вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"30" травня 2023 р. Cправа № 902/407/23
Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука Василя Васильовича,
за участю секретаря судового засідання Марущак А.О., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітеком" (проспект Коцюбинського, буд. 13А, м. Вінниця, 21100)
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "АВМ Агроінвест" (вул. Шевченка, буд. 5А, кв. 1, м. Вінниця, 21036)
про розірвання договору купівлі-продажу земельної ділянки
На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява № б/н. від 17.03.2023 Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітеком" з вимогою про розірвання Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05.07.2021, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вітеком" та Товариством з обмеженою відповідальністю "АВМ Агроінвест", посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В.В., зареєстрований в реєстрі за №1474.
Правовими підставами звернення до суду позивача із вказаним позовом стало неналежне виконання відповідачем зобов'язань за Договором купівлі-продажу земельної ділянки від 05.07.2021 в частині проведення розрахунків за об'єкт продажу.
Суд, ухвалою від 27.03.2023 за вказаним позовом відкрив провадження у справі № 902/407/23 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначив на 25.04.2023.
13.04.2023 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву № б/н та дати (вх. № 01-34/3529/23 від 13.04.2023) відповідача, за змістом якого останній визнає позовні вимоги в повному обсязі та просить здійснювати розгляд справи за відсутності представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроінвест".
За наслідками судового засідання 25.04.2023 судом продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 30.05.2023, про що постановлено відповідну ухвалу.
27.04.2023 на електронну адресу суду надійшла заява № б/н від 27.04.2023 скріплена електронним цифровим підписом представника позивача - адвоката Сувалова В.О. про розгляд справи за його відсутності.
На визначену судом дату сторони не забезпечили явки своїх представників в судове засідання. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, ухвалою суду від 25.04.2023. При цьому суд зважає на клопотання сторін, викладені у відзиві на позовну заяву та заяві представника позивача від 27.04.2023, про розгляд справи за відсутності їх представників.
При визнанні відповідачем позову суд цьому суд зважає на наступне.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
Відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі визнання позову проводиться в порядку, встановленому статтею 191 цього Кодексу.
Згідно з ст. 191 Господарського процесуального кодексу України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Дослідивши у підготовчому судовому засіданні, яке відбулося 30.05.2023 відзив відповідача про визнання позову за підписом директора ТОВ «АВМ Агроінвест» Центра М.Є., який в силу закону та установчих документів, не обмежений у повноваженнях на визнання позову, і визнання ним позову відповідає фактичним обставинам справи, які підтверджуються наявними у справі доказами, не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб, тому визнання позову підлягає прийняттю господарським судом.
Враховуючи те, що норми Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами та документами.
За наслідками судового засідання 30.05.2023 прийнято судове рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,
05.07.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вітеком» (позивач, за Договором Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АВМ Агроінвест» (відповідач, за Договором Покупець) укладено договір купівлі - продажу земельної ділянки (надалі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору Продавець продав, а Покупець купив земельну ділянку площею 0,2175 га в межах згідно з планом, кадастровий номер земельної ділянки 0510100000:03:002:0156, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, яка розташована згідно даних, наявних в документах, що підтверджують право власності за адресою: проспект Коцюбинського, 13, м. Вінниця.
Земельна ділянка, яка відчужується за цим договором належить Продавцю, що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Дунаєвською С. М., 19 березня 2014 року за реєстром № 605. Право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна № 317426405101. Державна реєстрація права власності проведено державним кадастровим реєстратором відділу у м. Вінниці Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, 01 липня 2021 року про що свідчить витяг із Державного земельного кадастру про земельну ділянку, номер витягу НВ-0522085092021.
За домовленістю сторін продаж цей вчинено за 921 963,20 (дев'ятсот двадцять одну тисячу дев'ятсот шістдесят три гривні 80 коп.) гривень. Гроші мають бути перераховані на розрахунковий рахунок "Продавця" протягом тридцяти календарних днів з моменту підписання цього договору, але не пізніше п'ятого серпня дві тисячі двадцять першого року. Вказана ціна є погодженою сторонами, остаточною та будь-яким змінам чи доповненням не підлягає.
Балансова вартість земельної ділянки, становить 921 963,20 (дев'ятсот двадцять одну тисячу дев'ятсот шістдесят три гривні 80 коп.) гривень.
Як передбачено п. 2.5 Договору кожна Сторона зобов'язується сумлінно і добросовісно виконувати обов'язки, покладені на неї цим Договором, і сприяти Стороні в реалізації її прав , що передбачені чи випливають з договору.
Як слідує з матеріалів справи, відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав, ціну продажу за об'єкт продажу не заплатив, що і стало підставою позову.
З урахування встановлених обставин, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).
Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Як вбачається зі змісту спірних правовідносин, їм притаманні ознаки, що характеризують цивільні відносини, які виникають з договорів купівлі-продажу.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Згідно з ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
У відповідності до норм ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Згідно з частиною 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, зобов'язання мають виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається.
За змістом ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно частин 1, 2 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
При цьому, якщо покупець не виконує свого обов'язку щодо оплати переданого йому товару в установлений договором купівлі - продажу строк, то продавець набуває право вимоги такої оплати (ч. 3 ст. 692 Цивільного кодексу України), або розірвання договору з підстав, передбачених ст. 651 Цивільного кодексу України.
З положень ст. 611 ЦК України вбачається, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Частиною 2 ст. 202 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 206 ГК України господарське зобов'язання може бути розірвано сторонами відповідно до правил, встановлених статтею 188 цього Кодексу.
Статтею 188 ГК України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Частинами 1, 2 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Пунктом 1.3. Договору Сторони визначили, що вартість об'єкта продажу протягом тридцяти календарних днів з моменту підписання цього договору, але не пізніше 05.08.2021.
Судом встановлено, що відповідач, всупереч умовам Договору, свої зобов'язання по сплаті ціни продажу об'єкта продажу не виконав.
В даному випадку істотність порушення відповідачем умов договору виявляється у невиконанні обов'язку щодо сплати коштів за земельну ділянку. Фактично, істотна умова договору з боку відповідача не виконана. А тому, суд вважає, що наявні обставини для розірвання спірного договору в судовому порядку.
У відповідності до статті 7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Дана норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ч.2 ст.74 ГПК України).
Відповідно до приписів частини 3 та 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, та достовірними доказами, у розумінні статей 76-78 Господарського процесуального кодексу України, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частини 5 статті 188 Господарського процесуального кодексу України, якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду. Отже, Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 05.07.2021, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вітеком" та Товариством з обмеженою відповідальністю " АВМ Агроінвест", посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В.В., зареєстрований в реєстрі за №1474 є розірваним з дня набрання рішенням суду законної сили.
Вирішуючи питання судових витрат суд виходить з наступного.
За приписами ст. 130 ГПК України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Аналогічні приписи щодо повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті за відповідною ухвалою чи рішенням суду містяться у ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір".
З огляду на наведені приписи закону, приймаючи до уваги, що визнання позову відповідачем здійснено до початку розгляду справи по суті, позивач у даній справі має право на повернення 50 відсотків судового збору сплаченого ним при поданні позову, в порядку, встановленому ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір".
Решта суми сплаченого позивачем судового збору в розмірі 1 342,00 грн, відповідно до приписів ст. 129 ГПК України, покладаються на відповідача.
Окрім того, при вирішенні питання судових витрат у даній справі судом розглянуто вимогу позивача про стягнення з відповідача 15 000,00 грн витрат на правову (правничу) допомогу.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно із ч.ч. 1-3 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін (ч. 5 ст. 129 ГПК України).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічний висновок наведений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (пункт 21) та від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 (пункт 5.40).
У постанові від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 Верховний Суд дійшов висновку, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та не співрозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/16322/18.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Верховний Суд у своїй постанові від 14.05.2019 по справі 922/576/18 зазначив, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах: №911/3533/17 від 27.11.2018, №910/10483/18 від 29.05.2019, №916/1340/18 від 25.06.2019.
Судом встановлено, що на підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем не надано відповідного договору в якому б сторонами погоджено вартість наданих послуг. Відсутні в матеріалах справи докази на підтвердження факту надання адвокатом і прийняття позивачем правничої допомоги в даній справі.
Верховний Суд у постанові від 30.09.2020 у справі № 379/1418/18 зауважив, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про те, що позивачем належними та допустимими доказами не підтверджено факту надання адвокатом послуг у даній справі, а тому підстави для стягнення з відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн. відсутні.
Приймаючи рішення про залишення за позивачем витрати на правову допомогу судом враховано заяву представника позивача №б/н від 27.04.2023 про розгляд справи за його відсутності, яка не містить відповідної заяви в порядку ст. 221 ГПК України.
Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 191, 226, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,
Позов задовольнити.
Розірвати Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 05.07.2021, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вітеком" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроінвест", посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В.В., зареєстрований в реєстрі за №1474.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АВМ Агроінвест" (21036, м. Вінниця, вул. Шевченка, буд. 5А, кв. 1; код ЄДРПОУ 44370994) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітеком" (21100, м. Вінниця, проспект Коцюбинського, буд. 13А; код ЄДРПОУ 23104216) 1 342 грн. 00 коп. - витрат зі сплати судового.
Витрати Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітеком" на правову допомогу у справі в розмірі 15 000,00 грн залишити за позивачем.
Примірник рішення направити учасникам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення, а також на відому суду електронну адресу представника позивача - ІНФОРМАЦІЯ_1.
Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.
Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне рішення складено та підписано 02.06.2023
Суддя Василь МАТВІЙЧУК
віддрук. прим.:
1 - до справи
2 - позивачу (проспект Коцюбинського, буд. 13А, м. Вінниця, 21100)
3 - відповідачу (вул. Шевченка, буд. 5А, кв. 1, м. Вінниця, 21036)