30 травня 2023 року м. Житомир справа № 240/1031/22
категорія 111060000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Токаревої М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про зупинення стягнення, визнання протиправною та скасування вимоги,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом у якому просить:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Житомирській області з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 09.11.2020 №Ф-852-17 У у сумі 27140,74 грн.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що отримав від відповідача вимогу про сплату боргу (недоїмки), в якій зазначено обов'язок відповідача як фізичної особи-підприємця сплачувати єдиний внесок у сумі 27140,74 грн. Позивач вважає, що оскаржувана вимога є протиправною, оскільки в періоди за який контролюючий орган вимагає сплатити борг по ЄСВ, єдиний внесок за нього сплачував роботодавець, оскільки він перебувала у трудових відносинах. Крім того, зазначає, що підприємницької діяльності не здійснював та доходу від такої діяльності неотримував.
Справа розглядається у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.
У встановлений судом строк відповідачем було подано відзив на позовну заяву за змістом якого він просив відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування відзиву посилався на те, що у позивача є обов'язок щодо сплати ЄСВ, як фізичною особою підприємцем незалежно від його перебування у трудових відносинах, а тому оскаржувана вимога є правомірною.
Дослідивши письмові докази, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 був зареєстрований, як фізична особа-підприємець з 27.09.2006 по 25.10.2021.
Головним управлінням Державної фіскальної служби у Житомирській області було сформовано вимогу про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) з ЄСВ 09.11.2020 №Ф-852-17 У на суму 27140,74 грн.
Водночас, зі змісту вимоги №Ф-852-17 У від 09.11.2020 з єдиного соціального внеску на загальну суму 27140,74 грн. не можливо встановити період за який нараховано борг.
Разом з тим, у відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що за ОСОБА_1 обліковується недоїмка зі сплати ЄСВ на суму 27140,74 грн., яка виникла за рахунок наступних нарахувань:
- 19.04.2018 нарахування єдиного внеску на січень-березень 2018 року на сум 2457,18 грн. по терміну сплати 19.04.2018, недоїмка становить 2457,18 грн.;
- 19.07.2018 нарахування єдиного внеску за квітень-червень 2018 року на суму 2457,18 грн. по терміну сплати 19.07.2018, недоїмка становить 4914,36 грн.;
- 19.10.2018 пнарахування єдиного внеску за липень-вересень 2018 року на суму 2457,18 грн. по терміну сплати 19.10.2018, недоїмка становить 7371,54 грн.;
- 21.01.2019 нарахування єдиного внеску на жовтень-грудень 2018 року на суму 2457,18 грн. по терміну сплати 21.01.2019, недоїмка становить 9828,77 грн.;
- 19.04.2019 нарахування єдиного внеску на січень-березень 2019 року на суму 2754,18 грн. по терміну сплати 19.04.2019, недоїмка становить 12582,90 грн.;
- 19.07.2019 нарахування єдиною внеску на квітень-червень 2019 року на суму 2754,18 грн. по терміну сплати 19.07.2019. Недоїмка становить 15337,08 грн.;
21.10.2019 нарахування єдиною внеску за липень - вересень 2019 року на суму 2754,18 грн. по терміну сплати 21.10.2019, недоїмка становить 18091,26 грн.;
20.01.2020 нарахування єдиного внеску на жовтень - грудень 2019 року на суму 2754,18 грн. по терміну сплати 20.01.2020. Недоїмка становить 20845,44 грн.
З наявної у матеріалах справи копії послужного списку ОСОБА_1 вбачається, що з 2014 по 24.12.2020 він проходив службу у Житомирському обласному військовому комісаріаті.
Крім того, позивачем надано довідку за формою ОК-5 з якої вбачається, що за періоду період з січня 2018 року по червень 2021 року включно позивач отримував за місцями своєї служби грошове забезпечення з якого сплачувався ЄСВ.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (надалі також - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» («Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань») в частині відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (надалі також - Закон № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Як підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 був зареєстрована в Єдиному державному реєстрі з 27.09.2006 по 25.10.2021, як фізична особа-підприємець.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування. Таким чином, визначення наявності у особи статусу фізичної-особи підприємця має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов'язку сплати єдиного внеску.
01 липня 2004 року набув чинності Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (у подальшому змінено назву на Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань"). Відповідно до частини першої статті 4 вказаного Закону державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.
Крім того, 1 липня 2010 року прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" № 2390-VI, (надалі також - Закон № 2390-VI), який набув чинності 3 березня 2011 року. Відповідно до підпунктів 2, 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення цього Закону процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Пункт 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення № 2390-VI у зв'язку із набранням чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедур припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців за їх рішенням" від 19 травня 2011 року N 3384-VI (надалі також - Закон N 3384-VI) викладено в наступній редакції:
Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.
Відповідно до пунктів 7, 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців. Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.
Пунктом 4 та абзацом 2 пункту 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI передбачено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Варто наголосити на тому, що пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття "заробітна плата" і "оплата праці»" які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям "грошова винагорода", "одноразова грошова допомога при звільненні" та "оплата праці" і "заробітна плата", які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Отже, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Тобто, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №440/2149/19.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Частиною першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача
Відповідачем в порушення ч. 2 ст. 77 КАС не доведено правомірність своїх дій при формуванні вимоги від 09 листопада 2020 року № Ф-852-17 У про сплату ОСОБА_1 боргу з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 27140,74 коп., тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягали задоволенню.
Згідно з вимогами частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 992,40 грн, отже, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають присудженню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Житомирській області.
Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Житомирській області (вул. Юрка Тютюнника, 7,Житомир,10003, код ЄДРПОУ ВП 44096781) про зупинення стягнення, визнання протиправною та скасування вимоги задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки)Головного управління ДПС у Житомирській області з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 09.11.2020 №Ф-852-17 У у сумі 27140,74 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Житомирській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 992,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.С. Токарева