ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.05.2023Справа № 910/11428/22
За позовомАкціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат"
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Київський вентиляційний завод"
простягнення 29 923 803, 96 грн
За зустрічним позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Київський вентиляційний завод"
доАкціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат"
про розірвання договору
Суддя Підченко Ю.О.
Секретар судового засідання Лемішко Д.А.
Представники сторін:
від позивача (за первісним позовом): Чобанюк Т.М.;
від відповідача (за первісним позовом): Биченко К.В.
У провадженні Господарського суду міста Києва знаходиться справа № 910/11428/22 за позовом Акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі також - позивач за первісним позовом, АТ "ПІВДГЗК") до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський вентиляційний завод" (далі також - відповідач за первісним позовом, ТОВ "КВЗ") про стягнення 29 923 803, 96 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем виконані роботи за договором підряду № 2019/д/ОГЭ/1049 від 17.09.2019 не в повному обсязі та з порушенням строків.
16.02.2023 через загальний відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський вентиляційний завод" надійшов зустрічний позов до Акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" про розірвання договору підряду № 2019/д/ОГЭ/1049 від 17.09.2019.
Відповідно до ухвали суду від 13.03.2023 зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський вентиляційний завод" (далі також - позивач за зустрічним позовом) до Акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі також - відповідач за зустрічним позовом) про розірвання договору підряду № 2019/д/ОГЭ/1049 від 17.09.2019 об'єднано в одне провадження з первісним позовом Акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський вентиляційний завод" про стягнення 29 923 803, 96 грн по справі № 910/11428/22.
Ухвалою суду від 23.03.2023 підготовче засідання у справі призначено на 06.04.2023 та, зокрема, зобов'язано відповідача за первісним позовом обґрунтувати неможливість та довести поважні причини неподання клопотання від 22.03.2023 про долучення доказів у встановлений законодавством строк; надати докази, які підтверджують факт реєстрації відповіді ПрАТ "ВЕГА ПЛЮС" від 03.03.2023 № 0303-VP-2 та кошторису до неї на підприємстві ТОВ "Київський вентиляційний завод", зокрема, надати книгу реєстрації вхідної кореспонденції.
03.04.2023 від позивача за первісним позовом надійшли письмовий відзив на зустрічний позов та письмові заперечення щодо долучення доказів.
Відповідачем за первісним позовом на виконання вимог суду надано клопотання про долучення копії витягу із журналу вхідної кореспонденції, електронної кореспонденції ТОВ "Київський вентиляційний завод" за березень 2023.
Заслухавши доводи представників сторін, з огляду на долучені відповідачем за первісним позовом 06.04.2023 докази, суд дійшов висновку про доведення ним поважності причин пропуску строку для подання доказів та про задоволення клопотання про долучення від 22.03.2023.
Крім того, суд наголосив, що заява позивача за первісним позовом про застосування заходів процесуальної відповідальності за зловживання процесуальними правами буде вирішена під час розгляду спору по суті. Під час підготовчого засідання суд не досліджує обґрунтованості/необґрунтованості заявлених позовних вимог за первісним та зустрічним позовами.
З огляду на те, що в підготовчому провадженні здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 18.05.2023.
Представники сторін безпосередньо в судовому засіданні 18.05.2023 надали усні пояснення по справі та навели доводи на підтвердження своїх вимог.
Крім того, представник позивача за первісним позовом наголосив на заявленому ним раніше клопотанні про застосування заходів відповідальності за зловживання відповідачем процесуальними правами.
Як вбачається із вказаного клопотання, АТ "ПІВДГЗК" наводить наступні підстави для застосування заходів процесуального примусу до відповідача:
- відзив на позов подано відповідачем з порушенням приписів ст. 165 Господарського процесуального кодексу України;
- 01.02.2023 відповідачем в порушення ст.ст. 80, 81 Господарського процесуального кодексу України подано клопотання про витребування у позивача доказів;
- зустрічну позовну заяву подано з порушенням положень ч. 1 ст. 180 Господарського процесуального кодексу України;
- подання позову про розірвання договору строк дії якого закінчився свідчить про подання відповідачем безпідставного позову.
З огляду на доводи позивача за первісним позовом суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.
Ухвалою про відкриття провадження у справі від 07.11.2022 відповідачу встановлено 15-дений строк з дня отримання даної ухвали для подання відзиву на позов. Ухвалу відправлено на електронну адресу відповідача 07.11.2022. Тобто, строк для подання відзиву до 22.11.2022.
Як вбачається з наявних у матеріалах справи фактичних даних, відзив надіслано до суду засобами поштового зв'язку 22.11.2022, в межах встановлених судом строків.
16.02.2023 судом винесено ухвалу про відмову в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський вентиляційний завод" про витребування доказів, зокрема, з підстав пропуску встановленого законодавством строку.
Питання щодо дотримання строків для подання зустрічного позову судом досліджено при винесенні ухвали від 13.03.2023, якою, у тому числі, встановлено доведеними поважність причин пропуску строку для подання зустрічного позову.
Отже, зважаючи на наведене вище, доводи позивача за первісним позовом про наявність підстав для застосування до відповідача заходів процесуального примусу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Стосовно заявлення завідомо безпідставного (на думку АТ "ПІВДГЗК") зустрічного позову необхідно звернути увагу на таке.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема:
1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;
2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;
3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;
4) необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;
5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.
Метою звернення особи до суду у порядку будь-якої юрисдикції є захист її порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Визначення предмета і підстав позову належить виключно позивачеві.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти і об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Законом може бути визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року у справі № 9-зп щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України, частини першої статті 55 Конституції України слід розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов'язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, що відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене (пункт 2 цього рішення Конституційного Суду України).
Тобто, Конституція України гарантує кожному право на судовий розгляд спору за виключенням випадків, у яких законом прямо встановлено обов'язковий порядок досудового врегулювання. Такий порядок поширюється і на захист прав юридичних осіб.
Із статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) вбачається, що доступ до правосуддя є невід'ємним елементом права на справедливий суд.
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»).
Крім того, у розумінні частини першої статті 6 Конвенції право кожного на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом. Водночас, особі, яка звернулася до суду за захистом свого права, повинна бути забезпечена можливість реалізувати вказані вище права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист визначає зміст права на доступ до суду.
У своїй практиці ЄСПЛ наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи як звернутися до суду, так і право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.
При зверненні до практики ЄСПЛ (справа «Марченко М. В. проти України») у контексті забезпечення права на доступ до правосуддя, можна зробити висновок, що для його реалізації на національному рівні необхідна наявність спору щодо «права» як такого, що визнане у внутрішньому законодавстві; мова повинна йти про реальний та серйозний спір; він повинен стосуватися як самого права, так і його різновидів або моделей застосування; предмет провадження повинен напряму стосуватися відповідного права цивільного характеру.
У пункті 52 рішення «Меньшакова проти України» (Menshakova v. Ukraine, заява № 377/02) від 08 квітня 2010 року ЄСПЛ виклав конвенційні стандарти стосовно доступу до суду: «Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою ЄСПЛ, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (див., наприклад, рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia, заява № 48778/99, пункт 25, ЄСПЛ 2002-ІІ).
Отже, стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, повинен бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Порядок дії та припинення строку дії договору підряду № 2019/д/ОГЭ/1049 від 17.09.2019, а також виконані/невиконані за цим договором зобов'язання його сторін, можуть бути всебічно та повно досліджені тільки під час вирішення спору по суті з урахуванням фактичних даних, які надали позивач та відповідач під час підготовчого провадження.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За результатами розгляду первісних та зустрічних позовних вимог, встановлення наявності чи відсутності порушеного права позивачів за первісним та зустрічними позовами суд ухвалить відповідне рішення.
З огляду на викладене вище, клопотання позивача за первісним позовом щодо застосування заходів процесуального примусу до відповідача задоволенню не підлягає.
Суд заслухав вступне слово учасників, закінчив з'ясування обставин справи та перевірку їх доказами, провів дебати.
Згідно зі ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
17.09.2019 між Публічним акціонерним товариством "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" (як замовником) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Київський вентиляційний завод" (як підрядником) було укладено договір підряду № 2019/д/ОГЄ/1049 (далі також - договір) за умовами якого підрядник зобов'язався за дорученням замовника виконати "Проектування, виготовлення та монтаж вентилятора й електрообладнання", (далі також - роботи), а замовник зобов'язався надати об'єкт робіт підряднику, прийняти виконані роботи за актом та оплатити вартість виконаних робіт.
Відповідно до п. 1.2. договору, вартість робіт, доручених до виконання підряднику, погоджена сторонами у Специфікації № 1 до даного договору.
Вартість робіт, доручених до виконання підряднику, згідно з п. 2.1. договору у редакції Додаткової угоди № 2 від 21.12.2021 до договору становить 33 778 348,80 грн.
У п. 4.1. договору передбачено, що строк виконання робіт вказується у Специфікації № 1 до даного договору.
07.04.2022 сторони підписали Додаткову угоду № 3 до договору, якою внесено зміни в Специфікацію № 1 (найменування та строки виконання робіт).
Так, відповідно до Специфікації № 1 в редакції Додаткової угоди № 3 від 07.04.2022, сторони визначили наступні етапи робіт та їх вартість з урахуванням ПДВ:
- проектні роботи 1 800 000,00 грн;
- виготовлення обладнання 25 978 348,80 грн;
- електромонтажні роботи 900 000,00 грн;
- налагоджувальні роботи 1 800 000, 00 грн;
- розробка програмного забезпечення (ПЗ) 1 200 000,00 грн;
- демонтаж, монтаж та налагоджувальні роботи 2 100 000,00 грн.
Згідно з п. 6.1. договору, здача-приймання робіт після закінчення робіт на об'єкті здійснюється у відповідності з діючими нормами та правилами й оформлюється Актом (актами ) виконаних робіт. Оформлення сторонами актів виконаних робіт здійснюється після виконання кожного етапу робіт у відповідності з умовами дійсного договору.
Як стверджує позивач за первісним позовом, роботи виконані відповідачем не в повному обсязі та з порушенням строків, що є підставою для застосування до нього штрафних санкцій в передбаченому договором розмірі. Загальний розмір штрафних санкцій за порушення відповідачем строків виконання підрядних робіт, передбачених п.п. 3-6 Специфікації № 1 в редакції Додаткової угоди № 3 від 07.04.2022 до договору та нарахованих відповідно до договору, становить суму в розмірі 29 923 803,96 грн, в т.ч. пені у розмірі 26 549 782,80 грн та штрафу в розмірі 3 374 021,16 грн.
Заперечуючи проти первісного позову ТОВ "КВЗ" посилалося, зокрема, на таке:
- у п. 7.1. договору сторони передбачили обов'язковий досудовий порядок вирішення спору, тоді як позивач посилається на лист № 52-16/385 від 10.08.2022 в якому йдеться про суму 13 919 093,10 грн, а не 29 923 803,96 грн;
- весь обсяг обладнання, передбачений у Специфікації до договору підряду, був поставлений на користь позивача вчасно і претензій щодо якості обладнання і термінів його поставки не надходило;
- частину робіт за договором, а саме проведення пусконалагоджувальних робіт обладнання, відповідач не міг виконати з об'єктивних причин, які не залежали від його волі;
- позивача було повідомлено про обставини, що відповідають ознаці форс-мажорної, які склалися і не давали можливості виконати правочин у повному обсязі;
- з 01.07.2022 по 07.11.2022 позивач призупинив роботу свого заводу;
- в п. 9.2. договору чітко зазначено, що пеня розраховується від вартості не виконаних робіт, а вартість не виконаних робіт складає 4 740 000,00 грн;
- в січні 2023 ТОВ "КВЗ" надав запит ПрАТ "ВЕГА ПЛЮС", які повинні бути залучені до виконання пусконалагоджувальних робіт ще в 2019 році, щодо вартості робіт, на що 20.03.2023 ТОВ "КВЗ" отримав відповідь та кошторис до нього, в яких зазначена сума робіт збільшилася більше ніж на 50%, що суттєво впливає на майнові інтереси ТОВ "КВЗ".
Спір у справі за зустрічним позовом на думку ТОВ "КВЗ" виник через те, що керуючись ст. 652 Цивільного кодексу України, 14.12.2022 ТОВ "КВЗ" звернулося до АТ "ПІВДГЗК" з листом вих. № 1312 від 13.12.2022 щодо розірвання договору № 201/д/ОГЭ/1049 та з додатковою угодою. Вказаний лист відповідач за зустрічним позовом одержав 27.12.2022, однак станом на дату подання зустрічного позову відповідь так і не надав.
Позивач за зустрічним позовом також наголошує, що сторони на момент укладення договору не могли знати, що 24.02.2022 в Україні буде введений воєнний стан.
Заперечуючи проти зустрічного позову АТ "ПІВДГЗК" посилалося, зокрема, на таке:
- відповідно до п. 13.3. договору в редакції Додаткової угоди № 3, строк дії договору до 31.07.2022. У разі, якщо на момент закінчення договору у сторін залишаються невиконаними зобов'язання, то договір продовжує свою дію до їх остаточного виконання;
- зустрічний позову поданий після закінчення строку дії договору, а розірваним може бути лише чинний (такий що діє) договір.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 2 ст. 837 Цивільного кодексу України).
Статтею 844 Цивільного кодексу України встановлено, що ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором. Зміни до твердого кошторису можуть вноситися лише за погодженням сторін. У разі перевищення твердого кошторису усі пов'язані з цим витрати несе підрядник, якщо інше не встановлено законом.
За приписами ст. 846 Цивільного кодексу України, строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.
Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.
Згідно з ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Частиною 4 ст. 882 Цивільного кодексу України встановлено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 615 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.
Статтею 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.
Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Зокрема, відповідно до вимог ч. 4 ст. 652 Цивільного кодексу України якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:
1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Отже, закон пов'язує можливість розірвання договору не з безпосередньою наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, що настають при такій істотній зміні обставин.
Зокрема, при вирішенні спорів про розірвання договорів з підстав, передбачених ст. 652 Цивільного кодексу України, необхідним є доведення позивачем того, яким чином змінились обставини, якими сторони керувалися при укладенні договору та чому зміна обставин є істотною і не може бути усунута.
Відсутність хоча б однієї з умов тягне за собою відмову у задоволенні позову у зв'язку з недоведеністю таких позовних вимог. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 910/12154/16, від 17.04.2018 у справі № 927/763/17.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права, з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні, ухваленому за результатами судового розгляду.
Як вбачається із наявних у матеріалах справи фактичних даних, 14.12.2022 ТОВ "КВЗ" звернулося до АТ "ПІВДГЗК" із листом № 1312 від 13.12.2022 та проектом додаткової угоди про розірвання договору за згодою сторін (докази надіслання наявні в матеріалах справи).
Позивач за зустрічним позовом стверджує, що відповіді на пропозицію розірвати договір за згодою сторін він так і не отримав у зв'язку з чим і звернувся до суду.
У відзиві на зустрічну позовну заяву АТ "ПІВДГЗК" вказує, що лист № 13.12.2022 його представник отримав 28.12.2022, відповідь на який (вих. № 52-12/117 від 11.01.2023) відправлено 13.01.2023 (номер поштового відправлення 5002605910450). Як вбачається з даних доставки такого відправлення, 31.01.2023 воно повернулося відправнику за закінченням терміну зберігання.
Відповідно до п. 13.3. договору в редакції Додаткової угоди № 3 від 07.04.2022, строк дії договору починається з моменту підписання сторонами та діє до 31.07.2022. У разі якщо на момент закінчення договору у сторін залишаються невиконаними зобов'язання, договір продовжує свою дію до їх остаточного виконання.
Таким чином, ТОВ "КВЗ" надіслало пропозицію щодо розірвання договору вже після закінчення строку дії такого договору.
Закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, оскільки згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України такою умовою є виконання, проведене належним чином. При цьому, слід розрізняти припинення безпосередньо дії договору та припинення зобов'язань, визначених ним. Розірвати можна лише договір, який діє (строк/термін дії якого не закінчився).
Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 910/7981/17.
Таким чином, договір підряду № 219/д/ ОГЭ /1049 від 17.09.2019 не може бути розірваний за рішенням суду, оскільки станом на дату подання зустрічної позовної заяви з вимогою про розірвання договору дія оспорюваного правочину вже закінчилася.
В той же час, суд відзначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази на підтвердження факту істотної зміни обставин, якими сторони керувалися на момент укладення договору.
З огляду на наведені вище обставини, суд дійшов висновку, що ТОВ "КВЗ" не доведено та не надано суду належних доказів для розірвання оспорюваного правочину, а тому зустрічні позовні вимоги задоволенню не підлягають. Витрати зі сплати судового збору за подання зустрічного позову відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача за зустрічним позовом.
У той же час, оскільки між сторонами виник спір за первісним позовом в частині своєчасного виконання зобов'язань за договором, то суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Відповідно до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
У відповідності до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
При цьому, суд зауважує, що застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі, при тому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. У останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.
У п. 9.2. договору сторони встановили, що у випадку порушення строків виконання робіт та/або строків початку виконання робіт звини підрядника, останній зобов'язаний сплатити замовнику пеню за кожен день прострочення в розмірі 0,3% від загальної вартості робіт за даним договором, а у випадку відставання від строків виконання робіт більше ніж на 10 календарних днів також сплачує штраф в розмірі 15% від вартості не виконаних у строк робіт.
Як вбачається із наявних у матеріалах справи фактичних даних, 28.09.2020 сторонами на підтвердження виконання робіт по першому етапу, підписано Акти здачі-приймання робіт на загальну суму 1 800 000,00 грн. Позивач та відповідач підтверджують, що роботи по першому етапу виконані в повному обсязі.
Перелік обладнання, яке повинно бути виготовлене та відвантажене підрядником визначено у Специфікації № 2 до договору в редакції Додаткової угоди № 2 від 21.12.2021. Загальна вартість цього етапу робіт відповідно до п. 2 Специфікації становить 25 978 348,80 грн з ПДВ.
Згідно з п. 2 Специфікації № 1, роботи з виготовлення обладнання повинні бути виконані протягом 355 календарних днів з моменту перерахування авансового платежу від 26.01.2021. Тобто, роботи з виготовлення обладнання мали були виконані до 16.01.2022.
20.10.2022 сторони договору підписали Акт здачі-приймання робіт № 1 за травень 2022 на загальну суму 9 484 874,40 грн з ПДВ, 8 224 874,40 грн з яких це вартість частково виконаних робіт по другому етапу.
У п.п. 3-6 Специфікації № 1 в редакції Додаткової угоди № 3 передбачено наступні етапи виконання робіт (3-6 етапи): електромонтажні роботи; налагоджувальні роботи; розробка програмного забезпечення (ПЗ); демонтаж, монтаж та пусконалагоджувальні роботи". Загальна вартість 6 000 000,00 грн з ПДВ. Роботи повинні бути виконані протягом 90 календарних днів з моменту виготовлення обладнання та його відвантаження.
Відповідно до розділу "Примітки" Специфікації № 1 до договору, відвантаження виготовленого обладнання здійснюється протягом 75 календарних днів з дня відкриття акредитиву.
Згідно з повідомленням АТ "Банк Кредит Дніпро" про відкриття акредитиву, акредитив № ІА27/202221 відкритий 15.02.2022. У цей же день замовник перерахував на покриття акредитиву 18 578 348, 80 грн з ПДВ, що підтверджується платіжним дорученням № 99631758 від 15.02.2022.
Отже, відвантаження обладнання мало бути здійснене до 01.05.2022, а роботи по етапам 3-6 повинні бути виконані до 30.07.2022.
Доказів повного та своєчасного виконання всіх етапів робіт за договором відповідачем за первісним позовом надано не було.
Заперечуючи проти стягнення з нього штрафних санкцій ТОВ "КВЗ" наголосив, що він повідомив позивача про обставини, що відповідають ознаці форс-мажорної, які склалися і не давали можливості виконати правочин в повному обсязі, а ситуація яка склалася не залежала від волі підрядника.
Крім того, відповідач за первісним позовом стверджує, що 16.08.2022 він звернувся до Торгово-промислової палати України за підтвердженням факту існування форс-мажорних обставин, а 26.10.2022 вже отримав відповідний сертифікат № 3100-22-1238.
Виходячи з наведеного ТОВ "КВЗ" вважає, що він не несе відповідальності перед замовником по договору підряду за його неповне виконання, адже вина та протиправна поведінка відповідача відсутня.
Дійсно, за загальним правилом, неможливість виконати зобов'язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України). Тобто, можна звільнити від відповідальності за невиконання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов'язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок буде оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
ВС в постанові від 25 січня 2022 р. № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. При цьому, той факт, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що їх наявність може бути засвідчена відповідним компетентним органом.
Аналогічного висновку дійшов і ВС й у постанові від 16 липня 2019 р. у справі № 917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.
Отже, форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов'язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання.
Довідка ТПП - єдиний регламентований законодавством і загальноприйнятий документ, який підтверджує факт настання форс-мажорних обставин. Але для суду одного документу може бути недостатньо. Судова практика одностайна в тому, що обставини непереборної сили повинні бути підтверджені документально (Постанова ВС від 15 лютого 2022 р. у справі № 910/4532/21). Такими доказами можуть бути, зокрема, сертифікат ТПП України. При цьому, щоб засвідчити форс-мажорні обставини, особі необхідно звернутися до ТПП, а для того, щоб отримати сертифікат про форс-мажорні обставини, потрібно довести причинно-наслідковий зв'язок між зобов'язаннями, які сторона не може виконати, та обставинами (їхнім результатом), на які сторона посилається як на підставу неможливості виконати зобов'язання;
При цьому, сертифікат ТПП України є не єдиним документом на підтвердження надзвичайних обставин - обставини форс-мажору можуть доводитися будь-якими доказами. Така позиція ВС викладена в постанові від 21 липня 2021 р. по справі № 912/3323/20.
Відповідно до регламенту Торгово-промислової палати України, остання засвідчує форс-мажорні обставини з усіх питань договірних відносин. Регіональні ТПП можуть засвідчувати форс-мажорні обставини з усіх питань, що належать до компетенції ТПП України, за винятком зобов'язань за зовнішньоторговельними угодами і міжнародними договорами України, зовнішньоекономічними угодами, а також угодами між резидентами України, в яких безпосередньо передбачено віднесення такої функції до компетенції ТПП України.
В сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вказуються дані заявника, сторони за договором (контрактом, угодою, тощо), дата його укладення, зобов'язання, що за них настало чи настане найближчим часом для виконання, його обсяг, термін виконання, місце, час, період настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили його виконання, докази настання таких обставин (п. 6.12 регламенту).
За умовами п. 6.2. регламенту, форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи щодо кожного окремого договору, контракту, угоди тощо, а також податкових та інших зобов'язань/обов'язків, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. До кожної окремої заяви подається окремий комплект документів, зокрема копія договору (контракту, угоди) з відповідними додатками, специфікаціями та інші документи, що підтверджують обсяг і термін настання виконання зобов'язання.
Як вже було встановлено вище, 07.04.2022 сторони підписали Додаткову угоду № 3 до договору відповідно до якої, зокрема, продовжено строк дії договору та встановлено нові строки виконання зобов'язань за договором. Угоду підписано вже після введення воєнного стану на території України.
Більше того, у п. 8.2. договору передбачено, що при виникненні форс-мажорних обставин винна сторона повинна в 5-данний строку, як їй стало відомо про них сповістити іншу сторону. Наявність вказаних обставин повинна бути підтверджена відповідно до вимог чинного законодавства (тобто сертифікатом ТПП). Невиконання цих умов позбавляє сторону права посилатися на форс-мажорні обставини.
Всупереч вимог п. 8.2. договору, відповідач за первісним позовом повідомив замовника про виникнення непереборних обставин лише 18.07.2022, а до ТПП за отримання сертифікату звернувся 16.08.2022.
Збройна агресія російської федерації дійсно є форс-мажорною обставиною в розумінні українського законодавства, однак не механізмом універсальної дії, а сертифікат ТПП не може бути абсолютним доказом неможливості належного виконання зобов'язання. Форс-мажор - це механізм захисту, а не зловживання.
Суд дійшов висновку, що відповідачем за первісним позовом не доведено належними та допустимими доказами наявність форс-мажорних обставин та підстав для звільнення від відповідальності за несвоєчасне та неповне виконання зобов'язань за договором підряду.
Перевіривши наведений позивачем за первісним позовом розрахунок пені, судом встановлено, що вказаний розрахунок здійснено з урахуванням встановленого договором та додатками до нього строку, визначений позивачем період нарахування є обґрунтованим, а розрахунок арифметично правильний, у зв'язку з чим позовні вимоги щодо стягнення пені в розмірі 26 549 782,80 грн підлягають задоволенню.
За висновками суду, розрахунок штрафу, який наданий позивачем за первісним позовом є арифметично вірним, у зв'язку з чим стягненню з відповідача за первісним позовом підлягає штраф в розмірі 3 374 021,16 грн.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення первісних позовних вимог з покладенням судового збору на відповідача за первісним позовом в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 43, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 219, 220, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Первісний позов Акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський вентиляційний завод" (03040, м. Київ, вул. Маричанська, 11/8, кв. 135, код ЄДРПОУ 39528504) на користь Акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" (50026, м. Кривий Ріг, Дніпропетровськ обл., код ЄДРПОУ 00191000) пеню в розмірі 26 549 782,80 грн, штраф в розмірі 3 374 021,16 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 448 857,06 грн. Видати наказ.
3. У задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський вентиляційний завод" відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, то строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 29.05.2023 року.
Суддя Ю.О.Підченко