№ 201/4927/23
провадження 2а/201/67/2023
31 травня 2023 року м. Дніпро
суддя Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Антонюк О.А. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін в приміщенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в м. Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Соборного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (в особі начальника даного центру майора Рожко Вадима Миколайовича) про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,
ОСОБА_1 27 квітня 2023 року звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача Соборного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (в особі начальника даного центру майора Рожко В.М.) про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Позивач в своєму позові посилається на те, що він є рідним сином військовослужбовця ЗСУ головного сержанта ОСОБА_2 , який загинув у бою за Батьківщину ІНФОРМАЦІЯ_1 біля населеного пункту Барвінкове Харківської області. Батько позивача був призваний за мобілізацією 24 лютого 2022 року і, не зважаючи на здоров'я та 55 річний вік, був направлений для проходження служби до десантно- штурмових військ - НОМЕР_1 окремої повітрянодесантної бригади. 17 квітня 2022 року під час бою був поранений (повідомили побратими) та пропав безвісти (оскільки його не змогли евакуювати з поля бою, про що повідомили побратими), про що було сповіщено позивача, який разом з сестрою та матір'ю докладав чимало зусиль для пошуку тіла батька. Лише 07 грудня 2022 року було встановлено особу трупа батька позивача. Після позивача було повідомлено про факт загибелі батька «...головний сержант ОСОБА_2 , вірній військовій присязі у бою за нашу Батьківщину, виявивши стійкість і мужність, загинув 17 квітня 2022 року від отриманих поранень не сумісних з життям....”. До теперішнього часу батько позивача посмертно не нагороджений державними нагородами та родина не отримала матеріальну компенсацію згідно до чинного законодавства.
17 квітня 2023 року відповідачем була винесена постанова № 58 відносно позивача за ч. 2 ст. 210 КУпАП з накладенням штрафу в дохід держави в сумі 850 грн.
Позивач вважає, що при винесенні оскаржуваної постанови відповідачем було допущено неповноту та неправильність при розгляді адміністративного протоколу від 17 квітня 2023 року відносно позивача, наслідком чого стало прийняття незаконної постанови № 58 від - 2023 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 210 КУпАП. На думку позивача існували всі підстави для закриття адміністративного провадження відносно нього за ст. 22 КУпАП через малозначущість. Адже, позивач знав про ту обставину, що якщо батько призваний за мобілізацією, то син має право на отримання відстрочки, а тому розумів, що не підлягає призову за мобілізацією.
Тобто, фактично дії позивача не призвели та не могли призвести до негативних наслідків та містять лише формально склад адміністративного правопорушення. Більш того, складання протоколу та винесення постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності у річницю загибелі батька (про цю обставину відповідачу достеменно документально відомо) є антиморальною та антидержавною дією, яка може мати негативні наслідки у випадку потрапляння до ЗМІ і може використовуватися ворожою пропагандою та зашкодить процесну комплектування ЗСУ, негативно буде впливати на моральний дух ЗСУ.
Тому позивач вважає вказану постанову незаконною, доказів правопорушення не надано, що є порушенням закону. Вважає дії, вчинені відповідачем протиправними і незаконними, оскаржувана постанова є протиправною, не відображає дійсних обставин справи, складена за відсутності належних доказів та з порушенням законодавства, тому просив визнати протиправною та скасувати цю постанову і закрити провадження в адміністративній справі проти нього за малозначністю, задовольнивши позов в повному обсязі.
Представник Соборного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки позовні вимоги не визнав, надали відзив в якому зазначили, що дійсно було зафіксоване адміністративне правопорушення з боку позивача, в передбаченому законом порядку ними було складено відповідну постанову. Оспорювана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності по ч. 2 ст. 210 КУпАП та накладенню штрафу в розмірі 850 грн. обґрунтована. Вважають вказану постанову законною, складену вірно, згідно вимог закону. Позов вважають не доведеним і безпідставним та не можливим його задоволення.
З'ясувавши думку сторін, дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані і добуті докази, суд вважає позов не обгрунтованим і не підлягаючим задоволенню.
Відповідно до ст. 5 КАС України кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним та неупередженим судом.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України орган державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією та законами України.
Судом з наданих сторонами матеріалів і доказів з'ясовано, що 17 квітня 2023 року ОСОБА_1 з метою отримання військово- облікового документу звернувся до Соборного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Згідно з витягом з книги протоколів призовної комісії Жовтневого району м. Дніпропетровська (протокол № 11 від 23 квітня 2013 року) рішенням призовної комісії ОСОБА_1 , 1988 року народження, звільнити від призову на строкову військову службу по досягненню 25-річного віку (абзац 2 частини 1 статті 18 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу») та передати на облік військовозобов'язаних як не розшуканого.
17 квітня 2023 року о 10.40 було з'ясовано, що з квітня 2013 року громадянин України ОСОБА_1 не перебуває на військовому обліку, всупереч положенням пункту 8 частини 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів Позивач не повідомляв до територіального центру комплектування та соціальної підтримки про зміну персональних даних, в тому числі й про загибель батька, адже відповідно до положень абзацу дев'ятого частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Саме цим правом і скористався позивач, звернувшись до Соборного РТЦК та СП з заявою про надання відстрочки від призову за мобілізацією.
Але саме по собі це право повинно бути належним чином оформлене і зафіксовано в передбаченому законом порядку, чого позивачем зроблено не було.
Начальником відділення військового обліку та бронювання сержантів та солдатів запасу Соборного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки майором ОСОБА_3 , якого призначено посадовою особою, уповноваженою складати адміністративні протоколи, склав на ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення за частиною 2 статті 210 КУпАП за порушення пункту 8 частини першої Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Також позивач надав пояснення по суті допущеного порушення.
Під час розгляду адміністративного матеріалу начальником Соборного РТЦК та СП всебічно, об'єктивно та в повному обсязі з'ясовано обставини допущеного правопорушення, ставлення порушника до допущеного порушення, його матеріальний стан, що було враховано при призначенні стягнення. Порушення правил військового обліку, вчинене в особливий період, (частина друга статті 210 КУпАП) тягнуть за собою накладення штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. За результатами розгляду адміністративного матеріалу постановою начальника Соборного РТЦК та СП на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді п'ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Це мінімальний розмір штрафу, передбачений санкцією частини 2 статті 210 КУпАП. Будь-який інший вид стягнення, крім штрафу, санкцією статті 210 не передбачено.
Позивачем по даній справі не пропущено строк для оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення, стороною відповідача вказана постанова позивачу була вручена, позивач відразу як дізнався про постанову в десятиденний термін звернувся з позовом до суду, не позбавлений права на оскарження вказаної постанови.
Позивач вважає, що при винесенні оскаржуваної постанови відповідачем було допущено неповноту та неправильність при розгляді адміністративного протоколу від 17 квітня 2023 року відносно позивача, наслідком чого стало прийняття незаконної постанови № 58 від - 2023 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 210 КУпАП. На думку позивача існували всі підстави для закриття адміністративного провадження відносно нього за ст. 22 КУпАП через малозначущість. Адже, позивач знав про ту обставину, що якщо батько призваний за мобілізацією, то син має право на отримання відстрочки, а тому розумів, що не підлягає призову за мобілізацією. Тобто, фактично дії позивача не призвели та не могли призвести до негативних наслідків та містять лише формально склад адміністративного правопорушення.
Правовідносини, які виникли між сторонами урегульовані нормами, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кодексу адміністративного судочинства України.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 288 КУпАП передбачено, що може бути оскаржено постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення - у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, в районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими законом.
Згідно ст. 289 КУпАП, скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.
Згідно зі статтею 235 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово- облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Відповідно до частини першої статті 254 Кодексу України про адміністративні правопорушення про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Наказом начальника Соборного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 04 січня 2023 року № 9 «Про організацію роботи з проваджень у справах про адміністративні правопорушення» призначено посадових осіб, які уповноважені у 2023 році складати протоколи про адміністративні правопорушення за порушення правил військового обліку, що регламентуються Законами України «Про військовий обов'язок та військову службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про оборону України», Правилами військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, Положенням про військово-транспортний обов'язок, а також за зіпсуття чи недбале зберігання призовниками, військовозобов'язаними і резервістами військово-облікових документів, спричинило їх втрату.
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Судом встановлено, що дійсно 17 квітня 2023 року громадянин України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою отримання військово- облікового документу звернувся до Соборного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» взяттю на військовий облік військовозобов'язаних підлягають громадяни України, які відповідно до статті 18 цього Закону звільнені від призову на строкову військову службу (в редакції Закону від 05 грудня 2012 року), а також громадяни України, які досягли 27-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників (в редакції Закону від 31 березня 2023 року).
Згідно з витягом з книги протоколів призовної комісії Жовтневого району м. Дніпропетровська (протокол № 11 від 23 квітня 2013 року) рішенням призовної комісії громадянина ОСОБА_1 , 1988 року народження, звільнити від призову на строкову військову службу по досягненню 25-річного віку (абзац 2 частини 1 статті 18 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу») та передати на облік військовозобов'язаних як не розшуканого.
17 квітня 2023 року о 10.40 було з'ясовано, що з квітня 2013 року громадянин України ОСОБА_1 не перебуває на військовому обліку, всупереч положенням пункту 8 частини 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів Позивач не повідомляв до територіального центру комплектування та соціальної підтримки про зміну персональних даних, в тому числі й про загибель батька, адже відповідно до положень абзацу дев'ятого частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Саме цим правом і скористався Позивач, звернувшись до Соборного РТЦК та СП з заявою про надання відстрочки від призову за мобілізацією.
Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів затверджено постановою Кабінету міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487. Додатком 2 до Порядку визначені Правила військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Так, відповідно до частини першої призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні: перебувати на військовому обліку за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання - у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки; особисто в семиденний строк з дня прибуття до нового місця проживання прибувати із паспортом громадянина України і військово-обліковими документами до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (органу СБУ, підрозділу Служби зовнішньої розвідки, закордонної дипломатичної установи України), який організовує та веде військовий облік на території відповідної адміністративно- територіальної одиниці, для взяття на військовий облік; особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Начальником відділення військового обліку та бронювання сержантів та солдатів запасу Соборного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки майором ОСОБА_3 , якого призначено посадовою особою, уповноваженою складати адміністративні протоколи, склав на ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення за частиною 2 статті 210 КУпАП за порушення пункту 8 частини першої Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Також позивач надав пояснення по суті допущеного порушення.
Таким чином, доказами вчинення адміністративного правопорушення є протокол про адміністративне правопорушення, пояснення громадянина ОСОБА_1 , витяг з книги протоколів призовної комісії Жовтневого району м. Дніпропетровська, заява позивача про видачу тимчасового посвідчення у зв'язку із зарахуванням на військовий облік військовозобов'язаних від 17 квітня 2023 року, заява позивача про надання відстрочки від призову на військову службу за мобілізацією від 17 квітня 2023 року.
Під час розгляду адміністративного матеріалу начальником Соборного РТЦК та СП всебічно, об'єктивно та в повному обсязі з'ясовано обставини допущеного правопорушення, ставлення порушника до допущеного порушення, його матеріальний стан, що було враховано при призначенні стягнення.
Порушення правил військового обліку, вчинене в особливий період, (частина друга статті 210 КУпАП) тягнуть за собою накладення штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. За результатами розгляду адміністративного матеріалу постановою начальника Соборного РТЦК та СП на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді п'ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Це мінімальний розмір штрафу, передбачений санкцією частини 2 статті 210 КУпАП. Будь-який інший вид стягнення, крім штрафу, санкцією статті 210 не передбачено.
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно зі статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно з ст. 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Згідно ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Суд констатує, що стороною відповідача надано належні докази, матеріали, на підставі яких було прийняте оскаржуване рішення.
Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04 жовтня 2001 року у справі «Тойшлер проти Германії» (Тeuschler v. Germany)).
Як вбачається із оскаржуваної постанови, у неї є зазначення доказів, на яких грунтувався висновок про вчинення адміністративного правопорушення. Стороною відповідача також доведено, що ним було вжито можливих заходів для отримання доказів вини позивача до прийняття оскаржуваного рішення, вони були отримані.
Виходячи з вищевикладеного, суд вважає, що стороною відповідача, в силу положень ч. 2 ст. 77 КАС України, доведено належними й допустимими доказами, достатніми у їх сукупності та логічному взаємозв'язку факт вчинення позивачем за обставин, зазначених в оскаржуваній постанові, порушення вимог ч. 2 ст. 210 КУпАП, а відтак доведено й правомірності оскаржуваної постанови та наявності у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 210 КУпАП.
Відповідно до ст. 284 КУпАП по справі про адміністративне правопорушення, може бути винесено одну з таких постанов: 1) про накладення адміністративного стягнення; 2) про застосування заходів впливу, передбачених статтею 241 цього Кодексу; 3) про закриття справи. Постанова про закриття справи виноситься при наявності обставин, передбачених статтею 247 КУпАП.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 210 КУпАП, потребує умисної форми вини особи, коли, відповідно до положень статті 10 КУпАП, особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Однак в діях позивача була наявність умислу.
Згідно з частиною другою статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Необхідність індивідуалізації адміністративної відповідальності передбачена частиною другою статті 33 Кодексу, якою визначено, що при накладенні стягнення враховується характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність. У Кодексі конкретизовано й інші конституційні принципи, зокрема принцип рівності громадян перед законом (стаття 248). Кодексом закріплено низку гарантій забезпечення прав суб'єктів, які притягаються до адміністративної відповідальності. В сукупності з наведеними конституційними нормами ці гарантії створюють систему процесуальних механізмів захисту вказаних осіб. У контексті питання, що розглядається, Конституційний Суд України враховує положення статей 9, 33, 248, 268 Кодексу. За змістом статті 9 Кодексу саме винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність суб'єкта адміністративної відповідальності є однією з ознак адміністративного правопорушення (проступку).
При таких обставинах суд вважає, що дії, вчинені стороною відповідача і зафіксовані 17 квітня 2023 року в постанові № 58 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності по ч. 2 ст. 210 КУпАП і накладено штраф в розмірі 850 грн. слід вважати як винесені доказово, вони основані на не припущеннях і в не порушення прав позивача, а тому постанову не слід скасувати та закрити провадження в адміністративній справі.
Вирішення даної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові можуть бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності. Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що дії відповідача стосовно спірного питання не відповідають вимогам діючого законодавства, а тому позов підлягає задоволенню.
Не може суд прийняти до уваги наполягання позивача на вимогах позову, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджуються.
Таким чином суд вважає, що позовні вимоги не знайшли своє підтвердження, вони не ґрунтуються на законі і не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 41, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 255, 2565, 258, 288, 289 КУпАП, ст. 5, 15, 72-77, 79, 241-246, 250, 251 КАС України, суд
ОСОБА_1 в задоволенні позову до Соборного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (в особі начальника даного центру майора Рожко Вадима Миколайовича) про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності відмовити.
Судові витрати віднести за рахунок держави.
Рішення може бути оскаржено в Третій апеляційний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення в порядку, передбаченому ст. 286 КАС України з урахуванням положень п. 3 Розділу VI ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ КАС України.
Суддя -