вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"16" лютого 2023 р. м. Київ Справа №911/891/22
За позовом Керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області (07301, Київська обл., м. Вишгород, вул. Кургузова, 5)
в інтересах держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації (07300 Київська обл., м. Вишгород, пл. Шевченка, 1)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Заміське дозвілля» (03055, м. Київ, вул. Ванди Василевської, 7)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Державне підприємство «Димерське лісове господарство» (07313, Київська обл., Вишгородський р-н, с. Катюжанка, вул. Шевченка, 1)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Димерська селищна рада (07330 Київська обл., смт. Димер Вишгородського р-ну, вул. Соборона, 19)
про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками
Суддя Третьякова О.О.
Секретар судового засідання Бондар О.В.
Представники:
прокурор: Козачук В.Б.
від позивача: не з'явився
від відповідача: Яценко С.А.
від третьої особи-1: не з'явився
від третьої особи-2: не з'явився
Обставини справи:
Керівник Вишгородської окружної прокуратури Київської області (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Заміське дозвілля» (далі - відповідач), третя особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Державне підприємство «Димерське лісове господарство» (далі - третя особа-1) про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками з кадастровими номерами 3221882201:21:024:0202, 3221882201:21:024:0203, 3221882201:21:024:0204, 3221882201:21:024:0205, 3221882201:21:024:0206, 3221882201:21:024:0207, 3221882201:21:024:0208, 3221882201:21:024:0211, 3221882201:21:024:0212, 3221882201:21:024:0213, 3221882201:21:024:0214, 3221882201:21:024:0215, 3221882201:21:024:0216, 3221882201:21:024:0217, 3221882201:21:024:0218, 3221882201:21:024:0219.
Позовні вимоги мотивовані порушенням вимог земельного законодавства прийняттям Глібівською сільською радою рішення №248 від 29.04.2009 про безоплатну передачу у власність громадян 16 земельних ділянок лісогосподарського призначення та подальшою реєстрацією права власності на вказані земельні ділянки за відповідачем згідно з договорами купівлі-продажу земельних ділянок, укладеними відповідачем з такими громадянами.
З наведених підстав прокурор, посилаючись на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду в аналогічних справах, зазначає, що способом захисту порушеного права є пред'явлення негаторного позову у порядку, визначеному ст.152 Земельного кодексу України, до відповідача з метою усунення перешкод, які останній створює власнику, шляхом повернення спірних земельних ділянок державі.
Предметом позову відповідно до прохальної частини позовної заяви є усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками шляхом скасування рішень державних реєстраторів про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з одночасним припиненням права приватної власності відповідача на земельні ділянки та шляхом повернення земельних ділянок на користь держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації з незаконного володіння відповідача.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 04.07.2022 у справі №911/891/22 зазначений позов залишено без руху в порядку ст.174 Господарського процесуального кодексу України для усунення у десятиденний строк недоліків позовної заяви.
В установлений строк прокурор надав суду лист від 14.07.2022 №2Г-22, яким усунув недоліки позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.08.2022 відкрито провадження у справі №911/891/22, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, встановлено учасникам справи строки для вчинення необхідних процесуальних дій тощо, підготовче засідання призначено на 15.09.2022.
08.09.2022 до Господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві відповідач послався на те, що 16 спірних земельних ділянок Глібівською сільською радою були відведені у власність фізичним особам правомірно, відповідне рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009 №248 не оскаржене та не скасоване, земельні ділянки на час прийняття вказаного рішення відносились до земель запасу Глібівської сільської ради, що підтверджується в тому числі рішенням Вишгородської районної ради «Про затвердження меж с.Глібівка» від 04.10.2001 №229. Також відповідач зазначив, що листом від 20.09.2005 №320 Державне підприємство «Димерське лісове господарство» не заперечувало щодо передачі в запас Глібівської сільської ради земельної ділянки площею 7,5 га, за рахунок якої в подальшому були утворені 16 спірних земельних ділянок, які Глібівською сільською радою були відведені у власність фізичних осіб. Щодо зміни цільового призначення цих 16 спірних земельних ділянок відповідач послався на презумпцію правомірності рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009 №248 про відведення земельних ділянок у власність, пояснивши при цьому, що цільове призначення земельних ділянок (з земель лісогосподарського призначення на землі сільськогосподарського призначення) могло бути змінене до їх відведення фізичним особам у власність, а прокурором не надано доказів протиправності зміни цільового призначення вказаних земельних ділянок. Також відповідач послався на те, що право власності на спірні земельні ділянки вже більше дванадцяти років зареєстроване за відповідачем у встановленому порядку, а тому відповідач вважає, що прокурором невірно обрано спосіб судового захисту. Також відповідачем у відзиві були заявлені клопотання про витребування доказів та про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Димерської селищної ради.
У підготовче засідання 15.09.2022 з'явилися прокурор та відповідач, не з'явились позивач та третя особа-1. У підготовчому засіданні відповідач підтримав своє клопотання про залучення до участі у справі третьої особи та клопотання про витребування доказів, протокольною ухвалою суду від 15.09.2022 оголошена перерва в підготовчому засіданні на 29.09.2022.
27.09.2022 до Господарського суду Київської області від Керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області надійшла відповідь на відзив. У відповіді на відзив прокурор зазначив, що розширення меж села Глібівка відповідно до рішення Вишгородської районної ради «Про затвердження меж с.Глібівка» від 04.10.2001 №229 і включення таким чином в межі села Глібівка частини земель лісогосподарського призначення ДП «Димерське лісове господарство», які зайняті лісами Кам'янського лісництва першої групи лісів, не свідчить про вилучення цієї частини земель лісогосподарського призначення з постійного користування ДП «Димерське лісове господарство», оскільки вилучення таких земель відповідно до ч.4 ст.2, п.9 ч.1 ст.27 та ст.32 Земельного кодексу України (в редакції станом на 12.07.2001) могло здійснюватися лише за рішенням Верховної Ради України. Крім того, сам лист від 20.09.2005 №320 Державного підприємства «Димерське лісове господарство», відповідно до якого останнє не заперечувало щодо передачі в запас Глібівської сільської ради земельної ділянки площею 7,5 га, за рахунок якої в подальшому були утворені 16 спірних земельних ділянок, датований лише 20.09.2005, тобто після прийняття рішення Вишгородської районної ради «Про затвердження меж с.Глібівка» від 04.10.2001 №229. Також прокурор вказав, що прийняття Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності», на який посилався відповідач, само по собі не означає, що з прийняттям цього закону всі землі, що входили в межі населеного пункту, мали бути віднесені до земель комунальної власності, а в силу положень ст.19, 55, 57, 84, 92 Земельного кодексу України та ст.8, 9, 11 Лісового кодексу України (в редакції станом на 29.04.2009) спірні земельні ділянки, які перебували в постійному користуванні ДП «Димерське лісове господарство», відносились до земель державної власності лісогосподарського призначення, а тому рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009 №248 прийняте з перевищенням наданих законом повноважень. Прокурор послався на те, що Державне підприємства «Димерське лісове господарство» не надавало згоду на вилучення чи припинення права постійного користування вказаних земельних ділянок органу, уповноваженому на їх вилучення, крім того, Глібівською сільською радою порушено порядок зміни цільового призначення земель, оскільки така зміна проведена всупереч вимогам Земельного кодексу України та Лісового кодексу України за відсутності згоди органу лісового господарства. Також прокурор зазначив, що ним обрано вірний спосіб захисту порушеного права - негаторний позов до відповідача, оскільки спірні земельні ділянки відносяться до земель лісогосподарського призначення, будь-яким органом державної влади чи місцевого самоврядування рішення про їх вилучення з державного лісового фонду і постійного користування спеціалізованого лісогосподарського підприємства не приймалось, тобто вказані земельні ділянки не вибували з державної власності.
29.09.2022 до Господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів.
У підготовче засідання 29.09.2022 з'явилися прокурор та відповідач, не з'явились позивач та третя особа-1. У підготовчому засіданні відповідач підтримав свої клопотання про залучення до участі у справі третьої особи та клопотання про витребування доказів, які були викладені у відзиві з урахуванням уточнення від 15.09.2022, та при цьому пояснив, що на адвокатські запити адвоката відповідача останнім були отримані частково відповіді, а саме відповідь Димерської селищної ради від 19.09.2022, відповідь Головного управління Держгеокадастру в Київській області від 20.09.2022 та відповідь Вишгородської районної військової адміністрації від 13.09.2022. У зв'язку з цим відповідач просив суд залишити без розгляду його клопотання про витребування доказів в частині витребування у Димерської селищної ради документів (доказів), вказаних у підпунктах 2, 3 та 4 пункту 3 прохальної частини відзиву, та витребувати решту документів (доказів) з урахуванням уточнення клопотання від 15.09.2022. За наслідками з'ясування у підготовчому засіданні 29.09.2022 позиції учасників справи щодо клопотань відповідача про залучення третьої особи та про витребування доказів суд повідомив учасників справи, що питання про залучення третьої особи та витребування доказів буде вирішено судом з постановленням відповідної ухвали поза межами судового засідання, протокольною ухвалою в підготовчому засіданні оголошено перерву на 21.10.2022.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.09.2022 задоволено клопотання відповідача про залучення третьої особи - залучено до участі у справі №911/891/22 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Димерську селищну раду (надалі - третя особа-2). Також вказаною ухвалою суду від 30.09.2022 задоволено клопотанням відповідача про витребування від Димерської селищної ради копію генерального плану села Глібівка Вишгородського району та клопотання відповідача про витребування від Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеграл сервіс» копії проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок з кадастровими номерами 3221882201:21:024:0202, 3221882201:21:024:0203, 3221882201:21:024:0204, 3221882201:21:024:0205, 3221882201:21:024:0206, 3221882201:21:024:0207, 3221882201:21:024:0208, 3221882201:21:024:0211, 3221882201:21:024:0212, 3221882201:21:024:0213, 3221882201:21:024:0214, 3221882201:21:024:0215, 3221882201:21:024:0216, 3221882201:21:024:0217, 3221882201:21:024:0218, 3221882201:21:024:0219.
06.10.2022 до Господарського суду Київської області від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач зазначив, що, на його думку, погодження Державного підприємства «Димерське лісове господарство» на передачу земель Глібівській сільській раді в землі запасу свідчить про відмову від права постійного користування земельною ділянкою, в розпорядженні Ради Міністрів УРСР від 12.01.1954 про віднесення Кам'янського лісництва до лісів першої категорі, на яке посилався прокурор у відповіді на відзив, площа лісів Кам'янського лісництва не відповідає площам, що значиться в інших наданих прокурором документах обліку, а норми Земельного кодексу України 1990 року, на які посилається прокурор, не застосовуються до спірних правовідносин. Також відповідач повторив свою правову позицію про те, що оскільки відповідач зареєстрував право власності на спірні земельні ділянки, то прокурор повинен був заявляти до відповідача віндикаційний позов, який є належним способом судового захисту в такому випадку.
18.10.2022 до Господарського суду Київської області від Димерської селищної ради (третя особа-2) надійшла заява щодо виконання ухвали суду від 30.09.2022. У цій заяві Димерська селищна рада повідомила про неможливість надати витребуваний ухвалою суду Генеральний план с.Глібівка, оскільки при реорганізації Глібівської сільської ради вказаний план до Димерської селищної ради не передавався. Також Димерська селищна рада повідомила про не отримання позовної заяви та інших документів, які надавались учасниками справи до суду.
У підготовче засідання 21.10.2022 з'явилися прокурор, відповідач та третя особа-1, не з'явилися позивач та третя особа-2, протокольною ухвалою підготовче засідання відкладено на 10.11.2022.
09.11.2022 та повторно 23.11.2022 до Господарського суду Київської області від третьої особи-1 надійшли письмові пояснення, у яких третя-особа-1 зазначила, що саме вона як державне лісогосподарське підприємство є землекористувачем 16 спірних земельних ділянок, які накладаються на землі лісового фонду Кам'янського лісництва, квартал №86. Також третя особа-2 вказала, що вилучення земель лісогосподарського призначення з передачею їх у власність громадян не відносилось до повноважень Глібівської сільської ради та було заборонено чинним на час виникнення правовідносин законодавством, лист Державного підприємства «Димерське лісове господарство» від 20.09.2005 №320, на який посилається відповідач, не є згодою Державного підприємства «Димерське лісове господарство» на вилучення та включення цих земель в запас Глібівської сільської ради, оскільки виданий під умовою дотримання вимог Земельного кодексу України та відшкодування збитків, заподіяних внаслідок вилучення лісових земель для потреб, не пов'язаних лісогосподарським виробництвом. При цьому, передаючи 16 спірних земельних ділянок у власність громадян за рахунок земель лісогосподарського призначення Державного підприємства «Димерське лісове господарство», Глібівська сільська рада приписів Земельного кодексу України не дотрималась, відшкодування збитків Державному підприємству «Димерське лісове господарство» внаслідок вилучення лісових земель для нелісогосподарських потреб в порядку ст.156 Земельного кодексу України не здійснила.
09.11.2022 до Господарського суду Київської області від поштового відділення за місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеграл сервіс» повернулось поштове відправлення з ухвалою Господарського суду Київської області від 30.09.2022 у справі №911/891/22 про витребування за клопотанням відповідача від Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеграл сервіс» копії проектів землеустрою спірних земельних ділянок.
Підготовче засідання 10.11.2022 не відбулось у зв'язку із перебуванням судді Третьякової О.О. на лікарняному, ухвалою суду від 15.11.2022 підготовче засідання призначено на 24.11.2022.
22.11.2022 до Господарського суду Київської області від третьої особи-2 надійшла заява про розгляд справи без участі третьої особи-2.
У підготовче засідання 24.11.2022 з'явилися прокурор та відповідач, не з'явились позивач, третя особа-1 та третя особа-2, протокольною ухвалою суду після з'ясування позицій учасників про можливість закриття підготовчого провадження закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 22.12.2022.
22.12.2022 до Господарського суду Київської області від відповідача надійшла заява про застосування позовної давності. У цій заяві відповідач зазначив, що прокурором пропущено строк для звернення до суду у даній справі, у зв'язку з чим відповідач просив суд застосувати позовну давність. Відповідач при цьому зазначав, що прокурор, пред'являючи до відповідача негаторний позов, а не віндикаційний, тим саме позбавляє відповідача такого правового інструменту захисту, як застосування позовної давності. Конкретну календарну дату (день, місяць, рік), в яку, на його думку, строк позовної давності, про застосування якого просив відповідач, сплинув, відповідач при цьому не вказав.
В судове засідання 22.12.2022 з'явилися прокурор, відповідач та третя особа-1, не з'явились позивач та третя особа-2, однак неявка останніх не перешкоджала розгляду справи, оскільки вони повідомлялись судом про розгляд справи. Протокольною ухвалою в судовому засіданні оголошувалась перерва на 12.01.2023.
В судове засідання 12.01.2023 з'явилися прокурор, відповідач та третя особа-1, які надали пояснення по суті справи, не з'явились позивач та третя особа-2, протокольною ухвалою в судовому засіданні оголошувалась перерва на 16.02.2023.
В судове засідання 16.02.2023 з'явилися прокурор та відповідач, які надали пояснення по суті справи, не з'явились позивач, третя особа-1 та третя особа-2, які про розгляд даної справи були обізнані. За результатами з'ясування обставин справи, перевірки їх доказами та проведення судових дебатів 16.02.2023 у судовому засіданні після виходу з нарадчої кімнати судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, проаналізувавши позовні вимоги, пояснення прокурора та третіх осіб, а також заперечення та пояснення відповідача щодо позовних вимог, з'ясувавши фактичні обставин справи, оцінивши наявні докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд
встановив:
Державне підприємство «Димерське лісове господарство» є державним лісогосподарським підприємством, яке створене відповідно до наказу Державного комітету лісового господарства України від 07.02.2005 №111 «Про перейменування Димерського державного лісогосподарського підприємства і затвердження в новій редакції Статуту» і належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України, дата державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - 16.02.1994. Копія статуту Державного підприємства «Димерське лісове господарство» міститься в матеріалах справи.
На території Вишгородського району Київської області розташоване Кам'янське лісництво. Розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 12.01.1954 №22-р Кам'янське лісництво віднесене до лісів першої групи лісів зеленої зони м. Києва.
Землі Кам'янського лісництва Вишгородського району Київської області, зокрема, кварталу №86 Кам'янського лісництва, перебувають у постійному користуванні Державного підприємства «Димерське лісове господарство». Зазначене підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, які наявні в матеріалах справи (в копіях), а саме планшетом №6 Кам'янського лісництва лісовпорядкування 1993, планшетом №6 Кам'янського лісництва лісовпорядкування 2003 та планшетом №5 Кам'янського лісництва лісовпорядкування 2014. Акт на право постійного користування земельними лісовими ділянками Кам'янського лісництва на момент розгляду даної справи судом Державне підприємство «Димерське лісове господарство» не оформлювало.
Рішенням виконавчого комітету Глібівської сільської ради Вишгородського району від 22.08.2001 №62 погоджено проект встановлення меж села Глібівка із включенням до складу села земельної ділянки площею 12,6 га, з яких 5,1 га - землі запасу сільської ради і 7,5 га - землі Димерського держлісгоспу. Рішенням Вишгородської районної ради від 04.10.2001 №229-17-XXІІІ затверджено проект встановлення меж села Глібівка із включенням до меж села Глібівка земельної ділянки площею 12,6 га, з яких 5,1 га - землі запасу сільської ради і 7,5 га - землі Димерського держлісгоспу.
Листом від 20.09.2005 №320 Державне підприємство «Димерське лісове господарство» повідомило Глібівську сільську раду про те, що Державне підприємство «Димерське лісове господарство» не заперечує щодо передачі земельної ділянки ДП Димерського лісгоспу Кам'янського лісництва в кварталі 86, виділ 11, 11.1, 12, 13, 13.2, 23, 26, 27, площею 7,5 га в запас Глібівської сільської ради, при умові дотримання вимог Земельного кодексу України та відшкодування збитків згідно з ст.156 Земельного кодексу України.
Рішенням тридцятої сесії п'ятого скликання Глібівської сільської ради від 29.04.2009 №248-30-V, надалі - рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009, було затверджено проекти землеустрою щодо відведення безоплатно у власність 20-ти земельних ділянок загальною площею 4,4764 га громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд в с.Глібівка Вишгородського району Київської області за рахунок земель запасу Глібівської сільської ради та про передачу безоплатно у власність громадянам земельних ділянок, а саме:
1. ОСОБА_1 , площею 0,2500 га,
2. ОСОБА_2 , площею 0,2500 га,
3. ОСОБА_3 , площею 0,2500 га,
4. ОСОБА_4 , площею 0,2500 га,
5. ОСОБА_5 , площею 0,2500 га,
6. ОСОБА_6 , площею 0,2500 га
7. ОСОБА_7 , площею 0,2500 га,
8. ОСОБА_8 , площею 0,2500 га,
9. ОСОБА_9 , площею 0,2500 га
10. ОСОБА_10 , площею 0,2500 га,
11. ОСОБА_11 , площею 0,2500 га,
12. ОСОБА_12 , площею 0,2500 га,
13. ОСОБА_13 , площею 0,2500 га,
14. ОСОБА_14 , площею 0,2500 га,
15. ОСОБА_15 , площею 0,2500 га,
16. ОСОБА_16 , площею 0,2500 га,
17. ОСОБА_17 , площею 0,2500 га,
18. ОСОБА_18 , площею 0,0971 га
19. ОСОБА_19 , площею 0,0633 га,
20. ОСОБА_20 , площею 0,0660 га.
27.04.2009, тобто за два дні до прийняття цього рішення тридцятої сесії Глібівської сільської ради від 29.04.2009, Головним управлінням Держкомзему в Київській області, на замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеграл сервіс», були надані однотипні за своїм змістом висновки добровільної первинної державної експертизи землевпорядної документації, відповідно до яких подані на експертизу проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок відповідають вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам і правилам, оцінюються позитивно при умові виконання зауважень, вказаних в пункті 10 цих висновків. Такі однотипні висновки Головне управління Держкомзему в Київській області надало проектам землеустрою щодо відведення земельних ділянок наступним особам:
1. ОСОБА_2 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 №8-107е)
2. ОСОБА_3 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 №8-93е)
3. ОСОБА_4 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 №8-102е)
4. ОСОБА_5 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 №8-98е)
5. ОСОБА_6 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 №8-96е)
6. ОСОБА_7 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 №8-103е)
7. ОСОБА_8 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 №8-89е)
8. ОСОБА_11 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 №8-90е)
9. ОСОБА_12 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 №8-92е)
10. ОСОБА_13 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 №8-95е)
11. ОСОБА_14 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 №8-91е)
12. ОСОБА_15 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 №8-99е)
13. ОСОБА_16 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 №8-106е)
14. ОСОБА_17 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 №8-108е)
15. ОСОБА_18 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 №8-101е)
16. ОСОБА_19 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 №8-104е).
Обставини щодо відведення у власність інших 4 земельних ділянок, які також були вказані в рішенні Глібівської сільської ради від 29.04.2009, а саме земельних ділянок громадянам: ОСОБА_1 , площею 0,2500 га, ОСОБА_9 , площею 0,2500 га, ОСОБА_10 , площею 0,2500 га, та ОСОБА_20 , площею 0,0660 га, судом у межах даної справи №911/891/22 не досліджуються, оскільки позов Керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області у справі №911/891/22 вказаних 4 земельних ділянок не стосується.
На підставі вказаного рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009 Управлінням земельних ресурсів в Вишгородському районі Київської області 11.11.2009 видано державні акти на право власності:
1. ОСОБА_2 , на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0202, державний акт серії ЯИ №389856
2. ОСОБА_3 , на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0203, державний акт серії ЯИ №389855
3. ОСОБА_4 , на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0204, державний акт серії ЯИ №389854
4. ОСОБА_5 , на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0205, державний акт серії ЯИ №389867
5. ОСОБА_6 , на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0206, державний акт серії ЯИ №389860
6. ОСОБА_7 , на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0207, державний акт серії ЯИ №389870
7. ОСОБА_8 , на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0208, державний акт серії ЯИ №389873
8. ОСОБА_11 , на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0211, державний акт серії ЯИ №389862
9. ОСОБА_12 , на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0212, державний акт серії ЯИ №389865
10. ОСОБА_13 , на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0213, державний акт серії ЯИ №389863
11. ОСОБА_14 , на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0214, державний акт серії ЯИ №389864
12. ОСОБА_15 , на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0215, державний акт серії ЯИ №389858
13. ОСОБА_16 , на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0216, державний акт серії ЯИ №389859
14. ОСОБА_17 , на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0217, державний акт серії ЯИ №389869
15. ОСОБА_18 , на земельну ділянку площею 0,0971 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0218, державний акт серії ЯИ №389868
16. ОСОБА_19 , на земельну ділянку площею 0,0633 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0219, державний акт серії ЯИ №389853.
У кожному з цих державних актів на право власності на земельну ділянку від 11.11.2009 місцем розташування вказаних 16 земельних ділянок з кадастровими номерами 3221882201:21:024:0202, 3221882201:21:024:0203, 3221882201:21:024:0204, 3221882201:21:024:0205, 3221882201:21:024:0206, 3221882201:21:024:0207, 3221882201:21:024:0208, 3221882201:21:024:0211, 3221882201:21:024:0212, 3221882201:21:024:0213, 3221882201:21:024:0214, 3221882201:21:024:0215, 3221882201:21:024:0216, 3221882201:21:024:0217, 3221882201:21:024:0218, 3221882201:21:024:0219 зазначено: село Глібівка Вишгородського району Київської області, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку.
В той же час, фрагментом з публічної кадастрової карти України станом на 27.08.2021 з нанесеними межами кварталу №86 Кам'янського лісництва Димерського лісгоспу, планом лісонасаджень Кам'янського лісництва лісовпорядкування 2003 року, планом лісонасаджень Кам'янського лісництва лісовпорядкування 2014 року, витягом проекту організації та розвитку Кам'янського лісництва щодо кварталу №86 цього лісництва за 2004 рік, витягом проекту організації та розвитку Кам'янського лісництва щодо кварталу №86 цього лісництва за 2015 рік, листом Державного підприємства «Димерське лісове господарство» №01-341 від 15.04.2021, а також листом ВО «Укрдержліспроект» №698 від 28.08.2021 підтверджується те, що кожна з вказаних 16 земельних ділянок з кадастровими номерами 3221882201:21:024:0202, 3221882201:21:024:0203, 3221882201:21:024:0204, 3221882201:21:024:0205, 3221882201:21:024:0206, 3221882201:21:024:0207, 3221882201:21:024:0208, 3221882201:21:024:0211, 3221882201:21:024:0212, 3221882201:21:024:0213, 3221882201:21:024:0214, 3221882201:21:024:0215, 3221882201:21:024:0216, 3221882201:21:024:0217, 3221882201:21:024:0218, 3221882201:21:024:0219 повністю або частково накладається на землі лісогосподарського призначення, які перебувають в постійному користуванні Державного підприємства «Димерське лісове господарство», а саме на землі кварталу №86 Кам'янського лісництва Державного підприємства «Димерське лісове господарство».
Протягом грудня 2009 - березня 2010 відповідач із кожною із 16-ти вищевказаних фізичних осіб уклав договори купівлі-продажу земельних ділянок, відповідно до яких вищевказані фізичні особи відповідачу продали, а відповідач купив у них вищевказані 16 земельних ділянок, а саме:
1. ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05.03.2010, зареєстрованого в реєстрі за №202 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О.В., продав земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0202 відповідачу
2. ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05.03.2010, зареєстрованого в реєстрі за №203 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О.В., продала земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0203 відповідачу
3. ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 10.02.2010, зареєстрованого в реєстрі за №121 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О.В., продала земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0204 відповідачу
4. ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22.03.2010, зареєстрованого в реєстрі за №355 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О.В., продав земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0205 відповідачу
5. ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 10.02.2010, зареєстрованого в реєстрі за №120 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О.В., продав земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0206 відповідачу
6. ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16.12.2009, зареєстрованого в реєстрі за №505 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О.В., продала земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0207 відповідачу
7. ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16.12.2009, зареєстрованого в реєстрі за №504 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О.В., продала земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0208 відповідачу
8. ОСОБА_11 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18.12.2009, зареєстрованого в реєстрі за №534 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О.В., продав земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0211 відповідачу
9. ОСОБА_12 , на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0212, державний акт серії ЯИ №389865
10. ОСОБА_13 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03.02.2010, зареєстрованого в реєстрі за №72 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О.В., продала земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0213 відповідачу
11. ОСОБА_14 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24.02.2010, зареєстрованого в реєстрі за №162 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О.В., продав земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0214 відповідачу
12. ОСОБА_15 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 23.12.2009, зареєстрованого в реєстрі за №579 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О.В., продала земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0215 відповідачу
13. ОСОБА_16 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22.01.2010, зареєстрованого в реєстрі за №356 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О.В., продала земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0216 відповідачу
14. ОСОБА_17 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25.01.2010, зареєстрованого в реєстрі за №39 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О.В., продала земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0217 відповідачу
15. ОСОБА_18 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20.01.2010, зареєстрованого в реєстрі за №31 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О.В., продала земельну ділянку площею 0,0971 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0218 відповідачу
16. ОСОБА_19 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24.12.2009, зареєстрованого в реєстрі за №583 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О.В., продала земельну ділянку площею 0,0633 га з кадастровим номером 3221882201:21:024:0219 відповідачу.
12.05.2016 усі вищевказані 16 земельних ділянок з кадастровими номерами 3221882201:21:024:0202, 3221882201:21:024:0203, 3221882201:21:024:0204, 3221882201:21:024:0205, 3221882201:21:024:0206, 3221882201:21:024:0207, 3221882201:21:024:0208, 3221882201:21:024:0211, 3221882201:21:024:0212, 3221882201:21:024:0213, 3221882201:21:024:0214, 3221882201:21:024:0215, 3221882201:21:024:0216, 3221882201:21:024:0217, 3221882201:21:024:0218, 3221882201:21:024:0219 Управлінням Держгеокадастру у Вишгородського районі Київської області були зареєстровані в Державному земельному кадастрі, що підтверджується наданими відповідачем витягами з Державного земельного кадастру про ці земельні ділянки від 07.09.2022.
Відповідно до п.1 рішення 1 сесії VIII скликання Димерської селищної ради «Про початок реорганізації юридичних осіб-сільських рад, обраних розформованими територіальними громадами…» від 27.11.2020 №5-1-VIII розпочата процедура реорганізації Глібівської сільської ради шляхом її приєднання до юридичної особи - Димерської селищної ради.
В подальшому, 22.03.2021 та 23.02.2021 приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Герасимів Юлією Вадимівною на підставі вищевказаних договорів купівлі-продажу земельних ділянок, які були укладені відповідачем з вищевказаними фізичними особами в грудні 2009-березні 2010, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано за відповідачем право власності на 16 вказаних спірних земельних ділянок, а саме:
- право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3221882201:21:024:0202, 3221882201:21:024:0203, 3221882201:21:024:0204, 3221882201:21:024:0205, 3221882201:21:024:0206, 3221882201:21:024:0207, 3221882201:21:024:0208 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за відповідачем було зареєстровано 22.03.2021,
- право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3221882201:21:024:0211, 3221882201:21:024:0212, 3221882201:21:024:0213, 3221882201:21:024:0214, 3221882201:21:024:0215, 3221882201:21:024:0216, 3221882201:21:024:0217, 3221882201:21:024:0218, 3221882201:21:024:0219 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за відповідачем було зареєстровано 23.03.2021.
Вищезазначене підтверджується наявними в матеріалах справи витягами (інформацією) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 23.09.2021 щодо цих об'єктів.
Звертаючись до суду з негаторним позовом до відповідача, прокурор посилався на порушення вимог земельного законодавства при прийнятті Глібівською сільською радою рішення від 29.04.2009 про безоплатну передачу у власність громадян 16 спірних земельних ділянок лісогосподарського призначення та подальшою реєстрацією права власності на вказані земельні ділянки за відповідачем на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок, укладених відповідачем з цими громадянами.
Відповідач, заперечуючи повністю проти позову, посилався на те, що порушень земельного законодавства не було, спірні земельні ділянки набуті відповідачем у власність правомірно, разом з тим відповідач також просив суд при вирішенні спору застосувати строк позовної давності до позовних вимог.
Третя особа-1 підтримала вимоги прокурора у спорі.
Третя особа-2 просила суд справу розглянути без її участі.
Вирішуючи спір, в т.ч. надаючи оцінку наявним у матеріалах справи доказам, а також доводам, поясненням, заявам та запереченням сторін та інших учасників справи, суд зазначає таке.
Наявними у матеріалах справи доказами підтверджується та учасниками справи не заперечується, те що кожна із 16 спірних земельних ділянок з кадастровими номерами 3221882201:21:024:0202, 3221882201:21:024:0203, 3221882201:21:024:0204, 3221882201:21:024:0205, 3221882201:21:024:0206, 3221882201:21:024:0207, 3221882201:21:024:0208, 3221882201:21:024:0211, 3221882201:21:024:0212, 3221882201:21:024:0213, 3221882201:21:024:0214, 3221882201:21:024:0215, 3221882201:21:024:0216, 3221882201:21:024:0217, 3221882201:21:024:0218, 3221882201:21:024:0219, надалі - спірні земельні ділянки, була утворена повністю або частково за рахунок землі лісогосподарського призначення загальною площею 7,5 га кварталу №86 Кам'янського лісництва Димерського лісгоспу.
Так, при розгляді справи відповідач посилався на лист Державного підприємства «Димерське лісове господарство» від 20.09.2005 №320 та зазначав, що цим листом останнє не заперечувало щодо передачі в запас Глібівської сільської ради земельної ділянки площею 7,5 га, яка розташована в кварталі №86 Кам'янського лісництва і за рахунок якої в подальшому утворені 16 спірних земельних ділянок, які рішенням Глібівської сільської ради від 29.04.2009 були відведені у власність фізичних осіб.
Прокурор та третя особа-1 при розгляді справи посилались на те, що вказаний лист від 20.09.2005 №320 не був згодою Державного підприємства «Димерське лісове господарство» на вилучення вказаної земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 7,5 га із постійного землекористування останнього, та що вилучення цієї землі, зміна її цільового призначення та передача у власність 16 спірних земельних ділянок, утворених за рахунок землі лісогосподарського призначення, було незаконним.
Суд зазначає, що відповідно до ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно із ст.14 Конституції України, яка кореспондується з положеннями ст.1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно з ст.328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
У відповідності до ч.1, 2 ст.373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.
Лісові відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", цим Кодексом, іншими законодавчими актами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Лісові відносини, що виникають при використанні землі, надр, вод, а також відносини щодо охорони, використання й відтворення рослинного та тваринного світу, не врегульовані цим Кодексом, регулюються відповідними законодавчими актами (ст.3 Лісового кодексу України в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, а саме станом на момент прийняття рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009).
Ліс - це тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Лісова ділянка - це ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі. Лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами. Земельна лісова ділянка - це земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства. (ст.1 Лісового кодексу України в редакції станом на час прийняття рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009).
Ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи. (ст.7 Лісового кодексу України в редакції на час прийняття рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009).
У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону (ст.8 Лісового кодексу України).
Відповідно до ст.5 Лісового кодексу України (в редакції на час прийняття рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009) до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.
Також відповідно до ч.1, 2 та 4 ст.17 Лісового кодексу України (в редакції на час прийняття рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009) у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. У постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.
Разом з тим, пунктом 5 прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин - прийняття рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009) було передбачено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Отже, виходячи з вищевикладеного, наявними у матеріалах справи матеріалами лісовпорядкування кварталу №86 Кам'янського лісництва Димерського лісгоспу підтверджується, що усі землі кварталу №86 Кам'янського лісництва, в т.ч. земля загальною площею 7,5 в межах цього кварталу, за рахунок якої спірним рішенням Глібівської сільської ради від 29.04.2009 в подальшому були утворені та передані у власність громадянам 16 спірних земельних ділянок, на момент прийняття спірного рішення Глібівською сільською радою від 29.04.2009 відносились до земель державної власності лісогосподарського призначення та перебували у постійному користуванні Державного підприємства «Димерське лісове господарство». Доказів протилежного належними та допустимими доказами суду не доведено.
Посилання відповідача на те, що цільовим призначенням землі, за рахунок якої утворені 16 спірних земельних ділянок, на час прийняття рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009 було не лісогосподарське призначення, а «землі запасу», є неспроможним та судом відхиляється, оскільки за змістом ст.19 Земельного кодексу України (в редакції станом на час прийняття рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009) землі запасу не були окремою категорією земель. Відповідно до ч.1 вказаної ст.19 Земельного кодексу України були передбачені такі категорії земель за цільовим призначенням: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Посилання відповідача на те, що у рішенні Глібівської сільської ради від 29.04.2009 цільовим призначенням земельної ділянки площею 7,5 га Кам'янського лісництва, за рахунок якої цим рішенням були виділені спірні земельні ділянки, зазначено «пасовища» і не зазначалось про її лісогосподарське призначення, що може розцінюватись як те, що зміна цільового призначення вказаної землі площею 7,5 га Кам'янського лісництва з лісогосподарського призначення на іншу категорію земель могла відбутись ще до прийняття рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009, а саме в періоді після включення вказаної землі лісогосподарського призначення кварталу №86 Кам'янського лісництва до меж села Глібівка у 2001 році (відповідно до рішення Вишгородської районної ради від 04.10.2001 №229-17-XXІІІ про затвердження проекту встановлення меж села Глібівка із включенням до меж села Глібівка земельної ділянки площею 12,6 га, з яких 5,1 га - землі запасу сільської ради і 7,5 га - землі Димерського держлісгоспу) та до моменту прийняття у 2009 році рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009, судом відхиляється, оскільки є припущенням, яке не підтверджене допустимими доказами, та спростовується обставинами даної справи.
Суд при цьому зауважує, по-перше, що посилання відповідача на лист Державного підприємства «Димерське лісове господарство» від 20.09.2005 №320 (яким останнє повідомляло Глібівську сільську раду про те, що воно не заперечує щодо передачі земельної ділянки Кам'янського лісництва в кварталі №86 площею 7,5 га в запас Глібівської сільської ради, при умові дотримання вимог Земельного кодексу України та відшкодування збитків згідно ст.156 Земельного кодексу України) не свідчить на користь позиції відповідача в цьому питанні, оскільки, як вбачається, цей лист Державного підприємства «Димерське лісове господарство» від 20.09.2005 №320 був наданий вже після прийняття рішення Вишгородської районної ради від 04.10.2001 №229-17-XXІІІ про включення земель площею 7,5 га Державного підприємства «Димерське лісове господарство» до меж села Глібівка. Тобто із листа Державного підприємства «Димерське лісове господарство» від 20.09.2005 №320 випливає, що станом на дату цього листа (20.09.2005) земельна ділянка площею 7,5 га кварталу 86 Кам'янського лісництва у Державного підприємства «Димерське лісове господарство» не була вилучена, її цільове призначення - землі лісогосподарського призначення не було змінено. Крім того, відповідно до ч.1 ст.32 Земельного кодексу України 1990 року, який діяв станом на 2001 рік, було передбачено, що за межами населених пунктів, крім випадків надання земель для будівництва лінійних об'єктів (частина п'ята статті 31), вилучення ріллі, земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями, для несільськогосподарських потреб, земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, заказників (крім мисливських), курортів, а також лісів першої групи та лісів з особливим режимом лісокористування (лісопарки, лісопаркові частини зелених зон, протиерозійні ліси) для цілей, не пов'язаних із веденням лісового господарства, допускається, як виняток, за рішенням Верховної Ради України. Частиною 2 ст.57 Земельного кодексу України 2001 року, який набув чинності 01.01.2002, було визначено, що порядок використання земель лісового фонду визначається законом, а статтею 42 Лісового кодексу України було встановлено, що переведення лісових земель до нелісових для використання у цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, провадиться за рішенням органів, які надають ці землі у користування відповідно до земельного законодавства; переведення лісових земель до інших категорій провадиться за згодою відповідних державних органів лісового господарства Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.
По-друге, частинами 1 та 2 ст. 20 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла у періоді між підписанням Державним підприємством «Димерське лісове господарство» листа від 20.09.2005 №320 та прийняттям рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009 про безоплатну передачу громадянам за рахунок землі Кам'янського лісництва 16 спірних земельних ділянок із зміненим цільовим призначенням - землі житлової та громадської забудови) було встановлено, що зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. При цьому із ч.1-5 ст.149 Земельного кодексу України (також в редакції, яка діяла у періоді між підписанням Державним підприємством «Димерське лісове господарство» листа від 20.09.2005 №320 та прийняттям рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009) випливало, що до повноважень сільської, селищні, міські ради належало вилучення земельних ділянок лише комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, а вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб належало до повноважень саме районних державних адміністрацій.
Більш того, відповідно до ч.2 ст.42 Лісового кодексу України в редакції, яка діяла у періоді з моменту видачі Державним підприємством «Димерське лісове господарство» листа від 20.09.2005 №320 та до 29.03.2006 (з 29.03.2006 набрала чинності нова редакція Лісового кодексу України) переведення лісових земель до інших категорій потребувало згоди відповідних державних органів лісового господарства Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, а відповідно до ч.3 ст.57 Лісового кодексу України (у новій редакції з 29.03.2006 та до моменту прийняття рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009) зміна цільового призначення земельних лісових ділянок потребувала не лише згоди органу влади з питань лісового господарства, а і органу влади з питань охорони навколишнього природного середовища.
Крім того, підпунктом 9 пункту 6 Прикінцевих положень Лісового кодексу України в новій редакції, яка набула чинності з 29.03.2006, було викладено в новій редакції частину 9 ст.149 Земельного кодексу України відповідно до якої Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу. При цьому, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України «Деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками» від 10.04.2008 №610-р з метою недопущення фактів порушення інтересів держави і суспільства під час відчуження та зміни цільового призначення земельних лісових ділянок до законодавчого врегулювання питань запобігання зловживанням у цій сфері було зупинено прийняття рішень про надання згоди на вилучення ділянок, їх передачу у власність та оренду із зміною цільового призначення.
Тобто із обставин даної справи вбачається, що зміна цільового призначення земельної ділянки державної власності лісогосподарського призначення кварталу №86 Кам'янського лісництва Димерського лісгоспу площею 7,5 га у 2001-2009 не належало до повноважень Глібівської сільської ради та, крім того, потребувало згоди, щонайменше державного органу лісового господарства та могло вчинятись за рішенням Вишгородської районної державної адміністрації або Кабінету Міністрів України. В той же час, відповідно до обставин даної справи відповідний державний орган лісового господарства не надавав згоду на зміну цільового призначення, а Вишгородська районна державна адміністрації та Кабінет Міністрів України не приймали рішення про зміну цільового призначення земель лісогосподарського призначення кварталу №86 Кам'янського лісництва Димерського лісгоспу.
Таким чином, посилання відповідача на те, що в рішенні Глібівської сільської ради від 29.04.2009 земельна ділянка Кам'янського лісництва, за рахунок якої цим рішенням було утворено 16 спірних земельних ділянок, була названа як «пасовища», само по собі не є доказом того, що цільове призначення цієї землі Кам'янського лісництва в періоді між 2001 та 2009 було змінено у встановленому порядку з лісогосподарського на нелісогосподарське до моменту прийняття рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009, беручи до уваги, що законодавством була передбачена процедура та умови переведення лісових земель до інших категорій земель, а наявні у матеріалах справи докази не вказують на те, що ця процедура по зміні цільового призначення землі Кам'янського лісництва коли-небудь вчинялась уповноваженими державними органами.
Отже, рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009 стосовно вказаних спірних 16 земельних ділянок за своєю суттю було одночасно і рішенням про вилучення, і рішенням про зміну цільового призначення землі кварталу №86 Кам'янського лісництва площею 7,5 га (враховуючи, що спірні 16 земельних ділянок рішенням Глібівської сільської ради від 29.04.2009 були утворені повністю або частково за рахунок цієї землі Кам'янського лісництва Державного підприємства «Димерське лісове господарство», але вказаним рішенням Глібівської сільської ради від 29.04.2009 були відведені громадянам у власність вже з іншим цільовим призначенням - як землі житлової та громадської забудови) і рішенням про безоплатну передачу цих спірних 16 земельних ділянок у власність громадянам.
При цьому, порядок зміни цільового призначенням та передачі у власність земельних ділянок на час прийняття рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009 був врегульований Земельним кодексом України та іншими актами законодавства (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин).
Зокрема, відповідно до ст. 20 Земельного кодексу України (в редакції станом на час прийняття рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства. При цьому суд відмічає, що в матеріалах справи відсутні рішення уповноважених органів лісового господарства Київської області про переведення спірних земельних ділянок із земель державного лісового фонду до категорії земель нелісових для використання у цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства.
Статтею 55 Земельного кодексу України було передбачено, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.
Відповідно до ст.56 Земельного кодексу України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств (ч.2 ст.56 Земельного кодексу України).
Пунктом ґ) ч.4 ст.84 Земельного кодексу України (також в редакції станом на час прийняття рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009) було визначено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.
При цьому, ч.1 ст.122 Земельного кодексу України, яка визначала повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування (в редакції станом на час прийняття рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009), було передбачено, що сільські, селищні, міські ради мали повноваження щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування лише із земель комунальної власності відповідних територіальних громад, а не із земель державної власності. В той же час, повноваження щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної власності належало районним, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям, Раді міністрів Автономної Республіки Крим відповідно до ч.3-6 вказаної ст.122 Земельного кодексу України.
Порядок вилучення земельних ділянок був визначений ст.149 Земельного кодексу України, відповідно до ч.1-3 якої земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу. В той же час, відповідно до ч.9 ст.149 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.
Також, відповідно п.3 ст.32 Лісового кодексу України (також в редакції станом на час прийняття рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009) передача у власність, надання у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, у межах сіл, селищ, міст районного значення та припинення права користування ними належало до повноважень районних державних адміністрацій, а відповідно до п.5 ст.27 вказаної редакції Лісового кодексу України передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більш як 1 гектар, що перебувають у державній власності, належало до повноважень Кабінету Міністрів України. При цьому в матеріалах справи відсутні рішення Кабінету Міністрів України про вилучення у Державного підприємства «Димерське лісове господарство» земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 7,5 га кварталу №86 Кам'янського лісництва для нелісогосподарських потреб та передачу її у власність іншим особам.
Крім того, порядок погодження питань, пов'язаних з вилученням (викупом) та вибором земельних ділянок, був визначений ст.151 Земельного кодексу України, відповідно до ч.1 якої особи, зацікавлені у вилученні (викупі), виборі земельних ділянок, зобов'язані погодити з власниками землі і землекористувачами та органами державної влади або органами місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, розміри земельних ділянок, передбачені для вилучення (викупу), умови їх вилучення (викупу), а також розміри земельної ділянки, передбачені для її передачі (надання), умови її передачі (надання) з урахуванням комплексного розвитку території, який би забезпечував нормальне функціонування на цій ділянці і прилеглих територіях усіх об'єктів та умови проживання населення і охорону довкілля.
Особи, зацікавлені у вилученні (викупі) земельних ділянок, звертаються із заявою (клопотанням) про вибір місця розташування земельних ділянок до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації. Клопотання щодо вибору місця розташування земельних ділянок за рахунок земель, вилучення (викуп) яких провадиться Кабінетом Міністрів України та Верховною Радою Автономної Республіки Крим, подаються відповідно до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. До заяви (клопотання) додаються: а) обґрунтування необхідності вилучення (викупу) та/або відведення земельної ділянки; б) позначене на відповідному графічному матеріалі бажане місце розташування земельної ділянки з її орієнтовними розмірами; в) засвідчена нотаріально письмова згода землекористувача (землевласника) на вилучення (викуп) земельної ділянки (її частини) із зазначенням розмірів передбаченої для вилучення (викупу) земельної ділянки та умов її вилучення (викупу); г) копія установчих документів для юридичних осіб, а для громадянина - копія документа, що посвідчує особу (ч.4-5 ст.151 Земельного кодексу України).
Відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування згідно із своїми повноваженнями розглядає заяву (клопотання) і в тижневий строк з дня її реєстрації направляє її копії на розгляд територіальних органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органів містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, природоохоронних і санітарно-епідеміологічних органів, а також до відповідних територіальних органів виконавчої влади з питань лісового або водного господарства (у разі вилучення (викупу), надання, зміни цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення чи водного фонду). У разі вилучення органами виконавчої влади земельних ділянок державної власності у межах населеного пункту матеріали заяви (клопотання) подаються для розгляду до відповідного органу місцевого самоврядування. Зазначені органи протягом трьох тижнів з дня одержання заяви (клопотання) надають відповідній сільській, селищній, міській, районній, обласній раді чи Кабінету Міністрів України, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевій державній адміністрації висновок про можливість відведення земельної ділянки для цілей, зазначених у заяві (клопотанні), граничні розміри земельної ділянки та її площу, склад угідь земель, вимоги щодо відведення земельної ділянки (ч.7 ст.151 Земельного кодексу України).
Також ч.2 ст.149 Земельного кодексу України було встановлено, що вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.
Статтею 156 Земельного кодексу України було передбачено відшкодування власникам землі та землекористувачам збитків, заподіяних внаслідок вилучення (викупу) в тому числі лісових земель для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом.
Надаючи правову оцінку доводам відповідача про те, шо лист Державного підприємства «Димерське лісове господарство» від 20.09.2005 №320, відповідно до якого останнє не заперечує щодо передачі в запас Глібівської сільської ради земельної ділянки площею 7,5 га при умові дотримання вимог Земельного кодексу України та відшкодування збитків, є згодою землекористувача на вилучення у нього земельної ділянки, та доводам прокурора та третьої особи-1, які заперечували наявність відповідної згоди землекористувача, суд відмічає, що цей лист був адресований голові Глібівської сільської ради та не містив чіткої згоди землекористувача на вилучення у нього земельної ділянки з конкретними умовами вилучення. При цьому, як зазначав суд вище, вилучення лісів площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб відповідно до п.5 ст.27 Лісового кодексу України та ч.9 ст.149 Земельного кодексу України на момент прийняття рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009 належало до повноважень Кабінету Міністрів України, а не Глібівської сільської ради.
Отже, враховуючи, що відповідно до ч.2 ст.149 Земельного кодексу України перед прийняттям органом державної влади або місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень рішення про вилучення земельної ділянки такий орган повинен був отримати згоду землекористувача на вилучення земельної ділянки, а лист Державного підприємства «Димерське лісове господарство» від 20.09.2005 №320 не був адресований органу державної влади, уповноваженому на прийняття рішення про вилучення лісів площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, та не містив конкретних умов вилучення земельної ділянки, то вказаний лист від 20.09.2005 №320 не може вважатись згодою землекористувача на вилучення відповідної земельної ділянки в установленому порядку.
Доводи відповідача про те, що оскільки земля площею 7,5 га Кам'янського лісництва Димерського лісгоспу (за рахунок якої були виділені 16 спірних земельних ділянок), увійшла до меж селища Глібівка, то відповідно до п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України повноваження щодо розпорядженню нею належали саме Глібівській сільській раді, суд відхиляє, так як ці доводи вони не ґрунтуються на обставинах даної справи.
На підтвердження своїх доводів відповідач посилається на надані ним докази, а саме:
1) на рішення Вишгородської районної ради від 04.10.2001 №229-17-XXІІІ, яким затверджено проект встановлення меж села Глібівка із включенням до меж села Глібівка в т.ч. 7,5 га землі Димерського держлісгоспу;
2) на рішення Київської обласної ради від 19.02.2004 №159-12-XXIV, яким були затверджені межі окремих населених пунктів Київської області, в т.ч. межі села Глібівка.
Вказані рішення Вишгородської районної ради від 04.10.2001 №229-17-XXІІІ та Київської обласної ради від 19.02.2004 №159-12-XXIV про встановлення (розширення) меж села Глібівка були прийняті до моменту рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009.
Дійсно, пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України 2001 року, який набрав чинності 01.01.2002 і на який посилається відповідач, було передбачено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Також, ч.2 ст.83 Земельного кодексу України 2001 року встановлювалось, що у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.
Як вказував з цього приводу Верховний Суд, зокрема у постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20, принцип розмежування земель державної і комунальної власності відображено у положеннях Земельного кодексу України 2001 року, який, зокрема, полягає у визнанні пріоритету належності земель у межах населеного пункту відповідній територіальній громаді. Тобто всі землі у межах населеного пункту вважаються такими, що із 01.01.2002 перебувають у комунальній власності, крім земель, належність яких державі або приватним власникам зафіксована у Земельному кодексі України.
Із зазначеного вбачається, що зафіксований в Земельному кодексі України 2001 року пріоритет належності земель у межах населеного пункту відповідній територіальній громаді не виключає наявність у населеному пункті також земель державної та приватної форм власності, незалежно від вказаного пріоритету.
При цьому відповідачем не враховано, що межа району, села, селища, міста, району у місті - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій (ч.1 ст.173 Земельного кодексу України). Тобто зміна межі населеного пункту сама по собі не змінює власника та цільове призначення земельної ділянки, яка включається до складу населеного пункту.
Як зазначено з цього приводу в ч.3 ст.173 Земельного кодексу України 2001 року, включення земельних ділянок у межі району, села, селища, міста, району у місті не тягне за собою припинення права власності і права користування цими ділянками, якщо не буде проведено їх вилучення (викуп) відповідно до цього Кодексу.
Ні Земельний кодекс України 1990 року, чинний на час прийняття рішення Вишгородської районної ради від 04.10.2001 №229-17-XXІІІ, ні Земельний кодекс України 2001 року, чинний на час прийняття рішення Київської обласної ради від 19.02.2004 №159-12-XXIV, детально не визначали процедуру зміни меж населеного пункту. Частиною 1 ст.65 Земельного кодексу України 1990 року було лише передбачено, що до земель сільського населеного пункту належать усі землі, що знаходяться в межах, установлених для цього пункту в порядку землеустрою, а статтею 176 Земельного кодексу України 2001 року визначалось, що межі адміністративно-територіальних утворень посвідчуються державним актом України. В подальшому, законодавство щодо порядку зміни межі населеного пункту було більш деталізоване у зв'язку із прийняттям Закону України «Про землеустрій» 2003 року, в якому зазначено, зокрема, що межування земель - це комплекс робіт із встановлення чи відновлення в натурі (на місцевості) меж адміністративно-територіальних утворень меж земельних ділянок власників, землекористувачів, у тому числі орендарів, із закріпленням їх межовими знаками встановленого зразка.
Як вказано з цього приводу в п.45 постанови Верховного Суду від 14.06.2021 у справі №911/414/18, межі населеного пункту вважаються встановленими, а органи місцевого самоврядування набувають права розпоряджатися земельними ділянками, які відповідно до розроблених проектів щодо встановлення меж відповідної сільської, селищної, міської ради включаються до їх територій, після встановлення (винесення) меж території населеного пункту в натуру (на місцевість), закріплення меж території межовими знаками та внесення відомостей про земельну ділянку до державного земельного кадастру (АС ДЗК), якщо межі населеного пункту не були встановлені/змінені в іншому порядку, передбаченому законодавством, яке діяло на час утворення населеного пункту, його розбудови та/або зміни меж.
Із наведеного випливає, що, по-перше, процедура зміни меж населеного пункту не обмежується та не завершується прийняттям рішення про зміну меж населеного пункту, в даному випадку - рішень Вишгородської районної ради від 04.10.2001 №229-17-XXІІІ та рішення Київської обласної ради від 19.02.2004 №159-12-XXIV, на які посилається відповідач.
По-друге, відповідно до обставин даної справи зміна меж населеного пункту села Глібівка в 2001-2004 із включенням до меж села землі площею 7,5 га Державного підприємства «Димерське лісове господарство» не супроводжувалась процедурою вилучення (викупу) вказаної земельної ділянки та передачі її з державної власності у комунальну. Зокрема, лист від 20.09.2005 №320 Державного підприємства «Димерське лісове господарство», відповідно до якого останнє не заперечувало щодо передачі в запас Глібівської сільської ради земельної ділянки площею 7,5 га і на який також посилається відповідач у своїй правовій позиції, датований лише 20.09.2005, тобто після прийняття рішення Вишгородської районної ради «Про затвердження меж с.Глібівка» від 04.10.2001 №229 та рішення Київської обласної ради від 19.02.2004 №159-12-XXIV, на які посилається відповідач.
Таким чином, розширення меж села Глібівка відповідно до рішення Вишгородської районної ради від 04.10.2001 №229-17-XXІІІ та рішення Київської обласної ради від 19.02.2004 №159-12-XXIV, навіть у випадку завершення цієї процедури до моменту прийняття рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009, не змінило цільове призначення - лісогосподарське, форму власності - державна та землекористувача - Державне підприємство «Димерське лісове господарство» вказаної землі площею 7,5 га Кам'янського лісництва Димерського лісгоспу.
Крім того, відповідачем не враховано, що після набуття чинності Земельним кодексом України 2001 року, в т.ч. пунктом 12 його Перехідних положень, на який посилається відповідач як на спеціальну норму, але до прийняття рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009, а саме 29.03.2006 набрала чинність нова редакція Лісового кодексу України. При цьому, пунктом 5 ст. 27 вказаної нової редакції Лісового кодексу України саме за Кабінетом Міністрів України закріплювалось повноваження щодо передачі у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більш як 1 гектар, що перебувають у державній власності. Також пунктом 5 Прикінцевих положень вказаної нової редакції Лісового кодексу України було врегульовано, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Також підпунктом 9 пункту 6 Прикінцевих положень вказаної нової редакції Лісового кодексу України було викладено в новій редакції частину 9 ст.149 Земельного кодексу України, відповідно до якої Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.
Отже, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України.
При цьому, оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства у частині використання й охорони лісового фонду (висновок п.40 постанови Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21.01.2015 у справі №183/1617/16)
На підставі наведеного, суд приходить до висновку про те, що земля площею 7,5 га Кам'янського лісництва Державного підприємства «Димерське лісове господарство», що охоплена матеріалами лісовпорядкування державного підприємства, перебуває саме у державній власності, Глібівська сільська рада не мала повноважень на розпорядження нею, а такими повноваженнями на момент прийняття рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009 був наділений Кабінет Міністрів України.
Отже, при прийнятті рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009 були порушені вимоги земельного законодавства та Глібівська сільська рада не мала повноважень на вилучення у Державного підприємства «Димерське лісове господарство», зміну цільового призначення та передачу у власність громадянам землі лісогосподарського призначення Кам'янського лісництва, за рахунок якої були утворені спірних 16 земельних ділянок, оскільки:
- Глібівська сільська рада не мала повноважень на вилучення цієї землі лісогосподарського призначення державної власності кварталу №86 Кам'янського лісництва у Державного підприємства «Димерське лісове господарство» та не мала повноважень на зміну її цільового призначення з лісогосподарського на категорію земель житлової та громадської забудови. Ці повноваження належали Кабінету Міністрів України;
- крім того, не було отримано висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства на зміну цільового призначення землі лісогосподарського призначення, за рахунок якої були утворені спірні 16 земельних ділянок з іншим цільовим призначенням - землі житлової та громадської забудови,
- крім того, Глібівська сільська рада мала не мала повноважень на передачу спірних 16 земельних ділянок у власність громадянам, враховуючи, що вони повністю або частково були утворені за рахунок землі лісогосподарського призначення кварталу №86 Кам'янського лісництва державної власності,
- крім того, була відсутня згода землекористувача - Державного підприємства «Димерське лісове господарство» на вилучення земельної ділянки в установленому порядку, враховуючи, що лист Державного підприємства «Димерське лісове господарство» від 20.09.2005 №320 не може вважатись такою згодою,
- крім того, станом на момент прийняття рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009 громадяни та юридичні особи за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади взагалі не могли набувати у власність землі лісогосподарського призначення (за винятком замкнених земельних ділянок лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств - ч.2 ст.56 Земельного кодексу України).
Посилання відповідача на висновки добровільної первинної державної експертизи Головного управління Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 судом відхиляється, оскільки вказані висновки не мають сили нормативно-правового акту та не є обов'язковими для суду, а суд при розгляді справи відповідно до ст.12 Господарського процесуального кодексу України керується принципом верховенства права.
Крім того, із самих по собі вказаних висновків Головного управління Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 не можливо встановити, у зв'язку з чим у замовника виникла необхідність (ініціатива) у проведенні даних добровільних експертиз, у зв'язку з якими саме питаннями, в той час як із цих висновків не вбачається дослідження при проведенні цих експертиз питання належності земель до кварталу №86 Кам'янського лісництва Державного підприємства «Димерське лісове господарство».
Отже, розпорядження Глібівською сільською радою землею лісогосподарського призначення державної власності площею 7,5 га кварталу №86 Кам'янського лісництва Державного підприємства «Димерське лісове господарство» та виділення за рахунок цієї землі Глібівською сільською радою рішенням Глібівської сільської ради від 29.04.2009 16 земельних ділянок з кадастровими номерами 3221882201:21:024:0202, 3221882201:21:024:0203, 3221882201:21:024:0204, 3221882201:21:024:0205, 3221882201:21:024:0206, 3221882201:21:024:0207, 3221882201:21:024:0208, 3221882201:21:024:0211, 3221882201:21:024:0212, 3221882201:21:024:0213, 3221882201:21:024:0214, 3221882201:21:024:0215, 3221882201:21:024:0216, 3221882201:21:024:0217, 3221882201:21:024:0218, 3221882201:21:024:0219 було незаконним та порушує право державної власності на землі лісогосподарського призначення. Відведені земельні ділянки розташовані в лісовому масиві, який становить єдину екосистему. Прокурором належними доказами, в т.ч. матеріалами лісовпорядкування Кам'янського лісництва доведено, а відповідачем не спростовано, що вказані земельні ділянки є земельними ділянками лісогосподарського призначення та вкриті лісовими культурами, в т.ч. сосна, береза, осика тощо, а рішення про переведення цих земельних ділянок для нелісогосподарських потреб у встановленому законом порядку не приймалось.
За таких обставин, суд вважає, що набуття відповідачем вказаних земельних ділянок є незаконним та порушує право державної власності на землі лісового фонду.
Суд при цьому також відмічає суперечливість правової позиції відповідача у спорі, який одночасно стверджує про відсутність порушення з боку відповідача права державної власності на землі лісового фонду при набутті відповідачем вказаних земельних ділянок, і одночасно заявляє суду про застосування позовної давності у спорі.
Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Із постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц випливає, що позовна давність застосовується за наявності порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача, за захистом якого той звернувся до суду. При цьому, як сам визнає відповідач у заяві про застосуванні позовної давності, до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, і негаторний позов може бути пред'явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що набуття відповідачем вказаних земельних ділянок з кадастровими номерами 3221882201:21:024:0202, 3221882201:21:024:0203, 3221882201:21:024:0204, 3221882201:21:024:0205, 3221882201:21:024:0206, 3221882201:21:024:0207, 3221882201:21:024:0208, 3221882201:21:024:0211, 3221882201:21:024:0212, 3221882201:21:024:0213, 3221882201:21:024:0214, 3221882201:21:024:0215, 3221882201:21:024:0216, 3221882201:21:024:0217, 3221882201:21:024:0218, 3221882201:21:024:0219 є незаконним та порушує право державної власності на землі лісового фонду, а строк позовної давності для пред'явлення прокурором негаторного позову не сплив.
Питання застосування строку позовної давності до віндикаційного позову судом не розглядається, оскільки позов у справі №911/891/22 не є позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Разом з тим, суд зазначає, що прокурором обрано неправильний спосіб захисту порушеного права державної власності на землі лісогосподарського призначення, що є підставою для відмови в задоволенні позову.
Так, відповідно до ч.1 ст.15 та ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України, надалі - ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України).
Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника.
Заволодіння земельними ділянками, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, всупереч чинному законодавству, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля, особливо коли в силу об'єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки відповідач, проявивши розумну обачність, міг та повинен був знати про те, що спірні земельні ділянки належать до земель лісогосподарського призначення (близькі за змістом висновки висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №372/2180/15-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 469/1393/ 16-ц, від 14.11.2018 у справі 183/1617/16).
Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19). Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).
З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі ТОВ, інших нематеріальних об'єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб'єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб'єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).
Особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.
Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.
З огляду на викладене володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.
Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 року у справі № 910/2861/18.
Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18.
У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів ст. ст. 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог ст. ст. 387, 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).
Якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (п.п. 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц).
Враховуючи, що спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 3221882201:21:024:0202, 3221882201:21:024:0203, 3221882201:21:024:0204, 3221882201:21:024:0205, 3221882201:21:024:0206, 3221882201:21:024:0207, 3221882201:21:024:0208, 3221882201:21:024:0211, 3221882201:21:024:0212, 3221882201:21:024:0213, 3221882201:21:024:0214, 3221882201:21:024:0215, 3221882201:21:024:0216, 3221882201:21:024:0217, 3221882201:21:024:0218, 3221882201:21:024:0219 зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за відповідачем, а Керівник Вишгородської окружної прокуратури Київської області позовних вимог про витребування спірних земельних ділянок не заявив, тому позовні вимоги про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками не є ефективним способом захисту порушеного права.
Викладене також узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, згідно з яким вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку ст. 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності.
Також Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові вказала на те, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.
Посилання прокурора на правові висновки у п.46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №372/1684/14-ц про те, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, є помилковим за даних обставин, оскільки у справі №372/1684/14-ц йдеться про земельну ділянку водного фонду, в той час як у даній справі №911/891/22 позовні вимоги прокурора стосуються земельних ділянок лісогосподарського призначення і відповідно до правових висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц ефективним способом захисту права власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення є саме віндикаційний позов в порядку ст. 387 ЦК України.
Як вказано в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам Земельного кодексу України є неможливим, розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу. Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду виходячи з того, що в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою.
Водночас володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності. Так, відповідно до ч.1 ст.8, ч.1 ст.9 Лісового кодексу України (ЛК України) у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. Згідно зі ст. 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб'єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України. Відповідно до ст.12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб. Відповідно до ч. 5 ст. 1 ЛК України лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами. Отже, в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою. Тому Велика Палата Верховного Суду підтверджує свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (п.51-56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).
Обрання неефективного способу захисту є підставою для відмови у задоволенні позову.
З огляду на викладене, у задоволенні позовних вимог Керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками слід відмовити, оскільки позивачем обрано неефективний спосіб захисту порушеного права.
Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18).
Відповідно до ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно зі ст.76 цього Кодексу належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За таких обставин, інші доводи та заперечення учасників судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору впливу не мають.
У зв'язку з відмовою в позові витрати по сплаті судового збору відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають .
Керуючись ст. 2, 7, 8, 11, 13, 14, 18, 20, 73-80, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
Відмовити в задоволенні позову Керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю «Заміське дозвілля» про усунення перешкод у здійсненні Вишгородською районною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісового фонду з кадастровими номерами 3221882201:21:024:0202, 3221882201:21:024:0203, 3221882201:21:024:0204, 3221882201:21:024:0205, 3221882201:21:024:0206, 3221882201:21:024:0207, 3221882201:21:024:0208, 3221882201:21:024:0211, 3221882201:21:024:0212, 3221882201:21:024:0213, 3221882201:21:024:0214, 3221882201:21:024:0215, 3221882201:21:024:0216, 3221882201:21:024:0217, 3221882201:21:024:0218, 3221882201:21:024:0219, які розташовані в межах с.Глібівка Вишгородського району Київської області.
Рішення Господарського суду Київської області набирає законної сили у строк та порядку, які передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 31.05.2023.
Суддя О.О. Третьякова