ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
31.05.2023Справа № 910/4689/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С. О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи
за позовом Фізичної особи-підприємця Мазурика Богдана Володимировича
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000"
про стягнення 65217,50 грн.
без повідомлення (виклику) учасників справи
Короткий зміст позовних вимог.
Фізична особа-підприємець Мазурик Богдан Володимирович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000" про стягнення 65217,50 грн. заборгованості, з яких: 51006,00 грн - основний борг, 12681,32 грн - інфляційні втрати, 1530,18 грн - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором-заявкою на перевезення вантажу №2521 від 07.02.2022.
Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань
Господарський суд міста Києва ухвалою від 28.03.2023 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/4689/23, розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
18.04.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
24.04.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив та клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
У відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Згідно із ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Позиція позивача.
Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що на виконання умов договору-заявки на перевезення вантажу № 2521 від 07.02.2022 надав відповідачу послуги з перевезення вантажу у міжнародному сполученні.
За розрахунком позивача заборгованість по договору-заявці № 2521 від 07.02.2022, рахунку на оплату № 100 від13.02.2022, акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 100 від 13.02.2022, CMR FRK 541509 становить 1600 євро, що по курсу НБУ в гривнях на 13.02.2022 становить 51006,00 грн.
Оскільки відповідач оплату наданих послуг не здійснив, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 51006,00 грн, а також нарахованих у зв'язку із простроченням виконання грошового зобов'язання 12681,32 грн інфляційних втрат та 1530,18 грн 3% річних.
У відповіді на відзив позивач не погодився з доводами відповідача та зазначив, що відповідач не надав доказів існування форс-мажорних обставин; твердження відповідача про відсутність підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі є надуманими і суперечать вимогам статей 126, 129 ГПК України.
Позиція відповідача.
Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на таке:
- нарахування втрат від інфляції та 3% річних на суму боргу є надмірно великим порівняно з розміром боргу з урахуванням тієї обставини, що стягнення відбувається в період дії воєнного стану;
- військовий стан є форс-мажорною обставиною, а з початку військової агресії відповідач зазнав різкого зниження об'єму виробничих потужностей та платоспроможності, що свідчить про наявність підстав для звільнення відповідача від відповідальності або зменшення розміру інфляційних втрат та 3% річних;
- позивачем невірно здійснений розрахунок інфляційних втрат;
- вимога позивача про нарахування інфляційних втрат до моменту погашення суми основного боргу суперечить ч. 10 ст. 238 ГПК України;
- розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним;
- витрати позивача на виконання перекладу міжнародної товарно-транспортної накладної не є судовими витратами.
ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
07.02.2022 між Фізичною-особою підприємцем Мазурик Богданом Володимировичем (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000" (замовник) укладено договір-заявку на перевезення вантажу №2521 (далі - договір), відповідно до якого позивач зобов'язався організувати перевезення вантажу по маршруту Kiskunhalas (Угорщина) - м/п Чоп, м. Київ (Україна) ТОВ "Темп-2000".
Відповідно до умов договору 100% оплати здійснюється протягом 30 календарних днів з дня розвантаження автомобіля на підставі копії рахунку, переданого виконавцем за допомогою факсимільного зв'язку з подальшим отриманням оригіналу рахунка, товарно-транспортної накладної з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу, акта приймання-передачі наданих послуг.
Фрахтова сума становить 1600 Євро (по курсу НБУ на дату розвантаження).
Перевезення вантажу здійснювалося у відповідності до міжнародної товарно-транспортної накладної CMR FRK 541509, згідно якої вантаж був прийнятий до перевезення в м. Кішкунгалаш (Угорщина) 11.02.2022 - відмітка у графі 21 CMR та 13.02.2022 вантаж було передано одержувачу, що засвідчено в графі 24 CMR.
13.03.2022 між сторонами підписано Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №100, відповідно до якого виконавцем виконані роботи по організації транспортно-експедиційних послуг згідно договору-заявки на перевезення вантажу №2521 від 07.02.2022 на суму 51006,00 грн.
Як підтверджено матеріалами справи, 25.11.2022 позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою (відправлення №3301312280605), до якого були надані рахунок на оплату № 100 від 13.02.2022, CMR, акт наданих послуг № 100 від 13.02.2022. Відправлення отримано відповідачем 01.12.2022.
Звертаючись до суду із позовом, позивач зазначає, що відповідач вартість наданих позивачем послуг не оплатив.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.
Відповідно до ч.1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно із ст.6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Статтею 916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про автомобільний транспорт", перевезення вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону є міжнародним перевезенням вантажів.
До будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін, застосовується Конвенція про договір міжнародного перевезення вантажів, яка підписана в м. Женеві 19.05.1956.
Відповідно до ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд у випадках, передбачених законом або міжнародним договором, застосовує норми права інших держав.
За приписами ст. 9 Конституції України та ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України", чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Законом України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" (далі-Конвенція) закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції.
Відповідно до ст.1 Конвенції остання застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.
Стаття 4 Конвенції передбачає, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.
Статтею 9 Конвенції встановлено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.
Як зазначалось судом вище, на підтвердження факту здійснення перевезення вантажу згідно договору-заявки на перевезення вантажу №2521 (по маршруту: Угорщина-Україна), позивачем надана накладна CMR FRK 541509.
Таким чином, враховуючи зазначені приписи чинного законодавства, договору-заявки на перевезення вантажу №2521, надана позивачем міжнародна товарно-транспортна накладна є належним та допустимим доказом надання перевізником послуг з міжнародного перевезення вантажу.
Крім того, між сторонами підписано Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №100, відповідно до якого виконавцем виконані роботи по організації транспортно-експедиційних послуг згідно договору-заявки на перевезення вантажу №2521 від 07.02.2022 на суму 51006,00 грн.
Відповідачем зазначений акт підписано без зауважень та заперечень.
Договір, відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно договору-заявки на перевезення вантажу №2521 відповідач взяв на себе зобов'язання здійснити оплату за надані послуги протягом 30 календарних днів з дня розвантаження автомобіля.
Отже, відповідач зобов'язаний був здійснити оплату не пізніше 15.03.2022.
За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказів на спростування обставин, викладених у позові та відсутності заборгованості у розмірі 51006,00 грн відповідачем суду не надано.
Невиконане зобов'язання підтверджується матеріалами справи, доказів у спростування заборгованості по договору з оплати за надані послуги у сумі 51006,00 грн відповідачем не надано.
Ураховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення заборгованості в сумі 51006,00 грн.
Щодо заявлених позивачем позовних вимог про стягнення інфляційних втрат у сумі 12681,32 грн, нараховані за березень 2022 - січень 2023 та 3% річних в сумі 1530,18 грн, нарахованих за період з 15.03.2022 по 14.03.2023, суд зазначає таке.
Пунктом 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пп. 3.2 п.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року по справі № 910/13071/19 роз'яснив, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Перевіривши надані позивачем розрахунки, суд встановив, що вони є неправильними, оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання не з 15.03.2022, а з 16.03.2022. Крім того, оскільки прострочення виконання грошового зобов'язання відбулось з 16.03.2022, то розрахунок інфляційних втрат починається з наступного місяця.
За перерахунком суду, розмір 3% річних становить 1525,99 грн, а розмір інфляційних втрат 9515,15 грн, а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Відповідач у відзиві зазначає, що заявлені до стягнення 3% річних та інфляційні втрати є надмірно великими порівняно з розміром боргу, з урахуванням форс-мажорних обставин, пов'язаних з воєнним станом, та зазначає про наявність підстав для звільнення його від відповідальності або зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат.
Щодо вказаних доводів відповідача суд зазначає таке.
За загальним правилом, неможливість виконати зобов'язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (частина 1 статті 617 Цивільного кодексу України).
Тобто, згідно чинного законодавства, можливе звільнення від відповідальності за невиконання зобов'язання. В будь-якому разі сторона зобов'язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 по справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Тобто, обставина стає форс-мажорною для сторін правовідносин щодо тих чи інших зобов'язань виключно у разі доведення неможливості виконання конкретних зобов'язань. Отже, такі обставини, як оголошена чи неоголошена війна, військові дії, введення воєнного стану самі по собі не є абсолютними форс-мажорними обставинами.
У той же час відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем,
Щодо посилань відповідача на лист Торгово-промислова палата України (ТПП України) від 28.02.2022 за № 2024/02.0-7.1, то суд зазначає таке.
Так, Торгово-промислова палата України листом від 28.02.2022 за № 2024/02.0-7.1 засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою запровадження воєнного стану, та підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору.
Однак, лист ТПП України від 28.02.2022 не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
Більш того, загальний офіційний лист ТПП України від 28.02.2022 видано без дослідження наявності причинно-наслідкового зв'язку між військовою агресією Російської Федерації проти України та неможливістю виконання конкретного зобов'язання (у цьому випадку - за договором-заявкою на перевезення вантажу №2521).
Слід зазначити, що введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність.
Одночасно, відповідачем не надано відомостей про те, що позивач перебуває в кращому становищі порівняно з відповідачем, з огляду на запровадження в державі воєнного стану, тобто такі форс-мажорні обставини, стосуються обох сторін.
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що введення воєнного стану не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов'язань та особою, яка посилається на такі обставини, має бути підтверджено не факт настання цих обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання, тому суд відхиляє заперечення відповідача як недоведені документально.
Щодо зменшення нарахованих 3% річних та інфляційних втрат, то суд зазначає таке.
Положенням ст.233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.
Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.
Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов'язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.
Судом враховано, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 викладена правова позиція, щодо права суду зменшувати розмір процентів річних нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України. Так, у постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
У той же час, даній справі сторонами у договорі не встановлено розміру відсотків річних у більшому розмірі порівняно з визначеним законом у ст.625 ЦК України.
Застосування позивачем відповідальності за порушення грошового зобов'язання відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України здійснено з урахуванням 3% річних, що відповідає чинному законодавству України та такий розмір не є надмірним.
Разом з тим інфляційні витрати не є неустойкою або штрафними санкціями, в розумінні ст.549 ЦК України та ч.1 ст.230 ГК України, з огляду на що, у суду відсутні підстави для зменшення розміру нарахованих позивачем інфляційних витрат.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зменшення нарахованих 3% річних та інфляційних втрат.
У позовній заві позивач просив суд зазначити у рішенні про нарахування інфляційних втрат та 3% річних до моменту виконання рішення суду.
Відповідно до частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Згідно з частинами 11, 12 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі. До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе зазначити у резолютивній частині рішення про нарахування органом (особою), що буде здійснювати примусове виконання рішення, 3 % річних на залишок основного боргу, починаючи з 15.03.2023 року до моменту повної оплати боргу, з урахуванням приписів законодавства України.
Нарахування 3% річних має здійснюватися за наступною формулою: С х 3 х Д : К : 100, де: С - несплачена сума основного боргу (станом на час ухвалення рішення суду - 51006,00 грн); Д - кількість днів прострочення; К - кількість днів у році, в якому наявна непогашена заборгованість.
При цьому, суд вважає за необхідне роз'яснити органу (особі), що здійснює примусове виконання рішення суду, що в разі часткової сплати відповідачем боргу, 3 % річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, за визначеною вище формулою.
У той же час, суд звертає увагу позивача, що нормами процесуального закону не передбачено можливість зазначення у рішенні суду про нарахування інфляційних втрат до моменту виконання рішення.
Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Фізичної особи-підприємця Мазурика Богдана Володимировича до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000", а саме в частині стягнення 51006,00 грн основного боргу, 1525,99 грн 3% річних та 9 515,15 грн інфляційних втрат.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч.1, 3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
У відповідності до ч.2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано у матеріали справи копії: договору №01/06/02/2023 про надання професійної правничої допомоги від 06.02.2023, укладеного з адвокатом Мельником Василем Васильовичем, додаткової угоди №9 до цього договору, акту виконаних робіт (наданих послуг) від 20.04.2023 на суму 10.000,00 грн та рахунку №9 від 20.04.2023 на оплату цієї суми.
Як вбачається із матеріалів справи, між адвокатом Мельником Василем Васильовичем та позивачем укладено договір №01/06/02/2023 про надання професійної правничої допомоги, відповідно до якого клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання надавати юридичну, правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.
За змістом п. 4.4 вказаного договору за результатами надання юридичної/правничої допомоги складається акт, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті вказується обсяг наданої адвокатом юридичної/правничої допомоги та її вартість.
Згідно із актом виконаних робіт (наданих послуг) від 20.04.2023, вартість наданих послуг (за договором-заявкою № 2521) становить 10000,00 грн.
Клієнт зобов'язується сплатити послуги адвоката за виставленим рахунком протягом 60 робочих днів з моменту його виставлення.
Виходячи з аналізу положень ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Водночас, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.
Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (постанова Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі №922/1163/18).
Зі змісту Акту виконаних робіт(наданих послуг) від 20.04.2023 вбачається, що адвокатом надано, а позивачем прийнято наступні правові послуги:
- аналіз та вивчення матеріалів, доказової бази з метою пред'явлення позову;
- аналіз діючого законодавства, що регулює спірні правовідносини та аналіз висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах та визначення найбільш оптимального способу захисту прав клієнта;
- надання правової допомоги клієнту у підготовці позовної заяви, визначення переліку додатків до позову, складання відповіді на відзив, оформлення документів для надсилання їх стороні по справі та суду, а також надсилання таких документів.
За приписами ч.6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач у відзиві заперечив проти такого розміру витрат та зазначив, що вивчення адвокатом матеріалів доказової бази, законодавства для пред'явлення позову, допомога у підготовці позовної заяви, підготовка та надсилання документів не можуть бути віднесені до жодного з видів правничої допомоги.
Суд зазначає, що без здійснення аналізу та вивчення матеріалів доказової бази, діючого законодавства, що регулює спірні правовідносини, судової практики та визначення переліку документів до позову, підготовка позовної заяви є неможливою.
Судом враховано, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст. 126, 129 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши докази, додані до заяви про відшкодування витрат на правову допомогу, врахувавши заперечення відповідача щодо заявлених позивачем витрат на оплату правничої допомоги, виходячи із зазначених вище критеріїв, суд зазначає:
- предметом спору у даній справі є стягнення суми за договором-заявкою на перевезення вантажів, позивачем не наведено практики із зазначених спорів, а спір, що виник між сторонами у цій справі є спором незначної складності;
- ціна позову є незначною, у зв'язку з чим дана справа розглядалася судом за правилами спрощеного позовного провадження, тобто без виклику представників сторін;
- з огляду на предмет спору, складання позовної заяви у цьому випадку не вимагало опрацювання та аналізу адвокатом великої кількості документів.
Враховуючи фактичні обставини даної справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціну позову, суд вважає розмір заявлених позивачем до відшкодування за рахунок відповідача витрат на правову допомогу в сумі 10000,00 грн неспівмірним зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами, обсягом фактично наданих адвокатом послуг (виконаних робіт), предметом позову та значенням справи для сторін. Натомість, обґрунтованим та співмірним суд вважає розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 7000,00 грн.
Суд при цьому звертає увагу на те, що в даному випадку не відбувається втручання суду в договірні відносини між адвокатом та клієнтом щодо визначення вартості правової допомоги, оскільки наразі вирішується виключно питання щодо обґрунтованості покладення таких витрат на відповідача та їх розміру, яке судом вирішується з огляду на обставини цієї справи.
За приписами ч.4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи (у даному випадку витрати на правничу допомогу), у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги задоволено частково, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 6659,72 грн витрат на правову допомогу.
Відповідно до статті 127 ГПК України до судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, також належать витрати, пов'язані, зокрема із залученням перекладачів.
Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 123 ГПК України відшкодуванню відповідачем підлягають також 380,56 грн витрат на оплату послуг перекладача з перекладу міжнародної товаро-транспортної накладної FRK 541509.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000" (01133, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЄВГЕНА КОНОВАЛЬЦЯ, будинок 29, ідентифікаційний код 31111758) на користь Фізичної особи-підприємця Мазурика Богдана Володимировича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 51006,00 грн основного боргу, 1525,99 грн 3% річних, 9 515,15 грн інфляційних втрат, 2553,53 грн судового збору, 380,56 грн судових витрат на оплату послуг перекладача та 6659,72 грн витрат на правову допомогу.
Органу (особі), що здійснює примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2023 у справі №910/4689/23, здійснювати нарахування 3% річних на суму боргу 51006,00 грн, починаючи з 15.03.2023 до моменту виконання судового рішення в частині погашення суми основного боргу. Розрахунок 3% річних здійснювати за формулою: С х 3 х Д : К : 100, де: С - несплачена сума основного боргу (станом на час ухвалення рішення суду - 51006,00 грн.); Д - кількість днів прострочення; К - кількість днів у році, в якому наявна непогашена заборгованість.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано: 31.05.2023.
Суддя С.О. Турчин