24 травня 2023 року
м. Київ
cправа № 910/20563/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.
за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.,
за участю представників сторін:
позивача - Цигарьов О.О. (адвокат),
відповідача - Куць О.В. (адвокат)
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОССОЙО"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2023 (у складі колегії суддів: Ткаченко Б.О. (головуючий), Андрієнко В.В., Гаврилюк О.М.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2022 (суддя Мандриченко О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОССОЙО"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про визнання недійсним пунктів додатку до договору,
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальності "ОССОЙО" (далі - Позивач, ТОВ "ОССОЙО") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Відповідач, АТ "Українська залізниця") у якій просив суд:
- визнати недійсним пункт 7.2. додатку 1-8 "Умови надання послуги перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах перевізника" до договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, укладеного між ТОВ "ОССОЙО" та AT "Українська залізниця";
- визнати недійсним пункт 4.1.3. додатку 1-8 "Умови надання послуги перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах перевізника" до договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, укладеного між ТОВ "ОССОЙО" та AT "Українська залізниця" в частині обов'язку замовника сплатити неустойку за весь невиконаний строк та обсяг перевезень, зазначений у погодженому замовленні, передбаченому в розділі 7 цього додатку до договору у випадку скасування замовлення;
- визнати недійсним пункт 4.2.3. додатку 1-8 "Умови надання послуги перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах перевізника" до договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, укладеного між ТОВ "ОССОЙО" та AT "Українська залізниця" в частині обов'язку замовника сплатити неустойку відповідно до розділу 7 цього додатку до договору у випадку скасування погодженого замовлення.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зміна цінової/тарифної політики АТ "Укрзалізниця" шляхом встановлення зменшених базових ставок плати за використання вагонів-зерновозів, що мало місце після укладення сторонами додатку 1-8 до договору, зумовила виникнення обставин, за яких подальше виконання додатку 1-8 до договору та замовлення на отримання послуги з перевезення вантажу з узгодженими строками та обсягами від 03.08.2020 №УЗ-41434866/2020-00012 порушує для Позивача співвідношення майнових інтересів сторін та позбавляє того, на що позивач розраховував при поданні даного замовлення та укладенні додаткової угоди (додаткових умов, передбачених додатком 1-8) до договору.
Також Позивач зазначив, що умови пунктів 4.1.3, 4.2.3, 7.2 додатку 1-8 до договору для нього як замовника послуги довгострокових вагонів, є не виконуваними, обтяжливими, не вигідними та збитковими. Так, Позивачу були завдані збитки односторонньою зміною Відповідачем договору в розмірі різниці між погодженою раніше та зміненою ставками плати за вагону-зерновозу перевізника.
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.09.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2023 у справі №910/20563/21 відмовлено у задоволенні позову у повному обсязі.
2.2. Господарські суди попередніх інстанцій виходили із недоведеності обставин невідповідності встановлення вказаної у пунктах 4.1.3, 4.2.3, 7.2 додатку 1-8 до договору неустойки актам законодавства, які можуть бути підставою для визнання недійсними таких пунктів договору.
Суди також зазначили, що Позивач був обізнаний з тим, на яких умовах він приєднався до договору, в тому числі й додатку 1-8, вільно погодився на такі умови, внесення змін до договору не ініціював, позивачеві було відомо про можливість односторонньої зміни відповідачем ставок плати, коефіцієнтів та інших умов платежів.
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
3.1. У касаційній скарзі ТОВ "ОССОЙО" просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.
3.2. Вимоги скарги обґрунтовані неврахуванням господарськими судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм статей 3, 6, 549, 627, 628, 920 Цивільного кодексу України, статей 179, 180, 307 Господарського кодексу України, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19, від 25.05.2021 у справі №149/1499/18 та постановах Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №755/19197/18, від 30.09.2020 у справі №559/1605/18, від 23.05.2018 у справі №910/9823/17, від 27.10.2020 у справі №903/846/19, від 21.04.2021 у справі №552/6997/19.
3.3. Крім того, обґрунтовуючи наявність підстав для подання касаційної скарги, заявник посилається на те, що суди не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
3.4. У відзиві на касаційну каргу АТ "Українська залізниця" просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Додатково у письмових поясненнях Відповідач вказує про необґрунтованість касаційної скарги та про відсутність підстав для її задоволення.
4. Обставини, встановлені судами
4.1. 25.05.2020 між ТОВ "ОССОЙО" (замовник) та АТ "Українська залізниця" (перевізник) на підставі поданої в електронній формі заяви про прийняття в цілому пропозиції (акцепту) укладання договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №41434866/2020-001 від 31.03.2020, укладено договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом. АТ "Українська залізниця" повідомило замовника про присвоєння кодів: відправника/одержувача: 8372; платника: 8210257 та відкрило особовий рахунок з ідентичним номером, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням залізниці про укладення договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом від 25.05.2020 № 99-41434866/2020-001.
4.2. Редакція умов договору перевезення опублікована Відповідачем на веб-сайті http://uz-cargo.com/ 25.02.2020, при цьому, факт ознайомлення з яким позивача підтверджено у вищезазначеній заяві.
4.3. Предметом договору є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника, пов'язаних з цим супутніх послуг (далі - послуги) і проведення розрахунків за ці послуги. У розумінні договору, користування вагоном не є орендою майна, а плата за користування власним вагоном перевізника не є орендною платою.
4.4. Договір є публічним договором, за яким перевізник бере на себе обов'язок здійснювати надання послуг, пов'язаних з організацією та здійсненням перевезення вантажів залізничним транспортом загального користування кожному, хто до нього звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх замовників, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (пункт 1.5 договору).
4.5. Пунктами 1.6, 1.7 договору визначено, що договір, з урахуванням змін до нього, оприлюднюється перевізником як публічна пропозиція для укладення на веб-сайті http://uz-cargo.com/, з накладенням кваліфікованого електронного підпису (далі - КЕП). Договір укладається шляхом надання перевізником пропозиції укласти договір (оферти) і прийняття в цілому пропозиції (акцепту) другою стороною. Приймаючи пропозицію укласти договір друга сторона засвідчує, що ознайомилась та згодна з усіма умовами договору.
4.6. Згідно з пунктом 1.10 договору, останній є укладеним з дня надання замовнику перевізником інформаційного повідомлення про укладення договору, але не раніше дня введення його в дію відповідно до п. 12.1. договору.
4.7. У пункті 9.4 договору визначено, що зміни (доповнення) до договору перевізник здійснює шляхом викладення в новій редакції договору в цілому або окремих його частин та їх оприлюднення на веб-сайті http://uz-cargo.com/, з накладенням КЕП.
4.8. Пунктом 9.5. договору передбачено, що договір укладається в електронній формі. У виняткових випадках, обумовлених правовим статусом замовника допускається укладення договору в паперовій формі.
4.9. Невід'ємною частиною вказаного договору, згідно з розділом 13, визначено, з-поміж інших, додаток 1-2 "Ставки плати, коефіцієнти та умови платежів", відповідно до якого ставка плати за використання одного зерновозу перевізника встановлена у розмірі 1136,00 грн/доба без ПДВ.
4.10. 21.07.2020 на веб-сайті http://uz-cargo.com/ оприлюднено нову редакцію договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом від 25.02.2020, яка вводиться в дію 21.08.2020.
4.11. Вказану редакцію договору було доповнено додатком 1-8 "Умови надання послуги перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах перевізника" (далі - додаток 1-8).
4.12. 31.07.2020 ТОВ "ОССОЙО" відповідно до договору надало АТ "Українська залізниця" замовлення на отримання послуги з перевезення вантажу з узгодженими строками та обсягами №41434866/2020-00009.
4.13. 03.08.2020 Філією "Центр транспортної логістики" АТ "Українська залізниця" надано ТОВ "ОССОЙО" повідомлення про погодження замовлення на отримання послуги з перевезення вантажу з узгодженими строками та обсягами від 03.08.2020 №УЗ-41434866/2020-00012.
4.14. Звертаючись до суду з цим позовом, Позивач зазначив, що 04.06.2020 на офіційному веб-сайті перевізника за посиланням http://uz-cargo.com/news.html#n201102, Філія "Центр транспортної логістики" АТ "Українська залізниця" повідомила про введення в дію нової послуги щодо перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах АТ "Українська залізниця". Вказана послуга надавалася за додатковою угодою про перевезення з узгодженими строками (від 9 до 12 місяців) та обсягами у власних вагонах перевізника відповідно до умов договору про надання послуг.
4.15. Отже, на момент подання замовлення на отримання послуги довгострокових вагонів базова ставка плати за використання вагону-зерновозу перевізника становила 1 136,00 грн/доба без ПДВ. При цьому, ставка плати за використання вагону-зерновозу перевізника згідно послуги довгострокових вагонів становила 584,00 грн/доба без ПДВ за 12 місяців.
4.16. За твердженнями Позивача, така ставка плати за користування вагоном-зерновозом давала йому можливість економії 48,59 % на одній вагоно-добі навіть за умови застосування до нього штрафних санкцій за використання вагонів у кількості меншій, ніж визначено у погодженому замовленні, а тому залишалася для замовника економічно доцільною.
4.17. Такі умови давали можливість Позивачу, як замовнику за договором, взяти на себе зобов'язання по здійсненню замовленої кількості відправлень щомісяця, протягом року та виконувати їх, адже позивач мав цінову перевагу перед тими вантажовідправниками, які не укладали з відповідачем додатку №1-8 і планують разово використовувати вагони за ставкою 1 136,00 грн/доба без ПДВ.
4.18. Однак, надалі 04.09.2020 АТ "Українська залізниця" на офіційному сайті оприлюднило нову редакцію договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, відповідно до якої ставка за використання вагону-зерновозу перевізника становила: з 05.09.2020 - 800,00 грн/доба без ПДВ; з 06.10.2020 - 900,00 грн/доба без ПДВ; з 05.11.2020 - 1 000,00 грн/доба без ПДВ.
4.19. 19.10.2020 АТ "Українська залізниця" на офіційному сайті оприлюднило нову редакцію договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, відповідно до якої ставка за використання вагону-зерновозу перевізника становила: з 20.10.2020 - 650 грн/доба без ПДВ; з 01.01.2021 - 1 000,00 грн/доба без ПДВ.
4.20. Крім того, 10.12.2020 АТ "Українська залізниця" на офіційному сайті опублікувало оголошення про продаж послуги з використання вагонів-зерновозів ("Голландський аукціон"), відповідно до якого ставка реалізації лоту для типу вагону - зерновоз, вагон для перевезення муки умовного типу 972 складає 533 грн/доба.
4.21. За твердженнями Позивача, зміна цінової/тарифної політики АТ "Укрзалізниця" шляхом встановлення зменшених базових ставок плати за використання вагонів-зерновозів, що мало місце після укладення сторонами додатку 1-8 до договору, зумовила виникнення обставин, за яких подальше виконання додатку 1-8 до договору та замовлення на отримання послуги з перевезення вантажу з узгодженими строками та обсягами від 03.08.2020 №УЗ-41434866/2020-00012 порушує для Позивача співвідношення майнових інтересів сторін та позбавляє того, на що позивач розраховував при поданні даного замовлення та укладенні додаткової угоди (додаткових умов, передбачених додатком 1-8) до договору.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі, відзиві та поясненнях на неї доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "ОССОЙО" у частині підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а в іншій частині касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.
5.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
5.3. У якості підстави для подання касаційної скарги ТОВ "ОССОЙО" посилається на неврахування господарськими судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19, від 25.05.2021 у справі №149/1499/18 та постановах Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №755/19197/18, від 30.09.2020 у справі №559/1605/18, від 23.05.2018 у справі №910/9823/17, від 27.10.2020 у справі №903/846/19, від 21.04.2021 у справі №552/6997/19.
5.4. Відповідно до частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
5.5. Отже, за змістом пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної у пункті 1 частини другої цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
5.6. При цьому згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
5.7. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
5.8. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц.
5.9. У постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду конкретизувала визначення подібності правовідносин, згідно з яким на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях, після чого застосувати змістовий критерій порівняння (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків сторін спору), а за необхідності - також суб'єктний і об'єктний критерії, які матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб'єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об'єкт.
5.10. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ.
З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків суду касаційної інстанції в кожній конкретній справі.
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово наголошувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Слово "подібний" в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін "подібні правовідносини" може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.
При цьому у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
5.11. Таким чином, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).
5.12. Разом з тим, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
5.13. Проаналізувавши наведені скаржником підстави касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія виходить з такого.
5.14. Так, у справі №910/12876/19 розглядались позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором підряду, укладеного між сторонами, у тому числі авансового платежу, пені та штрафів, які були обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем у вказаній справі умов укладеного договору в частині своєчасного надання послуг з налаштування та здійснення модифікацій до програмного продукту.
5.15. У межах справи №149/1499/18 вирішувався спір між фізичними особами про стягнення основної суми боргу за договором позики, процентів за користування позикою, 3% річних та інфляційних втрат. У вказаній справі Великою Палатою Верховного Суду надавалась відповідь на два ключові питання: 1) чи правомірно у договорі позики визначати плату за користування нею у твердій сумі та 2) чи можна нараховувати проценти за користування коштами у розмірі однієї облікової ставки Національного банку України з настанням терміну повернення позики і після цього.
5.16. У справі №559/1605/18 суди розглядали позов фізичних осіб до товариства з обмеженою відповідальністю про захист прав споживача. Верховний Суд у цій справі досліджував існування правових підстав кваліфікувати умови договору про надання туристичних послуг щодо зменшення розміру пені, передбаченої частиною п'ятою статті 10 Закону "Про захист прав споживачів" як нікчемних, а також можливість зменшення неустойки за рішенням суду, якщо вона значно перевищує розмір збитків.
5.17. У справі №903/846/19 предметом спору було стягнення збитків, завданих неналежним виконанням стороною договору транспортного експедирування. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач у вказаній справі посилався на норми статті 228 Господарського кодексу України, яка кореспондується з частиною першою статті 1191 Цивільного кодексу України, що встановлюють право учасника господарських відносин, який вже відшкодував збитки, стягнути такі відшкодовані збитки з третіх осіб, що фактично їх спричинили, у порядку регресу, тобто право звернутися до третіх осіб з вимогою про відшкодування понесених ним збитків у порядку регресу.
5.18. У справі №755/19197/18 фізична особа просила визнати недійсними деякі умови шлюбного договору. Спір не стосувався питання про те, чи правомірно сторони включили до договору умову, яка прямо не передбачена Цивільним кодексом України. Верховний Суд у цій справі перевірив дотримання, зокрема, вимог частин четвертої та п'ятої статті 93 Сімейного кодексу України про те, що шлюбний договір не може ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище та передбачати передання у власність одного з подружжя нерухомого майна та іншого майна, право на яке підлягає державній реєстрації.
5.19. Постанова Верховного Суду від 21.04.2021 у справі №552/6997/19 ухвалена за наслідками перегляду судових рішень у справі за позовом фізичної особи до товариства з додатковою відповідальністю про визнання договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру частково недійсним, визнання незаконним припинення договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру, визнання договору купівлі-продажу майнових прав дійсним, визнання права власності на майнові права.
Суд касаційної інстанції у цій справі частково скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанцій, якими відмовлено у задоволенні позову, та частково задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсним пункту 4.8 договору купівлі-продажу майнових прав у частині фрази "зменшену на 25%", вказав на те, що оспорюваний пункт договору в частині встановлення штрафу суперечить сутності неустойки, оскільки її встановлення не допускається за правомірну відмову від виконання зобов'язання або односторонню відмову від договору.
Залишаючи без змін судові рішення в іншій частині, Верховний Суд зазначив, що позивач як покупець за договором купівлі-продажу майнових прав на квартиру відмовився від договору і договір припинений внаслідок односторонньої відмови покупця; часткова недійсність пункту 4.8. договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру не зумовлює визнання чинним (діючим, не припиненим) договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру, оскільки цивільним законодавством не встановлено такого наслідку при частковій недійсності правочину.
5.20. У справі №910/9823/17 розглядались позовні вимоги про визнання договору поруки недійсним, які були обґрунтовані тим, що поручителем надано боржнику за основним договором поруку за оплату в певному розмірі на підставі окремо укладеного від договору поруки договору про оплату послуг поручителя, за відсутності при цьому у поручителя відповідної ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг - поручительства, яка визначена позивачем як така в розумінні пункту 5 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", чим порушено норми чинного законодавства, зокрема, щодо регулювання ринку фінансових послуг.
5.21. Поряд з цим, предметом позову у справі, що розглядається є визнання недійсними окремих пунктів додатку 1-8 "Умови надання послуги перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах перевізника" до договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом.
Позовні вимоги обґрунтовані невідповідністю оскаржуваних пунктів додатку 1-8 "Умови надання послуг перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах перевізника" до договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом приписам статті 106 Статуту залізниць України, статей 6, 920 Цивільного кодексу України, статті 307 Господарського кодексу України.
Вирішуючи спір у даній справі, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що серед названих Позивачем положень нормативно-правових актів відсутні такі, які б обмежували право Відповідача чи забороняли йому встановлення у договорі додаткової відповідальності за неналежне виконання договірних зобов'язань, пов'язане з наданням послуги з перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах перевізника.
5.22. Таким чином, правовідносини у наведених скаржником справах за суб'єктним, об'єктним та змістовим критеріями не є подібними до спірних правовідносин у цій справі, відтак відрізняється і нормативно-правове регулювання таких правовідносин. Відмінними також є підстави позовів у наведених справах, що додатково свідчить про неподібність відносин у справі, яка переглядається та справах на які посилається скаржник, як на підставу касаційного оскарження.
5.23. Водночас, хоча у деяких наведених скаржником справах предметом спору і було визнання недійсними договорів, однак у таких справах мали місце інші встановлені обставини щодо підстав недійсності правочинів, що, у свою чергу, також підтверджує неподібність відносин у таких справах та у справі, що переглядається.
Зокрема, в кожній з них на відміну від справи, що переглядається, не було посилань на положення частини п'ятої статті 307 Господарського кодексу України за змістом якої умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються кодексами, законами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
5.24. За таких обставин доводи заявника про наявність передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підстав для подання касаційної скарги є необґрунтованими.
5.25. Що стосується посилання скаржника у якості підстави для подання своєї касаційної скарги на неналежне дослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, то колегія суддів зазначає наступне.
5.26. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
5.27. При цьому, як уже зазначалося, відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
5.28. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
5.29. Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не само по собі порушення норм процесуального права у вигляді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
5.30. З огляду на викладене Суд вважає необґрунтованими доводи скаржника про неналежне дослідження господарськими судами зібраних у справі доказів за умови не підтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.11.2020 у справі №910/12765/19, від 05.11.2020 у справі №922/3472/19, від 10.11.2020 у справі №912/441/18, від 19.11.2020 у справі №912/217/18.
5.31. За таких обставин, наведена заявником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.
5.32. Колегія суддів звертає увагу, що статтею 296 Господарського процесуального кодексу України визначено вичерпний перелік підстав закриття касаційного провадження, серед яких відсутнє непідтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 цього Кодексу, якою у розумінні пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України є недослідження судом зібраних у справі доказів, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
5.33. Відтак у разі, коли після відкриття касаційного провадження виявилося, що передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підстава не знайшла свого підтвердження, Верховний Суд має право залишити судове рішення господарських судів попередніх інстанцій без змін, а не закривати касаційне провадження.
5.34. Наведене випливає з положень другого речення пункту 4 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якого якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.
5.35. Інші доводи касаційної скарги фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що, як вже зазначалося, відповідно до норм статті 300 Господарського процесуального кодексу України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
5.36. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "ОССОЙО" в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а в частині підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 вказаного Кодексу, зазначену касаційну скаргу слід залишити без задоволення.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Відповідно до частин першої - п'ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
6.2. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
6.3. За змістом пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після його відкриття на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
6.4. Одночасно, згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
6.5. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.6. За змістом частини першої статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.7. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права не отримали підтвердження, не спростовують висновків місцевого і апеляційного господарських судів, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "ОССОЙО", відкрите з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити. У решті заявлених вимог касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення необхідно залишити без змін.
7. Розподіл судових витрат
7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, судові витрати судом касаційної інстанції покладаються на скаржника (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційне провадження у справі №910/20563/21 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ОССОЙО", відкрите з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. В іншій частині касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОССОЙО" залишити без задоволення.
3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2022 у справі №910/20563/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Зуєв
Судді І. Берднік
В. Суховий