Справа № 591/2727/20
Провадження № 4-с/592/20/23
31 травня 2023 року м.Суми
Ковпаківський районний суд м. Суми у складі головуючого судді Костенко В.Г., розглянувши скаргу ОСОБА_1 до Ковпаківського відділу державної виконавчої служби міста Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) про оскарження постанови
Боржник звернувся зі скаргою через систему електронний суд 21.04.2023, яка розподілена між суддями 24.05.2023.
Боржник просить визнати протиправною та скасувати постанову відділу від 26.12.2022 про відновлення виконавчого провадження ВП №69133370. Зі скарги вбачається, що оскаржується постанова державного виконавця у виконавчому провадженні по виконанню рішення Ковпаківського районного суду м.Суми у справі 592/2727/20.
У скарзі боржник просить поновити строк оскарження постанови. Зі скарги вбачається, що 06.04.2023 отримав копію постанови державного виконавця. З постановою не погоджується та оскаржив її до Сумського окружного адміністративного суду. Втім ухвалою суду від 17.04.2023 відмовлено у відкритті провадження оскільки зазначений спір віднесений до розгляду місцевого суду у порядку цивільного судочинства.
Подана скарга не відповідала ряду норм ст.ст. 183, 477-451 ЦПК України, а тому ухвалою суду від 25.05.2023 було її залишено без руху та запропоновано усунути недоліки. Зокрема суд звертав увагу, що учасниками розгляду є відповідний державний виконавець постанову якого оскаржується, тощо. Необхідно було надати докази надіслання (надання) скарги іншим учасникам справи (провадження).
31.05.2023 боржником надано нову скаргу, однак не було визначено відповідного виконавця.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Положеннями ст. 447 ЦПК України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Положеннями ст.ст. 447-451 ЦПК України визначений порядок звернення до суду зі скаргою та коло учасників розгляду. В зазначених нормах чітко і зрозуміло вказано, що учасником розгляду є сторона виконавчого провадження і відповідний державний виконавець чи інша посадова особа.
Згідно п. а ч. 1 ст. 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.(ч. 2 цієї статті)
Правова природа строку оскарження до суду, дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого учасники виконавчого провадження можуть звернутися до суду зі скаргою, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід'ємною складовою верховенства права.
Встановлення строків оскарження до суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для учасників виконавчого провадження, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням.
Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Однак, для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку, оскільки національним законодавством вирішення цього питання віднесено до дискреційних повноважень суду.
За положеннями ч. 2 ст. 449 ЦПК України пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
У своїх позиціях Верховний суд неодноразово зазначив, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась до суду, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Існує також презумпція знання законодавства (лат. Ignorantia juris non excusat - незнання закону не вибачається) - кожен вважається таким, що знає закони.
Правова основа презумпції знання законодавства - обов'язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України. Цей обов'язок закріплений в ч. 1 ст. 68 Конституції України. Обов'язок додержання законів передбачає і обов'язок їх знання. Тому закони повинен знати кожний. З цього положення і випливає загальновідома формула: незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, яка і міститься в ч. 2 ст. 68 Конституції України.
Отже, юридична необізнаність і невірне трактування норм права, відсутність чіткого законодавчого врегулювання певних питань не є поважною причиною для пропуску строку на звернення до суду.
Зі змісту положень ч. 2 ст. 449 ЦПК України вбачається, що у ньому не визначено граничні межі, у яких суди можуть приймати рішення про поновлення строку звернення до суду. Не містить й конкретних підстав та критеріїв, за якими можливо оцінити поважність причин пропуску відповідного строку.
З цього приводу у ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої відступлення від принципу правової визначеності через відновлення строку звернення до суду виправдано лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру (справа «Салов проти України»), зокрема, з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи (справа «Сутяжник проти Росії», п. 38).
При оцінюванні поважності причин пропуску строку звернення до суду та прийнятті рішень про його поновлення ЄСПЛ, як правило, враховує:
1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки;
2) поведінку заявника;
3) поведінку державних органів;
4) перевантаження судової системи;
5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (справи «Бочан проти України», «Смірнова проти України», «Федіна проти України», «Матіка проти Румунії» та інші).
Водночас, навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
Загалом, згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи «Волчлі проти Франції», «ТОВ «Фріда» проти України»).
Отже, забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об'єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.
Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду, ЄСПЛ виходить із наступного:
1) поновлення пропущеного строку звернення до суду є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим;
2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин;
3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі;
4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку;
5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Однак Верховний суд безальтернативно вказує, що причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Зі скарги вбачається, що боржник помилився у законі та звернувся до неналежного суду з позовною заяво. Проте таке незнання не можна вважати обставинами незалежними від волі особи яка звертається до суду. Незнання закону не є поважною причиною пропуску оскарження постанови. Зі скарги вбачається, що вочевидь боржник мав можливість у належний спосіб та строк звернутися до суду зі скаргою.
Визначений законом порядок оскарження рішень і дій державного виконавця у положеннях ст.ст. 447-451 ЦПК України існує з 15.12.2017 та мав бути відомий боржнику чи його представнику.
Ураховуючи наведене вбачається, що строк пропущений без поважних причин.
Згідно ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
На підставі зазначеного скаргу слід залишити без розгляду.
Керуючись ст.ст. 126, 447-451 ЦПК України,
Залишити без розгляду скаргу ОСОБА_1 до Ковпаківського відділу державної виконавчої служби міста Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) про оскарження постанови.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання.
Ухвала може бути оскаржена до Сумського апеляційного суду в п'ятнадцятиденний строк з дня її складання.
Суддя В.Г. Костенко