30 травня 2023 року м. Кропивницький Справа №340/10890/21
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Момонт Г.М., розглянув у в порядку спрощеного провадження (письмове провадження) в м. Кропивницькому адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1
до відповідача: Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про:
- визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за додаткові відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік (включно), виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02 лютого 2018 року;
- зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік (включно), виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02 лютого 2018 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 02.02.2018 р. був звільнений з військової служби, виключений зі списків особового складу та усіх видів забезпечення у запас, як такий, що відслужив строк військової служби за контрактом. Позивач вказує, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів із позивачем розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані ним календарні дні соціальної додаткової відпустки, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» Тобто, позивачу в період з 2015 року по 02.02.2018 р. соціальна додаткова відпустка як учаснику бойових дій не надавалася, грошову компенсацію за невикористану соціальну додаткову відпустку учасника бойових дій він не отримував. Позовні вимоги позивач обґрунтовує з посиланням на правову позицію Верховного Суду викладену в рішенні від 16.05.2019 р. у справі №620/4218/18.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву відповідно до якого не погоджується із позовними вимогами (а.с.24-30). Відповідач зазначає, що військова частина не могла та не надавала позивачу додаткову відпустку, передбачену учасникам бойових дій протягом 2015 - 2018 року, оскільки особливий період діє в Україні з моменту оголошення першої хвилі мобілізації - тобто березня 2014 року. Окрім того, відповідач звертає увагу на те, що Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ЗСУ та деяким іншим особам, який був прийнятий наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 р. за №260, тобто не діяв на момент спірних правовідносин. І його положення до обставин даної справи не можуть бути застосовані, оскільки відповідач був виключений зі списків особового складу частини 02.02.2018 р. на момент спірних відносин діяла Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджена наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 р. №260, якою виплата компенсацій за невикористану додаткову відпустку за минулі роки військовослужбовцям взагалі не була передбачена. Тобто спеціальним законодавством даний порядок був визначений на момент звільнення позивача. Відповідач зауважив, що ОСОБА_1 посвідчення учасника бойових дій видано 18.02.2016 р., що підтверджує факт набуття статусу «учасника бойових дій», у зв'язку з чим у 2015 році право на відповідну відпустку позивач не набув. На думку відповідача, право на отримання додаткової відпустки відповідно до вимог ст.162 Закону України «Про відпустки» виникло у позивача 11.02.2016 р. Відповідач наголошує на тому, що військова частина НОМЕР_1 не мала підстав для нарахування та виплати компенсації позивачу за період з 2015 - 2018 років при звільненні за минулі роки, і зазначені кошти на ці видатки від забезпечуючого органу до військової частини НОМЕР_1 не надходили.
Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28.12.2021 р. відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а.с.11).
27.01.2022 р. проведено перше судове засідання та розпочато розгляд справи по суті (а.с.13).
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12.05.2022 р. зупинено провадження у справі на підставі п.5 ч.1 ст.236 КАС України до закінчення воєнного стану (а.с.14).
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20.03.2023 р. поновлено провадження у справі №340/10890/21 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії (а.с.16).
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30.05.2023 р. відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про поновлення процесуального строку, встановленого ухвалою суду (а.с.25).
Інші процесуальні дії у справі не вчинялися.
Дослідивши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, адміністративний суд,
ОСОБА_1 18.02.2016 р. набув статусу учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 (а.с.6).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.02.2018 р. №27 капітана ОСОБА_1 , оперативного чергового відділення поточних бойових дій командного пункту, звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) від 31 січня 2018 року №18 з військової служби на підставі статті 26 частини 1 пункту «а» (у запас), частини 8 пункту 1 підпункту «ж» (які вислужили строк військової служби за контрактом) Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 р. №2232-ХІІ зі змінами, з 02 лютого 2018 року виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Васильківського ОМВК Київської області (а.с.6). При цьому в наказі зазначено про виплату компенсації за 3 доби невикористаної щорічної основної відпустки за 2018 рік.
Згідно з ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 р. №2232-ХІІ (далі за текстом - Закон №2232), у редакції, чинній на час звільнення позивача, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 р. №3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Так, статтею 162 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. №504/96-ВР, у редакції, чинній на час звільнення позивача, встановлено, що учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
На підставі п.8 ст.101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 р. №2011-ХІІ (далі за текстом - Закон №2011) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Пунктом 17 статті 101 Закону №2011, у редакції, чинній на час звільнення позивача, визначено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з п.18 ст.101 Закону №2011, у редакції, чинній на час звільнення позивача, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
З огляду на п.19 ст.101 Закону №2011, у редакції, чинній на час звільнення позивача, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законі України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 р. №3543-ХІІ та Законі України «Про оборону України» від 06.12.1991 р. №1932-ХІІ.
Таким чином, під час особливого періоду з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію припиняється надання військовослужбовцям додаткової відпустки передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та ст.162 Закону України «Про відпустки».
Разом з тим, відповідно до п.14 ст.101 Закону №2011, у редакції, чинній на час звільнення позивача, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Із системного аналізу зазначених норм суд дійшов висновку, що припинення надання відпустки під час особливого періоду не свідчить про втрату особою права на таку відпустку, оскільки у разі невикористання додаткової соціальної відпустки протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період. Тобто право на додаткову відпустку може бути реалізовано особою одним із двох способів: шляхом безпосереднього отримання такої відпустки або ж шляхом виплати грошової компенсації за невикористану відпустку.
Суд враховує, що під час дії особливого періоду лише припиняється фактичне надання військовослужбовцям додаткових відпусток, зокрема передбачених п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та ст.162 Закону України «Про відпустки», що є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на безпосереднє використання додаткової відпустки. Однак обмеження щодо одного із двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, гарантованого п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та ст.162 Закону України «Про відпустки».
При цьому суд зауважує, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки та невикористані дні додаткової відпустки.
Викладене узгоджується з висновками Верховного Суду наведеними у рішенні від 16.05.2019 р. за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18 (провадження №Пз/9901/4/19) та висновками Великої Палати Верховного Суду викладеними у постанові від 21.08.2019 р. у зазначеній справі.
Відповідно до ст.116 КЗпП України, у редакції, чинній на час звільнення позивача, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Пунктом 14 статті 101 Закону №2011 передбачено виплату військовослужбовцям при звільненні грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки. При цьому зазначена норма є імперативною та не вимагає від військовослужбовця подання рапорту про виплату компенсації за невикористані відпустки.
Суд зауважує, що усі суми належні до сплати працівнику підлягають виплаті у день його звільнення.
Судом встановлено, що позивач як учасник бойових дій не використав додаткову відпустку за період з 2016 року по 2018 рік, а тому набув право на отримання грошової компенсації за таку відпустку при звільненні з військової служби.
На час прийняття наказу від 22.03.2018 р. №61, яким позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, відповідачем не здійснено нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та ст.162 Закону України «Про відпустки» за період з 2016 року по 2019 рік, що суперечить вимогам Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
На підставі викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за додаткові відпустки як учаснику бойових дій за період з 18.02.2016 р. по 02.02.2018 р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02 лютого 2018 року та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 18.02.2016 р. по 02.02.2018 р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02 лютого 2018 року.
Натомість позовні вимоги в частині періоду з 2015 року по 17.02.2016 року задоволенню не підлягають у зв'язку з відсутністю у позивача у зазначеному періоді статусу учасника бойових дій та, як наслідок, права на відпустку відповідно до п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»
Згідно з ч.ч.1, 3 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 р. №3674-VI позивач звільнений від сплати судового збору (а.с.6). Доказів понесення інших судових витрат позивачем до суду не надано.
Відповідачем також не надано до суду доказів понесення судових витрат, які б підлягали розподілу відповідно до ст.139 КАС України.
Керуючись ст.ст.132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 18 лютого 2016 року по 02 лютого 2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02 лютого 2018 року.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 18 лютого 2016 року по 02 лютого 2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02 лютого 2018 року.
4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Дата складання повного рішення суду - 30травня 2023 року.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Г.М. МОМОНТ