печерський районний суд міста києва
Справа № 757/31730/21-ц
20 квітня 2023 року Печерський районний суд м. Києва у складі: головуючого - судді Остапчук Т.В.
при секретарі судового засідання Ковалівській В.В
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про припинення правовідносин, повернення надміру сплачених коштів,-
У червні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк») в якому просить припинити правовідносини між нею та відповідачем за кредитним договором № MKZ7GK 000 0029 у зв'язку з належним виконанням боржником зобов'язання в порядку 599 ЦК України, стягнути з відповідача на користь позивача надміру сплачені грошові кошти за основним зобов'язанням у попередньому розмірі 283 603 грн 00коп. та судовий збір.
Позов мотивований тим, що 23.06.2005 між ОСОБА_1 та АТ КБ «Приватбанк», в особі директора регіональної філії «Закарпатське регіональне управління» було укладено Кредитний договір № MKZ7GK 000 0029 на суму 10000 доларів США, обтяжений договором іпотеки нерухомого майна, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивачем справно сплачувалися відсотки та кредитні платежі за вказаним Кредитним договором № MKZ7GK 000 0029. Відповідно до наявних у сторони Позивача відомостей, а саме виписки щодо операцій за згаданим вище кредитом № MKZ7GK 000 0029 за період з 01.06.2005 по 03.12.2019 із офіційного веб-ресурсу https://www.privat24.ua , 01.03.2007 року нею було здійснено платіж, що повністю дорівнював за своїм розміром тілу кредиту, однак такий платіж зараховано не було.
Також, представник позивача зазначав, що ОСОБА_1 і надалі сплачувалися платежі за вказаним кредитним договором № MKZ7GK 000 0029, оскільки їй не було відомо про незарахування вказаного вище платежу. Така інформація стала їй відома після подання нею 08.07.2020 року запиту для отримання інформації, оскільки остання була переконана у тому факті, що зобов'язання нею було виконане належним чином.
З метою підтвердження чи спростування вказаної інформації позивачем 08.07.2020 було подано запит до АТ КБ «ПриватБанк» задля отримання інформації щодо погашення кредиту № MKZ7GK 000 0029 від 23 червня 2005 року, однак у наданні вказаної інформації їй було відмовлено. 23 жовтня 2020 року представником позивача було надіслано адвокатський запит до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання доказів, а саме - інформації щодо погашення позивачем кредитного договору № MKZ7GK 000 0029, отримання копії Кредитного договору № MKZ7GK 000 0029 від 23 червня 2005 року, та договору іпотеки, що його обтяжує; копій інших угод, укладених в рамках кредитних правовідносин та відомостей на підставі яких такі відносини могли бути припиненими, однак запитувані докази надані не були. Позивачем була подана заява про забезпечення доказів, яку ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області у праві № 308/13698/20 задоволено та зобов'язано АТ КБ «ПриватБанк» надати витребувану інформацію.
Враховуючи той факт, що кредитний договір за його правовою природою є правочином, що встановлює відповідні зобов'язання для сторін, доцільним буде вказати про поширення на вказані правовідносини норм Глави 50 ЦК України щодо припинення зобов'язання, а саме ст. 599 ЦК України, що вказує на те, що «зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином». Про вказане свідчать наявні у сторони позивача дані та процесуальна поведінка Відповідача щодо невиконання вимог ухвали про забезпечення доказів, постановленої суддею Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області у справі № 308/13698/20 від 24 грудня 2020 року.
Таким чином, представник позивача вважає що відповідачем порушено майнові права ОСОБА_1 , а саме право приватної власності на об'єкт іпотеки нерухомого майна ( квартири за адресою: АДРЕСА_1 .), оскільки не зважаючи на фактичне виконання позивачем вказаного вище зобов'язання, на такий предмет іпотеки може бути звернено неправомірне стягнення, котре завдасть суттєвої шкоди майновому стану ОСОБА_1 .. Також звертає увагу, що є порушеним право власності позивача на грошові кошти, котра остання сплачувала надміру для виконання зобов'язання, що було припинено. Сума надміру сплачених коштів позивачем за наявними у останньої даними, а саме з виписки долученої до матеріалів позовної заяви, з моменту фактичного виконання ОСОБА_1 зобов'язання, становить близько 10000 доларів США (відповідно до курсу НБУ станом на 29.12.2020 року це - 283 603 грн).
Ухвалою суду від 13.09.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку позовного (загального) провадження.
20 грудня 2021 року представник відповідача АТ КБ «Приватбанк» - Кобзар Ю.Б. подала відзив на позов з викладенням своїх міркувань по суті предмету позову з посиланням на норми чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, та просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що кредитний договір від 23.06.2005 був переуступлений Банком на «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі (UKRAINE MOTRGAGE LOAN FINANCE № 1 PLC), відповідно до Договору купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за договорами про іпотечні кредити від 19.02.2007.
Отже, до «ЮКРЕЙН МОРТГЕЙДЖ ЛОУН ФАЙНЕНС № 1 ПІ-ЕЛ-СІ» (UKRAINE MOTRGAGE LOAN FINANCE № 1 PLC) перешли всі права за кредитним договором від 23.06.2005, які до цього належали ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», в т.ч. і право вимагати погашення заборгованості по процентам, комісії та пені.
В той же час, у Позичальника залишився обов'язок належним чином виконувати зобов'язання за кредитним договором.
31.10.2011 був укладений зворотній Договір викупу (відступлення) прав вимоги між « Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі» (UKRAINE MOTRGAGE LOAN FINANCE № 1 PLC) та ПАТ КБ «ПриватБанк», відповідно до якого кредитний Договір від 23.06.2005 укладений із ОСОБА_1 був повернутий Банку.
А відтак, виписка по рахунку і мала транзакцію про нібито погашення кредиту, проте не позивачем - ОСОБА_1 , а «ЮКРЕЙН МОРТГЕЙДЖ ЛОУН ФАЙНЕНС № 1 ПІ-ЕЛ-СІ» (UKRAINE MOTRGAGE LOAN FINANCE № 1 PLC) перед ЗАТ КБ «ПриватБанк», однак враховуючи зворотній Договір викупу від 31.10.2011 року у Позичальника залишився обов'язок належним чином виконувати зобов'язання за кредитним договором саме перед ПАТ КБ «ПриватБанк».
Жодних переплат за кредитним Договором ОСОБА_1 не було здійснено, матеріали справи не містять жодного доказу зазначеного. Представник відповідача наголошувала на тому, що позивач не надала жодного належного доказу на спростування заборгованості по кредиту чи її розміру, як станом на 01.03.2007, адже заборгованість була не погашена позивачем, зобов'язання належним чином не виконанні, так і до дати повного погашення заборгованості.
Тому, ОСОБА_1 продовжувала здійснювати виплати по кредиту і після 2007 року та остаточе погашення мало місце 25.09.2021, про що їй була видана Довідка від 30.11.2021, яка свідчить, що заборгованості по кредитному договору немає. Дата закриття кредиту - 25.09.2021.
21.12.2022 від представника відповідача АТ КБ «Приватбанк» - Сокуренка Є.С. надійшла зава про застосування строків позовної давності.
Ухвалою суду 01.11.2022 року було закрито підготовче провадження та призначено до судового розгляду по суті.
20.04.2023 року на адресу суду надійшло клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Горвата І.І. в якому позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив розгляд справи проводити у їх відсутність.
20.04.2023 представник відповідача АТ КБ «Приватбанк» - Сокуренко Є.С. подав до суду заяву в якій просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі та проводити розгляд справи у його відсутність.
На адресу суду надійшли письмові пояснення представника АТ КБ «Приватбанк»- Сокуренка Є.С. в яких останній просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.
Дослідивши і проаналізувавши докази, які містяться в матеріалах справи, суд, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 23.06.2005 між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № MKZ7GK 000 0029, за яким банк зобов'язався надати позичальнику кредит по 20 червня 2025 року включно, у вигляді непоновлювальної лінії, зокрема, в розмірі 10000 дол. США на придбання однокімнатної квартири що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,92 % щомісячно на суму залишку заборгованості за кредитом і комісії в розмірі 3% від суми виданого кредиту спочатку в момент надання кредиту та щомісячної комісії 0,18%.
В забезпечення зобов'язань за кредитним договором в той же день був укладений іпотечний договір без номера, за яким ОСОБА_1 передала в іпотеку банку вищенаведену квартиру.
Як підтверджено матеріалами справи та відповідачем не заперечувалося, 19 лютого 2007 АТ КБ «Приватбанк» продав (відступив) право вимоги за кредитними договорами та договорами іпотеки, в тому числі № MKZ7GK 000 0029 від 23.06.2005 та договором іпотеки від 23 червня 2005 року, іноземній компанії під назвою «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс №1 ПІ-ЕЛ-СІ», яка зареєстрована у Сполученому Королівстві Великобританії та Північної Ірландії.
Новий кредитор за відповідним договором - Компанія «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ» (Ukraine Mortgage Loan Finance № 1 plc) 01 березня 2007 року перерахував кошти за кредитною заборгованістю у розмірі 9739,53 доларів США.
Також установлено, що 30 жовтня 2011 року Компанія «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ» продала ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість ОСОБА_1 , за яку ПАТ КБ «ПриватБанк» перерахувало - 8801,81 доларів США.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У статті 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, Відповідач порушує зобов'язання за даним договором.
Згідно ч.2 ст. 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Згідно із ч.1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Суд не бере до уваги аргументи позивача щодо сплати останньою тіла кредиту ще 01.03.2017, оскільки на підтвердження зазначеного ОСОБА_1 не надано жодного належного та допустимого доказу, зокрема, платіжного доручення про здійснення відповідної фінансової операції. Суд звертає увагу, що надана позивачем роздруківка про рух коштів. Розміщена на 18 аркушах та датована груднем 2019 року не є належним доказом сплати ОСОБА_1 заборгованості за кредитним зобов'язанням.
Крім того, суд звертає увагу, що позивач продовжувала вносити платежі з метою погашення кредитної заборгованості, що в свою чергу свідчить про виконання договірних зобов'язань ОСОБА_1 , а відтак, і визнання такої заборгованості за нею.
Суд наголошує, що з наданої представником відповідача виписки з 23.06.2005 по 07.12.2021 по рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 вбачається, що 01.03.2007 грошові кошти в розмірі 9739,53 дол. США були зараховані на вказаний рахунок на виконання умов договору про купівлю-продаж (відступлення) права вимоги за договорами про іпотечні кредити від 19.02.2007, що є беззаперечним доказом доводів викладених представником відповідача у відповіді на відзив. Враховуючи вищевикладене, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання договору припиненим станом на 01.03.2007 у зв'язку з його належним виконанням.
Більше того, станом на момент винесення судом рішення за результатами розгляду даної справи, правовідносини за кредитним договором № MKZ7GK 000 0029 від 23.06.2005 припинені, у зв'язку з остаточним погашенням заборгованості 25.09.2021, про що позивачу була видана довідка від 30.11.2021, яка свідчить про відсутність заборгованості по вищенаведеному кредитному договору. Також ОСОБА_1 була видана заява іпотекодержателя про повне виконання кредиторських зобов'язань та про припинення дії іпотечного договору від 05.10.2021.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Тобто, зобов'язання з повернення безпідставно набутого, збереженого майна виникають за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі підстави відпали.
Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача це майно.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 року у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 року у справі № 904/2444/18.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Отже, для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі.
В ході судового розгляду судом встановлено факт зарахування 01.03.2007 грошових коштів в розмірі 9739, 53 дол. США, сплачених Компанія «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ» на виконання умов договору про купівлю-продаж (відступлення) права вимоги за договорами про іпотечні кредити від 19.02.2007, а не ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості по тілу кредиту, відтак, суд приходить до висновку що ОСОБА_1 не сплачувала надмірні кошти в розмірі 283603 грн. 00 коп., які збережені ПАТ КБ «Приватбанк» без правової підстави, у зв'язку з чим дана позовна вимога є необґрунтованою та безпідставною.
Щодо заяви представника відповідача про застосування строків позовної давності, слід зазначити наступне.
Згідно статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За приписами статті 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Виходячи з правового аналізу наведених норм суд зазначає, що строк позовної давності може бути застосований лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення судом рішення, виключно у тому випадку, коли судом буде встановлено, що було порушено право позивача та воно підлягає судовому захисту, але у зв'язку з пропуском ним строку позовної давності, суд дійде висновку про наявність підстав для відмови у позові.
Враховуючи, що під час розгляду справи суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про припинення правовідносин за кредитним договором № MKZ7GK 000 0029 станом на 01.03.2007, у зв'язку з належним виконанням зобов'язання та повернення надміру сплачених коштів, підстав для застосування строку позовної давності немає.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст..81 ЦПК України). У п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз'яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін, та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 509, 525, 526, 610, 615, 625, 627, 629, 1054, 1212 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 353 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про припинення правовідносин, повернення надміру сплачених коштів - залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного тексту 01.05.2023 р
Суддя Т.В. Остапчук