24.05.2023 року м. Дніпро Справа № 904/3814/22
м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 65, зал засідань 207
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Березкіної О.В. (доповідач),
суддів Дарміна М.О., Антоніка С.Г.
при секретарі судового засідання Ковзикові В.Ю.
Представники сторін:
від позивача: В'юнченко О.А., довіреність №3520 від 24.11.2022 р., представник;
від відповідача: Мельник В.В., ордер серії ДП №1641/000024 від 24.05.2023 р., адвокат;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Нікопольської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Плац"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.03.2023 у справі №904/3814/22
за позовом Нікопольської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Плац"
про стягнення 350 774, 86 грн.
Позивач - Нікопольська міська рада звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "Плац" із позовом про стягнення 350 774 грн. 86 коп. - безпідставно збережених коштів за період з 11.03.2020 по 30.09.2022.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.03.2023 року у справі №904/3814/22 позовні вимоги Нікопольської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Плац" про стягнення 350 774 грн. 86 коп. - задоволено частково.
Суд стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Плац" на користь Нікопольської міської ради 320 169 грн. 24 коп. - безпідставно збережених коштів та 4 802 грн. 54 коп. - витрат по сплаті судового збору.
В решті позовних вимог суд відмовив.
Не погодившись з рішенням суду, позивач - Нікопольська міська рада звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення господарського суду Дніпропетровської області від 07.03.2023 року по справі №904/3814/22 скасувати в незадоволеній частині позовних вимог та ухвалити нове рішення - про задоволення позовних вимог в цій частині, в іншій частині рішення суду залишити без змін. (а.с.97, т.1)
В обґрунтування своєї скарги апелянт посилається на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесено з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Нікопольська міська рада зверталася до суду не як суб'єкт владних повноважень та не у розумінні та обґрунтуванні Податкового кодексу України, а як власник земель комунальної власності, який має право на стягнення безпідставно збережених коштів з відповідача, який не є суб'єктом регулювання Податкового кодексу України.
Апелянт вважає, що ключовою умовою, за якою у платників податків у період дії воєнного стану в Україні виникає право їх не нараховувати та не сплачувати, є визначений Кабінетом Міністрів України перелік територій.
В той же час, розроблений на виконання Постанови № 1364 та затверджений Мінреінтеграції перелік територій (Наказ від 22.12.2022 № 309), на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, не може застосовуватися для цілей оподаткування, оскільки згідно з Кодексом ключовою умовою можливості застосування платниками особливостей оподаткування є перелік територій, визначений саме Кабінетом Міністрів України.
Крім того, позивач вважає, що відповідач не є належним землекористувачем у розумінні Податкового кодексу України.
Всі ці обставини, на думку апелянта, є підставами для скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.03.2023 року по справі № 904/3814/22 в частині відмови в задоволенні позовних вимог за період з 21.07.2022, тобто, з дати віднесення Нікопольської міської територіальної громади до території активних бойових дій.
З рішенням суду також не погодився відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ПЛАЦ", який звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначив про те, що судом першої інстанції не були враховані аргументи та докази Відповідача, на обґрунтування безпідставності позовних вимог за період з 11.03.2020 р. до 14.07.2020 р., тобто, з моменту реєстрації за ним права власності на нерухоме майно і до прийняття рішення про припинення права користування земельною ділянкою попередньому землекористувачу.
Також апелянт посилається на те, що судом не враховано, що Позивач обрав неналежний спосіб захисту, у зв'язку з чим позов Нікопольської міської ради не підлягає задоволенню.
Всі ці обставини, на думку апелянта, є підставами для скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.03.2023р. та відмови у задоволенні позову Нікопольської міської ради.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.04.2023 року у даній справі визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Березкіна О.В. (доповідач), судді Дармін М.О., Антонік С.Г.
Ухвалами Центрального апеляційного господарського суду від 10.04.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами Нікопольської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Плац" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.03.2023 у справі №904/3814/22. Розгляд справи №904/3814/22 призначено в судовому засіданні на 24.05.2023 об 09:00 год. в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду за адресою: м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 65, зал судових засідань №207.
Відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Плац" надано відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому він просив в задоволенні апеляційної скарги Нікопольської міської ради в оскаржуваній частині відмовити, а апеляційну скаргу відповідача задовольнити та здійснити перерахунок безпідставно збережених коштів.
В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи своєї апеляційної скарги та заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача, а представник відповідача заперечував проти доводів апеляційної скарги позивача, та підтримав доводи своєї апеляційної скарги.
24.05.2023 року в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Відповідно до статті 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, перевіривши відповідність оскаржуваного рішення нормам діючого законодавства, Центральний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Плац" є власником в частині 1/1 об'єкта нерухомого майна за адресою Дніпропетровська область, м. Нікополь, проспект Трубників, будинок 11а; номер запису про право власності/довірчої власності: 35889643; дата та час державної реєстрації: 11.03.2020; підстава для державної реєстрації: договір купівлі-продажу, серія та номер:97, виданий 11.03.2020, видавник: Романченко В.В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу; підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 51566267 від 11.03.2020, приватний нотаріус Романченко Віталій Володимирович, Київський міський нотаріальний округ, м. Київ (Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 04.02.2022 номер інформаційної довідки 298002402 а.с.9).
Згідно з Інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку кадастровий номер земельної ділянки 1211600000:03:004:0052; місце розташування: Дніпропетровська обл., м. Нікополь, проспект Трубників, 11-а; форма власності: комунальна (а.с.12).
Відповідно до Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 23.10.2021 нормативна грошова оцінка земельної ділянки, що розташована за адресою м. Нікополь, пр. Трубників, 11-а з кадастровим номером 1211600000:03:004:0052 складає 4 726 161,00 грн. (а.с.13).
Згідно з Листом Держгеокадастру від 11.01.2022 №6-28-0.222-275/2-22 "Про індексацію нормативної грошової оцінки земель за 2021 рік" значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель і земельних ділянок за 2021 рік становить:
- для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) - 1,0;
- для земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення - 1,1.
Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель (а.с.14).
Звертаючись до Товариства з обмеженою відповідальністю "Плац" із позовом про стягнення 350 774 грн. 86 коп. - безпідставно збережених коштів за період з 11.03.2020 по 30.09.2022, позивач - Нікопольська міська рада посилався на те, що відповідач, як власник нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, належній позивачу, не оформив право користування земельною ділянкою, а тому, зобов'язаний повернути позивачу кошти, які мав заплатити за користування нею.
Задовольняючи частково позовні вимоги Нікопольської міської ради, господарський суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.
Разом з цим, суд зазначив, що оскільки Нікопольська міська територіальна громада з 21.07.2022 є територією активних бойових дій згідно Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309, то у відповідності до п.п. 69.14. пункту 69 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України, яким визначено, що не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, а також за земельні ділянки (земельні частки (паї), визначені обласними військовими адміністраціями як засмічені вибухонебезпечними предметами та/або на яких наявні фортифікаційні споруди, на користь позивача підлягають стягненню безпідставно збережені відповідачем кошти за період з 11.03.2020 по 20.07.2022 включно у сумі 320 169 грн. 24 коп.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Пунктом "б" статті 80 Земельного кодексу України визначено, що суб'єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.
Відповідно до частини 1 статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Частиною 1 статті 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.
Статтею 206 Земельного кодексу України визначено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України).
Земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (підпункт 14.1.72 пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України).
Підпунктом 14.1.136 пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України визначено, що орендна плата для цілей розділу XII цього Кодексу - обов'язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди.
З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".
Положеннями частини 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначено, що оренда плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
При цьому, згідно з пунктом "д" частини 1 статті 156 Земельного кодексу України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 глави 83 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
За змістом приписів глав 82 та 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість, для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.
Частиною 1 статті 93 Земельного кодексу України визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Пунктом "в" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України визначено, що землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.
Статтею 125 Земельного кодексу України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17 та від 04.02.2019 у справі №922/3409/17.
Частиною 1 статті 120 Земельного кодексу України визначено, що у разі набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта до набувача такого об'єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об'єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об'єкта переходить право власності на таку частку. При вчиненні правочину, що передбачає перехід права власності на зазначений об'єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.
Частиною 377 Цивільного кодексу України визначено, що до особи, яка набула право власності на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об'єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об'єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об'єкта до набувача такого об'єкта.
Відповідно до пункту "е" статті 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.
Згідно з частиною 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі" у разі набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у користуванні відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта на праві оренди, до набувача такого об'єкта одночасно переходить право оренди земельної ділянки, на якій розміщений такий об'єкт, в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) зазначеного об'єкта, розміщеного на земельній ділянці, крім випадків, визначених частиною четвертою цією статті, а також з урахуванням вимог частини шістнадцятої статті 120 Земельного кодексу України. Волевиявлення орендодавця, відчужувача (попереднього власника), набувача такого об'єкта та внесення змін до договору оренди із зазначенням нового орендаря земельної ділянки не вимагаються.
Верховний Суд України у Постанові від 8 червня 2016 у справі №21-804а16 та постанові від 12.09.2017 у справі №21-3078а16 сформулював правову позицію: якщо особа набула право власності на будівлю або її частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих підставах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Отже, до нового власника об'єкта нерухомості переходить і встановлений податковим законом обов'язок зі сплати орендної плати за землю, на якій розташоване набуте ним майно.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давнього Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об'єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об'єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об'єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об'єкти розташовані. Отже, об'єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об'єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об'єкт права власності.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18) зазначила, що оскільки перехід права на будівлю і споруду є однією із законних підстав виникнення прав на землю у набувача об'єкта нерухомості, то можливість реалізації ним таких прав не може залежати від того, чи додержав попередній землекористувач процедур й порядку припинення землекористування, подавши заяву про відмову від права постійного користування, позаяк юридичними підставами для такого переходу виступають закон, договір, рішення суду, інші обставини, що мають юридичне значення.
Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об'єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об'єктом нерухомого майна.
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі № 924/856/20.
Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України, статті 1212 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об'єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об'єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц (провадження №14-77цс18), від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 (провадження № 12-182гс18), від 13.02.2019 у справі №320/5877/17 (провадження №14-32цс19), у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі №922/3409/17, від 12.03.2019 у справі №916/2948/17, від 09.04.2019 у справі №922/652/18, від 21.05.2019 у справі №924/552/18, від 17.03.2020 у справі №922/2413/19, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі №922/1008/15, від 07.12.2016 у справі №922/1009/15, від 12.04.2017 у справах №22/207/15 та №922/5468/14.
Крім того, Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташоване. При цьому до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.
З урахуванням викладеного, Товариство з обмеженою відповідальністю "Плац" є фактичним користувачем земельної ділянки, що розташована за адресою: м. Нікополь Дніпропетровської області, проспект Трубників, 11-а з 11.03.2020, тобто, після набуття права власності на нерухоме майно, розміщене на вказаній земельній ділянці.
Означене спростовує доводи відповідача про необґрунтованість позовних вимог щодо стягнення на користь позивача безпідставно збережених коштів за період з 11.03.2020 р. до 14.07.2020 р., тобто, з моменту реєстрації за ним права власності на нерухоме майно і до прийняття рішення про припинення права користування земельною ділянкою попередньому землекористувачу.
Згідно із частинами 1-4, 9 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6, 7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20 та від 04.03.2021 у справі № 922/3463/19.
Як вбачається, спірна земельна ділянка, на якій розташований об'єкт нерухомого майна, належний відповідачу та за користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти, у Державному земельному кадастрі була зареєстрована 26.10.2018 із кадастровим номером 1211600000:03:004:0052.
Таким чином, в межах періоду з 11.03.2020 по 01.10.2022, за який позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, спірна земельна ділянка є сформованою.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наводив такий правовий висновок: у разі користування сформованою земельною ділянкою комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору власник такої земельної ділянки може захистити своє право на компенсацію йому недоотриманої орендної плати у порядку статті 1212 Цивільного кодексу України (постанови Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №905/1680/20, від 09.02.2022 у справі №910/8770/19).
Відповідно до пунктів 289.1, 289.2 статті 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель (Кі), на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кi = І:100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік. У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115.
Пунктом 288.5. статті 288 Податкового кодексу України визначено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки (частина 1 підпункту 288.5.1. пункту 288.5. статті 288 Податкового кодексу України).
Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, зазначеної в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок. Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки - підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим ніж установлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем нараховано суму безпідставно збережених коштів відповідачем за період з 11.03.2020 по 30.09.2022 у сумі 350 774 грн. 86 коп.
Згідно копії платіжного доручення від 14.06.2022 № 8566 відповідачем сплачено 22 198 грн. 00 коп. за призначенням: безпідставно збережені кошти (пр. Трубників, 11-А) (а.с.20).
Разом з цим, при вирішенні спору, судом першої інстанції враховано, що підпунктом 69.14. пункту 69 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України визначено, що тимчасово, на період з 1 березня 2022 року по 31 грудня року, наступного за роком, у якому припинено або скасовано воєнний, надзвичайний стан, не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, а також за земельні ділянки (земельні частки (паї), визначені обласними військовими адміністраціями як засмічені вибухонебезпечними предметами та/або на яких наявні фортифікаційні споруди.
Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою КМУ № 1364 від 06.12.2022 року «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» встановлено, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі - перелік), затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.
Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309 Нікопольська міська територіальна громада з 21.07.2022 є територією активних бойових дій, а тому, господарський суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку про стягнення на користь позивача суми безпідставно збережених відповідачем коштів за період до дати включення Нікопольської територіальної громади до переліку територій активних бойових дій, тобто, з 11.03.2020 по 20.07.2022 включно, що складає 320 169 грн. 24 коп., а саме:
2020-2021 роки
Вихідні дані:
4 726 161 грн. 00 коп. x 3% = 141 784 грн. 83 коп. (за 1 рік)
141 784 грн. 83 коп. : 12 = 11 815 грн. 40 коп. (за 1 місяць)
11 815 грн. 40 коп. : 30 = 393 грн. 85 коп. (за 1 день)
Нарахування:
393 грн. 85 коп. х 20 днів = 7 877 грн. 00 коп. (за березень 2020)
11 815 грн. 40 коп. x 21 місяць = 248 123 грн. 40 коп. (за 21 місяць - з квітня 2020 року по грудень 2021 року)
Всього за 2020-2021 роки 256 000 грн. 40 коп. (7 877 грн. 00 коп. + 248 123 грн. 40 коп.)
2022 рік
Вихідні дані:
4 726 161 грн. 00 коп. х 1,1 = 5 198 777 грн. 10 коп. (з коефіцієнтом індексації з 01.01.2022)
5 198 777 грн. 10 коп. х 3% = 155 963 грн. 31 коп. (за 1 рік)
155 963 грн. 31 коп. : 12 = 12 996 грн. 94 коп. (за 1 місяць)
12 996 грн. 94 коп. : 31 = 419 грн. 26 коп. (за 1 день у липні 2022)
Нарахування:
12 996 грн. 94 коп. х 6 днів = 77 981 грн. 64 коп. (за січень - червень 2022 року включно);
419 грн. 26 коп. х 20 днів = 8 385 грн. 20 коп. (за липень 2022 року);
Всього за 2022 за період з 01.01.2022 по 20.07.2022 включно:
86 366 грн. 84 коп. (77 981 грн. 64 коп. + 8 385 грн. 20 коп.)
Сплачено: 22 198 грн. 00 коп.
Всього заборгованість:
320 169 грн. 24 коп. (256 000 грн. 40 коп. + 86 366 грн. 84 коп. - 22 198 грн. 00 коп.)
При цьому, доводи позивача про те, що Постановою КМУ не затверджено відповідний перелік територій, як то зазначено у ПК України, а лише визначено механізм формування такого переліку, є безпідставними, оскільки даною постановою Кабінет Міністрів України у межах своїх повноважень поклав обов'язок затверджувати перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією на Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, засновником якого є КМУ.
Крім того, колегія суддів також вважає неспроможними доводи відповідача про неналежно обраний спосіб захисту шляхом застосування ст. 1212 ЦК України до спірних правовідносин, оскільки відповідно до усталеної правової (судової) практики Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду, до даних правовідносин (спорів) підлягає застосуванню ч. 1 ст. 1212 ЦК України (із взаємозв'язком із ст. 206 ЗК України), тобто, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ні кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.
Інші доводи апелянтів є безпідставними і висновків суду першої інстанції вони не спростовують.
Таким чином, господарський суд Дніпропетровської області всебічно, повно, об'єктивно дослідив всі обставини справи, дав їм належну правову оцінку, правильно застосував норми матеріального права, з дотриманням норм процесуального права, що у відповідності до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України є підставою для залишення апеляційних скарг без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без зміни.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянтів.
З огляду на викладене та керуючись ст. ст. 129, 275, 276, 282, 284, 287-289 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційні скарги Нікопольської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Плац" - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.03.2023 року у справі №904/3814/22 - залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянтів.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку та випадках, передбачених ст. 287 ГПК України.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 01.06.2023року.
Головуючий суддя О.В.Березкіна
Суддя М.О.Дармін
Суддя С.Г.Антонік