Справа № 127/27583/20
Провадження № 22-ц/801/1208/2023
Категорія: 36
Головуючий у суді 1-ї інстанції Шаміна Ю. А.
Доповідач:Медвецький С. К.
01 червня 2023 рокуСправа № 127/27583/20м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Медвецького С. К.,
суддів: Копаничук С. Г., Оніщука В. В.
учасники справи:
позивач - Комунальне підприємство Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу №127/27583/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 квітня 2023 року, ухвалене у складі судді Шаміної Ю. А.,
встановив:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2020 року Комунальне підприємство Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» (далі - КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого теплопостачання.
Позов мотивований тим, що відповідач зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Підприємство є організацією, що надає населенню послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, відповідно до умов, визначених «Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 та Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII.
Помешкання відповідача забезпечується послугами централізованого теплопостачання, які надаються підприємством.
Відповідач регулярно порушуює умови пункту 18 вищезазначених Правил та пункт 5 частини другої статті 7, статтю 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у зв'язку з чим за період з 01 листопада 2017 року по 30 вересня 2020 року виникла заборгованість в розмірі 19 055, 95 грн, з яких: 17 869, 62 грн - заборгованість за спожиті послуги з централізованого теплопостачання; 484, 48 грн - 3 % річних від простроченої суми заборгованості; 701, 85 грн - інфляційні втрати.
Посилаючись на зазначені обставини, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» просило суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за спожиті послуги з централізованого теплопостачання у розмірі 26 646, 57 грн, а також судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 03 квітня 2023 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» заборгованість за спожиті послуги з централізованого теплопостачання в розмірі 26 646, 57 грн, з яких: 25 460, 24 грн - основний борг; 484, 49 грн - 3% річних, 701,84 грн - інфляційні втрати, а також 2102, 00 грн судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
між сторонами існують правовідносини щодо надання та отримання послуг з централізованого теплопостачання;
права позивача порушені відповідачем, оскільки останній належним чином зобов'язання по оплаті послуг з теплопостачання не виконує.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
У травні 2023 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 08 травня 2023 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Медвецький С. К., судді: Копаничук С. Г., Оніщук В. В.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 10 травня 2023 року витребувано матеріали цивільної справи з місцевого суду.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 15 травня 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі та надано іншим учасникам справи строк для подання відзивів на апеляційну скаргу.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 22 травня 2023 року справу призначено до розгляду на 01 червня 2023 року в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга мотивована тим, що:
ОСОБА_1 не є споживачем з послуг централізованого теплопостачання за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки за місцем реєстрації не проживає;
довідка про місце реєстрації не може засвідчувати місце його реального проживання (фактичного отримання послуг з опалення помешкання), а зроблений розрахунок заборгованості не є належним доказом у справі; ???
позивач не надав доказів того, що ним належним чином були надані послуги, а відповідач скористався такими послугами.
Відзив на апеляційну скаргу впродовж встановленого апеляційним судом строку не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом установлено, що КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» є організацією, що надає населенню послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання відповідно до умов визначених Правилами надання послуг населенню з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21 липня 2005 року, Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Житлове помешкання, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , забезпечується послугами централізованого теплопостачання, які надаються КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго».
З довідки Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради №62483 від 11 грудня 2020 року слідує, що на час подання позову до суду ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Із витягу з особового рахунку № НОМЕР_1 слідує, що ОСОБА_1 є власником/наймачем цієї квартири. Площа опалення складає 41,1 м2.
З розрахунку за надані послуги з теплопостачання слідує, що заборгованість відповідача перед позивачем становить 26 646, 57 грн, з яких: 25 460, 24 грн - борг за спожиті послуги з централізованого теплопостачання; 484, 49 грн - 3% річних; 701, 84 грн - інфляційні.
Позиція суду апеляційної інстанції
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно положень частини першої статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ураховуючи наведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За змістом частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.
Між сторонами виникли правовідносини з приводу надання послуг з централізованого теплопостачання та сплати коштів за спожиті послуги.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
За визначеннями, які наведені у статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Такі послуги надаються споживачу - фізичній чи юридичній особі, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.
Суб'єктами Закону України «Про житлово-комунальні послуги» є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень, будинків, споруд, житлових комплексів або комплексів будинків і споруд (стаття 1, частина друга статті 3, стаття 19 Закону).
Частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо - та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Хоч у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» запропонувало населенню публічну оферту для ознайомлення та укладення договорів про надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води шляхом опублікування у Вінницькій газеті № 32 від 03 серпня 2018 року типового договору приєднання. Зміст договору розміщено на веб-сайті підприємства.
Відповідно до абзаців 1, 2, 3 частини п'ятої статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.
Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.
У разі укладення публічних договорів приєднання про надання комунальних послуг виконавці комунальних послуг розміщують вимоги до якості відповідних послуг згідно із законодавством та іншу необхідну інформацію для кожного багатоквартирного будинку окремо на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на власному веб-сайті. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування таких вимог у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату.
Відповідно до абзацу 3 частини четвертої статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якщо споживач (інша особа, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача), який отримав проект договору (змін до нього) від виконавця комунальної послуги, не повідомив протягом 30 днів про свою відмову від укладання договору (внесення змін) та не надав своїх заперечень або протоколу розбіжностей до нього, а вчинив дії, які засвідчують його волю до отримання (продовження отримання) відповідної комунальної послуги від цього виконавця (у тому числі здійснив оплату наданих послуг), договір (зміни до нього) вважається укладеним у редакції, запропонованій виконавцем комунальної послуги, якщо інше не передбачено цим Законом.
З матеріалів справи слідує, що між КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» та відповідачем відсутні належно оформлені договірні відносини, однак своєю поведінкою відповідач засвідчив свою волю до настання відповідних правових наслідків, а саме отримання ним зазначених послуг.
Відповідно до положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, вимог цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.
Таким чином, правовідносини, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.
З огляду на викладене, правовідносини, які склалися між сторонами з надання житлово-комунальних послуг, є грошовим зобов'язанням, у якому, серед інших прав і обов'язків сторін на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право кредитора вимагати сплату грошей за надані послуги (частина перша статті 509 ЦК України).
Указане узгоджується із правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13.
Крім того, на правовідносини, що виникли із зазначеного договору про надання послуг, поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції вірно встановив, що між сторонами виникли правовідносини з приводу надання послуг з централізованого теплопостачання та сплати коштів за спожиті послуги, які відповідач своєчасно не оплачував та дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача боргу за надані послуги з теплопостачання, 3% річних та інфляційних втрат.
Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 з огляду на таке.
Пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що індивідуальний споживач фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
У пункті 11 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що індивідуальний споживач зобов'язаний інформувати управителя, виконавців комунальних послуг про зміну власника житла (іншого об'єкта нерухомого майна) та про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі споживача, у випадках та порядку, передбачених договором.
Відповідно до частин 1, 6 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Разом з цим, частиною першою статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання. Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зареєстровані у квартирі споживачі комунальних послуг зобов'язані вносити плату за їх використання. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
З огляду на викладене, нести витрати по оплаті наданих житлово-комунальних послуг зобов'язані особи місце проживання яких, у цій квартирі, зареєстровано у встановленому порядку.
Жодних документів про тимчасову відсутність відповідача ОСОБА_1 по вказаній адресі до КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» у спірний період не надходило.
Отже, на момент звернення до суду з цим позовом, ОСОБА_1 у встановленому порядку був зареєстрований в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , а тому на законних підставах несе відповідальність за зобов'язання з оплати наданих послуг, відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Верховний Суд у постанові від 02 вересня 2019 року у справі № 335/479/17 зробив висновок, що:
«позивач виконував свій обов'язок по наданню послуг, а відповідачі ними користувалися, а тому зобов'язані своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги. Проживання в іншому місці не звільняє відповідачів від сплати отриманих комунальних послуг, оскільки матеріалами справи підтверджено їх реєстрацію у квартирі, що свідчить про те, що вони є користувачами наданих послуг».
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідачем не надано належних доказів на спростовування факту надання або неналежного надання йому послуг з централізованого теплопостачання позивачем або ж надання послуг іншою особою. Також відповідачем не було надано доказів на спростування наявної заборгованості по сплаті комунальних послуг, розрахунку наявної заборгованості та компенсаційних виплат за несвоєчасну оплату комунальних послуг, або ж доказів на погашення заборгованості, яка утворилася у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань з оплати наданих житлово-комунальних послуг.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази та надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, тому судові витрати понесені у зв'язку з апеляційним переглядом справи слід залишити за особою, яка звернулась із апеляційною скаргою.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 квітня 2023 року залишити без змін.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції залишити за відповідачем ОСОБА_1 .
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач С. К. Медвецький
Судді: С. Г. Копаничук
В. В. Оніщук