майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
"23" травня 2023 р. м. Житомир Справа № 3/60"Б"(906/704/22)
За заявою: Ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерстиль" Чепелюка Олександра Олександровича
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр нерухомості та права"
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:
1) Товариство з обмеженою відповідальністю "Фабрика Класум"
2) Національний банк України
3) ДПІ у Житомирському районі
про визнання права власності
Суддя Гнисюк С.Д.
Представники:
- від заявника: Чепелюк О.О. - ліквідатор (в режимі відеоконференції);
- від ТОВ "Фабрика Класум" - Старцев Ю.К. (адвокат, в залі суду);
- від НБУ: Ніколенко О.В. (в залі суду, довіреність № 18-0012/85456 від 09.12.2022).
В провадженні Господарського суду Житомирської області знаходиться справа №3/60"Б" про визнання банкрутом Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерстиль".
В межах даної справи розглядається заява ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерстиль" Чепелюка О.О. №02-01/3/60"б"-75 від 31.08.2022 про визнання права власності.
06.09.2022 на адресу Господарського суду Житомирської області, через загальний відділ, надійшла заява від ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю " Інтерстиль" Чепелюка О.О. №02-01/3/60"б"-75 від 31.08.2022, згідно якої просить суд визнати право власності, з додатками.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 28.09.2022 прийнято заяву ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерстиль" Чепелюка О.О. №02-01/3/60"б"-75 від 31.08.2022 про визнання права власності до розгляду в межах справи про банкрутство №3/60"Б"; постановлено розгляд заяви здійснювати за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 28.09.2022 до набрання законної сили судовим рішенням за наслідками розгляду справи №3/60"Б"(906/704/22) (заяви ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю " Інтерстиль" Чепелюка О.О. №02-01/3/60"б"-75 від 31.08.2022 про визнання права власності), накладено арешт на нерухоме майно, що зареєстроване за Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр нерухомості та права".
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 06.04.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу №3/60"Б"(906/704/22) до судового розгляду по суті; призначено судове засідання на 23.05.2023.
14.04.2023 на адресу Господарського суду Житомирської області, через загальний відділ, від ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерстиль" Чепелюка О.О. надійшли додаткові пояснення №02-01/3"б"-117, з додатками.
В засіданні суду 23.05.2023 розглядалась заява ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерстиль" Чепелюка О.О. №02-01/3/60"б"-75 від 31.08.2022 про визнання права власності.
Ліквідатор заяву підтримав та надав усні пояснення в обгрунтування своїх вимог.
Представник НБУ в засіданні суду не заперечив проти задоволення заяви.
Представник ТОВ "Фабрика Класум" не заперечив проти задоволення заяви.
Дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення учасників провадження, оцінивши подані докази в їх сукупності, Господарський суд Житомирської області, -
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - Кодекс про банкрутство), провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Згідно статті 7 Кодексу про банкрутство, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує, зокрема, всі майнові спори, стороною в яких є боржник. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
Згідно ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема судовий захист цивільного права та інтересу.
Відповідно до ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Перелік способів захисту цивільних прав та інтересів наведений у ч.2 ст. 16 ЦК України.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Отже, при вирішенні спору суд з'ясовує характер спірних правовідносин (предмет та підставу позову), характер порушеного права та можливість його захисту в обраний позивачем спосіб.
Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з'ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були або ж можуть бути вони порушеними.
При цьому, слід виходити з положень ст.11 ЦК України про підстави виникнення цивільних прав і цивільних обов'язків. Відповідно до них цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, Конституцією України та міжнародними договорами України, а також із дій осіб, не передбачених цими актами, але які породжують цивільні права та обов'язки. Матеріальний аспект захисту охоплюється положеннями глави 3 ЦК України, в якій йдеться саме про захист цивільних прав та інтересів.
До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб'єктам цивільного права.
Сторона при зверненні до господарського суду повинна довести, що її суб'єктивне право порушено, не визнано чи оспорюється, а об'єктом захисту є її охоронюваний законом інтерес.
З моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Закону мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, а тому правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.
Отже, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.
Провадження у справах про банкрутство є самостійним видом судового провадження і характеризується особливим процесуальним порядком розгляду справ, специфічністю цілей і завдань, особливим суб'єктним складом, тривалістю судового провадження, що істотно відрізняють це провадження від позовного.
Відповідно до ст. 61 Кодексу про банкрутство, ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження, зокрема, приймає у своє відання майно боржника, забезпечує його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; формує ліквідаційну масу; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.
Отже, обов'язком ліквідатора є здійснення всієї повноти заходів спрямованих на виявлення активів боржника, при цьому ні у кого не повинен виникати обґрунтований сумнів, щодо їх належного здійснення.
Під час ліквідаційної процедури, ліквідатор має здійснювати заходи спрямовані на пошук, виявлення і повернення майна, яке перебуває у третіх осіб. Крім того, ліквідатор має вчиняти обґрунтовані і логічні дії.
У своїй заяві (з урахуванням додаткових пояснень) ліквідатор посилається на те, що визнано недійсним результати аукціону з продажу майна банкрута Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерстиль", оформлені протоколом від 15.05.2017; визнано недійсним Договір купівлі-продажу майна банкрута на відкритих торгах (аукціоні) від 15.05.2017. Наслідком визнання результатів аукціону недійсним та визнання укладеного з переможцем торгів договору купівлі-продажу недійсним є повернення покупця та продавця у первісний стан. Власником майна, придбаного на аукціоні є ТОВ "Центр нерухомості та права". Зазначає, що неодноразово звертався до ТОВ "Центр нерухомості та права" з вимогами повернути первісному власнику нерухоме майно. Однак, усі вимоги ліквідатора було проігноровано. Посилається на ст. 216 Цивільного кодексу та постанови Верховного суду. Також зазначає про те, що позовна вимога ліквідатора про визнання права власності спрямована на реалізацію застосування положень ч. З ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", тобто повернення речових прав у стан, що існував до моменту укладення договору купівлі-продажу 15.05.2017, який визнано недійсним. З огляду на принцип застосування ч. З ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», за основу було взято перелік нерухомого майна, відчуженого на оспорюваному аукціоні у 2017 році. Відповідно, поверненню у первісний стан підлягають ті ж об'єкти нерухомості, щодо яких було здійснено державну реєстрацію зміни права власності після оспорюваного аукціону 15.05.2017 року. Також вказує про те, що 15.03.2023 року звернувся до КП "Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації" Житомирської обласної ради із метою отримання правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомості, що є предметом розгляду у даній справі, та їх ідентифікації. Бюро технічної інвентаризації відмовило арбітражному керуючому у наданні запитуваних матеріалів інвентаризаційної справи, з огляду на те, що 30.06.2011 року прокуратурою Житомирського району в рамках розгляду звернення ліквідатора ТОВ "Стиль" та ТОВ "Інтерстиль" було вилучено оригінал трьох томів інвентаризаційної справи №403 на об'єкти нерухомого майна за адресою: Житомирський р-н, с. Тетерівка, вул. Садова, 49. З огляду на отриману інформацію, арбітражний керуючий 10.04.2023 року скерував відповідне звернення до Житомирської окружної прокуратури щодо надання копій інвентаризаційної справи №403 на об'єкти нерухомого майна, що розташовані за адресою Житомирська область, Житомирський район, с. Тетерівка, вул. Садова, буд. 49. На підставі зазначеного просить суд, застосувати наслідки недійсності результатів аукціону з продажу майна банкрута на відкритих торгах (аукціону) від 15.05.2017, шляхом визнання права власності за ТОВ "Інтерстиль" на нерухоме майно, згідно переліку.
ТОВ "Центр нерухомості та права" відзив на заяву не надано. Участі у справі при розгляді заяви не приймало. Про причини суд не повідомлено.
ТОВ "Фабрика КЛАСУМ" у своїх поясненнях зазначає про те, що ТОВ "Фабрика Класум" на праві власності належать об'єкти нерухомого майна за адресою: вул. Садова. 49, с. Тетерівка Житомирського району Житомирської області, зокрема об'єкт нерухомості з реєстраційним номером 28954729, який в цілому складається з 3-х виробничих будівель: адмінбудинку площею 671,30 кв.м., виробничого корпусу площею 1373,00 кв.м., побутового корпусу площею 1030,50 кв.м. (що також встановлено та підтверджено судовими рішеннями), право власності на наступні об'єкти нерухомого майна, а саме: адміністративний будинок, загальною площею 767,6 кв.м., виробничий корпус №1, загальною площею 1318,7 кв.м. та побутовий корпус, загальною площею 1159,6 кв.м., не можуть бути визнані за ТОВ "Інтерстиль". Щодо решти майна, то у разі належності такого майна ТОВ "Інтерстиль" і за умови, що таке майно не належить іншим особам (у тому числі ТОВ "Фабрика Класум"), право власності на такі об'єкти нерухомості підлягає визнанню за ТОВ "Інтерстиль". Вважає, що судом має бути взято до уваги та обставина, що ліквідатором Шевченком І.В. при проведенні аукціону 15.05.2017 було підроблено певні документи, в яких було зазначено, що деякі об'єкти нерухомості належать ТОВ "Інтерстиль", хоча право власності на вказані об'єкти було зареєстровано за іншою особою ТОВ "Фабрика Класум". Також окрему оцінку має бути надано об'єкту нерухомості - виробничий корпус № 2, оскільки вказаний об'єкт не має площі, у зв'язку із чим останній не можливо ідентифікувати, крім того, вказаний об'єкт з'явився на документах лише під час проведення аукціону який визнаний судом недійсним, а тому за умови наявності достовірних правовстановлюючих документів на такий об'єкт нерухомості, і якщо вказаний об'єкт не дублює нерухомість, яка належить на праві приватної власності ТОВ "Фабрика Класум", то право власності на нього може бути визнано за ТОВ "Інтерстиль".
З огляду на зазначене, просить суд розглянути заяву ліквідатора ТОВ "Інтерстиль" Чепелюка О.О. про визнання права власності (справа №3/60"Б"(906/704/22) із урахуванням доводів викладених у зазначених письмових поясненнях.
Національний банк України у своїх поясненнях зазначає про те, що наразі визнано недійсними результати аукціону з продажу майна ТОВ "Інтерстиль", оформлені протоколом від 15.05.2017 та договір купівлі - продажу майна на відкритих торгах (аукціоні) від 15.05.2017. Однак, у відповідності до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, власником Нерухомого майна придбаного на аукціоні, який визнано недійсним, є ТОВ "Центр нерухомості та права". Як уже зазначалося раніше, судом апеляційної інстанції було встановлено, що 3 (три) об'єкти нерухомості із 12 (дванадцяти) спірних, фактично належать "Фабрика Класум", відповідно 9 (дев'ять) інших об'єктів нерухомості належать ТОВ "Інтерстиль". Зважаючи на набрання законної сили постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.10.2021 право власності, як і підстава набуття права власності ТОВ "Центр нерухомості та права" на спірні 12 об'єктів нерухомості, - скасовано (визнано недійсним результати аукціону з продажу майна банкрута ТОВ "Інтерстиль", оформлені протоколом від 15.05.2017; визнано недійсним договір купівлі - продажу майна банкрута на відкритих торгах (аукціоні) від 15.05.2017). Наявність не скасованого запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності на нерухоме майно за ТОВ "Центр нерухомості та права" не перешкоджає судовому розгляду справи про визнання права власності, адже даний запис не свідчить про наявність права власності, оскільки підстава набуття такого права скасована судовим рішенням. Відтак вважає, ТОВ "Центр нерухомості та права" втратило право власності на спірні об'єкти нерухомості, не зважаючи на наявність запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно. Державному реєстрі Іпотек. Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. При цьому, добровільно ТОВ "Центр нерухомості та права" не здійснило перереєстрацію об'єктів нерухомості на Боржника. Дана обставина призвела до виникнення необхідності ліквідатору ТОВ "Інтерстиль" звернутися до Господарського суду Житомирської області за захистом порушеного права шляхом подання позовної заяви про застосування наслідків недійсності правочину та визнання права власності на 9 (дев'ять) об'єктів нерухомості, за наявності Постанови Північно - західного апеляційного господарського суду від 27.10.2021 у справі №3/60"Б"(906/1/21). Як вже було зазначено, між ТОВ "Інтерстиль" та ТОВ "Центр нерухомості та права" було укладено договір купівлі - продажу майна банкрута на відкритих торгах (аукціоні) від 15.05.2017, що в подальшому Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.10.2021 у справі № 3/60 "Б" (906/1/21), яка залишена без змін ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 14.07.2022. було визнано недійсним. Таким чином, з огляду на те, що Позивач і Відповідач є сторонами правочину, за яким відповідач придбав майно, що є предметом позову, однак який визнано в судовому порядку недійсним, в даному випадку, у разі встановлення, що виконане за недійсним правочином станом на сьогодні перебуває у сторін такого правочину, підлягає застосуванню реституція (ст. 216 ЦК України). Вимога щодо застосування наслідків недійсності правочину та визнання права власності спрямовані на відновлення порушеного права Позивача та захист права власності ТОВ "Інтерстиль", що дозволить Боржнику зареєструвати належне йому майно за собою у відповідних державних реєстрах, поновивши таким чином своє право володіння ним, як складову частину права власності.
На підставі зазначеного просить суд заяву ліквідатора про застосування наслідків недійсності правочину шляхом визнання права власності на нерухоме майно задовольнити в повному обсязі.
Отже, предметом заяви №02-01/3/60"б"-75 від 31.08.2022 є вимога про застосування наслідків недійсності результатів аукціону з продажу майна банкрута Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерстиль", оформлені протоколом від 15.05.2017 року та договору купівлі-продажу майна банкрута на відкритих торгах (аукціону) від 15.05.2017 року, шляхом визнання права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтерстиль" на об'єкти нерухомості.
Як вбачається з матеріалів справи №3/60"Б" про банкрутство, ухвалою Господарського суду Житомирської області від 28.04.2005 за заявою Акціонерного комерційного агропромислового банку "Україна" (м. Київ) порушено провадження у справі про визнання банкрутом Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерстиль" (с. Тетерівка Житомирського району).
Постановою Господарського суду Житомирської області від 30.07.2007, зокрема, визнано банкрутом Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерстиль" (с. Тетерівка Житомирського району) що зареєстроване Житомирською райдержадміністрацією №97 від 17.11.1997; юридична адреса: 12420, с. Тетерівка Житомирського району вул. Шкільна, 74, ідентифікаційний код 20412800; відкрито ліквідаційну процедуру Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерстиль" (с. Тетерівка Житомирського району).
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 23.07.2009, зокрема, призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Шевченко І.В.
В ході проведення ліквідаційної процедури ліквідатором 15.05.2017, згідно з протоколом проведення аукціону, було реалізовано майно банкрута - цілісний майновий комплекс, до складу якого входять, зокрема, адміністративний будинок літ. “А”, виробничий корпус літ. “Б”, побутовий корпус літ. “В”, компресорна (юридична адреса: вул. Шкільна, буд. 74 с. Тетерівка Житомирського району Житомирської області).
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 11.02.2020 задоволено клопотання Національного банку України №63-0008/5825 від 05.02.2020; відсторонено Шевченко Ігоря Валерійовича від виконання повноважень ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерстиль".
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 21.07.2020, зокрема, призначено ліквідатором ТОВ “Інтерстиль” - арбітражного керуючого Чепелюка Олександра Олександровича.
04.01.2021 на адресу Господарського суду Житомирської області надійшла позовна заява від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фабрика КЛАСУМ" (надалі - Заявник) №1/20/НД-ГСЖО від 30.12.2020 про визнання недійсними результатів аукціону і договору купівлі-продажу майна від 15.05.2017 (з додатками).
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.10.2021 визнано недійсним результати аукціону з продажу майна банкрута Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерстиль", оформлені протоколом від 15.05.2017; визнано недійсним Договір купівлі-продажу майна банкрута на відкритих торгах (аукціоні) від 15.05.2017.
Частиною другою статті 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом. До них належать, серед інших: визнання правочину недійсним; відновлення становища, яке існувало до порушення.
Частина друга статті 20 ГК України визначає, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема: визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; іншими способами, передбаченими законом.
Однак, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації, встановленого вищенаведеними нормами права.
Вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.
Відсутність права на позов у матеріальному розумінні тягне за собою ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.
Отже, лише встановивши наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Позивач, звертаючись до суду з позовом, самостійно визначає яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.02.2020 у справі №924/1121/16)
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18).
Щодо наслідків визнання результатів аукціону з продажу майна та договору купівлі-продажу недійсними, суд зазначає про наступне.
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (абз. 2 ч. 1 ст. 216 ЦК України).
За змістом частин 1, 2 ст. 216 ЦК України правовими наслідками недійсності правочину є реституція (основний наслідок) та відшкодування збитків (додатковий наслідок).
Суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи (згідно з абз. 2 ч. 5 ст. 216 ЦК України), таке право є у суду лише щодо нікчемних правочинів.
Тлумачення ст. 216 ЦК України свідчить, що слід відмежовувати правові наслідки недійсності правочину і правові наслідки виконання недійсного правочину; до правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Окрім цього, якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину іншій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною; правові наслідки виконання двостороннього недійсного правочину охоплюють собою двосторонню реституцію; законом можуть бути встановлені особливі умови застосування наслідків визначених в ст. 216 ЦК України або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Отже, наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція), тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином, яке може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за правочином, залишається у його сторони.
Реституція як спосіб захисту цивільного права (ч. 1 ст. 216 ЦК України) застосовується лише у разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним, чи який визнано недійсним.
Метою проведення реституції є відновлення між сторонами status quo у фактичному та правовому становищі, що існував до вчинення правочину, шляхом, позбавлення юридичного значення будь-яких дій, що вчинялися суб'єктами - учасниками недійсного правочину.
Реституція - це спеціальний зобов'язальний спосіб захисту права власності, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був переданий.
Правило ст. 216 ЦК України застосовується виключно до сторін правочину.
Двостороння реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов'язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину.
Оностороння реституція чинним законодавством не передбачена. Однак, цей висновок не можна застосовувати у відриві від контексту та обставин справи. У цих постановах Верховний Суд звертав увагу на те, що правила абз. 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України (двостороння реституція) застосовуються тоді, коли обидві сторони здійснили виконання недійсного договору. У тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, то для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України, зокрема ст. 1212 ЦК України (правова позиція викладена у постанові від 14.05.2020 у справі №916/1952/17).
Судом встановлено, що спірне майно за результатами проведення аукціону з відчуження майна банкрута у процедурі банкрутства відчужене на користь ТОВ "Центр нерухомості та права" на підставі укладеного між ним та ліквідатором банкрута договору купівлі-продажу майна від 15.05.2017.
У зв'язку з викладеним, суд дійшов до висновку, що у цьому випадку вимогою ліквідатора мала б бути вимога щодо застосування наслідків недійсності правочину, тобто застосування двосторонньої реституції - повернення майна.
Між тим, зміст заяви та заявленої вимоги свідчить про те, що з вимогою про повернення, як це передбачено статтею 216 ЦК України, ліквідатор до суду не звертався, натомість, вважаючи себе власником, він прагне визнати право власності на майно, яке знаходиться в особи, яка наразі володіє ним без відповідної правової підстави (результати аукціону та договір купівлі-продажу визнано недійсними).
Щодо визнання права власності на майно суд зазначає про наступне.
Гарантоване статтею 55 Конституції України право на захист можливе лише у разі його порушення, тому логічною вимогою при захисті такого права є обґрунтування такого порушення. Отже, порушення права має бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення, а саме право - конкретизоване у законах України.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" поняття “ефективний засіб” передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Відповідно рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким, лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Застосування конкретного способу захисту права залежить як від захисту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Отже, із приписів вищенаведених правових норм випливає, що захист прав особи та законних інтересів здійснюється способом, що визначений законом або договором.
У справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
У кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним, та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2018 у справі № 910/14144/17 та від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16.
Відповідно до структури Цивільного кодексу України, кредитор має право обирати один із усіх способів захисту, які надаються йому законом, якщо інакше правило в імперативному порядку не визначено у цивільному законі. При цьому вибір способу захисту кредитор здійснює на власний розсуд.
Згідно ст. 5 ГПК України, застосований судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушеної майнових або немайнових прав та інтересів управомоченої особи.
Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права, або може скористатися можливістю вибору між декількома іншими способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальними нормами конкретні способи захисту не встановлені, то особа має право обрати спосіб із передбачених статтею 16 Цивільного кодексу України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.
Тож у кожному конкретному спорі суд насамперед повинен оцінювати застосовувані способи захисту порушених прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та передбачені статтею 13 Цивільного кодексу України обмеження щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав будь-якою особою.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 Господарського процесуального кодексу України).
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно п.2 ч. 1 ст. 3 ЦК України визначено, що загальними засадами цивільного законодавства є неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом.
Відповідно до ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм правом.
Згідно ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Статтею 321 ЦК України закріплено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Статтею 328 ЦК України визначено презумпцію правомірності набуття права власності. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Таким чином, власник не зобов'язаний у кожному випадку доводити іншим особам правомірність набуття права власності на належне йому майно.
Частина 1 статті 334 ЦК України передбачає, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Тобто, позов про визнання права власності, за наявності зазначених у ст. 392 ЦК України обставин, може подавати лише власник майна, який таке право вже набув.
Традиційно підстави набуття права власності поділяють на первісні (набуття права власності вперше, незалежно від волі попередніх власників) і похідні (зміна власника).
Відповідно до норм ЦК України до первісних підстав набуття права власності належать набуття права на новостворене майно.
За загальним правилом судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, у випадках, коли це право не визнається, заперечується або оспорюється.
Розглядаючи спори про захист права власності, набутого у похідний спосіб, необхідно враховувати імовірність наявності прав на відповідне майно в інших осіб.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
З наведеного вбачається, що суд визнає право власності тільки у випадках, які прямо передбачені законом.
Заявником не надано суду доказів наявності обставин, визначених в ст. 392 ЦК України, щодо оспорювання, не визнання іншою особою права власності, або втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Питання щодо зміни предмету заяви заявником не порушувалось.
Крім того, за загальним правилом якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 та інших.
При цьому, як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Такий висновок сформульований, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16.
З огляду на те, що право власності на спірне майно відповідач набув внаслідок виконання сторонами договору купівлі-продажу майна, укладеного за результатами проведення аукціону з продажу майна банкрута і який визнано недійсним в судовому порядку, про незаконне порушення відповідачем права володіння позивача не йдеться, а отже - правові підстави для застосування до спірних правовідносин приписів ст. 387 ЦК України відсутні.
Спірне майно за результатами проведення аукціону з відчуження майна ТОВ "Інтерстиль" у процедурі банкрутства відчужене на користь ТОВ "Центр нерухомості та права" на підставі укладеного між ним та ліквідатором банкрута договору купівлі-продажу майна.
В цьому випадку вимогами позивача мали бути вимоги щодо застосування наслідків недійсності правочину, тобто застосування двосторонньої реституції, а не про витребування майна з чужого незаконного володіння.
З огляду на зазначене, суд дійшов до висновку, що ефективним способом захисту порушеного права є вимога про повернення майна.
Таким чином, самостійна вимога про визнання права власності не відповідає належному способу захисту у цій справі.
Суд не має права виходити за межі позовних вимог для визначення ефективного способу захисту права замість позивача.
Обрання заявником неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19.
Враховуючи встановлене, суд не приймає доводи заявника так як вони суперечать чинному законодавству України та не відповідають висновкам Великої Палати Верховного суду та практиці Верховного суду.
Також суд зазначає про те, що відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (зі змінами від 22.05.2022) (відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню), у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Отже, наразі норма щодо ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію, визнання недійсним чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав) - виключена зі статті 26 зазначеного Закону.
З огляду на те, що суд встановив, що спосіб захисту, обраний заявником, не слугує поновленню порушених прав або захисту його охоронюваного законом інтересу, враховуючи спрямованість вимог не на відновлення порушеного права, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви, тому вважає за необхідне в задоволенні заяви ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерстиль" Чепелюка О.О. №02-01/3/60"б"-75 від 31.08.2022 про визнання права власності - відмовити.
Господарським судом враховано висновки про застосування норм права, викладених у постановах Верховного суду , які стосуються спірних правовідносин у даній справі.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерстиль".
Керуючись статтями 2, 7, 60 Кодексу України з процедур банкрутства, статтями 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд Житомирської області, -
1. В задоволенні заяви ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерстиль" Чепелюка О.О. №02-01/3/60"б"-75 від 31.08.2022 про визнання права власності - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Порядок та строки апеляційного оскарження визначені статтями 254-257 Господарського процесуального кодексу України.
Дата складання повного тексту рішення: 01.06.23
Суддя Гнисюк С.Д.