вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"25" травня 2023 р. Cправа № 902/56/23
Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука Василя Васильовича,
за участю секретаря судового засідання Марущак А.О., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕК КСТ ГРУП УКРАЇНА" (проспект Перемоги, буд. 67, м. Київ, 03062)
до: Приватного акціонерного товариства "Турбівський каоліновий завод" (вул. Миру, буд. 77, смт. Турбів, Вінницький (Липовецький) район, Вінницька область, 22513)
про стягнення 648 968,02 грн.
На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕК КСТ ГРУП УКРАЇНА" з вимогами до Приватного акціонерного товариства "Турбівський каоліновий завод" про стягнення 488 963,00 грн - заборгованості за Договором транспортного експедирування № 38/19 від 25.10.2019, 71 000,11 грн - пені, 81 730,91 грн - інфляційного збільшення та 7274,00 грн - 3% річних.
Правовими підставами звернення до суду позивача із вказаним позовом стало неналежне виконання Приватним акціонерним товариством "Турбівський каоліновий завод" зобов'язань за Договором транспортного експедирування № 38/19 від 25.10.2019 в частині проведення розрахунків за надані послуги.
Суд, ухвалою від 12.01.2023 за вказаним позовом відкрив провадження у справі № 902/56/23 за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 07.02.2023.
07.02.2023 до суду надійшов відзив на позовну заяву №б/н від 01.02.2023, де відповідач не заперечує щодо наданих позивачем послуг згідно умов Договору та суми боргу в розмірі 488 963,00 грн. При цьому, посилаючись на настання форс-мажорних обставин у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, заперечує щодо стягнення пені, інфляційного збільшення та 3% річних та просить відмовити в задоволенні зазначених вимог. Крім того, відповідач вказує на не співмірність заявлених позивачем витрат на послуги адвоката в розмірі 50 000,00 грн із складністю даної справи.
При розгляді справи 07.02.2023 судом оголошено перерву до 07.03.2023, про що постановлено протокольну ухвалу.
28.02.2023 на електронну адресу суду надійшло клопотання № б/н від 20.02.2023 (вх. № 01-34/1837/23 від 28.02.2023) скріплене електронним цифровим підписом представника позивача - адвоката Гороховської А.О. про долучення доказів до матеріалів справи.
В судовому засіданні 07.03.2023, дослідивши клопотання № б/н від 20.02.2023 (вх. № 01-34/1837/23 від 28.02.2023) та додані до нього матеріали, суд, з метою повного, об'єктивного, всебічного розгляду справи, задоволив зазначене клопотання долучивши докази до матеріалів справи.
Суд, ухвалою від 07.03.2023, продовжив строк підготовчого провадження по справі № 902/56/23 на 30 днів та відклав підготовче засідання на 30.03.2023.
За результатами судового засідання 30.03.2023, суд, без виходу до нарадчої кімнати, постановив ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання від 30.03.2023 про відкладення підготовчого засідання на 13.04.2023.
10.04.2023 на адресу суду надійшли додаткові пояснення № б/н від 03.04.2023 (вх. № 01-34/3342/23 від 10.04.2023) представника позивача - адвоката Гороховської А.О., за змістом яких остання клопоче про долучення доказів до матеріалів справи та про проведення розгляду справи за відсутності представника позивача.
Дослідивши, в судовому засіданні 13.04.2023, додаткові пояснення № б/н від 03.04.2023 (вх. № 01-34/3342/23 від 10.04.2023) та додані до них матеріали, суд, задля повного, об'єктивного, всебічного розгляду справи, долучив докази до матеріалів справи.
Виконавши завдання підготовчого провадження, судом закрито дану стадію господарського процесу та призначено справу до розгляду по суті на 25.05.2023, про що 13.04.2023 постановлено відповідну ухвалу.
Даною ухвалою, серед іншого, постановлено судове засідання 25.05.2023 у справі провести в режимі відеоконференції забезпечивши участь представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕК КСТ ГРУП УКРАЇНА" у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
У визначену судом дату (25.05.2023) представник Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕК КСТ ГРУП УКРАЇНА" не доєдналась до системи «Електронний суд», що унеможливило здійснення фіксації судового процесу в режимі відеконференції.
В листі, що надійшов на електронну адресу суду 25.05.2023, представник позивача повідомила про збій системи «Електронний суд» та неможливість до єднання до неї, тому просила провести судове засідання без її участі.
Відповідач правом участі в засіданні суду також не скористався. При цьому суд зважає, що про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином, ухвалою суду від 13.04.2023, яка направлена на його електронну адресу та електронну адресу його представника 17.04.2023.
Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов'язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов'язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.
Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України"). Роль національних судів - організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див.рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010). До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).
Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи положення ст.ст.13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання представників сторін.
Будь-яких письмових заяв і клопотань щодо відкладення розгляду справи на день розгляду справи від відповідача до суду не надійшло.
Враховуючи те, що одним з принципів судочинства є свобода в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.
За наслідками судового засідання 25.05.2023 прийнято судове рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,
25.10.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕК КСТ ГРУП УКРАЇНА» (позивач, за Договором Експедитор) та Приватним акціонерним "Турбівський каоліновий завод" (відповідач, за Договором Замовник) було укладено Договір транспортного експедирування № 38/19 (далі за текстом - Договір).
Згідно з предметом Договору Замовник доручає, а Експедитор приймає на себе зобов'язання від свого імені та за рахунок Замовника здійснити транспортно-експедиторське обслуговування експортно-імпортних і транзитних вантажів залізничним транспортом по території України, країнах СНД та інших держав (далі по тексту Договору "послуги"). Діяльність Сторін регламентується діючими правилами "СМГС", міжурядовими та прикордонними залізничними Угодами, національним та міжнародним транспортним правом, законодавчими актами України.
Розділом 2 Договору погоджено права та обов'язки Сторін.
Так, Експедитор, серед іншого, зобов'язався: на підставі письмового запиту (заявки) на перевезення вантажу, направленого Замовником факсимільним зв'язком (електронною поштою), узгоджувати з Замовником маршрут та умови перевезення вантажу (п. 2.1.1.); після надходження оплати (авансових платежів) на рахунок Експедитора, надсилати Замовнику дозвіл на відправлення вантажів в терміни та в обсягах, які погоджені з Експедитором, а також інструкцію по заповненню перевізних документів (п. 2.1.2.); інформувати Замовника про вартість перевезення вантажів по території України, країнах СНД та інших держав, повідомляти "Замовнику" про зміну вартості, а також про зміни щодо заповнення документів на перевезення (п. 2.1.4.); по заявці Замовника, Експедитор може надавати послуги з організації та супроводу залізничних перевезень вантажів у залізничних вагонах, у тому числі, надання вагонів для участі в процесі перевезення вантажів Замовника (п. 2.1.6.); Експедитор зобов'язаний протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту отримання Заявки на надання вагонів, підтвердити можливість її виконання або відмовитися від виконання Заявки (п. 2.1.7.).
Замовник, серед іншого, зобов'язався: подавати заявки на оплату залізничного тарифу за 3 (три) робочих дні до початку перевезення. (п. 2.2.1.); здійснювати своєчасно оплату згідно умов Договору, а також відшкодовувати витрати "Експедитора" при виконанні наданого йому "Замовником" доручення (п. 2.2.2.); надавати до перевезення заявлений обсяг і номенклатуру вантажу за узгодженими маршрутами і графіком відвантаження, відповідно до узгодженої Сторонами Заявки. При перевезенні через річкові та морські порти, надавати підтвердження на прийом і переробку ними заявлених обсягів вантажів. (п. 2.2.3); повідомляти Експедитора не пізніше, ніж за 5 (п'ять) робочих днів до дня подання вагонів на погоджену Сторонами в заявках станцію про неможливість відвантаження і перевезення вантажу, з вказівкою причин (п. 2.2.6.); забезпечувати правильне, достовірне і повне оформлення перевізних, супровідних і інших документів, необхідних для перевезення вантажу вагонами (п. 2.2.7).
Відповідно до п. 3.1. Договору Замовник здійснює 100% передоплату в розмірі заявленого обсягу перевезення вантажів шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Експедитора на підставі виставлених рахунків протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання рахунку від Експедитора.
В дорученні банку на перерахування грошових коштів Замовник зазначає номер Договору та номер рахунку, виставленого на підставі Заявки. (п. 3.2. Договору)
Оплата за цим Договором здійснюється в гривнях України. (п. 3.3. Договору)
Пунктом 3.4. Договору визначено, що за прострочення платежу Замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період за який сплачується пеня, від невиплаченої суми за кожен день прострочення.
Вартість послуг, яка складається, в тому числі з винагороди експедитора та витрат експедитора, зазначається Експедитором у рахунках-фактурах, які надаються замовнику, та які є невід'ємною частиною цього Договору. Погодженням Замовника із зазначеною у рахунку-фактурі вартістю послуг є оплата виставленого рахунку-фактури (в тому числі часткова) або фактична передача вантажу на перевезення. Після фактичного отримання послуг Замовником (фактична доставка вантажу відповідно до транспортної накладної). Замовник не може посилатись на не узгодження вартості послуг, та у випадку якщо замовник не оплатив 100% передоплату за послуги, після отримання вантажу виставлений рахунок-фактура підлягає повній оплаті, та будь-які заперечення Замовника, крім якості надання послуг, не можуть прийматися до уваги. (п. 3.5. Договору)
Відповідно до п. 3.7. Договору, з урахуванням строків, передбачених Законодавством України, "Експедитором" надається повний пакет документів (Акт виконаних робіт, Податкова накладна). Акт виконаних робіт "Експедитор" складає у двох примірниках, підписує його, скріплює печаткою та надсилає два примірники акту на адресу Замовника, зазначену в Договорі, рекомендованим листом з описом вкладеного та повідомленням про вручення.
За змістом п. 3.9. Договору Замовник зобов'язаний підписати та повернути Експедитору один примірник акту виконаних робіт протягом 3 (трьох) робочих днів із моменту його одержання або в такий самий строк надати письмово обґрунтовані зауваження.
У разі не отримання Експедитором від Замовника підписаного Акту виконаних робіт або обґрунтовані письмові зауваження до Акту протягом 3 днів з моменту отримання, то останній вважається повністю погоджений і затверджений Замовником без претензій, а зазначені в ньому послуги підтягають оплаті в повному розмірі в сумі зазначеній в акті. При порушенні "Замовником" умов пункту 3.9. цього Договору, "Замовник" сплачує на користь Експедитора штраф у розмірі 100% від суми неповернутого акту виконаних послуг. (п. 3.10. Договору)
Відповідно до п. 3.11. Договору Замовник оплачує Експедитору всі документально підтверджені і включені в Акти приймання-передачі наданих послуг додаткові витрати, непередбачені цим Договором, але понесені Експедитором в ході виконання цього Договору.
Договір набуває чинності з дати його підписання обома сторонами і діє до 31 грудня 2019 р. Якщо жодна зі сторін за 30 днів до закінчення терміну дії Договору письмово не повідомить іншу сторону про розірвання Договору, термін його дії буде автоматично продовжуватися на кожний наступний календарний рік. (п. 7.1. Договору)
За доводами позивача, відповідно до умов Договору Сторонами були узгоджені заявки на організацію перевезення вантажу на загальну суму 528 963,00 грн (а.с. 16-18).
Послуги згідно даних заявок до Договору позивачем були надані та прийняті відповідачем, про що Сторони склали наступні Акти виконаних робіт (наданих послуг) (а.с. 19, 20, 102):
Акт № 3034 виконаних робіт (надання послуг) за грудень 2021 від 30.12.2021 на суму 36 493,00 грн;
Акт № 188 виконаних робіт (надання послуг) за січень 2022 від 31.01.2022 на суму 246 235,00 грн;
Акт №189 виконаних робіт (надання послуг) за січень 2022 від 31.01.2022 на суму 246 235,00 грн..
Відповідно до положень Договору позивач виставив відповідачу наступні рахунки: № 3230 від 30.12.2021 на суму 36493,00 грн.; № 158 від 25.01.2022 на суму 246 235,00 грн.; № 159 від 25.01.2022 на суму 246 235,00 грн.(а.с. 21-23, 102)
Відповідачем надані послуги оплачено частково, в сумі 40 000,00 грн., про що свідчать виписки по рахунку позивача за 30.09.2022 та 06.09.2022 (а.с. 103, 104)
При цьому, надані позивачем послуги на суму 488 963,00 грн відповідачем залишено без оплати, що визнається останнім у відзиві на позовну заяву.
З наведених обставин вбачається, що спірні правовідносини є за своїм змістом майновими, договірними та стосуються надання послуг з перевезення вантажів. Спірний характер правовідносин базується на тому, що позивач вважає свої права порушеними через невиконання відповідачем зобов'язання щодо оплати вартості наданих послуг перевезення.
Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Враховуючи характер спору та правовідносини, що склалися між сторонами, суд вважає за необхідне застосувати норми, що регулюють діяльність з перевезення вантажів.
Згідно з нормами статті 908 ЦК України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Відповідно до положень статті 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Згідно з положеннями статті 306 ГК України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
У відповідності до приписів статті 308 ГК України вантаж до перевезення приймається перевізниками залежно від виду транспорту та вантажу в місцях загального або незагального користування. Відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення. Вантажовідправник зобов'язаний підготувати вантаж до перевезення з урахуванням необхідності забезпечення транспортабельності та збереження його в процесі перевезення і має право застрахувати вантаж у порядку, встановленому законодавством. У разі якщо для здійснення перевезення вантажу законодавством або договором передбачено спеціальні документи (посвідчення), які підтверджують якість та інші властивості вантажу, що перевозиться, вантажовідправник зобов'язаний передати такі документи перевізникові разом з вантажем. Про прийняття вантажу до перевезення перевізник видає вантажовідправнику в пункті відправлення документ, оформлений належним чином.
Як визначено нормами статті 920 ЦК України, у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Суд встановив, що позивач виконав договірні зобов'язання забезпечивши своєчасну доставку вантажів у визначені пункти розвантаження. Такий висновок суд зробив оцінивши наявні у матеріалах справи заявки на перевезення та Акти виконаних робіт (надання послуг).
У відповідності до п.3.1 Договору Замовник здійснює 100% передоплату в розмірі заявленого обсягу перевезення вантажів шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Експедитора на підставі виставлених рахунків протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання рахунку від Експедитора.
Як встановлено судом, рахунки на оплату позивачем виставлено 30.12.2021 та 25.01.2022, проте відповідачем оплати, у визначені Договором строки, не проведено.
В подальшому, а саме 14.02.2022 та 28.03.2022, позивач звертався до відповідача з претензіями (№125, №174) про оплату наданих послуг, проте, за наявними матеріалами справи, відповідач оплату здійснив частково, в розмірі 40 000 грн.
Приймаючи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання за Договором щодо оплати вартості наданих послуг перевезення.
Враховуючи, що у відповідності до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись сторонами у встановлених договором або законом порядку і строки, а також приймаючи до уваги викладені вище обставини та доведеність з боку позивача факту порушення відповідачем умов Договору та діючого законодавства, суд визнає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за Договором № 38/19 транспортного експедирування від 25.10.2019 у розмірі 488 963,00 грн. обґрунтованими та законними.
Поряд з цим, за порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивачем заявлено до стягнення 71 000,11 грн пені, 81 730,91 грн інфляційного збільшення та 7274,00 грн 3% річних за період прострочення з 29.01.2022 по 29.07.2022.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до п.п. 3, 4 ч. 1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.
Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 230 та ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України від 22.11.1996 N 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Таким чином, законом передбачено право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі, нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконаним відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.
Пунктом 3.4. Договору визначено, що за прострочення платежу Замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період за який сплачується пеня, від невиплаченої суми за кожен день прострочення.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на вищезазначене, заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційного збільшення є правомірними та обґрунтованим, оскільки відповідають умовам укладеного Договору та чинного законодавства України.
Перевіривши розрахунок пені, 3% річних та інфляційного збільшення на предмет відповідності вимогам чинного законодавства, дійшов висновку, що такі вимоги є обґрунтованими, правомірними та арифметично правильними.
Суд акцентує увагу, що відповідачем не висловлено заперечень щодо правильності проведеного позивачем розрахунку пені, 3% річних та інфляційного збільшення, не надано власного контррозрахунку заборгованості тощо.
Досліджуючи доводи відповідача щодо настання форс-мажорних обставин у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, суд виходить з наступного.
Так, в обґрунтування настання форс-мажорних обставин відповідач вказує, що у зв'язку з введенням на всій території України воєнного стану з 24.02.2022 Товариством відповідача призупинено виробництво збагаченого каоліну на невизначений термін, а також призупинено дію трудових договорів з працівниками.
Посилаючись на положення п.п. 5.1., 5.3. Договору відповідач вказує на настання форс-мажорних обставин, підтвердженням чого, на його переконання, слугує лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.
За наведених обставин відповідач просить відмовити в задоволенні вимог позивача про стягнення пені, інфляційного збільшення та 3% річних.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 року №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
В подальшому Указами Президента України продовжено строк дії воєнного стану у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України.
Втім, зобов'язання відповідача щодо оплати наданих послуг виникло до введення воєнного стану.
Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.
Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.01.2022 у справі №904/3886/21.
Отже з наведених норм слідує, що форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Відтак сертифікат видається заінтересованому суб'єкту господарювання на підставі його звернення. Іншого порядку засвідчення форс-мажорних обставин не визначено.
Листом Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 засвідчено, що військова агресія російської федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) та до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності по зобов'язанням за договорами, виконання яких настало і стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин.
Водночас вказаний лист носить загальний інформаційний характер, оскільки констатує абстрактний факт без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні. Неможливість виконання договірних зобов'язань особа повинна підтверджувати документально в залежності від її дійсних обставин, що унеможливлюють виконання на підставі вимог законодавства.
Разом з тим, відповідач не повідомив позивача про настання форс-мажорних обставину в порядку визначеному розділом 5 Договору.
Так, згідно з п. 5.1. Договору при настанні обставин непереборної сили і неможливості повного або часткового виконання зобов'язань за цим договором кожної зі сторін, а саме: пожежа, стихійне лихо, військові дії, а також рішення Урядів країн, по території яких проводиться роботи (надаються послуги), - строки виконання зобов'язань відсуваються відповідно до часу, протягом якого будуть діяти такі обставини.
Відповідно до п. 6.2. Договору про виникнення таких форс-мажорних обставин Сторони зобов'язані негайно, не пізніше З (трьох) днів з моменту настання повідомити один одного. Повідомлення має бути зроблене будь-яким з доступних для протилежної Сторони способом зв'язку (факсимільна та телеграфний зв'язок, електронна пошта та інші) з послідуючим підтвердженням наявності форс-мажорних обставин.
За змістом п. 5.3. Договору відомості про настання обставин форс-мажору, перелічених у пункті 5.1 цього Договору, підтверджуються Торговою-Промисловою палатою країни, що знаходиться на території, де наступили дані обставини.
Проте матеріали справи не містять сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, що засвідчують наявність форс-мажорних обставин, які впливають на реальну можливість виконання зобов'язань відповідача саме за Договором транспортного експедирування № 38/19 від 25.10.2019.
Доказів письмового повідомлення відповідачем позивача, у визначений п. 5.2. строк, про неможливість виконання ним взятих на себе зобов'язань за Договором у зв'язку із настанням форс-мажорних обставин матеріали справи також не містять.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов'язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання, тому суд відхиляє заперечення відповідача як недоведені документально і такі, що ґрунтуються на бажанні уникнути виконання грошового зобов'язання.
При цьому суд зауважує, що заяв чи клопотань про зменшення судом штрафних санкцій від відповідача до суду не надходило, а тому позов в частині 71 000,11 грн - пені, 81 730,91 грн - інфляційного збільшення та 7 274,00 грн - 3% річних підлягає до задоволення.
Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.
Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно з положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Судом кожній стороні була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
Як зазначалось вище, суд процесуальним законом позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.
Згідно з ч.4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є доказово обґрунтованими та нормативно безпідставними, а тому підлягають задоволенню, з наведених вище мотивів.
Вирішуючи питання судових витрат суд виходить з наступного.
Згідно з п.2 ч. 1ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб
Звертаючись з позовом до суду з ціною позову 648 968,02 грн позивачем за платіжною інструкцією № 3908 від 16.12.2023 сплачено 11 202,83 грн., що на 1 468,31 грн більше визначеного законом розміру, позаяк розмір судового збору із заявлених позовних вимог становить 9 734,52 грн.
Приписами п.1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Відтак, позивач, за відповідним клопотанням, має право на повернення судового збору в сумі 1 468,31 грн.
Решта суми судового збору сплаченого позивачем з позовної заяви, в розмірі 9 734,52 грн, підлягає віднесенню на відповідача.
Окрім того, при вирішенні питання судових витрат у даній справі судом розглянуто вимогу позивача про стягнення з відповідача 50 000,00 грн витрат на правову (правничу) допомогу.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно із ч.ч. 1-3 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін (ч. 5 ст. 129 ГПК України).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічний висновок наведений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (пункт 21) та від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 (пункт 5.40).
У постанові від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 Верховний Суд дійшов висновку, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/16322/18.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Верховний Суд у своїй постанові від 14.05.2019 по справі 922/576/18 зазначив, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах: №911/3533/17 від 27.11.2018, №910/10483/18 від 29.05.2019, №916/1340/18 від 25.06.2019.
Судом встановлено, що на підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано до суду договір №15/03 на надання правничої (правової допомоги) від 15.03.2022, укладений між Адвокатом Гороховською Альоною Олександрівною, яка являється директором ТОВ ЮК «БАРІСТОР УКРАЇНА» та ТОВ «ТЕК КСТ ГРУП Україна», предметом якого є зобов'язання Адвоката по наданню Клієнтові правничої (правової) допомоги по питаннях, що цікавлять Клієнта.
У пункті 4 Договору сторони погодили, що вартість послуг за цим Договором складає визначається в додатку (додатках) до цього Договору, що є його невід'ємною частиною. Оплата послуг за Договором здійснюється в національній валюті України - в гривні в безготівковому порядку протягом 5 календарних днів з моменту виставлення рахунку, якщо інший порядок не буде узгоджено Сторонами в додатку до цього Договору.
Пунктом 5 Договору визначено, що Адвокат може приступити до роботи після одержання оплати, передбаченої п. 4, якщо Сторони в усному порядку не погодять інше.
Відповідно до платіжної інструкції № 71 від 03.02.2023 позивачем перераховано на розрахунковий рахунок ТОВ ЮК «БАРІСТОР УКРАЇНА», 50 000,00 грн..
Проте, зазначена платіжна інструкція не може розцінюватись судом як належний доказ понесення позивачем витрат на правничу допомогу в даній справі, позаяк призначенням платежу зазначеної платіжної інструкції визначено: «Оплата за адвокатські послуги згідно договору №15/03/1 від 15.03.2022, без ПДВ», тоді як в матеріалах справи міститься договір на надання правничої (правової допомоги) за іншим номером, а саме №15/03.
Будь-яких інших доказів на підтвердження узгодження сторонами вартості наданих послуг, як те погоджено в п. 4 Договору, та факту надання Адвокатом і прийняття Клієнтом (позивачем) правничої допомоги за Договором не надано.
Верховний Суд у постанові від 30.09.2020 у справі № 379/1418/18 зауважив, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про те, що позивачем належними та допустимими доказами не підтверджено факту надання адвокатом послуг у даній справі, а тому підстави для стягнення з відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн. відсутні.
Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 221, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,
Позов задоволити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Турбівський каоліновий завод" (вул. Миру, буд. 77, смт. Турбів, Вінницький (Липовецький) район, Вінницька область, 22513; код ЄДРПОУ 05474145) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕК КСТ ГРУП УКРАЇНА" (проспект Перемоги, буд. 67, м. Київ, 03062; код ЄДРПОУ 43002692) 488 963 грн. 00 коп. - боргу; 71 000 грн. 11 коп. - пені; 81 730 гр. 91 коп. - інфляційного збільшення; 7 274 грн. 00 коп. - 3% річних та 9 734 грн. 52 коп. - витрат на сплату судового збору.
Витрати Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕК КСТ ГРУП УКРАЇНА" на правову (правничу) допомогу у справі в розмірі 50 000,00 грн залишити за позивачем.
Примірник рішення направити учасникам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення. Додатково направити на відомі суду адреси електронної пошти: представника позивача - ІНФОРМАЦІЯ_2, відповідача - zdtyrbivkaolin@gmail.com, представника відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1.
Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.
Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне рішення складено 01 червня 2023 р.
Суддя Василь МАТВІЙЧУК
віддрук. прим.:
1 - до справи
2 - позивачу (проспект Перемоги, буд. 67, м. Київ, 03062)
3 - відповідачу (вул. Миру, буд. 77, смт. Турбів, Вінницький (Липовецький) район, Вінницька область, 22513)