Справа № 947/10914/23
Провадження № 2-а/947/80/23
30.05.2023 року Київський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого судді Петренка В.С.
за участю секретаря Лук'яненко В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,
04.04.2023 року ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Одеси з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції в Одеській області, в якому просить суд скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі, серія БАД №762035 від 28.03.2023 року, якою ОСОБА_1 було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.140 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 гривень. Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що зареєстрований АДРЕСА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.140 КУпАП - закрити.
В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на те, 23.03.2023 року о 17 год. 13 хв. мене під час управління транспортним засобом 1-VAN A0711, реєстраційний номер НОМЕР_1 в м. Одеса вул. Космонавта Комарова 1 б, було зупинено інспектором Управління патрульної поліції Відділу безпеки дорожнього руху Управління патрульної поліції в Одеській області ДГІП лейтенантом поліції Ткаченко М.Г.
Надавши на вимогу інспектора документи, а саме посвідчення водія подорожній лист та технічний паспорт на транспортний засіб, також інспектором була пред'явлена вимога про
надання: Ліцензії на перевезення пасажирів автомобільним транспортом, схеми руху. Паспорту маршруту регулярних спеціальних перевезень (у частині схеми автобусного маршруту та характеристики маршруту) погодженого уповноваженим підрозділом Національної поліції України.
Позивач вказує, що ним інспектору було надано усне пояснення, що він працює на посаді водія на ПрАТ «ЧОРНОМОРСЬКИЙ ПАЛИВНИЙ ТЕРМІНАЛ», якому і належить на праві власності транспортний засіб 1-VAN A0711, та на даний момент він здійснює доставку власним автобусом підприємства працівників підприємства що мешкають в м. Одеса з місця роботи (м.Чорноморськ).
Зазначиє, що ПРАТ «ЧОРНОМОРСЬКИЙ ТЕРМІНАЛ» як власник транспортного засобу, не веде господарську діяльність з надання послуг з перевезення пасажирів та не використовує власний транспорт з метою надання послуг фізичним особам з перевезення, для здійснення такого виду діяльності, не надає комерційну послугу з перевезення, оскільки працівники за доставку не сплачують.
Позивач зазначає, що доставка працівників ПрАТ «ЧОРНОМОРСЬКИЙ ПАЛИВНИЙ ТЕРМІНАЛ» з місця роботи та до місця роботи власним автотранспортом, здійснюється підприємством виключно для забезпечення власних потреб, тому Ліцензію та інші запитувані документи підприємству отримувати не потрібно.
28.03.2023 року за результатами розгляду справи інспектором Управління патрульної поліції Відділу безпеки дорожнього руху Управління патрульної поліції в Одеській області, ДПП лейтенантом поліції Ткаченко М.Г. було прийнято Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія БАД №762035 від 28.03.2023р.
В Постанові зазначено, що порушено п.2.12 та 3.3 Наказу Міністерства транспорту та зв'язку України №278 від 07.05.2010 року, а саме відсутність Паспорту маршруту регулярних спеціальних перевезень (у частині схеми автобусного маршруту та характеристики маршруту) погодженого уповноваженим підрозділом Національної поліції України при здійсненні регулярного спеціального пасажирського перевезення, за що передбачена відповідальність за ч.2 ст. 140 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у розмірі 340,00 грн.
З урахуванням викладеного, позивач вважає, що його діях відсутній склад правопорушення, передбачений ч. 2 ст. 140 КУпАП, у зв'язку з чим, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Відповідно до автоматизованої системи документообігу адміністративну справу було розподілено судді Київського районного суду м. Одеси Петренку В.С.
Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси Петренка В.С. від 05.04.2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Одеській області відділ безпеки дорожнього руху про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення було залишено без руху. Повідомлено ОСОБА_1 про необхідність виправити зазначені недоліки позову протягом 10 (десяти) днів з дня отримання цієї ухвали, а саме: сплатити судовий збір за подання позовної заяви про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, у розмірі, визначеному Законом України «Про. судовий збір», тобто 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 536 (п'ятсот тридцять шість) грн. 80 коп., та надати докази такої сплати, а саме: оригінал квитанції про сплату судового збору. Роз'яснено позивачу його право на звернення до суду з клопотанням про заміну неналежних відповідачів належним відповідачем. Роз'яснено позивачу, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
10.04.2023 року до канцелярії суду від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків разом з оригіналом квитанції про сплату судового збору у розмірі 536,80 грн.
Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси Петренка В.С. від 05.05.2023 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Одеській області відділ безпеки дорожнього руху про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення. Призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами. Клопотання ОСОБА_1 заміну неналежного відповідача належним відповідачем було задоволено. Замінено у справі № 947/10914/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Одеській області відділ безпеки дорожнього руху про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, неналежного відповідача - Управління патрульної поліції в Одеській області відділ безпеки дорожнього руху на належного відповідача - Департамент патрульної поліції Національної поліції України.
11.05.2023 року від представника відповідача - Департаменту патрульної поліції Національної поліції України до канцелярії суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому представник відповідача просив суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування наданого відзиву представник відповідача посилається на те, що 23 березня 2023 року о 17 год. 15 хв. в ході виконання службових обов'язків, у складі екіпажу патрульної поліції, інспектором відділу безпеки дорожнього руху управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції лейтенантом поліції Ткаченко Максимом Геннадійовичем за адресою: м. Одеса, вул. Космонавта Комарова, 16, виявлено транспортний засіб 1-VAN A0711, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням, як пізніше стало відомо, громадянина ОСОБА_1 , який керуючи вищезазначеним транспортним здійснював регулярні спеціальні пасажирські перевезення працівників підприємства (ПАТ «Чорноморський паливний термінал») не маючи схеми маршруту та розкладу руху погодженої з уповноваженим підрозділом Національної поліції, чим порушив п. 2.1.г), п. 32.1 Правил дорожнього руху затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі - ПДР України), п. 2.12, п. 3.3 наказу Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.05.2010 року № 278 «Порядок розроблення та затвердження паспорта автобусного маршруту» (далі - Порядок), та ст. 39 України «Про автомобільний транспорт» за що передбачено адміністративна відповідальність за ч. 2 ст. 140 КУпАП.
На вимогу пред'явити документи визначені в п. 2.1 ПДР України, позивач надав посвідчення водія серії НОМЕР_2 та реєстраційний документ на транспортний засіб. Беручи до уваги, що Позивач керував транспортним засобом «1-VAN A0711» реєстраційний номер НОМЕР_1 , що за типом транспортного засобу є автобус пасажирський, інспектор пред'явив вимогу надати схему маршруту та розклад маршруту.
Як зазначає представник відповідача, позивачем було надано внутрішній документ підприємства «Маршрути і графік руху автотранспорту з доставки співробітників ПрАТ «ЧОРНОМОРСЬКИЙ ПАЛИВНИЙ ТЕРМІНАЛ» затверджений головою правління «Черноморский топливный терминал» В.І. Кігітовим, а також зазначив, що він працює водієм в ПАТ «Чорноморський паливний термінал» та постійно здійснює перевезення працівників вищезазначеного підприємства за цим маршрутом.
Регулярні спеціальні пасажирські перевезення - перевезення певних категорій пасажирів (працівників підприємств, школярів, студентів, туристів, екскурсантів та інших) на автобусному маршруті за умовами, визначеними паспортом маршруту, затвердженим в установленому порядку замовником транспортних послуг або уповноваженими органами Договірних Сторін у разі міжнародних перевезень.
Тобто, на думку представника відповідача, позивач сам підтверджує той факт, що він здійснює регулярні спеціальні пасажирські перевезення.
Представник позивача зазначає, що під час розгляду справи поліцейські пояснили гр. ОСОБА_1 суть скоєного правопорушення, роз'яснили йому права передбачені ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України. Позивачем було заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи для надання повної документації щодо перевезення пасажирів транспортним засобом 1-VAN A0711» реєстраційний номер НОМЕР_1 та можливістю скористатися правовою допомогою. Інспектор Ткаченко М.Г. розглянув та задовольнив дане клопотання позивача.
У зв'язку з чим, розгляд справи було перенесено на 28.03.2023 року о 09 год. 30 хв., та складено письмове повідомлення про запрошення до підрозділу поліції гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 для розгляду вчиненого або не вчиненого ним адміністративного правопорушення, за адресою АДРЕСА_2 .
28.03.2023 року під час розгляду справи поліцейські пояснили гр. ОСОБА_1 повторно суть скоєного правопорушення, роз'яснили йому права передбачені ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України, а також пояснили, що відносно нього на місці зупинки автомобіля розглядатиметься справа про адміністративне правопорушення передбачене ч. 2 ст. 140 КУпАП.
Представник відповідача звертає увагу суду, що відповідно до внутрішнього документу «Маршрути і графік руху автотранспорту з доставки співробітників ПрАТ «ЧОРНОМОРСЬКИЙ ПАЛИВНИЙ ТЕРМІНАЛ» який надав позивач, вбачається марка автомобіля, державний номер, маршрут руху, зупинки та час від'їзду транспортного засобу з усіма ознаками маршрутного транспортного засобу. Однак, при цьому наданий документ не погоджений з уповноваженим підрозділом Національної поліції.
Таким чином, представник відповідача вважає, що в діях позивача є склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 140 КУпАП. Інспектор мав всі законні підстави для зупинки транспортного засобу позивача, ним дотримана процедура розгляду справи, постанова обґрунтована, винесена на підставі та у порядку передбаченому законодавством. Доводи позивача щодо необхідності її скасування безпідставні, необґрунтовані, не підкріплені нормами законодавства та доказами.
Відповідно до ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом у судовому засіданні, 28.03.2023 року інспектором відділу безпеки дорожнього руху управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції лейтенантом поліції Ткаченко Максимом Геннадійовичем складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БАД № 762035, якою притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 140 КУпАП,та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 гривень 00 копійок.
У вказаній постанові серії БАД № 762035 від 28.03.2023 року поліцейським було зазначено суть адміністративного правопорушення, а саме, що о 17 годині 15 хвилин в м. Одесі, вул. Космонавта Комарова, 1 Б, водій ОСОБА_1 , керуючи вищезазначеним транспортним здійснював регулярні спеціальні пасажирські перевезення працівників підприємства (ПАТ «Чорноморський паливний термінал») не маючи схеми маршруту та розкладу руху погодженої з уповноваженим підрозділом Національної поліції, чим порушив п. 2.1.г), п. 32.1 Правил дорожнього руху затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі - ПДР України), п. 2.12, п. 3.3 наказу Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.05.2010 року № 278 «Порядок розроблення та затвердження паспорта автобусного маршруту» (далі - Порядок), та ст. 39 України «Про автомобільний транспорт» за що передбачено адміністративна відповідальність за ч. 2 ст. 140 КУпАП.
Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За умовами ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до п. 8, 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань: у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання та регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Пунктами 1.3 та 1.9 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306 (із змінами і доповненнями) (далі - ПДР) встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до пункту 1.1.ПДР ці правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Частиною 1 статті 222 КУпАП передбачено, що органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені частиною 2 статті 140 КУпАП.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеної у постанові від 17.09.2020 (справа № 742/2298/17), при розгляді справ про адміністративні правопорушення посадові особи відповідного органу діють не як самостійний суб'єкт владних повноважень, а від імені такого органу. Таким чином, працівник органів і підрозділів Національної поліції, який має спеціальне звання, не може виступати самостійним відповідачем у справах даної категорії, які розглядаються судом в порядку, визначеному КАС України, оскільки таким відповідачем є саме орган державної влади - суб'єкт владних повноважень, а не особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення.
Згідно з ч.2 ст.258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції.
Якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі. Наведені норми викладені у частині 5статті 258 КУпАП. Отже, у цій справі складання протоколу не було обов'язковим.
Згідно із статтею 7КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна ця особа в його вчиненні.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ч. 2ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, обов'язок доказування в адміністративному судочинстві визначений статтею 71 КАС України розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову (постанова Верховного Суду від 14.03.2018 по справі № 760/2846/17; постанова Верховного Суду від 14.02.2018 по справі № 536/583/17).
Відповідно до роз'яснень, викладених Верховним Судом у постанові від 26.04.2018 року у справі № 338/1/17, візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.
Як зазначено у Постанові Верховного Суду від 13.02.2020 в справі № 524/9716/16-а, постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності повинна містити інформацію про будь-яку фіксацію правопорушення.
Згідно з статтею 31 Закону України «Про дорожній рух» № 580-VIII поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 40 Закону № 580-VIIIвстановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху
Відповідно дост.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, вищезазначена норма має певний перелік доказів, які підтверджують відсутність або наявність адміністративного правопорушення та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 252 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Таким чином, висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення, а саме правопорушення (у випадку його вчинення), повинне бути належним чином зафіксоване.
Відповідно до ч. ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 цієї статті визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З останньої норми вбачається, що законодавець встановлює презумпцію вини суб'єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржується.
Повідомлені позивачем обставини справи про рішення, дії чи бездіяльність відповідача - суб'єкта владних повноважень відповідають дійсності, доки відповідач не спростує їх.
Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Визначення доказів в справі про адміністративне правопорушення та їх перелік регламентований ст. 251 КУпАП.
Обов'язок доказування правомірності накладення адміністративного стягнення на позивача в даній категорій справ відповідно до ч. 2ст. 77 КАС України покладений на відповідача - суб'єкта владних повноважень.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 27 червня 2019 року в справі № 560/751/17, яка відповідно до ч. 5ст. 242 КАС Україниє обов'язковою для врахування судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Згідно п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №14 Про практику застосування судами України законодавства у справах по деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті, зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Відповідно до ст. 62 Конституції України вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи трактуються на її користь.
При цьому, відповідно до практики Європейського суду, а саме в рішенні ЄСПЛ у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» (Allenet de Ribemont v. France) від 10.02.1995 року, зазначено, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Обов'язки учасників дорожнього руху, а також підстави та порядок притягнення до відповідальності за їх порушення передбачені Законом України "Про дорожній рух", Правилами дорожнього руху та Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Згідно зі ст.14 Закону України "Про дорожній рух" учасники дорожнього руху зобов'язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Відповідно до п.32.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306 (далі - ПДР), з територіальними органами з надання сервісних послуг МВС узгоджуються:
а) розміщення в смугах відведення автомобільних доріг або червоних лініях міських вулиць і доріг та їх штучних спорудах кіосків, павільйонів, рекламо носії в, пересувних торговельних пунктів, а також на прилеглих територіях, будинках, спорудах - адміністративних приміщень підприємств, установ та організацій;
б) умови та порядок руху колон у складі більш як п'яти механічних транспортних засобів;
в) порядок буксирування двох і більше транспортних засобів;
З органами Національної поліції узгоджуються також інші питання забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачені законодавчими актами.
Частиною 2 статті 140 КУпАП передбачено, що порушення визначеного законодавством порядку погодження з уповноваженим підрозділом Національної поліції: встановлення рекламоносіїв, технічних засобів організації дорожнього руху, проведення будь-яких робіт на автомобільних дорогах, вулицях, залізничних переїздах; розроблення проектної документації на будівництво, реконструкцію і ремонт автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів та об'єктів дорожнього сервісу; здійснення пасажирських перевезень за встановленими маршрутами руху транспортних засобів загального користування, - тягне за собою накладення штрафу на громадян у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, громадян - суб'єктів господарської діяльності - у розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до п.1.10 ПДР маршрутні транспортні засоби (транспортні засоби загального користування) - автобуси, мікроавтобуси, тролейбуси, трамваї і таксі, що рухаються за встановленими маршрутами та мають визначені місця на дорозі для посадки (висадки) пасажирів.
Отже, підставою для притягнення до відповідальності за ч.2 ст.140 КУпАП є, зокрема, порушення визначеного законодавством порядку погодження з уповноваженим підрозділом Національної поліції здійснення пасажирських перевезень за встановленими маршрутами руху транспортних засобів загального користування.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначаються Законом України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 № 2344-III (далі - Закон № 2344-III в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ст.1 Закону № 2344-III паспорт маршруту - документ, що містить схему маршруту, розклад руху, таблицю вартості проїзду, графіки режимів праці та відпочинку водіїв тощо.
Згідно із ч.ч.1-4 ст.39 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.
Документи для регулярних пасажирських перевезень: для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи їх дозвіл, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України; для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України; для пасажира - квиток на проїзд в автобусі та на перевезення багажу (для пільгового проїзду - посвідчення особи встановленого зразка чи довідка, на підставі якої надається пільга), а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - електронний квиток та документи для пільгового проїзду.
Документи для регулярних спеціальних пасажирських перевезень: для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із замовником транспортних послуг, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України; для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, схема маршруту, розклад руху, інші документи, передбачені законодавством України.
Документи для нерегулярних пасажирських перевезень: для автомобільного перевізника - ліцензія, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України; для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, договір із замовником транспортних послуг, документ, що засвідчує оплату транспортних послуг, інші документи, передбачені законодавством України.
Згідно із ч. 7 ст. 6 Закону № 2344-III центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, зокрема, погодження паспортів міжміських та приміських автобусних маршрутів регулярних спеціальних перевезень, що виходять за межі території області (міжобласних маршрутів).
Таким чином, автомобільні перевізники на маршрутах регулярних та регулярних спеціальних пасажирських перевезень зобов'язані мати і пред'являти уповноваженим особам паспорт маршруту.
Відповідно до ст. 1 Закону № 2344-III у цьому Законі наведені терміни вживаються в такому значенні:
- нерегулярні пасажирські перевезення - перевезення пасажирів автобусом, замовленим юридичною або фізичною особою з укладанням письмового договору на кожну послугу, в якому визначають маршрут руху, дату та час перевезень, інші умови перевезень та форму оплати послуги, або перевезення за власний кошт;
- регулярні пасажирські перевезення - перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування за умовами, визначеними паспортом маршруту, затвердженим в установленому порядку органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування або уповноваженими органами Договірних Сторін у разі міжнародних перевезень;
- регулярні спеціальні пасажирські перевезення - перевезення певних категорій пасажирів (працівників підприємств, школярів, студентів, туристів, екскурсантів та інших) на автобусному маршруті за умовами, визначеними паспортом маршруту, затвердженим в установленому порядку замовником транспортних послуг або уповноваженими органами Договірних Сторін у разі міжнародних перевезень.
Нормативно-правими актами, які регулюють питання погодження з уповноваженим підрозділом Національної поліції здійснення пасажирських перевезень за встановленими маршрутами руху транспортних засобів загального користування є Закон України «Про автомобільний транспорт», Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України № 176 від 18.02.1997 року, та Порядок розроблення та затвердження паспорта автобусного маршруту, затверджений наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 278 від 07.05.2010 року.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» (надалі по тексту Закон) у цьому Законі наведені терміни вживаються в такому значенні: автобусний маршрут спеціальних перевезень - автобусний маршрут, на якому здійснюють регулярні спеціальні пасажирські перевезення; регулярні пасажирські перевезення - перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування за умовами, визначеними паспортом маршруту, затвердженим в установленому порядку органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування або уповноваженими органами Договірних Сторін у разі міжнародних перевезень;регулярні спеціальні пасажирські перевезення - перевезення певних категорій пасажирів (працівників підприємств, школярів, студентів, туристів, екскурсантів та інших) на автобусному маршруті за умовами, визначеними паспортом маршруту, затвердженим в установленому порядку замовником транспортних послуг або уповноваженими органами Договірних Сторін у разі міжнародних перевезень.
Відповідно до ч. 2 ст. 35 вказаного Закону послуги з перевезення пасажирів автобусами можуть надаватися за видами режимів організації перевезень: регулярні, регулярні спеціальні, нерегулярні.
Згідно з ч. 3 ст. 35 Закону перевезення пасажирів автобусами в режимі регулярних пасажирських перевезень здійснюють автомобільні перевізники на автобусних маршрутах загального користування на договірних умовах із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. 4 ст. 35 Закону перевезення пасажирів автобусами в режимі регулярних спеціальних пасажирських перевезень здійснюють автомобільні перевізники на автобусних маршрутах спеціальних перевезень на договірних умовах із замовниками транспортних послуг.
Згідно з ч. 7 ст. 35 Закону автобусні маршрути за видами перевезень поділяються на: загального користування, спеціальних перевезень, нерегулярних перевезень.
Відповідно до п.13 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 176 від 18.02.1997 року (надалі по тексту Постанова КМУ № 176) перевезення пасажирів автобусами залежно від режиму їх організації можуть бути: регулярними, регулярними спеціальними та нерегулярними. Умови регулярних та регулярних спеціальних перевезень зазначаються у паспорті маршруту.
Згідно з п.п.45-50 Постанови КМУ № 176 регулярні спеціальні перевезення організовуються для перевезення працівників підприємств, установ та організацій, учнів, студентів, осіб, які перетинають лінію розмежування у Донецькій та Луганській областях та адміністративний кордон вільної економічної зони «Крим» у Херсонській області без автомобільного транспортного засобу та інших організованих груп пасажирів. Регулярні спеціальні перевезення здійснюються на підставі договору, згідно з яким автомобільний перевізник надає підприємству, установі та організації, яка виступає замовником послуг, послуги з перевезення організованої групи пасажирів за певним маршрутом і визначеним розкладом руху, протягом передбаченого договором строку. Автомобільний перевізник проводить стажування водіїв перед переведенням його на новий маршрут або на відмінну модель автобуса, видає паспорт маршруту із зазначенням схеми маршруту, графіка руху автобуса, графіка роботи та відпочинку водіїв. Під час здійснення регулярних спеціальних перевезень пасажирський автомобільний перевізник забезпечує в установленому законодавством порядку страхування пасажирів. Передній трафарет автобуса повинен містити напис чорною фарбою "Спеціальне перевезення" на контрастному фоні (білому чи жовтому) та офіційне найменування (повне або скорочене) замовника послуг. У салоні автобуса розміщується інформація про автомобільного перевізника та страховика із зазначенням найменування, адреси, номера телефону і страхової суми. Під час здійснення регулярного спеціального перевезення водій повинен мати копію договору із замовником послуг та паспорт маршруту.
Судом встановлено, що ПрАТ «ЧОРНОМОРСЬКИЙ ПАЛИВНИЙ ТЕРМІНАЛ» де позивач працює на посаді водія, згідно Наказу про прийняття на роботу, та якому належить транспортний засіб 1-VAN F0711 - не надає послуги та не здійснює регулярні чи регулярних спеціальні перевезення пасажирів. Основним видом діяльності підприємства є « транспортне оброблення вантажів».
Підприємство не є автомобільним перевізником в розумінні визначеного в п.1.2. Порядку автомобільним перевізником, оскільки не надає послуги з перевезення та не отримувало відповідну Ліцензію.
Крім того, слід зазначити, що суб'єктами правопорушень, передбачених ч.2 ст.140 КУпАП можуть бути посадові особи, суб'єкти господарювання та громадяни, які самостійно здійснюють пасажирські перевезення за встановленими маршрутами руху транспортних засобів загального користування.
При цьому, судом встановлено, що позивач, працює водієм з перевезення пасажирів на підприємстві, яке не є перевізником в розумінні визначеного в п.1.2. Порядку.
Слід зауважити, що погодження з уповноваженим підрозділом Національної поліції, зокрема здійснення пасажирських перевезень за встановленими маршрутами руху транспортних засобів загального користування покладається на посадових осіб, а не на позивача як водія маршрутного транспортного засобу.
Відтак, інспектор не правомірно визнав винним позивача у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 140 КУпАП, оскільки позивач не є суб'єктом правопорушення, яке ставиться йому у вину, а тому відповідно відсутні подія й склад вказаного адміністративного правопорушення, що є окремою підставою для задоволення позову.
Відповідно до статті 293 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень: 1) залишає постанову без зміни, а скаргу без задоволення; 2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд; 3) скасовує постанову і закриває справу; 4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимогстатті 245 КУпАП,ст. 280 КУпАП закріплено обставини, що підлягають з'ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення.
Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.
Європейський суд з прав людини, судова практика якого в силу приписів статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, в рішеннях у справах «Малофєєва проти Росії» та «Карелін проти Росії» зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу, оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом.
Крім того правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.12.2019р. у справі за № 724/716/16-а, Верховний Суд виклав правовий висновок, що у справах про оскарження постанов про адміністративне правопорушення належним відповідачем у таких справах є саме орган, а не особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення.
Згідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є всебічне, повне та об'єктивне встановлення обставин справи, вирішення її у точній відповідності до закону.
У справі Барбера, Мессеге і Жабардо проти Іспанії Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 6 грудня 1988 року зазначив, що докази, покладені в основу висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.
Обов'язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (Рішення ЄСПЛ у справі «Дактарас проти Литви» від 24.11.2000 року).
Також Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Салабіаку проти Франції» від 7 жовтня 1988 року зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь-які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.
Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
У справі «Надточій проти України» Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 15.05.2008 року відзначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення(п. 21 рішення).
Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 дійшов до висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).
В рекомендації № R (91)1 Комітету Ради Європи Державам-членам стосовно адміністративних санкцій від 13 лютого 1991 року рекомендовано урядам держав-членів керуватися у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов'язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7).
Згідно ч. 3ст. 241 КАС України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Відповідно до ст.ст. 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч.3ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
При таких обставинах та відсутності у справі жодного доказу, котрий би відповідав критеріям його належності й допустимості, як і ненадання відповідачем матеріалів справи про адміністративне правопорушення відносно позивача для його безпосереднього дослідження у судовому засіданні, слід дійти висновку, що у діях позивача відсутній склад зазначеного адміністративного правопорушення, і, як наслідок, про необхідність скасування оскаржуваної постанови із подальшим закриттям провадження у справі на виконання вимог пункту 3ч. 3 ст. 286 КАСУкраїни, що є обов'язком суду.
Таким чином, перевіривши оскаржувану постанову за критеріями, встановленими частиною 2 статті 2 КАС України, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення було прийнято не на підставі і не у спосіб, що визначений Конституцією і законами України, що тягне за особою невідповідність іншим критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: відсутність події і складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до ст. 139 КАС України, стягненню за рахунок бюджетних асигнувань з Департаменту патрульної поліції на користь позивача підлягає судовий збір в розмірі 547 гривні 54 копійок.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.7, 140ч.2, 251,268,283-284,288 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст.ст.2,8,9,72-77,139, 205,241-246, 250, 286, 292, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення задовольнити.
Скасувати постанову пронакладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД №762035 від 28.03.2023 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 140 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 (триста сорок) грн. 00 коп.
Провадження у адміністративній справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 140 КУпАП, і накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 (триста сорок) грн. 00 коп. - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції України (03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3, код ЄДРПОУ 40108646) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 судовий збір у розмірі 547 (п'ятсот сорок сім) гривень 54 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня складення судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Петренко В. С.