31 травня 2023 р. Справа № 440/5761/22
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: П'янової Я.В. , Любчич Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.10.2022, головуючий суддя І інстанції: І.Г. Ясиновський, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/5761/22
за позовом Головного управління ДПС у Полтавській області
до ОСОБА_1
про стягнення податкового боргу,
Позивач, Головне управління ДПС у Полтавській області, звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , в якому просив стягнути податковий борг в загальному розмірі 198840,28 грн.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2022 року позов задоволено.
Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) податковий борг з орендної плати з фізичних осіб у розмірі 198840,28 грн (сто дев'яносто вісім тисяч вісімсот сорок гривень двадцять вісім копійок) на розрахунковий рахунок968999980334149815000016652, код класифікації доходів бюджету 18010900, отримувач ГУК у Полт.обл/тг с.Терешки/18010900, код отримувача 37959255, банк отримувача Казначейство України (ЕАП).
Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що приймаючи зазначене рішення суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з'ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягав на законності судового рішення та просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги оскаржуване рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець та перебуває на обліку як платник податків і зборів.
За відповідачем обліковується податковий борг зі сплати орендної плати з фізичних осіб у загальному розмірі 198840,28 грн /а.с.13-21/.
Відповідачем подано до контролюючого органу податкову декларацію з плати за землю за 2018 року від 01.02.2018 № 2226, згідно якої ним самостійно нараховано грошове зобов'язання у розмірі 78563,02 грн (в частині терміну сплати 30.03.2018, 30.04.2018, 30.05.2018, 30.06.2018, 30.07.2018, 30.08.2018, 30.09.2018, 30.10.2018, 30.11.2018, 30.12.2018, 30.01.2019) /а.с. 25/.
Крім того, на підставі акту камеральної перевірки №24761/16-31-56-13/ НОМЕР_1 від 27.09.2019 про результати своєчасності сплати орендної плати за землю контролюючим органом сформоване податкове повідомлення-рішення №0053195633 від 18.11.2018, яким визначено суму штрафу зі сплати орендної плати у розмірі 21056,75 грн, що направлена на адресу місця реєстрації відповідача та повернулась з відміткою поштового відділення "за закінченням строку зберігання" /а.с. 23-24/.
Також, позивачем з 21.06.2019 розпочато нарахування пені за платежем з орендної плати у зв'язку з несвоєчасною сплатою самостійно визначених позивачем податкових зобов'язань згідно податкових декларацій №1500002000 від 12.02.2015, №1600001913 від 11.02.2016, №1700005549 від 13.02.2017, №2226 від 01.02.2018, що підтверджується даними інтегрованої картки платника /а.с. 15/.
Посилаючись на несплату відповідачем податкового зобов'язання у строки, визначені Податковим кодексом України, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення податкового боргу.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обгрунтованості позовних вимог.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з п. 36.1 ст. 36 ПК України податковим обов'язком визначається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом.
За визначенням, наведеним в п.п. 16.1.4. п. 16.1 ст. 16 ПК України, платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Відповідно до п.п. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПК України грошове зобов'язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Згідно з п. 54.1 ст. 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Пунктом 56.11 статті 56 Податкового кодексу України передбачено, що не підлягає оскарженню грошове зобов'язання, самостійно визначене платником податків.
Пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з приписами пункту 87.1 статті 87 Податкового кодексу України джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.
Пунктом 87.9 статті 87 Податкового кодексу України передбачено, що у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом.
Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Щодо тверджень відповідача про недотримання ГУ ДПС в Полтавській області трирічного строку, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до приписів п.п 14.1.162. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахована на суми податкових зобов'язань та/або на суми штрафних (фінансових) санкцій, не сплачених у встановлені законодавством строки, а також нарахована в інших випадках та порядку, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Відповідно до п. п. 129.1.1. п. 129.1 ст. 129 Податкового кодексу України нарахування пені розпочинається: при нарахуванні суми грошового зобов'язання, визначеного контролюючим органом за результатами податкової перевірки, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов'язання, визначеного цим Кодексом (у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження).
На суми грошового зобов'язання, визначеного підпунктами 129.1.1 та 129.1.2 пункту 129.1 цієї статті (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені), та в інших випадках визначення пені відповідно до вимог цього Кодексу, коли її розмір не встановлений, нараховується пеня за кожний календарний день прострочення сплати грошового зобов'язання, включаючи день погашення, з розрахунку 120 відсотків річні облікової ставки Національного банку України, діючої на кожний такий день (п. 129.4. ст. 12і Податкового кодексу України).
Порядок ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджений Наказом Міністерства фінансів України від 07 квітня 2016 року N 422 (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України - 20 травня 2016 року за N 751/28881).
Пункт 1 підрозділу 7 Розділу III, передбачає, що нарахування пені розпочинається після закінчення строків погашення узгодженого грошового зобов'язання на суму податкового боргу. При нарахуванні суми грошового зобов'язання контролюючими органами - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання визначеного у податковому повідомленні-рішенні згідно з Податковим кодексом України; у день настання строку погашення податкового зобов'язання, нарахованого контролююча органом або платником податків у разі виявлення його заниження на суму такого заниження та за весь період заниження (у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження).
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COV1D-19)" від 30 березня 2020 року N 540-ІХ внесено зміни до ПК України, зокрема підрозділ 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України доповнено пунктом 52-2, відповідно до абз. 4 якого передбачено, що на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу.
Судом встановлено, що згідно розрахунку виникнення податкової заборгованості, який позивачем долучений до матеріалів позовної заяви, початок виникнення податкового боргу - 30.03.2018.
Також, 21.06.2019 зараховано 41382,34 грн (сплата суми податків і зборів платіжне доручення №@2PL446343 від 21.06.2019,) що призвело до виникнення пені, яка відображена в інтегрованій картці платника податку. Подальше погашення податкового боргу, який існував станом на 30.03.2018, призводило до виникнення пені в періоді такого погашення, а тому безпідставними є посилання відповідача на пропуск строків стягнення податкового боргу, визначених ст. 102 ПК України.
Відповідно до пункту 59.1 статті 59 ПК України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.
Податкова вимога не надсилається (не вручається), якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує шістдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, контролюючий орган надсилає (вручає) податкову вимогу такому платнику податків.
Згідно з пунктом 59.5 статті 59 ПК України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.
У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).
Судовим розглядом встановлено, що ГУ ДПС у Полтавській області сформовано податкову вимогу форми "Ф" №367-23 від 26.10.2015, що повернулась з відміткою поштового відділення "за закінченням терміну зберігання" /а.с. 29/.
Відповідно до пункту 42.1 статті 42 ПК України податкові повідомлення-рішення, податкові вимоги або інші документи з питань адміністрування податків, зборів, платежів, податкового контролю, у тому числі з питань проведення перевірок, звірок, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу, і відображатися в електронному кабінеті.
Пунктом 42.2 тієї ж статті встановлено, що документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
В силу 42.5 статті 42 того ж кодексу у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику).
У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв'язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
З огляду на приписи наведених норм, податкова вимога вважається врученою відповідачу.
Відповідно до пункту 87.11 статті 87 Податкового кодексу України орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження.
Згідно з пунктом 95.1 статті 95 Податкового кодексу України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Згідно з приписами пункту 95.2 статті 95 Податкового кодексу України стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.
Колегія суддів зазначає, що відповідачем помилково стверджується, що підставою для нарахування вказаних вище сум грошового зобов'язання послугував договір оренди землі від 11.01.2008, а відтак, на думку відповідача, у зв'язку із визнанням судом недійсним договору оренди земельної ділянки, то у позивача відсутні підстави для звернення до суду із позовом про стягнення податкового боргу.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що дійною підставою здійснених позивачем нарахувань суми податкового боргу є подані відповідачем податкові декларації та визначені у них суми податкового зобов'язання, що не були своєчасно сплачені ФОП ОСОБА_1 .
Судовим розглядом встановлено, що з моменту виникнення податкового боргу по дату подання позову уточнені декларації (розрахунки) з орендної плати від ФОП ОСОБА_1 до контролюючого органу не надходили.
Крім того, із заявами про списання податкової заборгованості з орендної плати з урахуванням рішення Господарського суду Полтавської області від 13.11.2020 у справі №917/746/20 відповідач до позивача не звертався.
Як вбачається з матеріалів справи, податкова вимога від 26.10.2015 №367-23 відповідачем не оскаржувалась.
Стосовно посилань відповідача на висновки викладені в постанові Верховного Суду від 14.06.2022 у справі №814/642/17, колегія суддів зазначає, що вони не є релевантними до правових відносин, які є предметом розгляду у справі, що розглядається. Оскільки у справі №814/642/17 як апеляційним так і касаційним судом було зазначено про те, що контролюючим органом при обрахунку податкового боргу не було взято до уваги уточнюючі податкові декларації з плати за землю, якими відповідач зменшив податкове зобов'язання по орендній платі за землю. В той же час, у справі, що розглядається відповідачем не було подано уточнюючих податкових декларацій.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки позивачем доведено наявність узгодженої суми податкового боргу, а відповідачем не оскаржено податкову вимогу та не подано уточнюючих декларацій (розрахунків) по раніше задекларованих податкових зобов'язаннях, а відтак не спростовано наявності узгодженої податкової заборгованості, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовна вимога до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення коштів у сумі 198840,28 грн за податковим боргом з орендної плати заявлена позивачем правомірно, а тому підлягає задоволенню.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.10.2022 року по справі № 440/5761/22 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.10.2022 по справі № 440/5761/22 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді Я.В. П'янова Л.В. Любчич