Головуючий у І інстанції Панченко О.М.
Провадження №22-ц/824/5885/2023 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О.
18 травня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Матвієнко Ю.О.,
суддів: Мельника Я.С., Гуля В.В.,
при секретарі: Ковтун М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 15 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про поділ спільного майна подружжя, стягнення грошової компенсації та виділення частки майна в натурі, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про поділ спільного майна подружжя та стягнення грошової компенсації,
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про поділ спільного майна подружжя, стягнення грошової компенсації та виділення частки майна в натурі та, уточнивши позовні вимоги, просив про його задоволення, обґрунтовуючи вимоги тим, що він з відповідачкою ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з 30.12.1995 року.
За час шлюбу, 03.04.2008 року ними була придбана 1/2 частина ветхого житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 . Загальна вартість 1/2 частини цього будинку на той час складала 32 830 грн. Будинок розташований на земельній ділянці, що була придбана разом з будинком. З 2008 по 2010 роки сторонами, як подружжям, було здійснено будівництво фактично нового будинку. Будівництво здійснювалося за рахунок особистих коштів ОСОБА_1 та за рахунок позичених ним коштів у третьої особи ОСОБА_4 , які й досі не повернуті останньому. Вартість будинку після проведених ремонтних робіт істотно збільшилася. До будинку були підведені мережі електро- та водопостачання, після реконструкції встановлено сантехнічне та водонагрівне обладнання, кухонне обладнання, вікна, двері, настелена підлога, облицьовані стіни. Таким чином, вищевказаний будинок є об'єктом спільної сумісної власності сторін і при його поділі повинні враховуватися і кошти у сумі 35 000,00 дол. США, позичені ОСОБА_1 у ОСОБА_4 . Вартість частини аналогічного будинку дорівнює приблизно 50 000 доларів США.
Також, під час перебування у зареєстрованому шлюбі, 19.11.1999 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Київською державною нотаріальною конторою № 21, реєстровий номер 3-3880, була придбана квартира АДРЕСА_2 , власниками якої (по 1/3 частині) є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та дочка сторін ОСОБА_3 .
Враховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, позивач ОСОБА_1 просив суд: визнати 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 спільним сумісним майном подружжя; виділити ОСОБА_2 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 , припинивши його право власності на неї; стягнути з ОСОБА_2 половину вартості спірної частини будинку АДРЕСА_1 , на його користь в якості грошової компенсації за належну йому частку спільного майна подружжя; стягнути з ОСОБА_2 1/2 частину коштів, позичених ним за борговими зобов'язаннями від 05.05.2008 року перед ОСОБА_4 , які були витрачені на будівництво будинку в смт. Калинівка, у сумі 454 650,00 грн.; встановити порядок користування спільною частковою приватною власністю - квартирою АДРЕСА_2 , виділивши йому у користування кімнату розміром 14,3 кв.м., ОСОБА_2 - кімнату розміром 14,1 кв.м., ОСОБА_3 - кімнату розміром 9,9 кв.м., залишивши місця загального користування в спільному користуванні.
У липні 2018 року відповідачка ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частину квартири та поділ спільного майна подружжя.
Обгрунтовуючи вимоги, ОСОБА_2 посилалась на те, що під час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 , за спільні кошти сімейного бюджету ними 21.07.2003 року була набута у власність однокімнатна квартира АДРЕСА_3 , площею 37,5 кв.м. Станом на 15.03.2018 року вартість даної квартири становить 798 780 грн., відповідно вартість 1/2 частини даної квартири становить 399 390 грн.
Крім того, 29.09.2011 року сторонами було придбано автомобіль TOYOTA SOLARA, номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , 2004 року випуску. Вартість вказаного автомобіля становить 196 550 грн. Відповідно вартість 1/2 частини автомобіля становить 98 275 грн. Місцезнаходження зазначеного автомобіля ОСОБА_2 невідомо, оскільки з липня 2017 року ОСОБА_1 припинив ставити її до відома про свої дії щодо розпорядження спільним майном. Згода між нею та ОСОБА_1 щодо розподілу майна, яке є спільною власністю подружжя, відсутня.
Враховуючи викладене, ОСОБА_2 , уточнивши позовні вимоги та змінивши предмет позову, просила суд: стягнути з ОСОБА_1 на її користь кошти в сумі 459 506,67 грн., як компенсацію вартості 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 , припинивши її право спільної часткової власності на зазначене нерухоме майно; визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 , вартістю 399 390 грн.; стягнути з ОСОБА_1 на її користь кошти в сумі 399 390 грн., як компенсацію вартості 1/2 частини квартири АДРЕСА_3 , припинивши її право спільної часткової власності на зазначене нерухоме майно; стягнути з ОСОБА_1 на її користь кошти в сумі 98 275 грн., як компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля TOYOTA SOLARA, номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , 2004 року випуску; судові витрати покласти на відповідача за зустрічним позовом.
У липні 2020 року третя особа у справі ОСОБА_3 звернулася до суду як третя особа із самостійними вимогами з позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошової компенсації вартості частки у спільному майні, обґрунтовуючи вимоги тим, що у зв'язку з конфліктною ситуацією навколо спільного майна, яка виникла між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , вона має бажання виділити в натурі належну їй частку в квартирі АДРЕСА_2 . Проте, дана квартира є неподільною річчю, і здійснити її поділ між співвласниками, відповідно до розміру їх часток, згідно діючих вимог нормативних документів в галузі будівництва не вбачається можливим, тому вона має право на одержання від інших співвласників грошової компенсації вартості належної їй частки квартири. Проти задоволення вимог ОСОБА_2 щодо стягнення з ОСОБА_1 на її користь грошової компенсації вартості 1/3 частини квартири вона не заперечує. При цьому, у разі задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 в цій частині, співвласниками квартири залишаться вона та ОСОБА_1 . Прохання ОСОБА_1 виділити в натурі належну йому частку квартири, а також визначити порядок користування даною квартирою, свідчить про його бажання залишити квартиру АДРЕСА_2 в його власності, а вона згодна отримати грошову компенсацію вартості 1/3 частки зазначеної нерухомості у розмірі 459 506,67 грн. (1 378 520/3).
Посилаючись на ці обставини, ОСОБА_3 просила суд: стягнути з ОСОБА_1 на її користь кошти в сумі 459 506,67 грн., як компенсацію вартості 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 ; судові витрати покласти на відповідача.
Ухвалою суду від 15.12.2022 року прийнято відмову ОСОБА_2 від зустрічного позову в частині стягнення з ОСОБА_1 на її користь коштів в сумі 459 506,67 грн., як компенсацію вартості 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 та коштів в сумі 399 390 грн., як компенсацію вартості 1/2 частини квартири АДРЕСА_3 , провадження у справі в цій частині позовних вимог закрито. Прийнято відмову ОСОБА_3 від позову до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , про стягнення грошової компенсації вартості частки у спільному майні, провадження у справі в цій частині закрито.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 15 грудня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.
Проведено поділ майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя шляхом визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля TOYOTA SOLARA, номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , 2004 року випуску, в сумі 98 275 грн.
Скасовано заходи забезпечення позову, що накладені ухвалами суду від 18.04.2018 року та від 03.07.2018 року шляхом зняття арешту (заборони на відчуження) частки житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, розташованого в АДРЕСА_1 , та шляхом зняття арешту з квартири АДРЕСА_3 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 9 571,72 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким його позов задовольнити повністю, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 - відмовити.
Обгрунтовуючи скаргу, ОСОБА_1 посилався на помилковість висновків суду про недоведеність тієї обставини, що частина будинку по АДРЕСА_1 , належна на праві власності ОСОБА_2 , істотно збільшилась у своїй вартості внаслідок спільних трудових та грошових затрат його, ОСОБА_1 , що є підставою для визнання цього майна об'єктом спільної сумісної власності та його подальшого поділу між сторонами, як подружжям.
На думку апелянта, в матеріалах справи наявні належні та допустимі докази, які підтверджують вищенаведені обставини, які є підставою вимог позивача, зокрема, висновок експерта за результатами проведення судової оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи №13-20 від 27.04.2020 року, у якому експерт фіксує факт здійснених після 03.04.2008 року поліпшень та проведення відновлення в житловому будинку із наведенням переліку виконаних робіт та їх вартості; розписка про позику ОСОБА_1 у ОСОБА_4 35 000,00 дол. США на реконструкцію будинку; копії товарних чеків на придбання матеріалів та обладнання за період з 2008 по 2010 роки.
Вказані докази підтверджують той факт, що у період з 2008 по 2010 роки належне на праві власності ОСОБА_2 майно дружини за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, що є підставою для задоволення зазначених вище позовних вимог.
Крім того, в матеріалах справи є заява представника позивача ОСОБА_5 про виклик та допит свідків, у т.ч. третьої особи ОСОБА_4 , які б могли підтвердити ті обставини, що вартість будинку істотно збільшилася у період з 2008 по 2010 роки, у т.ч. за рахунок запозичених у ОСОБА_6 грошових коштів, та кошти, відповідно, витрачені на інтереси сім'ї. Відповідно до протоколу судового засідання від 25.02.2019 року клопотання про допит свідків судом було задоволено. Проте, свідки судом в порушення ст.ст.69, 90-93 ЦПК України викликані та допитані не були, внаслідок чого були порушені процесуальні права позивача, передбачені ст.ст.12, 43, 76, 81 ЦПК України, що позбавило його можливості надати суду докази у справі та призвело до ухвалення необґрунтованого та незаконного рішення.
Помилковим, на думку апелянта, є і рішення суду в частині відмови у встановленні порядку користування квартирою АДРЕСА_2 , оскільки, всупереч висновків суду про відсутність спору в цій частині, між сторонами існує конфлікт щодо порядку користування квартирою та оплати комунальних послуг, що є підставою для скасування рішення суду у цій частині.
Щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації вартості належної їй частини у праві власності на автомобіль, позивач у скарзі посилався на те, що даний автомобіль був відчужений ним у 2013 році, під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, і кошти, отримані за продаж автомобіля, були використані в інтересах сім'ї, відтак стягнення з нього на користь ОСОБА_2 грошової компенсації за належну їй частину у праві власності на автомобіль проведене судом з порушенням вимог закону.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Богдан О.О. просила скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, як законне та обґрунтоване.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представники - адвокати Бевз В.В., Глухов В.В. апеляційну скаргу підтримали та просили про її задоволення з викладених у ній підстав.
Відповідач ОСОБА_2 , її представник - адвокат Богдан О.О. та третя особа ОСОБА_3 в апеляційному суді проти задоволення скарги ОСОБА_1 заперечили з підстав, викладених у відзиві на скаргу.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення скарги, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що з 30.12.1995 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 18.04.2018 року (а.с.55 т.1).
Від шлюбу сторони мають дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.54 т.1).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , яка діяла від свого імені та від імені своєї неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , 1997 року народження, продала ОСОБА_7 за 4 685,78 грн. квартиру АДРЕСА_4 , яка належала їм на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 29.04.1999 року, що підтверджується нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу квартири від 19.11.1999 року (а.с.99 т.1).
19.11.1999 року ОСОБА_2 , яка діяла від свого імені та від імені своєї неповнолітньої дитини ОСОБА_3 та ОСОБА_1 купили у ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , яка діяла за згодою матері - ОСОБА_8 за 12 815,85 грн. квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 60.04 кв.м. та житловою площею 41.5 кв.м., що складається з трьох житлових кімнат, в рівних частинах кожному, що підтверджується нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу квартири від 19.11.1999 року (а.с.100 т.1).
Також встановлено, що 21.07.2003 року ОСОБА_1 купив у ОСОБА_12 квартиру АДРЕСА_3 , що підтверджується нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу квартири від 21.07.2003 року (а.с.143 т.1).
03.04.2008 року ОСОБА_13 подарував ОСОБА_2 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, розташованого в АДРЕСА_1 , що підтверджується нотаріально посвідченим договором дарування від 03.04.2008 року (а.с.68-69 т.1).
05.05.2008 року ОСОБА_1 взяв в борг у ОСОБА_4 гроші в сумі 35 000 доларів США для реконструкції будинку по АДРЕСА_1 , що підтверджується копією розписки (а.с.11 т.1).
22.06.2020 року ОСОБА_4 одержав повний розрахунок від ОСОБА_1 в розмірі 931 000 грн., що згідно офіційного курсу становить еквівалент 35 000 доларів США, які він позичав ОСОБА_1 для реконструкції будинку по АДРЕСА_1 , згідно договору позики, що був укладений між ними 05.05.2008 року (без нотаріального посвідчення), що підтверджується нотаріально посвідченою заявою від 22.06.2020 року (а.с.160 т.3).
Згідно довідок про доходи ОСОБА_2 за період з грудня 1999 року по серпень 2017 року отримала дохід в розмірі 625 941,53 грн. (1999 рік - 434,45 грн.; 2000 рік - 5 690,06 грн.; 2001 рік - 1 426,93 грн.; 2003 рік - 1 062,96 грн.; 2004 рік - 3 406,37 грн.; 2005 рік - 892,09 грн.; 2008 рік - 5 981,76 грн.; 2009 рік - 21 183,59 грн.; 2010 рік - 33 028,61 грн.; 2011 рік - 45 189,27 грн.; 2012 рік - 72 849,17 грн.; 2013 рік - 74 986,98 грн.; 2014 рік - 70 299,24 грн.; 2015 рік - 81 926,24 грн.; 2016 рік - 108 369,42 грн.; 2017 рік - 99 214,39 грн. (а.с.76-88 т.1).
Згідно висновку про вартість майна, зробленого оцінювачем ОСОБА_14 : ринкова вартість трикімнатної квартири площею 60,04 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , та є власністю ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , станом на 15.03.2018 року становить 935 660 грн.; ринкова вартість однокімнатної квартири площею 31,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 , та є власністю ОСОБА_1 , станом на 15.03.2018 року становить 798 780 грн. (а.с.76-120 т.2).
Згідно висновку про вартість майна, зробленого оцінювачем ОСОБА_14 , ринкова вартість легкового транспортного засобу TOYOTA SOLARA, реєстраційний номер НОМЕР_1 , станом на 11.06.2018 року становить 196 550 грн., що по курсу НБУ еквівалентно 7 520 доларів США. Підхід, що використовувався - порівняльний (а.с.122-155 т.2).
Згідно інформації від 03.08.2018 року № 31/26-654аз, наданої Регіональним сервісним центром МВС в м. Києві, за даними автоматизованої інформаційної системи МВС з транспортним засобом TOYOTA SOLARA, номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 були проведені наступні реєстраційні операції: 29.09.2011 року вищевказаний транспортний засіб було зареєстровано за ОСОБА_1 ; 23.10.2013 року за заявою довіреної особи власника транспортний засіб було знято з обліку для реалізації; 13.12.2013 року транспортний засіб було зареєстровано на нового власника на ім'я ОСОБА_15 (а.с.177 т.1).
Згідно інформації № 308/08-2019 від 19.08.2019, наданої Інженерно-технічним центром «Будівельна експертиза», загальна площа квартири АДРЕСА_2 , становить 60 м.кв., житлова - 38.3 м.кв. Житлова площа зменшилась на 3.2 кв.м. в результаті встановлення некапітальної міжкімнатної перегородки, що не відноситься до категорії самовільного будівництва і здачі в експлуатацію не потребує (а.с.72 т.2).
В матеріалах справи також містяться копії товарних чеків на придбання матеріалів та обладнання за період з 2008 по 2010 роки (а.с.208-210 т.1) та фото реконструкції будинку АДРЕСА_1 , надані ОСОБА_1 (а.с.16-20, 66-71 т.3).
Згідно висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи № 11-20 від 24.04.2020 року, ринкова вартість квартири АДРЕСА_2 загальною площею 60 кв.м., на час проведення експертизи становить 1 336 500 грн. На розгляд суду запропоновано один можливий варіант встановлення порядку користування співвласниками квартирою, а саме виділити в користування: першого співвласника житлову кімнату площею 9,90 кв.м.; другого співвласника житлову кімнату площею 14,10 кв.м.; третього співвласника житлову кімнату площею 14,30 кв.м., балкон 2,20 кв.м.; в загальному користуванні залишити кухню площею 6,70 кв.м., санвузол площею 3,50 кв.м., коридор площею 9,30 кв.м. (а.с.161-182 т.3).
Згідно висновку експерта за результатами проведення експертної оціночно-будівельної експертизи № 12-20 від 26.04.2020 року, ринкова вартість квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 31,5 кв.м., на час проведення експертного дослідження становить 698 229 грн. (а.с.183-202 т.3).
Згідно висновку експерта за результатами проведення судової оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи № 13-20 від 27.04.2020 року, залишкова вартість 1/2 житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 на підставі договору дарування, до влаштування поліпшень та проведення відновлення в житловому будинку після 03.04.2008 року становить 13 762 грн. Оціночна вартість земельних поліпшень по АДРЕСА_1 , станом на момент проведення дослідження, становить 139 684 грн. Ймовірна вартість ремонтно-будівельних робіт та використаних матеріалів при реконструкції 1/2 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 , становить 289 103 грн. (а.с.203-228 т.3).
Згідно звіту про оцінку майна, виконаного ЗАТ «Консалтингюрсервіс», вартість трикімнатної квартири загальною площею 60,04 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_5 , яка є власністю ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в рівних частинах, станом на 22.07.2020 року становить 1 378 520 грн. у розрахунку на 1 квадратний метр 22 960 грн. (а.с.8-22 т.4).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 та задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з недоведеності вимог позивача та доведеності і обгрунтованості зустрічних вимог відповідача, однак повністю з такими висновками суду погодитись не можна, виходячи з наступного.
Основним завданням суду при вирішенні спорів про поділ майна подружжя є вирішення конфлікту між подружжям, ухвалення судового рішення, яке безпосередньо припиняє спір, а не виводить його на новий рівень для сторін.
Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Пунктом 1 розділу VII Прикінцевих положень Сімейного кодексу України визначено, що цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року.
За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року.
До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов'язки визначаються на підставах, передбачених СК України.
Статтею 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України визначено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Відповідно до частини першої статті 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.
Таким чином, набуття майна за час перебування у шлюбі створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.
Згідно із статтею 24 КпШС України, майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.
Аналогічні норми містяться і у Сімейному кодексі України, який діє на час розірвання шлюбу та розгляду спору.
Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України ).
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України ).
У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
У відповідності до статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої-третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.
До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (частина четверта статті 65 СК України).
Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України, відповідно до частини четвертої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном, визначено у статті 317 ЦК України.
Згідно з нормою статті 319 цього Кодексу власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення в частині поділу квартири АДРЕСА_3 шляхом визнання за ОСОБА_2 права власності на її частину, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ця квартира є об'єктом права спільної сумісної власності сторін, як подружжя, оскільки набута ними за час шлюбу, та поділив її з дотриманням вимог ст. 70 СК України. Рішення суду у цій частині відповідає вимогам законності та обгрунтованості, встановленим ст. 263 ЦПК України.
Правильним, на думку колегії, є і рішення суду в частині відмови у поділі частини житлового будинку АДРЕСА_1 , виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 03.04.2008 року ОСОБА_13 подарував ОСОБА_2 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, розташованого в АДРЕСА_1 .
Відтак, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 57 СК України вищевказана частина будинку є особистою власністю ОСОБА_2 , оскільки набута нею за час шлюбу, але на підставі договору дарування.
Відповідно до ч. 1 ст. 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно вимог ст.ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Як вбачається з матеріалів справи, у ній відсутні належні та допустимі докази того, що належна відповідачу ОСОБА_2 частина житлового будинку по АДРЕСА_1 істотно збільшилася у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат сторін, як подружжя, що виключає можливість визнання даного майна об'єктом їх права спільної сумісної власності.
Зокрема, суду не надано доказів того, що ОСОБА_1 разом із ОСОБА_2 , перебуваючи у шлюбі, з 2008 по 2010 роки здійснили будівництво фактично нового будинку за рахунок його особистих та запозичених у третьої особи ОСОБА_4 коштів, що до будинку були підведені мережі електро- та водопостачання, після реконструкції встановлено сантехнічне та водонагрівне обладнання, кухонне обладнання, вікна, двері, настелена підлога, облицьовані стіни.
При цьому, найголовніше, суду не надано доказів того, що після проведення реконструкції вартість належної відповідачу частини будинку істотно збільшилась у порівнянні із її вартістю до моменту проведення реконструкції.
Що ж до посилань ОСОБА_1 у апеляційній скарзі на висновок експерта за результатами проведення судової оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи № 13-20 від 27.04.2020 року, то цим висновком встановлено залишкову вартість частини будинку до влаштування поліпшень - 13 762 грн., та ймовірну вартість ремонтно-будівельних робіт та використаних матеріалів реконструкції частини будинку - 289 103,00 грн., що не є тотожнім вартості частини будинку після реконструкції.
Таким чином, вищевказаний висновок експерта не є належним доказом, оскільки не підтверджує істотне збільшення майна відповідача внаслідок спільних трудових чи грошових затрат сторін, як подружжя.
Не є належним доказом і розписка від 05.05.2008 року про позику ОСОБА_1 у ОСОБА_4 35 000,00 дол. США на реконструкцію будинку по АДРЕСА_1 , оскільки цей письмовий доказ жодним чином не свідчить про істотне збільшення вартості майна відповідача ОСОБА_2 після проведених поліпшень.
Таким чином, зважаючи на недоведеність позивачем належними та допустимими доказами факту істотного збільшення вартості належної відповідачу частини будинку внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, законним та обґрунтованим є рішення суду в частині відмови у визнанні об'єктом спільної сумісної власності та поділі частини будинку АДРЕСА_1 , яка є особистою власністю ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 03.04.2008 року.
Разом з тим, рішення суду в частині відмови у задоволенні вимоги ОСОБА_1 про встановлення порядку користування квартирою АДРЕСА_2 та в частині задоволення зустрічної вимоги ОСОБА_2 про поділ автомобіля TOYOTA SOLARA, номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , 2004 року випуску, на думку колегії суддів, ухвалене з порушенням вимог закону, що вбачається з наступного.
Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_2 є спільною частковою власністю трьох осіб - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , які володіють по 1/3 частині вказаного майна.
Відмовляючи у встановленні порядку користування даною квартирою, суд першої інстанції у рішенні зазначив про відсутність спору щодо користування нею, однак такі висновки суду є помилковими, оскільки обмежують надані законом позивачу, як співвласнику квартири, права, що вбачається з наступного.
Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло.
За ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ст.355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Згідно ст.356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
За ст.358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються майном, відповідної матеріальної компенсації. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться в п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду від 25 грудня 1995 року №15 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення із самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або ті, які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.
Правовий висновок про застосування ч. 3 ст. 358 ЦК України під час розгляду справ про спори між співвласниками про визначення порядку користування житлом зробив Верховний Суд України в постанові від 17.02.2016 року по справі № 6-1500цс15.
У випадку коли добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками неможливо, такий порядок встановлює суд. При цьому слід враховувати, що при здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна, співвласникам належить ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення у обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним із співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.
Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму, і порядок встановлення користування спільним майном.
Оскільки спірні правовідносини не стосуються поділу майна в натурі для припинення права спільної сумісної власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників, якщо встановлений порядок користування спільною квартирою найбільше враховує баланс інтересів кожного із співвласників.
З матеріалів справи вбачається, що частки позивача, відповідача та третьої особи у праві власності на квартиру АДРЕСА_2 є рівними і становлять по 1/3, тобто по 12,7 кв.м. житлової площі (38,30 кв.м. житлової площі : 3). Відтак, виділення позивачу ОСОБА_1 кімнати площею 14,3 кв.м., відповідачу ОСОБА_2 кімнати площею 14,1 кв.м., а третій особі ОСОБА_3 кімнати площею 9,9 кв.м., найбільш відповідатиме ідеальним часткам сторін у праві власності на квартиру та найбільш враховуватиме баланс інтересів кожного співвласника. При цьому, такий порядок користування не призведе до порушення прав відповідача ОСОБА_2 та третьої особи ОСОБА_3 , у користування яких виділяються кімнати площею 14,1 та 9,9 кв.м. відповідно, оскільки не зменшує їх ідеальні частки у праві власності та відповідає положенням цивільного законодавства, яке гарантує співвласнику у спільній частковій власності право на надання йому у користування приміщень, що відповідають його частці у спільній власності. Крім того, встановлення такого порядку користування квартирою відповідатиме фактичному порядку користування квартирою, що склався, за яким ОСОБА_1 користується кімнатою площею 14,3 кв.м., а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - кімнатами площею 14,1 та 9,9 кв.м.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимоги ОСОБА_1 про встановлення порядку користування спірною квартирою за варіантом, запропонованим позивачем у позовній заяві. При цьому, посилання суду на відсутність спору щодо користування квартирою не може бути підставою для відмови у задоволенні законної вимоги позивача, як співвласника, про надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
Щодо поділу між сторонами автомобіля TOYOTA SOLARA, номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , 2004 року випуску, шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації вартості її частки у праві власності на автомобіль у розмірі 98 275 грн. 00 коп., колегія суддів зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що вищевказаний автомобіль був набутий сторонами за час шлюбу, у 2011 році, відтак є спільною сумісною власністю сторін, як подружжя, згідно вимог ст. 60 СК України.
До 2018 року сторони перебували у шлюбі, за час якого, у 2013 році, ОСОБА_1 спільний автомобіль TOYOTA SOLARA, номерний знак НОМЕР_1 , відчужив.
Згідно ч.ч. 1, 2, 3 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
З аналізу вищенаведених положень закону, слід дійти висновку, що ОСОБА_1 , відчужуючи у 2013 році спільний автомобіль, діяв за згодою дружини ОСОБА_2 , яка презюмується в силу вказівки закону, і, як ним було зазначено в суді, використав отримані за продаж автомобіля кошти в інтересах сім'ї.
При цьому, саме відповідач ОСОБА_2 , яка посилалась на те, що автомобіль було відчужено ОСОБА_1 без її згоди та відома, а кошти, отримані за продаж автомобіля, були використані не в інтересах сім'ї, несе тягар доказування даних обставин.
Разом з тим, доказів, належних та допустимих, на підтвердження факту відчуження автомобіля за час шлюбу без її згоди, а також використання ОСОБА_1 коштів, отриманих за проданий автомобіль, не в інтересах сім'ї, відповідачем ОСОБА_2 суду надано не було, хоча саме вона мала довести ці обставини, як особа, яка спростовує презумпцію згоди подружжя на укладення договору відчуження спільного автомобіля.
Суд першої інстанції на вищенаведені обставини належної уваги не звернув та побудував свої висновки в частині поділу автомобіля на припущеннях про доведеність факту відчуження позивачем автомобіля без згоди на це відповідача.
Відповідно до ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Зважаючи на недоведеність ОСОБА_2 факту відчуження ОСОБА_1 їх спільного автомобіля без її згоди та недоведеність нею факту використання отриманих від продажу автомобіля коштів не в інтересах сім'ї, вважається, що ОСОБА_1 , відчужуючи спільний автомобіль, діяв за згодою дружини ОСОБА_2 та використав кошти в інтересах сім'ї.
За вищенаведених обставин підстави до задоволення вимоги ОСОБА_2 про поділ автомобіля шляхом стягнення на її користь з ОСОБА_1 грошової компенсації вартості належної їй у праві власності на автомобіль частки у розмірі 98 275 грн. 00 коп. - відсутні, оскільки даним автомобілем ОСОБА_1 розпорядився за час шлюбу за згодою дружини ОСОБА_2 , використавши отримані від продажу кошти в інтересах сім'ї.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Апеляційний суд, перевіривши законність та обґрунтованість ухваленого судом рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача, на підставі наявних у справі доказів, дійшов висновку, що рішення суду в частині поділу автомобіля TOYOTA SOLARA, номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , 2004 року випуску та в частині відмови у встановленні порядку користування квартирою судом ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, відтак, у цій частині рішення на підставі п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про відмову у задоволенні вимоги ОСОБА_2 про поділ автомобіля та задоволення вимоги ОСОБА_1 про встановлення порядку користування квартирою АДРЕСА_2 за запропонованим ним варіантом. В іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін, як таке, що постановлене судом з додержанням вимог закону.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 15 грудня 2022 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації вартості 1/2 частини автомобіля TOYOTA SOLARA, номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , 2004 року випуску в сумі 98 275 грн. 00 коп. - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні цієї вимоги ОСОБА_2 відмовити.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 15 грудня 2022 року в частині відмови у задоволенні вимоги ОСОБА_1 про встановлення порядку користування квартирою - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким вимогу ОСОБА_1 про встановлення порядку користування квартирою - задовольнити.
Встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_2 , виділивши у користування ОСОБА_1 кімнату розміром 14,3 кв.м., ОСОБА_2 - кімнату розміром 14,1 кв.м., ОСОБА_3 - кімнату розміром 9,9 кв.м.
Місця загального користування: коридор, кухню, ванну, санвузол - залишити в спільному користуванні.
В іншій частині рішення Деснянського районного суду міста Києва від 15 грудня 2022 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий:
Судді: