Справа № 420/4146/23
31 травня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючої судді - Бойко О.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Південного Одеського територіального управління Національної гвардії України (військової частини НОМЕР_1 ) (м. Одеса) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання здійснити нарахування та виплату коштів, вирішив адміністративний позов задовольнити частково.
І. Суть спору:
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за адміністративним позовом позивача, ОСОБА_1 , до відповідача, Південного Одеського територіального управління Національної гвардії України (військової частини НОМЕР_1 ) (м. Одеса), в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Південного Одеського територіального управління Національної гвардії України (військової частини НОМЕР_1 ) (м. Одеса) щодо не проведення повного розрахунку при звільненні з військової служби з ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Південне Одеське територіальне управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплати ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні індексації грошового забезпечення, а саме за період 26.11.2019 по 25.02.2023 шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати, обчисленого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100;
- зобов'язати Південне Одеське територіальне управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.
ІІ. Аргументи сторін
(а) Позиція позивача
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/16024/22 здійснив виплату індексації його грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 з встановленням базового місяця - січень 2008 року в розмірі 75494,70 грн., які надійшли на його розрахунковий рахунок 25.02.2023.
На думку позивача, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником в день звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а строк затримки по виплаті заробітної плати слід рахувати з 26.11.2019, оскільки вказана відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення таких виплат.
Крім того, позивач звертає увагу, що індексація є складовою грошового забезпечення та у разі її несвоєчасної виплати, затримці виплати доходу на один і більше календарних місяців, провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
(б) Позиція відповідача
13.04.2023 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Представник відповідача звертає увагу, що право на отримання та виплату індексації грошового забезпечення в періодах з 01.12.2015 по 28.02.2018 з урахуванням базового місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року позивач отримав саме після надбання законної сили рішення суду, а не в момент звільнення.
Крім того, відповідач звертає увагу, що посилання позивача на Кодекс законів про працю України є помилковим, оскільки передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів щодо оплати праці не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).
ІІІ. Процесуальні дії у справі
06.03.2023 ухвалою Одеський окружний адміністративний суд, прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
28.04.2023 ухвалою Одеський окружний адміністративний суд зупинив провадження по справі №420/4146/23 до моменту отримання витребуваних доказів.
31.05.2023 ухвалою Одеський окружний адміністративний суд поновив провадження у справі.
IV. Обставини, встановлені судом
Позивач проходив військову службу у відповідача та наказом № 258 від 25.11.2019 його було виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.
У зв'язку із неотриманням компенсації за неотримане речове майно позивач звернувся до суду та рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09.10.2020 № 420/2008/20 його адміністративний позов задоволено частково, а саме: визнано протиправною бездіяльність Південного Одеського територіального управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) щодо не донарахування окремих найменувань (кількості) речового майна, не отриманого ОСОБА_1 під час проходження військової служби та яке підлягає грошовій компенсацій під час звільнення з військової служби, та невиплати грошової компенсації ОСОБА_1 його вартості; зобов'язано Південне Одеське територіальне управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно у розмірі, з урахуванням речового майна, зазначеного у Довідці № б/н від 10.01.2020 року «про речове майно що не було видано ОСОБА_1 під час служби та яке не зазначено у довідці «Про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 »; в задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Крім того, у зв'язку із невиплатою індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби позивач також звернувся до суду та рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25.06.2021 № 420/5665/21 його адміністративний позов задоволено частково, а саме: визнано протиправними дії Південного Одеського територіального управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) АДРЕСА_1 щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 01 січня 2003 року по 25 листопада 2019 року не в повному обсязі; зобов'язано Південне Одеське територіальне управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) АДРЕСА_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2003 року по 25 листопада 2019 року, з урахуванням виплачених сум; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
При цьому, з'ясувавши, що відповідач на виконання вказаного рішення невірно встановив базовий місяць, позивач знову звернувся до суду та рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.01.2023 № 420/16024/22 його адміністративний позов задоволено частково, а саме: визнано протиправними дії Південного Одеського територіального управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 включно, на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 червня 2021 року у справі № 420/5665/21 не у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України №1294 від 07 листопада 2007 року; зобов'язано Південне Одеське територіального управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) донарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 рік з врахуванням проведеної виплати у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України № 1294 від 07 листопада 2007 року, з встановленням базового місяця - січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум; в іншій частині позову відмовлено.
На виконання вказаного рішення відповідач 25.02.2023 здійснив виплату індексації грошового забезпечення позивача в розмірі 75 494,70 гривень шляхом перерахування на його картковий рахунок.
V. Джерела права та висновки суду.
Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить до задоволення частково. Свій висновок вмотивовує наступним чином.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.17 ч.1 ст.4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних засадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Згідно ч.1 ст.2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 р. № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Слід зауважити, що положення трудового законодавства (в тому числі й КЗпП України) не поширюються на правовідносини, що виникають при визначенні норм оплати грошового забезпечення військовослужбовців, порядку такого грошового забезпечення, оскільки такі врегульовані спеціальним законодавством. Разом із тим, спеціальне законодавство, яким визначено порядок, умови, склад, розміри грошового забезпечення військовослужбовців, не врегульовує відносини, що пов'язані із затримкою розрахунку при звільненні (припинення контракту про проходження військової служби) військовослужбовців з лав Збройних Сил України, відповідальності за затримку розрахунку при такому звільненні. Відтак, в такому разі застосуванню підлягають положення Кодексу законів про працю України.
Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постановах від 31.10.2019 р. у справі № 828/598/17, від 16.04.2020 р. у справі № 822/3307/17.
Відповідно до ст.116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною 1 статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (ч.2 ст.117 КЗпП України).
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Суд звертає увагу, що оскільки індексацію грошового забезпечення та компенсацію за неотримане речове майно позивачу не виплачено в день його виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. Тому відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України позивач має право на отримання середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.
Вказане відповідає правовій позиції, яка викладена у постанові Верховного суду від 12 серпня 2020 року у справі № 400/3151/19 адміністративне провадження № К/9901/12644/20 та у постанові Верховного Суду від 28.01.2021 в адміністративній справі №240/11214/19, яку судом враховано на виконання положень ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на матеріали справи, суд встановив, що позивача виключено з особового складу відповідача 25.11.2019, остаточний розрахунок з позивачем проведений 25.02.2023 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду № 420/16024/22 від 16.01.2023.
Отже, фактичні обставини справи свідчать про те, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягає у не проведенні повного та належного остаточного розрахунку при звільненні позивача зі служби - в день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення - 25.11.2019.
Що стосується позовної вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплати позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні індексації грошового забезпечення, а саме за період 26.11.2019 по 25.02.2023 шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати, обчисленого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 р. № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 821/1226/16).
Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі ст.116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі належні йому суми.
Як вже встановлено судом позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 25.11.2019, отримавши розрахунок за час служби.
А тому строк затримки по виплаті грошового забезпечення слід рахувати з 26.11.2019, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.
При цьому, суд враховує правові висновки Верховного Суду (зокрема, які викладені у постанові від 06.08.2020 у справі № 813/851/16), відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.
Таким чином, для повного і належного захисту порушених прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне стягнути з відповідача конкретну суму такої компенсації.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами п.8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Суд встановив, що відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем 25.02.2023, виплативши на виконання рішення суду індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 у розмірі 75494,70 гривень.
Згідно із наданою відповідачем на виконання ухвали суду довідкою про розмір середньомісячного та середньоденного грошового забезпечення позивача № 27 від 18.05.2023 за останні 2 календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби позивачу нараховано за вересень та жовтень 2019 року 37665,00 грн. (18832,50 грн. + 18832,50 грн.) Кількість календарних днів за цей період складає 61 день.
Таким чином середньоденне грошове забезпечення позивача складає 617,46 грн. (37665,00 грн : 61 календарний день).
Затримка розрахунку при звільненні становить 1188 календарних днів (період з 26.11.2019 по 25.02.2023).
Водночас, суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022 (далі - Закон № 2352-ІХ), яким викладено в новій редакції норму ст.117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (25.02.2023), суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма ст.117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX. А відтак, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 26.11.2019, проте не більш як за шість місяців, що становить 182 календарні дні (з 26.11.2019 по 25.05.2020).
Із цього слідує, що середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні в межах визначеного ст.117 КЗпП України шестимісячного терміну становить 112377,72 грн. (617,46 грн. х 182 календарних днів).
Суд звертає увагу на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 39-41 постанови від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13-ц, згідно з якими встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.
3. Ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені також Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.
У п.77-78 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 р. у справі № 761/9584/15-ц також зазначено, що законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
У пункті 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 р. у справі № 761/9584/15-ц викладено правову позицію, відповідно до якої з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
З врахуванням принципу справедливості та співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку має бути розрахований з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.
Такий висновок узгоджується також з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 24.07.2019 у справі № 805/3167/18-а, від 03.04.2019 у справі № 662/1626/17 та від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18.
Зокрема, істотність частки компенсації простроченої заборгованості в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: (75494,70 грн. (розмір несвоєчасно виплачених сум)/ 112377,72 грн. (середній заробіток за час затримки розрахунку)) х 100 = 67,18 %.
Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотної частки 67,18 %, становить 75495,35 грн. ((112377,72 грн. х 67,18 %) : 100 %) або ((617,46 грн. х 67,18 %) : 100 % х 182 календарних днів).
Отже з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 75495,35 грн.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату на користь позивача компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, суд зазначає наступне.
Питання, пов'язані із здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 року (далі - Порядок № 159).
Згідно зі статтями 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян.
Згідно з п.3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян.
Наведене свідчить, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації грошових доходів громадян). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі індексації грошових доходів громадян, у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.
Також, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, індексація грошових доходів громадян).
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Тобто, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати та Порядком № 159 є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації грошових доходів громадян). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція викладена постановах Верховного Суду від 03.07.2018 року у справі № 521/940/17, від 05.10.2018 у справі №162/787/16-а, від 04.03.2020 у справі №219/11809/15-а, від 11.12.2020 у справі 200/10820/19-а та від 21.10.2021 у справі №200/613/19-а.
Згідно п.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд встановив, що виплата позивачу індексації грошового забезпечення в повному обсязі на виконання судового рішення по справі №420/16024/22 відбулась лише 25.02.2023.
Отже, відповідачем допущено порушення встановленого строку виплати індексації грошового забезпечення, а тому у позивача виникло право на отримання компенсації втрати частини доходу за спірний період.
Водночас, позивач не звертався до відповідача із заявою про нарахування та виплати йому компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку №159.
Своєю чергою, відповідач не відмовляв позивачу своїм рішенням у виплаті відповідної компенсації.
Частиною 1 статті 7 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
З огляду на те, що у цій справі позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, а відповідач не відмовляв позивачу у виплаті відповідної компенсації, то право позивача ще не було порушено суб'єктом владних повноважень і звернення його до суду з цим позовом є передчасним.
Суд зазначає, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може (1) або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, (2) або відмовити у її виплаті. А тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов'язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.
Вказаний висновок узгоджуються з висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 17.11.2021 у справі №460/4188/20.
За таких обставин, суд вважає, що заявлені позовні вимоги належать до часткового задоволення.
VI. Судові витрати
У зв'язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору та відсутні докази понесення ним інших судових втрат, жодні судові витрати не належать розподілу та стягненню з відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст 2, 139, 244-246 КАС України, суд -
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2.Визнати протиправною бездіяльність Південного Одеського територіального управління Національної гвардії України (військової частини НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) щодо не проведення повного розрахунку при звільненні з військової служби з ОСОБА_1 .
3.Стягнути з Південного Одеського територіального управління Національної гвардії України (військової частини НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні індексації грошового забезпечення у сумі 75495,35 (сімдесят п'ять тисяч чотириста дев'яносто п'ять) грн., 35 коп.
4.У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду подається протягом тридцяти днів. Оскільки справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач - Південне Одеське територіальне управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) (м. Одеса), адреса: 65059, м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 7, код ЄДРПОУ 25575799.
Суддя Оксана БОЙКО