31 травня 2023 р. Справа № 520/11874/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Григорова А.М. , Бартош Н.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.09.2022, головуючий суддя І інстанції: Рубан В.В., м. Харків, повний текст складено 19.09.22 по справі № 520/11874/21
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України № 0106646-2401-2032-18 та № 0106646-2401-2032-19 від 15.03.2021 р. щодо нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2022 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України від 15.03.2021 р. № 0106646-2401-2032-18 за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік в сумі 56 198,69 грн. та № 0106646-2401-2032-19 за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019 рік в сумі 62 991,44 грн. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1191 грн. 91 коп..
Головне управління ДПС у Харківській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції , подало апеляційну скаргу , вважає рішення таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 67 Конституції України, пп. «є» 266.2.2 п. 266.2 ст.266 Податкового кодексу України (далі - ПК України), ст. 242 КАС України. Вважає , що нежитлові приміщення 1-го поверху №№ 1-15, 15а, 16-25, 25а, 26-40, 47,48, антресолі 49, 49а, 50, 51, 52, 53, 19а, №№ І, ІІ, ІІІ, ІІІа, IV, V, VI в літ. "З-5", які належать на праві власності позивачу, не підпадають під дію пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, оскільки не використовувалися позивачем за функціональним призначенням та в межах власної господарської діяльності, а відтак є об'єктом оподаткування. Згідно з інформацією з реєстру платників податків єдиного податку (по фізичним особам) облікованих станом на 12.07.2021 за позивачем не зареєстрований вид діяльності КВЕД 13.95 - виробництво нетканих текстильних матеріалів та виробів з них, крім одягу, що вказує на здійснення саме торгівельної діяльності у спірний період. Лише 12.07.2021, на підставі наданої позивачем заяви на право застосування спрощеної системи оподаткування, були внесені зміни до Реєстру платників єдиного податку в частині здійснення місця провадження діяльності - територія України, та додано вид діяльності за КВЕД 13.95 - виробництво нетканих текстильних матеріалів та виробів з них, крім одягу. Зважаючи на обставину здійснення позивачем у 2018-2019 роках торгівельної діяльності, ставка податку відповідно до рішення ХІ сесії Харківської міської ради VII скликання від 22.02.2017 № 542/17 «Про місцеві податки і збори у місті Харкові» та відповідно до рішення ХХІІІ сесії Харківської міської ради VII скликання від 28.11.2018 № 1284/18 «Про місцеві податки і збори у місті Харкові», що підлягає застосуванню становить 1% (для нежитлових приміщень - будівлі торгівельні). Просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.09.2022 , ухваливши нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.
Відповідно до п.п. 1, 3 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Оскільки оскаржуване рішення суду першої інстанції було розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи і заявником не наведено достатніх мотивів для необхідності призначення справи до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні, колегія суддів вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Учасникам по даній справі було направлено судом апеляційної інстанції та отримано останніми копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т.ч. копію апеляційної скарги, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовим повідомленням про вручення та довідками про доставку електронного листа.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи у їх сукупності , колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції , що ОСОБА_1 є власником нежитлових будівель 1-го поверху №№ 1-15, 15а, 16-25, 25а, 26-40, 47, 48, антресолі 49, 49а, 50, 51, 52, 53, 19а. №№ I. II. III, IIIa, IV, V, VI в літ « 3-5» загальна площа - 1509,5 кв.м., за адресою: м. Харків, майдан Захисників України (раніше майдан повстання), 7/8.
15.03.2021 року Головним управління ДПС у Харківській області прийнято податкові повідомлення-рішення № 0106646-2401-2032-18 та № 0106646-2401-2032-19.
Податковим повідомленням-рішенням від 15.03.2021 року № 0106646-2401-2032-18 позивачу нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 податковий рік в сумі 56 198,69 грн..
Податковим повідомленням-рішенням від 15.03.2021 року № 0106646-2401-2032-18 позивачу нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019 податковий рік в сумі 62 991,44 грн.
Вважаючи рішення податкового органу незаконним, позивач оскаржив його до суду.
Задовольняючи позовні вимоги , суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем невірно розраховано податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не вірно визначено розмір ставки податку.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплату пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків і визначає заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу є Податковий кодекс України (надалі за текстом - ПК України).
Законом України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи” від 28.12.2014 №71-VIII запроваджено новий місцевий податок, а саме - податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю.
Згідно з підпунктом 266.1.1. пункту 266.1 статті 266 ПК України, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об'єктом оподаткування, згідно з положеннями підпункту 266.2.1. пункту 266.2 статті 266 ПК України, є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пп. 266.3.1 п. 266.3 ст. 266 ПК України).
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (пп. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України).
Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Так, підпунктом “є” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Відповідно до пункту 30.1 статті 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 ПК України).
Застосовуючи об'єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті “є” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб'єкту-платнику.
При цьому обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм “будівлі промисловості”, лише об'єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб'єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Прислівник “зокрема” вживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, однак таке вживання не означає присвоєння ознаки окремо виділених видових складових (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) загальній (родовій) категорії - будівлі промисловості, оскільки не поглинає чи узагальнює, а виокремлює.
Поряд з цим конструкція згаданих правових норм дозволяє суду застосувати і такий вид тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту, як поширювальне тлумачення, в частині об'єкта оподаткування - предмета “будівлі промисловості”, оскільки норми не містять вичерпного переліку таких об'єктів та оскільки відсутні положення, які є винятком із загального правила.
При цьому застосовування системного способу тлумачення, який вимагається при застосуванні поширювального тлумачення дозволяє дійти до наступних висновків.
Сама по собі специфіка об'єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.
Обираючи за вихідне поняття “промисловість”, у зв'язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт “є” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об'єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.
Суд вважає, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об'єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об'єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.
Таким чином, застосування підпункту “є” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Такий правовий висновок сформульовано Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17 лютого 2020 року у справі № 820/3556/17.
Отже, під час розгляду цієї справи підлягає встановленню - чи відносяться до будівель промисловості об'єкти нерухомості, що належать позивачу, та чи фактично використовує позивач їх у межах власної підприємницької діяльності за функціональним призначенням (промислове виробництво).
З'ясування цих обставин є необхідним для висновку щодо наявності чи відсутності у позивача підстав для застосування до неї пільги, передбаченої пунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 03 грудня 2020 року у справі № 200/8504/19-а.
Сама по собі специфіка об'єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.
Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв'язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки з його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
Оскільки «будівлі промислові», які є у складі об'єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об'єкта оподаткування (підпункт «ґ» підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, «будівель промисловості», зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств (підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій «будівлі промислові», законодавець визначив спеціальний об'єкт (об'єкти) який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об'єктів стосується така пільга.
Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.2010 №530 (надалі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.
Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" (група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості").
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", що включає підкласи: 1251.1 "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості"; 1251.2 "Будівлі підприємств чорної металургії"; 1251.3 "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості"; 1251.4 "Будівлі підприємств легкої промисловості"; 1251.5 "Будівлі підприємств харчової промисловості"; 1251.6 "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості"; 1251.7 "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості"; 1251.8 "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості"; 1251.9 "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що перебування нерухомого майна у власності фізичної особи не є перешкодою для застосування положень пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, у разі якщо такі об'єкти використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.
Судом встановлено, що позивач є власником є нежитлові будівлі 1-го поверху №№ 1-15, 15а, 16-25, 25а, 26-40, 47, 48, антресолі 49, 49а, 50, 51, 52, 53, 19а. №№ I. II. III, IIIa, IV, V, VI в літ « 3-5» загальна площа - 1509,5 кв.м., за адресою: м. Харків, майдан Захисників України (раніше майдан повстання), 7/8., яке за експертним висновком АСЗ № 2114503 є будівлею промисловості за кодом ДКБС 1251.4 , фукціональне призначення - виробництво нетканих текстильних матеріалів і виробів із них (а.с.12-15).
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів, які б свідчили, що позивач впродовж 2018 та 2019 років використовував вказані нежитлові будівлі, які відносяться до будівель промисловості, за функціональним призначенням.
Доказів використання позивачем належних йому будівель у виробничому процесі суду не надано.
Наведене свідчить про не можливість застосування положень пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України до нежитлових будівель позивача, які хоч і віднесено до будівель промисловості згідно з правовстановлюючими документами, однак такі не використовуються у виробничому процесі промислових підприємств.
Надаючи оцінку ставкам податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, застосованим відповідачем при винесенні оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідачем, колегія суддів виходить з такого.
Згідно з п.266.5.1 п.266.5 ст. 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Податок за об'єкти нежитлової нерухомості, розташовані у місті Харкові нараховується згідно з додатком № 1 до рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 22.02.2017 № 542/17 “Про місцеві податки і збори у місті Харкові” та рішення 23 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 28.11.2018 № 1284/18 «Про місцеві податки і збори у місті Харкові».
Рішенням 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 22.02.2017 №542/17 “Про місцеві податки і збори у місті Харкові” встановлено ставки з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у місті Харкові згідно з додатком 1 цього рішення, яким передбачена ставка податку на нерухоме майно, а саме: п. 1 Ставка податку для об'єктів житлової та/або нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюється у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м бази оподаткування; п. 5 Ставки податку для об'єктів житлової та/або нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюється у таких розмірах: 1) будівлі готельні 1 відсоток; 2) будівлі офісні 1 відсоток; 3) будівлі торговельні 1 відсоток; 4) гаражі 0,1 відсотка; 5) будівлі промислові та склади 0,25 відсотка; 6) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки) 1 відсоток; 7) господарські (присадибні) будівлі 0 відсотків; 8) інші будівлі 0,1 відсотка.
Згідно із пунктом 4 зазначене рішення №542/17 набирає чинності з 01.03.2017.
За умовами пп.12.3.5 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.
Оскільки положеннями Податкового кодексу України, зокрема пп.266.5.1 п.266.5 ст. 266, не передбачено мінімальної ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, відповідного рішення міської ради про встановлення місцевих податків та зборів прийнято не було, тому в даному випадку при визначенні податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за січень та лютий 2017 року пп.12.3.5 п.12.3 ст. 12 ПК України не може бути застосований.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що при розрахунку ОСОБА_1 податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2018 та 2019 роки податковий орган виходив з того, що всі належні йому на праві власності нежитлові будівлі 1-го поверху №№ 1-15, 15а, 16-25, 25а, 26-40, 47, 48, антресолі 49, 49а, 50, 51, 52, 53, 19а. №№ I. II. III, IIIa, IV, V, VI в літ « 3-5» загальна площа - 1509,5 кв.м., за адресою: м. Харків, майдан Захисників України (раніше майдан повстання), 7/8, відносяться до нежитлової нерухомості та, не визначивши її тип, застосував ставку податку у розмірі 1 відсотка відсотків до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м. бази оподаткування.
Колегія суддів зазначає , що ставка податку для об'єктів нежитлової нерухомості позивача повинна бути застосована податковим органом у 2018 році та у 2019 з урахуванням типу нежитлової нерухомості, визначеної на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
При цьому, відповідачем не надано жодного доказу віднесення належних ОСОБА_1 нежитлових будівель до будь-якої з вказаних вище категорій будівель (готельних, офісних, торговельних будівель та будівель для публічних виступів) та ніяким чином не обґрунтовано застосування ним саме такої ставки податку у розмірі 1% до вказаної будівлі.
Доводи апелянта про неподання ОСОБА_1 форми № 20-ОПП, неповідомлення про об'єкти оподаткування і об'єкти, пов'язані з оподаткуванням до податкового органу не спростовують обов'язку відповідача за відсутності інформації щодо цільового призначення нежитлової будівлі, вжити заходів, спрямованих на з'ясування типу (цільового призначення) вказаної будівлі для визначення розміру ставки податку, та не наділяють контролюючий орган правом на власний розсуд, без законного на те обґрунтування, визначати будь-яку ставку податку.
Будь-яких інших доказів на підтвердження наявності підстав для застосування при визначенні ставки податку до об'єкту нерухомого майна (належного позивачу нежитлового приміщення) у розмірі 1% контролюючим органом ані до суду першої ані апеляційної інстанції не надано.
Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі "Новік проти України" (18.12.2008) Суд зробив висновок, що "надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога "якості закону" у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля".
У справі "Щокін проти України" Суд дійшов висновку про порушення прав заявника, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, по-перше, в зв'язку з тим, що відповідне національне законодавство не було чітким і узгодженим, та, відповідно, не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватність захисту від свавільного втручання у майнові права заявника; по-друге, національними органами не була дотримана вимога законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника - платника податку, коли у його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.
Отже, оскільки відповідачем не визначено, до якого типу нежитлової нерухомості відносяться нежитлові будівлі позивача, невірно визначено ставку податку для об'єктів нежитлової нерухомості у розмірі 1 відсотка при нарахуванні ОСОБА_1 податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, а суд позбавлений можливості самостійно здійснити розрахунок сум податку, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для скасування податкових повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України № 0106646-2401-2032-18 та № 0106646-2401-2032-19 від 15.03.2021 р.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду належних і достовірних доказів на підтвердження правомірності своїх дій при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Відповідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого обґрунтованого підтвердження в ході апеляційного розгляду справи та не спростовують правильність висновку суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи те, що рішення суду прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не виявила підстав для його скасування.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.09.2022 по справі № 520/11874/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) А.М. Григоров Н.С. Бартош