31 травня 2023 р. Справа № 480/4826/22
Другий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Любчич Л.В. , П'янової Я.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02.11.2022 р. (ухвалене суддею Бондар С.О.) по справі № 480/4826/22
за позовом ОСОБА_1
до Головного Управління Пенсійного фонду України у Волинській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, в якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про відмову в призначенні пенсії № 183450021417 від 08.06.2022 р.; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити виплату пенсії за віком з 05.04.2022 р.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 02.11.2022 р. у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02.11.2022 р. та прийняти судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянтка посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_2 05.04.2001 р. призначена пенсія Зарічним районним відділом соціального забезпечення м. Суми.
Позивачка 02.06.2022 р. звернулася до відповідача з заявою, в якій просила поновити їй виплату пенсії, за результатами розгляду якої рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області № 183450021417 від 08.06.2022 р. позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю документів про припинення виплати пенсії органами пенсійного забезпечення Російської Федерації.
Не погоджуючись з цим рішенням відповідача, позивачка звернулась до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не надала ні органам пенсійного фонду України, ні суду доказів того, що органами пенсійного фонду Російської Федерації припинена виплата їй пенсії.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ч. 3 ст. 46 Конституції України).
Відповідно до статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
На час винесення рішення про відмову в призначенні пенсії, а також розгляду справи в суді першої інстанції, діяла Угода про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, укладена в тому числі між Україною та Російською Федерацією (далі - Угода), відповідно до якої пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць Угоди здійснюється за нормами законодавства держави, на території якої вони проживають.
На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 р. № 1328, Україна вийшла з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 р. у м. Москві.
Згідно із ст. 7 Угоди, при переселенні пенсіонера в межах країн - учасниць Угоди виплата пенсії в попередньому місці проживання припиняється, якщо пенсія такого ж виду передбачена законодавством держави по новому місцю проживання пенсіонера.
Розмір пенсії переглядається в залежності із законодавством держави - учасника Угоди за новим місцем проживання пенсіонера із дотриманням умов, передбаченими пунктом 3 статті 6 дійсної Угоди.
Тобто, Угодою передбачено, що пенсія за новим місцем проживання може бути призначена лише за умови припинення виплати пенсії за попереднім місце проживання.
Як вже було встановлено, позивачу 05.04.2001 р. призначена пенсія за віком Зарічним районним відділом соціального забезпечення м. Суми.
У 2009 році позивачка виїхала на постійне місце проживання до Російської Федерації, де за її заявою була призначена пенсія за законодавством Російської Федерації та після її повернення до України в 2014 році вона не звернулася до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення/поновлення пенсії, оскільки продовжувала отримувати пенсію з пенсійного фонду РФ.
27.05.2022 р. позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області із заявою про запит пенсійної справи з Пенсійного фонду Російської Федерації м. Суджа, де вона отримувала пенсію.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 07.06.2022 р. вих. № 1800-0202-8/19254 позивачці повідомлено, що з 24.02.2022 р., у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, АТ «Укрпошта» припинено приймання всіх видів міжнародних поштових відправлень з призначенням до Російської Федерації.
Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України № 1058, затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 р. за № 1566/11846 (в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 р. № 13-1) (в подальшому - Порядок № 22-1), заяви про призначення пенсій розглядаються органами Пенсійного фонду України за принципом екстериторіальності, зокрема, засобами програмного забезпечення визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Згідно із п. 1 Порядку № 22-1, заява про переведення виплати пенсії за новим місцем проживання подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України.
Відповідно до п 4.12. роз. IV Порядку № 22-1, при переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці орган, що призначає пенсію, не пізніше трьох робочих днів з дня одержання заяви про переведення виплати пенсії за новим місцем проживання надсилає запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання (реєстрації, фактичного проживання) пенсіонера. Пенсійна справа не пізніше п'яти робочих днів з дня одержання запиту пересилається (електронна пенсійна справа передається) органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації, фактичного проживання).
На виконання вказаних вимог Порядку № 22-1, відповідач підготував 27.05.2022 р. запит до пенсійного фонду РФ Суджанського району Курської області про витребування пенсійної справи позивачки, та з проханням вказати період по який виплачена пенсія ОСОБА_1 .
Таким чином, відповідачем вчинялися дії щодо витребування документів необхідних для поновлення пенсії позивачки.
Згідно із п. 2.8. Порядку, поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
Тобто, для призначення пенсії (поновлення виплати) при переїзді пенсіонера до іншої адміністративно-територіальної одиниці, основними документами є пенсійна справа, яка підтверджує про отримання пенсійної виплати пенсіонером, та документ про дату припинення виплати пенсії на попередньому місці проживання.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що позивачкою необхідні документи пенсійному фонду не надані, а пенсійним органом вчинялися дії щодо витребування документів необхідних для поновлення їй пенсії.
Згідно із ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що у зв'язку з відсутністю документів про дату припинення виплати пенсії на попередньому місці проживання, пенсійної справи та за умов воєнного стану, при розгляді заяви позивачки про призначення пенсії відповідачі діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб що передбачений чинним законодавством.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02.11.2022 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Згідно із п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Керуючись ст. ст. 9, 243, 308, 322, 325, 326, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02.11.2022 р. по справі № 480/4826/22 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді Л.В. Любчич Я.В. П'янова