номер провадження справи 27/98/23
23.05.2023 Справа № 908/723/23
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С. при секретарі судового засіданні Камаєвій О.М., розглянувши матеріали справи
за позовом: Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “Запоріжгаз” (69035 м. Запоріжжя, вул. Заводська, буд. 7, ідентифікаційний код юридичної особи 03345716)
до відповідача: Комунального підприємства “Наше місто” Запорізької міської ради (69095 м. Запоріжжя, вул. Українська, 29а, ідентифікаційний номер юридичної особи 40545596)
про стягнення 419 470 грн 15 коп.
за участю
представника позивача: Бурдак О.В., дов. № 01Др-109-1222 від 16.12.2022
представник відповідача: Лупанова Н.В., дов. № 23-05 від 11.01.2023
Акціонерне товариство “Оператор газорозподільної системи “Запоріжгаз” звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою про стягнення з Комунального підприємства “Наше місто” Запорізької міської ради заборгованості за договором № 32А690-9149-21 від 28.05.2021: 201 910 грн 28 коп. основної заборгованості, 1 537 грн 02 коп. 3 % річних, 1 861 грн 05 коп. пені, 7 442 грн 86 коп. інфляційних втрат; заборгованості за договором № 32А690-9150-21 від 28.05.2021: 191 799 грн 12 коп. основної заборгованості, 2 272 грн 20 коп. 3 % річних, 2 752 грн 42 коп. пені, 9 895 грн 20 коп. інфляційних втрат.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.03.2023 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/723/23 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 13.03.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/723/23. Присвоєно справі номер провадження 27/98/23. Підготовче судове засідання призначено на 11.04.2023.
В судовому засіданні 11.04.2023 оголошено перерву в судовому засіданні на 10.05.2023.
Ухвалою суду від 10.05.2023 підготовче провадження закрито, призначено справу до розгляду по суті на 23.05.2023.
Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Головуючим суддею оголошено яка справа розглядається, склад суду, та роз'яснено представникам позивача та відповідача, які прибули в судове засідання, їх права, у тому числі право заявляти відводи.
Відводів складу суду не заявлено.
15.05.2023 представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені вимоги на підставах викладених у позовній заяві. Просив суд стягнути з відповідача заборгованості за договором № 32А690-9149-21 від 28.05.2021: 201 910 грн 28 коп. основної заборгованості, 1 537 грн 02 коп. 3 % річних, 1 861 грн 05 коп. пені, 7 442 грн 86 коп. інфляційних втрат; заборгованості за договором № 32А690-9150-21 від 28.05.2021: 191 799 грн 12 коп. основної заборгованості, 2 272 грн 20 коп. 3 % річних, 2 752 грн 42 коп. пені, 9 895 грн 20 коп. інфляційних втрат.
Представник відповідача проти позову заперечив частково, на підставах викладених у відзиві на позовну заяву, суму основної заборгованості за договорами № 32А690-9149-21 від 28.05.2021 та № 32А690-9150-21 від 28.05.2021 визнав в повному обсязі. Просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3 % річних, інфляційних втрат та пені.
Позивач відповіді на відзив не надав.
Згідно до статті 210 ГПК України, суд дослідив оригінали документальних доказів, які надав представник позивача в обґрунтування позовних вимог. Представник відповідача зазначив, що оригіналів при собі не має.
Заслухавши представників позивача та відповідача, дослідивши докази, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз'яснив порядок і строк його оскарження.
Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, заслухавши представників сторін, суд
28.05.2021 року між Акціонерним товариством “Оператор газорозподільної системи “Запоріжгаз” (Виконавець) та Комунальним підприємством “Наше місто” Запорізької міської ради (Замовник) були укладені договори технічного обслуговування системи газопостачання та газового обладнання № 32А690-9149-21 від 28.05.2021 та № 32А690-9150-21 від 28.05.2021.
Відповідно до п. 1.1 договорі Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов'язання з надання послуг з технічного обслуговування системи газопостачання та газового обладнання (крім ВОГ) об'єктів, код ДК 021-2015-50530000-9 (лот № 1) за адресами, зазначеними у даному пункті договору.
Згідно п. 1.2 договору технічне обслуговування системи газопостачання та газового обладнанн (крім ВОГ) проводиться Виконавцем у плановому порядку згідно з погодженим графіком, Додаток 2 до договорів, який є невід'ємною частиною, в якому вказується періодичність по кожному виду послуг з технічного обслуговування.
У відповідності до п. 2.1 договору № 32А690-9149-21 від 28.05.2021. вартість послуг (робіт) на рік з технічного обслуговування системи газопостачання та газового обладнання становить 411 042,77 грн., вт.ч. ПДВ 68 507,13 грн.
У відповідності до п. 2.1 договору № 32А690-9150-21 від 28.05.2021 вартість послуг (робіт) на рік з технічного обслуговування системи газопостачання та газового обладнання становить 391 290,29 грн., вт.ч. ПДВ 65 215,05 грн.
Пунктом 2.2 договорів визначено, що Замовник сплачує Виконавцю вартість послуг (робіт) з технічного обслуговування системи газопостачання та газового обладнання (крім ВОГ). Виконавець надавач послуг (робіт) у відповідності до Додатків 2, 3 надає Замовнику акт здачі-приймання робіт (надання послуг). Оплата здійснюється Замовником на поточний рахунок виконавця з урахуванням податку на додану вартість в такому порядку: 100% оплата вартості послуг (робіт) не пізніше 25 числа місяця наступного за звітним, згідно Акту здачі-приймання робіт (надання послуг).
Згідно п. 7.1 договорів строк дії договорів закінчився 31.12.2021, а в частині здійснення розрахунків - діють до повного виконання.
Позивач свої зобов'язання виконав та надав відповідачу послуги в повному обсязі, що підтверджується підписаними сторонами актами приймання - здачі робіт за договорами.
30.11.2021, 31.10.2021, 30.09.2021, 31.08.2021, 31.07.2021 були підписані акти наданих послуг (робіт) за договорами, а тому відповідно до умов договорів відповідач повинен був здійснити оплату послуг до 25.12.2021, 25.11.2021, 25.10.2021, 25.09.2021, 25.08.2021 відповідно.
Відповідач свої зобов'язання в частині здійснення розрахунків в повному обсязі не здійснив, основна сума боргу за договором № 32А690-9149-21 від 28.05.2021 склала 201 910 грн 28 коп., за договором № 32А690-9150-21 від 28.05.2021 склала 191 799 грн 12 коп.
06.07.2022 позивач на адресу відповідача направив листа вих. № 690-Сл-7961-0722 та повідомив про існування боргу за договорами, який було вручено особисто працівниками АТ «Укрпошта», що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу за Ф. 119 з відповідними відмітками АТ «Укрпошта».
04.10.2022 позивач направив претензію вих. № 690-Пя-і 1715-1022 на адресу відповідача та акти взаєморозрахунків за договорами.
У відповідь на претензію відповідач листом від 10.11.2022 вих. № 1624/01-05 підтвердив існуючу заборгованість за договором № 32А690-9149-21 від 28.05.2021 у сумі 201 910 грн 28 коп. та за договором № 32А690-9150-21 від 28.05.2021 у сумі 191 799 грн 12 коп., підписаний зі своєї сторони акт взаєморозрахунків за договорами на адресу позивача не повернув.
Станом на дату звернення до суду з боку відповідача не вжито заходів щодо погашення існуючої заборгованості за договором № 32А690-9149-21 від 28.05.2021 в розмірі 201 910 грн 28 коп. та за договором № 32А690-9150-21 від 28.05.2021 в розмірі 191 799 грн 12 коп.
Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи, додаткові пояснення, заслухавши представників сторін, проаналізувавши норми чинного законодавства суд при прийнятті рішення враховує наступне.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Зобов'язанням відповідно до частини 1 та 2 ст. 509 Цивільного Кодексу України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України.
Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір.
Відповідно до ст. 181 Господарського кодексу України за загальним правилом господарський договір викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками, разом з тим, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, шляхом обміну листами, факсограмами тощо, шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону та договору. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно з ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
За приписами ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Також, ст. 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від виконання умов договору не допускається.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно статті 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.
У відповідності до вимог статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом. Згідно статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України та статті 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (статті 612 Цивільного кодексу України).
Матеріалами справи підтверджується, що позивач належним чином виконав зобов'язання за вищезазначеними договорами, тоді як відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань щодо здійснення оплати за отримані послуги не здійснив, основна заборгованість останнього за договором № 32А690-9149-21 від 28.05.2021 склала 201 910 грн 28 коп., за договором основна заборгованість № 32А690-9150-21 від 28.05.2021 склала 191 799 грн 12 коп.
Відповідач суму основної заборгованості за договорами № 32А690-9149-21 від 28.05.2021 та № 32А690-9150-21 від 28.05.2021 визнав в повному обсязі, не заперечив факт отримання наданих позивачем послуг.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що у даному випадку мало місце порушення договірних зобов'язань з боку відповідача і позовні вимоги в частині стягнення основної заборгованості за договором № 32А690-9149-21 від 28.05.2021 склала 201 910 грн 28 коп. та за договором № 32А690-9150-21 від 28.05.2021 склала 191 799 грн 12 коп. є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача за договором № 32А690-9149-21 від 28.05.2021: 1 537 грн 02 коп. 3 % річних, 1 861 грн 05 коп. пені, 7 442 грн 86 коп. інфляційних втрат; за договором № 32А690-9150-21 від 28.05.2021: 2 272 грн 20 коп. 3 % річних, 2 752 грн 42 коп. пені, 9 895 грн 20 коп. інфляційних втрат.
Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно статей 546, 549 Цивільного кодексу України та статті 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України.
Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.
Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п. 5.2 договорів передбачено, що за несвоєчасне здійснення оплати послуг (робіт), надані Виконавцем, Замовник сплачує пеню в розмірі 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу. Нарахування пені починається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку внесення плати за послуги (роботи) по Договору.
Наданий розрахунок пені судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство” та встановлено, що розрахунки виконані вірно, отже стягненню з відповідача підлягає стягненню сума пені за договором № 32А690-9149-21 від 28.05.2021 в розмірі 1 861 грн 05 коп., за договором № 32А690-9150-21 від 28.05.2021 2 752 грн 42 коп.
Відповідно до ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Таким чином, заявляючи вимогу щодо сплати інфляційних втрат та 3% річних, позивач правомірно скористався наданим йому законодавством правом.
Три відсотки річних - це спосіб захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Оскільки заборгованість за договором боржником у повному обсязі не сплачено, тому нарахування позивачем сум 3% річних та інфляційних втрат від знецінення грошових коштів є правомірним.
Такого ж висновку дійшов Верховний суд України в ухвалі від 12.03.2009 у справі № 6-9743сво08, в якій зазначено, що саме по собі ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, виконання якого не здійснене, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Наданий розрахунок судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство” та встановлено, що розрахунки 3% та інфляційних витрат виконані вірно, отже стягненню з відповідача підлягає стягненню за договором № 32А690-9149-21 від 28.05.2021 - 1 537 грн 02 коп. 3 % річних, 7 442 грн 86 коп. інфляційних втрат; за договором № 32А690-9150-21 від 28.05.2021 - 2 272 грн 20 коп. 3 % річних, 9 895 грн 20 коп. інфляційних втрат.
Доводи відповідача з приводу того, що порушення зобов'язання сталося в період дії обставин не переробної сили суд обґрунтованими визнати не може.
Відповідно ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно з ч. ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
Суд зазначає, що ст. 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Відповідно до частини 2 статті 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Водночас, відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Таким чином, ознаками форс-мажорних обставин є наступні: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності.
Господарський суд наголошує, що форс-мажор (у даному випадку - військова агресія проти України) повинен бути в причинному зв'язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності.
Сторона, яка посилається на вищезгадані обставини, повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов'язань за договором.
Листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований “Всім кого це стосується”, Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) на підставі ст.ст. 14, 14 Закону України “Про торгово-промислові палати в Україні” від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”. Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Ознаками форс-мажору є: не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності.
Судова практика Верхового Суду вказує, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов'язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 по справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.
Договорами № 32А690-9149-21 від 28.05.2021 та № 32А690-9150-21 від 28.05.2021 сторонами взагалі не визначений порядок повідомлення стороною про форс-мажорні обставини, які унеможливлюють виконання зобов'язань за договорами, не було надано документа або будь-яких доказів, що підтверджують їх настання.
КП “Наше місто” Запорізької міської ради також не надано належних доказів того, що саме введення воєнного стану стало причиною неможливості проведення відповідачем своєчасного розрахунку за отримані послуги, не доведено, що дія вказаних обставин унеможливила виконання зобов'язань за даних умов за договорами.
Воєнний стан на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та набувати кошти. Відповідач не підтвердив настання форс-мажорних обставин саме для спірного випадку невиконання господарського зобов'язання.
Згідно ч., ч. 1-4 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі “Руїс Торіха проти Іспанії”). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.
Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.
Доводи відповідача, наведені в обґрунтування заперечень на позов, не знайшли свого підтвердження за встановлених судом обставин, що склались між сторонами.
На підставі викладеного, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, заснованими на законі, доведеними та такими, що підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача
Позивач зазначив, що заява в порядку статті 244 ГПК України буде подано у встановлений термін.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “Запоріжгаз” м. Запоріжжя до Комунального підприємства “Наше місто” Запорізької міської ради, м. Запоріжжя задовольнити.
Стягнути з Комунального підприємства “Наше місто” Запорізької міської ради (69095 м. Запоріжжя, вул. Українська, 29а, ідентифікаційний номер юридичної особи 40545596) на користь Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “Запоріжгаз” (69035 м. Запоріжжя, вул. Заводська, буд. 7, ідентифікаційний код юридичної особи 03345716) заборгованість за договором № 32А690-9149-21 від 28.05.2021: 201 910 (двісті одна тисяча дев'ятсот десять) грн 28 коп. основної заборгованості, 1 537 (одна тисяча п'ятсот тридцять сім) грн 02 коп. 3 % річних, 1 861 (одна тисяча вісімсот шістдесят одна) грн 05 коп. пені, 7 442 (сім тисяч чотириста сорок дві) грн 86 коп. інфляційних втрат; заборгованості за договором № 32А690-9150-21 від 28.05.2021: 191 799 (сто дев'яносто одна тисяча сімсот дев'яносто дев'ять) грн 12 коп. основної заборгованості, 2 272 (дві тисячі двісті сімдесят дві) грн 20 коп. 3 % річних, 2 752 (дві тисячі сімсот п'ятдесят дві) грн 42 коп. пені, 9 895 (дев'ять тисяч вісімсот дев'яносто п'ять) грн 20 коп. інфляційних втрат, 6 292 (шість тисяч двісті дев'яносто дві) грн. 05 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення оформлено та підписано 02.06.2023.
Суддя С.С. Дроздова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення буде розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.