23 травня 2023 року місто Київ
Справа 369/18237/21
Апеляційне провадження № 22-ц/824/7822/2023
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Желепи О.В.,
суддів: Мазурик О.Ф., Шкоріної О.І.
секретар судового засідання Ковальова В.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 січня 2023 року (ухвалене у складі судді Дубас Т. В., повне судове рішення складено 30 січня 2023 року)
у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» про порушення законодавства про оплату праці та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку,-
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до АТ «ТАСКОМБАНК», в якому просила:
- визнати наказ АТ «ТАСКОМБАНК» № 72-од від 07 березня 2018 року про застосування заходів матеріального впливу незаконним та скасувати його;
- стягнути з АТ «ТАСКОМБАНК» на її користь заробітну плату у вигляді надбавки за березень 2018 року у сумі 5 965 грн 00 к.;
- стягнути з АТ «ТАСКОМБАНК» на її користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку з дня звільнення позивача 22 травня 2019 року по день фактичного розрахунку, що на день подання позовної заяви становить суму 959 375 грн 57 к.
В обґрунтування позовних вимог вказувала, що з 16 листопада 2017 вона перебувала у трудових відносинах з АТ «Таксомбанк» на посаді керівника напрямку по роботі зі страховими компаніями управління заставного кредитування та страхових продуктів департаменту розвитку роздрібного бізнесу, що підтверджується витягом.
Наказом № 675-к від 15 листопада 2017 року про прийняття на роботу, встановлено посадовий оклад у розмірі 13915,00 грн. на місяць та надбавку до посадового окладу у розмірі 5965,00 грн. на місяць за виконання планових показників пропорційно відпрацьованому часу, а також строк випробування 3 місяці.
Протягом всього строку випробування позивач отримувала заробітну плату у розмірі встановленого посадового окладу та надбавки до нього в повному обсязі. До закінчення строку випробування від відповідача позивач не отримувала щодо виконуваної роботи жодних претензій, попереджень, зауважень тощо.
16 лютого 2018 року строк випробування ОСОБА_1 закінчився і вона продовжила працювати.
Позивач зазначає, що 28 лютого 2018 року позивача спробували звільнити начебто через те,що вона не пройшла випробування.
Вона не погодилась і тоді відповідно до наказу № 72-од від 07 березня 2018 року про застосування заходів матеріального впливу до неї були застосовані заходи матеріального впливу у вигляді позбавлення надбавки в розмірі 100% за березень2018 року з наступних підстав «у зв'язку з невиконанням в повному обсязі і порушенням терміну виконання по окремим завданням «Індивідуального плану робіт на випробувальний термін» та порушенням вимог трудового розпорядку АТ «Таксомбанк», а саме запізненням на роботу 02 березня 2018 року.
Позивач вважає, що зазначені заходи матеріального впливу були застосовані до неї безпідставно та незаконно, з порушенням норм трудового законодавства України, оскільки за змістом наказу № 72-од від 07 березня 2018 року повністю відсутнє обґрунтування умов або підстав для притягнення позивача до матеріальної відповідальності та не вказано: в чому полягала протиправна поведінка позивача; чи наявна і чим підтверджується вина позивача; який був негативний результат такої поведінки пряма дійсна шкода, заподіяна відповідачеві; причинний зв'язок між поведінкою позивача і шкодою.
До того ж, за наказом № 72-од від 07 березня 2018року одне і те саме стягнення - позбавлення надбавки у розмірі 100% за березень 2018 року застосовано одночасно до двох різних за своєю правовою природою підстав: порушення вимог трудового розпорядку, а саме запізнення на роботу 02березня 2018 року та невиконання в повному обсязі і порушення терміну виконання по окремим завданням індивідуального плану робіт на випробувальний термін".
Обґрунтування відповідачем застосування заходів матеріального впливу у вигляді позбавлення надбавки у розмірі 100% за березень 2018 року з підстави порушенням вимог трудового розпорядку, а саме запізненням на роботу 02.03.2018, з урахуванням вище викладених доводів є незаконним, тому що відповідно до ст. 147 КЗпП за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана, 2) звільнення, які застосовані до позивача не були.
В свою чергу обґрунтування АТ «Таксомбанк» застосування заходів матеріального впливу з підстави невиконання в повному обсязі і порушення терміну виконання по окремим завданням «Індивідуального плану робіт на випробувальний термін» є незаконним виходячи з наступного.
Так, надбавка до посадового окладу у розмірі 5 965,00 грн на місяць встановлена за виконання планових показників пропорційно відпрацьованому часу, тому за березень 2018 року повинна була бути виплачена за результатами роботи саме в цьому місяці. Відповідачем претензії щодо виконуваної ОСОБА_1 в березні 2018 року роботи не висувались. Більше того, виконання планових показників та фактично відпрацьований час за березень 2018 року не могли бути оціненими на початку цього місяця на дату видання наказу 07 березня 2018 року.
Натомість, в березні 2018 відповідач висунув претензії щодо виконання певних завдань, доручених позивачу протягом строку випробування, який закінчився 16 лютого 2018 року, і виконання яких було оплачене їй шляхом виплати заробітної плати в повному обсязі відповідно до встановленого окладу і надбавки, що означає, що вона витримала випробування.
В преамбулі наказу застосування заходів матеріального впливу пов'язується з "Індивідуальним планом робіт на випробувальний термін", в той час як серед підстав вказано Індивідуальний план роботи співробітника на випробувальний термін від 20 листопада 2017року. З різних назв вказаних планів вбачається, що наказ посилається на 2 різних документи.
Індивідуальний план роботи співробітника на випробувальний термін від 20.11.2017 містить перелік найменувань певних задач без розкриття їх змісту та без опису функціональних обов'язків, покладених на позивача для їх виконання.
Хоча предметом доказування за цим позовом є не ступінь або строки виконання певних задач протягом випробування позивача, а незаконність підстав невиплати надбавки за березень 2018 року, звертає увагу на те, що Індивідуальний план роботи співробітника на випробувальний термін від 20 листопада 2017 року взагалі не заповнений відповідачем в частині «підведення підсумків випробувального терміну», як ним передбачено, тобто не містить ні результатів роботи під час випробування позивача, ні підстав для висунення претензій за ними.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 січня 2023 року у задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням ОСОБА_1 22 березня 2023 року подала безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 січня 2023 року повністю та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Вказує, що судове рішення суду прийнято за не повного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права, що призвело до ухвалення помилкового рішення.
Зазначає, що до спірних правовідносин слід застосовувати ч.2 ст.233 КЗпП України в редакції, чинній на момент порушення трудового права: «У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком», яка до того ж була офіційно розтлумачена Конституційним судом рішенням № 8-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року.
Тому, на думку скаржника нею не пропущено строк на звернення з заявою про вирішення трудового спору.
Також вважає, що відповідач з позивачем не розрахувався по частині заробітної плати, тому перебіг тримісячного строку позовної давності звернення до суду для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку на підставі ст.117 КЗпП не розпочався.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 04травня 2023 року відкрито апеляційне провадження у даній справі та встановлено учасникам справи строк для подачі ними відзиву на апеляційну скаргу в п'ятиденний строк з моменту отримання даної ухвали.
Від сторони відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Вказує, що вимоги позивача щодо безпідставності застосування до неї відповідачем заходів матеріального впливу є недоведеними, оскільки таких заходів як застосування матеріального впливу позивач називає притягненням її до матеріальної відповідальності, що не відповідає дійсності враховуючи те, що в наказі відповідачем зазначено, що у зв'язку з невиконанням в повному обсязі і порушенням терміну виконання по окремим завданням «Індивідуального плану робіт на випробувальний термін» та порушення вимог трудового розпорядку встановленого Правилами внутрішнього трудового розпорядку АТ «Таскомбанк», а саме запізнення на роботу.
Також, вважає, що справа в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати підлягає закриттю, оскільки на виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 травня 2021 року у справі №369/7843/19 ОСОБА_1 відповідно до наказу №419-к від 25 травня 2021 року поновлено на роботі та проведено виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 499 318 грн 34 к.
Звертає увагу суду на не відповідність наведеного позивачем розрахунку вимогам ч. 1 ст. 117 КЗпП України, оскільки у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, тоді як позивач в своєму розрахунку зазначила 953 календарні дні.
Зазначає, що позивач одразу після поновлення на посаді та отримання виплат, а саме через два дні, 27 травня 2021 року, подала заяву про звільнення її з посади з 28 травня 2021 року за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Невиконання АТ «Таскомбанк» законодавства про працю.
У відповідь на заяву про звільнення з посади, з підстав зазначених позивачем, АТ «Таскомбанк» направив листа про відмову у звільнені з зазначених підстав оскільки, станом на дату поданої заяви про звільнення АТ «Таскомбанк» не визнає обставини, якими позивач обґрунтовувала свою заяву про звільнення, та користуючись процесуальними правами, наданими ЦПК України, АТ «Таскомбанк» готував до подачі апеляційну скаргу на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 травня 2021 року у справі № 369/7843/19.
Починаючи з дати поновлення на роботі, з 25 травня 2021 року, і по сьогоднішній день позивач і надалі на роботу не виходить.
В судовому засіданні апеляційного суду позивач та її представник ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги підтримали.
Представник відповідача Запорожцев В.В. заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк звернення до суду з вимогами про визнання незаконним та скасування наказу , яким позивача було позбавлено надбавки до заробітної плати за березень 2018 року а також з позовними вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 з 16 листопада 2017 року прийнята на роботу до АТ «Таксомбанк» на посаду керівника напрямку по роботі зі страховими компаніями управління заставного кредитування та страхових продуктів департаменту розвитку роздрібного бізнесу, що підтверджується витягом з наказу № 675-к від 15 листопада 2017 року (а.с. 43).
При прийнятті на роботу позивачу, відповідно до наказу, встановлено посадовий оклад у розмірі 13915,00 грн. на місяць та надбавку до посадового окладу у розмірі 5965,00 грн. на місяць за виконання планових показників пропорційно відпрацьованому часу, а також строк випробування 3 місяці.
Згідно наказу голови правління ПАТ «Таксомбанк» № 72-од від 07 березня 2018 року «Про застосування заходів матеріального впливу» у зв'язку з невиконанням в повному обсязі і порушенням терміну виконання по окремим завданням «Індивідуального плану робіт на випробувальний термін» та порушенням окремих вимог трудового розпорядку, встановленого Правилами внутрішнього трудового розпорядку АТ «Таксомбанк», а саме запізненням на роботу 02 березня 2018 року застосовано заходи матеріального впливу у вигляді надбавки у розмірі 100 % за березень 2018 року до ОСОБА_1 , керівника напрямку по роботі зі страховими компаніями управління заставного кредитування та страхових продуктів Департаменту розвитку роздрібного бізнесу. Підставами для даного наказу послугували: Індивідуальний план роботи співробітника на випробувальний термін від 20 листопада 2017 року; звіт директора Департаменту розвитку роздрібного бізнесу ОСОБА_4 щодо результатів виконання ОСОБА_1 завдань Індивідуального плану робіт співробітника на випробувальний термін; звіт керівника напрямку по роботі зі страховими компаніями ОСОБА_1 про результати виконання завдань Індивідуального плану робіт співробітника на випробувальний термін; службова записка ОСОБА_1 щодо причин запізнення на роботу 02 березня 2018 року (а.с. 44).
Наказом директора з управління персоналом АТ «Таксомбанк» № 335-к від 21 травня 2019 року ОСОБА_1 , керівника напрямку по роботі зі страховими компаніями управління заставного кредитування та страхових продуктів Департаменту розвитку роздрібного бізнесу, звільнено 22 травня 2019 року у зв'язку із відмовою від продовження роботи, у зв'язку із зміною істотних умов праці, згідно з п. 6 ст. 36 КЗпП України. В подальшому, на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 травня 2021 року вищезазначений наказ був визнаний незаконним та скасований (а.с. 51,131-137).
Звертаючись із даним позовом до суду позивач вважала не правомірним не виплату їй надбавки до заробітної плати за березень 2018 року у сумі 5965,00 грн. та просила суд стягнути з відповідача на її користь вказану надбавку в сумі 5965 грн. та середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 22 травня 2019 року по день фактичного розрахунку.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата поділяється на основну, додаткову та інші заохочувальні й компенсаційні виплати.
Основна заробітна плата встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників і посадових окладів для керівників, професіоналів, фахівців та технічних службовців як винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки).
Додаткова заробітна плата включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці.
До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачено актами чинного законодавства або які провадяться понад установлені зазначеними актами норми.
Як вбачається з розрахункових листків т/н 4961 ОСОБА_1 їй нараховувалась заробітна плата за окладом та надбавка (додаткова заробітна плата) (а.с. 111-117).
Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід'ємною складовою верховенства права.
Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесуальних рішень.
Конституційний Суд України у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у аспекті надання офіційного тлумачення положенням частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку із статтями 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначив, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Отже, враховуючи вищевикладене встановлена наказом № 675-к від 15 листопада 2017 року надбавка до посадового окладу входить в структуру заробітної плати, є додатковою заробітною платою, а тому не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з відповідним позовом.
Однак суд першої інстанції на вказане уваги не звернув та дійшов необґрунтованого висновку про відмову у задоволенні вимог про стягнення надбавка до посадового окладу через пропуск тримісячного строку звернення до суду.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позбавляючи ОСОБА_1 надбавки до заробітної плати за березень 2018 року через невиконання позивачем в повному обсязі і порушення терміну виконання окремих завдань «Індивідуального плану робіт на випробувальний термін» та порушенням окремих вимог трудового розпорядку, встановленого Правилами внутрішнього трудового розпорядку АТ «Таксомбанк», а саме запізненням на роботу 02 березня 2018 року, відповідач діяв неправомірно. Під час розгляду справи, як у суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції представником відповідача не було підтверджено належними та допустимими доказами вказані обставини, зокрема не вказано які саме завдання позивачем виконані не були, які їх терміни виконання були порушені. Суд також враховує, що позбавляючи надбавки за березень місяць, роботодавець на початку березня іще не міг знати чи виконає позивач план роботи та завдання на цей місяць. Посилання на невиконання індивідуального плану на випробувальний термін також є недоречним, оскільки випробувальний термін позивача закінчувався в лютому 2018 року і позивачу була виплачена відповідна надбавка за лютий місяць. Запізнення на роботу, також відповідно до трудового законодавства та локальних нормативних актів відповідача не може бути підставою для позбавлення працівника додаткової заробітної плати, а може бути підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності у виді звільнення чи догани.
Тому, колегія суддів встановила, що не виплативши позивачу додаткову заробітну плату у виді надбавки за березень місяць відповідач порушив трудове законодавство та права позивача, а тому вони підлягають захисту шляхом задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача заробітної плату у вигляді надбавки за березень 2018 року у сумі 5 965 грн 00 к.
Апеляційний суд також приходить до висновку, що позивач з позовними вимогами про стягнення додаткової заробітної плати має право звернутись без обмеження будь-яким строком.
Щодо вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів приходить до висновку, що такі вимоги є не обґрунтованими.
За відсутності порушення суб'єктивного права чи інтересу або ж за відсутності самого суб'єктивного права позовна давність застосовуватись не може. Тому, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Згідно з ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Наказом директора з управління персоналом АТ «Таксомбанк» № 335-к від 21 травня 2019 року ОСОБА_1 , керівника напрямку по роботі зі страховими компаніями управління заставного кредитування та страхових продуктів Департаменту розвитку роздрібного бізнесу, звільнено 22 травня 2019 року у зв'язку із відмовою від продовження роботи, у зв'язку із зміною істотних умов праці, згідно з п. 6 ст. 36 КЗпП України. В подальшому, на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 травня 2021 року вищезазначений наказ був визнаний незаконним та скасований, а також вирішено вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (а.с. 51,131-137).
За порушення трудових прав працівника при одному звільненні не можливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде не співмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.
У положеннях статей 117, 235 КЗпП України йдеться про відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.
Така позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 17 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16, постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 686/20491/18.
Тому апеляційний суд вважає, що позивач вже скористалась своїм правом на компенсацію середнього заробітку за порушення її трудових прав при звільненні, а саме стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 22 травня 2019 року (день звільнення) по 17 травня 2021 року.
Судом також встановлено, що відповідачка була поновлена на роботі за рішенням суду.
27 травня 2021 року, подала заяву про звільнення її з посади з 28 травня 2021 року за власним бажанням на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України. Невиконання АТ «Таскомбанк» законодавства про працю (а.с. 68).
У відповідь на заяву про звільнення з посади, з підстав зазначених позивачем, АТ «Таскомбанк» направив листа про відмову у звільнені з зазначених підстав (а.с. 69). В подальшому позивач не подавала іншу заяву про звільнення з інших підстав, а тому позивач продовжує перебувати в трудових відносинах з відповідачем, не є звільненою особою, а тому позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі ст. 117 КЗпП України є безпідставні і в їх задоволенні необхідно відмовити через їх недоведеність та необґрунтованість, а не через пропуск позовної давності, як це помилково зробив суд першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а тому воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
В порядку перерозподілу судових витрат в порядку ст.141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача в дохід держави судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 908 грн та за розгляд справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 1362 грн.
Керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційні скарги ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 січня 2023 року скасувати та ухвалити нове наступного змісту.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ "Таскомбанк" про стягнення надбавки до заробітної плати задовольнити. Стягнути з АТ «ТАСКОМБАНК» на користь ОСОБА_1 заробітну плату у вигляді надбавки за березень 2018 року у сумі 5 965 грн 00 к.
В задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» на користь держави судовий збір у розмірі 2270 грн
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 31 травня 2022 року.
Головуючий О.В. Желепа
Судді О.Ф. Мазурик
О.І. Шкоріна