вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
01.06.2023м. ДніпроСправа № 904/3841/22 (180/194/23)
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мартинюка С.В. розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи
за позовом ОСОБА_1 , м. Марганець
до Товариства з обмеженою відповідальністю "МАКСІПРОМ ГРУП", м. Нікополь
про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати та про відшкодування заподіяної моральної шкоди
в межах справи №904/3841/22
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікопрогресбуд", м. Нікополь
до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Максіпром Груп", м.Нікополь
про визнання банкрутом
10 лютого 2023 року в провадження Марганецького міського суду Дніпропетровської області надійшла цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАКСІПРОМ ГРУП» про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати та про відшкодування заподіяної моральної шкоди.
Ухвалою Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 13.02.2023 призначено розгляд справи по суті на 14.03.2023.
Також ухвалою Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 13.02.2023 витребувано у відповідача довідку про нарахування та виплату позивачу заробітної плати за період липень 2020 - вересень 2022.
07.03.2023 позивач надав до суду заяву про направлення цивільної справи № 180/194/23 за підсудністю до Господарського суду Дніпропетровської області, в якій зазначив, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2022 року відкрито провадження в справі № 904/3841/22 про банкрутство ТОВ "МАКСІПРОМ ГРУП" , призначено розпорядником майна боржника ТОВ "МАКСІПРОМ ГРУП" арбітражного керуючого Верченка Дмитра Валерійовича.
Ухвалою Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 07.03.2023 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАКСІПРОМ ГРУП» про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати та про відшкодування заподіяної моральної шкоди передано на розгляд Господарському суду Дніпропетровської області.
Згідно витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду відповідно до положень ч. 3 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, матеріали справи №180/194/23 передані до провадження судді Мартинюку С.В.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.04.2023 прийнято до свого провадження справу №180/194/23 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «МАКСІПРОМ ГРУП» про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати та про відшкодування заподіяної моральної шкоди до розгляду в межах справи №904/3841/22. Відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Вищевказану ухвалу господарського суду від 03.04.2023 по справі №904/3841/22 (180/194/23) було направлено відповідачу за адресою: АДРЕСА_1 засобам поштового зв'язку, а саме рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке відповідач отримав 11.04.2023 (т. 1, а.с. 57).
Однак ТОВ "МАКСІПРОМ ГРУП" не скористалось наданим правом на подання відзиву на позовну заяву.
Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Слід також відзначити, що у частині 2 статті 129 Конституції України визначено одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
За викладених обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України судом прийнято рішення у справі.
Позиція позивача
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач перебував в трудових відносинах з відповідачем, що підтверджується копією трудової книжки серія НОМЕР_1 в період з 06.10.2020 по 09.12.2022.
Наказом №К 14/10-20 від 05.10.2020 позивача прийнято на роботу до ТОВ "МАКСІПРОМ ГРУП" на посаду слюсаря чергового та з ремонту устаткування ЦПШ дільниці магнітної сепарації №3.
04.10.2021 позивач був переведений на посаду дробильника збагачувальної фабрики дільниці магнітної сепарації №3.
Згідно наказу від 09.12.2022 №К 77/12-22 позивача звільнено з роботи відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в день звільнення, всупереч вимогам ст. 116 КЗпП України, відповідач не провів повного розрахунку з позивачем.
Позиція відповідача
Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на позов.
Перелік обставин, які є предметом доказування у справі
Предметом даного спору є заявлені вимоги позивача про стягнення заборгованості про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, стягнення заробітку за час затримки остаточного розрахунку та моральна шкода.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ
Наказом №К 14/10-20 від 05.10.2020 позивача прийнято на роботу до ТОВ "МАКСІПРОМ ГРУП" на посаду слюсаря чергового та з ремонту устаткування ЦПШ дільниці магнітної сепарації №3.
04.10.2021 позивач був переведений на посаду дробильника збагачувальної фабрики дільниці магнітної сепарації №3.
Згідно наказу від 09.12.2022 №К 77/12-22 позивача звільнено з роботи відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України.
ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ
Щодо стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати
Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (ст. 94 КЗпП України).
Строки виплати заробітної плати передбачені ст. 115 КЗпП України.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належним чином оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, визначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, якщо спір вирішено на користь працівника.
Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що при розгляді трудових спорів, у тому числі щодо стягнення заробітної плати, судом враховуються положення ч.5 ст.41 Кодексу України з процедур банкрутства, відповідно до якої дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов'язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення, а також положення ч.4 ст.45 Кодексу України з процедур банкрутства, за змістом якої пропущення граничного строку на подання заяв кредиторів з конкурсними вимогами (в тому числі і щодо виплати заробітної плати) не тягне за собою зміну черговості, у разі задоволення судом таких вимог, тягне за собою наслідки передбачені абз.3 ч.4 ст.45 Кодексу України з процедур банкрутства.
Окрім викладеного, абз. 6 ч. 2 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства закріплено право, а не обов'язок кредиторів за вимогами щодо виплати заробітної плати подавати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.
Враховуючи викладені вище обставини у їх сукупності, суд дійшов висновку щодо можливості розгляду спорів стосовно конкурсних грошових вимог кредиторів за вимогами до боржника щодо виплати заробітної плати шляхом їх розгляду за правилами позовного провадження у межах справи про банкрутство.
Як зазначив позивач, станом на 10.02.2023 йому не виплачена заробітна плата за період з липня 2022 року по вересень 2022 року в розмірі 14 700, 00 грн. (чотирнадцять тисяч сімсот гривень 00 коп.).
В свою чергу, господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до ухвали Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 13.02.2023 витребувано у відповідача довідку про нарахування та виплату позивачу заробітної плати за період липень 2022 - вересень 2022, яку відповідач отримав 22.02.2022.
Відповідачем станом на 01.06.2023 не надано доказів виконання вимог ухвали Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 13.02.2023 про витребування доказів та не надано доказів виплати позивачу заробітної плати, що належить йому від підприємства.
Відповідно до положень частини 10 статті 81 Господарського процесуального кодексу України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
Враховуючи викладене, господарський суд визнає обставини, заявлені позивачем у позовній заяві, щодо розміру нарахованої та не виплаченої заробітної плати.
За таких обставин, господарський суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача в частині стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.
Щодо стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні
Окрім викладеного позивачем заявлено вимогу про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку за період з липня 2022 року по вересень 2022.
Згідно зі ст. 41 Кодексу України з процедур банкрутства дія мораторію не поширюється на виплату заробітної плати, тому і після відкриття провадження у справі про банкрутство у відповідача існує обов'язок своєчасно розраховуватись із звільненими працівниками, а у випадку непроведення остаточного розрахунку при звільненні, нести майнову відповідальність, передбачену ст. 117 КЗпП.
Проаналізувавши зміст частини другої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.
Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Як вбачається з матеріалів справи, повний розрахунок по заробітній платі власником підприємства з позивачем при звільненні не проведено.
Аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.04.2019 у справі №607/14495/16-ц.
Згідно положень ст. 117 Кодексу законів про працю України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
При визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 №100 (з наступними змінами і доповненнями). Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, та призначення пенсії.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Позивач в заяві зазначає, що відповідачем не надано інформації щодо розміру середньоденного заробітку позивача, у зв'язку із чим, позивачем самостійно здійснено розрахунок середньоденного заробітку з врахуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, який складає 219, 00 грн.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України №2102-ІХ від 24.02.2022 "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року та продовжено по теперішній час.
Відповідно до ч. 6 ст. 6 ЗУ "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" на період воєнного стану в Україні скасовано усі святкові дні та перенос робочих днів.
Господарський суд, перевіривши розрахунок позивача, зазначає, що у зв'язку з викладеним та з урахуванням положень ч. 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, сума середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з липня 2022 по вересень 2022 становить 9 198, 00 грн. (219,00 грн. * 42 робочих дня).
Відповідачем станом на 01.06.2023 не надано доказів виплати позивачу заробітної плати, що належить йому від підприємства та середнього заробітку за час затримки розрахунку.
За таких обставин, господарський суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача в частині стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
Щодо моральної шкоди
Відповідно до вимог ст. 2371 КЗпП України встановлено, що відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму ВСУ від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» крім інших вимог, передбачених ст. 137 ЦПК України, має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, з яких міркувань виходив позивач, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Згідно п. 5 Постанови Пленуму ВСУ від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Як встановлено судом, внаслідок порушення відповідачем законних прав ОСОБА_1 , а саме невиплати йому заробітної плати, тобто порушення відповідачем конституційного права позивача на оплату працю, внаслідок чого було порушено звичний для останньої уклад життя, завдало йому моральних страждань, які виразилися в порушенні спокою та звичного образу життя позивача, він був змушений брати грошові кошти в борг для задоволення життєвих потреб, останній зазнав втрат немайнового характеру, тобто йому завдано моральну шкоду.
Суд зауважує, що в результаті затримки з невиплатою заробітної плати при звільненні позивачу було заподіяно моральні страждання, які виразились у неотриманні коштів на проживання на протязі певного періоду, що зумовило зміну способу життя, необхідності докладання додаткових зусиль для утримання себе та своєї сім'ї, принизило позивача, що визнається судом моральною шкодою, яка підлягає задоволенню з урахування розміру невиплачених відповідачем сум, розміру та тривалості завданих моральних страждань.
Враховуючи характер та обсяг душевних і психічних страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у його житті, та зважаючи на положення Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, з урахуванням встановлених судом обставин справи, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, підлягають частковому задоволенню в розмірі 3 000, 00 грн.
Судовий збір
Звертаючись з даним позовом до Марганецього міськрайонного суду Дніпропетровської області позивачем заявлено майнову вимогу в частині стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плани та середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати, однак останній був звільнений від сплати судового збору.
Згідно ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" розмір судового збору за розгляд позовної заяви майнового характеру фізичною особою або фізичною особою - підприємцем складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Враховуючи задоволення судом майнових вимог в частині стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плани та середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати позивача в повному обсязі, судовий збір підлягає стягненню в розмірі 2389,80 грн.
Розмір судового збору за позовну заяву про захист честі та гідності фізичної особи, ділової репутації фізичної або юридичної особи, а саме про відшкодування моральної шкоди складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Враховуючи часткове задоволення судом вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, судовий збір підлягає стягненню в розмірі 322, 08 грн.
Витрати на правничу допомогу
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно з ч. 3 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 ЦК України. Зокрема, ст. 903 ЦК України врегульовано, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Глава 52 ЦК України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Відповідно до ч.1 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
30.01.2023 Позивачем (Клієнт) та адвокатом Шаповаловим Олександром Григоровичем укладено договір про надання правової допомоги (далі Договір) предметом якого є надання Виконавцем усіма законними методами та способами правової допомоги Клієнту у цивільній справі про стягнення невиплаченої заробітної плати.
Відповідно до положень розділу 4 укладеного Договору за вивчення матеріалів, надання юридичної консультації, підготовка та подача цивільного позову сума винагороди становить 1000,00 грн.
За участь в судовому провадженні при розгляді цивільного позову по захисту законних прав та інтересів Клієнта, сума винагороди складає 2000,00 грн.
В позовній заяві позивач просить суд стягнути з відповідача судові витрати на правничу допомогу в загальному розмірі 3000,00 грн.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно зі ст. 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 5 с. 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно ч. 7 ГПК України передбачено, якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно нижчою від суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми.
Частиною 8 ГПК України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
В обґрунтування заявлених витрат на правову допомогу позивачем надані належні докази (договір, акт), які вказують на доцільність, розумність та співмірність витрат з об'ємом наданої правової допомоги.
Дослідивши матеріали справи, суд доходить до висновку, що понесені позивачем витрати на правову допомогу відповідають складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг, є безпосередньо пов'язаними з розглядом справи, а їх розмір є розумним та пропорційним до предмету спору, проте заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає задоволенню в частині задоволених позовних вимог.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що заявлені судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у даній справі підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 1 650, 25 грн., вказані витрати є справедливими та співмірними.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 7, 41 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю "МАКСІПРОМ ГРУП" (53201, Дніпропетровська область, м. Нікополь, вул. Героїв Чорнобиля, буд. 106; ідентифікаційний номер юридичної особи 38167697) про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та про відшкодування заподіяної моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МАКСІПРОМ ГРУП" (53201, Дніпропетровська область, м. Нікополь, вул. Героїв Чорнобиля, буд. 106; ідентифікаційний номер юридичної особи 38167697) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) заборгованість по заробітній платі у розмірі 14 700, 00 грн. (чотирнадцять тисяч сімсот гривень 00 коп.), середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 9198, 00 грн. (дев'ять тисяч сто дев'яносто вісім гривень 00 коп.), заподіяної моральної шкоди в розмірі 3 000, 00 грн. (три тисячі гривень 00 коп.) та витрат на правничу допомогу в розмірі 1 650, 25 грн. (одна тисяча шістсот п'ятдесят гривень 25 коп.).
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МАКСІПРОМ ГРУП" (53201, Дніпропетровська область, м. Нікополь, вул. Героїв Чорнобиля, буд. 106; ідентифікаційний номер юридичної особи 38167697) на користь державного бюджету (отримувач коштів - ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір, код ЄДРПОУ господарського суду Дніпропетровської області 03499891) 2 711, 88 грн. - судового збору.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскарженим протягом цього строку до Центрального апеляційного господарського суду в порядку ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено 01.06.2023.
Суддя С.В. Мартинюк