Справа №753/1959/19 2/760/3884/23
16 листопада 2022 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі
головуючої судді - Усатової І.А.,
за участю секретаря судового засідання - Омелько Г.Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Український страховий стандарт» до ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу, -
Позивач звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до відповідача про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу та зазначає. що 19 жовтня 2016 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Український страховий стандарт» та ОСОБА_2 було укладено Договір № 0105-0104-0096 добровільного страхування транспортного засобу, відповідно до якого позивачем застраховано транспортний засіб Страхувальника - легковий автомобіль МС реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Вказує, що 31.01.2017 в м. Києві сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля MG реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля Mitsubishi реєстраційний номер НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_1 .
Зазначив, що 16 лютого 2017 року постановою судді Святошинського районного суду м. Києва, ОСОБА_1 визнано винним в порушенні ПДР України і здійсненні правопорушення, передбаченого ст.ст.124,130 КпАП України, постановою Святошинського районного суду м. Києва встановлено, що вина ОСОБА_1 в скоєні правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до частини 6 статті 82 ЦПК України, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкова для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Таким чином, у встановленому чинним законодавством України порядку вина ОСОБА_1 у виникненні ДТП встановлена та доведена.
Отже, особою, винною у настанні страхового випадку, є ОСОБА_1 .
Вказав, що цивільно-правова відповідальність власника автомобіля Mitsubishi реєстраційний номер НОМЕР_3 застрахована в ТДВ СК «Альфа-Гарант» відповідно до Полісу ОСЦПВВНТЗ № АЕ9551857.
Страховиком надіслано Вимогу про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП в порядку регресу в ТДВ СК «Альфа-Гарант».
07.12.2018 отримано Лист-відмову щодо виплати страхового відшкодування від ТДВ СК «Альфа-Гарант».
Відповідно до частини 2 статті 1187 Цивільного Кодексу України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку».
Відповідно до частини 1 статті 1187 Цивільного Кодексу України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів.
Відповідно до статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
02.10.2017 ТОВ «Юніверсал Асістанс» на замовлення ПрАТ СК «Український страховий стандарт» було проведено автотоварознавче дослідження, за результатами якого складено Звіт № 7201, згідно якого вартість матеріального збитку, завданого внаслідок ДТП власникові автомобіля MG реєстраційний номер НОМЕР_2 становить 29 054,4 грн.
12 липня 2018 року платіжним дорученням № 2885 було здійснено виплату страхового відшкодування, в розмірі 27 778,09 грн. відповідно до страхового акту, умов договору страхування та положень чинного законодавства.
Таким чином, борг відповідача перед ПрАТ «СК «Український страховий стандарт» складає 27 778,09 (двадцять сім тисяч сімсот сімдесят вісім гривень 09 копійок).
Просив стягнути з відповідача - ОСОБА_1 на користь позивача - ПрАТ «СК «Український страховий стандарт» грошові кошти в розмірі 27 778,09 грн. та судовий збір в розмірі 1 921,00 грн
Ухвалою судді Дарницького районного суду м. Києва від 25.03.2019 позовну заяву передано до Солом'янського районного суду м. Києва за підсудністю.
Ухвалою судді Солом'янського районного суду м. Києва від 11.10.2019 у справі відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення сторін.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 16.03.2020 справу призначено до розгляду в судовому засіданні з повідомленням сторін.
Відповідач 19.02.2022 направив до суду відзив у якому проти позову заперечує з мотивів його необгрунтованості.
Вказує, що позивач обгрунтовує свої вимоги тим, що 12.07.2018 він здійснив ОСОБА_2 виплату в сумі 27778,09 грн. страхового відшкодування за договором добровільного страхування транспортного засобу №0105-0104-0096.
Посилаючись на положення ст. 27 Закону України «Про страхування», та статті 993 ЦК України, позивач стверджує, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Позивач зазначає, що факт заподіяння збитку ОСОБА_2 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, підтверджується постановою Святошинського районного суду м. Києва, якою відповідача визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124КУпАП.
Відповідач не погоджується з такою позицією, та вважає її такою, що не відповідає вимогам закону.
Посилається на ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 ЦК України. Вищеозначеними нормами визначено підстави переходу права вимоги від страхувальника до страховика, тобто заміна кредитора в зобов'язанні.
Вказує, що позивач зазначає, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована страховиком ТДВ СК «Альфа-Гарант» (поліс ОСЦПВВНТЗ АЕ 9551857). Після виплати страхового відшкодування ОСОБА_2 , позивач звернувся до TOB СК «Альфа-Гарант» з вимогою про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП в порядку регресу (лист від 13.11.2018, справа All 76).
TOB СК «Альфа-Гарант» у виплаті відшкодування відмовило, про що повідомило позивача листом від 04.12.2018, у зв'язку з неподанням заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, на підставі п.п. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Відповідно до ст. 1194 ЦК, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
У постанові від 04.07.2018 р. у справі №755/18006/15-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. Проте покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування відповідальності та сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.
Велика Палата вважає, що уклавши договір обов'язкового страхування цивільно- правової відповідальності, у разі виникнення деліктного зобов'язання страховик бере на себе виконання обов'язку страхувальника у межах суми страхового відшкодування, а страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, може звернулися з позовом до страховика, у якого
заподіювач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність, що відповідає загальній меті страхування.
Зважаючи на викладене, позивачем пред'явлено позов до відповідача, який не є зобов'язаною особою та не має зобов'язань щодо відшкодування шкоди, оскільки його цивільна відповідальність була застрахована, а сума відшкодування (розмір заявлених вимог) не перевищує ліміту обов'язкової відповідальності страховика.
Іншими словами, позов заявлено до неналежного відповідача.
Щодо правомірності відмови у виплаті ТДВ СК «Альфа-Гарант» (яка є зобов'язаною особою, оскільки нею застраховано цивільну відповідальність відповідача), зазначає наступне.
Відповідно до п.п. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
Відмова ТДВ СК «Альфа-Гарант» у виплаті, у зв'язку з пропуском строку подання заяви про страхове відшкодування базується на нормах закону та є абсолютно правильною та законною.
Саме такий висновок щодо застосування норм права зробила Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 05,06.2018 (справа № 910/7449/17), яка зазначила, що закріплене в положеннях підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» право страховика за договором (полісом) ОСЩІВВНТЗ відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про його виплату не залежить від суб'єкта звернення з відповідною заявою та підлягає застосуванню, в тому числі у випадку, коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, яка здійснила відшкодування потерпілому завданого внаслідок пошкодження належного йому транспортного засобу збитку на підставі договору добровільного майнового страхування.
Таким чином, позивачем заявлено позов до відповідача, як до особи, яка не є зобов'язаною у спірному правовідношенні, тобто до неналежного відповідача; підстави для стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів відсутні, а отже відсутні фактичні та юридичні підстави для задоволення позовних вимог позивача.
Попередній орієнтовний розрахунок судових витрат складає 10000 (десять тисяч) грн., що складається з витрат на правову допомогу.
Просять відмовити позивачу Акціонерному товариству «Страхова компанія «Український страховий стандарт» у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу у повному обсязі.
22.07.2022 до суду надійшла заява відповідача про стягнення понесених судових витрат, в якому, у випадку відмови позивачу у задоволенні позову, просить стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, що їх поніс відповідач у зв'язку з розглядом справи, а саме витрати на професійну правничу допомогу в сумі 13500,00 грн.
У судове засідання 16.11.2022 представник позивача не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце судового засідання, про причини неявки суд до відома не поставив. Судова повістка, направлена за місцезнаходженням позивача повернулась до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідач у судове засідання 16.11.2022 не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце судового засідання, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою, про причини неявки суд до відома не поставив.
Відповідно до ч.1 ст.223 ЦПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Суд, дослідивши матеріали справи приходить до висновку про відмову у позові, виходячи з наступного.
19 жовтня 2016 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Український страховий стандарт» та ОСОБА_2 було укладено Договір № 0105-0104-0096 добровільного страхування транспортного засобу, відповідно до якого позивачем застраховано транспортний засіб Страхувальника - легковий автомобіль МС реєстраційний номер НОМЕР_1 .
31 січня 2017 року в м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля MG реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля Mitsubishi реєстраційний номер НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_1 .
16 лютого 2017 року постановою судді Святошинського районного суду м. Києва ОСОБА_1 визнано винним в порушенні ПДР України і здійсненні правопорушення, передбаченого ст.ст. 124,130 КпАП України.
Відповідно до частини 6 статті 82 ЦПК України, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкова для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Таким чином, у встановленому чинним законодавством України порядку вина ОСОБА_1 у виникненні ДТП встановлена та доведена.
Отже, особою, винною у настанні страхового випадку, є ОСОБА_1 .
Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля Mitsubishi реєстраційний номер НОМЕР_3 застрахована в ТДВ СК «Альфа-Гарант» відповідно до Полісу ОСЦПВВНТЗ № АЕ9551857.
Страховиком надіслано Вимогу про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП в порядку регресу в ТДВ СК «Альфа-Гарант».
TOB СК «Альфа-Гарант» у виплаті відшкодування відмовило, про що повідомило позивача листом від 04.12.2018, у зв'язку з неподанням заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, на підставі п.п. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
З матеріалів справи вбачається, що 2 жовтня 2017 року ТОВ «Юніверсал Асістанс» на замовлення ПрАТ СК «Український страховий стандарт» було проведено автотоварознавче дослідження, за результатами якого складено Звіт № 7201, згідно якого вартість матеріального збитку, завданого внаслідок ДТП власникові автомобіля MG реєстраційний номер НОМЕР_2 становить 29 054,74 грн.
12 липня 2018 року платіжним дорученням № 2885 було здійснено виплату страхового відшкодування, в розмірі 27 778,09 грн. відповідно до страхового акту, умов договору страхування та положень чинного законодавства.
Позивач, звертаючись до суду з позовом просив стягнути з відповідача - ОСОБА_1 на користь Позивача - ПрАТ «СК «Український страховий стандарт» грошові кошти в розмірі 27 778,09 грн.
На що суд зазначає наступне.
Внаслідок настання страхової події ДТП, позивачем виплачено відшкодування власнику пошкодженого застрахованого ним автомобіля. З посиланням на статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України позивач звернувся із позовом до особи, винної у завданні шкоди автомобілю оскільки, як він стверджує отримав право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. (ст. 1 Закону України "Про страхування").
Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: 1) життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); 2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); 3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).
Відповідно до статті 5 Закону України "Про страхування" страхування може бути добровільним або обов'язковим. Обов'язкові види страхування, які запроваджуються законами України, мають бути включені до цього Закону. Забороняється здійснення обов'язкових видів страхування, що не передбачені цим Законом.
Відповідно до статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Суд відзначає, що відповідно до статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі 755/18006/15-ц, стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України "Про страхування", з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини.
У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.
Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України "Про страхування" до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
При цьому, у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/17324/19, хоча і різні за змістом правовідносини із цією справою, оскільки у першій вирішувався спір за позовом МТСБУ (спеціального суб'єкта у сфері обов'язкового страхування) до страховика винуватця ДТП щодо виплати, яку такий страховик за законом мав виплатити потерпілому, а також щодо застосування для вирішення такого спору приписів пункту 37.1.4 статті 37, статей 38, 41 Закону № 1961-IV, було наголошено, із посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, що не слід ототожнювати правовідносини регресу, які врегульовують приписи статті 1191 ЦК України та статті 38 Закону № 1961-IV, із правовідносинами суброгації, які врегульовують приписи статті 993 ЦК України і статті 27 Закону України "Про страхування".
Також суд відзначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 147/66/17 звернуто увагу на те, що розглядаючи справу № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) за позовом ПрАТ "СК "Грандвіс" до фізичних осіб та ПрАТ "Просто-Страхування" про зворотне стягнення виплаченого страхового відшкодування за договором добровільного страхування майна, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.10.2018 вказала, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе лише за умови, що згідно із цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виникло обов'язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37 цього Закону), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV).
При цьому у цій постанові, Велика Палата Верховного Суду послалась на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18), у якій було відступлено від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 23.12.2015 у справі №6-2587цс15, відповідно до якого страховик, який виплатив потерпілому страхове відшкодування має право пред'явити вимоги до винної особи або її страховика. З урахуванням вказаних мотивів та з огляду на те, що в зазначеній постанові від 03.10.2018 (справа № 760/15471/15-ц, провадження № 14-316цс18), не висловлювалась правова позиція щодо наслідків застосування преклюзивного (річного) строку та обсягу відповідальності страхувальника у випадку його пропуску, Велика Палата Верховного Суду у справі № 147/66/17 дійшла висновку, що підстав для відступу від таких правових висновків немає (п. 53, 54).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі № 147/66/17 вкотре наголосила, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми (п. 85).
Отже, у цій справі, у зв'язку з виплатою позивачем страхового відшкодування потерпілій особі до позивача перейшло право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування, тобто відбулася заміна кредитора у деліктних відносинах, що виникли у зв'язку із завданням шкоди відповідачем, у порядку суброгації.
Відповідно до ст. 1194 ЦК, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
У постанові від 04.07.2018 р. у справі №755/18006/15-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. Проте покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування відповідальності та сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.
Велика Палата вважає, що уклавши договір обов'язкового страхування цивільно- правової відповідальності, у разі виникнення деліктного зобов'язання страховик бере на себе виконання обов'язку страхувальника у межах суми страхового відшкодування, а страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, може звернулися з позовом до страховика, у якого
заподіювач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність, що відповідає загальній меті страхування.
Зважаючи на викладене, позивачем пред'явлено позов до відповідача, який не є зобов'язаною особою та не має зобов'язань щодо відшкодування шкоди, оскільки його цивільна відповідальність була застрахована, а сума відшкодування (розмір заявлених вимог) не перевищує ліміту обов'язкової відповідальності страховика.
Тобто, позов заявлено до неналежного відповідача.
Таким чином, позивачем заявлено позов до відповідача, як до особи, яка не є зобов'язаною у спірному правовідношенні, тобто до неналежного позивача; підстави для стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів відсутні, а отже відсутні фактичні та юридичні підстави для задоволення позовних вимог позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Таким чином, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частин 1-3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
З точки зору ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Викладене свідчить, що реалізація особою процесуального права заперечувати проти розміру заявлених до відшкодування судових витрат і доводи їх неспівмірність прямо залежить від того, чи дотримано особою, яка просить відшкодувати такі витрати, регламентований приписами ЦПК України порядок подання доказів.
З відзиву відповідача вбачається, що відповідач визначив попередній орієнтовний розрахунок судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн.
22.07.2022 до суду надійшла заява відповідача про стягнення понесених судових витрат.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу стороною відповідача надано суду письмові докази.
Відповідно до ч. 1 ст. 83 ЦПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
При цьому, за правилами ч. 9 ст. 83 ЦПК України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
Отже, можливість взяття судом до уваги поданих сторонами доказів безпосередньо залежить від виконання ними обов'язку з їх надсилання (надання) іншим учасникам справи, крім випадків, передбачених ч. 9 ст. 83 ЦПК України.
Разом з тим, подана відповідачем заява про розподіл судових витрат, а також додані до неї документи всупереч вимог ч. 9 ст. 83 ЦПК України на адресу позивача не направлялися, оскільки доказів на підтвердження указаних обставин матеріали справи не містять.
З урахуванням наведеного, надані відповідачем на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, такі документи взагалі не можуть бути враховані судом в якості доказів, адже подані з порушенням вимог ч. 9 ст. 83 ЦПК України без направлення їх копій іншим учасникам справи.
Згідно усталеної практики Верховного Суду витрати на професійну правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 300/941/19, від 31.03.2020 у справі № 726/549/19, від 04.02.2021 у справі № 806/2299/18).
Відтак, відсутність у матеріалах справи поданих з дотриманням вимог процесуального закону доказів понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, свідчить про відсутність правових підстав для їх стягнення з позивача.
Керуючись ст.ст. 993, 1166, 1187 ЦК України; ст.ст. 33, 88 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст. 27, 28, 29, 30, 57-58, 60, 208-209, 212-215, 218 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Усатова І.А.