31 травня 2023 року
м. Київ
справа № 2а-5583/12/2670
адміністративне провадження № К/9901/32799/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.12.2016 (суддя Федорчук А.Б.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2017 (головуючий суддя Степанюк А.Г., судді: Кузьменко В.В., Шурко О.І.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Феррекспо» (після перейменування - Товариство з обмеженою відповідальністю «Неомінерали») до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Феррекспо» (після перейменування - Товариство з обмеженою відповідальністю «Неомінерали»; далі - позивач, Товариство, ТОВ «Феррекспо») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05.12.2011 №0002400702.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.06.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2013, у задоволенні позову було відмовлено повністю.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.05.2016 касаційну скаргу ТОВ «Феррекспо» задоволено частково, рішення судів попередніх інстанцій скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
У своєму рішенні суд касаційної інстанції зазначив, що суди не надали належної правової оцінки обставинам щодо надіслання (ненадіслання) позивачу листів від 14.05.2010 за вих. №23373/10/15-211 та від 26.02.2010 за вих. №9742/10/15-211 «Про невизнання звітних документів» у порядку, визначеному Положенням про порядок подання та розгляду скарг платників податків державними податковими адміністраціями, затвердженим наказом ДПА України від 11.12.1996 №29 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), тоді як зазначені обставини входять до предмету доказування та підлягають обов'язковому встановленню судом.
За результатом повторного судового розгляду справи Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 27.12.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2017, позов задовольнив; визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 05.12.2011 №0002400702.
Ухвалюючи такі рішення, суди врахували, що ТОВ «Феррекспо», декларуючи до бюджетного відшкодування суму податку на додану вартість 1 892 657,00 грн за квітень 2010 року, не допустило порушення приписів підпункту «а» підпункту 7.7.11 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», адже у податковій звітності за березень 2010 року був визначений обсяг оподатковуваних операцій податком на додану вартість в сумі 2 182 265,00 грн, яка є більшою ніж заявлена до відшкодування у наступному періоді. При цьому, подаючи податкову звітність за квітень 2010 року Товариство не могло знати про факт неприйняття податкових декларацій з податку на додану вартість за листопад 2009 року та березень 2010 року, оскільки відповідач, всупереч приписів законодавства, не направив відповідні листи з письмовою пропозицією надати нову податкову декларацію з виправленими показниками.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, податковий орган звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на залишення судами поза увагою доводів про те, що правомірність невизнання декларації з податку на додану вартість за березень 2010 року ТОВ «Феррекспо» не оспорювало, а лише оскаржило податкове повідомлення-рішення від 05.08.2010 №0040061502/0 про застосування штрафної санкції у сумі 170,00 грн за неподання податкової звітності за цей період, яке скасоване рішенням ДПІ у Печерському районі м. Києва від 18.02.2011 №5783/10/25-011. Також податковий орган зазначив, що заявлення суми податку на додану вартість до бюджетного відшкодування шляхом подання уточнюючого розрахунку не передбачено положеннями законодавства. У зв'язку із цим, зважаючи на положення підпункту «а» підпункту 7.7.11 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», Товариство не має права на бюджетне відшкодування, а тому оспорюване податкове повідомлення-рішення є правомірним.
Просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Товариство правом на подання відзиву на позов не скористалось.
В подальшому справу передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду й відповідно до пункту 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15.01.2020 №460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08.02.2020.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з такого.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ «Феррекспо» у податковій декларації з податку на додану вартість за квітень 2010 року від 18.05.2010 задекларувало залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24 - рядок 25) - 1 958 893,00 грн.
В подальшому 23.06.2010 Товариство подало до податкового органу уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок №423676, яким суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню, визначено у розмірі 1 892 657,00 грн.
Контролюючим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за квітень 2010 року, за результатами якої складено акт від 17.11.2011 №206/07-02-32707900.
Відповідно до висновків вказаного акта, у ході перевірки встановлено, що Товариство згідно із приписами підпункту 7.7.11 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не мало права на отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість за квітень 2010 року на суму 1 892 657,00 грн.
Такі висновки податковий орган обґрунтував тим, що обсяг оподатковуваних поставок ТОВ «Феррекспо» за період з травня 2009 року по квітень 2010 року включно склав 108 775,00 грн, при цьому, обсяг оподатковуваних поставок за листопад 2009 року та березень 2010 року - 0,00 грн, оскільки платником податків не подано податкові декларації з податку на додану вартість за вказані періоди.
Відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення форми «В3» від 05.12.2011 №0002400702, яким відмовив у наданні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 1 892 657,00 грн.
Правомірність даного рішення податкового органу є предметом спору у даній справі.
Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Згідно із підпунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Водночас, приписами підпункту «а» підпункту 7.7.11 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що не має права на отримання бюджетного відшкодування особа, яка мала обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач подав до податкового органу податкові декларації з податку на додану вартість за листопад 2009 року вх. № 595370 від 14.12.2009 та за березень 2010 року вх. № 102887 від 15.04.2010, у рядках 1 «Операції на митній території України, що оподатковуються за ставкою 20 відсотків, крім імпорту» яких задекларував такі обсяги поставок: 11985,00 грн та 2 182 265,00 грн відповідно.
Відповідач посилався на те, що листами від 14.05.2010 за №23373/10/15-211 та від 26.02.2010 за №9742/10/15-211 «Про невизнання звітних документів» було повідомлено Товариство, що декларації з податку на додану вартість за листопад 2009 року та за березень 2010 року не визнані податковою звітністю і запропоновано надати нову податкову звітність, оформлену належним чином.
Відповідно до підпункту 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків. У цьому випадку, якщо контролюючий орган звертається до платника податків з письмовою пропозицією надати нову податкову декларацію з виправленими показниками (із зазначенням підстав неприйняття попередньої), то такий платник податків має право: надати таку нову декларацію разом зі сплатою відповідного штрафу; оскаржити рішення податкового органу в порядку апеляційного узгодження.
Судами першої та апеляційної інстанцій констатовано, що податковий орган не надав доказів направлення платнику податків листів від 14.05.2010 за №23373/10/15-211 та від 26.02.2010 за №9742/10/15-211 «Про невизнання звітних документів».
Крім того, рішенням ДПІ у Печерському районі м. Києва від 18.02.2011 №5783/10/25-011 задоволено скаргу ТОВ «Феррекспо» від 24.12.2010 №114 та скасовано податкове повідомлення-рішення №0040061502/0 від 05.08.2010 про застосування штрафної (фінансової) санкції у розмірі 170,00 грн за неподання декларації з податку на додану вартість за березень 2010 року з тих підстав, що лист від 14.05.2010 за №23373/10/15-211 «Про невизнання звітних документів» не був надісланий платнику податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Отже, позивачу на момент подання уточненої податкової декларації за квітень 2010 року було невідомо, зокрема, про неприйняття контролюючим органом податкової декларації з податку на додану вартість за березень 2010 року, в якій визначено обсяг оподатковуваних операцій за вказаний період в сумі 2 182 265,00 грн.
Додатково судами враховано, що на підтвердження обсягів оподаткованих операцій ТОВ «Феррекспо» надано акт звірення розрахунків платника з бюджетом, складений ДПІ у Печерському районі Головного управління ДФС м. Києва 12.10.2010, згідно якого контролюючий орган підтвердив позитивне сальдо розрахунків на користь позивача з податку на додану вартість в сумі 2 077 994 грн.
Таким чином, обсяги оподатковуваних операцій ТОВ «Феррекспо» за останні 12 календарних місяців є більшими, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (1 892 657,00 грн), що свідчить про безпідставність висновків відповідача про порушення Товариством приписів підпункту «а» підпункту 7.7.11 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Доводи відповідача про те, що декларування суми бюджетного відшкодування має здійснюватись виключно шляхом подання декларації, а не уточнюючого розрахунку, суди відхили, аргументуючи наступним.
Згідно із абзацом 2 пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.
Загальний порядок відображення платниками у звітності самостійно виявлених помилок (у тому числі надання уточнюючих розрахунків) з податку на додану вартість встановлено пунктом 4.4 Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 №166, відповідно до положень якого (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі виправлення помилок у рядках поданої раніше декларації, до яких повинні подаватися додатки, до уточнюючого розрахунку чи декларації, до якої включені уточнені показники, повинні бути подані відповідні додатки, що містять інформацію щодо уточнених показників.
Отже, з наведених норм вбачається, що позивач мав гарантоване право подати уточнюючий розрахунок разом з усіма необхідними додатками, зокрема, додатком 3 «Розрахунок суми бюджетного відшкодування».
За встановлених обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення від 05.12.2011 №0002400702 та наявність підстав для його скасування.
Наведені у касаційній скарзі доводи скаржника не спростовують вищезазначених висновків судів, які, у свою чергу, не викликають розумних сумнівів.
Підсумовуючи викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а також відсутність підстав вважати, що суди першої та апеляційної інстанцій при повторному розгляді справи допустили неправильне застосування норм матеріального права чи порушення процесуальних норм, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржених рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Відповідно до частин 1 та 4 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно з частиною третьою статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.12.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2017 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіС.С. Пасічник І.Я.Олендер Р.Ф. Ханова