79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
25.05.2023 Справа № 914/768/23
За позовом: Фізичної особи-підприємця Новіцького Леоніда Вікентійовича, м. Львів,
до відповідача: Львівської міської ради, м. Львів,
про: визнання укладеною Додаткової угоди про поновлення договору оренди землі до Договору оренди землі від 27.07.2011
Суддя Н.Є. Березяк
Секретар судового засідання Р.Р. Волошин
За участю представників сторін:
від позивача: Новіцький Л.В. - фізична особа-підприємець; Тищук Л.К. - представник;
від відповідача: Варда Ю.М.- представник.
На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Фізичної особи-підприємця Новіцького Леоніда Вікентійовича до Львівської міської ради про визнання укладеною Додаткової угоди про поновлення договору оренди землі до Договору оренди землі від 27.07.2011.
Ухвалою суду від 13.03.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Рух справи відображено в ухвалах суду та протоколах судових засідань.
Ухвалою суду від 20.04.2023 закрито підготовче провадження у справі №914/768/23 та призначено справу до судового розгляду по суті на 25.05.2023.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав наведених в позовній заяві. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не розглянуто лист - повідомлення позивача про поновлення договору оренди землі; позивач після закінчення строку дії договору оренди за відсутності заперечень Львівської міської ради продовжує користуватися орендованою земельною ділянкою та сплачувати орендну плату.
В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив в повному обсязі з підстав наведених у відзиві на позовну заяву. В обґрунтування своїх заперечень посилається на наступне:
- Тимчасова споруда за адресою м. Львів, вул. І. Виговського, 69 не внесена до Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові, яка затверджена ухвалою Львівської міської ради від 26.12.2019 № 6107 «Про здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м. Львова»;
- У відповідності до результатів голосування депутатів Львівської міської ради, питання щодо надання ФОП Новіцькому Л.В. земельної ділянки на вул. Виговського, 69 не набрало достатньої кількості голосів для прийняття такого рішення. Відповідно рішення щодо надання чи ненадання земельної ділянки Новіцькому Л.В. не приймалося.
Не погоджуючись з запереченнями відповідача, позивачем продано до суду відповідь на відзив (вх. №8781/23 від 07.04.2023), де зазначено, що жоден із аргументів Відповідача, які наведені у відзиві на позовну заяву, не спростовує того, що Договір оренди землі від 27 липня 2011 року вважається поновленим на тих самих умовах і на той самий строк до 30 вересня 2025 року на підставі ч. б ст. 33 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Як зазначає позивач, своїм відзивом Відповідач підтвердив, що Позивачем виконані всі вимоги для поновлення дії договору оренди землі, а також те, що Відповідачем у передбачений законом строк не було надіслано заперечень у поновленні договору оренди.
В судовому засіданні 25.05.2023 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суд, заслухавши представників сторін, присутніх в судовому засіданні, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:
Як встановлено матеріалами справи, ухвалою Львівської міської ради від 15.11.2007 № 1316 було погоджено ФОП Новіцькому Леоніду Вікентійовичу місце розташування земельної ділянки та надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,026 га на вул. І. Виговського, 69 у м. Львові в оренду терміном на 5 років для встановлення і обслуговування тимчасового торгового павільйону продтоварів і кафе-бару зі збірно-розбірних конструкцій на місці існуючих двох павільйонів.
Ухвалою Львівської міської ради від 30.09.2010 № 3959 позивачу було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,026 га на вул. І. Виговського, 69 у м. Львові. Зазначену земельну ділянку передано позивачу в оренду на 5 років для встановлення та обслуговування тимчасового павільйону продтоварів і кафе-бару зі збірно-розбірних конструкцій на місці двох павільйонів без права капітального будівництва за рахунок земель житлової та громадської забудови за функцією використання - землі комерції.
На виконання зазначеної ухвали Львівської міської ради між Львівською міською радою та ФОП Новіцьким Л.В. будо укладено Договір оренди землі від 27.07.2011, згідно якого орендар - ФОП Новіцький Л.В. отримав у строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться у м. Львові, на вул. І. Виговського, буд. 69 (кадастровий номер 4610136300:04:007:0054, загальна площа земельної ділянки становить 0,0260 га) для встановлення та обслуговування тимчасового торгового павільйону продтоварів і кафе-бару зі збірно-розбірних конструкцій на місці двох павільйонів.
Згідно п. 8 Договору, його було укладено на 5 (п'ять) років до 30.09.2015 року.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 27.08.2018 у справі № 914/708/18 договір оренди землі будо поновлено на тих самих умовах і на той самий строк до 30.09.2020.
01.07.2020 до Львівської міської ради надійшов лист-повідомлення Новіцького Леоніда Вікентійовича про поновлення договору оренди землі на тих самих умовах і на той самий строк до 30.09.2025, до якого будо додано проект додаткової угоди.
Позивач, мотивуючи тим, що на лист-повідомлення не отримав відповіді та продовжує користуватися земельною ділянкою і сплачувати оренду плату після закінчення строку дії договору, звернувся з даним позовом до суду з матеріально правовою вимогою визнання укладеною Додаткової угоди про поновлення договору оренди землі до Договору оренди землі від 27.07.2011.
Як зазначає відповідач, листом від 09.09.2020 № 2403-вих-69262 Львівська міська рада в особі управління земельних ресурсів департаменту містобудування повідомила Новіцького Леоніда Вікентійовича, що на земельній ділянці, укласти додаткову угоду щодо договору оренди якої має намір Новіцький Л.В., відсутній об'єкт нерухомого майна, а розміщена мала архітектурна форма. Повідомлено, що управлінням буде підготовлено проект ухвали щодо користування ФОП Новіцьким Л.В. земельною ділянкою на вул. І. Виговського, 69 кадастровий номер № 461013630:04:007:0054 та подано на розгляд сесії Львівської міської ради. Проте, докази направлення такого повідомлення позивачу в матеріалах справи відсутні. При дослідженні доказів, на які посилається відповідач, в судовому засіданні представник також не зміг надати доказів повідомлення Новіцького Л.В. про неможливість продовжити договір оренди земельної ділянки у визначений законом час.
10 лютого 2023 року Виконавчим комітетом Львівської міської ради прийнято рішення №129 «Про демонтаж тимчасової споруди на АДРЕСА_1 ».
Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтовані та такі що підлягають до задоволення.
При ухваленні рішення, суд виходив з наступного.
Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів.
Згідно з частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Частиною 4 ст.124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.
Згідно із ч.1 ст.626 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).
Причиною виникнення спору між сторонами у справі стало питання наявності чи відсутності підстав для поновлення договору оренди землі.
Відповідно до вимог ч.2 ст.792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема Земельним кодексом України та Законом України «Про оренду землі».
05.12.2019 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності 16 січня 2020 року.
Таким Законом суттєво змінено підхід до продовження орендних відносин. Він чітко розмежував зміст понять «поновлення договору оренди землі» та «переважне право орендаря на укладення договору оренди на новий строк», доповнивши Земельний кодекс України статтею 126-1 «Поновлення договору оренди землі, договору про встановлення земельного сервітуту, договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови», Закон України «Про оренду землі» - статтею 32-2 «Поновлення договорів оренди землі», яка відсилає до статті 126-1 Земельного кодексу України, та виклавши статтю 33 Закону України «Про оренду землі» у новій редакції з назвою «Переважне право орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк» (тобто приписи цієї статті незастосовні до поновлення договорів оренди землі). У частині зазначених змін і доповнень Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» набрав чинності 16 липня 2020 року.
Проте, суд зазначає, що вказаним Законом у Законі України «Про оренду землі» розділ IX «Перехідні положення» доповнено абзацом четвертим такого місту: «Правила, визначені статтею 126-1 Земельного кодексу України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення».
Враховуючи, що спірний Договір оренди землі було укладено між сторонами 27.07.2011 та рішенням Господарського суду Львівської області від 27.08.2018 року у справі № 914/708/18 договір оренди землі будо поновлено на тих самих умовах і на той самий строк, тобто до набрання 16.01.2020 чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», а тому суд вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи статті 33 Закону України «Про оренду землі» до зміни її редакції згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству».
Правові підстави поновлення договору оренди землі визначались статтею 33 Закону України «Про оренду землі» до зміни її редакції згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», яка фактично об'єднувала два випадки пролонгації договору оренди землі.
Так, відповідно до ч.ч.1-5 ст.33 цього Закону по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі) (частина 1).
Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до спливу строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку (частина 2).
До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (частина 3).
При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється (частина 4).
Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (частина 5).
Частинами 8 та 9 ст.33 Закону України «Про оренду землі» було передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді.
Тобто реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена ч.1 ст.33 Закону України «Про оренду землі», була можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури і строків.
Отже, для застосування ч.1 ст.33 Закону України «Про оренду землі» та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно ч.ч.2-5 цього закону необхідно встановити такі юридичні факти: 1) орендар належно виконує свої обов'язки за договором; 2) орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; 3) до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; 4) орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.
Частиною 6 ст.33 Закону України «Про оренду землі» в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених ч.6 ст.33 Закону України «Про оренду землі», необхідна наявність таких юридичних фактів: 1) орендар належно виконує свої обов'язки за договором оренди; 2) до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; 3) до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; 4) орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №594/376/17-ц, від 22.09.2020 у справах №313/350/16-ц і №159/5756/18.
На вказану правову позицію Велика Палата Верховного Суду наголошує і в постанові від 31.08.2021 у справі №903/1030/19.
До того ж, суд приймає до уваги, що у постанові від 31.08.2021 у справі №903/1030/19 Велика Палата Верховного Суду також дійшла й наступних висновків.
Стаття 33 Закону України №161-XIV «Про оренду землі» до зміни її редакції згідно із Законом №340-IX мала назву «Поновлення договору оренди землі», тобто була цілком присвячена процедурам такого поновлення. Проте вони за змістом приписів указаної статті відрізнялися від тих, які пропонують застосувати позивач і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду. Так, згідно з частиною першою цієї статті по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Таке формулювання зазначеного припису у сукупності з назвою статті 33 Закону №161-XIV й іншими її приписами не підтверджує доводи позивача та висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду про те, що лише частина шоста цієї статті визначала правила поновлення договору оренди землі, які виключали необхідність вчинення активних дій орендарем. Конструкція статті 33 Закону №161-XIV до зміни її редакції згідно із Законом №340-IX передбачала можливість поновлення договору оренди землі у порядку реалізації переважного права на укладення цього договору на новий строк.
Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (речення перше частини другої статті 33 Закону №161-XIV). До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (частина третя статті 33 цього Закону).
Отже, стаття 33 Закону №161-XIV прямо передбачала подання орендарем у строки, визначені у частині другій цієї статті, повідомлення саме про поновлення договору оренди землі та проекту додаткової угоди про таке поновлення. Шляхом надсилання орендодавцю відповідного письмового повідомлення орендар мав завчасно продемонструвати наявність у нього наміру продовжити користування земельною ділянкою. А орендодавець, будучи обізнаним із таким наміром, отримував можливість спланувати подальші дії у зв'язку зі спливом строку договору оренди землі, зважити доцільність пошуку інших потенційних орендарів, а за їх наявності - зіставити пропоновані ними умови оренди з умовами, викладеними у проекті додаткової угоди, яку надав орендар.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31.08.2021 у справі №903/1030/19 зауважила, що незалежно від того, чи бажають сторони змінити умови оренди на майбутнє, покладення на орендаря обов'язку з надсилання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проектом відповідної додаткової угоди до спливу строку цього договору є вигідним для обох сторін і не є надмірно обтяжливим для будь-кого із них. Якщо орендар розраховував на відсутність потенційних орендарів (про яких орендодавець не зобов'язаний повідомляти) та завчасно не надіслав орендодавцеві лист-повідомлення про поновлення договору оренди землі, а просто продовжив користуватися земельною ділянкою після спливу строку цього договору, він втрачав право оренди та ризикував отримати відмову орендодавця в укладенні нового договору оренди землі.
Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (частина п'ята статті 33 Закону №161-XIV).
У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності) (частина шоста статті 33 Закону №161-XIV).
Частини п'ята та шоста статті 33 Закону №161-XIV встановлюють загальне та спеціальне правила продовження орендних правовідносин:
За загальним правилом, викладеним у частині п'ятій статті 33 Закону №161-XIV, орендодавець у місячний строк із дня отримання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проектом відповідної додаткової угоди їх розглядає, за потреби узгоджує з орендарем істотні умови договору, може повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень проти поновлення договору оренди землі, а за відсутності таких заперечень - вирішує поновити договір оренди землі (таке рішення потрібне лише щодо земель державної та комунальної власності) й укладає з орендарем відповідну додаткову угоду.
Спеціальне правило, викладене у частині шостій Закону №161-XIV, розраховане на випадки, коли орендодавець, який отримав від орендаря, наприклад, в останній день строку договору оренди землі лист-повідомлення про поновлення цього договору з проектом відповідної додаткової угоди, протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві заперечень щодо такого поновлення, а орендар продовжив добросовісно користуватися земельною ділянкою. У такому разі орендодавець позбавлений можливості узгоджувати з орендарем нові істотні умови договору оренди землі, що вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були, без прийняття орендодавцем земель державної та комунальної власності окремого рішення про таке поновлення.
Порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі (за наявності таких заперечень) у відповідь на вчасно відправлений орендарем лист-повідомлення про поновлення цього договору з проектом відповідної додаткової угоди дає орендареві, який добросовісно продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, підстави розраховувати на поновлення такого договору в силу частини шостої статті 33 Закону №161-XIV. Інакше кажучи, у такому разі відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як його мовчазну згоду на поновлення цього договору на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені у ньому раніше. Але таке поновлення обов'язково оформляється шляхом підписання сторонами додаткової угоди, а у разі якщо орендодавець цього не робить, - у судовому порядку за вимогою про визнання укладеною додаткової угоди та з фіксацією її повного тексту у резолютивній частині рішення суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справах №313/350/16-ц і №159/5756/18).
При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється (частина четверта статті 33 вказаного Закону).
Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку (частина восьма статті 33 Закону №161-XIV). Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді (частина одинадцята статті 33 Закону №161-XIV).
Без укладення додаткової угоди до договору оренди землі завершення процедури поновлення такого договору було неможливим. Така угода має ознаки не тільки зобов'язального, але й речового договору, оскільки засвідчує волю сторін на передання земельної ділянки у тимчасове володіння орендареві на новий строк. Тому зазначена додаткова угода згідно з пунктом 1 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є підставою для державної реєстрації права оренди на новий строк. Саме з цією реєстрацією закон пов'язує виникнення права оренди (стаття 125 ЗК України). Тому не можна вважати, що поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону №161-XIV, є «автоматичною» пролонгацією орендних правовідносин.
Як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону №161-XIV, необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов'язки за цим договором; він повідомив орендодавця в установлені законом строки про намір поновити договірні відносини на новий строк; до листа-повідомлення додав проєкт додаткової угоди про поновлення договору оренди землі; продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець упродовж місяця після закінчення строку договору оренди землі письмово не повідомив орендаря про заперечення у поновленні цього договору (постанови від 10.04.2018 у справі №594/376/17-ц, від 22.09.2020 у справах №313/350/16-ц та №159/5756/18).
Єдиний механізм оформлення продовження орендних відносин, а саме: шляхом укладення згаданої у частинах третій, п'ятій - восьмій, одинадцятій статті 33 Закону №161-XIV додаткової угоди підтверджує змістовну єдність усіх приписів цієї статті. Тому помилковим є висновок суду першої інстанції, з якими погодився апеляційний суд, про те, що передбачені у частинах першій - п'ятій і шостій статті 33 Закону №161-XIV підстави для поновлення договору оренди землі не пов'язані між собою.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31.08.2021 у справі №903/1030/19 взяла до уваги, що Закон №340-ІХ суттєво змінив підхід до продовження орендних відносин. Він чітко розмежував зміст понять «поновлення договору оренди землі» та «переважне право орендаря на укладення договору оренди на новий строк», доповнивши ЗК України статтею 126-1 «Поновлення договору оренди землі, договору про встановлення земельного сервітуту, договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови», Закон №161-XIV - статтею 32-2 «Поновлення договорів оренди землі», яка відсилає до статті 126-1 ЗК України, та виклавши статтю 33 Закон №161-XIV у новій редакції з назвою «Переважне право орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк» (тобто приписи цієї статті незастосовні до поновлення договорів оренди землі). У частині зазначених змін і доповнень Закон №340-ІХ набрав чинності 16 липня 2020 року.
За змістом приписів статті 126-1 ЗК України можливість поновлення договору оренди землі має бути чітко передбачена у цьому договорі та підпорядкована низці умов. Таке поновлення не можна передбачати у договорах оренди земельних ділянок державної та комунальної власності, крім випадків, якщо на таких ділянках розташовані будівлі або споруди, які перебувають у власності користувача або набувача права користування відповідною ділянкою (ч.1 вказаної статті). За наявності у договорі оренди землі умови щодо його поновлення після закінчення строку, на який його уклали сторони, цей договір поновлюється на такий самий строк і на таких самих умовах без вчинення сторонами письмового правочину про його поновлення. Останнє можливе у разі відсутності заяви однієї зі сторін про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору. Таку заяву сторона договору може подати до вказаного реєстру не пізніш як за місяць до дати закінчення договору оренди землі (див. частини другу та третю статті 126-1 ЗК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31.08.2021 у справі №903/1030/19 зазначила, що наведені законодавчі зміни спрямовані на впорядкування інститутів поновлення договорів оренди землі та переважного права орендаря на укладення цього договору на новий строк задля удосконалення регулювання відносин орендаря й орендодавця земельної ділянки. Проте такі зміни не спростовують наведених вище висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування приписів статті 33 Закону №161-XIV до зміни її редакції згідно із Законом №340-IX.
Таким чином, базуючись на зазначених вище позиціях Верховного Суду та узагальнюючи їх, можна зробити висновок, що алгоритм вирішення спорів щодо застосування статті 33 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, що застосовується до спірних правовідносин) в контексті дій сторін договору виглядає наступним чином:
- якщо орендар у строки встановлені договором або, за відсутності інших строків встановлених договором, у строки встановлені законом не звернувся до орендодавця взагалі або звернувся з їх порушенням та/або не надав проект договору, то суди повинні відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання договору укладеним незалежно від подальших дій орендодавця, оскільки саме орендарем в цьому випадку не дотримано вимоги договору та закону;
- якщо орендар своєчасно, у строки встановлені законом або погоджені сторонами у договорі, звернувся до орендодавця щодо продовження дії договору та при цьому надав проект договору (незалежно від того чи цей проект містив змінені умови, чи передбачав поновлення договору на тих самих умовах та на той самий строк), а орендодавець у встановлений законом місячний термін розглянув надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, проаналізував його умови, у тому числі перевірив його на відповідність вимогам закону, однак не погодився з запропонованими умовами та заперечив щодо поновлення договору, то в цьому випадку він діє в рамках своїх повноважень, а отже суди повинні також відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання договору укладеним;
- якщо орендар своєчасно, у строки встановлені законом або погоджені сторонами у договорі, звернувся до орендодавця щодо продовження дії договору та при цьому надав проект договору (незалежно від того чи цей проект містив змінені умови, чи передбачав поновлення договору на тих самих умовах та на той самий строк), а орендодавець у встановлений законом місячний термін не заперечив проти поновлення договору оренди землі або відмовив з порушенням місячного терміну, однак при цьому протягом одного місяця після закінчення строку договору надіслав лист-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі, то суди повинні також відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання договору укладеним, оскільки таке право орендодавця прямо передбачено частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі»;
- якщо орендар своєчасно, у строки встановлені законом або погоджені сторонами у договорі, звернувся до орендодавця щодо продовження дії договору після його закінчення, надав проект договору (незалежно від того чи цей проект містив змінені умови, чи передбачав поновлення договору на тих самих умовах та на той самий строк), а орендодавець у встановлений законом місячний термін не заперечив проти поновлення договору оренди землі, при цьому орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, а орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору не надіслав лист-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі, то суди повинні задовольнити позовні вимоги про визнання договору укладеним на той же самий строк та на тих же самих умовах (пункти 5.3-5.12 постанови Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 926/2720/21).
Позивач стверджує, що має право на поновлення договору оренди землі на тих самих умовах і на той самий строк на підставі частини 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі».
Під час розгляду даної справи судом встановлено, що на виконання ухвали Львівської міської ради від 30.09.2010 № 3959 між Львівською міською радою та ФОП Новіцьким Л.В. будо укладено Договір оренди землі від 27.07.2011, згідно якого орендар - ФОП Новіцький Л.В. отримав у строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться у м. Львові, на вул. І. Виговського, буд. 69 (кадастровий номер 4610136300:04:007:0054, загальна площа земельної ділянки становить 0,0260 га) для встановлення та обслуговування тимчасового торгового павільйону продтоварів і кафе-бару зі збірно-розбірних конструкцій на місці двох павільйонів. Згідно п. 8 Договору, його було укладено на 5 (п'ять) років до 30.09.2015 року.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 27.08.2018 року у справі № 914/708/18 договір оренди землі будо поновлено на тих самих умовах і на той самий строк до 30.09.2020 року.
Судом встановлено, що маючи намір на поновлення Договору оренди землі на той самий строк (5 років до 30.09.2025) і на тих самих умовах позивач 01.07.2020 звернувся до відповідача з відповідною заявою та долучив до неї проект додаткової угоди про поновлення договору оренди землі, що не заперечується відповідачем.
Відтак позивач, як орендар, звернувся до відповідача, як орендодавця, з заявою про намір поновити договір оренди землі та проектом відповідної додаткової угоди у встановлений п.8 спірного Договору оренди землі строк, до того ж, з врахуванням положень ч.2 ст.33 Закону України «Про оренду землі».
Позивач вказує, а відповідач не заперечує та не спростовує, що до цього часу відповіді щодо результатів розгляду його звернення від 01.07.2020 про поновлення Договору оренди землі ним не отримано, рішення відповідача про поновлення або відмову у поновлені договору оренди не прийнято, додаткова угода уповноваженою особою не підписана, а він продовжує користуватися орендованою земельною ділянкою та виконувати інші умови Договору оренди землі. Заперечень щодо користування земельною ділянкою після закінчення терміну дії договору оренди земельної ділянки від орендодавця не надходило.
Щодо посилання відповідача на наявність відповіді, а саме: листа від 09.09.2020 року № 2403-вих-69262 Львівської міської ради в особі управління земельних ресурсів департаменту містобудування скерованого Новіцькому Леоніду Вікентійовичу, то таке не підтверджено доказами надсилання позивачу, а отже, не беруться до уваги судом.
Відповідач вказані обставини не заперечив та не спростував.
До того ж, суд вказує, що за положеннями ст.33 Закону України «Про оренду землі» до зміни її редакції згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», рішення Львівської міської ради про відмову позивачу у продовженні оренди земельної ділянки повинно бути прийняте на її пленарному засіданні протягом місяця після отримання звернення про поновлення договору оренди землі з проектом додаткової угоди, а заперечення у поновленні договору оренди землі повинні бути надіслані позивачу протягом місяця після закінчення строку дії договору, що відповідачем не вчинено.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач належним чином скористався своїм переважним правом на поновлення договору оренди землі та вчинив всі необхідні дії для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених ч.6 ст.33 Закону України «Про оренду землі».
Також, суд зазначає, що відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів».
Суд враховує, що згідно з усталеною прецедентною практикою Європейського Суду з прав людини основу принципу правової визначеності утворює ідея передбачуваності (очікуваності) суб'єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає існуючим в суспільстві нормативним приписам.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 у справі «Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії та Північної Ірландії» встановлено, що особа (орендар) мала принаймні законне сподівання на реалізацію передбаченого договором права на продовження договору оренди і в цілях ст.1 Першого протоколу таке сподівання можна вважати додатковою частиною майнових прав, наданих їй муніципалітетом за орендним договором, та зазначено, що наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила.
До того ж, у рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії» суд постановив, що ст.1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. «Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей. З наведеного слідує висновок про те, що по-перше, особа, якій відповідним рішенням надано право користування земельною ділянкою, набуває право власності на майно у вигляді правомірних очікувань щодо набуття у майбутньому права володіння майном (право оренди) ще до укладення відповідного договору оренди на виконання даного рішення, по-друге, після укладення відповідного договору оренди у особи виникає право мирно володіти майном, яким є майнові права (право оренди) протягом певного строку. При цьому, право власності на майно у вигляді як правомірних очікувань, так і майнового права (права оренди), є об'єктом правового захисту згідно зі ст.1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України.
Враховуючи, що позивач, за відсутності будь-яких заперечень зі сторони відповідача, продовжив користуватись земельною ділянкою після закінчення строку дії договору та вчинив дії, спрямовані на поновлення договору оренди землі, то у нього виникли «правомірні очікування» щодо продовження користування земельною ділянкою на праві оренди, які підлягають захисту відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з огляду на вищевикладені обставини.
Таким чином, суд дійшов висновку, що за наявності визначених ч.6 ст.33 Закону України «Про оренду землі» підстав для поновлення спірного договору оренди землі та, з огляду на те, що відповідач зволікає в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі, яка відповідно до ч.8 ст.33 Закону України «Про оренду землі» мала бути укладена в обов'язковому порядку у місячний строк, суд вважає, що наявні підстави для визнання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі від 27.07.2011 укладеною в редакції, запропонованій позивачем.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
У відповідності до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
На думку суду, надані позивачем докази, про які суд вказував вище, є вірогідними. Відповідач не подав доказів на спростування вірогідності доказів наданих позивачем та не подав доказів, які б суд міг визнати більш вірогідними ніж ті, що наявні у матеріалах справи.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Окрім того, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).
Судові витрати на підставі статей 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак судовий збір покладається на відповідача.
З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 74, 75, 76, 79, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовільнити.
2. Визнати укладеною Додаткову угоду про поновлення договору оренди землі до Договору оренди землі від 27 липня 2011 року, що зареєстрований у Львівській міській раді 27 липня 2011 року за № 3-1803, зареєстрований в Управлінні Держкомзему у місті Львові, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 02 березня 2012 року за № 4 6 1 0 1 0 0 0 4 0 0 0 7 4 4 в такій редакції:
Додаткова угода
про поновлення договору оренди землі
до Договору оренди землі від 27 липня 2011 року, що зареєстрований у Львівській міській раді 2 7 липня 2011 року за N03-1803, зареєстрований в Управлінні Держкомзему у місті Львові, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 02 березня 2012 року за № 461010004000744 м. Львів року
Львівська міська рада (місцезнаходження: м. Львів, пл. Ринок, 1) (надалі - Орендодавець),
в особі --------------------------------------------------------------------------------------------------- який діє на підставі Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та
-----------------------;----------------------------- -------------------------------- (вказується номер та дата документу, на підставі якого діє особа), з однієї сторони та Фізична особа-підприємець Новіцький Леонід Вікентійович (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) (надалі - Орендар), який діє від власного імені, разом іменуються як Сторони, а кожен окремо - Сторона, уклали цю Додаткову угоду про поновлення договору оренди землі (надалі - Додаткова угода) до Договору оренди землі від 2 7 липня 2011 року, що зареєстрований у Львівській міській раді 2 7 липня 2011 року за №3-1803, зареєстрований в Управлінні Держкомзему у місті Львові, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 02 березня 2012 року за № 461010004000744 (надалі - Договір оренди землі) про нижченаведене:
1. Сторони, відповідно до положень ст. 33 Закону України «Про оренду землі», досягли взаємної згоди щодо поновлення Договору оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах та вирішили поновити (продовжити) Договір оренди землі строком на 5 років до 30 вересня 2025 року.
2. Усі інші умови Договору оренди землі залишаються незмінними і Сторони підтверджують по ньому свої зобов'язання.
3. Додаткова угода набирає чинності з момент у й підписання Сторонами, а право користування (оренди) земельною ділянкою підлягає державній реєстрації.
4. Додаткова угода є невід'ємною частиною Договору оренди землі від 2 7 липня 2011 року, що зареєстрований у Львівській міській раді 27 липня 2011 року за №3-1803, зареєстрований в Управлінні Держкомзему у місті Львові, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 02 березня 2012 року за № 461010004000744.
5. Додаткова угода складена у трьох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один з яких знаходиться в Орендодавця, другий - в Орендаря, третій в органі, який провів державну реєстрацію права користування (оренди) земельною ділянкою.
Орендодавець
Львівська міська рада
Код ЄДРПОУ 04055896
79008, м. Львів, пл. Ринок, 1
(вказується посада)
п.
Орендар
Фізична особа-підприємець
Новіцький Леонід Вікентійович
РНОКПП НОМЕР_1
місце проживання:
АДРЕСА_3 . Стягнути з Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Ринок, 1, код ЄДРПОУ: 04055896) на користь Фізичної особи-підприємця Новіцького Леоніда Вікентійовича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 2684,00 грн. судового збору.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV Господарського процесуального кодексу України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 01.06.2023
Суддя Березяк Н.Є.