладної №0100181351076 від 16.06.2020 року та фіскального чеку від 16.06.2020 року, які були отримані позивачем 30.06.2020 року (згідно даних відстеження відправлення №0100181351076 на сайті АТ «Укрпошта»).
Проте, приймаючи до уваги відсутність обґрунтованих заперечень позивача до Акта про надання послуг з транспортування теплової енергії №05-2020 за травень 2020 року на суму 10 355 470,13 грн., відповідно до положень пункту 4.4 Договору №5 на протязі 4 календарних днів та з урахуванням дати його отримання позивачем 30.06.2020 року датою погодження (підписання) вказаного акту є 07.07.2020 року.
В свою чергу, за надані послуги позивач здійснив лише часткову оплату в сумі 2 469 178,15 грн., що підтверджується довідкою АТ «Банк Альянс» №01-1482 від 14.09.2021 року про надходження коштів, а також випискою по особовому рахунку КП «Київтеплоенерго» за період з 01.08.2020 - 20.08.2020 року, копії яких наявні в матеріалах справи.
Отже, як встановлено судом та зазначає відповідач, сума заборгованості позивача перед відповідачем за Договором №5 від 01.06.2017 року складає 7 886 291,98 грн., при цьому строк виконання позивачем зобов'язання у сумі 7 886 291,98 грн. за Договором №5 від 01.06.2017 року щодо оплати наданих послуг згідно з Актом про надання послуг з транспортування теплової енергії №05-2020 за травень 2020 року сплив 17.07.2020 року.
В подальшому 19.07.2021 року відповідач направив позивачу заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 16.07.2021 року №№07-12 шляхом зарахування наявної у позивача заборгованості за Договором №5 від 01.06.2017 у сумі 7 886 291,98 грн. в рахунок погашення наявної у відповідача заборгованості за Договором № 420415 від 01.06.2017 року у сумі 802 583,12 грн. за період з грудня 2012 року по травень 2021 року, згідно з якими, зобов'язання відповідача за Договором № 420415 від 01.06.2017 року припинено.
Докази надсилання відповідачем 19.07.2021 року вказаних заяв від 16.07.2021 року №№07-12 на адресу позивача, а саме копія опису вкладення від 19.07.2021 року, накладної №0100196255561 від 19.07.2021 року та фіскального чеку від 19.07.2021 року, наявні в матеріалах справи.
Проте, Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" зазначає про спірність права вимоги КП «Київтеплоенерго» заборгованості за Договором №5 від 01.06.2017 року у сумі 7 886 291,98 грн., яка є предметом правочинів про зарахування зустрічних однорідних вимог, оформлених відповідачем відповідними заявами від 16.07.2021 року №№07-12, та відповідно заперечує проти припинення грошового зобов'язання відповідача за спірним Договором №420415 від 01.06.2017 року шляхом зарахування.
Так, позивач зазначає про те, що право вимоги відповідача, наведене у заявах від 16.07.2021 року №№07-12 є спірним, оскільки між сторонами існує спір щодо розміру зобов'язання за Договором №5 від 01.06.2017 року за період з 01.05.2020 по 30.09.2020 року, який є предметом розгляду у суді у справі №910/18914/20.
Про наявність вказаних обставин позивач повідомив відповідача листом №22/1707 від 02.08.2021 року та листом №22/1879 від 27.08.2021 року, у яких також зазначив про відсутність правових підстав для здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог, оскільки згідно з рішенням Господарського суду м. Києва від 26.05.2021 року у справі №910/18914/20 підтверджено факт відсутності заборгованості ТОВ «Євро-Реконструкція» перед КП «Київтеплоенерго» за Договором №5 від 01.06.2017 року за період з 01.05.2020 по 30.09.2020 року.
Судом встановлено, що відповідач у грудні 2020 року звертався до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" про стягнення 29 838 517,78 грн. заборгованості за Договором №5 про надання послуг з транспортування теплової енергії від 01.06.2017 року за період з 01.05.2020 - 30.09.2020 року.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.05.2021 року у справі №910/18914/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2021 року, у задоволенні вказаного позову відмовлено.
Під час розгляду вказаної справи судами встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" належним чином виконано взяті на себе грошові зобов'язання за договором, виходячи із встановленого постановою НКРЕКП від 17.03.2020 року №623 тарифу на транспортування теплової енергії, тоді як правові підстави для застосування тарифів, визначених розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради №636 від 23.04.2020 року, відсутні. За таких обставин суди дійшли висновку про те, що ТОВ "Євро-Реконструкція" не має перед КП «Київтеплоенерго» заборгованості за Договором №5 від 01.06.2017 року.
Водночас, Постановою Верховного Суду від 01.11.2022 року у справі №910/18914/20 рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2021 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2021 року скасовано, справу №910/18914/20 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
При винесенні даної Постанови Верховний Суд не погодився з висновками судів попередніх інстанцій та вважав їх передчасними, оскільки предметом спору у даній справі є сума заборгованості за транспортування теплової енергії, розмір якої залежить від тарифу на транспортування теплової енергії, та який необхідно застосовувати при виконанні умов Договору. Таким чином, судам для правильного вирішення спору необхідно було встановити обов'язковість тарифів, затверджених органом місцевого самоврядування (Київської міської ради) в межах своїх повноважень, для сторін у даній справі, з урахуванням законодавства, яким здійснюється державне регулювання таких тарифів та порядок їх застосування, а саме в частині виконання умов Договору щодо транспортування теплової енергії Підприємством та оплати Товариством послуг з транспортування теплової енергії.
Таким чином, відповідно до вимог чинного законодавства та висновків Верховного Суду у справі №910/18914/20 саме Київська міська державна адміністрація встановлює тарифи на транспортування відповідачем теплової енергії за Договором №5 від 01.06.2017 року, а позивач зобов'язаний оплачувати надані за цим Договором послуги саме за цим тарифом.
Аналогічні правові висновки щодо необхідності застосування у спірних правовідносинах тарифу, затвердженого уповноваженим органом - Київською міською радою (Київською міською державною адміністрацією), викладено у постанові Верховного Суду від 05.10.2022 року у справі №910/6306/21.
З урахуванням висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 22.01.2021 року у справі № 910/11116/19 та від 02.04.2019 року у справі № 918/539/18, у тому числі щодо безспірності заборгованості боржника за наявності на момент зарахування іншого спору (спорів) в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за зобов'язанням, господарський суд дійшов висновку про можливість зарахування зустрічних однорідних вимог в сумі 802 583,12 грн. за наявності умов, встановлених статтею 601 Цивільного кодексу України, та за відсутності обставин, передбачених статтею 602 Цивільного кодексу України, за яких зарахування зустрічних вимог не допускається.
З огляду на вищевикладене, оскільки позивач не заперечує обсяг наданих йому відповідачем у травні 2020 року послуг з транспортування теплової енергії за Договором №5 від 01.06.2017 року, вартість яких значно перевищує розмір заборгованості відповідача за спірним Договором №420415 від 01.06.2017 року, яка підтверджується матеріалами справи, суд не приймає до уваги заперечення позивача про те, що зарахування зустрічних однорідних вимог згідно заяв відповідача від 16.07.2021 року №№07-12 не відбулося, у зв'язку з чим зазначає про правомірність зарахування зобов'язань КП «Київтеплоенерго» щодо оплати за поставлену у вигляді гарячої води теплову енергію у спірний період згідно з Договором №420415 від 01.06.20217 року як зустрічних однорідних вимог.
Таким чином, зважаючи на наявність правових підстав для здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог в сумі 802 583,12 грн. на підставі заяв відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог від 16.07.2021 року №07-12 за Договором №5 від 01.06.2017 за період з 01.05.2020 по 30.09.2020, вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 802 582,57 грн. за Договором №420415 від 01.06.2017 року задоволенню не підлягають, оскільки такі зобов'язання відповідача є припиненими на підставі статті 601 Цивільного кодексу України.
Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1статті 548 Цивільного кодексу України).
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до пункту 9.2. Договору в разі несплати покупцем за прийняту теплову енергію у встановлені строки Енергопостачальна організація нараховує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) за кожний день до моменту його погашення.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати спожитої теплової енергії у строк, визначений умовами Договору № 420415, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 28 541,93 грн. за період з 26.01.2021 по 25.06.2021 року (до моменту зарахування згідно заяв від 16.07.2021 року №07-12), а також на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 4 699,90 грн. процентів річних та 19 868,26 грн. втрат від інфляції за період з 26.01.2021 по 17.06.2021 року (до моменту зарахування згідно заяв від 16.07.2021 року №07-12), які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, процентів річних та втрат від інфляції суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку, оскільки відповідач заперечує проти стягнення штрафних санкцій за Договором, процентів річних та інфляційних втрат в цілому.
За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені, процентів річних та втрат від інфляції судом встановлено, що розмір пені, процентів річних та втрат від інфляції, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та згідно визначеного позивачем періоду прострочення (в межах обрахованого згідно дати зарахування зустрічних однорідних вимог відповідача періоду), відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам Договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 28 541,93 грн. пені, 4 699,90 грн. процентів річних та 19 868,26 грн. втрат від інфляції підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
За таких обставин, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 191, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (площа Івана Франка, будинок 5, місто Київ, 01001, код ЄДРПОУ 40538421) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» (вулиця Гната Хоткевича, будинок 20, місто Київ, 02094, код ЄДРПОУ 37739041) 28 541 (двадцять вісім тисяч п'ятсот сорок одну) грн. 93 коп. пені, 19 868 (дев'ятнадцять тисяч вісімсот шістдесят вісім) грн. 26 коп. процентів річних, 4 699 (чотири тисячі шістсот дев'яносто дев'ять) грн. 90 коп. втрат від інфляції та витрати по сплаті судового збору у розмірі 796 (сімсот дев'яносто шість) грн. 65 коп.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано 31 травня 2023 року.
Суддя А.М. Селівон