Справа № 420/20731/21
31 травня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Цховребової М.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області про визнання протиправним та нечинним рішення,
встановив:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області, в якому (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) позивач просить визнати протиправним та нечинним рішення двадцять сьомої сесії восьмого скликання Великодальницької сільської ради Одеського району Одеської області № 479-VIII від 23 грудня 2021 року «Про відмову гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) на території Великодальницької сільської ради».
Ухвалами суду від 03.11.2021 року: відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову; від 08.11.2021 року: відкрито провадження в адміністративній справі; вирішено, що справа буде розглядатися у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; від 31.05.2023 року: відмовлено у задоволенні заяви представника позивача про розгляд справи в загальному провадженні.
Разом із супровідним листом Одеського окружного адміністративного суду від 01.12.2021 року № 420/20731/21/88228/21 (а.с.35) справу надіслано до П'ятого апеляційного адміністративного суду на запит останнього. 29.03.2022 року справу повернуто до Одеського окружного адміністративного суду (а.с.59) разом із постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2022 року (а.с.48-50), якою ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2021 року про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову залишено без змін.
Згідно зі змістом адміністративного позову та заяви про зміну предмету позову, позивач просить суд задовольнити адміністративний позов в повному обсязі, з тих підстав по суті, що: оскаржуваним рішенням порушено надане позивачу діючим законодавством право на безоплатне (в порядку приватизації) отримання у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, необхідних позивачу для забезпечення власних потреб та потреб його родини; законом не передбачено обмеження права особи на отримання у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку з господарськими спорудами за наявності вільної земельної ділянки, про передання у власність якої просить особа.
Згідно зі змістом відзиву на позовну заяву, відповідач вважає позовні вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з тих підстав, по суті, що: відповідно до кадастрового плану, умовна ділянка, щодо якої позивач просив надати дозвіл на розробку документації із землеустрою вільна від забудови; в той же час позивач просить надати земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд; тобто ним планується використання земельної ділянки для містобудівних потреб; таким чином відповідно до вимог Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», до моменту затвердження принаймні одного із видів містобудівної документації на місцевому рівні, відсутні підстави для задоволення клопотання ОСОБА_1 .
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані пояснення, а також докази в їх сукупності, суд встановив таке.
Позивач звернувся до голови Великодальницької ОТГ з клопотанням від 26.11.2021 року «Про надання земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку» (а.с.77), в якому відповідно до статей 116, 118 та 121 Земельного кодексу України просив надати йому у власність земельну ділянку та дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,2500 га, в бажаному місці розташування, яка розташована в межах села Великий Дальник, Біляївського району, Одеської області в адміністративно-територіальних межах Великодальницької ОТГ.
Цим клопотанням позивач також засвідчив, що не використав раніше своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки за вищезазначеним цільовим призначенням.
Додатками до даного клопотання зазначено:
1. Копія завірена належним чином документа, що посвідчує особу паспорт громадянина України на 1 арк., ідентифікаційний код на 1 арк.;
2. Копія завірена належним чином посвідчення інваліда ІІ групи, яке дає право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни, інвалідів війни на 1 арк.;
3. Копія завірена належним чином схеми розміщення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 за адресою: Одеська область, Одеський район, Великодальницька сільська рада, с. Великий Дальник на 1 арк.;
4. Копія завірена належним чином плану земельної ділянки на 1 арк.
29 листопада 2021 року позивач звернувся до голови Великодальницької ОТГ, в якій просив долучити технічний звіт з кадастрової зйомки земельної ділянки, яка розташована за адресою: Одеська область, Одеський район, Великодальницька сільська рада, с. Великий Дальник, до його клопотання від 26.11 № 04-09-01 про надання йому у власність земельної ділянки та дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,2500 га, в бажаному місці розташування, яка розташована в межах села Великий Дальник, Одеського району, Одеської області в адміністративно-територіальних межах Великодальницької ОТГ. (а.с.78-80)
23 грудня 2021 року Великодальницькою сільською радою Одеського району Одеської області прийнято рішення № 479-VІІІ «Про відмову гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) на території Великодальницької сільської ради» (а.с.76), згідно з яким, розглянувши заяву гр. ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) на території Великодальницької сільської ради, відповідно до ст.ст. 12, 116, 118, 121, 122 Земельного кодексу України, ст.ст. 2, 6, 19 Закону України « Про землеустрій», ч. 3 ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», керуючись п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», враховуючи висновки постійної комісії з питань земельних відносин, природокористування, екології, благоустрою та надзвичайних ситуацій, Великодальницька сільська рада вирішила:
- відмовити гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,2500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка розташована в межах с. Великий Дальник Біляївського району Одеської області у зв'язку з відсутністю плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно ч. 3 ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється.
Не погоджуючись з рішенням відповідача № 479-VIII від 23 грудня 2021 року «Про відмову гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) на території Великодальницької сільської ради», позивач звернувся до суду із вищенаведеними вимогами.
На доведення обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, позивачем також надано копії, зокрема (а.с.5-8):
- витягу із рішення Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області № 341-VIII від 22 вересня 2021 року;
- заяви позивача від 24.05.2021 року до голови Великодальницької ОТГ про надання земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку;
- заяви позивача від 11.02.2019 року до голови Великодальницької сільської ради Біляївсткого району Одеської області про надання земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку з додатком - експлікація щодо земельної ділянки 0,2262 га.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В частині 2 статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України (в редакції, чинній до 01.01.2022 року), у таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України (в редакції, чинній з 01.01.2022 року), суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, на виконання вимог ч. 5 ст. 242 КАС України судом враховано, що постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31 травня 2021 року у справі № 522/17386/16-а, постановлено, зокрема: касаційну скаргу Одеської міської ради - залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.08.2017 - залишити без змін.
Згідно зі змістом вказаної постанови Верховного Суду, її прийнято з таких підстав, зокрема:
«Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України (далі - ЗК України) та Законом України "Про землеустрій".
Відповідно до частин першої-третьої ст.116 ЗК України громадяни … набувають права власності … земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами … здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (п. в) частина третя статті 116 ЗК України).
Частиною шостою та сьомою статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
В ході розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач відмовив позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки, з посиланням на відсутність затвердженого плану зонування або детального плану території.
Разом з тим, зазначені відповідачем підстави відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не відповідають тим, які визначені ч. 7 ст. 118 ЗК України.
Інших визначених законом підстав для відмови позивачу у наданні у наданні такого дозволу відповідачем не зазначено та судами не встановлено.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо скасування оскаржуваного рішення та зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою, оскільки за відсутності передбачених законом підстав для відмови позивачу у наданні такого дозволу, у відповідності до вимог ч. 7 ст. 118 ЗК України, у суб'єкта владних повноважень відсутні перешкоди у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою за клопотанням позивача.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18.04.2018 у справі №522/17384/16-а та від 21.10.2019 у справі №317/3590/17(2-а/317/120/2017), правовідносини у яких є подібними до правовідносин у справі, що розглядається, і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від них під час розгляду цієї справи.
Так, у постанові від 21.10.2019 у справі №317/3590/17(2-а/317/120/2017) Верховний Суд дійшов наступних висновків:
«?…? обов'язок суб'єкта владних повноважень надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки обмежений лише підставами, визначеними ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України. Разом з тим, такі підстави не пов'язані з обставинами чи подіями, виникнення яких залежить від волевиявлення суб'єкта владних повноважень.
Так, підставою відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою відповідачем зазначено відсутність плану зонування або детального плану території населеного пункту в межах якого розташована відповідна земельна ділянка.
Поняття план зонування території та детального плану території наведено у статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Так, план зонування території (зонінг) - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон; детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території.
Відповідно до частини 1 статті 16 даного Закону, планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.
За змістом положень статей 18, 19 цього Закону план зонування території та детальний план у межах населеного пункту розробляється для містобудівних потреб та затверджується органами місцевого самоврядування та виконавчими органами рад відповідно.
З оскаржуваного рішення відповідача вбачається, що будь-яких зауважень стосовно поданих позивачем до клопотання документів, зокрема щодо невідповідності місця розташування об'єкта вимогам конкретних законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, дане рішення не містить. Обставина, яку відповідач вказує як підставу для відмови у наданні дозволу - відсутність плану зонування або детального плану території відповідного населеного пункту, не залежить від волевиявлення позивача та не доводить наявність тих обов'язкових умов, з якими законодавець пов'язує можливість відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.»
У постанові від 18.04.2018 Верховний Суд дійшов висновку, що ч. 7 ст. 118 ЗК України регламентовано виключний перелік правових підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. А тому порушення зазначених підстав відповідачем та звернення позивача до суду для усунення зазначених порушень, не є порушенням дискреційних повноважень Одеської міської ради.»
Судом встановлено, що згідно зі змістом оскаржуваного позивачем рішення № 479-VІІІ 23 грудня 2021 року «Про відмову гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) на території Великодальницької сільської ради», його прийнято лише та виключно у зв'язку з відсутністю плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно ч. 3 ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється.
З оскаржуваного у справі № 420/20731/21 рішення відповідача також вбачається, що будь-яких зауважень стосовно поданих позивачем до клопотання документів, зокрема щодо невідповідності місця розташування об'єкта вимогам конкретних законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, дане рішення не містить.
Отже, на підставі встановленого суд дійшов висновку, що позиція відповідача зі спірних питань - є помилковою, такою, що не відповідає фактичним обставинам справи, положенням законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, та правовим висновкам Верховного Суду щодо вибору і застосування норм права до спірних правовідносин.
При цьому суд звертає увагу на те, що під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду. Наведена позиція суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постановах від 24 червня 2021 року у справі № 420/4887/20, від 23 грудня 2020 року № 560/3971/19, від 31 березня 2020 року по справі № 910/11383/19, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 тощо.
При прийнятті рішення у справі судом також враховано, що відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Наведена позиція неодноразово викладена (підтримана) Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах, зокрема, від 16.05.2023 року у справі № 640/18835/19, від 17.05.2023 року у справі № 620/5518/22, від 18 травня 2023 року у справах № 815/2654/18, № 640/18331/19 тощо.
Інших суттєвих доводів та/або доказів щодо обґрунтування заявлених позовних вимог та заперечень проти них, які могли б потягнути зміну висновків суду щодо спірних правовідносин, сторонами суду не наведено та не надано.
Щодо решти доводів сторін слід зазначити, що рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р.).
Однак, ст. 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р.), відповідно
суд, із застосуванням положень ч. 2 ст. 9 КАС України, дійшов висновків, що:
- оскаржуване рішення прийняте відповідачем: не на підставі та не у спосіб, що передбачені законодавством України; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, тому воно є протиправним та підлягає скасуванню, відповідно адміністративний позов, з урахуванням встановлених судом обставин та з урахуванням вищенаведених врахованих судом постанов Верховного Суду - підлягає задоволенню в порядку п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України, а не у порядку п. 1 ч. 2 ст. 245 КАС України, як помилково заявлено представником позивача.
Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VI, позивач звільнений від сплати судового збору, відповідно, підстав для розподілу судових витрат в порядку, передбаченому ст. 139 КАС України, немає.
Згідно з п. 3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України (в редакції, чинній до 17.07.2020 року) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), зокрема, процесуальні строки щодо розгляду адміністративної справи продовжуються на строк дії такого карантину.
Згідно з п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 18.06.2020 року № 731-ІХ, який набрав чинності 17.07.2020 року, зокрема, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.
Постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 р. № 383) до 30 червня 2023 р. на території України продовжено дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України.
Справу розглянуто, рішення прийнято та складено також з урахуванням: часу періодичного навчання суддів; часу тимчасової непрацездатності головуючого судді; часу перебування головуючого судді у відпустці; фактичного часу забезпечення суду електроенергією; часу повітряних тривог; часу перевірки повідомлень про мінування будівлі суду; наказу голови Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2022 року № 9-ОС/Д/С «Про особливий режим роботи Одеського окружного адміністративного суду»; статей 10, 12-2, 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»; Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»; законів України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», якими затверджено Укази Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 № 133/2022, від 22.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 року № 757/2022, від 06.02.2023 року № 58/2023, від 01.05.2023 року № 254/2023; рішення Ради суддів України від 24.02.2022 № 9.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 78, 139, 159, 241-246, 250, 255, 258, 262, 295, 297 КАС України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області (місцезнаходження вул. Богдана Хмельницького, буд. 3, с. Великий Дальник, Біляївський район, Одеська область, 67668; ідентифікаційний код юридичної особи: 04377693) про визнання протиправним та нечинним рішення - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Великодальницької сільської ради Одеського району Одеської області № 479-VIII від 23 грудня 2021 року «Про відмову гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) на території Великодальницької сільської ради».
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.Г. Цховребова